Справа № 500/2035/26
18 травня 2026 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Тернопільського окружного адміністративного суду через представника адвоката Назаренко Яну Володимирівну надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у якій позивач просить суд:
визнати протиправною та скасувати відмову відповідача щодо призначення ОСОБА_1 страхових виплат (одноразової допомоги сім'ї загиблого) після загибелі сина ОСОБА_2 ;
зобов'язати відповідача призначити страхові виплати на користь ОСОБА_1 (одноразову допомогу сім'ї загиблого) після загибелі сина ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона є матір'ю ОСОБА_2 , який працював на ТОВ «Мишковицький спиртзавод» та загинув у зв'язку із нещасним випадком.
Позивач зазначає, що є особою непрацездатного віку, яка на день смерті сина мала право на одержання від нього утримання, у зв'язку з чим звернулась до відповідача з заявою про призначення страхових виплат згідно частини п'ятої статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Проте на вказану заяву позивач отримала відмову, яку вважає протиправною, у зв'язку з чим звернулась до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 06.04.2026 позовну заяву залишено без руху з підстав неповної сплати судового збору.
07.04.2026 представником позивача надано до суду платіжний документ про сплату судового збору.
Ухвалою суду від 10.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
29.04.2026 представником Головного управління ПФУ в Тернопільській області подано до суду відзив на позовну заяву, у якому доводи позивача не визнає, просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що згідно частини п'ятої статті 36 Закону №1105-XIV у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується: одноразова допомога його сім'ї; одноразова страхова виплата кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого, а також дитині, яка народилась протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого. Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Постановою №19001-104069424/19001-104069424-2026-1 від 12.02.2026 позивачу відмовлено у здійснення страхових виплат з підстав ненадання нею документів, що підтверджують належність загиблого до кола сім'ї позивача.
Інших заяв, в тому числі по суті справи на адресу суду не надходило.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження останнього серії НОМЕР_1 . (а.с.8)
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 02.06.2025 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а.с.9)
Згідно з висновком акта спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 30.05.2025 о 14 год. 20 хв. в ТОВ «Мишковицький спиртовий завод» (форми Н-1/П), затвердженого 14.08.2025 першим заступником начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, груповий нещасний випадок зі смертельними наслідками підсобним робітником ОСОБА_2 визнано таким, що пов'язаний з виробництвом. (а.с.10-15)
10.02.2026 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління ПФУ в Тернопільській області з заявою про призначення страхових виплат як непрацездатній особі, яка перебувала на утриманні, у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_2 . (а.с.17-18)
До заяви позивачем додано відповідний перелік документів: акт форми Н-1/П (акт спеціального розслідування нещасного випадку); довідку про відкритий рахунок в банку, довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, документи про місце проживання (реєстрації) особи, паспорт, свідоцтво про народження, свідоцтво про смерть, трудову книжку або документи про стаж. (а.с.17, зворот)
Постановою Головного управління ПФУ в Тернопільській області №19001-104069424/19001-104069424-2026-1 від 12.02.2026 ОСОБА_1 відмовлено у здійснення страхових виплат з підстав відсутності інформації, що підтверджує право на страхову виплату (документи).
Листом від 16.03.2026 №1900-0213-8/12622 Головне управління ПФУ в Тернопільській області повідомило позивача, що згідно поданого нею звернення від 10.02.2026 №1802 у призначенні страхових виплат (одноразова допомога сім'ї загиблого) відмовлено. При цьому зазначено, що у разі підтвердження належності загиблого ОСОБА_2 до кола сім'ї своїх батьків, позивач матиме право на призначення одноразової допомоги сім'ї загиблого. (а.с.7)
Не погоджуючись із такими висновками пенсійного органу про відсутність підстав для виплати страхової виплати відповідно до частини 5 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105-XIV (далі - Закон №1105-ХІV).
Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1105-XIV уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.
За приписами частини першої статті 30 Закону №1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Згідно з частиною першою статті 35 Закону №1105-XIV у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які на день смерті потерпілого мали право на одержання від нього утримання, а також дитина, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого.
Відповідно до частини другої статті 35 Закону №1105-XIV непрацездатними особами, передбаченими частиною першою цієї статті, є:
1) діти, які не досягли 18 років;
2) повнолітні діти, які є здобувачами освіти за денною формою навчання (у тому числі у період між завершенням навчання в одному закладі освіти та вступом до іншого закладу освіти або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим освітньо-кваліфікаційним рівнем, за умови що такий період не перевищує чотири місяці), - до закінчення ними навчання, але не довше ніж до досягнення 23 років, або визнані особами з інвалідністю з дитинства;
3) особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якщо вони не працюють;
4) особи з інвалідністю - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності.
Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один із батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли восьмирічного віку (частина третя статті 35 Закону №1105-XIV).
Частиною п'ятою статті 36 Закону №1105-XIV установлено також, що у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві його сім'ї виплачуються:
1) одноразова допомога його сім'ї у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату;
2) одноразова страхова виплата кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого, а також його дитині, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює восьми розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 26 січня 2024 року № 4-1 затверджено Порядок призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (тут і далі Порядок №4-1 в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно пункту 1 Порядку №4-1 цей порядок визначає механізм призначення, перерахування та здійснення таких страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у тому числі, страхові виплати в разі смерті потерпілого.
Пунктом 1 розділу ІХ Порядку №4-1 передбачено, що у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання виплачуються такі страхові виплати:
одноразова допомога сім'ї потерпілого;
одноразова страхова виплата кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого, а також його дитині, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого;
щомісячна страхова виплата особам, які втратили годувальника.
Відповідно до пункту 3 розділу ІХ Порядку №4-1 для призначення страхових виплат у разі смерті потерпілого особи, які мають право на такі виплати, подають в електронній формі засобами Порталу Дія (за наявності технічної можливості) або вебпорталу Пенсійного фонду до органу, що призначає страхову виплату, заяву за формою відповідно до додатка 2 до цього Порядку. Заява може бути подана у формі паперового документа.
Особи, які мають право на виплати у разі смерті потерпілого, мають право надати додаткові документи, необхідні для призначення страхових виплат.
Органом, що призначає страхову виплату, до електронної справи про страхові виплати додаються:
акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України;
виписка з акта огляду МСЕК або дані (витяг) з рішення експертної команди про встановлення причинного зв'язку з травмою або захворюванням, отриманим на виробництві (у разі наявності);
довідка про розмір середньої заробітної плати перед настанням страхового випадку;
надані заявником документи, що підтверджують смерть потерпілого, родинні стосунки та право на одержання утримання від потерпілого.
Розмір одноразової допомоги сім'ї потерпілого (далі - одноразова допомога сім'ї) дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату. (пункт 4 розділу ІХ Порядку №4-1)
Пунктом 5 розділу ІХ Порядку №4-1 визначено, що одноразова допомога сім'ї призначається і виплачується органами, що призначають страхові виплати, в рівних частинах особам, які мають право на виплату та звернулися із заявою (заявами).
Заява подається особою, яка має право на виплати. За малолітніх або неповнолітніх осіб, недієздатних осіб, осіб, дієздатність яких обмежено, заява подається законними представниками (батьками, усиновителями, батьками-вихователями, прийомними батьками, патронатними вихователями, опікунами, піклувальниками, представниками закладів (органів опіки та піклування), які виконують функції опікунів чи піклувальників), із пред'явленням документів, що посвідчують родинні зв'язки (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо) чи повноваження.
Якщо після призначення одноразової допомоги за її отриманням звертаються інші особи, які мають на це право, питання розподілу одноразової допомоги вирішується ними за домовленістю з особами, які отримали таку допомогу, або у судовому порядку.
Розмір одноразової страхової виплати кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого, а також його дитині, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, дорівнює восьми розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату. (пункт 6 розділу ІХ Порядку №4-1)
У разі, якщо смерть потерпілого, який одержував щомісячні страхові виплати, настала внаслідок ушкодження здоров'я від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, одноразова допомога сім'ї та особам, які перебували на утриманні потерпілого, не виплачується. (пункт 7 розділу ІХ Порядку №4-1)
Згідно пункту 8 розділу ІХ Порядку №4-1 розмір щомісячної страхової виплати особам, які мають на це право, визначається із середньомісячної заробітної плати потерпілого за вирахуванням частки, що припадала на потерпілого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мали права на страхові виплати. Сума страхових виплат кожній особі, яка має на це право, визначається шляхом ділення частини заробітної плати потерпілого, що припадає на зазначених осіб, на кількість таких осіб.
Середньомісячний заробіток для обчислення щомісячної страхової виплати визначається згідно з Порядком № 1266.
У разі, якщо смерть потерпілого, який одержував щомісячні страхові виплати, настала внаслідок ушкодження здоров'я від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, розмір щомісячної страхової виплати особам, які втратили годувальника, встановлюється виходячи з розміру щомісячної страхової виплати на день смерті потерпілого.
Для всіх непрацездатних осіб, які мають право на щомісячні страхові виплати в разі смерті потерпілого, призначається загальна щомісячна страхова виплата, яка складається із суми щомісячних виплат кожній особі.
На вимогу особи із загальної суми щомісячної страхової виплати виділяється її частка, яка виплачується окремо.
Виділення частки щомісячної страхової виплати провадиться з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому надійшла заява про виділення частки щомісячної страхової виплати.
Максимальний розмір щомісячної страхової виплати особам, які втратили годувальника, не може перевищувати сім розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату. (пункт 9 розділу ІХ Порядку №4-1)
Особам, які мають право на страхові виплати у зв'язку із смертю годувальника, страхові виплати здійснюються щомісячно з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати. (пункт 10 розділу ІХ Порядку №4-1)
Якщо справа про страхові виплати розглядається вперше після спливу трьох років з дня смерті годувальника, щомісячна страхова виплата призначається з дня звернення за її призначенням. При цьому середньомісячний заробіток для обчислення щомісячної страхової виплати визначається з урахуванням пункту 14 Порядку № 1266. (пункт 11 розділу ІХ Порядку №4-1)
Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що у разі смерті потерпілого законодавець встановив коло осіб, які мають право на щомісячні страхові виплати, та осіб, які мають право на отримання одноразових страхових виплат сім'ї - допомоги сім'ї потерпілого (виплачується сукупно на сім'ю потерпілого) та страхової виплати (виплачується особам, які мали право на одержання утримання від потерпілого, а також на дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого).
Як слідує з матеріалів справи, позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з заявою про призначення їй щомісячної страхової виплати як особі, яка втратила годувальника.
При цьому доказів звернення позивача з заявою про призначення одноразової допомоги сім'ї потерпілого матеріали справи не містять.
Враховуючи, що відповідно до статті 5 КАС України захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорювані права, тому за відсутності доказів звернення ОСОБА_1 з заявою про призначення одноразової допомоги внаслідок загибелі її сина ОСОБА_2 , суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною відмови та зобов'язання відповідача призначити таку одноразову допомогу.
Разом з тим, оскільки за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 відповідачем прийнято постанову №19001-104069424/19001-104069424-2026-1 від 12.02.2026, тому на виконання визначених статтею 2 КАС України завдань та засад адміністративного судочинства, суд вважає за необхідне надати правову оцінку вказаному індивідуальному акту.
Судом встановлено, що зазначеною постановою Головного управління ПФУ в Тернопільській області №19001-104069424/19001-104069424-2026-1 від 12.02.2026 відмовлено позивачу ОСОБА_1 - матері потерпілого ОСОБА_2 у здійсненні страхових виплат, як особі, яка на день смерті потерпілого мала право на одержання від нього утримання, з підстав відсутності інформації, що підтверджує право на страхову виплату (документи).
Суд звертає увагу, що постанова №19001-104069424/19001-104069424-2026-1 від 12.02.2026 в порушення вимог частини другої статті 38 Закону №1105-ХІV не містить інформації про те, відсутність яких конкретно документів стала підставою для відмови у здійсненні страхових виплат, що свідчить про невідповідність вказаного рішення принципу обґрунтованості та є самостійною підставою для його скасування.
Поряд з цим у відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначає, що підставою для відмови ОСОБА_1 у призначенні страхових виплат внаслідок трагічної загибелі її сина стала відсутність документів, що підтверджують належність загиблого ОСОБА_2 до кола сім'ї позивача.
Суд критично оцінює вказану позицію відповідача з огляду на наступне.
Як зазначено вище, частиною першою статті 35 Закону №1105-ХІV передбачено, що у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають, зокрема, непрацездатні особи, які на день смерті потерпілого мали право на одержання від нього утримання.
Отже, з метою встановлення у особи права на отримання страхових виплат внаслідок смерті потерпілого з'ясуванню підлягають обставини щодо наявності у такої особи статусу непрацездатної, а також наявність у неї на день смерті потерпілого права на утримання від нього.
Пунктом 3 частини другої статті 35 Закону №1105-ХІV передбачено, що непрацездатними особами, передбаченими частиною першою цієї статті, є, серед іншого, особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якщо вони не працюють.
З копії паспорта ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 слідує, що позивач є особою ІНФОРМАЦІЯ_3 , що свідчить про досягнення нею на момент виникнення права на отримання страхових виплат (дата загибелі сина ІНФОРМАЦІЯ_2 ) 82 років, що свідчить про досягнення нею віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За наведених обставин та за відсутності доказів працевлаштування позивача слід вважати, що ОСОБА_1 відповідає критеріям непрацездатної особи у розумінні пункту 3 частини другої статті 35 Закону №1105-ХІV.
Щодо наявності у ОСОБА_1 права на утримання від ОСОБА_2 на день його смерті, то суд зазначає, що Закон №1105-ХІV не містить положень, які б врегульовували вказане питання.
Разом з тим, згідно статті 2 Сімейного кодексу України цей Кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання: сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком; сімейні особисті немайнові та (або) майнові відносини між іншими членами сім'ї, визначеними у ньому.
Отже, Сімейний кодекс України є спеціальним законом, який застосовується при визначенні наявності права на утримання у передбачених Законом № 1105-XIV випадках.
Згідно статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.
У справі, що розглядається, беззаперечним є факт родинних зв'язків між ОСОБА_1 (матір'ю) та потерпілим ОСОБА_2 (сином), що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 . (а.с.8)
За відсутності доказів позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно її сина ОСОБА_2 , та за встановлених судом обставин щодо досягнення позивачем віку непрацездатності слід вважати, що станом на день загибелі ОСОБА_2 позивач мала право на одержання від нього утримання, а відтак є особою, яка у розумінні частини першої статті 35 Закону №1105-ХІV має право на одержання щомісячних страхових виплат внаслідок смерті потерпілого.
Доводи відповідача щодо необхідності підтвердження обставин проживання позивача та її сина ОСОБА_2 однією сім'єю на момент смерті останнього, суд вважає необґрунтованими, оскільки обставини приналежності заявника до членів сім'ї потерпілої особи мають значення при вирішенні питання щодо призначення одноразової допомоги його сім'ї, у той час як предметом звернення позивача у даній справі є призначення щомісячних страхових виплат як непрацездатній особі, яка на день смерті потерпілого мала право на одержання від нього утримання.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи, що до компетенції суду не належить призначення, розрахунок та виплата соціальних виплат, а здійснюється лише контроль правомірності рішень, дій або бездіяльності відповідача щодо вказаних питань, та беручи до уваги, що прийняте відповідачем рішення не відповідає ознакам обґрунтованості, тому з метою ефективного захисту та поновлення порушених прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправною постанову Головного управління ПФУ в Тернопільській області про відмову у здійсненні страхових виплат від 12.02.2026 №19001-104069424/19001-104069424-2026-1 та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.02.2026 про призначення страхових виплат, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у ході розгляду цієї справи.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень, наданих на підтвердження правомірності своїх дій, та докази, надані позивачем у своїй сукупності, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову у визначений судом спосіб.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При цьому за змістом частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, у зв'язку з частковим задоволенням позову, судові витрати позивача зі сплати судового збору у розмірі 1331,20 грн підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 665,60 грн, тобто пропорційно розміру задоволених вимог (1/2 задоволених вимог).
Що стосується відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС України).
Частиною другою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката закріплено у частині п'ятій статті 134 КАС України, відповідно до якої розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.12.2012 №5076-VI (далі - Закон 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Склад та розмір витрат на оплату послуг адвоката входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
Судом встановлено, що правова допомога позивачу ОСОБА_1 у даній справі надавалась адвокатом Назаренко Яною Володимирівною, що підтверджується ордером серії ВО №1136160 від 01.04.2026. (а.с.22)
16.03.2026 між адвокатом Назаренко Я.В. та ОСОБА_1 (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги. (а.с.19-20)
Зі змісту вказаного договору слідує, що його предметом є ведення справи клієнта щодо призначення страхових виплат (одноразова допомога сім'ї загиблого), щодо оскарження відмови органів Пенсійного фонду України у такому призначенні виплат, та будь-які інші справи, що стосуються вказаних виплат після загибелі сина ОСОБА_2 .
У пункті 3 договору його сторонами узгоджено, що за надання адвокатом правничої допомоги за цим договором клієнт зобов'язаний виплатити адвокату гонорар у розмірі 32000 (тридцять дві тисячі) гривень, та оплатити фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору (поштові відправлення, канцелярія, переклад, нотаріус та ін. за потреби). В момент підписання клієнт оплатила 26500 грн, а решту зобов'язується оплатити протягом 45 днів з моменту підписання.
Отже, на момент вирішення даної справи витрати позивача на правову допомогу у обумовленому з адвокатом розмірі 32000 грн мали б бути сплачені ОСОБА_1 у повному розмірі, а саме 26500 грн у день підписання договору (16.03.2026) та 5500 грн протягом 45 днів, тобто до 30.04.2026.
Проте суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази сплати позивачем визначених договором від 16.03.2026 сум на користь адвоката Назаренко Я.В., що свідчить про відсутність підстав вважати заявлені позивачем до відшкодування витрати на правову допомогу реальними та підтвердженими. При цьому ні позивачем, ні її представником не подано до суду відповідної заяви про надання додаткових доказів щодо понесення витрат за надання правничої допомоги.
З урахуванням викладеного, за відсутності достатніх доказів щодо розміру витрат на професійну правову допомогу, які позивач сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розподілу заявленої позивачем суми таких витрат у розмірі 32000 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 12 лютого 2026 року №19001-104069424/19001-104069424-2026-1 про відмову у здійсненні страхових виплат/наданні соціальних послуг ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10 лютого 2026 року про призначення страхових виплат у зв'язку зі смертю годувальника ОСОБА_2 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 665 (шістсот шістдесят п'ять) гривень 60 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 18 травня 2026 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 код РНОКПП НОМЕР_4 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м.Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ 14035769).
Головуючий суддя Мірінович У.А.