29 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 766/2777/17
провадження № 61-8021св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивачі: фізична особа - підприємець ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , правонаступником якого є малолітня ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_1 ,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс», Головне територіальне управління юстиції у Дніпропетровській області, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко Ростислав Олександрович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 28 травня 2025 року у складі колегії суддів: Базіль Л. В., Бездрабко В. О., Приходько Л. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_2 та фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ), звернулися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» (далі - ТОВ «ФК «Поліс»), приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренка Р. О. про захист права власності і скасування рішення про реєстрацію права власності.
Позовну заяву мотивували тим, що 21 серпня 2007 року між ОСОБА_2 та Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» (далі - ВАТ «ВТБ Банк», Банк) було укладено генеральну кредитну угоду № 12 терміном дії до 21 серпня 2017 року, в рамках якої в цей же день сторони уклали кредитний договір № 25.30-12/07-СК, за умовами якого Банк зобов'язувався надати ОСОБА_2 як позичальнику кредит у розмірі 140 000,00 дол. США строком до 20 серпня 2014 року зі сплатою 13,5 % річних за користування кредитними коштами.
З метою забезпечення належного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, цього ж дня між ВАТ «ВТБ Банк» та ФОП ОСОБА_1 був укладений договір поруки, за умовами якого остання зобов'язалася солідарно відповідати перед банком за виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі.
Крім того, 23 серпня 2007 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ФОП ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, предметом якого є належне ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення ? магазин промислових товарів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
27 листопада 2015 року Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі - ПАТ «ВТБ Банк»), яке є правонаступником ВАТ «ВТБ Банк», уклало з ТОВ «ФК «Поліс» договір про відступлення права вимоги, за яким до товариства перейшло право вимоги за вказаними договорами кредиту та іпотеки.
01 листопада 2016 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко Р. О. за заявою нового кредитора прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки ? магазин промислових товарів, що знаходиться на АДРЕСА_1 , за ТОВ «ФК «Поліс», зазначивши підставою виникнення права власності на це нерухоме майно договір іпотеки від 23 серпня 2007 року та договір про відступлення права вимоги від 27 листопада 2015 року.
Наголошували на тому, що звернення стягнення шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки відбулося з порушенням вимог статей 35, 36 Закону України «Про іпотеку» та за відсутності боргу ОСОБА_2 за вказаним кредитним договором, оскільки рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 22 вересня 2016 року в задоволенні позову ПАТ «ВТБ Банк» до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 21 серпня 2007 року відмовлено у зв'язку з відсутністю такої заборгованості, що виключає право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки.
Також наголошували на тому, що здійснюючи реєстраційні дії, нотаріус порушив порядок їх вчинення шляхом недодержання вимог закону щодо розмежування суб'єктів реєстраційних дій та перевищив визначені для нього законом повноваження, у зв'язку з чим вчинив реєстраційні дії щодо нерухомого майна, яке не було предметом вчинення ним будь-яких нотаріальних дій. Крім того, вказували що нотаріус не перевірив отримання позивачами письмової вимоги про усунення порушень основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору та/або повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, як це вимагає законодавство. У матеріалах реєстраційної справи відсутній документ, який відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, в редакції, що діяла на час проведення реєстрації, має підтверджувати завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником письмової вимоги іпотекодержателя.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 22 лютого 2018 року залучено до участі в справі як співвідповідача Головне територіальне управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - ГТУЮ у Дніпропетровській області), оскільки наказом від 21 вересня 2017 року № 762/7 цього управління припинена приватна діяльність та дія реєстраційного посвідчення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренка Р. О. з 25 вересня 2017 року.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 21 січня 2021 року відновлено провадження у справі, зупинене на підставі ухвали цього суду від 21 травня 2019 року до залучення правонаступника ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , допущено заміну позивача ОСОБА_2 на його правонаступника - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в особі законного представника ОСОБА_1 .
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 , остаточно просила суд визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренка Р. О. від 01 листопада 2016 року за № 32163427, яким проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: магазин промислових товарів, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВ «ФК «Поліс», з визнанням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства, що існували до винесення такого рішення за № 32163427 від 01 листопада 2016 року.
Суди розглядали цю справу неодноразово.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанції
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 12 жовтня 2021 року у складі судді Прохоренко В. В. позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренка Р. О. від 01 листопада 2016 року за № 32163427, яким проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно ? магазин промислових товарів, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВ «ФК «Поліс», з визнанням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства, що існували до внесення такого рішення. У задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренка Р. О. відмовлено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ТОВ «ФК «Поліс» не надало нотаріусу документів, які б підтверджували наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові. Натомість до заяви, крім оригіналу договору іпотеки, його копії та довіреності, було додано копії рекомендованих повідомлень та поштових конвертів, з відміткою про повернення «за закінчення терміну зберігання».
Суд першої інстанції вважав неприйнятними твердження представника відповідача про те, що ТОВ «ФК «Поліс» направляло вимоги про усунення порушень на всі відомі останньому адреси іпотекодавця, а позивачі через власну недбалість чи ухилення не отримували їх, оскільки зазначене твердження було б правильним лише у разі доведення, що позивачі, знаючи, що на їх адресу надійшов рекомендований лист товариства, не отримували його. Однак таких обставин судом в ході розгляду справи не установлено.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що встановленими обставинами справи підтверджено, що у матеріалах реєстраційної справи відсутні відомості про отримання ОСОБА_1 письмової вимоги від іпотекодержателя - ТОВ «ФК «Поліс» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, а також інформації про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, що відповідно до частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» є обов'язковою умовою набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що залишення приватним нотаріусом без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов'язує можливість переходу права власності, дії державного реєстратора щодо реєстрації за ТОВ «ФК «Поліс» права власності на спірне нерухоме майно, не можна вважати законними.
Посилання відповідача на постанову Апеляційного суду Херсонської області від 04 вересня 2018 року у справі № 666/7945/14-ц, якою скасовано рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 06 лютого 2018 року та ухвалено нове рішення про солідарне стягнення на користь ТОВ «ФК «Поліс» із ОСОБА_2 , ОСОБА_1 заборгованості за генеральною угодою від 21 серпня 2007 року № 12 та кредитного договору від 21 серпня 2007 року № 25.30-12/07-СК у розмірі 57 948, 14 дол. США, як на правомірність своїх дій і дій державного реєстратора, суд першої інстанції до уваги не прийняв, враховуючи, що на час проведення державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно - 01 листопада 2016 року, між сторонами існував спір щодо заборгованості за кредитним договором, що, на думку суду, унеможливлювало вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку до остаточного врегулювання спору.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що належним відповідачем у цьому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а не державний реєстратор.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Пузанової Л. В., Воронцової Л. П., Радченка С. В., апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Поліс» залишено без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 12 жовтня 2021 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що обов'язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеного в ньому. Враховуючи, що ТОВ «ФК «Поліс» на адресу іпотекодавця двічі (в червні та вересні 2016 року) було направлено повідомлення-вимогу про обов'язок достроково сплатити заборгованість за кредитним договором та попереджено про наслідки невиконання, проте у справі відсутні докази вручення повідомлення-вимоги боржниці (поштові відправлення повернулися без вручення адресату за закінченням строку зберігання), що було перешкодою у вчиненні державним реєстратором оспорюваних реєстраційних дій, то правильним є висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса.
Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що сам по собі факт належного надсилання вимоги іпотекодержателем на адресу іпотекодавця не звільняє реєстратора від обов'язку перед здійсненням відповідних процедур отримати документ, що підтверджує факт отримання іпотекодавцем (боржником) письмової вимоги іпотекодержателя. При цьому державний реєстратор не наділений повноваженням здійснювати оцінку дій чи бездіяльності іпотекодавця щодо ухилення від отримання повідомлення-вимоги чи її неотримання внаслідок власної недбалості. Не встановлені такі факти і судом при вирішенні цієї справи.
Крім того, апеляційний суд визнав помилковими твердження заявника апеляційної скарги про те, що висновок суду першої інстанції про наявність спору щодо заборгованості за кредитним договором унеможливлює звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, оскільки вони не кореспондується з нормами законодавства, яке діяло на час вчинення оскаржуваної реєстраційної дії. Апеляційний суду наголосив на тому, що суд першої інстанції не встановлював обставин щодо наявної у позивачів кредитної заборгованості перед товариством як на час вчинення оспореної реєстраційної дії, так і на час вирішення цього спору судом, а лише керувався рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 22 вересня 2016 року у справі №666/7945/14-ц, яке станом на 01 листопада 2016 року (дата прийняття оспорюваного рішення державного реєстратора) набрало законної сили та яким у задоволенні позову банку відмовлено на підставі відсутності у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 кредитної заборгованості. Позивачі посилалися на наведену обставину як на підставу позову, однак позов задоволено судом саме з підстав недотримання приватним нотаріусом вимог пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме: прийняття рішення про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки у позасудовому порядку при відсутніх документах, які б підтверджували наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушень за основним зобов'язанням. Отже, зазначена судом обставина не впливає на висновки суду по суті спору та не може бути врахована судом апеляційної інстанції як підстава для скасування чи зміни ухваленого судом рішення.
З аналогічних підстав апеляційний суд вважав таким, що не спростовує висновків суду першої інстанції, і аргумент заявника щодо висновків суду про прийняття державним реєстратором рішення за відсутності відомостей про отримання ОСОБА_1 письмової вимоги іпотекодержателя із зазначенням інформації про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, хоча погодився з тим, що наведена обставина не заявлялася позивачами як підстава позову, учасники справи не надавали щодо неї своїх пояснень та доводів і вона не досліджувалася судом, тому посилання суду в цій частині на частину другу статті 37 Закону України «Про іпотеку» є зайвим, а статтею 36 Закону України «Про іпотеку», яка регулює питання щодо повідомлення іпотекодавця про порушення основного зобов'язання та/або іпотечного договору, не передбачено обов'язок іпотекодержателя зазначати у письмовій вимозі про усунення порушення інформації щодо вартості предмета іпотеки.
Щодо доводів апеляційної скарги про одночасну зміну судом предмета і підстав позову, апеляційний зазначив, що на стадії підготовчого провадження, а саме 01 березня 2021 року, ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції із письмовою заявою, в якій доповнила обставини, якими обґрунтовано позов (підстави позову), вказавши, крім первісно заявленої підстави, на додаткові підстави: 1) приватний нотаріус порушив порядок вчинення реєстраційних дій шляхом недодержання вимог закону щодо розмежування суб'єктів реєстраційних дій; 2) приватний нотаріус не пересвідчився в отриманні іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушень основного зобов'язання. 05 квітня 2021 року судом першої інстанції зареєстровано письмову заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог, у якій позивач, посилаючись на зміни до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження», просила, крім первісно заявленої вимоги (визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора), ухвалити рішення про визнання речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства, що існували до винесення державним реєстратором рішення від 01 листопада 2016 року № 32163427. Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 14 червня 2021 року вирішено, серед іншого, прийняти до розгляду заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог. Цією ж ухвалою закрито підготовче засідання та справа призначена до судового розгляду. З огляду на це, апеляційний суд констатував, що позивачка ОСОБА_1 не змінювала, а доповнювала як підстави, так і предмет позову, межі якого перебувають у площині законності державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору на підставі договору. Враховуючи приписи статей 13, 175, 197 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), якими передбачено виключне право позивача на визначення предмета та підстав спору, а також способу захисту порушеного права та інтересу, і це право може бути реалізованим в цьому випадку до закінчення підготовчого засідання, а тому позивач має право на уточнення позовних вимог.
Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскаржуючи рішення суду першої інстанції у повному обсязі, ТОВ «ФК «Поліс» не навело доводів щодо законності та обґрунтованості висновків суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса, тому в силу вимог статті 367 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом апеляційної інстанції таке рішення суду в цій частині в апеляційному порядку не переглядається.
Постановою Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року касаційну скаргу ТОВ «ФК «Поліс» задоволено частково. Постанову Херсонського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року скасовано. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 12 жовтня 2021 року в частині задоволених позовних вимог малолітньої ОСОБА_3 , від імені якої діє ОСОБА_1 , до ТОВ «ФК «Поліс», ГТУЮ у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса, з визнанням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства, що існували до внесення такого рішення; позовних вимог ОСОБА_1 до ГТУЮ у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса, з визнанням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства, що існували до внесення такого рішення; позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Поліс» про визнання речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства, що існували до винесення рішення приватного нотаріуса, скасовано. Ухвалено нове судове рішення у відповідній частині про відмову в позові ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3 . Ухвалено передати справу № 766/2777/17 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «ФК«Поліс» про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (касаційне провадження № 61-14716св23).
Ухвалюючи вказану постанову, суд касаційної інстанції виходив, зокрема, із такого:
- суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем. Отже, спір щодо оскарження рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, є спором між іпотекодавцем та іпотекодержателем, метою якого є відновлення становища, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення, тобто реєстрації речового права іпотекодавця на спірне нерухоме майно. Права боржника, який не є іпотекодавцем, рішенням про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, не порушуються. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що іпотекодавцем за іпотечним договором від 23 серпня 2007 року № ДІ-1 щодо спірного нерухомого майна є ФОП ОСОБА_1 , тому з цих підстав у задоволенні позовних вимог малолітньої ОСОБА_3 , як правонаступника боржника ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , судам належало відмовити;
- суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, не врахував, що належним слід вважати надсилання іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику вимоги про усунення порушення з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору; в разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов'язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку; не надав належної оцінки доводам ТОВ «ФК «Поліс» про вжиття всіх заходів щодо належного направлення вимоги про усунення порушення іпотекодавцю та боржнику, та відповідним доказам, не перевірив чи дотримана іпотекодержателем процедура повідомлення іпотекодавця та боржника з урахуванням умов кредитного договору і договору іпотеки, не обґрунтував, в чому вважав недотриманим іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання;
- апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, не звернув уваги, що суд першої інстанції фактично погодився з доводами ОСОБА_1 про відсутність заборгованості за кредитним договором на час проведення оспорюваної державної реєстрації права власності; апеляційний суд вказав на те, що суд першої інстанції не встановлював обставин щодо наявної кредитної заборгованості перед товариством, як на час вчинення оспореної реєстраційної дії, так і на час вирішення цього спору судом; вважав, що зазначена обставина не впливає на висновки суду по суті спору. Однак наведені висновки суду є помилковими, оскільки відсутність основної заборгованості є підставою позову у цій справі, тоді як підставою звернення стягнення на предмет іпотеки є саме невиконання або неналежне виконання основного зобов'язання. Тому за обставин цієї справи відповідні доводи сторін про наявність/відсутність заборгованості підлягають перевірці судом.
Останньою постановою Херсонського апеляційного суду від 28 травня 2025 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Поліс» задоволено. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 12 жовтня 2021 року у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Поліс» про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права власності скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Поліс» про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права власності.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки сторона позивача не надала суду доказів належного виконання умов кредитного договору від 21 серпня 2007 року № 25.30-12/07-СК, договір про відступлення прав вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами від 18 листопада 2015 року № 21 МБ (з додатками) є чинним, ТОВ «ФК «Поліс» як новий іпотекодержатель дотрималось вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю ОСОБА_1 вимоги про усунення порушення основного зобов'язання, то підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у цій справі про визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем немає.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У червні 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Херсонського апеляційного суду від 28 травня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, з урахуванням уточнень, просить скасувати оскаржуване судове рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, висловлених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц і у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 720/852/18, від 02 червня 2021 року у справі № 127/23288/18 та інших (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Крім того, заявниця вказує на порушення судами норм процесуального права щодо дослідження доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:
- не виконав вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 31 жовтня 2024 року у цій справі;
- не витребував у відповідача ТОВ «ФК «Пліс» нові докази на підтвердження наявності боргу за кредитним договором та права вимоги, які не були подані до суду першої інстанції;
- безпідставно послався на нові докази, які були подані відповідачем без поважних причин лише на стадії нового апеляційного розгляду, а саме: договір про відступлення прав вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами від 18 листопада 2015 року № 21 МБ, укладений між ПАТ «ВТБ Банк» (первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Поліс» (новий кредитор), додаткову угоду від 27 листопада 2015 року № 1 до цього договору, договір від 27 листопада 2015 року про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави, укладеними між ПАТ «ВТБ Банк» та ФОП ОСОБА_1 ;
- не врахував, що на день прийняття державним реєстратором оскаржуваного рішення, у позивачів був відсутній будь-який борг за кредитним договором від 21 серпня 2007 року № 25.30-12/07-СК, що підтверджується рішенням Дніпровського районного суду м. Херсону від 22 вересня 2016 року у справі № 666/7945/14-ц, яке було чинним на момент прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора;
- проігнорував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у її постанові від 27 червня 2018 року № 522/5116/16-ц, про те, що сам факт укладення договору відступлення права вимоги не доводить наявність зобов'язання або його розміру, що підлягає виконанню;
- не звернув увагу на те, що в матеріалах реєстраційної справи, наданої суду нотаріусом Бондаренко Р. О., відсутні документи, які підтверджували наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржнику;
- не врахував, що поштове повідомлення та копія конверту із відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання» є неналежним доказом виконання відповідачем вимог Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»;
- проігнорував, що державна реєстрація за ТОВ «ФК «Поліс» права власності на нерухоме майно, а саме: магазин промислових товарів, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за неподання для цього передбачених пунктом 46 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), документів, проведена державним реєстратором без дотримання положень статей 9 та 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому рішення зазначеного суб'єкта владних повноважень від 01 листопада 2016 року № 32163427 про реєстрацію права власності є протиправним та підлягає скасуванню;
- не надав відповіді на всі доводи та аргументи сторони позивача тощо.
У серпні 2025 року ТОВ «ФК «Поліс» через підсистему «Електронний суд»подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначило про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
У листопаді 2025 року ТОВ «ФК «Поліс» через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду заяву про зупинення дії постанови Херсонського апеляційного суду від 28 травня 2025 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 26 червня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 28 травня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано заявниці строк для усунення її недоліків, а саме запропоновано їй надати уточнену редакцію касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2025 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 28 травня 2025 року з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Херсонського міського суду Херсонської області матеріали справи № 766/2777/17; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.
У серпні 2025 року матеріали справи № 766/2777/17 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Поліс» про зупинення дії постанови Херсонського апеляційного суду від 28 травня 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2026 року справу № 766/2777/17 призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження безповідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 серпня 2007 року між ОСОБА_2 та ВАТ «ВТБ Банк» укладено генеральну кредитну угоду № 12 терміном дії до 21 серпня 2017 року включно, за якою Банк зобов'язався надати клієнту кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених в кредитних договорах про відкриття кредитної лінії, договорах про відкриття валютної кредитної лінії, укладених в рамках цієї угоди, які є її невід'ємними частинами. Загальний розмір позикової заборгованості ОСОБА_2 за наданими в рамках цієї угоди кредитними договорами не повинен перевищувати суми, еквівалентної 160 000,00 дол. США.
В рамках зазначеної генеральної кредитної угоди між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 21 серпня 2007 року був укладений кредитний договір № 25.30-12/07-СК, відповідно до якого Банк зобов'язався надати позичальнику кредит у сумі 140 000,00 дол. США строком користування до 20 серпня 2014 року, зі сплатою 13,5 % річних за користування кредитними коштами.
З метою забезпечення належного виконання зобов'язань ОСОБА_2 за вказаним кредитним договором, 21 серпня 2007 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ФОП ОСОБА_1 укладений договір поруки № ДП-1, згідно з яким поручитель зобов'язалася перед кредитодавцем солідарно відповідати за виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі.
23 серпня 2007 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ФОП ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір № ДІ-1, предметом якого є нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення - магазин промислових товарів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Пунктами 4.1-4.2 договору іпотеки від 23 серпня 2007 року № ДІ-1 передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за кредитними договорами у повному обсязі, включаючи сплату основної суми боргу, неустойки, процентів та інших платежів, витрат пов'язаних з пред'явленням вимоги і звернення стягнення на предмет іпотеки, збитків, завданих порушенням основного зобов'язання та/або цього договору іпотеки.
У разі невиконання зобов'язань іпотекодавця за будь-яким договором, що є невід'ємною частиною генеральної угоди, іпотекодержатель має право достроково вимагати виконання зобов'язань в повному обсязі за всіма іншими договорами, укладеними на підставі цієї угоди та задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до пункту 6.1 договору іпотеки від 23 серпня 2007 року № ДІ-1 звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватися шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. При реалізації даного способу задоволення вимог іпотекодержателя, іпотечний договір є правовою підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки.
18 листопада 2015 року ПАТ «ВТБ Банк» (первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Поліс» (новий кредитор) уклали договір про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами № 21 МБ, який набирає чинності з дня його підписання і діє до 31 березня 2016 року (пункт 10.1).
Пунктом 2.1 розділу 2 вказаного договору визначено, що згідно з умовами договору первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до боржників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення до них та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки, встановлені цим договором. Сторони погодили, що первісний кредитор має право частинами у чотири етапи (чотирьома траншами) передавати (відступати) новому кредитору свої права вимоги до боржників, а новий кредитор зобов'язаний набувати такі права вимоги, шляхом підписання відповідної додаткової угоди до цього договору із зазначенням ціни додаткової угоди до договору, розміру заборгованостей боржників та підписанням реєстру прав вимог та акта приймання-передачі документації, зразок якого наведено у додатку до договору (пункт 2.2).
Право вимоги переходить до нового кредитора з моменту підписання сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору та реєстру прав вимог та зарахування коштів у розмірі ціни додаткової угоди до договору на рахунок первісного кредитора, після чого новий кредитор стає новим кредитором щодо боржників стосовно їх заборгованостей за кредитним договором, зазначеним у відповідному реєстрі прав вимог (пункт 3.1.3).
27 листопада 2015 року ПАТ «ВТБ Банк» уклало додаткову угоду № 1 до договору про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами від 18 листопада 2015 року № 21МБ.
Згідно з додатком 1 до додаткової угоди від 27 листопада 2015 року № 1 сторонами визначено реєстр прав вимоги № 1/2, відповідно до якого одним з боржників, право вимоги до яких було відступлено, є ОСОБА_2 за кредитним договором від 21 серпня 2007 року № 25.30-12/07-СК, загальна сума заборгованості у валюті кредиту - 66 173,86 дол. США, що в еквіваленті становить 1 561 524,56 грн.
27 листопада 2015 року ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «ФК «Поліс» уклали договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави, зокрема щодо договору іпотеки № ДІ-1, укладеним між ПАТ «ВТБ Банк» та ФОП ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 1.2 зазначеного договору під «боржниками» маються на увазі позичальники первісного кредитора, яким первісний кредитор надав кредити та які мають зобов'язання що до первісного кредитора за кредитними договорами, перелік яких наведений в реєстрі прав вимоги від 27 листопада 2015 року №1 (додаток № 1 до Додаткової угоди).
За умовами пункту 1.4 цього договору та додатковою угодою первісний кредитор ПАТ «ВТБ Банк» передав новому кредитору ТОВ «ФК «Поліс» право замість первісного кредитора вимагати від боржників сплати грошових коштів за кредитними договорами у розмірі заборгованості боржників, що відступається за договором, а у випадку невиконання цієї вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки та застави і в рахунок предметів застави задовольнити свої вимоги за кредитним договорами у розмірі, що буде визначений на момент їх фактичного задоволення, а також вимагати від боржників виконання інших зобов'язань за договорам іпотеки та застави.
16 червня 2016 року ТОВ «ФК «Поліс» на адресу іпотекодавця ( ОСОБА_1 ) поштовим зв'язком направило письмову вимогу про обов'язок сплатити заборгованість за кредитним договором в сумі 66 173,86 дол. США та попереджено, що у разі невиконання вимоги протягом тридцятиденного строку з моменту отримання цієї вимоги новий кредитор зверне стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору іпотеки, в тому числі шляхом передачі товариству права власності на предмет іпотеки. Це повідомлення повернулося без вручення адресату за закінченням строку зберігання.
У вересні 2016 року ТОВ «ФК «Поліс» звернулося до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Алексєєвої О. В. із проханням передати ФОП ОСОБА_1 вимогу про усунення порушення (в порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку»), зміст якої аналогічний вимозі від 16 червня 2016 року.
19 вересня 2016 року приватний нотаріус Алексєєва О. В. направила вимогу товариства ФОП ОСОБА_1 за декількома повідомленими їй товариством адресами. Вказані повідомлення повернулися без вручення адресату за закінченням терміну зберігання.
01 листопада 2016 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко Р. О. провів реєстрацію прав власності за ТОВ «ФК «Поліс» на нерухоме майно: магазин промислових товарів, за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою виникнення права власності зазначено договір іпотеки від 23 серпня 2007 року, договір відступлення права вимоги за договором іпотеки та договорами застави від 27 листопада 2015 року, а також існуюча заборгованість ОСОБА_2 перед ПАТ «ВТБ Банк» за кредитним договором.
Крім того, судами встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 21 грудня 2015 року у справі № 666/7945/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 14 березня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року, позов ПАТ «ВТБ Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованість за генеральною угодою від 21 серпня 2007 року № 12 та кредитним договором від 21 серпня 2007 року № 25.30-12/07-СК у розмірі 57 372,96 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом (поточна) - 45 597,88 дол. США, заборгованість за кредитом (прострочена) - 10 319,91 дол. США, заборгованість за відсотками за період з 18 жовтня 2014 року до 23 жовтня 2014 року в сумі 102,79 дол. США, заборгованість за відсоткам за період з 19 вересня 2014 року до 17 жовтня 2014 року - 1 277,79 дол. США, три відсотки річних за весь час прострочення сплати кредиту за період з 21 листопада 2008 року до 23 жовтня 2014 року - 71,10 дол. США, три відсотки річних за весь час прострочення сплати відсотків за користування кредитом за період з 21 листопада 2008 року до 23 жовтня 2014 року в сумі 3,49 дол. США, а також 7 166,16 грн заборгованість за пенею у зв'язку з несвоєчасною сплатою кредиту за період з 19 лютого 2014 року до 23 жовтня 2014 року та 282,48 грн заборгованість за пенею у зв'язку з несвоєчасною сплатою відсотків за користування кредитом за період з 20 травня 2014 року до 23 жовтня 2014 року. В іншій частині позовних вимог ПАТ «ВТБ Банк» відмовлено. Стягнуто ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВТБ Банк» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 827,00 грн з кожного.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 22 вересня 2016 року у справі № 666/7945/14-ц заяву ОСОБА_2 про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 21 грудня 2015 року за позовом ПАТ «ВТБ Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором задоволено. Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 21 грудня 2015 року скасовано. У задоволенні позову ПАТ «ВТБ Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 08 лютого 2017 року у справі № 666/7945/14-ц рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 22 вересня 2016 року скасовано та справу направлено до суду першої інстанції для розгляду заяви ОСОБА_2 про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 21 грудня 2015 року.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 06 лютого 2018 року у справі № 666/7945/14-ц заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 21 грудня 2015 року у зв'язку з нововиявленими обставинами задоволено. Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 21 грудня 2015 року у справі за позовом ПАТ «ВТБ Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості скасовано та ухвалено у цій справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог банку.
Правове обґрунтування
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Відповідно до положень статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).
У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»).
Згідно із частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення позасудового врегулювання є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Визначена у частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц, провадження № 14-48цс19).
Згідно з частинами першою-третьою статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон України № 1952-IV) та Порядком № 1127.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закон України № 1952-IV (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення державного реєстратора 01 листопада 2016 року) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з частиною третьою статті 10 Закону України № 1952-IV визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.
Перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Згідно з частиною першої статті 11 Закону України № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Стаття 18 Закону України № 1952-IV IV (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення державного реєстратора - 01 листопада 2016 року) передбачає, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації; 6) відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником; 8) видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
Відповідно до пункту 57 Порядку № 1127 (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення державного реєстратора 01 листопада 2016 року) для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв'язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.
Згідно з пунктом 61 цього Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Тобто, Порядком № 1127 визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, апеляційний суд, враховуючи вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 31 жовтня 2024 року у цій справі,дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що оскільки сторона позивача не надала суду доказів належного виконання умов кредитного договору від 21 серпня 2007 року № 25.30-12/07-СК, договір про відступлення прав вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами від 18 листопада 2015 року № 21 МБ (з додатками) є чинним, ТОВ «ФК «Поліс», як новий іпотекодержатель, дотрималось вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю ОСОБА_1 вимоги про усунення порушення основного зобов'язання, то підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у цій справі про визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем немає.
Доводи касаційної скарги про те, що в матеріалах реєстраційної справи, наданої суду нотаріусом Бондаренко Р. О., відсутні документи, які підтверджували наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржнику, а також про те, що поштове повідомлення та копія конверта із відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання» є неналежним доказом виконання відповідачем вимог Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
Дійсно, умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов'язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання.
Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв'язку чи кур'єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
Водночас належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.
Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов'язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов'язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.
В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов'язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.
При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19).
Також процедура повідомлення іпотекодавця спрямована на те щоб надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на його майно. Тому повідомлення іпотекодавця слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини (див. пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19).
Аналіз матеріалів справи, яка переглядається, свідчить та встановлено Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2024 року, що ТОВ «ФК «Поліс» на підтвердження своїх доводів щодо дотримання порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки надало суду: копію вимоги про усунення порушення у порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку» (адресатами вказано, в тому числі, ФОП ОСОБА_1 ), відповідні описи вкладення від 16 червня 2017 року, фіскальні чеки про відправку листів адресатам від 16 червня 2016 року, а також рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення за реєстраційним номером 0100409159685 на ім'я ФОП ОСОБА_1 , яке направлялося на адресу: АДРЕСА_2 (адреса зазначена в договорі іпотеки як місце проживання ОСОБА_1 ); за реєстраційним номером 0100409159693 на ім'я ФОП ОСОБА_1 , яке направлялося на адресу: АДРЕСА_3 ; за реєстраційним номером 0100409159707 на ім'я ФОП ОСОБА_1 , яке направлялося на адресу: АДРЕСА_4 ; за реєстровим номером 0100409159650 на ім'я ОСОБА_2 , яке направлялося на адресу: АДРЕСА_5 . Всі зазначені поштові відправлення, надіслані на ім'я ОСОБА_1 , повернуті у зв'язку з закінченням строку зберігання. Крім того, відповідачем надано копії вимоги про усунення порушення, складеної приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Алексєєвою О. В., адресованих ФОП ОСОБА_1 , а також відповідних описів вкладення від 30 вересня 2019 року (т. 2 а. с. 71-108).
Натомість, заявник ОСОБА_1 в ході розгляду справи не надала суду жодного доказу на підтвердження поважності причин неотримання вимог від іпотекодержателя ТОВ «ФК «Поліс», які неодноразово надсилались їй на всі відомі адреси останньому (в тому числі і адресу, яка вказана у договорі іпотеки).
Тому ОСОБА_1 не спростувала презумпцію належного її повідомлення іпотекодержателем про необхідність усунення порушень основного зобов'язання, а апеляційний суд у цій справі дійшов правильно висновку про дотримання іпотекодержателем вимог частини першої статті 35 Закону № 898-IV.
Посилання у касаційній скарзі на те, що на день прийняття державним реєстратором оскаржуваного рішення у позивачів був відсутній будь-який борг за кредитним договором від 21 серпня 2007 року № 25.30-12/07-СК, що підтверджується рішенням Дніпровського районного суду м. Херсону від 22 вересня 2016 року у справі № 666/7945/14-ц, Верховний Суд також відхиляє, оскільки ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 08 лютого 2017 року у справі № 666/7945/14-ц вказане рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 22 вересня 2016 року було скасовано, тож такий судовий акт не міг породжувати жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19).
Крім того, Верховний Суд враховує, що загадане рішення Дніпровського районного суду м. Херсону від 22 вересня 2016 року у справі № 666/7945/14-ц було ухвалено за відсутності ТОВ «ФК «Поліс» та оприлюднене в Єдиному державному реєстрі судових рішень лише 28 листопада 2016 року, тобто через 28 днів з моменту прийняття приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренком Р. О. оскаржуваного рішення про державну реєстрацію права на предмет іпотеки за ТОВ «ФК «Поліс» (01 листопада 2016 року).
Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не витребував у відповідача ТОВ «ФК «Поліс» нових доказів на підтвердження наявності боргу за кредитним договором та права вимоги, які не були подані до суду першої інстанції, є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Аналіз змісту позовної заяви (т.1 а.с. 1-4) та заяви про уточнення позовних вимог (т. 2 а.с.161-163) свідчить про те, що відсутність у позичальника основної заборгованості за кредитним договором від 21 серпня 2007 року № 25.30-12/07-СК є однією з підстав позову у цій справі, а тому саме сторона позивача у розумінні статей 12, 81 ЦПК України мала надати апеляційному суду належні та допустимі докази вказаних обставин, або за неможливості мала клопотати про це суд.
Проте, як правильно встановлено апеляційним судом у цій справі, сторона позивача не надала суду належних та допустимих доказів належного виконання умов вказаного кредитного договору.
Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд безпідставно послався на нові докази, які були подані відповідачем без поважних причин лише на стадії нового апеляційного розгляду, а саме: договір про відступлення прав вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами від 18 листопада 2015 року № 21 МБ, укладений між ПАТ «ВТБ Банк» (первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Поліс» (новий кредитор), додаткову угоду від 27 листопада 2015 року № 1 до цього договору, договір від 27 листопада 2015 року про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави, укладеними між ПАТ «ВТБ Банк» та ФОП ОСОБА_1 , Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
Відповідно до частини п'ятої статті 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частинами першою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Аналіз матеріалів справи, яка переглядається, свідчить про те, що 18 квітня 2025 року представник ТОВ «ФК «Поліс» - Кривутенко А. А. через підсистему «Електронний суд» подав до Херсонського апеляційного суду клопотання про долучення доказів, в якому просив суд приєднати до матеріалів справи № 766/2777/17 наступні докази, а саме належним чином завірені копії: договору про відступлення прав вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами від 18 листопада 2015 року № 21 МБ; додаткової угоди від 27 листопада 2015 року № 1 до договору про відступлення прав вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами від 18 листопада 2015 року № 21 МБ; договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави від 27 листопада 2015 року (т. 5 а. с. 78-100).
Вказане клопотання обґрунтоване необхідністю виконання вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 31 жовтня 2024 року у цій справі, щодо встановлення обставин наявності/відсутності заборгованості за кредитним договором від 21 серпня 2007 року № 25.30-12/07-СК, а також з метою забезпечення об'єктивного та всебічного розгляду справи.
Протокольною ухвалою Херсонського апеляційного суду від 28 травня 2025 року клопотання представника ТОВ «ФК «Поліс» - Кривутенка А. А. про долучення доказів задоволено (т. 5 а. с. 139).
Постановляючи вказану ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що подані стороною відповідача докази підлягають приєднанню до матеріалів справи та дослідженню судом при новому розгляді справи, оскільки вони необхідні для повного та всебічного встановлення обставин справи та ухвалення обґрунтованого і законного судового рішення, у справі, переглядається.
Отже, суд апеляційної інстанції, діючи в межах наданих йому процесуальним законом повноважень, розглянув зазначене клопотання відповідача і ухвалив судове рішення про долучення до матеріалів нових доказів з цілком обґрунтованих мотивів.
Натомість Верховний Суд в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України позбавлений можливості здійснювати переоцінку доказів, досліджених апеляційним судом, та встановлювати нові обставини справи, які не були встановлені раніше.
Аргументи касаційної скарги стосовно того, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц, у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 720/852/18, від 02 червня 2021 року у справі № 127/23288/18 та інших, є необґрунтованими, оскільки оскаржуване судове рішення таким висновкам не суперечить, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суд апеляційної інстанцій виходив з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.
У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не надав належної оціни всім доводам і аргументам заявника, Верховний Суд також відхиляє, оскільки, як неодноразово вказував ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд проігнорував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 27 червня 2018 року № 522/5116/16-ц, про те, що сам факт укладення договору відступлення права вимоги не доводить наявність зобов'язання або його розміру, що підлягає виконанню, є безпідставними, оскільки, як свідчить інформація з Єдиного державного реєстру судових рішень, 27 червня 2018 року Велика Палата Верховного Суду не ухвалювала жодної постанови у справі № 522/5116/16-ц і така справа в її провадженні не перебувала.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення апеляційного суду, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.
Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04).
Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків апеляційного суду щодо відмови у задоволенні позову.
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова Херсонського апеляційного суду від 28 травня 2025 року - без змін із підстав, передбачених частиною першою статті 410 ЦПК України.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Херсонського апеляційного суду від 28 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк