18 травня 2026 року Справа № 280/10470/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом - ОСОБА_1
до - Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державна міграційна служба України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
26.11.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації (далі по тексту - відповідач 1), Державної міграційної служби України (далі по тексту - відповідач 2), Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (далі по тексту - відповідач 3), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Оболонської районної і місті Києві державної адміністрації від 15.05.2025 щодо скасування моєї реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , гуртожиток;
- зобов'язати Оболонську районну і місті Києві державну адміністрацію поновити мою реєстрацію за адресою: АДРЕСА_1 , гуртожиток.
В обґрунтування позову позивач посилається зазначає, що 13 травня 2025 року звернувся до ЦНАП Солом'янського району м. Києва із заявою про реєстрацію місця проживання за новою адресою: АДРЕСА_1 . На підставі ордера 14 травня 2025 року Оболонська РДА здійснила мою реєстрацію та надіслала електронне повідомлення для зняття з реєстрації за попередньою адресою в м. Запоріжжі. Однак орган реєстрації Запорізької міської громади відхилив повідомлення, зазначивши, що за вказаною адресою "залишається зареєстрованою малолітня дитина позивача 2013 р.н.". На цій підставі ДМС України листом від 04.08.2025 фактично визнала реєстрацію в Києві недійсною. Проте дитина фактично проживає з матір'ю за тією ж адресою, що підтверджено довідкою ОСББ «Комунальник-14» №3107/1 від 31.07.2025. Зазначає, що факт проживання дитини з матір'ю жодним чином не може бути підставою для відмови у моїй реєстрації.
02.12.2025 ухвалою суду позовну заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без руху.
Ухвалою від 15.12.2025 відкрито провадження в адміністративній справі № 280/10470/25.
25.12.2025 від Державної міграційної служби було подано пояснення у справі, в яких зазначено, що діяла виключно в межах повноважень, визначених законодавством України, та не вчиняла жодних протиправних дій, які могли б порушити права позивача. Таким чином, Державна міграційна служба України не вчиняла дій та не приймала рішень, які могли б бути предметом оскарження у цій справі, а доводи позивача щодо порушення його прав з боку Державною міграційною службою України не ґрунтуються на вимогах законодавства.
22.01.2026 відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що працівники Відділу діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Просить визнати поважними пропуск строку на подання відзиву та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Щодо клопотання відповідача про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву, суд зазначає наступне.
До основних засад (принципів) адміністративного судочинства, згідно з пунктом 4 частини третьої статті 2 КАС України віднесено, зокрема: змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
За приписами частин першої, другої статті 44 КАС України учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки. Учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
За приписами пунктів 2, 3 частини третьої статті 44 КАС України визначено, що учасники справи мають право: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Учасники справи зобов'язані подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (пункт 4 частини п'ятої статті 44 КАС України).
Згідно з частиною першою, абзацами першим, другим частини другої, частиною четвертою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
За правилами частин першої, третьої статті 79 КАС України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
За приписами частини першої статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Установлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Отже, законодавством регламентовано право суду поновити пропущений процесуальний строк.
Ураховуючи поважність причин, через які відповідач не зміг реалізувати своє право на подання відзиву та доказів для підтвердження правомірності своєї позиції, а також те, що позивач також скористався своїм правом на подання відповіді на відзив, суд вважає за можливе поновити строк для подання відзиву та доказів у цій справі.
Згідно із ч 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалам.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
13.05.2025 року ОСОБА_1 звернувся до ЦНАП Солом'янського району м. Києва із заявою про реєстрацію місця проживання за новою адресою: АДРЕСА_1 .
До заяви позивач додав документи, передбачені пунктом 26 «Правил реєстрації місця проживання», затвердженого постановою KMУ від 02.03.2016 р. № 207.
На підставі ордера 14 травня 2025 року Оболонська РДА здійснила реєстрацію та надіслала електронне повідомлення для зняття позивача з реєстрації за попередньою адресою в м. Запоріжжі.
Однак орган реєстрації Запорізької міської громади відхилив повідомлення, зазначивши, що за вказаною адресою "залишається зареєстрованою малолітня дитина позивача 2013 р.н.".
На цій підставі ДМС України листом від 04.08.2025 фактично визнала реєстрацію в Києві недійсною.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
У відповідності до ч.1 ст.29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (ч.4 ст.29 ЦК України).
Як визначено частиною 1 статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Згідно із преамбулою Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» цей Закон відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.
За змістом абзаців 3, 5, 7 9, 11 статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що:
- вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати;
- місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини;
- орган реєстрації - виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради;
- документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист;
реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.
Частиною 3 статті 6 вказаного Закону визначено, що для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг):
письмову заяву;
документ, до якого вносяться відомості про місце проживання.
квитанцію про сплату адміністративного збору;
документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації;
військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
Статтею 9-1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку.
Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.
Механізм здійснення реєстрації / зняття з реєстрації місця проживання / перебування осіб в Україні, а також встановлення форми необхідних для цього документів визначають також Правила реєстрації місця проживання, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №207 (надалі по тексту - Правила).
За змістом пунктів 3 та 4 цих Правил реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.
Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом 30 календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Реєстрація місця проживання/перебування або зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в день подання особою або її представником документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена одночасно із зняттям з попереднього місця проживання.
Відповідно до пункту 11 Правил орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала необхідних документів або інформації; у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними; звернулася особа, яка не досягла 14 років.
Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.
За змістом пункту 18 Правил для реєстрації місця проживання особа або її представник подає:
1) заяву за формами, наведеними відповідно у додатках 6, 7 або 8;
2) документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16 років, подається свідоцтво про народження. Реєстрація місця проживання дітей, які є іноземцями чи особами без громадянства, здійснюється за умови внесення даних про дітей до посвідки на постійне або тимчасове проживання їх батьків та копії свідоцтва про народження. Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами;
3) квитанцію про сплату адміністративного збору (у разі реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з попереднього місця проживання адміністративний збір стягується лише за одну послугу);
4) документи, що підтверджують:
право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників);
право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи, - довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи за формою згідно з додатком 9, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у цих установах або закладах);
проходження служби у військовій частині, адреса якої зазначається під час реєстрації, - довідка про проходження служби у військовій частині, видана командиром військової частини за формою згідно з додатком 10 (для військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби);
5) військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку);
6) заяву про зняття з реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 11 (у разі здійснення реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з реєстрації попереднього місця проживання).
У разі подання заяви представником особи, крім зазначених документів, додатково подаються:
документ, що посвідчує особу представника;
документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли заява подається законними представниками малолітньої дитини - батьками (усиновлювачами).
Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.
У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).
У разі перебування житла в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов'язань для реєстрації місця проживання особи додатково подається письмова згода відповідного іпотекодержателя або довірчого власника.
Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання особи інші документи.
Пунктом 19 Правил № 207 передбачено, що працівник органу реєстрації або центру надання адміністративних послуг перевіряє належність документа, до якого вносяться відомості про місце проживання (або документа, до якого вносяться відомості про місце перебування, - у разі реєстрації місця перебування), особі, що його подала, його дійсність, правильність заповнення заяви про реєстрацію місця проживання/перебування (у разі потреби надає допомогу особі в заповненні бланка заяви) та наявність документів, необхідних для реєстрації місця проживання/перебування, про що ним вчиняється відповідний запис у цій заяві.
Працівник органу реєстрації або центру надання адміністративних послуг перевіряє належність документа, до якого вносяться відомості про місце проживання, особі, що його подала, його дійсність, правильність заповнення заяви про зняття з реєстрації місця проживання та наявність документів, необхідних для зняття з реєстрації місця проживання, про що зазначений працівник робить відповідний запис у цій заяві (абз. 1 п. 27 Правил №207).
Отже, аналіз вищенаведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що працівник органу реєстрації або центру надання адміністративних послуг має перевірити правильність заповнення заяви на отримання послуги, за якою звернулась особа, та у разі потреби надати допомогу особі в заповненні бланка заяви, а також перевірити наявність необхідних документів для вчинення реєстраційної дії, про що зробити відповідний запис у такій заяві.
Разом з тим, слід зауважити, що з урахуванням положень пунктів 19, 27 Правил № 207, до повноважень працівника органу реєстрації або центру надання адміністративних послуг не належить перевірка достовірності документів, поданих особою для реєстрації місця проживання.
Вказаний висновок відповідає правової позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 420/1879/19.
Підставою для відмови позивачу у реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , є те, що за адресою зняття з реєстрації була прописана малолітня дитина ОСОБА_2 , однак не зазначено яким саме нормативно правовим актом передбачено, те що неповнолітня дитина може бути прописаною в квартирі без батьків.
Також до суду позивачем надано довідку про місце проживання №3107/1 від 31.07.2025, в якій зазначено що в квартирі за адресою АДРЕСА_2 , зареєстрована ОСОБА_2 2013 р.н. зі своєю матір'ю ОСОБА_3 1982 р.н. та ОСОБА_4 1978 р.н., які проживають там без реєстрації.
Судом встановлено, що позивачем подано до органу реєстрації заяву відповідної форми та надано всі необхідні документи, відповідно Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», відповідачем неправомірно визнано реєстрацію позивача не дійсною.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що невиконання відповідачем покладених на нього Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" обов'язків призводить до порушення прав позивача. Крім цього, це суттєво обмежує і здійснення інших цивільних, громадських та політичних прав позивача, які підлягають безумовному захисту.
Суд також зазначає, що відповідно до статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.
Верховенство права закріплено у частині першій статті 8 Конституції України як загальноправовий принцип: "В Україні визнається і діє принцип верховенства права". За змістом це один із найбагатогранніших правових принципів. Один із елементів принципу верховенства права втілено у статті 3 Конституції України: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю".
Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції звичаї тощо. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність осіб.
Європейський Суд з прав людини розкриває зміст принципу верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу. Однією з таких вимог є вимога про якість закону. Під законом тут мається на увазі положення нормативно-правового акта. По-перше, закон повинен бути доступним особі, тобто містити зрозумілі й чіткі формулювання, які б давали можливість особі самостійно або з відповідною консультацією регулювати свою поведінку. По-друге, він має бути передбачуваним, тобто таким, щоб особа могла передбачити наслідки його застосування. По-третє, закон повинен відповідати всім іншим вимогам верховенства права, зокрема він з достатньою чіткістю має встановлювати межі дискреційних повноважень, наданих суб'єктам владних повноважень, та спосіб їх здійснення. Це необхідно, щоб особа була захищеною від свавілля суб'єктів владних повноважень (п. 27 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Круслен проти Франції" від 24 квітня 1990 року).
Крім того, суд зазначає, що прийняття рішень, вчинення дій пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дії), є критерієм, який випливає з принципу пропорційності (адекватності). Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийнятті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи.
Кожен громадянин України не може бути позбавлений права на освіту, медицину, участі у виборах та інших прав, які встановлено та гарантовано Конституцією України та законодавчими актами держави.
Враховуючи конституційний принцип верховенства права, суд вважає, що право особи на свободу вибору місця проживання та можливість користування правами та свободами, які закріплені Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами, не може бути обмеженим.
Отже, відмовляючи у проведенні реєстрації за вказаним позивачем місцем проживанням: АДРЕСА_1 , гуртожиток, відповідач фактично обмежує реалізацію зазначених прав та інтересів позивача.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до - Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації (04205, м. Київ, вул. Левка Лук'яненка, буд. 16, код ЄДРПОУ 37371727) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державна міграційна служба України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 9, код ЄДРПОУ 37508470) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради (69005, Запоріжжя, бульвар Центральний, буд. 27, код ЄДРПОУ 37573508) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визначати протиправними дії Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 15.05.2025 щодо скасування реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов'язати Оболонську районну в місті Києві державну адміністрацію поновити реєстрацію ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , гуртожиток
Стягнути з Оболонської районної і місті Києві державної адміністрації за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 18.05.2026.
Суддя Р.В. Сацький