13 травня 2026 року
м. Київ
справа № 308/8794/25
провадження № 61-15974св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
доповідача - Ситнік О. М.,
суддів Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Пророка В. В.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури Турбара Андрія Вікторовича на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 червня 2025 року в складі судді Наумова Н.В. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року в складі колегії суддів Джуги С. Д., Собослоя Г. Г., Кожух О. А.,
в справі за позовом Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення із замовника будівництва безпідставно збережених коштів пайової участі, 3 % річних й інфляційних втрат за несвоєчасне виконання зобов'язання та
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2025 року Ужгородська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_1 на користь Ужгородської міської ради 305 846,29 грнпайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
24 червня 2025 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у відкритті провадження в справі відмовлено. Роз'яснено позивачу, що розгляд таких справ належить до юрисдикції господарських судів.
30 жовтня 2025 року постановою Закарпатського апеляційного суду апеляційну скаргу Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради залишено без задоволення. Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 червня 2025 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовано тим, що спірні правовідносини безпосередньо стосуються саме підприємницької діяльності, оскільки відповідач як замовник будівництва повинен був сплатити кошти пайової участі у зв'язку з будівництвом об'єкта, а саме: реконструкцією будівлі під літерою Б, В, Г під торгово-офісну будівлю на АДРЕСА_1 . Обов'язки відповідача зі сплати пайового внеску виникли у зв'язку з спорудженням ним як суб'єктом господарювання торгово-офісної будівлі для здійснення господарської діяльності. Спірні правовідносини безпосередньо стосуються саме підприємницької діяльності відповідача. З урахуванням суб'єктного складу та змісту правовідносин, що виникли, спір між позивачем, що є юридичною особою, та відповідачем - фізичною особою підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_1 , належить до господарської юрисдикції та підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2025 року заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури
Турбар А. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 червня 2025 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року, в якій просить їх скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що прокуратура звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 як фізичної особи, а не як ФОП. Повідомлення про початок будівельних робіт відповідач подавав як фізична особа, земельна ділянка під будівлею належить йому також як фізичній особі, а не підприємцеві.
Наявність в особи статусу ФОП, яка є стороною в справі, не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації ФОП вона виступає в такому статусі у всіх правовідносинах. Комерційне призначення майна не є безумовною підставою для господарської юрисдикції, якщо первинні документи оформлені на фізичну особу. Судом апеляційної інстанції не застосовано правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Судута Верховного Суду від: 18 березня 2020 року в справі № 553/2759/18, 05 листопада 2025 року в справі № 904/3276/24, 02 жовтня 2019 року в справі № 214/4137/17, 01 листопада 2021 року в справі № 265/2241/17, 13 березня 2018 року в справі № 306/2004/15-ц, 23 травня 2018 року в справі № 629/4628/16-ц, 13 червня 2018 року в справі № 548/981/15-ц, 27 червня 2018 року в справі № 916/2791/16 та № 749/230/15-ц, 03 жовтня 2018 року в справі № 904/1182/17, 04 грудня 2018 року в справі № 907/371/16, 13 лютого 2019 року в справі № 320/5877/17, 09 квітня 2019 року в справі № 910/19687/17, щодо юрисдикційності спору.
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної чи касаційної скарги (статті 377, 414 ЦПК України), що свідчить про фундаментальність такої правової категорії, як юрисдикційність спору, яка підлягає перевірці безвідносно до малозначності спору по суті.
Крім того, право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, такі складові, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Під час визначення предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити з прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи тощо.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За змістом частини першої статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду в господарських судах, чітко визначені приписами статті 20 ГПК України.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокремасправи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Отже, для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад сторін правочину та правова природа спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Матеріалами справи установлено, що Ужгородська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради звернулася з позовом до ОСОБА_1 , у якому просила стягнути з ОСОБА_1 на користь Ужгородської міської ради грошові кошти у сумі 305 846,29 грн, з яких: 244 800,00 грн безпідставно збережені кошти пайової участі, 48 229,50 грн - інфляційні нарахування, 12 816,79 грн- 3 % річних.
У повідомленні про початок виконання будівельних робіт від 09 січня 2020 року № ЗК 061200090819 відповідач зазначав відомості про себе як про фізичну особу.
Містобудівні умови та обмеження для проєктування об'єкта будівництва - реконструкції будівлі під літерою Б, В, Г під торгово-офісну будівлю на АДРЕСА_1 видані ОСОБА_1 як фізичній особі.
У декларації про готовність об'єкта до експлуатації ОСОБА_1 вказаний як замовник-фізична особа.
Земельна ділянка площею 0,0468 га з кадастровим номером 2110100000:08:001:0050 належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 07 грудня 2017 року № 1892, під час укладення якого він також діяв як фізична особа.
Саме як фізична особа відповідач зазначений і в позовній заяві.
Матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами будь-яких господарських договорів щодо предмета спору.
З огляду на характер спірних правовідносин та суб'єктний склад учасників спір між сторонами виник із цивільних правовідносин, не пов'язаний зі здійсненням господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 ,та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 здійснює господарську діяльність як ФОП (дата державної реєстрації 28 серпня 2006 року; відомості про реєстрацію припинення підприємницької діяльності відсутні). Відповідно до КВЕД основним видом діяльності є: 69.10 - Діяльність у сфері права (основний); 69.20 - Діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту; консультування з питань оподаткування; 70.22 - Консультування з питань комерційної діяльності й керування; 56.30 - Обслуговування напоями; 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; 47.11 - Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 73.20 - Дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки; 62.01 - Комп'ютерне програмування; 62.02 - Консультування з питань інформатизації; 62.09 - Інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем.
Поза увагою судів залишилося те, що саме собою набуття громадянином статусу ФОП не означає, що всі наступні правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з його участю належать до господарських.
Згідно з частиною першою статті 1 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Частина перша статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин визначає фізичних осіб та юридичних осіб.
У той же час згідно зі статтею 24 цього Кодексу людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою, а відповідно до частини першої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.
За приписами частини третьої статті 26 ЦК України фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом.
У такий спосіб особливістю правового статусу людини є її здатність бути учасником цивільних відносин у силу її цивільної правоздатності, а здійснюючи підприємницьку діяльність - також бути учасником господарських відносин, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків) у зв'язку з реєстрацією відповідно до закону як підприємець.
За частиною першою статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Це право закріплено також в абзаці 1 частини першої статті 50 ЦК України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. А частина перша статті 12 ЦК України надає особі право здійснювати свої цивільні права вільно та на власний розсуд.
Тобто фізична особа, яка зареєструвалась підприємцем, вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення своїх цивільних прав, обираючи залежно від спрямованості волевиявлення та мети, з якою такі права здійснюються, реалізуючи їх у межах господарської діяльності чи для задоволення інших майнових потреб як учасника цивільних відносин.
Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які наведені в касаційній скарзі, зокрема від 18 березня 2020 року в справі № 553/2759/18 та від 05 листопада 2025 року в справі № 904/3276/24.
З огляду на викладене, враховуючи предмет, характер спору та суб'єктний склад його сторін, колегія суддів Верховного Суду вважає, що спір у цій справі виник стосовно пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту між органом місцевого самоврядування та фізичною особою, тому має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для відкриття провадження в справі є помилковими.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).
Зважаючи на викладене, Верховний Суд зробив висновок про задоволення касаційної скарги із скасуванням оскаржених судових рішень та направленням справи на розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 389, 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури Турбара Андрія Вікторовича задовольнити.
УхвалуУжгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 червня 2025 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді:А. І. Грушицький
А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
В. В. Пророк