06 травня 2026 року
м. Київ
справа № 127/7507/25
провадження № 61-11494св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради,
відповідачка - ОСОБА_1 ,
треті особи: Лука-Мелешківська сільська рада, ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 28 липня 2025 року у складі судді Ан О. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 серпня 2025 року у складі колегії суддів: Матківської М. В., Міхасішина І. В., Стадника І. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2025 року Вінницька окружна прокуратура в інтересах держави в особі Вінницької міської ради звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Лука-Мелешківська сільська рада, ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 липня 2025 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 27 серпня 2025 року, позовну заяву заступника керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Лука-Мелешківська сільська рада, ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки, залишено без розгляду.
Залишаючи без розгляду позовну заяву прокурора, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що 09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», а тому, в силу положень статей 390, 391 ЦК України, пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4292-ІХ, частини четвертої статті 177 ЦПК України прокурор мав усунути недоліки позовної заяви, шляхом внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми у розмірі оцінки (експертно-грошова оцінка земельних ділянок), здійсненої в порядку, визначеному Законом України «Про оцінку земель», чинної на дату подання позовної заяви, проте прокурором вказані вимоги закону не були виконанні, що, на думку суду першої інстанції, свідчить про неможливість розгляду вказаної справи судом.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи
У вересні 2025 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку надійшла касаційна скарга заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 28 липня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 серпня 2025 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що прокурором у позовній заяві викладено вимогу про витребування у недобросовісного відповідача земельної ділянки на користь Вінницької міської ради, яка вибула з комунальної власності міста за відсутності волевиявлення органу місцевого самоврядування та на підставі підробленого рішення Лука-Мелешківської сільської ради.
Судом першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зроблено передчасний висновок про добросовісність відповідачки, хоча відповідно до усталеної практики Верховного Суду питання добросовісності чи недобросовісності набувача може бути вирішено судом лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення.
Крім того, застосовуючи положення Закону України № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», суди не звернули уваги на те, що прокурор подав позов 10 березня 2025 року, а положення зазначеного закону набрали чинності 09 квітня 2025 року.
Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу заступника керівника Вінницької обласної прокуратури не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 08 вересня 2025 року касаційну скаргу заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 28 липня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 серпня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 28 липня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 серпня 2025 року з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України; витребувано із Вінницького міського суду Вінницької області матеріали справи № 127/7507/25; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.
У жовтні 2025 року матеріали справи № 127/7507/25 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою від 29 квітня 2026 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
09 квітня 2025 набрав чинності Закон України від 12 березня 2025 року «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі - Закон України № 4292-ІХ), яким внесені зміни, зокрема до статей 388, 390, 391 ЦК України та статей 177, 185, 265 ЦПК України.
За змістом частини п'ятої статті 390 ЦК України в редакції наведеного Закону суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.
Відповідні зміни були імплементовані й у цивільне процесуальне законодавство, у тому числі статті 177, 185, 265 ЦПК України.
У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви (абзац другий частини четвертої статті 177 ЦПК України, у редакції Закону № 4292-IX).
Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов'язок позивача внести відповідну грошову суму (абзац третій частини другої статті 185 ЦПК України у редакції Закону № 4292-IX).
Необхідно зауважити, що приписи Закону № 4292-IX набрали чинності 09 квітня 2025 року, у той час як первісна редакція позову пред'явлена прокурором у березні 2025 року, а редакція зі зміненими підставами - 11 червня 2025 року.
У пункті 2 розділу ІІ Закону № 4292-IX зазначено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом.
Наведені приписи Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 4292-IX у сукупності з обставинами зміни прокурором предмета позову після набрання чинності цим Законом створили у сторін цього спору неоднакового розуміння того, чи поширюється на прокурора у цій справі обов'язок внести на депозитний рахунок суду вартості майна, про витребування якого він просить, навіть після відкриття провадження у справі судом, тобто встановлення відсутності недоліків позовної заяви.
Як зазначав Верховний Суд у постанові від 15 січня 2026 року (справа № 484/1213/25), визначальним у цій справі є не стільки дія Закону № 4292-IX у часі (у т. ч. зворотна), скільки загалом сфера його застосування.
Так, як зазначалося вище, за змістом частини п'ятої статті 390 ЦК України суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду.
Приписи Закону № 4292-IX розраховані на вирішення правових ситуації, пов'язаних з витребуванням майна саме у добросовісних набувачів, тобто застосування цього Закону залежать від підстав пред'явленого позову.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, який у постанові від 15 січня 2026 року у справі № 484/1213/25 вирішував подібне до цієї справи процесуальне питання та зазначив, що обов'язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду передбачений у нормі матеріального права. Положення частини п'ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. При цьому у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги частини п'ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню.
У випадку, якщо позивач обґрунтовує позов про витребування нерухомого майна недобросовісністю набувача, то положення частини п'ятої статті 390 ЦК України не застосовуються. Питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення. У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування частини п'ятої статті 390 ЦК України. Натомість у разі встановлення, що набувач добросовісний, суд відмовляє у задоволенні позову на підставі частини п'ятої статті 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду.
У справі, яка переглядається, позов (нова редакція) прокурор обґрунтовував тим, що:
- земельна ділянка з кадастровим номером 0520682800:02:001:0349 передана у приватну власність ОСОБА_2 без дотримання процедури, яка встановлена статтею 118 ЗК України, із порушенням статей 116, 117 ЗК України;
- на момент укладання ОСОБА_1 договору купівлі-продажу спірна земельна ділянка вже дев'ять років перебувала у межах міста Вінниці, водночас за документами місцезнаходження цієї земельної ділянки вказане на території Лука-Мелешківської сільської ради, однак відповідачка не зробила висновків про спірність та можливу незаконність вибуття земельної ділянки з комунальної власності;
- ОСОБА_1 придбала спірну земельну ділянку у ОСОБА_2 за явно заниженою ціною, що свідчить про сумнівний характер вчинюваного правочину та про те, що відповідач знав або міг знати, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.
Не вдаючись в оцінку обґрунтованості зазначених тверджень, Верховний Суд констатує, що позов про витребування спірної ділянки обґрунтований, в тому числі недобросовісністю останнього набувача, та поданий на підставі статті 387 ЦК України.
За таких обставин приписи частини п'ятої статті 390 ЦК України в цій справі є незастосовними, в зв'язку із чим апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для залишення позову без розгляду та, відповідно, скасування ухвали місцевого суду з направленням справи для продовження розгляду.
Таким чином, оскільки прокурор обґрунтовує позов недобросовісністю набувача, то положення частини п'ятої статті 390 ЦК України до спірних відносин не застосовуються. Питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення.
За таких обставин суди зробили неправильний висновок про залишення позову без розгляду.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
З огляду на викладене наявні правові підстави для задоволення касаційної скарги і скасування ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 26 червня 2025 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 27 серпня 2025 року з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Ураховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, тому Верховний Суд не здійснює розподіл судових витрат.
Касаційну скаргу заступника керівника Вінницької обласної прокуратури задовольнити.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 28 липня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 серпня 2025 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк