вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі
18 травня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/622/26
Господарський суд Рівненської області у складі судді Пашкевич І.О., перевіривши матеріали
позовної заяви Рівненської міської ради (33028, вулиця Соборна, 12а, м. Рівне, Рівненська область; код ЄРДПОУ 34847334)
до відповідача-1 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; д.н. ІНФОРМАЦІЯ_1 )
до відповідача-2 ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; д.н. ІНФОРМАЦІЯ_2 )
до відповідача-3 ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ; д.н. ІНФОРМАЦІЯ_3 )
до відповідача-4 ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_4 ; д.н. ІНФОРМАЦІЯ_4 )
про усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання права власності на самочинно збудовані об'єкти, визнання недійсним свідоцтва про право нас спадщину
без виклику учасників справи
12 травня 2026 року до Господарського суду Рівненської області надійшов позов Рівненської міської ради до відповідача-1 ОСОБА_1 до відповідача-2 ОСОБА_2 до відповідача-3 ОСОБА_3 до відповідача-4 ОСОБА_4 про усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання права власності на самочинно збудовані об'єкти, визнання недійсним свідоцтва про право нас спадщину.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями 12.05.2026 справу № 918/622/26 розподілено судді Пашкевич І.О.
У відповідності до ч. 6 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд, не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду, звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
13 травня 2026 року господарський суд отримав витяги з Єдиного державного демографічного реєстру щодо відповідачів-1, -2, -3, -4 (а саме № № 2734190, № 2734209, 2734226, 3734238 відповідно) та встановив, що адресами місця реєстрації є: ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 ; ОСОБА_2 - АДРЕСА_2 ; ОСОБА_3 - АДРЕСА_1 ; ОСОБА_4 - АДРЕСА_4 .
15 травня 2026 року від представників ОСОБА_1 та ОСОБА_3 надійшли клопотання та заява, у яких адвокати просять суд відмовити у відкритті провадження у справі.
ОСОБА_1 просить суд відмовити у відкритті провадження у справі у зв'язку з тим, що заявлений спір не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а віднесений до юрисдикції судів цивільної юрисдикції. Звертає увагу, що відповідачі у справі є фізичними особами, які не мають статусу фізичних осіб-підприємців, а спірні правовідносини виникли не у зв'язку зі здійсненням ними господарської діяльності. Оспорюване право власності на нерухоме майно виникло у відповідачів на підставі спадкових правовідносин, що регулюються нормами цивільного законодавства, зокрема Цивільного кодексу України, та є характерними виключно для приватноправових відносин. Позивачем у позовній заяві не наведено жодного обґрунтування того, які саме господарські права чи інтереси порушені відповідачами, а також не зазначено, у чому саме полягає господарський характер спірних правовідносин.
ОСОБА_3 просить суд відмовити у відкритті провадження у справі у зв'язку з тим, що заявлений спір не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а віднесений до юрисдикції судів цивільної юрисдикції. Акцентує увагу, що позов подано до фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, а спір виник із цивільних та земельних правовідносин щодо права власності на нерухоме майно, користування земельною ділянкою та спадкових прав. Договори оренди земельних ділянок укладені з відповідачами саме як із фізичними особами, а оспорювані свідоцтва про право на спадщину видані їм у межах спадкових правовідносин, що регулюються нормами Цивільного кодексу України. Звертає увагу на ухвалу Рівненського міського суду від 09.03.2026, якою було закрите провадження у справі №569/24733/25 за позовом Рівненської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про усунення перешкод в праві користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання права власності на самочинно зведені об'єкти та визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом на підставі п.1.ч.1.ст.255 ЦПК України. Та стверджує, що ухвала Рівненського міського суду від 09.03.2026, якою було закрите провадження у цивільній справі №569/24733/25 не має обов'язкового значення при вирішення питання про підвідомчість спору господарському суду.
Нормами ч. 1 ст. 176 ГПК України, зокрема, встановлено, що за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому ст. 174 цього Кодексу.
Господарський суд, здійснивши перевірку позовної заяви на предмет відповідності вимогам ГПК України встановив, що підстави для її повернення або відмови у відкритті провадження у справі, відсутні, а подані матеріали є достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду виходячи з такого.
При цьому надавши оцінку доводам відповідачів-1 та -3, викладених у клопотанні та заяві про відмову у відкритті провадження у справі, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що предметом судового розгляду в цій справі є усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання права власності на самочинно збудовані об'єкти, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.
При цьому 17.11.2025 року до Рівненського міського суду надійшла на розгляд позовна заява Рівненської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод в праві користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання права власності на самочинно зведені об'єкти та визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом. Ухвалою Рівненського міського суду 08 грудня 2025 року було прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі № 569/24733/25 за позовом Рівненської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод в праві користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання права власності на самочинно зведені об'єкти та визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом. Ухвалою Рівненського міського суду від 09 березня 2026 року було закрито провадження у справі № 569/24733/25 на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України - справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Рівненський міський суд виснував, що характер правовідносин, що виникли між сторонами, виходячи зі змісту укладеного договору оренди землі, свідчить про те, що позовні вимоги стосуються прав та інтересів сторін саме як учасників господарських відносин.
Ухвала Рівненського міського суду від 09 березня 2026 року було закрито провадження у справі № 569/24733/25 в апеляційному порядку не оскаржувалася та набрала законної сили 09 березня 2026 року.
Враховуючи вищезазначене, позивач (Рівненська міська рада) звернувся з цим позовом до Господарського суду Рівненської області.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.
Відповідно до положень частини 2 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
Згідно з статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу.
Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №904/1083/18.
Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Аналогічні положення закріплені в ч. 1 ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Разом з цим за приписами ч. ч. 6, 7 ст. 31 ГПК України спори між судами щодо підсудності не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Аналогічні норми містяться і в ст. 32 Цивільного процесуального кодексу України.
Суд наголошує, що дотриманням судами процесуальних норм інституту підсудності означає дотримання положення п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому, саме для того щоб не допустити безпідставної тяганини під час розгляду справ з боку судів, спори між судами про підсудність не допускаються.
Водночас, згідно з частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Факти, установлені в прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиційний характер. Преюдиційність означає обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиційність у процесуальному праві виражена як обов'язок суду, який розглядає справу, прийняти без перевірки та доказів факти, які раніше вже були встановлені набутим законної сили судовим рішенням або вироком у будь-якій іншій справі. Преюдиційність дозволяє уникнути ухвалення суперечливих судових фактів щодо одного й того ж питання та вирішувати справи з найменшими витратами часу та засобів.
Суть преюдиції полягає в неприпустимості ставлення під сумнів судового рішення, яке набрало законної сили, а також повторного розгляду судом одного й того самого питання між тими самими сторонами. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі.
Преюдиційними є факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення й окреслюється його суб'єктивними і об'єктивними межами, згідно з якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їхні правонаступники, не можуть знову оскаржувати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу, навіть коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.09.2022 у справі №640/10625/21.
Як уже було зазначено судом, ухвалою Рівненського міського суду від 09 березня 2026 року було закрито провадження у справі № 569/24733/25 і дана ухвала в апеляційному порядку не оскаржувалася та набрала законної сили. Ухвала мотивована тим, що вказаний спір виник у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, у такому випадку він не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та повинен розглядатися в порядку господарського судочинства. Тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1ст. 255 ЦПК України.
Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.
Відтак, факт наявності ознак господарської діяльності у спірних правовідносинах встановлений ухвалою Рівненського міського суду від 09 березня 2026 року було закрито провадження у справі № 569/24733/25.
Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» («Multiplex v. Croatia»), заява № 58112/00, п. 45, та «Кутіч проти Хорватії» («Kutic v. Croatia»), заява № 48778/99, п. 25).
Водночас ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що застосовані державою обмеження не можуть обмежувати чи зменшувати право доступу до суду таким чином або до такої міри, що порушується сама сутність права. Більш того, обмеження входить у сферу застосування п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо не переслідує «законну мету» і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Ashingdane v. The United Kingdom», заява № 8225/78, п. 57; «Fayed v. The United Kingdom», заява № 17101/90, п. 65; «Markovic and Others v. Italy», заява № 1398/03, п.п. 100-102).
Суд також завертає увагу на Рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07), у якому Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).
Враховуючи позицію Європейського суду з прав людини, Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що з огляду на існування такого юрисдикційного конфлікту та наявність в процесуальних кодексах України імперативних приписів, що унеможливлюють повторне звернення до суду з аналогічним позовом після закриття судом провадження, розгляд спору має завершитися за правилами того судочинства, відповідно до якого розглядається справа.
Вказане зумовлено тим, що заявнику має бути забезпечено доступ до правосуддя, що включає і розгляд скарги по суті, навіть в іншому, ніж це передбачено законом, судочинстві, оскільки перешкоди до розгляду у належному судочинстві виникли у зв'язку з процесуальною діяльністю суду.
Аналогічні по своїй суті висновки висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21 листопада 2018 року у справі N 243/5078/17 від 12 грудня 2018 року у справі N 490/9823/16-ц від 12 грудня 2018 року у справі N 761/12676/17.
Згідно із статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Зважаючи на існування юрисдикційного конфлікту, з метою забезпечення права на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, суд вважає, що ця справа має бути розглянута за правилами господарського судочинства лише тому, що позивачу має бути забезпечено доступ до правосуддя навіть в іншому, ніж це передбачено законом, судочинстві, оскільки перешкоди до розгляду в цивільному судочинстві виникли у зв'язку з процесуальною діяльністю суду. Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справах №490/9823/16-ц і №761/12676/17, від 27 березня 2019 року у справі №766/10137/17, від 02 лютого 2021 року у справі №906/1308/19, а також у постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №308/11052/18, від 20 січня 2021 року у справі №278/3458/18, від 29 березня 2023 року у справі №638/5047/21, від 13 грудня 2023 року у справі №903/108/23, від 23 липня 2024 року у справі №904/2083/23.
Відтак враховуючи наявність чинної ухвали про закриття провадження у справі № 569/24733/25, котра не оскаржувалася, - відмова у відкритті провадження у справі № 918/622/26 матиме наслідком порушення права позивача на доступ до правосуддя, що є неприпустимим.
Враховуючи викладене, з метою уникнення юрисдикційного конфлікту, задля забезпечення доступу позивача до суду, господарський суд не вбачає правових підстав для відмови у відкритті провадження у справі № 918/622/26 з підстав що справа не підвідомча господарському суду. А тому у задоволенні клопотання та заяви відповідачів-1, та -3 від 15.05.2026 слід відмовити.
У відповідності до ч. ч. 1, 3, 4 ст. 12 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
Згідно з ч. 3 ст. 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Дослідивши матеріали позовної заяви, врахувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, категорію та складність справи тощо, дійшов висновку про те, що подані матеріали є достатніми для відкриття провадження у справі та про те, що вказана справа підвідомча господарському суду має бути розглянута в порядку (за правилами) загального позовного провадження.
Суд роз'яснює, що ГПК України надає учасникам справи можливість брати участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Вхід (авторизація) до підсистеми відеоконференцзв'язку можливий тільки через Електронний кабінет Електронного суду. Ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву. Суд за клопотанням учасника справи може постановити ухвалу про участь учасника справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду, визначеному судом. У клопотанні про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду в обов'язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення. Таке клопотання може бути подано не пізніш як за 5 днів до відповідного судового засідання.
Частиною 4 ст. 165 ГПК України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
У свою чергу, в силу приписів ст. ст. 166, 167 ГПК України суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив, який дозволить іншим учасниками справи їх отримати завчасно до початку розгляду справи по суті.
Подання відповіді на відзив та заперечень в силу приписів ГПК України поставлене в залежність від подання відповідачем відзиву.
Окрім іншого, суд вважає за необхідне зазначити, що 18.10.2023 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" №3200-IX від 29.06.2023, яким серед іншого, внесено зміни до ГПК України, інших законів та підзаконних нормативно-правових актів.
Із урахуванням означених змін:
- згідно ч.6 ст. 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
- відповідно ч.7 ст. 42 ГПК України, якщо цим Кодексом передбачено обов'язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.
Якщо інший учасник справи відповідно до ч. 6 ст. 6 цього Кодексу зобов'язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов'язку надсилання копій документів такому учаснику справи.
Суд, направляючи такому учаснику справи судові виклики і повідомлення, ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом, зазначає у цих документах про обов'язок такої особи зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.
Відтак судом роз'яснюється ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у про їх право зареєструвати електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі).
З метою можливості виконання даної вимоги, суд роз'яснює, що згідно з п.5-8 п.5 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя № 1845/0/15-21 від 17.08.2021 (із змінами і доповненнями) офіційна електронна адреса - сервіс Електронного кабінету ЄСІТС. Адреса електронної пошти, що використовується при реєстрації Електронного кабінету, не може бути зареєстрована в доменній зоні, використання якої заборонено законодавством України.
Відповідно до абз.2 ч.5 ст. 6 ГПК України, пп.5-4-1 п.5 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя № 1845/0/15-21 від 17.08.2021 Електронний кабінет - персональний кабінет (вебсервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) ЄСІТС, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів ЄСІТС або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.
Підсистема "Електронний кабінет" (Електронний кабінет ЄСІТС, Електронний кабінет) - підсистема ЄСІТС, захищений вебсервіс, що має офіційну адресу в Інтернеті (id.court.gov.ua), який забезпечує процедуру реєстрації користувачів в ЄСІТС, а також подальшу автентифікацію таких осіб з метою їх доступу до підсистем (модулів) ЄСІТС у межах наданих прав. Доступ користувачів до підсистем (модулів) ЄСІТС, окрім Електронного кабінету, також може забезпечуватися за допомогою сервісу обміну даними між відповідними підсистемами (модулями) ЄСІТС та іншими інформаційними системами. (п. 8 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя № 1845/0/15-21 від 17.08.2021).
Суд роз'яснює, що ГПК України надає учасникам справи можливість брати участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Вхід (авторизація) до підсистеми відеоконференцзв'язку можливий тільки через Електронний кабінет Електронного суду. Ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву. Суд за клопотанням учасника справи може постановити ухвалу про участь учасника справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду, визначеному судом. У клопотанні про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду в обов'язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення. Таке клопотання може бути подано не пізніш як за 5 днів до відповідного судового засідання.
Згідно з 5.1-1 п.5 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя № 1845/0/15-21 від 17.08.2021 відеоконференція - телекомунікаційна технологія інтерактивної взаємодії двох або більше віддалених учасників судового провадження з можливістю обміну аудіо- та відеоінформацією в реальному часі.
Керуючись ст. ст. 12, 162, 163, 164, 174, 176, 234, 235 ГПК України, суд,
1. Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 918/622/26.
2. Справу розглядати за правилами загального позовного провадження.
3. Підготовче засідання у справі призначити на "16" червня 2026 р. на 13:20 год.
4. Засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Рівненської області за адресою: вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, в залі судових засідань № 10.
5. Запропонувати сторонам подати до суду:
а) позивачу:
- відповідь на відзив і всі докази (які можливо доставити до суду) у 5-денний строк з дня отримання відзиву, а також докази направлення відповіді на відзив відповідачам-1, -2, -3, -4;
б) відповідачам-1, -2, -3, -4 :
- відзив на позовну заяву і всі докази (які можливо доставити до суду), що підтверджують заперечення проти позову (у разі їх наявності) - протягом 15-денного строку з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; одночасно надіслати позивачу та іншим з відповідачів копію відзиву та додані до нього документи, докази такого направлення надати суду;
- у строк протягом 5-ти днів з дня отримання відповіді на відзив подати до суду заперечення на відповідь на відзив і всі докази (які можливо доставити до суду) з урахуванням вимог ст. 167 ГПК України, одночасно надіслати заперечення позивачу та іншим із відповідачів надати суду докази такого скерування.
6. Роз'яснити відповідачам-1, -2, -3, -4, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. При цьому, якщо докази не можуть бути подані разом з відзивом з об'єктивних причин, відповідач повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч.ч. 3, 4 ст. 80 ГПК України).
7. Звернути увагу сторін на положення ст.ст. 74, 80, 81 ГПК України щодо порядку подання доказів, наслідків неподання доказів, їх направлення іншим учасникам справи, а також щодо порядку витребування доказів.
8. Попередити сторін, що відповідно до ч. 2 ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
9. Звернути увагу сторін на те, що копії письмових доказів, які подаються, повинні бути оформлені відповідно до вимог ч. 4 ст. 91 ГПК України.
10. Повідомити сторін про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.
11. Повідомити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про їх право зареєструвати електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.
Згідно з ч. 2 ст. 235 ГПК України вказана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Суддя І.О. Пашкевич