18 травня 2026 року
м. Київ
справа № 715/2482/24
провадження № 61-8733св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 21 лютого 2025 року у складі судді Маковійчук Ю. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 червня 2025 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О., Половінкіної Н. Ю.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області) про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання незаконними дій та скасування державної реєстрації.
Позовна заява мотивована тим, що він є власником земельної ділянки з кадастровим номером 7321080500:01:001:1306, площею 0,1392 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а також суміжних із нею трьох земельних ділянок із кадастровими номерами: 7321080500:01:001:1305, площею 0,2164 га, 7321080500:01:001:0017, площею 0,2494 га, 7321080500:01:001:0016, площею 0,15 га, що розташовані у с. Валя Кузьміна Чернівецького району Чернівецької області.
ОСОБА_2 є власницею земельної ділянки із кадастровим номером 7321080500:01:001:0985, площею 0,10 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а також земельної ділянки із кадастровим номером 7321080500:01:001:0722, площею 0,25 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку. Вказані земельні ділянки є суміжними із його земельною ділянкою (кадастровий номер 7321080500:01:001:1306).
Посилався на те, що між ним та відповідачкою виник спір щодо меж належних їм земельних діляноквнаслідок наявності технічних помилок у точках координат земельних ділянок,що виникли в результаті неправильно виготовленої технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки у 2010 році, які не відповідали фактичним межам їх земельних ділянок, які можна виправити лише шляхом замовлення і виготовлення ними з ОСОБА_2 нової технічної документації із землеустрою щодо відновлення меж земельних ділянок та реєстрації таких змін в Державному земельному кадастрі. Проте відповідачка відмовилася замовити нову технічну документацію із землеустрою щодо становлення, відновлення меж їх земельних ділянок для можливості внесення змін до даних Державного земельного кадастру щодо меж земельних ділянок, чим чинить йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:
- усунути перешкоди у користуванні його земельною ділянкою шляхом визнання незаконними дій ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області щодо державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки із кадастровим номером 7321080500:01:001:0985, площею 0,10 га, та земельної ділянки із кадастровим номером 7321080500:01:001:0722, площею 0,25 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, власник - ОСОБА_2 ;
- скасувати державну реєстрацію вказаних земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Чернівецької області від 21 лютого 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю, суд першої інстанції виходив із того, що позивач обрав неналежний спосіб захисту свого порушеного права, оскільки в технічній документації земельних ділянок із кадастровими номерами: 7321080500:01:001:0985, 7321080500:01:001:0722, які є у власності відповідачки, було допущено помилки щодо конфігурації земельних ділянок, тому такі помилки можуть бути виправлені шляхом внесення змін до технічної документації із землеустрою, виправлення координат земельних ділянок, відповідно до фактичного землекористування, з урахуванням суміжних землеволодінь та землекористувань, у порядку, встановленому Законом України «Про Державний земельний кадастр». Суд зазначив, що виправлення помилок в інформації про земельні ділянки покладено законом на обох суміжних землекористувачів, а відмова одного з них від виправлення помилок не є підставою для відмови у перенесенні відомостей про відповідну земельну ділянку до Державного земельного кадастру.
Районний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації земельної ділянки за відповідачкою, оскільки відповідно до частини тринадцятої статті 79-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), частини десятої статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації. Отже, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень), проте вимог про припинення речових прав на земельну ділянку відповідачки позивачем заявлено не було.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 05 червня 2025 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Змінено мотивувальну частину рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 21 лютого 2025 року, виклавши її в редакції цієї постанови.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 по суті є правильними, проте суд помилково його мотивував.
Апеляційний суд вважав, що позивач не позбавлений можливості відновити порушене право на земельну ділянку шляхом відновлення її меж на підставі відповідної технічної документації, а не за рахунок землі, правомірно виділеної відповідачці. Відновлення меж належної ОСОБА_1 земельної ділянки за рахунок земельної ділянки ОСОБА_2 , за відсутності доказів порушення прав позивача, не відповідає завданням цивільного судочинства щодо справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення справи та ефективному захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів фізичних осіб.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що задоволення позову ОСОБА_1 призведе до непропорційного втручання у право відповідачки мирно володіти своїм майном та покладе лише на неї обов'язок щодо виправлення можливих помилок органів державної влади та місцевого самоврядування при визначенні меж земельних ділянок при передачі їх у власність сторін, право на отримання яких гарантовано державою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 21 лютого 2025 року, постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи
У липні 2025 року касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі; витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції; роз'яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України.
У вересні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні його позову.
Посилається на те, якщо суд встановив порушення його прав на землю і вважав, що для їхнього захисту необхідно було заявляти вимоги про припинення речових прав на земельні ділянки відповідачки, то суд повинен був задовольнити його позовні вимоги та вирішити питання щодо скасування права власності на спірні земельні ділянки ОСОБА_2 , що захистило б його права на землю і було б ефективним способом захисту його прав.
Вважає, що внесення змін до точок координат належних йому земельних ділянок, у випадку скасування судом державної реєстрації земельних ділянок відповідачки у Державному земельному кадастрі та скасування державної реєстрації права власності на них в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не призведе до зменшення площі належних ОСОБА_2 земельних ділянок, а лише визначить їх правильні фактичні межі.
На думку заявника, у даному випадку відсутнє неправомірне втручання у право власності відповідачки на земельні ділянки у разі задоволення його позову, оскільки фактичне місцерозташування земельних ділянок не зміниться.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.
У червні 2025 року ГУ Держегокадастру у Чернівецькій області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що суди повно та правильно встановили обставини справи, надали їм правильну правову оцінку та ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення, тому просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 7321080500:01:001:1306, площею 0,1392 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а також суміжних із нею трьох земельних ділянок: кадастровий номер 7321080500:01:001:1305, площею 0,2164 га; кадастровий номер 7321080500:01:001:0017, площею 0,2494 га; кадастровий номер 7321080500:01:001:0016, площею 0,15 га, що розташовані у с. Валя Кузьмін Чернівецького району Чернівецької області.
ОСОБА_2 є власницею суміжних земельних ділянок із кадастровим номером 7321080500:01:001:0985, площею 0,10 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та кадастровим номером 7321080500:01:001:0722, площею 0,25 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку.
Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10 липня 2020 року № 215794434 ОСОБА_2 належить на праві власності земельна ділянка, площею 0,1000 га, кадастровий номер 7321080500:01:001:0985, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: с. Валя Кузьмін, Чернівецький район, Чернівецька область.
Згідно з листом ГУ Держгеокадастру в Чернівецькій області, наданим на запит ОСОБА_2 від 17 липня 2020 року № 298/6-20 щодо можливого самовільного зайняття частини її земельної ділянки встановлено, що під час обстеження двох суміжних ділянок з'ясувалося, що межі поворотних точок не відповідають межам земельних ділянок на місцевості всіх 10 земельних ділянок на масиві. Правові підстави кваліфікувати цей факт як самовільне зайняття частини земельної ділянки відсутні. Сторонам запропоновано звернутися до суб'єкта господарювання з метою внесення змін до Державного земельного кадастру.
Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 31 січня 2023 року № 14, проведеної у справі № 715/36/22, на ситуаційному плані № 2 земельних ділянок ОСОБА_2 (кадастровий номер 7321080500:01:001:0985) та ОСОБА_1 (кадастровий номер 7321080500:01:001:1306), які розташовані у с. Валя Кузьмина Чернівецького району Чернівецької області, та їх фактичної (на місцевості) площі, відповідно до встановлених на місцевості огорож, межових знаків, природних меж в умовних позначеннях вказано накладання земельної ділянки, площею 0,0070 га, якою користується ОСОБА_1 , на земельну ділянку ОСОБА_2 , кадастровий номер 7321080500:01:001:0985 та накладання земельної ділянки, площею 0,0003 га, якою користується ОСОБА_2 (по бетонній огорожі), на земельну ділянку ОСОБА_1 , кадастровий номер 7321080500:01:001:1306. Такі накладання площею 0,0070 га (жовтий трикутник) та площею 0,0003 га (синій трикутник) на ситуаційному плані № 2 відображені за інформацією Державного земельного кадастру (координатами поворотних точок їх меж згідно з поземельними книгами).
Наявні невідповідності меж, конфігурації та просторового розташування усіх земельних ділянок із кадастровими номерами: 7321080500:01:001:0158, 7321080500:01:001:0159, 7321080500:01:001:0160, 7321080500:01:001:0016, 7321080500:01:001:0017, 7321080500:01:001:1305, 7321080500:01:001:1306, 7321080500:01:001:0985, 7321080500:01:001:0722 фактичним межам, конфігурації та просторовому їх розташуванню в натурі (на місцевості) виникли внаслідок унесення до Державного земельного кадастру помилкових відомостей про межі, конфігурацію та просторове розташування зазначених земельних ділянок, які не відповідають їх фактичним межам, конфігурації та просторовому розташуванню.
Для усунення вказаних розбіжностей (виправлення помилок у Державному земельному кадастрі) усім власникам земельних ділянок із кадастровими номерами: 7321080500:01:001:0158, 7321080500:01:001:0159, 7321080500:01:001:0160, 7321080500:01:001:0016, 7321080500:01:001:0017, 7321080500:01:001:1305, 7321080500:01:001:1306, 7321080500:01:001:0985, 7321080500:01:001:0722 необхідно у встановленому законом порядку провести технічну інвентаризацію всіх зазначених земельних ділянок на вказаному масиві, розробити у встановленому законом порядку відповідну документацію із землеустрою (технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) або матеріалів інвентаризації земель), погодити у встановленому законом порядку та подати до відповідного державного кадастрового реєстратора для внесення відповідних змін і виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру.
Виявлені невідповідності (розбіжності) внесених до Державного земельного кадастру відомостей про межі, конфігурацію та просторове розташування земельних ділянок, які розташовані у цьому масиві у с. Валя Кузьмина Чернівецького району Чернівецької області, кадастрові номери: 7321080500:01:001:0158, 7321080500:01:001:0159, 7321080500:01:001:0160, 7321080500:01:001:0016, 7321080500:01:001:0017, 7321080500:01:001:1305, 7321080500:01:001:1306, 7321080500:01:001:0985, 7321080500:01:001:0722, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд і для ведення особистого селянського господарства, їх фактичним межам, конфігурації та просторовому їх розташуванню в натурі (на місцевості) впливають на можливість визначення достовірних меж, площі та конфігурації як частини, так і всієї земельної ділянки ОСОБА_2 , кадастровий номер 7321080500:01:001:0985 внаслідок внесених до Державного земельного кадастру помилкових відомостей про межі, конфігурацію та просторове розташування вищезазначених земельних ділянок.
До виправлення помилок про межі, конфігурацію та просторове розташування зазначених земельних ділянок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру, достовірно встановити межі, площу та конфігурацію як всієї, так і частини земельної ділянки із кадастровим номером 7321080500:01:001:0985, експертним шляхом неможливо.
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 05 липня 2023 року, залишеним без змін постановоюЧернівецького апеляційного суду від 30 травня 2024 року та постановою Верховного Суду від 17 вересня 2024 року у справі № 715/36/22, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом звільнення земельної ділянки та зобов'язання не чинити перешкоди у встановленні огорожі відмовлено.
У вказаній справі судами встановлено, що накладення частини земельної ділянки ОСОБА_1 на земельну ділянку ОСОБА_2 виникли внаслідок внесення до Державного земельного кадастру помилкових відомостей про межі, конфігурацію та просторове розташування зазначених земельних ділянок, які не відповідають їх фактичним межам, конфігурації та просторовому розташуванню.
Згідно з висновком експертного дослідження за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 20 травня 2024 року № 2/3/24-29 межі земельних ділянок із кадастровими номерами: 7321080500:01:001:1306, 7321080500:01:001:0985, 321080500:01:001:0722, визначених в Державному земельному кадастрі (поземельних книгах), не відповідають даним про їхні межі, визначені в первинних правовстановлюючих документах. Помилкові дані щодо меж вказаних земельних ділянок було внесено на підставі даних технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, і господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ) від 17 травня 2010 року.
ОСОБА_2 було порушено порядок внесення відомостей про межі земельних ділянок із кадастровими номерами: 7321080500:01:001:0985 (колишня земельна ділянка із кадастровим номером 7321080500:01:001:0723), 7321080500:01:001:0722 до Державного земельного кадастру, а саме: порушено вимоги статті 56 Закону України «Про землеустрій», пункту 2 розділу 7 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про державний земельний кадастр», пункту 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок № 1051), статей 20, 140, 142, 143, 202, 203 ЗК України.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див.: постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див.: постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19)).
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що в кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20, від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14, від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц).
Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).
Відповідно до частини першої статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 ЦК України).
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Згідно зі статтею 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.
Землекористувачі зобов'язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів (стаття 96 ЗК України).
У постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 592/10260/16 зазначено, що «статтею 122 ЗК України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц).
У постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 731/264/23 вказано, що «порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами, визначений статтями 116, 118, 122 ЗК України, передбачає вчинення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування відповідних дій та прийняття рішень, а саме: формування земельної ділянки, присвоєння їй кадастрового номера, надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, тощо. Вказані дії та рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування можуть порушувати права інших власників земельних ділянок, а тому визнання незаконними цих рішень і дій, відповідно, може бути способом захисту цивільного права або інтересу. […] Апеляційний суд не врахував, що при частковому накладанні земельних ділянок власник однієї з них може, зокрема, оспорювати відповідне рішення органу місцевого самоврядування й державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку іншого власника».
Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно із частиною першою статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Отже, з урахуванням вищенаведених норм матеріального права, підставою для задоволення позову власника чи користувача є встановлення факту порушення його прав та існування перешкод у здійсненні ним цих прав.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 , звертаючись до суду із цим позовом, посилався на порушення його прав на володіння земельною ділянкою, оскільки не неї накладається земельна ділянка відповідачки.
Колегія суддів зазначає, що для правильного вирішення справи правове значення мають обставини суміщення (накладення) спірних земельних ділянок, які відповідно до правовстановлюючих документів належать різним особам. Це питання повинно досліджуватися саме на час надання спірних земельних ділянок у власність приватним особам.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки (стаття 118 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За статтею 125 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Згідно зі статтею 126 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 31 січня 2023 року № 14, проведеної у справі № 715/36/22, на ситуаційному плані № 2 земельних ділянок ОСОБА_2 (кадастровий номер 7321080500:01:001:0985) та ОСОБА_1 (кадастровий номер 7321080500:01:001:1306), які розташовані у с. Валя Кузьмина Чернівецького району Чернівецької області, та їх фактичної (на місцевості) площі, відповідно до встановлених на місцевості огорож, межових знаків, природних меж в умовних позначеннях вказано накладання земельної ділянки, площею 0,0070 га, якою користується ОСОБА_1 , на земельну ділянку ОСОБА_2 , кадастровий номер 7321080500:01:001:0985 та накладання земельної ділянки, площею 0,0003 га, якою користується ОСОБА_2 (по бетонній огорожі), на земельну ділянку ОСОБА_1 , кадастровий номер 7321080500:01:001:1306. Такі накладання площею 0,0070 га (жовтий трикутник) та площею 0,0003 га (синій трикутник) на ситуаційному плані № 2 відображені за інформацією Державного земельного кадастру (координатами поворотних точок їх меж згідно з поземельними книгами).
Експертом встановлено, що за фактичними межовими знаками і користуванням земельні ділянки відповідачки накладаються на виділену позивачу земельну ділянку.
Разом із тим, у справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій не було встановлено, що таке накладення має місце, у зв'язку із тим, що ОСОБА_2 виділено земельну ділянку за рахунок земельної ділянки ОСОБА_1 .
Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що фактично між сторонами існує спір щодо установлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та виправлення технічних помилок у точках координат земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Відповідно до частини дванадцятої статті 79-1 ЗК України межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Згідно зі статтею 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.
Статтею 55 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» закріплено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача.
У пункті 4 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» зазначено, що в разі якщо після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру виявлені помилки у визначенні площ та/або меж земельних ділянок (розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки; невідповідність меж земельної ділянки, вказаних у Державному реєстрі земель, її дійсним межам; невідповідність площі земельної ділянки, вказаної у Державному реєстрі земель, її дійсній площі у зв'язку із зміною методів підрахунку (округлення); присвоєння декільком земельним ділянкам однакових кадастрових номерів), такі помилки за згодою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності можуть бути виправлені на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або за матеріалами інвентаризації земель. Зміна меж земельної ділянки при виправленні вказаних помилок допускається за письмовим погодженням з особами, яким належить право власності (а щодо земель державної та комунальної власності - право користування) на суміжні земельні ділянки. Відсутність згоди власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності на виправлення вказаних помилок не є підставою для відмови у перенесенні відомостей про відповідну земельну ділянку до Державного земельного кадастру, надання відомостей про земельну ділянку з Державного земельного кадастру. Про виявлені помилки центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, письмово безоплатно повідомляє власників (користувачів) земельних ділянок.
Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивач не позбавлений можливості відновити порушене право на земельну ділянку, шляхом відновлення її меж, на підставі відповідної технічної документації, а не за рахунок землі, правомірно виділеної відповідачці.
Задоволення позову ОСОБА_1 призведе до непропорційного втручання у право відповідача мирно володіти своїм майном та покладе лише на нього обов'язок щодо виправлення можливих помилок органів державної влади та місцевого самоврядування при визначенні меж земельних ділянок при передачі їх у власність сторін, право на отримання яких гарантовано державою.
Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 31 березня 2025 року у справі № 541/3303/21, на яку правильно послався суд апеляційної інстанції, змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції з викладенням її у редакції постанови апеляційного суду відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, надали належну правову оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності та з огляду на те, що відновлення меж земельної ділянки позивача ОСОБА_1 , за рахунок земельної ділянки ОСОБА_2 , за відсутності доказів порушення нею прав позивача не відповідає завданням цивільного судочинства щодо справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення справи та ефективному захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів фізичних осіб, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права.
Наведені у касаційній скарзі доводи заявника фактично, зводяться до незгоди з оцінкою судами попередніх інстанцій доказів у справі, неправильним, на її думку, встановленням обставин справи, що не може бути підставою для скасування судових рішень, оскільки є переоцінкою Верховним Судом доказів, яка на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення, з урахуванням вказаних змін, та постанову - без змін.
З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 21 лютого 2025 року, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. Ю. Гулейков
Д. Д. Луспеник