Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
18 травня 2026 р. Справа № 520/25557/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 , подану в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 07.05.2026 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить суд:
- установити судовий контроль за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 по справі № 520/25557/25;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 по справі № 520/25557/25.
В обґрунтування заяви позивач зазначив, що станом на 07.05.2026 Військовою частиною НОМЕР_1 не виконано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 у справі №520/25557/25, тому, на думку позивача, наявні всі підстави для задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 по справі № 520/25557/25.
Відповідно до частини 1 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає заяву про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п'ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
Ураховуючи положення частини 1 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України, заява розглядається в порядку письмового провадження.
Дослідивши подану заяву та матеріали справи, суд установив наступне.
Як установлено судом із матеріалів справи, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 по справі № 520/25557/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 15.08.2018 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4078,21 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення, виходячи з її розміру 4078,21 грн, за період з 01.03.2018 по 15.08.2018 включно у загальній сумі 22364,37 грн (двадцять дві тисячі триста шістдесят чотири гривні 37 копійок) відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення набрало законної сили 19.01.2026.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року №11-рп/2012).
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Європейської конвенції з прав людини, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина судового процесу для цілей статті 6.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).
У справі «Сорінг проти Об'єднаного Королівства» від 07.07.1989 Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов'язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Отже, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Згідно з положеннями частини 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно частини 2 статті 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зазначеній нормі кореспондують положення пункту 1 частини 6 статті 246 КАС України, згідно з якими у разі необхідності у резолютивній частині рішення вказується про порядок і строк виконання рішення.
Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання своїх зобов'язань у межах відповідної справи.
Тобто, встановлення судового контролю при ухваленні судового рішення по суті позовних вимог попереджує неналежне виконання відповідачем обов'язків, що виникли внаслідок задоволення позовних вимог позивача.
Як установлено судом із матеріалів справи, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 по справі № 520/25557/25 набрало законної сили 19.01.2026.
Із програми «Діловодство спеціалізованого суду" судом установлено, що на виконання вказаного судового рішення Харківським окружним адміністративним судом виготовлено виконавчий лист щодо зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення, виходячи з її розміру 4078,21 грн, за період з 01.03.2018 по 15.08.2018 включно у загальній сумі 22364,37 грн (двадцять дві тисячі триста шістдесят чотири гривні 37 копійок) відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.
Зазначений виконавчий лист отримано позивачем 25.02.2026 та подано до виконавчої служби для примусового виконання.
Положеннями статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Судом установлено, що виконавчий лист у даній справі перебуває на примусовому виконанні головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Пересічанської Яни Володимирівни, виконавче провадження ВП № 80370182 (примусове виконання розпочато за постановою про відкриття виконавчого провадження від 27.02.2026).
Також, матеріали справи містять копії постанови про стягнення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору від 27.02.2026.
Однак, інших відомостей, окрім відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 520/25557/25 та прийняття державним виконавцем постанов про стягнення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору, що були прийняті одночасно з прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, зокрема, щодо вжиття державним виконавцем заходів, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" для примусового виконання виконавчого листа в даній справі, матеріали справи не містять.
До заяви про встановлення судового контролю позивач додав лише копію рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 у справі № 520/25557/25, яке й так наявне в матеріалах справи, копію ухвали апеляційного адміністративного суду по даній справі, якою відповідачу повернуто його апеляційну скаргу, відомості щодо відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом №520/25557/25 та прийняття відповідних постанов про стягнення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору, доказ направлення заяви відповідачу та відомості щодо виконання відповідачем судового рішення в іншій судовій справі (520/25561/25).
При цьому, надані позивачем відомості щодо виконання відповідачем судового рішення в іншій адміністративній справі (№ 520/25561/25) суд не приймає до уваги як належний та достатній доказ на підтвердження підстав для встановлення судового контролю в даній справі, оскільки предметом розгляду цієї заяви є питання наявності підстав для встановлення судового контролю саме за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 у справі № 520/25557/25, з урахуванням конкретних обставин, поведінки боржника у виконавчому провадженні та ефективності заходів примусового виконання, вжитих у межах відповідного виконавчого провадження.
Водночас, обставини виконання або невиконання судового рішення в іншій судовій справі, навіть за участю тих самих сторін, автоматично не свідчать про наявність чи відсутність підстав для встановлення судового контролю у цій справі, оскільки кожне судове рішення має самостійний предмет виконання, окремий обсяг зобов'язань боржника, індивідуальні фактичні обставини та виконується в межах окремого виконавчого провадження.
Жодних інших документів позивачем до суду разом з заявою про встановлення судового контролю не подано.
Так, у заяві про встановлення судового контролю позивач не зазначив обґрунтованих доводів та не надав відповідних доказів того, що загальний порядок виконання рішення суду не дасть очікуваного результату або що відповідач створює перешкоди для його виконання. Виконання рішень здійснюється в межах бюджетних призначень. Виконання рішення про виплату грошових зобов'язань у іншій справі не свідчить про наявність на даний час відповідних бюджетних призначень для проведення виплати по іншій справі, тим більше про вчинення відповідачем будь яких дій, що перешкоджають його виконанню.
Також, позивач у заяві про встановлення судового контролю не зазначив дій відповідача, що свідчили б про умисне невиконання рішення суду, не навів належних та достатніх обґрунтувань щодо того, що рішення суду не буде фактично та в повному обсязі виконане в ході виконавчого провадження, тобто не навів обґрунтованих доводів щодо необхідності встановлення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 по справі № 520/25557/25. Судом таких обставин також не встановлено.
Окрім того, як установлено судом із наданих позивачем до суду 18.05.2026 додаткових пояснень, 16.05.2026 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року у справі № 520/25557/25 Військовою частиною НОМЕР_1 було виплачено ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 17 220,56 грн, що підтверджується відповідною роздруківкою про надходження коштів. Зазначені обставини спростовують доводи позивача про невчинення відповідачем жодних дій задля виконання судового рішення.
Також, суд звертає увагу на те, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Саме по собі застосування судового контролю за виконанням судових рішень за відсутності очевидної необхідності не є виправданим.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 28.04.2021 у справі № 806/2594/16.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Інших доводів щодо наявності підстав для застосування судового контролю заява позивача не містить.
За таких обставин, враховуючи ненаведення позивачем обґрунтованих підстав та ненадання доказів на обґрунтування заяви про встановлення судового контролю, зокрема, що свідчать про неможливість виконання судового рішення в загальному порядку, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в порядку статті 382 КАС України у справі № 520/25557/25, у зв'язку з чим у задоволенні заяви позивача слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 256, 294, 295, 297, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 , подану в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Дмитро ВОЛОШИН