Справа № 483/275/26
Провадження № 1-кп/483/117/2026
Іменем України
18 травня 2026 року м. Очаків
Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:
головуючої - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області в режимі відео конференції з використанням обвинуваченим та його захисником власних технічних засобів кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22025150000000319 від 10 листопада 2025 року за обвинуваченням
ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Лимани Березанського району Миколаївської області, з вищою освітою, не одружений, на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу на посаді розвідника-далекомірника 1 гарматної артилерійської батареї НОМЕР_1 окремого гарматного артилерійського дивізіону НОМЕР_2 окремої артилерійської бригади НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 військової частини НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-2 КК України, -
ОСОБА_4 , проходячи військову службу у військовій частині НОМЕР_4 , в порушення вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. ст. 9, 11, 16, 127-128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, у невстановлений час, перебуваючи при виконанні свої службових обов'язків на території військової частини НОМЕР_4 , що знаходилася у АДРЕСА_2 , використовуючи належний йому мобільний телефон марки «ОРРО» моделі «А78», ІМЕІ 1: НОМЕР_5 , ІМЕІ 2: НОМЕР_6 , з номерами мобільного телефону НОМЕР_7 та НОМЕР_8 , з використанням власного облікового запису « ОСОБА_6 ( ОСОБА_7 907)» в соціальній мережі «ТікТок» поширив відомості щодо переміщення та рух артилерійського озброєння, а також розміщення вогневих артилерійських позицій підрозділів ЗС України, а саме:
ІНФОРМАЦІЯ_3 о 05 год. 06 хв. поширив в соціальній мережі «ТікТок» відеозапис з переміщенням військового озброєння - 155 мм гармати «М777»;
14 травня 2025 року о 12 год. 12 хв. поширив в соціальній мережі «ТікТок» відеозапис з розташуванням військового озброєння - 155 мм гармати «М777»;
17 травня 2025 року о 06 год. 11 хв. поширив в соціальній мережі «ТікТок» відеозапис з розташуванням військового озброєння - 155 мм гармати «М777»;
30 жовтня 2025 року о 04 год. 24 хв., перебуваючи при виконанні своїх службових обов'язків на території військової частини НОМЕР_4 в соціальній мережі «ТікТок» поширив відеозапис з розташуванням військовою озброєння - 155 мм гармати «М777».
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 у пред'явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-2 КК України, винним себе визнав повністю та показав, що у 2022 році він самостійно на власний мобільний телефон записав декілька відео з розташуванням озброєння, які у 2025 році виклав у мережі інтернет. Свою вину повністю визнав, вчинок засудив та щиро розкаявся.
На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів, зібраних в ході досудового розслідування, стосовно фактичних обставин справи, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому, судом з'ясовано, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, сумнівів у добровільності та істинності їх позиції немає; їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Роз'яснивши учасникам судового розгляду наслідки щодо позбавлення їх права оскаржити в апеляційному порядку обставини, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, суд обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом обвинуваченого та дослідженням документів, що стосуються речових доказів, та тих, що характеризують особу обвинуваченого.
Аналізуючи викладене, суд знаходить доведеною вину ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення і кваліфікує його дії за ч. 1 ст. 114-2 КК України - як поширення інформації про направлення та переміщення озброєння територією України, якщо така інформація не розміщувалася (не поширювалася) у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України, Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України чи Службою безпеки України або в офіційних джерелах країн-парнерів, вчинене в умовах воєнного стану.
Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суди повинні виходити з класифікації кримінальних правопорушень (ст. 12 КК України), а також з особливостей конкретного кримінального правопорушення й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення кримінального правопорушення як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.
Виходячи з того, що встановлення пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації покарання та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства.
Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Вирішуючи питання про вид і міру покарання, що має бути призначене обвинуваченому суд, відповідно до ст. ст. 65-67 КК України, враховує, що він вчинив нетяжкий злочин, його особу, а саме те, що він раніше не судимий, за місцем служби характеризується позитивно, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, продовжує проходити військову службу, має подяки і грамоти від командування, перерахував кошти на потреби Збройних Сил України, повне визнання вини, щире каяття у вчиненому, як обставини, що пом'якшують покарання, та відсутність обставин, що його обтяжують.
Разом із тим, суд враховує конкретні обставини кримінального провадження, зокрема ті, що пом'якшують покарання, та відсутність обставин, що його обтяжують, а також дані про особу обвинуваченого.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 повністю визнав свою вину у пред'явленому обвинуваченні, критично розцінив свої вчинки, розкаявся, зазначив про готовність нести кримінальну відповідальність, з огляду на що у сукупності з позитивною посткримінальною поведінкою обвинуваченого суд визнає щире каяття обставиною, яка пом'якшує покарання.
Обставини, що пом'якшують покарання, у сукупності з даними про особу обвинуваченого істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та дають підстави для призначення, на підставі статті 69 КК України, більш м'якого покарання, ніж передбачено санкцією частини 1 статті 114-2 КК України.
З урахуванням всіх обставин кримінального провадження суд дійшов висновку, що мета кари - виправлення і запобігання вчиненню нових злочинів, що уособлює основний принцип кримінального судочинства - не тяжкість покарання, а його невідворотність, буде досягнута у разі призначення обвинуваченому основного покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 рік та водночас суд, враховуючи обставини справи та особу обвинуваченого, вважає за можливе замість позбавлення волі на підставі частини 1 статті 58 КК України призначити ОСОБА_4 службове обмеження на той самий строк із відрахуваннями 10% із суми грошового забезпечення в дохід держави.
Вирішуючи питання щодо речових доказів, суд виходить з такого.
Постановою слідчого від 19 грудня 2025 року мобільний телефон марки «ОРРО» моделі «А78», ІМЕІ 1: НОМЕР_5 , ІМЕІ 2: НОМЕР_6 , з номерами мобільного телефону НОМЕР_7 та НОМЕР_8 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №22025150000000319 від 10 листопада 2025 року.
Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2026 року на мобільний телефон марки «ОРРО» моделі «А78», ІМЕІ 1: НОМЕР_5 , ІМЕІ 2: НОМЕР_6 , з номерами мобільного телефону НОМЕР_7 та НОМЕР_8 , накладено арешт.
Відповідно до п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу. При цьому: гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначені гроші, цінності та інше майно повертаються власнику (законному володільцю).
Частиною 1 ст. 96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно ч. 1 ст. 96-2 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
До мобільного телефону та сім карток, що були вилучені під час досудового розслідування та стосовно яких застосовано арешт майна, слід застосувати спеціальну конфіскацію.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 96-1 КК України спеціальна конфіскація застосовується на підставі обвинувального вироку суду.
Згідно з ч. 9 ст.100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
Таким чином, мобільний телефон марки «ОРРО» моделі «А78», ІМЕІ 1: НОМЕР_5 , ІМЕІ 2: НОМЕР_6 , з номерами мобільного телефону НОМЕР_7 та НОМЕР_8 , який належить ОСОБА_4 підлягає спеціальній конфіскації, як знаряддя вчинення кримінального правопорушення.
Цивільний позов не заявлявся, процесуальні витрати відсутні, запобіжний захід не застосовувався.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 370, 373-375 КПК України, суд,
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-2 КК України, та призначити йому покарання із застосуванням частини 1 статті 69 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік.
На підставі статті 58 КК України замість позбавлення волі призначити ОСОБА_4 службове обмеження на строк 1 (один) рік із відрахуваннями 10% із суми грошового забезпечення в дохід держави.
Арешт мобільного телефону марки «ОРРО» моделі «А78», ІМЕІ 1: НОМЕР_5 , ІМЕІ 2: НОМЕР_6 , з номерами мобільного телефону НОМЕР_7 та НОМЕР_8 , застосований на підставі ухвали слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2026 року - скасувати
На підставі ст. 96-2 КК України мобільний телефон марки «ОРРО» моделі «А78», ІМЕІ 1: НОМЕР_5 , ІМЕІ 2: НОМЕР_6 , з номерами мобільного телефону НОМЕР_7 та НОМЕР_8 , що належать ОСОБА_4 та зберігаються у камері зберігання речових доказів СВ УСБУ в Миколаївській області - конфіскувати в дохід держави.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Миколаївського апеляційного суду через Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з моменту його проголошення.
Вирок, якщо інше не передбачено КПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.
Головуюча: