Справа № 357/5203/26
1-кп/357/767/26
18.05.2026 Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, кримінальне провадження № 12026111030000392 внесене до ЄРДР 31.03.2026 року, за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Шкарівка, Білоцерківського району, Київської області, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, на утриманні малолітніх дітей не має, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого по АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 263 КК України,
сторони кримінального провадження та інші учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_4 ,
захисник ОСОБА_5 ,
обвинувачений ОСОБА_3 ,
31 січня 2026 року приблизно о 10 год. 40 хв. ОСОБА_3 , перебуваючи в житловому будинку АДРЕСА_3 , спілкувався із ОСОБА_6 .
В ході спілкування між ними виник словесний конфлікт, під час якого у ОСОБА_3 виник умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_6 . З метою реалізації указаного протиправного умислу ОСОБА_3 діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи можливість заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій та бажаючи їх настання, схопив потерпілу руками за плечі та наніс удар своєю головою в область носа ОСОБА_6 , після чого наніс ще один удар головою в лобну ділянку голови потерпілої. Продовжуючи свої протиправні дії ОСОБА_3 наніс не менше трьох ударів ногами по ногах ОСОБА_6 , після чого наніс ще один удар головою в область обличчя під ліве око потерпілої.
В подальшому ОСОБА_3 штовхнув ОСОБА_6 , внаслідок чого вона вдарилась об стіну та впала на підлогу. Після цього, ОСОБА_3 підійшовши до потерпілої та взявши її голову рукою, умисно наніс не менше трьох ударів головою потерпілої об підлогу.
Внаслідок вказаних протиправних дій ОСОБА_3 потерпілій ОСОБА_6 спричинено тілесні ушкодження у вигляді струсу головного мозку, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Крім цього, відповідно до ст. 178 Цивільного кодексу України - об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.
Відповідно до «Переліку видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 року «Про право власності на окремі види майна», не може перебувати у власності громадян громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України - зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбаваються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси.
Відповідно до Положення про дозвільну систему (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992р. № 576 з наступними змінами) до предметів, матеріалів і речовин, підприємств, майстерень і лабораторій, на які поширюється дозвільна система, серед іншого належать: вогнепальна зброя (нарізна воєнних зразків, несучасна стрілецька, спортивна, навчальна, охолощена, мисливська нарізна і гладкоствольна), бойові припаси до неї, холодна зброя, (арбалети, мисливські ножі тощо), пневматична зброя калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду, пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначені патрони, вибухові матеріали і речовини.
Згідно з Інструкцією про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів (затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21 серпня 1998 р. № 622; зі змінами, внесеними наказом від 13 квітня 1999 р. № 293) завданнями органів поліції є запобігання порушенням порядку виготовлення, придбання, зберігання, обліку, охорони, перевезення та використання вогнепальної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 мм та швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду (далі - пневматична зброя) і холодної зброї (арбалети, луки з зусиллям натягу тятиви більше ніж 20 кг, мисливські ножі тощо (далі - холодна зброя), пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії (далі - пристрої), та патрони до них, основних частин зброї бойових припасів до зброї і охолощеної зброї, вибухових матеріалів і речовин, попередження випадків їх втрати, крадіжок, використання не за призначенням та з протиправною метою.
Однак, всупереч вказаним вимогам законодавства України у ОСОБА_3 у невстановлений досудовим розслідуванням час та у невстановленому місці виник протиправний умисел, спрямований на придбання та зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу.
Реалізуючи свій протиправний умисел, спрямований на незаконне придбання та зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи з прямим умислом, ОСОБА_3 у невстановлені досудовим розслідуванням дату, час та місці придбав 10 патронів калібру 5,45 мм, які приніс до будинку, що за адресою: АДРЕСА_2 , та почав їх зберігати без передбаченого законом дозволу до 25 березня 2026 року.
25 березня 2026 року працівниками поліції під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_2 було виявлено та вилучено 10 патронів, які належать до боєприпасів бойової нарізної вогнепальної зброї, є бойовими проміжними патронами калібру 5,45х39 мм з кулею «ПС», зразка 1974 року зі сталевим осердям, що виготовлені промисловим способом та придатні до стрільби, які ОСОБА_3 незаконно придбав та зберігав без передбаченого законом дозволу.
Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 263 КК України визнав повністю. Пояснив, що він проживає разом з батьком та дідусем, похоронив матір. Зазначив, що 31.01.2026 року приблизно о 10 годині він приїхав до своєї дівчини ОСОБА_7 по вул. Шкільній в с. Шкарівці, вони, на той час, зустрічалися. В ході зустрічі між ними виникла сварка, після смерті матері він був в емоційному стані, та наніс тілесні ушкодження ОСОБА_8 , а саме вдарив її головою об голову та вона впала. Потім наніс ще 3 удари ногою та рукою та поїхав додому. Всі удари, які зазначені в обвинувальному акті, він наностив потерпілій. Ввечері зателефонувала мама ОСОБА_8 і повідомила, що ОСОБА_8 погано та вони з батьком завезли її до лікарні. Потерпілій надавав допомогу у лікуванні, відшкодував шкоду, просив вибачення. Також пояснив, що на початку війни на полі вони закривали вологу. Військові застряли в канаві та вони допомогли військовим трактором витягнути їх транспортний засіб з канави. За це військові, як сувенір, дали йому 10 патронів, які він зберігав. Повідомив, що розумів що патрони це заборонені речі, що порушив закон. Зазначив, що щиро кається у вчиненому, зробив для себе висновки, більше таке не повториться. Вказав, що має незадовільний стан здоровя, після смерті матері переніс інсульт.
Показання обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.
З'ясувавши думки учасників судового провадження про обсяг та порядок дослідження доказів по справі, враховуючи, що ОСОБА_3 повністю визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, ніхто з учасників не піддає сумніву й не оспорює фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, вірно розуміють зміст цих обставин, у суду немає сумнівів у добровільності та істинності позиції учасників процесу, а тому, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд вважає за недоцільне проводити дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, обмежившись лише допитом обвинуваченого та матеріалами кримінального провадження, які характеризують його особу й стосуються речових доказів у провадженні. При цьому судом роз'яснено, що у такому випадку учасники судового провадження будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
Такий висновок суду ґрунтується також і на практиці Європейського суду з прав людини, викладеній, зокрема, у рішенні в справі «Коваль проти України» від 19.10.2006 року, відповідно до п. 113 якого вбачається, що «основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у межах кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого кримінального обвинувачення. Стаття 6 Конвенції в цілому гарантує обвинуваченому ефективну участь у кримінальному провадженні. Основним аспектом права на справедливий суд є те, що розгляд кримінальної справи, включаючи елементи кримінального провадження, які відносяться до процедури, повинен бути змагальним і в ньому має забезпечуватись рівність сторін обвинувачення і захисту (рішення від 16 лютого 2000 року у справі «Роув і Дейвіс проти Сполученого Королівства»).
Судовий розгляд проведено стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і в межах висунутого обвинувачення за ч. 2 ст.125, ч. 1 ст. 263 КК України, відповідно до вимог ст. 337 КПК України.
Суд встановив, що своїми діями, які виразились в спричинення потерпілій умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я та в придбанні та зберіганні бойових припасів без передбаченого законом дозволу, ОСОБА_3 вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 263 КК України.
При призначенні ОСОБА_3 покарання, суд враховує вимоги ст. 65 КК України, згідно із якими особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів, а згідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.
Європейський Суд вказує, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих.
При призначенні виду та розміру покарання ОСОБА_3 суд враховує суспільну небезпеку вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, не працює, не одружений, має постійне місце проживання та реєстрації.
Обставиною, що пом'якшує покарання, є визнання вини та щире каяття. Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.
Як слідує з досудової доповіді, складеної відносно ОСОБА_3 , ризик вчинення повторного кримінального правопорушення органом пробації оцінюється, як середній, рівень небезпеки для суспільства, оцінюється як середній. За висновком органу пробації виправлення ОСОБА_3 можливе без ізоляції від суспільства.
У відповідності до вимог ч.ч. 5, 6 ст. 314-1 КПК України досудова доповідь не може використовуватися у кримінальному провадженні як доказ винуватості обвинуваченого у вчиненні злочину. Досудова доповідь долучається до матеріалів кримінального провадження.
Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (частини статті), що передбачає відповідальність за вчинений злочин, але із врахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення менш суворого покарання - особам, які вперше вчинили злочини.
Враховуючи вказані обставини справи, суспільну небезпеку вчинених кримінальних правопорушень, суд дійшов висновку, про необхідність призначення ОСОБА_3 покарання у межах статей обвинувачення.
Призначення іншого виду покарання, ніж обмеження волі, та відповідно позбавлення волі, на думку суду, не буде відповідати характеру вчинених кримінальних правопорушень, їх суспільній небезпеці, не буде належним чином сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним інших правопорушень.
Враховуючи вимоги ст. 70 КК України, ОСОБА_3 необхідно призначити остаточне покарання, застосувавши принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Однак, беручи до уваги конкретні обставини справи, дані про особу обвинуваченого, його молодий вік який на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, має постійне місце проживання за яким позитивно характеризується, визнав винуватість, щиро розкаявся у вчиненому, думку прокурора щодо можливості призначення обвинуваченому покарання з випробуванням з іспитовим строком, висловлену в судових дебатах, суд дійшов висновку про можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_3 без ізоляції від суспільства, але в умовах контролю за його поведінкою уповноваженим органом з питань пробації, а тому його слід звільнити від відбування покарання з випробуванням, згідно ст. 75 КК України, з покладанням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
На думку суду, призначене покарання, передбачене санкціями статей обвинувачення та звільнення від його відбування з випробуванням, буде необхідним і достатнім для виправлення засудженого ОСОБА_3 та попередження вчинення нових злочинів і не буде становити особистий надмірний тягар для особи. Таке покарання та звільнення від його відбування на підставі ст. 75 КК України, буде перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного.
Установлено, що підстав для вирішення питань пов'язаних із запобіжним заходом відносно обвинуваченого немає з огляду на відсутність таких клопотань у учасників кримінального провадження та враховуючи, що відповідно до статей 22, 26 КПК України, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами, які є вільними у використанні своїх процесуальних прав.
Процесуальні витрати слід стягнути з обвинуваченого на користь держави в розмірі 2674,20 грн.
Долю речових доказів суд вирішує згідно ст. 100 КПК України.
Керуючись ст. ст. 7, 349, 368, 370, 373, 374, 394 КПК України, суд,
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 263 КК України та призначити йому покарання за:
- ч. 2 ст. 125 КК України - 1 рік обмеження волі;
- ч. 1 ст. 263 КК України - 3 роки позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначити ОСОБА_3 покарання 3 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановити іспитовий строк 1 рік.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 обов'язки:
-періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.
Речові докази, а саме: 2 патрони в демонтованому стані, 2 стріляних гільзи та 6 патронів упаковані, які упаковано до полімерного сейф-пакету білого кольору «Україна МВС Експертна служба» № 3584161, які зберігаються в камері зберігання речових доказів Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області - знищити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати на проведення судових експертиз в розмірі 2674,20 грн.
Запобіжний захід до ОСОБА_3 не застосовувати.
Вирок суду може бути оскаржений до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляції через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області. Вирок суду з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України, не може бути оскарженим в апеляційному порядку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, якщо його не буде скасовано.
Суддя: ОСОБА_9