про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
18 травня 2026 року Справа № 480/3574/26
Суддя Сумського окружного адміністративного суду Шевченко І.Г., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Зарічного відділу державної виконавчої служби у м. Суми Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа - Сумська міська державна нотаріальна контора, Акціонерне товариство "Правекс Банк" про зобов'язання вчинити дії,
До Сумського окружного адміністративного суду через представника в системі Електронний суд 13.05.2026 звернувся ОСОБА_1 з позовом до Зарічного відділу державної виконавчої служби у м. Суми Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа - Сумська міська державна нотаріальна контора, Акціонерне товариство "Правекс Банк" про зобов'язання Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вчинити дії щодо зняття арешту, що накладений згідно постанови Зарічного районного відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції від 14.11.2005 АА №595777 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , реєстраційний номер обтяження №2710217, зареєстроване Першою Сумською державною нотаріальною конторою 19.12.2005.
На обґрунтування позовних вимог вказав, що йому на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_2 . Вирішивши на свій розсуд розпорядитися належним на праві власності майном, виявив, що таке перебуває під арештом. На заяву позивача відповідач надав відповідь, в якій вказано, що:
- згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено наявність в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (який є архівною складовою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) запису про обтяження з реєстраційним № 2710217; тип обтяження: заборона на нерухоме майно, зареєстрованого 19.12.2005 реєстратором - Першою Сумською державною нотаріальною конторою на підставі постанови АА №595777 від 14.11.2005 виданої Зарічним відділом державної виконавчої служби. Об'єкт вищезгаданого обтяження: квартира за адресою: АДРЕСА_1 , власником зазначений ОСОБА_1 ,
- згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження на виконанні у Відділі виконавчі провадження за якими боржником являється ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , не перебувають.
Також позивач в обґрунтування позовних вимог вказав, що оскільки підставою для винесення оскаржуваної постанови про накладення арешту на майно було рішення Зарічного районного суду м.Суми у справі №2-2513/2005 за позовом АКБ «Правекс банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, то позивач через представника звернувся до вказаного банку із відповідним запитом. АТ «ПРАВЕКС БАНК» у відповіді вказало про відсутність заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «ПРАВЕКС БАНК».
Перевіривши матеріали позовної заяви, вбачається необхідним відмовити у відкритті провадження у цій справі, приймаючи до уваги наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.
Частиною 2 ст.124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За змістом частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - це спір, у якому: 1) хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або 2) хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або 3) хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з частиною 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Частиною 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) установлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначено у статті 287 КАС України та статті 74 Закону №1404-VIII, з аналізу яких випливає, що рішення, дії, бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення сторонами виконавчого провадження можуть бути оскаржені до суду, який видав виконавчий документ.
Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо справ стосовно оскарження учасниками виконавчого провадження рішень, дій чи бездіяльності державного (приватного) виконавця є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ. За загальними правилами процесуальних кодексів скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що знаходиться на виконанні.
Відповідно до висновку, зробленого Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 14.03.2018 у справі №213/2012/16, від 28.08.2019 у справі №808/8368/15, від 16.01.2019 в справі №826/12964/17 критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.
У цій справі позивач - ОСОБА_1 , а також інші особи, які не є сторонами у цій справі - ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності згідно свідоцтва про право власності на житло від 07.11.2000, виданого виконавчим комітетом СМР, володіють квартирою за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 62,3кв.м.
19.12.2005 реєстратором Першої Сумської державної нотаріальної контори накладено заборону на нерухоме майно, вказане вище, на підставі постанови Зарічного відділу ДВС від 14.11.2005 серії АА №595777.
Вказане підтверджується доданою до позову Інформацією з Державного реєстру речових прав не нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, свідоцтвом про право власності на житло від 07.11.2000.
У свою чергу, постанову державним виконавцем Шепелєвим С.О. Зарічного відділу ДВС Сумського міського управління юстиції від 14.11.2005 серії АА №595777 винесено в межах примусового виконання виконавчого листа, виданого 12.07.2005 Зарічним районним судом м.Суми у справі №2-2513/2005, у справі про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКБ "Правекс-Банк" боргу у розмірі 2715,29грн..
Таким чином, позивач, звертаючись з цим позовом до суду, не погоджується з бездіяльність відповідача - органу ДВС, щодо не зняття арешту з належного йому на праві спільної сумісної власності нерухомого майна у виконавчому провадженні, що відкрито з примусового виконання судового рішення, ухваленого Зарічним районним судом м.Суми у справі №2-2513/2005, в якому позивач є боржником.
Суд зазначає, що, відповідно до статті 447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Велика Палата Верховного Суду вже виснувала щодо обставин, за яких питання про звільнення майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
Так, у постанові від 22.01.2020 у справі № 340/25/19 за позовом фізичної особи до органу державної виконавчої служби про визнання неправомірною відмови щодо зняття арешту з майна та зобов'язання зняти арешт, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для визначення юрисдикції суду необхідно встановити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби з накладення арешту на певне майно, то такий спір треба розглядати за правилами адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності чи іншого речового права, то ці спори слід розглядати за правилами цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин. Оскільки підставою позову позивач визначила наявність арешту, накладеного на невизначене майно спадкодавця, що перешкоджає їй в оформленні спадкових прав на нерухоме майно, Велика Палата Верховного Суду вважала, що позов спрямований на захист цивільних прав позивача, пов'язаний з оформленням права власності на спадкове майно та фактично є різновидом негаторного позову, який треба розглядати за правилами цивільного судочинства.
Подібна правова позиція викладена також Верховним Судом у постанові від 22.12.2022 у справі № 160/12964/21.
Відповідно до приписів частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Своєю чергою, позивач у цьому позові визначає його підставою наявність арешту, накладеного на майно, що не дає йому можливості розпорядитися своїм майном, а не неправомірні дії відповідача - органу ДВС з накладення арешту на таке майно. При цьому у позові позивач просить зняти арешт з усієї квартири, яка належить також і іншим співвласникам.
Тобто позивач звернувся із позовом з метою захисту права власності чи іншого речового права, отже, такий спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства як такий, що випливає із цивільних правовідносин.
Отже, оскільки позивач був відповідачем у цивільній справі та боржником у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення Зарічного районного суду м.Суми у справі №2-2513/2005, то справа щодо оскарження ним бездіяльності відповідача - органу ДВС, що полягає у не вчиненні дій зі зняття арешту з належного йому на праві спільної сумісної власності нерухомого майна у виконавчому провадженні, що відкрито з примусового виконання судового рішення, ухваленого Зарічним районним судом м.Суми у справі №2-2513/2005 у цивільній справі щодо стягнення з позивача на користь АКБ "Правекс-Банк" (у подальшому - АТ "Правекс Банк) заборгованості у розмірі 2715,29грн. підлягає розгляду в порядку ЦПК.
Враховуючи наведене, а також беручи до уваги, що обраний позивачем спосіб судового захисту зводиться до зняття арешту із майна, то цей спір не є публічно-правовим в розумінні положень КАС України.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися “судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому суд відмічає, що ухвала про відмову у відкритті провадження у справі не обмежує позивача у реалізації її права на судовий захист у порядку цивільного судочинства.
Враховуючи викладене, вбачається необхідним відмовити у відкритті провадження у цій справі, оскільки остання не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись відповідним місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 19, 170, 248, 293, 295, пп.15.5 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Зарічного відділу державної виконавчої служби у м. Суми Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа - Сумська міська державна нотаріальна контора, Акціонерне товариство "Правекс Банк" про зобов'язання вчинити дії.
Роз'яснити позивачу, що розгляд даної вимоги віднесено до юрисдикції відповідного місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня прийняття ухвали.
Суддя І.Г. Шевченко