Постанова від 22.01.2026 по справі 912/3132/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2026 м.Дніпро Справа № 912/3132/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дарміна М.О.(доповідач),

суддів: Чус О.В., Кощеєва І.М.

при секретарі судового засідання Солодовій І.М.

Представники сторін:

від відповідача: Курлейко Олена Сергіївна (поза межами, з використанням власних технічних засобів).

Інші представники сторін в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрогран" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24.04.2025 (суддя Глушков М.С. Повний текст рішення складено 05.05.2025) та на додаткове рішення від 01.05.2025р. у справі № 912/3132/24 за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрогран" (вул. Гагаріна, 66, м. Помічна, Новоукраїнський район, Кіровоградська область, 27030)

до відповідача: "Піщанобрідського професійного аграрного ліцею" Кіровоградської обласної ради (вул. Незалежності, 1, с. Піщаний Брід, Новоукраїнський район, Кіровоградська область, 27037)

про визнання недійсними окремих положень договору.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрогран" до "Піщанобрідського професійного аграрного ліцею" Кіровоградської обласної ради про визнання недійсних окремих положень договору, з покладенням на відповідача судових витрат.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 24.04.2025 року у справі № 912/3132/24 у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач не навів конкретних підстав недійсності правочину, передбачених частинами 1-3, 5, б статті 203 Цивільного кодексу України. Суд встановив, що договір № 05/05/23 є змішаним, оскільки містить елементи договору надання послуг та підряду, а оспорювані пункти 2.4 Договору та абзац 3 Технічного опису є істотними умовами договору, які визначають якість робіт. Відповідно до статті 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину, що є істотною умовою, має наслідком недійсність правочину в цілому.

Суд зазначив, що позивачем не доведено наявності трьох складових здійснення правочину під впливом обману (наявність умислу в діях відповідача; істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману; сам факт обману). Суд вказав, що Товариство самостійно у пункті 8.1.3 Договору підтвердило та усвідомило, що має реальну змогу належним чином виконати умови Договору, гарантувало можливість виростити соняшник прогнозованої врожайності 3,0 т/га, але не нижче середньої врожайності в області.

Місцевий суд встановив, що позивач не ініціював питання щодо зміни істотних умов договору у порядку, передбаченому Додатком 3 до Договору, та не був позбавлений можливості дослідити, переоцінити власні можливості щодо вирощування і збирання сільськогосподарської продукції. Суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту - визнання недійсними окремих пунктів виконаного договору без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину - не є ефективним способом захисту, оскільки не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Суд першої інстанції також констатував, що позивач, зловживаючи процесуальними правами, у порушення прав інших осіб та без мети настання реальних наслідків, пред'явленням даного позову намагається створити преюдиційну обставину, щоб уникнути матеріальної відповідальності за неналежне виконання умов Договору та перешкодити виконанню рішення у справі № 912/1885/24, яким з Товариства на користь Ліцею стягнуто збитки в розмірі 2 528 121,82 грн та штраф у розмірі 227 510,80 грн за неналежне виконання умов того ж Договору № 05/05/23.

Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:

Не погодившись з вказаним рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, через систему "Електронний суд", звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрогран", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24 квітня 2025 року у справі № 912/3132/24 та ухвалити нове, яким визнати недійсними п.2.4 Договору про надання послуг № 05/05/23 від 05 травня 2023 року укладеного між «Піщанобрідським професійним аграрним ліцеєм» Кіровоградської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрогран» та абзац 3 в Технічному описі, що є Додатком № 1 до Договору про надання послуг № 05/05/23 від 05.05.2023 р. Скасувати Додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 01 травня 2025 року у справі № 912/3132/24 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви «Піщанобрідського професійного аграрного ліцею» Кіровоградської обласної ради про розподіл витрат на правову допомогу. Стягнути з «Піщанобрідський професійний аграрний ліцей» Кіровоградської обласної ради судові витрати по справі.

Узагальнення доводів апеляційної скарги:

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи в позові на підставі обрання неефективного способу захисту, фактично відмовив особі в захисті її порушеного права та ухилився від виконання завдань господарського судочинства. Позовна вимога про визнання недійсним окремих положень договору є належним способом захисту, передбаченим законом. Об'єднана палата Верховного Суду у постанові від 03.12.2021 р. у справі №906/1061/20 виснувала, що позовна вимога про визнання недійсним виконаного договору без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину є належним способом захисту.

Скаржник наголошує, що вимога про визнання окремих положень договору недійсними спрямована на приведення сторін до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Чинність оспорюваних положень договору порушує права виконавця, що виражається у нерівності сторін, надмірній відповідальності для виконавця, порушенні принципу еквівалентності. Оспорювані положення є несправедливими, ставлять виконавця у завідомо гірше становище, містять односторонні переваги для замовника. Захист прав Товариства полягає в оспорюванні пунктів договору, які прямо впливають на правове стяновище позивача та створюють ризик настання негативних юридичних наслідків.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції помилково встановив, що оскаржувані положення договору є істотними умовами. Договір є договором про надання послуг, предметом якого є надання послуги, а не результат цих послуг. Оскаржувані пункти стосуються результату наданих послуг, що не є істотною умовою договору надання послуг. Істотними умовами договору про надання послуг є: предмет з чітким описом послуг, порядок надання послуг, строки, ціна та порядок розрахунків, відповідальність виконавця. Згідно тендерної документації та статей 901-907 Цивільного кодексу України, оскаржувані положення не є істотними умовами, тому їх недійсність не має наслідком недійсності правочину в цілому.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції не надав оцінку наданим доказам щодо неможливості виконання оспорюваних умов договору. Зокрема, не досліджено: Звіти про площі та валові збори за формою №29-сг річна за 2018-2024 роки, які підтверджують, що врожайність на земельних ділянках Ліцею завжди була нижчою за середню по області; матеріали якісної характеристики ґрунтового покриву, згідно яких нормативна врожайність соняшника на земельних ділянках Ліцею становить 18,5 ц/га, що є меншою за середню по області, статистичну інформацію щодо урожайності по підприємствах Кіровоградської області. Суд не вжив всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи.

Окрім того, апелянт стверджує, що наявність умислу в діях відповідача підтверджується його недобросовісною поведінкою. Ліцей свідомо встановив нереальні умови, знаючи, що на його земельних ділянках протягом 2018-2022 років врожайність завжди була нижчою за середню по області. Умисел виражається у знаннях про неправдивість умов та бажанням вплинути на рішення виконавця шляхом оголошення закупівлі, у цілеспрямованій поведінці для досягнення власної вигоди - звинувачення у невиконанні умов договору та стягнення нереальної упущеної вигоди. Істотними обставинами є: приховування інформації про фактичну врожайність; встановлення оскаржуваних умов в односторонньому порядку; звинувачення Товариства в неналежному виконанні умов.

Обгрунтовуючи наявність підстав для скасування додактового рішення Господарського суду Кіровоградської області від 01 травня 2025 року у справі № 912/3132/24 та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні заяви «Піщанобрідського професійного аграрного ліцею» Кіровоградської обласної ради про розподіл витрат на правову допомогу, апелянт посилається на те, що висновок Суду про те, що Товариство «зловживає процесуальними правами» та «намагалося створити преюдиційну обставину, щоб уникнути матеріальної відповідальності за неналежне виконання умов спірного Договору та перешкодити виконанню рішення у справа №912/1885/24.» є неправомірним та упередженим, а додаткове рішення, відповідно, незаконним, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що є підставою для його скасування. Позов було подано, Товариство обґрунтувало свої позовні вимоги, надало відповідні докази, які суд не взяв до уваги, представники брали участь у судових засіданнях, належними чином користувалися правами та обов'язками, не вживали неправомірну лексику, не ображали учасників судового процесу, не заявляли відводи, тому саме подання позову не є зловживанням правами у розумінні ГПК, навіть якщо у позові відмовлено, а є правом на захист. Суд дійшов безпідставного та необґрунтованого висновку про зловживання процесуальними правами Позивачем, оскільки законних та правомірних підстав порушення принципу добросовісності Судом не встановлено, а подання позову не є зловживанням процесуального права. Заявлену Відповідачем суму у розмірі 70 000,00 грн. витрат на правничу допомогу необґрунтовано великою, оскільки: долучений відповідачем Акт надання послуг №3 від 04.02.2025 р. складено передчасно (станом на дату підписання Акту адвокатами АО «Астра Ліберта» не подавалося до суду жодного процесуального документу та не приймали участі у жодному засіданні) та не може вважатися документом, що підтверджує факт надання послуг. Категорія спору в даному конкретному випадку обмежується аналізом незначної кількості доказів, не становить виключної правової проблеми для кваліфікованого адвоката та чітко врегульованих норма права. Представником Ліцею окрім відзиву на позовну заяву подано декілька процесуальних заяв та клопотань, які є не складними, будь-які нові докази останнім не збиралися і не подавались. Керівник Ліцею у інших справах (пояснення долучені до даної справи) вважає, що справедливим розміром правничої допомоги за одну справу має бути не більше 1000,00 грн.

Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, згідно якого вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, неузгодженими між собою і такими, що суперечать доказам у справі. Рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим.

Відповідач вказав, що необхідною умовою надання судового захисту є встановлення факту порушення права особи. На його думку, позивач не зазначив, яке саме його право порушене оспорюваними положеннями договору, не навів підстав недійсності правочину та не обґрунтував, яким чином буде відновлено його право у разі задоволення позову. Також відповідач зазначив, що обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові.

Крім того, відповідач послався на те, що спірний договір виконаний сторонами у повному обсязі, а позивач не заявив вимог про застосування наслідків недійсності правочину, у зв'язку з чим, на думку відповідача, заявлений спосіб захисту не є ефективним.

Щодо доводів про порушення прав позивача відповідач зазначив, що останній діяв недобросовісно, оскільки у 2023- 2024 роках неодноразово брав участь у процедурах закупівель відповідача з аналогічними умовами договору, що, на думку відповідача, свідчить про прийняття таких умов та виключає можливість їх оспорення.

Стосовно посилань позивача на фіктивність правочину та його укладення під впливом обману відповідач зазначив, що такі підстави є взаємовиключними. При цьому вказав, що договір виконаний сторонами, а тому не може вважатися фіктивним, та наголосив на відсутності доказів умислу відповідача на введення позивача в оману.

Також відповідач зазначив, що оспорювані положення договору стосуються якості робіт, яка є істотною умовою договору, у зв'язку з чим, на його думку, договір не може бути визнаний недійсним частково.

Окремо відповідач звернув увагу на неналежність поданих позивачем доказів, зокрема статистичних матеріалів та документів, отриманих без відома та згоди відповідача.

Крім того, відповідач вказав, що звернення позивача до суду з цим позовом має на меті створення преюдиційних обставин для іншого судового спору, що, на його думку, свідчить про зловживання процесуальними правами.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.05.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Дармін М.О., судді: Чус О.В., Кощеєв І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.05.2025р. витребувано у Господарського суду Кіровоградської області матеріали справи № 912/3132/24. Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрогран" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24.04.2025 у справі № 912/3132/24 (суддя Глушков М.С.) до надходження матеріалів даної справи з Господарського суду Кіровоградської області.

02.06.2025р. матеріали справи № 912/3132/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрогран" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24.04.2025 у справі № 912/3132/24 (суддя Глушков М.С.). Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 20.01.2026 об 10:30 годин.

19.01.2026 до Центрального апеляційного господарського суду надійшли додаткові пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю «Арогран», за змістом яких зазначено наступне:

Апелянт вказав, що предметом спору є визнання недійсними окремих положень договору, при цьому суд першої інстанції, на його думку, неправильно визначив правову природу заявлених вимог. Зазначено, що висновок суду про неефективність обраного способу захисту через відсутність вимог про застосування наслідків недійсності ґрунтується на ототожненні правових наслідків недійсності правочину в цілому та часткової недійсності правочину.

Апелянт послався на положення статті 217 Цивільного кодексу України, відповідно до яких недійсність окремої частини правочину не тягне недійсності інших його частин, якщо правочин міг бути вчинений без включення такої частини. Зазначив, що оспорюваний пункт договору не є істотною умовою, має гіпотетичний характер та міг бути виключений без впливу на укладення договору в цілому. Також вказав, що витребувані судом статистичні дані, на його думку, підтверджують нереальність виконання відповідної умови.

На думку апелянта, часткова недійсність правочину не передбачає обов'язкового застосування реституції, а тому визнання недійсними окремих положень договору є самостійним та ефективним способом захисту.

Щодо порушення прав апелянт зазначив, що спірна умова договору покладає на нього обов'язок досягнення показника врожайності, який не залежить від його дій та не підтверджується фактичними даними, що, на його думку, створює ризик притягнення до відповідальності та впливає на обсяг його прав і обов'язків.

Апелянт також заперечив висновки суду першої інстанції про зловживання процесуальними правами та зазначив, що звернення до суду не має на меті створення преюдиційних обставин для іншої справи, а спрямоване на захист його прав у спірних правовідносинах. При цьому вказав, що можливе преюдиційне значення судового рішення є лише процесуальним наслідком розгляду спору.

Крім того, апелянт вказав на неправильність застосування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду, оскільки, на його думку, вони сформульовані у неподібних правовідносинах.

Обґрунтовуючи підстави недійсності спірної умови, апелянт зазначив, що вона була включена до договору під впливом обману у розумінні статті 230 Цивільного кодексу України, який полягав, зокрема, у ненаданні відповідачем інформації про фактичні показники врожайності за попередні роки. На думку апелянта, така інформація є істотною для укладення договору, а її нерозкриття вплинуло на формування його волевиявлення.

Апелянт зазначив, що відповідач, як користувач земельних ділянок, володів інформацією про фактичну врожайність, однак не оприлюднив її та відмовив у наданні відповідних відомостей на запит апелянта. На думку апелянта, такі дії свідчать про недобросовісну поведінку відповідача та наявність умислу на введення в оману.

У зв'язку з викладеним апелянт просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24.04.2025 та додаткове рішення від 01.05.2025 у справі № 912/3132/24, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Щодо поданих додаткових пояснень по справі, колегія суддів виходить з наступного:

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2025 по справі № 912/3132/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрогран», на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24.04.2025 у справі № 912/3132/24 (суддя Глушков М.С.). Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 20.01.2026 о 10:30 годин.

Скаржнику було запропоновано протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження надати до суду власні заяви, клопотання відповідно до ст. ст. 38, 169, 170 Господарського процесуального кодексу України, додаткові докази та обґрунтування щодо неможливості надати їх до суду першої інстанції (копії вказаних документів у цей же строк направити іншим учасникам справи, докази чого надати суду).

Іншим учасникам процесу, в свою чергу, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження надати до суду: відзив на апеляційну скаргу; заперечення щодо заяв та клопотань, поданих разом з апеляційною скаргою; власні заяви, клопотання відповідно до ст. ст. 38, 169, 170 Господарського процесуального кодексу України, додаткові докази та обґрунтування щодо неможливості надати їх до суду першої інстанції (копії вказаних документів у цей же строк направити іншим учасникам справи, докази чого надати суду).

Відповідно до Довідки Центрального апеляційного господарського суду про доставку електронного листа, ухвалу про відкриття апеляційного провадження від 06.06.2025 по справі № 912/3132/24 було доставлено сторонам по справі до їх електронних кабінетів - 06.06.2025 о 14:14.

Враховуючи вищевикладене та норми матеріального права, які регулюють порядок обчислення строків, строк сплив 16.06.2025.

З часу винесення ухвали від 06.06.2025 у суду апеляційної інстанції не виникало додаткових питань до сторін спору щодо обставин даної справи.

Рішень щодо надання учасникам справи додаткового строку на подання будь-яких процесуальних документів судом апеляційної інстанції не приймалося.

В пунктах 20,21 постанови Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2018 року у справі №904/5995/16 викладено наступний правовий висновок:

20. Відповідно до частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Згідно з частиною четвертою цієї статті одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

21. Отже, пропущений учасником процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли ГПК України встановлено неможливість такого поновлення.

Колегія суддів констатує, що текст додаткових пояснень по справі не містить звернень до суду апеляційної інстанції з клопотанням про поновлення пропущеного строку на їх подання.

Відповідно, відсутня процесуальна передумова для розгляду зазначених додаткових пояснень.

При цьому колегія суддів зауважує, що відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Поняття "справедливе правосуддя" в сучасному розумінні має два аспекти:

- матеріальна справедливість, яка полягає в тому, що кожне судове рішення має бути справедливим по суті (тобто при вирішенні спірного питання повинні бути справедливо визначені права і обов'язки тих, хто звернувся до суду, або завдяки судовому рішенню має бути відновлена порушена справедливість);

- процесуальна справедливість, яка передбачає розгляд справи відповідно до певних судових процедур.

В аспекті зазначеного колегія суддів апеляційного господарського суду звертається до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016).

Відповідно, можливе прийняття судом апеляційної інстанції будь-яких додаткових заяв, клопотань, додаткових пояснень у поза визначений процесуальним законом спосіб призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом.

Вищенаведене дозволяє колегії суддів не приймати до уваги додаткові пояснення позивача як такі, що подано у поза встановлений процесуальним законом спосіб.

В судовому засіданні, що відбулось 20.01.2026 колегія суддів перейшла до стадії ухвалення судового рішення, оголошення вступної та резолютивної частини якого призначено на 22.01.2026р. об 11:30год.

22.01.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:

05.05.2023 між "Піщанобрідський професійний аграрний ліцей" Кіровоградської обласної ради (далі - Замовник, Ліцей) та ТОВ "Агрогран" (далі - Виконавець) укладено договір №05/05/23 про надання послуг (далі - Договір) (т. 1 а.с. 38-42), за умовами якого:

- Виконавець зобов'язується за завданням Замовника на свій ризик, власними силами, паливно-мастильними матеріалами, власним посівним матеріалом та добривом, надавати послуги, пов'язані з виробництвом сільськогосподарської продукції (послуги з обробітку земель в обсязі повного сільськогосподарського циклу) (ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник" -77110000-4 - послуги, пов'язані з виробництвом сільськогосподарської продукції) (далі - послуги), визначені цим Договором, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити такі послуги (п. 1.1.);

- під послугами з обробітку земель в обсязі повного сільськогосподарського циклу сторони розуміють комплекс агрономічних та технічних заходів з вирощування врожаю, зокрема, з підготовки й оброблення ґрунту, внесення добрив, висіву посівного матеріалу (зарубіжної селекції), внесення засобів захисту рослин, вирощування культури, збору врожаю та його доставку, а також зберігання до моменту передачі врожаю Замовнику, наведені у технічному описі (додаток 1 до цього договору), що є невід'ємною частиною даного договору. Виконавець під час надання Послуг самостійно та за власний рахунок, з подальшим включенням цих сум до вартості послуг, забезпечує себе необхідною агрохімічною продукцією, насінням (культура - соняшника), добривами, паливно-мастильними матеріалами та іншими товарами (послугами, роботами), матеріалами, обладнанням та технікою, необхідними для своєчасного та якісного надання Послуг Замовнику (п. 1.2.);

- послуги надаються Виконавцем з використанням штатних працівників та сільськогосподарської техніки (надалі - Техніка), що призначена для надання передбачених Договором послуг (п. 1.3.);

- земельні ділянки, на яких виконуються роботи не передаються у користування та володіння Виконавцю (п. 1.4.);

- у випадку виявлення, при прийманні наданих послуг, невідповідності Послуг й (або) документів на них вимогам якості, обсягу, вартості, які визначені положеннями даного Договору, Замовник може відмовитися від прийняття наданих Послуг, вимагати відшкодування заподіяних збитків, а також розірвання даного Договору (згідно п. 1 ч. 1 ст. 236 ГК України) (п. 2.3.);

- якість наданих послуг підтверджується фактично зібраним врожаєм, який не може бути нижчим середньої врожайності культури соняшник в області, з врахуванням природних умов, відповідно до інформації Державної служби статистики України або Департаменту агропромислового розвитку Кіровоградської облдержадміністрації (п. 2.4.);

- ціна цього Договору визначається на підставі Специфікації, наведеної у Додатку №2 до цього Договору і складає 6 380 000,00 грн (шість мільйонів триста вісімдесят тисяч гривень 00 коп), в тому числі ПДВ - 1 063 333,33 грн (один мільйон шістдесят три тисячі триста тридцять три гривень 33 коп) (п. 3.1.);

- оплата Замовником вартості Послуг здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Виконавця, в національній валюті України - гривні (п. 4.1.);

- облік витрат за надані Послуги здійснюються за фактом надання підписаного Сторонами акта приймання-передачі наданих послуг з обробітку земель в обсязі повного сільськогосподарського циклу (надалі - Акт), а розрахунок за надані Послуги проводитиметься після збирання врожаю на підставі підписаного Сторонами Акта приймання-передачі наданих послуг та виставленого рахунка Виконавця, протягом 20 (двадцяти) банківських днів (п. 4.2.);

- Виконавець зобов'язаний розпочати виконання послуг та закінчити послуги у такі строки: Початок надання послуг визначається датою, зазначеною у письмовій заявці Замовника, наданою Замовником після підписання Договору. Замовник надсилає заявку Виконавцю будь-яким і з наступних способів: листом, факсограмою, телеграмою, телефонограмою, електронною поштою. Заявка вважається прийнятою до виконання Виконавцем, якщо протягом трьох днів з моменту її отримання Виконавець не повідомить в письмовій формі Замовника про мотивовану відмову від прийняття заявки або про заперечення по окремих її умовах. Закінчення послуг - 31 грудня 2023 року, з правом дострокового їх виконання (п. 5.1.);

- місце надання Послуг: 27000, Кіровоградська область, Новоукраїнський район, село Піщаний Брід, село Любомирка. Земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні "Піщанобрідського професійного аграрного ліцею" Кіровоградської обласної ради, загальною площею - 419,1273 га: земельна ділянка площею 124,448 га (27037, Кіровоградська область, Новоукраїнський район, с. Піщаний Брід); земельна ділянка площею 294,6793 га (27040, Кіровоградська область, Новоукраїнський район, с. Любомирка) (п. 5.2.);

Пунктом 5.3 Договору №05/05/23 сторони встановлено, що послуги з обробітку земель приймаються Замовником по завершенню таких послуг та оформляються Актом приймання-передачі наданих послуг, за формою, наведеною у Додатку № 4 (т. 1 а.с. 45 з об.),

- акт приймання-передачі наданих послуг, за формою, наведеною у Додатку №4, готує Виконавець. Виконавець зобов'язаний заздалегідь, але не пізніше ніж за п'ять календарних днів, повідомляти Замовника про надані послуги до їх приймання-передачі (п. 5.4.);

- по завершенню наданих послуг Виконавець передає Замовнику підписаний Виконавцем Акт приймання-передачі наданих послуг в 2-х примірниках (п. 5.5.);

- Замовник протягом 5-ти календарних днів з дня отримання від Виконавця Акта приймання-передачі наданих послуг, за відсутності зауважень щодо якості наданих послуг та відповідності їх умовам Договору, підписує всі примірники Акта приймання-передачі виконаних послуг, та один примірник цього акта повертає Виконавцю. Підписаний Сторонами акт приймання-передачі наданих послуг є підставою для проведення розрахунків Замовника з Виконавцем (п. 5.7.);

- представником в цілях цього Договору визначено в.о. директора ліцею Ліщенюк Т.Л. з зазначенням номера телефону НОМЕР_1 (п. 6.3.4.);

- замовник має право отримати від Виконавця відшкодування збитків, які були заподіяні у наслідок невиконання чи неналежного виконання Виконавцем обов'язків, передбачених цим договором чи законодавством (п. 6.4.3.);

- у випадку порушення своїх зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним в Україні законодавством. Порушенням зобов'язання є

його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (п. 7.1.);

- за порушення Виконавцем умов зобов'язання щодо якості Послуг стягується штраф у розмірі 20 відсотків вартості неякісних Послуг (п. 7.4.1.);

- збирання врожаю здійснюється у присутності представника Замовника (п. 12.12.);

- зібраний по даному договору врожай є власністю Замовника. Виконавець не має права розпоряджатися врожаєм до письмової вказівки Замовника (п. 12.13.);

- цей Договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і діє до 31.12.2023 року включно (п. 13.1.);

- закінчення строку дії цього Договору не звільняє Сторін від обов'язку виконання зобов'язань та відповідальності за порушення умов Договору, яке мало місце під час його дії (п. 13.2.).

У Додатку №1 (Технічний опис) до Договору зазначено місце надання послуг: 27037 Кіровоградська область, Новоукраїнський район, село Піщаний Брід, село Любомирка на земельних ділянках загальною площею 419,1277 га, що перебувають у Ліцею у постійному користуванні (п. 5. договору), культура - соняшник. Прогнозована урожайність планується 3,0 т/га, якщо із-за погодних умов урожайність буде нижчою запланованої, то повинна бути не нижче середньої урожайності по області (т. 1 а.с. 42).

У зазначеному Додатку також погоджено етапи виконання послуг та ресурси, а саме: насіння посівне (LG-555 або еквівалент 1 мішок на 2,2 га) - 190 мішків, Гербіцид Євро-Лайтнінг плюс або Каптора плюс (або еквівалент) 2/га - 840 літрів, Фунгіцид Імпакт (або еквівалент) 1л/га - 420 літрів, Фунгіцид Теламус плюс (або еквівалент) (1л/га) - 420 літрів, Добрива Яра Тера Кристалон Плюс (або еквівалент) 5 кг/га + 5 кг/га - 4190 кілограм.

Серед іншого у Додатку №1 зазначено, що термін "зберігання" у даному договорі вживається, як комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна. Відвіз зерна до складських приміщень на території Новоукраїнського району (за адресою, визначеною замовником) здійснюється транспортом учасника. Зібраний урожай повинен відповідати базовим якісним показникам пунктів прийому сільськогосподарської продукції.

Згідно зі Специфікацією, наведеною у Додатку №2 до цього Договору, ціна цього Договору складає 6 380 000,00 грн.

Порядок змін умов договору про закупівлю сторонами погоджено у Додатку №3 до Договору (т. 1 а.с. 44 з об. - 45).

Форма акта приймання - передачі послуг погоджена сторонами у Додатку №4 до Договору.

Договір та додатки до нього підписано сторонами та скріплено печатками.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24.04.2025 не підлягає задоволенню в силу наступного:

З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що: 05.05.2023 між "Піщанобрідський професійний аграрний ліцей" Кіровоградської обласної ради (далі - Замовник, Ліцей) та ТОВ "Агрогран" (далі - Виконавець) укладено договір №05/05/23 про надання послуг (далі - Договір). Предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога про визнання недійсними підпункту 2.4. договору про надання послуг №05/05/23 від 05 травня 2023 року укладеного між «Піщанобрідським професійним аграрним ліцеєм» Кіровоградської обласної ради та Товариством з обмежною відповідальністю «Агрогран» та абзацу 3 в Технічному описі, що є додатком №1 до договору про надання послуг №05/05/23 від 05 травня 2023 року.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

При цьому обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

Частинами першою та другою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Проте, згідно з частиною п'ятою статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини п'ятої статті 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80-82 постановах Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).

У постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21 у подібних правовідносинах, звернуто увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц про те, що «якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України».

Разом з цим, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 уточнив висновок, викладений у постанові від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20 з урахуванням актуальних правових висновків, сформульованих у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц: «Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача».

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 906/633/21.

Колегія суддів зауважує, що ЦК України не пов'язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов'язані повернути все отримане за недійсним правочином лише тому, що правочин визнано недійсним.

За змістом статті 216 ЦК України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину (див. пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16).

Суд, задовольняючи вимогу сторони про повернення переданого за недійсним правочином майна, має також присудити стягнути з позивача на користь відповідача одержані за правочином кошти (повернути передане нею майно). Таке стягнення не є задоволенням окремої позовної вимоги, а є необхідним наслідком визнання недійсним правочину та задоволення вимоги про застосування реституції. Інше тлумачення статті 216 ЦК України, за якого відповідач має заявити вимогу про повернення йому переданого за недійсним правочином, покладатиме на відповідача непропорційний тягар у вигляді позбавлення його майна без повернення / відшкодування всього, що інша сторона одержала на виконання недійсного правочину.

Якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.

Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21.

Отже, позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину.

Однак, у випадку звернення з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним як позивача, так і необхідність з'ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Таким чином, з урахуванням правових висновків Верховного Суду та з огляду на предмет позову у справі № 912/3132/24, який полягає у визнанні недійсними окремих пунктів Договору, колегія суддів виснує, що без одночасного заявлення вимог про застосування наслідків недійсності правочину, задоволення такого позову саме по собі не призведе до поновлення порушених майнових прав Товариства.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги в чатсині: «… обраний позивачем спосіб захисту передбачений законом є ефективним, у свою чергу закон або договір не визначають іншого ефективного способу захисту, тому порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Об'єднана палата Верховного Суду у постанові від 03.12.2021 р. у справі №906/1061/20 виснувала, що «Позовна вимога про визнання недійсним виконаного договору без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ст. 216 ЦК, є належним способом захисту, який передбачений законом.»

Викладений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі N 369/11268/16-ц (провадження N 14-260цс19) встановлює, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Тобто, позов про визнання окремих положень договору недійсними є допустимим, якщо його чинність впливає на правове становище позивача, навіть без негайного застосування наслідків недійсності. Таким чином, Суд першої інстанції відмовляючи в позові на тій підставі, що позивач, на думку суду, обрав неефективний спосіб захисту - фактично відмовив особі в захисті її порушеного права, ухилившись від виконання завдань господарського судочинства - від вирішення спору. Не можна досягти мети правосуддя не вирішивши спір. …» відхиляються колегією суддів як такі, що суперечать сталій судовій практиці, яка сформована у спірних правовідносинах.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що договір, укладений за результатами проведення відкритих торгів, є правочином, який може бути визнаний недійсним виключно з підстав недодержання вимог, визначених частинами 1- 3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України. Водночас Товариством не надано належних та допустимих доказів, а також не наведено конкретних обставин, які б свідчили про порушення зазначених вимог при укладенні спірного Договору.

Суд також обґрунтовано зазначив, що з аналізу змісту позовної заяви вбачається, що фактичною метою звернення до суду є створення преюдиційних обставин для розгляду іншої справи № 912/1885/24, що суперечить завданню господарського судочинства та є недопустимим, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.03.2021 у справі № 201/8412/18.

При цьому встановлено, що у межах справи № 912/3132/24 Господарським судом Кіровоградської області вже частково задоволено позов Ліцею до ТОВ «Агрогран» та стягнуто з останнього збитки у розмірі 2 528 121,82 грн та штраф у розмірі 227 510,80 грн, завдані внаслідок неналежного виконання умов Договору.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. При цьому за змістом статті 217 цього Кодексу недійсність окремої частини правочину не тягне недійсності правочину в цілому, якщо можна припустити, що він був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Разом з тим, відповідно до частин 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять погоджені сторонами умови, а договір вважається укладеним за умови досягнення згоди щодо всіх його істотних умов.

Як зазначено у правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 12.03.2018 у справі № 910/22319/16, умова договору, щодо якої заявлено вимогу про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки у такому випадку правочин підлягав би визнанню недійсним у цілому, а не частково.

З урахуванням змісту спірного Договору, кінцевою метою правовідносин сторін є вирощування, збір, зберігання та передача врожаю Замовнику, що свідчить про наявність у ньому ознак як договору про надання послуг, так і договору підряду, правове регулювання якого, зокрема, здійснюється статтею 857 Цивільного кодексу України.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що договір № 05/05/23 від 05.05.2023 є змішаним договором, який містить елементи різних видів договорів, а заявлені позовні вимоги не доводять наявності підстав для визнання недійсними його окремих положень.

Відповідно до частини 1 статті 180 Господарського кодексу України та статей 837, 857 Цивільного кодексу України якість виконаних робіт є істотною умовою договору підряду, а відтак положення пункту 2.4 Договору та абзацу 3 Технічного опису (Додаток № 1 до Договору), які визначають показники якості через рівень урожайності, обґрунтовано віднесені судом до істотних умов договору.

З огляду на те, що оспорювані позивачем умови є істотними, їх можливе визнання недійсними не може відбуватися ізольовано від договору в цілому, оскільки це суперечило б правовій природі істотних умов. Відтак вимога про визнання недійсними окремих пунктів договору, які є істотними, є юридично неспроможною.

Колегія суддів відхиляє помилкові доводи скражника в частині: «… предметом договору сторони визначили надання послуги, а не результат цих послуг. Істотними умовами договору про надання послуг відповідно до Цивільного кодексу України (зокрема ст. 901-907 глави 63) є:

1. Предмет договору з чітким та конкретним описом послуг;

2. Порядок послуг (особисто чи із залученням інших осіб);

3. Строк (терміни) надання послуг;

4. Ціна (вартість) послуг і порядок розрахунків;

5. Відповідальність виконавця за порушення договору.

Оскаржувана частина договору не відноситься до істотних умов договору надання послуг, оскільки у оскарженому п. 2.4 Договору № 05/05/23 вказано, що якість наданих послуг підтверджується фактично зібраним врожаєм, який не може бути нижчим середньої врожайності культури соняшник в області, з урахуванням природних умов, відповідно до інформації Державної служби статистики України або Департаменту агропромислового розвитку Кіровоградської облдержадміністрації.

В Технічному описі, що є Додатком № 1 до Договору про надання послуг № 05/05/23 від 05.05.2023 р. в 3 абзаці встановлено, що культура - соняшник, Прогнозована урожайність планується 3,0 т/га, якщо із за погодних умов урожайність буде нижчою запланованої, то повинна бути не нижче середньої урожайності по області. Тобто, оскаржувані пункти стосується результату наданих послуг, що не є істотною умовою договору надання послуг.

Отже, оскаржувана частина Договору, згідно Тендерної документації та норм чинного законодавства, не є істотними умовами Договору №05/05/23, тому недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, тому висновки Суду першої інстанції з даного приводу не відповідають фактичним обставинам справи.

Помилковим також є твердження суду першої інстанції про те, що п.2.4 Договору та абз.3 Технічного опису, що є Додатком №1 до Договору визначає вимоги до якості послуг, тому вони є істотними умовами договору. Таке твердження Суду не відповідає фактичними обставинам справи, оскільки вимоги до якості послуг та вимоги до результату послуг визначені сторонами у п. 2.1 Договору.

Так, у 2.1. Договору № 05/05/23 сторони встановили вимоги до якості послуг та вимоги до результату послуг, визначивши, що Виконавець повинен надати Замовнику Послуги, передбачені цим договором, якість яких відповідає технології вирощування культур, а саме:

- правильна ґрунтова підготовка в залежності від властивостей ґрунту, відсоткового засмічення, сівозміни по культурах,

- вибір оптимального періоду для посіву на основі ґрунтово-кліматичних особливостей зони вирощування, сівозміни на полі,

- насіння - кондиційне з високими показниками схожості, чистоти та стійкості до зараження хворобами,

- посівний матеріал повинен бути не нижче першої репродукції та відповідати посівним вимогам;

- дотримання вимог по нормі і глибині висіву насіння, постійний догляд за посівами: впровадження інтегрованої системи живлення і захисту,

- збір урожаю в оптимальні терміни, зібране насіння соняшнику має бути у здоровому стані без зберігання мати властивий здоровий запах мати нормальний колір відповідно до певних сортових ознак, незараженими шкідниками.

Зважаючи на п. 2.1 Договору, оскаржуваний пункт Договору (2.4.) не є істотною умовою Договору №05/05/23, тому його недійсність не впливає на дійсність правочину в цілому …» з огляду на наступне:

Основні відмінності договору про надання послуг від договору підряду визначені Верховним Судом, зокрема, в ухвалі від 14.01.2021 по справі №923/1067/19, у якій суд вказав, що предметом договору про надання послуг є вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності. Предметом договору є надання послуг різного роду за завданням замовника. Специфічні характеристики послуги відрізняють її від товару. Для послуги характерна непомітність (її не можна взяти в руки, зберігати, транспортувати, складувати); послуга є невичерпною (незалежно від кількості разів її надання її власні кількісні характеристики не змінюються). Всім послугам властива одна спільна ознака - результату передує здійснення дій, які не мають матеріального змісту, тобто під час надання послуг продається не сам результат, а дії, які до нього призвели. Послуги відрізняються також від робіт. Якщо у зобов'язаннях підрядного типу результат виконаних робіт завжди має речову форму, то у зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має речового змісту. Корисний ефект від діяльності з надання послуги полягає не у вигляді певного осяжного матеріального результату, як це має місце при виконанні роботи, а полягає в самому процесі надання послуги. Сама ж послуга споживається у процесі її надання, тому її визначають як діяльність, спрямовану на задоволення будь-яких потреб.

Також критерієм відмінності між договором про надання послуг від договору підряду є те, що на відміну від договору про надання послуг, предметом якого є процес (дія), що відразу споживається, договори підряду застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання кінцевих результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і їх дія припиняється. Тобто, результат робіт, на відміну від послуг, має чітко виражений матеріальний результат, тоді як корисний ефект від послуги полягає в самому процесі її надання. Надання послуг відрізняється від виконання робіт самим процесом надання послуг, зокрема, особливістю послуги є збіг у часі та просторі процесів виробництва, реалізації та витрачання їх споживчої вартості. Тобто, споживання послуги має місце в процесі її надання, на відміну від роботи, споживання результатів якої, як правило, не співпадає з часом її виконання.

Колегія суддів констатує, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку правовій природі оспорюваних пунктів договору, що притаманні договору підряду. такий договір не може бути визнаний недійсним в частині, а лише в цілому, оскільки оспорювані положення є істотними умовами договору, визначають його правову природу та зміст, а тому їх виключення призвело б до зміни самого договору, що суперечить положенням цивільного законодавства.

Суд першої інстанції також правомірно врахував, що ТОВ «Агрогран» не скористалося передбаченим Додатком № 3 до Договору механізмом ініціювання змін істотних умов договору про закупівлю. Водночас, діючи добросовісно та розумно, позивач не був позбавлений можливості до укладення договору оцінити власні виробничі можливості щодо вирощування та збирання сільськогосподарської продукції із врахуванням погоджених показників урожайності.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин презюмується правомірним, тобто таким, що породжує цивільні права та обов'язки, доки інше не встановлено законом або судовим рішенням, що набрало законної сили. У разі неспростування цієї презумпції всі права та обов'язки сторін підлягають належному виконанню.

Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 у справі № 126/3476/16-ц роз'яснив, що тлумачення правочину застосовується лише у випадку невизначеності або неоднозначності його умов. Натомість у даному випадку зміст пункту 2.4 Договору та абзацу 3 Технічного опису є чітким, зрозумілим і не допускає різного тлумачення.

З урахуванням принципів добросовісності, розумності та справедливості, Верховний Суд у постанові від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17 зазначив, що сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності правочину мають тлумачитися на користь його збереження.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 10.03.2021 у справі № 201/8412/18 наголосив, що інститут недійсності правочину спрямований на захист порушених прав, а не може використовуватися як інструмент створення преюдиційних обставин чи уникнення відповідальності.

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору. (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).

У постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Матеріалами справи встановлено, що позивач не надав належних доказів на підтвердження недійсності спірних умов договору, а відповідні вимоги фактично зумовлені неналежним виконанням ним власних договірних зобов'язань, що вже було предметом судового розгляду у справі № 912/1885/24.

Доводи скаржника в частині неврахування судом першої інстанції поданих позивачем доказів, а саме: «… На момент укладення Договору Ліцей знав та розумів, що п. 2.4. Договору не спрямований на реальне настання правових наслідків, є невиконуваним та недосяжним для ТОВ «Агрогран» оскільки через якісні характеристики грунту, рельєф земельних ділянок Ліцей ніколи не збирав урожай сільськогосподарських культур, зокрема і соняшника, який був би не нижчим середньої врожайності по області.

Доказами не можливості настання реальних правових наслідків щодо вирощування врожаю соняшника на полях Ліцею на рівні середньої врожайності по області з урахуванням природних умов, підтверджується наданими до Суду Звітами про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду (форма №29 сг річна), що подавалися Відповідачем за період з 2018-2024 року, а також надана статистична інформація щодо урожайності сільськогосподарських культур по підприємствах Кіровоградської області у 2018-2024 роках, оцінку яким Суд першої інстанції не надавав.

Згідно Звітів за формою №29-сг на полях Ліцею врожай фактично був меншим, ніж середній по області, а саме:

- у 2018 році фактична врожайність пшениці озимої на земельних ділянках Ліцею становила 23,2 ц/га, а середня врожайність пшениці озимої по Кіровоградській області - 36,8 ц/га. Тобто фактична врожайність на земельних ділянках Ліцею на 13,6 ц/га менше ніж середня врожайність по Кіровоградській області ;- у 2018 році фактична врожайність кукурудзи на земельних ділянках Ліцею становила 54,8 ц/га, а середня врожайність кукурудзи по Кіровоградській області 65,4 ц/га. Тобто фактична врожайність на земельних ділянках Ліцею на 10,4 ц/га менше ніж середня врожайність по Кіровоградській області;

- у 2019 році фактична врожайність кукурудзи на земельних ділянках Ліцею становила 65,0 ц/га, а середня врожайність кукурудзи по Кіровоградській області 66,7 ц/га. Тобто фактична врожайність на земельних ділянках Ліцею на 1,7 ц/ га менше ніж середня врожайність по Кіровоградській області;

- у 2020 році фактична врожайність соняшника на земельних ділянках Ліцею становила 15,61 ц/га, а середня врожайність соняшника по Кіровоградській області 17,5 ц/га. Тобто фактична врожайність на земельних ділянках Ліцею на 1,89 ц/га менше ніж середня врожайність по Кіровоградській області;

- у 2021 році фактична врожайність пшениці озимої на земельних ділянках Ліцею становила 38,5 ц/га, а середня врожайність пшениці озимої по Кіровоградській області - 49,9 ц/га. Тобто фактична врожайність на земельних ділянках Ліцею на 11,4 ц/га менше ніж середня врожайність по Кіровоградській області ;

- у 2022 році фактична врожайність кукурудзи на земельних ділянках Ліцею становила 38,8 ц/га, а середня врожайність кукурудзи по Кіровоградській області 56,0 ц/га. Тобто фактична врожайність на земельних ділянках Ліцею на 17,2 ц/га менше ніж середня врожайність по Кіровоградській області;

- у 2023 році фактична врожайність соняшника на земельних ділянках Ліцею становила 20,46 ц/га, а середня врожайність соняшника по Кіровоградській області 24,9 ц/га. Тобто фактична врожайність на земельних ділянках Ліцею на 4,44 ц/га менше ніж середня врожайність по Кіровоградській області;

- у 2024 році фактична врожайність соняшника на земельних ділянках Ліцею становила 13,8 ц/га, а середня врожайність соняшника по Кіровоградській області 21,9 ц/га. Тобто фактична врожайність на земельних ділянках Ліцею на 8,1 ц/ га менше ніж середня врожайність по Кіровоградській області;

- у 2024 році фактична врожайність сої на земельних ділянках Ліцею становила 7,3 ц/га, а середня врожайність сої по Кіровоградській області - 12,3 ц/га. Тобто фактична врожайність на земельних ділянках Ліцею на 5,0 ц/га менше ніж середня врожайність по Кіровоградській області.

Крім того, згідно матеріалів якісної характеристики ґрунтового покриву та еколого економічного обґрунтування використання угідь земельних ділянок наданих в постійне користування «Піщанобрідському професійному аграрному ліцею» Кіровоградської обласної ради та договору 05/05/23 про надання послуг (послуги повязанні з виробництвом сільськогосподарської продукції ТОВ «Агрогран»), площею 419,1273 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: проведеним виробничим відділом у м. Кропивницькому ДП «Черкаський науково дослідний та проектний інститут землеустрою» що міститься в матеріалах справах, нормативна врожайність соняшника на земельних ділянках Ліцею становить 18,5 ц/га, що є меншою ніж сформована Головним управлінням статистики середньої врожайності сільськогосподарських культур по підприємствах Кіровоградської області.

Під час розгляду справи, Суд першої інстанції не вжив всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін, зокрема не надав оцінку заявленим вимогам Позивача, не здійснивши дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, у т.ч. долучених Звітів про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду (форма №29-сг річна), що подавалися Відповідачем, наданої статистична інформація щодо урожайності сільськогосподарських культур по підприємствах Кіровоградської області, а також Матеріалів якісної характеристики ґрунтового покриву та еколого-економічного обґрунтування використання угідь земельних ділянок наданих в постійне користування «Піщанобрідському професійному аграрному ліцею» Кіровоградської обласної ради, з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України …», відхиляються колегією суддівз огляду на наступне:

Доказування в господарському судочинстві не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів виснує, що суд першої інстанції правомірно, у відповідності до приписів статтей 76, 77, 79 ГПК України не врахував вищезазначені докази, з огляду на те, що недійсність правочину не може підтверджуватися статистичною інформацією.

Зокрема, пунктом 8.1.3 Договору сторони прямо підтвердили, що на момент його укладення вони усвідомлюють зміст зобов'язань та мають реальну можливість їх належного виконання, незважаючи на дію воєнного стану. Отже, ТОВ «Агрогран» добровільно прийняло на себе ризики, пов'язані з досягненням погоджених показників урожайності.

Тобто, укладаючи Договір, Товариство усвідомлювало, визнавало та гарантувало, що має реальну змогу виростити соняшник прогнозованої врожайності 3,0 т/га, але не нижчою від середньої врожайності в області.

Разом з тим, у листі Товариства від 05.12.2023 № 99 останнє фактично визнає, що ним зібрано 857,580 т врожаю, при цьому урожайність з 1 га становила 20,5 ц, тоді як середня урожайність по Кіровоградській області становила 25,5 ц/га. У зв'язку з цим, з огляду на положення пунктів 7.3, 7.4.1 Договору, позивачем самостійно здійснено розрахунок штрафу за надання послуг неналежної якості, що полягало у недосягненні погодженого мінімального рівня урожайності, та висловлено готовність до його сплати.

Крім того, у відповіді від 16.04.2024 № 46 на претензію Ліцею від 28.03.2024 Товариство зазначило, що, усвідомлюючи недосягнення очікуваних показників урожайності, погодилось придбати у Ліцею весь зібраний урожай за підвищеною ціною з метою компенсації очікуваного результату.

Наведені обставини свідчать про суперечливу та недобросовісну поведінку позивача, який, прийнявши на себе зобов'язання за Договором та підтвердивши можливість їх належного виконання, у подальшому визнав факт їх неналежного виконання і погодився із застосуванням передбачених договором санкцій, однак після пред'явлення до нього вимог про їх стягнення оскаржує відповідні умови Договору. Така поведінка обґрунтовано оцінена судом першої інстанції з урахуванням доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).

Посилання позивача на введення його в оману не підтверджені належними та допустимими доказами. Верховний Суд у постанові від 27.01.2021 у справі № 910/17876/19 визначив, що для визнання правочину вчиненим під впливом обману необхідно довести наявність умислу, істотність обставин та сам факт введення в оману. Жоден із зазначених елементів позивачем не доведено.

Щодо матеріалів, розроблених виробничим відділом у м. Кропивницькому ДП «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», на які посилається позивач, колегія суддів зазначає, що такі матеріали не можуть вважатися належними та допустимими доказами у справі. Як встановлено, відповідні роботи виконувалися без відома та згоди землекористувача - Ліцею, за відсутності його замовлення, зокрема із проведенням геодезичних вишукувань та встановленням невідомих межових знаків, що свідчить про втручання у права землекористувача та порушення вимог Закон України «Про землеустрій».

Крім того, наведені матеріали містять рекомендації щодо використання земельних ділянок, які виходять за межі повноважень відповідного органу, а також не дають можливості ідентифікувати земельні ділянки як такі, що перебувають у користуванні Ліцею, з огляду на відсутність кадастрових номерів. Додатково встановлено, що зазначені матеріали розроблені з посиланням на нормативний акт, який втратив чинність.

При цьому колегія суддів наголошує, що як обставини, які свідчать про недійсність правочину, так і відповідні докази мають існувати на момент його укладення, а не виникати внаслідок неналежного виконання зобов'язань. Невиконання або неналежне виконання договору не є підставою для визнання його недійсним, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 22.06.2020 по справі №177/1942/16-ц).

Таким чином, у матеріалах справи відсутні належні, допустимі, достовірні та достатні докази, які б свідчили про наявність підстав для визнання недійсними оспорюваних положень Договору, зокрема станом на момент його укладення. Доводи скаржника фактично зводяться до переоцінки доказів та власного тлумачення умов Договору, що не спростовує законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що поданий позов не спрямований на захист порушеного права, а має на меті створення преюдиційних обставин для використання в іншому судовому провадженні, зокрема у справі № 912/1885/24, з метою уникнення виконання судового рішення. Така поведінка свідчить про зловживання процесуальними правами та не відповідає завданню господарського судочинства, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про недоведеність наявності складових вчинення правочину під впливом обману, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані та такі, що не підтверджуються матеріалами справи.

У постанові Верховного Суду від 27.01.2021 по справі №910/17876/19 щодо правочину, вчиненого під впливом обману, сформульовано висновки про те, що правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Верховний Суд в постанові від 07.11.2024 по справі №904/1265/23 зазначив: «У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману.

Разом з тим, наведені скаржником обставини не свідчать про наявність жодного із зазначених елементів.

Так, твердження про нібито умисне введення позивача в оману ґрунтується виключно на припущеннях щодо «нереальності» умов договору та попередніх показників урожайності, що саме по собі не може свідчити про наявність умислу відповідача. Укладення договору за результатами публічної закупівлі із визначеними умовами не є доказом недобросовісної поведінки чи наміру ввести контрагента в оману.

Посилання скаржника на приховування інформації про врожайність також не підтверджене жодними належними та допустимими доказами, при цьому така інформація не є виключно володінням відповідача, а могла бути самостійно перевірена позивачем як суб'єктом господарювання при прийнятті рішення про участь у закупівлі та укладення договору.

Наведені скаржником статистичні дані та інші матеріали фактично стосуються результатів господарської діяльності у попередні періоди та не доводять існування обставин, які б свідчили про обман саме на момент укладення спірного договору, що є обов'язковою умовою для застосування статті 230 ЦК України.

При цьому, як встановлено матеріалами справи, позивач при укладенні договору підтвердив обізнаність із його умовами та наявність реальної можливості їх виконання, а у подальшому визнав факт недосягнення погоджених показників урожайності та погодився із застосуванням передбачених договором санкцій. Така поведінка виключає можливість посилання на введення в оману та свідчить про прийняття позивачем відповідних господарських ризиків.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів виснує, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність юридичної оцінки обставин справи, яка здійснена господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та грунтується на фактичних обставинах справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.

З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24.04.2025 у справі № 912/3132/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрогран» на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.

Розподіл судових витрат:

У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 3634,00 грн. покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрогран" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24.04.2025 у справі № 912/3132/24 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24.04.2025 у справі № 912/3132/24 - залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 3634 00грн. покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрогран".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови суддями Дарміним М.О. та Чус О.В. підписано 11.05.2026р., суддею Кощеєвим І.М., у зв'язку з перебуванням у відпустці, _____________.

Головуючий суддя М.О. Дармін

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя О.В. Чус