Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
18 травня 2026 року справа № 520/6243/22
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги Вікторівни, розглянувши звіт ІНФОРМАЦІЯ_1 про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2022 у справі №520/6243/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2022 у справі №520/322/22 позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 02.08.2016 по 28.02.2018 включно. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити нарахування та виплату індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 02.08.2016 по 28.02.2018 включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати у повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 17.08.2021 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 17.08.2021 включно відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції у частині визначення базового місяця січня 2008 року для нарахування індексації грошового забезпечення за період з 02.08.2016 по 28.02.2018 та виплати щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 17.08.2021 включно позивач оскаржив до Другого апеляційного адміністративного суду.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2023 у справі №520/6243/22 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишено без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2022 у справі №520/6243/22 у частині задоволення позову про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати у повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 17.08.2021 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 та зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 17.08.2021 включно відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 - скасовано. Прийнято у цій частині нову постанову, якою в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. В іншій частині задоволення позову рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2022 у справі №520/6243/22 залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції позивач звернувся з касаційною скаргою до Верховного суду.
Постановою Верховного суду від 22.06.2023 у справі №520/6243/22 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2023 у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати у повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 17.08.2021 включно, із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1078 та зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 17.08.2021 включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 скасовано, та у цій частині позовних вимог залишено в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2022. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2022 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2023 залишено без змін.
Відтак, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2022 у справі №520/322/22 набрало законної сили - 22.06.2023.
Представник позивача за допомогою системи "Електронний суд" подав заяву про встановлення судового контролю за виконанням вказаного судового рішення шляхом зобов'язання відповідача подати протягом 15 днів з дня набрання ухвалою законної сили звіту про виконання судового рішення.
Ухвалою суду від 26.03.2023 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 надати до суду у строк - 1 (один) місяць з моменту набрання чинності даного ухвалою, звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2022 у справі №520/6243/22.
Через систему "Електронний суд" надійшов звіт ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому відповідач зазначив, що були здійснені усі необхідні заходи щодо виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2022 у справі №520/6243/22, а саме, було проведено нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2028 по 17.08.2021 у відповідності до положень абзацу 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у розмірі 3 925,55 (довідка від 02.04.2024 ;634/ВФЗ).
Також відповідач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 фінансується виключно за рахунок державного бюджету Міністерства оборони України. З метою виконання рішення суду у справі №520/6243/22 було включено до розрахунку потреби у коштах щодо виплати ОСОБА_1 заборгованості.
Разом з тим, відповідач повідомляє, що на теперішній час на виконання рішення суду кошти не надійшли.
Надаючи правову оцінку наданому звіту та заперечень проти нього, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі "Apostol v. Georgia" від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Також Конституційний Суд України у рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Закон України від 21.11.2024 за №4094-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень" (далі також - Закон №4094-ІХ) набрав чинності 19.12.2024, яким статтю 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено у новій редакції та доповнено статтями 381-1, 382-1, 382-2, 382-3.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №4094-ІХ справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення (ч. 3 ст. 382-3 КАС України).
За змістом наданого до суду звіту про виконання судового рішення встановлено, що відповідач на виконання рішення суду у цій справі здійснив відповідний розрахунок грошового забезпечення.
Отже, за змістом звіту, поданого відповідачем на виконання рішення суду у цій справі ІНФОРМАЦІЯ_2 проведено нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2028 по 17.08.2021 у відповідності до положень абзацу 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у розмірі 3 925,55, проте виплату вказаного забезпечення ОСОБА_1 відповідач не провів.
ІНФОРМАЦІЯ_2 не заперечується, що ним не виплачено позивачу перерахованого розміру грошового забезпечення на виконання судового рішення у цій справі.
На переконання відповідача, невиконання судового рішення у відповідній частині обумовлюється незалежними від суб'єкта владних повноважень причинами, а саме відсутністю відповідних бюджетних асигнувань.
Доказів вжиття завершальних заходів з виконання рішення суду у цій справі відповідачем до суду не надано.
Отже, суд констатує, що рішення суду в частині виплати нарахованої індексації грошового забезпечення наразі залишається невиконаним, мотивів висновку про наявність підстав для затвердження звіту ІНФОРМАЦІЯ_1 фактично не наведено.
Суд наголошує, що невиплата позивачу перерахованого розміру грошового забезпечення, яка обґрунтована відсутністю цільових бюджетних коштів, не може бути свідченням повного виконання судового рішення, оскільки при цьому порушується гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення ЄСПЛ у справі "Кечко проти України" від 08 листопада 2005 року).
За практикою ЄСПЛ, зокрема у справі "Шмалько проти України", суд констатував, що орган державної влади не має права посилатися на брак коштів, щоб виправдати невиконання судового рішення про виплату боргу. Невиконання рішення державного суду не може бути виправдане і відсутністю бюджетних видатків.
Зазначена позиція також підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Також, така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у зразковій справі №160/3586/19, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції, а також в ухвалах Верховного Суду від 03.04.2025 у справі № 560/1080/19, від 13.12.203 у справі № 200/3958/19-а тощо.
Отже, невиконання остаточного рішення суду з підстав відсутності коштів не є поважною причиною, за якою боржник звільняється від такого обов'язку, та відповідно не може підтверджувати фактичне виконання рішення суду.
Суд зауважує, що основним призначенням стадії виконання судового рішення є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для прийняття звіту ІНФОРМАЦІЯ_1 про виконання рішення суду та про необхідність встановлення відповідачу нового строку подання до суду звіту про виконання рішення суду.
Переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи.
Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо.
Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.
Специфіка застосування штрафної санкції полягає в тому, що вона накладається на керівника суб'єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює.
Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб'єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду.
Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №704/1547/17 сформулював правову позицію, що за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту можна, зокрема, встановити новий строк подання звіту.
Тобто, суд вправі вжити заходів реагування судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту.
Для підтвердження мотивації такого підходу потрібно керуватися абзацом першим підпункту 3.2 пункту 3, абзацу другого пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року №16-рп/2009, де зазначено, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини, а виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Аналогічних висновків Верховний Суду дійшов у справі №560/523/19, які в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України є обов'язкові для врахування судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Таким чином суд зазначає, що на теперішній час не вбачається правових підстав накладення на керівника суб'єкта владних повноважень штрафу за не виконання рішення суду з огляду на вказані вище обставини, які свідчать про активні дії відповідача з приводу виконання рішення суду та його добросовісне ставлення до цього.
З урахуванням викладеного, суд вважає за можливим звільнити від сплати штрафу керівника Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба.
Що стосується строку, який має бути наданий боржнику для надання звіту про виконання судового рішення, то в цьому питання суд керується приписами частини 3 ст.382-1 КАС України, за якими встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
Таким чином, суд вважає, що належним та достатнім строком в даному випадку є тримісячний строк.
На підставі викладеного та керуючись статтями 248, 293, 294, 382 КАС України, суд -
У прийнятті звіту ІНФОРМАЦІЯ_1 про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2022 у справі №520/6243/22 - відмовити.
Звільнити керівника ІНФОРМАЦІЯ_1 від сплати штрафу відповідно до частини 3 статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідком відмови у прийнятті звіту про виконання рішення Харківського адміністративного суду від 11.11.2022 у справі №520/6243/22.
Встановити ІНФОРМАЦІЯ_1 новий строк для подання звіту про виконання рішення Харківського адміністративного суду від 11.11.2022 у справі №520/6243/22 - протягом трьох місяців з дня набрання даною ухвалою законної сили.
Попередити відповідача, що відповідно до ч.10 ст. 382-3 КАС України, у разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу, а також накладає штраф на керівника такого суб'єкта владних повноважень.
Ухвала набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строк, визначені частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Ольга НІКОЛАЄВА