15 травня 2026 рокуСправа №160/29548/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
13.10.2025р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 та просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення і виплати позивачеві грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії) з 18.06.2025 по 06.08.2025 включно, а також одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік, 2025 рік, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік, 2025 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704;
- зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплатити позивачеві з 18.06.2025 по 06.08.2025 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік, 2025 рік, компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік, 2025 рік, грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , при цьому, остання протиправно розраховувала його грошове забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (1762 грн.), що призвело до порушення його майнових прав та до зменшення його грошового забезпечення, у тому числі, і усіх його складових, додаткових щомісячних та одноразових його видів, надбавок, підвищення, премії, компенсації за невикористані дні основної та додаткових відпусток, грошової допомоги на оздоровлення, гарантованого йому ст.9 Закону №2011-ХІІ. Також позивач вказав на те, що у вересні 2025р. звертався до відповідача із запитом та вимогою про перерахунок та виплату його грошового забезпечення та усіх його вищенаведених складових, проте відповіді по суті на нього не отримав. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, вчиненими всупереч вимогам чинного законодавства, посилаючись на те, що, починаючи з 29.01.2020р.- дня набрання законної сили висновками постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18, його грошове забезпечення та всі його складові мали бути відповідачем обчислені із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови КМУ №704. Окрім того, позивач зазначив, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025р. у справі №320/29450/24 залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025р. визнано протиправним та нечинним п.2 постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 стосовно внесення змін до п.4 постанови КМУ №704, відповідно, на переконання позивача, з 18.06.2025 - дня набрання законної сили вищенаведеним судовим рішенням, була знову відновлена дія п.4 постанови КМУ №704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів та окладів за військовим званням військовослужбовців шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт, а не розміру 1762 грн., тому позивач вважає, що у період з 18.06.2025 по 06.08.2025 відповідач здійснював нарахування і виплату його грошового забезпечення (основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) із застосуванням неправильної розрахункової величини.
Ухвалою суду від 06.11.2025р. було відкрито адміністративне провадження у даній справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та, зокрема, зобов'язано відповідача протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності оспорюваних дій відповідача у спірних правовідносинах, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначена ухвала суду разом із адміністративним позовом була отримана, зокрема, відповідачем у його електронному кабінеті 14.10.2025р. (адміністративний позов з додатками), 08.11.2025р. (ухвалу суду), що є належним повідомленням відповідача про час та місце судового розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст.18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними у справі.
11.12.2025р., на виконання вищевказаної ухвали суду, через систему "Електронний суд" відповідач подав до суду відзив на позов, в якому просив у задоволенні позовних вимог позивачеві відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що у період проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_1 пунктом 4 постанови №704 було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями військовослужбовців розраховуються виходячи з розмірі 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14, а відтак, за період з 18.06.2025 по 06.08.2025 включно застосовувалась розрахункова величина в розмірі 1762 грн. (прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року), тому вважає, що для застосування будь-якої іншої величини, зокрема, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, правові підстави відсутні, у зв'язку із чим позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню. Щодо перерахунку та виплати позивачеві грошового забезпечення з урахуванням рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025р. у справі №320/29450/24 залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025р., відповідач зазначив, що Верховним Судом у згаданій справі відкрите касаційне провадження, тому до винесення кінцевого рішення Верховним Судом у зазначеній справі питання застосування норм у подібних правовідносинах буде передчасним та таким, що суперечить принципу змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі.
Окрім того, у відзиві на позов, представником відповідача висловлено клопотання до суду про визнання причин пропуску строку для подання відзиву на позов та доказів поважними, поновити строк для подання відзиву на позов посилаючись на те, що пропуск відповідачем строку для подання до суду відзиву на позов у визначений судом строк був обумовлений відсутністю технічної можливості подати такі докази до моменту заміни керівника у підсистемі ЄСІТС «Електронний суд» та видачі довіреності на представника в/ч НОМЕР_1 , що безпосередньо унеможливило вчинення процесуальних дій з метою виконання ухвали суду від 06.11.2025р.
Розглянувши вищенаведене клопотання, вивчивши наявні у матеріалах справи докази надані на його підтвердження, суд зазначає про наступне.
Відповідно до ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
Суд за заявою учасника справи поновляє пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними - ч.1 ст.121 наведеного Кодексу.
Так, як встановлено судом згаданою вище ухвалою суду було зобов'язано відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162,261 КАС України, протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали суду.
Наведена ухвала суду була отримана відповідачем у його електронному кабінеті через систему «Електронний суд» 08.11.2025р. (у робочий день та час) згідно до вимог ст.ст.18, 251 КАС України.
Відтак, відповідач мав обов'язок подати до суду відзив на позов у строк з 09.11.2025р. до 23.11.2025р. включно.
Разом з тим, відзив на позов відповідачем був поданий 11.12.2025р., тобто, з пропуском строку на його подання, встановленого ч.1 ст.261 КАС України, який було пропущено на 18 днів.
На підтвердження поважності причин його пропуску відповідач посилався на те, що зазначений строк було пропущено через технічні причини, а саме: у зв'язку зі зміною командира в/ч НОМЕР_1 посадовими особами військової частини до ДП «ІСС» були надані відповідні документи з метою внесення змін до підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» про нового керівника (командира), однак, у період визначений судом, не відбулися зміни керівника та не було видано довіреність на представника в/ч НОМЕР_1 .
Водночас, на підтвердження зазначених обставин, представником відповідача жодних доказів до відзиву не додано.
Навпаки, до відзиву на позов відповідачем додано копію Витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.08.2025 №224 зі змісту якого судом встановлено, що командир в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_2 прибув та приступив до виконання обов'язків командира в/ч НОМЕР_1 з 03.08.2025р.
Надаючи правову оцінку зазначеному Витягу із наказу, суд вважає, що вказана особа (командир в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_3 ) приступив до виконання своїх обов'язків з 03.08.2025р. та у строк до 08.11.2025р. (дати отримання ухвали суду), тобто, протягом 3 місяців, мав обов'язок та зобов'язаний був вжити всіх заходів для забезпечення внесення відомостей про свої повноваження до відповідних реєстрів з метою виконання вимог процесуального законодавства.
За викладених обставин та враховуючи, що посадовою особою відповідача (командиром в/ч НОМЕР_1 ) не було вжито всіх залежних від нього заходів щодо внесення відомостей до ЄСІТС протягом трьох місяців (упродовж з 04.08.2025 по 08.11.2025), причин поважності не вжиття таких заходів відповідачем до відзиву на позов не надано, а відтак, суд приходить до висновку, що викладені вище обставини не можуть бути визнані судом поважними причинами для поновлення пропущеного строку на подання відзиву на позов.
Водночас, враховуючи те, що станом на момент розгляду даної справи в Україні введений військовий стан, тривають бойові дії, у яких безпосередньо беруть участь та задіяні всі військові формування держави, у тому числі і в/ч НОМЕР_1 , що є загальновідомим фактом та не потребує доведення будь-якими доказами, пропущений строк для подання відзиву на позов (на 18 днів) не є значним, тому суд вважає за можливе визнати наведені судом причини пропуску цього строку поважними та поновити відповідачеві строк для подання відзиву на позов у цій справі.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 15.05.2026р. у зв'язку із перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, велику завантаженість справами військовослужбовців та, як наслідок, об'єктивну неможливість прийняття у цей період рішень у справах, на підставі ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд даної справи було продовжено до 15.05.2026р.
Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 15.05.2026р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Громадянин України ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 28.12.2023р. по 06.08.2025р., що підтверджується копією паспорта позивача серії НОМЕР_3 від 10.07.1997р., копією військового квитка серії НОМЕР_4 від 09.06.1991р. та копією Витягу із наказів від 06.08.2025р. №228, наявних у справі.
У зв'язку зі звільненням із військової служби у відставку за підпунктом «б» пункту 3 частини 5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) ВЛК про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку) позивача було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 06.08.2025р., про що свідчить зміст копії Витягу із наказу №228 від 06.08.2025р.
Надалі, позивач звертався до відповідача із запитом від 01.09.2025р., у якому просив, зокрема, повідомити його чи визначалося його грошове забезпечення - посадовий оклад, оклад за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зазначений запит позивачем на адресу відповідача було направлено засобами поштового зв'язку Укрпошта (накладна №5140030300291) 01.09.2025р. та вручений відповідачеві 04.09.2025р., що підтверджено копією трекінгу пошти 5140030300291.
Відповіді на зазначений запит Військовою частиною НОМЕР_1 не надано, матеріали справи її не містять.
Факт нарахування та виплати відповідачем позивачеві грошового забезпечення, у тому числі, зазначених у позові його складових, у спірний період з 18.06.2025р. по 06.08.2025р. у зменшеному розмірі, а саме: обчисленого з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018р., що становив 1762,00 грн., підтверджено відповідачем у відзиві на позов.
Разом з тим, позивач у позові зазначив, що обчислення його грошового забезпечення, у тому числі, зазначених у позові його складових за період з 18.06.2025р. по 06.08.2025р. мало бути проведене відповідачем із величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року відповідно до пункту 4 Постанови №704 у редакції, яка діяла з 29.01.2020р.
З огляду на викладене, позивач вважає, що він має право на нарахування такого грошового забезпечення, у тому числі усіх його складових (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавок, доплат, премії, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічної та додаткових відпусток за 2020-2025 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік) за згаданий вище спірний період із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року та шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно до постанови КМУ №704, у зв'язку із чим просив суд визнати дії відповідача щодо обчислення його грошового забезпечення та згаданих його складових без урахування вказаної вище величини протиправними та зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату згаданого вище грошового забезпечення та його складових із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб згідно п.4 Порядку №44.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог позивача частково, виходячи з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20 грудня 1991 року № 2011-XII (надалі - Закон 2011-XII).
Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно частин першої - третьої статті 9 Закону 2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За приписами частини четвертої статті 9 Закону 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року (надалі - Постанова КМУ №704).
Зазначеною Постановою КМУ №704 було збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців з 01.03.2018р.
Відповідно до пункту 4 Постанови КМУ №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.
Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі - Постанова КМУ № 103), якою внесено зміни до Постанови КМУ № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (пункт 6 Постанови КМУ № 103).
Постанова КМУ №103 набула чинності 24 лютого 2018 року.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови КМУ №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
З огляду на вказане, слід дійти висновку про необхідність застосування з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) положень пункту 4 Постанови КМУ №704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою КМУ № 103.
Тож, з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на нарахування та виплату грошового забезпечення, яке визначається шляхом застосування пункту 4 Постанови КМУ № 704 у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постанови КМУ №103 (тобто, до 24.02.2018р.) із використанням для його визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Таким чином з 29.01.2020р., тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18, діяв п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на тарифний коефіцієнт згідно до додатками 1,12,13,14.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 28.02.2023р. у справі №380/18850/21 та від 15.03.2023р. у справі №420/6572/22.
При цьому, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2018р. - 1762 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2020р. - 2102 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2021р. - 2270 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2021р. - 2481 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2023р. - 2684 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2024р. - 3028 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2025р. - 3028 грн.
Отже, із аналізу наведених норм слідує, що протягом спірного періоду з 2020 по 2025 роки прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня календарного року, збільшувався.
При цьому, слід зазначити, що різниця між розміром прожиткового мінімуму на 2018 рік та 2020,2021,2022, 2023,2024, 2025 роки впливає на визначення розміру посадового окладу та з 29.01.2020р., тобто, з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справ №826/6453/18, наявні правові підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року (2020,2021,2022, 2023, 2024, 2025 роках), на відповідний тарифний коефіцієнт.
А відповідно, із наведеного слід дійти висновку, що у спірний період з 18.06.2025р. по 06.08.2025р. позивач мав право на отримання грошового забезпечення (у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавок, доплат, премії, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічної та додаткових відпусток за 2020-2025 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік), обчисленого виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року згідно до вимог пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704, у редакції, яка діяла з 29.01.2020р. та із застосуванням наведених вище розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня відповідного календарного року згідно Законів України «Про Державний бюджет України» на 2020-2025 роки.
Наведена правова позиція висловлена і у постановах Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі №200/3757/20-а, від 28.02.2023р. у справі №380/18850/21 та від 15.03.2023р. у справі №420/6572/22, яка є обов'язковою для врахуванням адміністративним судом у відповідності до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що у спірний період з 18.06.2025р. по 06.08.2025р. грошове забезпечення позивача (у тому числі, посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавки, доплати, премії, одноразова грошова допомога при звільненні, компенсація за невикористані дні щорічної та додаткових відпусток за 2020-2025 роки, грошова допомога на оздоровлення за 2025 рік) мало б обчислюватися відповідачем із використанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного календарного року.
Так, судом вище було встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 28.12.2023 по 06.08.2025р., що підтверджується вище дослідженими судом відомостями, які містяться у копіях військового квитка позивача серії НОМЕР_4 від 09.06.1991р., Витягу із наказу від 06.08.2025р. №228 та не заперечується відповідачем.
Разом з тим, доказів застосування відповідачем величини - розміру прожиткового мінімуму, для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, при обчисленні у спірний період з 18.06.2025р. по 06.08.2025р. грошового забезпечення позивача (у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавок, доплат, премії, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічної та додаткових відпусток за 2020-2025 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік) згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, яка діяла в редакції з 29.01.2020р. та була чинною у спірний наведений період, матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачеві грошового забезпечення та всіх його складових, які наведені вище, без врахування розміру прожиткового мінімуму, для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пункту 4 постанови КМУ №704, у редакції, чинній з 29.01.2020 та яка була чинною у спірний період - з 18.06.2025 по 06.08.2025р., слід визнати протиправною.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем у відзиві на позов не наведено жодних обгрунтованих підстав, як і не було надано належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачеві грошового забезпечення та всіх його складових, які наведені вище, без врахування розміру прожиткового мінімуму, для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пункту 4 Постанови КМУ №704, у редакції, чинній з 29.01.2020 та яка була чинною у спірний період, з урахуванням встановлених судом вище обставин та аналізу чинного законодавства, які не спростовані.
Також судом критично надається правова оцінка доводам відповідача з приводу того, що у період проходження позивачем військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 - з 18.06.2025 по 06.08.2025р. для обчислення грошового забезпечення позивача застосовувалась розрахункова величина у розмірі 1762 грн. (прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року) згідно пункту 4 Постанови КМУ №704 та для застосування будь-якої іншої розрахункової величини, зокрема, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, правові підстави були відсутні, з огляду на те, що вказані доводи спростовуються правовими висновками, які містяться у постановах Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі №200/3757/20-а, від 28.02.2023р. у справі №380/18850/21 та від 15.03.2023р. у справі №420/6572/22, які є сталими та послідовними, відтак, є обов'язковими, не тільки для адміністративного суду, а й для обов'язкового застосування відповідачем в силу ст.129-1 Конституції України.
Суд зазначає, що ігнорування відповідачем вищенаведених правових висновків Верховного Суду, фактичне їх заперечення у подібних правовідносинах у справах, які розглядаються адміністративними судами першої та апеляційної інстанції, без оскарження їх у встановленому законодавством порядку, є проявом підриву довіри до судової гілки влади в цілому в очах військовослужбовців та є з боку відповідача, як суб'єкта владних повноважень, неприпустимим.
З огляду на наведене, всі інші аргументи представника відповідача уважно вивчені судом, однак не заслуговують на увагу суду, оскільки вищенаведених правових висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачеві грошового забезпечення (у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавок, доплат, премії, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічної та додаткових відпусток за 2020-2025 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік) без врахування розміру прожиткового мінімуму, для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пункту 4 постанови КМУ №704, у редакції, чинній з 29.01.2020 та яка була чинною у спірний період - з 18.06.2025 по 06.08.2025р. включно, суд приходить до висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено, що, вказаними діями щодо нарахування та виплати позивачеві грошового забезпечення (у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавок, доплат, премії, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічної та додаткових відпусток за 2020-2025 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік) без врахування розміру прожиткового мінімуму, для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пункту 4 постанови КМУ №704, у редакції, чинній з 29.01.2020 та яка була чинною у спірний період - з 18.06.2025 по 06.08.2025р. включно, відповідач, допустив порушення прав та інтересів позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання таких дій протиправними, виходячи з повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснити позивачеві перерахунок та виплату позивачеві грошового забезпечення (у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавок, доплат, премії, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічної та додаткових відпусток за 2020-2025 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік) із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ №704, з урахуванням раніше виплачених сум, виходячи з того, що судом встановлено протиправність дій відповідача у наведеній частині позову, а тому належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України» констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача здійснити позивачеві перерахунок грошового забезпечення (у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавок, доплат, премії, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічної та додаткових відпусток за 2020-2025 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік), обчисленого виходячи із розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року згідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, у редакції, чинній з 29.01.2020р. та у спірний наведений період (з 18.06.2025р. по 06.08.2025р.), а також і здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Окрім того, щодо необхідності застосування пункту 4 постанови КМУ №704 у редакції, чинній з 29.01.2020р., у тому числі, і до періоду з 18.06.2025 по 06.08.2025р., з урахуванням того, що з 20.05.2023р. набрали чинності та діяли до 18.06.2025р. приписи постанови КМУ №481 від 12.05.2023р., якими було встановлено розрахункову величину для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовців на рівні 1762 грн., суд зазначає наступне.
12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704», пунктом 2 якої внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704, шляхом викладення абзацу першого в такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Пунктом 3 Постанови КМУ № 481 установлено, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
Тобто, з дня набрання чинності Постановою № 481 (20.05.2023) Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762,00 грн.
Проте, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови № 481 неправомірними та визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.
Згідно з частинами першою - третьою статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, з огляду на визначені в частинні третій статті 7 КАС України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 в частині, що суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме закону про Державний бюджет України на відповідний рік не підлягає застосуванню як такий, що є протиправним і таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.
Сталою є правова позиція Верховного Суду про те, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.
Так, згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19 та від 10.01.2023 у справі № 340/507/22).
Таким чином, пункт 4 Постанови КМУ № 704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), оскільки суд не вправі, вирішуючи спір, застосовувати дефектний нормативно-правовий акт безвідносно до того чи був він чинним чи ні на момент виникнення спірних відносин.
Наведені правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 17.02.2026р. у справі №520/5814/24, де у пункті 62 цієї постанови, Колегія суддів відступила від своїх висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2025 року у справі №600/3516/24-а та від 22 жовтня 2025 року у справі № 420/3824/25 щодо періодів застосування постанови КМУ №481 (з 20.05.2023р. до 18.06.2025р.).
Такі ж самі правові висновки втілені і у наступних рішеннях Верховного Суду, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.02.2026р. у справі №160/33292/24 та від 06.03.2026р. у справі №140/3734/24.
Наведені правові висновки щодо не застосування приписів постанови КМУ №481 від 12.05.2023р. у період її чинності (з 20.05.2023р. до 18.06.2025р.) є обов'язковими для адміністративного суду при вирішення справ у подібних правовідносинах в силу ч. 5 ст.242 КАС України.
Враховуючи наведене, слід зробити висновок, що і до періоду, починаючи з 20.05.2023р. до 18.06.2025р., а відповідно, і після 18.06.2025р., підлягають застосуванню приписи пункту 4 Постанови КМУ №704, у редакції, чинній з 29.01.2020р., щодо визначення військовослужбовцям розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Між тим, позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача здійснити позивачеві перерахунок грошового забезпечення та провести виплату різниці з урахуванням виплачених сум з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 постанови КМУ №44 за спірний наведений у позові період, задоволенню не підлягають, з огляду на те, що така грошова компенсація виплачується з виплатою грошового забезпечення одночасно згідно п.2-5 Порядку №44, а оскільки перерахунок спірного грошового забезпечення позивачеві ще не проведено і не виплачено, відтак, суд приходить до висновку, що ці позовні вимоги направлені на захист ще не порушеного права, тобто направлені на захист права на майбутнє, що суперечить та не відповідає вимогам ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, тому ці позовні вимоги суд вважає передчасними.
Аналогічний правовий висновок міститься і у пункті 63 постанові Верховного Суду від 17.03.2020р. у справі №815/5826/16, які є застосовними і до правовідносин у цій справі в силу ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору за подання даного позову до суду, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки жодних доказів, які б підтверджували понесення саме судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору за подання цього позову до суду першої інстанції, позивачем не надано з урахуванням того, що він звільнений від сплати судового збору за подання позову, предметом якого є невиплата заробітної плати (грошового забезпечення) у повному обсязі згідно п.1 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавок, доплат, премії, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічної та додаткових відпусток за 2020-2025 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704 за період з 18.06.2025 по 06.08.2025 включно - протиправними.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) - грошового забезпечення (у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавок, доплат, премії, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічної та додаткових відпусток за 2020-2025 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік) із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704 за період з 18.06.2025 по 06.08.2025 включно, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позову - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва