ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
18 травня 2026 року Справа № 569/19812/22
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Рівненської окружної прокуратури на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 14 квітня 2026 року по справі №569/19812/22
(суддя - Качур А.М., повний текст складено 15 квітня 2026 року)
за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури
до відповідача 1 Рівненської міської ради
до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "БНН"
до відповідача 3 ОСОБА_1
до відповідача 4 Товариства з обмеженою відповідальністю "Голд С"
до відповідача 5 ОСОБА_2
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Управління комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради
про: скасування державну реєстрацію права приватної власності за ТзОВ - фірмою "БНН" (ЄДРПОУ 21090125) на незавершене будівництво, визнання недійним договору купівлі-продажу від 26.02.2016 №292, скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 , скасування державної реєстрації права приватної власності за ТзОВ - фірмою "БНН", визнання недійсним договору купівлі-продажу від 06.06.2016 №1197, скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на незавершене будівництво, визнання незаконним та скасувати рішення Рівненської міської ради від 16.03.2017 №2506, визнання недійсним договору купівлі - продажу земельної ділянки від 12.09.2017 №1630, витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОЛД С" земельної ділянки
Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України
Керівник Рівненської окружної прокуратури (надалі - Прокурор) звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до Рівненської міської ради (надалі - Відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "БНН" (надалі - Відповідач 2), ОСОБА_1 (надалі - Відповідач 3), Товариства з обмеженою відповідальністю "Голд С" (надалі - Відповідач 4) у якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову просив:
· скасувати державну реєстрацію права приватної власності за Відповідачем 2 на незавершене будівництво;
· визнати недійним договір купівлі-продажу від 26 лютого 2016 року №292;
· скасувати державну реєстрацію права приватної власності Відповідача 3;
· скасувати державну реєстрацію права приватної власності за Відповідачем 2;
· визнати недійсним договір купівлі-продажу від 6 червня 2016 року №1197;
· скасувати державну реєстрацію права приватної власності Відповідача 3 на незавершене будівництво;
· визнати незаконним та скасувати рішення Відповідача 1 від 16 березня 2017 року №2506;
· визнати недійсним договір купівлі - продажу земельної ділянки від 12 вересня 2017 року №1630;
· витребувати у Відповідача 4 земельні ділянки.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 1 квітня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 16 жовтня 2025 року, з підстав вказаних у цій постанові, провадження у справі закрито.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року вирішено передати справу до Господарського суду Рівненської області, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 1 грудня 2025 року прийнято справу до розгляду, підготовче засідання призначено на 23 грудня 2025 року.
Ухвалою місцевого господарського суду від 13 січня 2026 року задоволено клопотання Прокурора про залучення співвідповідача та залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_2 (надалі - Відповідач 5).
10 квітня 2026 року Відповідач 4 подав до суду клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" від 12 березня 2025 року №4292-ІХ та набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у вказаній справі, ухваленого за результатами такого розгляду.
Ухвалою місцевого господарського суду від 14 квітня 2026 року зупинено провадження у справі №569/19812/22 до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ та набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у вказаній справі, ухваленого за результатами такого розгляду.
Вказана ухвала обгрунтована тим, що вирішення питання про залишення без руху позовної заяви є неможливим без остаточного вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" від 12 березня 2025 №4292-IX.
Окрім того, суд першої інстанції виснував, що під час вирішення цього спору надаватиметься оцінка добросовісності/недобросовісності набувача, та у залежності від цього прийматиме відповідне рішення, що з позиції суду, не можливо без застосування правової норми пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4292-ІХ стосовно наслідків добросовісності або недобросовісності набувача нерухомого майна, яка і є предметом конституційного подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Прокурор звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції від 14 квітня 2026 року в справі №569/19812/22 про зупинення провадження та направити справу до господарського суду Рівненської області для продовження розгляду.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що Прокурором неодноразово надавалися пояснення що визначальним у спірних правовідносинах є не дія Закону № 4292- IX у часі, у тому числі зворотна, а сфера його застосування, а саме недобросовісність набувача земельної ділянки Відповідача 4, а в подальшому Відповідачу 5. Вказує, що Верховним Судом неодноразово зазначалося, що виходячи зі змісту норм частини 5 статті 390 Цивільного кодексу України відповідні приписи Закону № 4292-ІХ поширюються на вирішення спорів, пов'язаних з витребуванням майна саме у добросовісних набувачів, та акцентував увагу, що застосування цього Закону залежить від підстав пред'явленого позову. Разом з тим, як акцентує Прокурор, у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача наведені вище приписи статті 390 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню. Прокурор вказує, що у свою чергу, питання про добросовісність/недобросовісність набувача може бути вирішене судом лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення.
Крім того, скаржник звертає увагу апеляційного господарського суду, що Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2023 року в справі № 924/1277/20 вказав, що особливістю дії у часі норм процесуального права є те, що така дія має негативний характер і це означає обов'язок застосування норми, яка була чинною на момент здійснення відповідної процесуальної дії (більш пізня норма процесуального права скасовує дію попередньої норми, яка регулює ті самі відносини). При цьому, апелянт наголошує, що суд повинен враховувати загальні вимоги процесуального закону, згідно з якими при зміні правил процесу забороняється встановлювати нові обов'язки, скасовувати чи звужувати процесуальні права, належні учасникам судового провадження, чи обмежувати їх використання. Констатує, що відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно- правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Конституційний принцип про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб, проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті. Як вказує Прокурор в апеляційній скарзі, Господарським судом Рівненської області не враховано, що у Законі України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» відсутні норми (пряма вказівка), які вказують на те, що частина 6 статті 164 ГПК України має зворотну дію в часі.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 1 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Прокурора та запропоновано сторонам подати відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Прокурору (том 2, а.с. 44).
11 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від Відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Відповідач 2 просив залишити ухвалу без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач 2 вказав, що метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження в якій зупинено. Таким чином, вирішуючи питання щодо зупинення провадження у справі через неможливість її розгляду до вирішення іншої справи, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення судом рішення за результатом розгляду вказаної справи, їх взаємозв'язок зі спірними правовідносинами, що є предметом розгляду у цій справі, підставами позову. Відповідач 2 вказав, що відповідно до статті 147 Конституції України, Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.
Зауважив, що статтею 1 Закону України "Про Конституційний Суд України" визначено, що Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.
З даного Відповідач 2 вказує, що вирішення питання про залишення позову без розгляду у справі №569/19812/22 є неможливим без остаточного вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" від 12 березня 2025 року №4292-ІХ.
Таким чином, Відповідач 2 вказав, що перед судом постало питання трактування вимог як матеріального так і процесуального закону щодо наявності у позивача обов'язку надання певних доказів, що матиме наслідком прийняття відповідного процесуального рішення, і що норма якою було запроваджено таку вимогу має посилання на ретроспективну дію у часі що станом на даний час є предметом дослідження Конституційного Суду України.
Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Згідно частини 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Частиною 3 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
В силу дії частини 2 статті 271 Господарського процесуального кодексу України: апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи; з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Згідно частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.
Суд констатує, що дана справа № 569/19812/22 не підпадає під дані винятки.
З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 2 статті 271 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що апеляційної скаргу Прокурора слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. При цьому суд виходив з наступного.
Ухвалою Рівненського міського суду від 5 січня 2023 року відкрито провадження у справі № 569/19812/22 у якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову Прокурор просив: скасувати державну реєстрацію права приватної власності за Відповідачем 2 на незавершене будівництво; визнати недійним договір купівлі-продажу від 26 лютого 2016 року №292; скасувати державну реєстрацію права приватної власності Відповідача 3; скасувати державну реєстрацію права приватної власності за Відповідачем 2; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 6 червня 2016 року №1197; скасувати державну реєстрацію права приватної власності Відповідача 3 на незавершене будівництво; визнати незаконним та скасувати рішення Відповідача 1 від 16 березня 2017 року №2506; визнати недійсним договір купівлі - продажу земельної ділянки від 12 вересня 2017 року №1630; витребувати у Відповідача 4 земельні ділянки.
Рішенням Рівненського міського суду від 1 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні позову. Постановою Рівненського апеляційного суду від 16 жовтня 2025 року провадження у справі закрито у зв'язку з тим, що вказана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року вирішено передати справу до Господарського суду Рівненської області, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 1 грудня 2025 року прийнято справу до розгляду.
22 грудня 2025 року Відповідачем 4 подано клопотання про залишення позову без руху, яке на даний час Господарським судом Рівненської області не вирішено.
Ухвалою суду першої інстанції від 14 квітня 2026 року, з підстав, зазначених у цій ухвалі, задоволено клопотання Відповідача 4, провадження у справі № 569/19812/22 зупинено на підставі пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) п. 2 р. II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року №4292-ІХ та набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у вказаній справі, ухваленого за результатами такого розгляду.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 4 частини першої статті 227 цього Кодексу - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.
Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано положеннями статтей 227, 228 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов'язаний та має право зупинити провадження у справі.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції керувався нормами пункту 5 частини першої статті 227, пунктом 7 частини першої статті 228 ГПК України, відповідно до яких суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду та у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Відтак, застосовуючи наведену правову норму, за вимогами статті 234 ГПК України у мотивувальній частині ухвали суд має зазначити обґрунтування висновків, яких дійшов суд при постановленні ухвали, зокрема щодо неможливості розгляду справи.
Колегія суддів зауважує, що для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному випадку з'ясовувати, як саме пов'язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, яка розглядається іншим судом.
Таким чином, застосовуючи наведену правову норму, за вимогами статті 234 ГПК України, у мотивувальній частині ухвали має бути зазначено обґрунтування висновків, яких дійшов суд при постановленні ухвали, зокрема щодо подібності правовідносин.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Згідно з правилами частини 6 статті 164 Господарського процесуального кодексу України, у разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.
У відповідності до частини 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов'язок позивача внести відповідну грошову суму.
Вказані законодавчі зміни були внесені Законом України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" від 12 березня 2025 року за № 4292-IX.
Законом № 4292-ІХ також доповнено статтю 390 Цивільного кодексу України частиною п'ятою наступного змісту:
"5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному Законом, чинна на дату подання позовної заяви".
Законом № 4292-ІХ статтю 391 Цивільного кодексу України доповнено частиною другою такого змісту: "Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статтей 387 і 388 цього Кодексу".
Із системного аналізу вказаних норм видно, що за наслідками розгляду справи про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади суд виносить рішення про витребування майна виключно за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. За таких умов, приймаючи рішення про витребування майна, суд вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Перерахування грошових коштів здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Норми, які зобов'язують вносити вартість спірного нерухомого майна на депозитний рахунок суду, мають компенсаційний та забезпечувальний характер, оскільки їхньою метою є захист порушених прав усіх учасників спірних правовідносин, зокрема й добросовісного набувача. Так, компенсація вартості витребуваного майна матиме місце у випадку задоволення позову та вилучення майна з володіння набувача, який є добросовісним, а позивач (держава або територіальна громада) отримує право зворотної вимоги до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року в справі № 1-зп/1997).
Разом з тим, під зворотною (ретроактивною) дією акта розуміється поширення його дії на відносини, що виникли до набрання ним чинності.
Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії визначених у законодавстві норм: коли акт законодавства пом'якшує або скасовує відповідальність; якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства.
Надання зворотної дії в часі законам та нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в Законі або іншому нормативно-правовому акті (подібну правові висновки викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року в справі №757/23249/17.
Окрім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 4292-ІХ унормовано, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: - нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; - нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Отже, прослідковується наявність причинно-наслідкового зв'язку між необхідністю внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна (доповнена Законом № 4292-IX частиною шостою статті 164 Господарського процесуального кодексу України) та умовами і порядком їх компенсації (доповнена Законом № 4292-IX частиною тринадцятою статті 238 Господарського процесуального кодексу України, частиною п'ятою статті 390 Цивільного кодексу України) при ухваленні рішення судом першої інстанції.
Проте аналіз змісту положень Закону № 4292-ІХ дозволяє зробити висновок, що законодавець надав зворотну дію лише окремим положенням вказаного Закону: зворотна дія відповідним нормам матеріального права (статті 390, 391 Цивільного кодексу України) щодо умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна у справах про витребування майна у добросовісного набувача встановлена лише щодо справ, які розглядаються судами першої інстанції, до дня ухвалення судом рішення; з урахуванням змісту частини третьої статті 3 ГПК України таке зворотне застосування не допускається для норм процесуального права (стаття 164 Господарського процесуального кодексу України) у разі прийняття судом першої інстанції справи до свого провадження до набрання чинності Законом № 4292-ІХ.
Також, у своїй постанові від 20 лютого 2026 року в справі №910/4258/25 Верховний Суд вказав, що на етапі вирішення питання про відкриття провадження суд позбавлений процесуальної можливості досліджувати доказові матеріали та надавати правову оцінку обставинам володіння майном. Тому суд не може передчасно застосовувати наслідки, передбачені Законом виключно для випадків витребування майна від добросовісного набувача (а саме: вимагати обов'язкового внесення коштів на депозитний рахунок суду згідно з частиною шостою статті 164 Господарського процесуального кодексу України до початку розгляду справи по суті), особливо у випадку, коли прокурор у позовній заяві прямо обґрунтовує свої вимоги з посиланням виключно на статтю 391 Цивільного кодексу України.
Разом з тим, з огляду на неможливість встановлення обставин добросовісного чи недобросовісного володіння майном на етапі відкриття провадження у справі нівелюється сама норма якою встановлений обов'язок надання до позовної заяви документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оскільки необхідність внесення вказаних коштів може бути підтверджена/спростована на етапі встановлення добросовісності володільця та відповідно прийняття рішення по суті спору.
Водночас, колегія суду враховує, що постановою Пленуму Верховного Суду від 12 вересня 2025 року прийнято рішення звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 12.03.2025 №4292-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача".
Суб'єкт конституційного звернення просив відкрити провадження за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача". Перевірити на відповідність приписам статті 58 Конституції України пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача".
Згідно з інформацією з офіційного Інтернет сайту Конституційного Суду України https://ccu.gov.ua/ конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 12.03.2025 №4292-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" зареєстроване Конституційним Судом України за вх.№04/373 від 30 вересня 2025 року.
Ухвалою Великої Палати Конституційного Суду України від 4 листопада 2025 року №145-4/2025, справа №1-4/2025(373/25) подовжено до 4 грудня 2025 року строк постановлення Третьою колегією суддів Другого сенату Конституційного Суду України ухвали про відкриття або про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача".
Відповідно до відомостей офіційного Інтернет сайту Конституційного Суду України https://ccu.gov.ua/, Велика Палата 22 січня 2026 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядала справу за конституційним поданням Верховного Суду щодо конституційності пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача. Суд дослідив матеріали справи та перейшов до закритої частини пленарного засідання для ухвалення рішення.
Згідно із інформацією офіційного Інтернет сайту Конституційного Суду України, станом на 31 березня 2026 року на розгляді Суду перебуває конституційне подання Верховного Суду 4/373 (25) від 30 вересня 2025 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ (https://ccu.gov.ua/novyna/konstytuciyni-podannya-stanom-na-31-bereznya-2026-roku).
Відомості щодо ухвалення рішення на офіційному Інтернет сайті Конституційного Суду України https://ccu.gov.ua/ відсутні.
З вищеописано, колегія суду резюмує, що питання конституційності приписів пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" від 12 березня 2025 року №4292-IX" на даний час вирішується Конституційним Судом України.
Відтак, в межах розгляду вказаної справи Конституційним Судом України, можуть бути надані тлумачення норм матеріального та процесуального права, в тому числі можливості дії певних норм у зворотному часі, порядку визначення добросовісності набувача, або ж взагалі відповідність Конституції України вказаним норм.
У відповідності до пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
За змістом пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України обов'язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
При цьому колегія суду констатує, що для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду потрібно у кожному випадку з'ясовувати: як саме пов'язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, яка розглядається іншим судом; чим саме обумовлюється неможливість розгляду справи до розгляду іншої справи іншим судом з метою забезпеченням сторонам розумних строків розгляду їх справ.
При цьому сама по собі взаємопов'язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду та ухвалення рішення у цій справі, а також саме по собі зазначення про неможливість розгляду цієї справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України.
Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
З вищеописаного, зупинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України можливе лише тоді, коли певні обставини, підстави, факти тощо не можуть бути з'ясовані та встановлені судом у даному процесі, проте які мають значення для справи. Натомість вищевказана процесуальна норма прямо встановлює, що суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження в якій зупинено.
Таким чином, вирішуючи питання щодо зупинення провадження у справі через неможливість її розгляду до вирішення іншої справи, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення судом рішення за результатом розгляду вказаної справи, їх взаємозв'язок зі спірними правовідносинами, що є предметом розгляду у цій справі, підставами позову.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що 22 грудня 2025 року Відповідач 4 подав до суду клопотання про залишення позову без руху з підстав невнесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна.
При цьому Відповідач 4 вказує, що є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки оскільки не знав і не міг знати про будь-які порушення про які вказує Прокурор.
Таким чином, колегія суду підсумовуючи зазначає, що під час розгляду поданої Відповідачем 4 заяви перед судом першої інстанції фактично постало питання трактування вимог як матеріального так і процесуального закону щодо наявності у Позивача обов'язку надання певних доказів, що матиме наслідком прийняття відповідного процесуального рішення. Водночас норма якою запроваджено таку вимогу має посилання на ретроспективну дію у часі що станом на даний час є предметом дослідження Конституційного Суду України. Адже пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" було прийнято Законом України від 12 березня 2025 року №4292-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача", відносно котрого й вирішується питання дії його в часі, зокрема відповідності статті 58 Конституції України, в той же час, правовідносини в даній справі справі виникли з 2017 року (прийняття рішення про продаж земельної ділянки Відповідачу 3 з огляду на розташування на ній об'єкта нерухомого майна, що належить Відповідачу 3). Відтак зважаючи на часові інтервали подій описаних Прокурором в даній справі в правовому полі дії/поширення на дані правовідносини пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Законом України від 12 березня 2025 року №4292-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача", колегія суду вважає, що вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" №4292-IX та набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у вказаній справі матиме важливе значення для розгляду даної справи в цілому.
Як слідує з тексту конституційного подання, Верховний Суд зазначив, що принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (Іех ad praeterian non valet) є значущим аспектом юридичної визначеності як складника принципу верховенства права (правовладдя), передбаченого частиною першою статті 8 Конституції України абзац перший підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2024 року № 12-р(І 1)/2024].
Стаття 58 Конституції України закріплює один із найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права: закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, зокрема відносин між державою і громадянами, породжуючи в громадян упевненість у тому, що їхнє нинішнє становище не буде погіршено прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (преамбула Конституції України).
Виняток із цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи [абзаци перший - четвертий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп/1997].
За змістом частини першої статті 58 Конституції України, новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі, виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування [абзац п'ятий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(І)/2019].
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів Конституційний Суд України неодноразово висловлював також у своїх рішеннях, зокрема від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, від 2 липня 2002 року № 13-рп/2002, від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011 та ІНШИХ .
Аналогічний підхід застосовується і щодо дії процесуальної норми права.
За частиною третьою статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи , що свідчить про незворотність процесуальної норми в часі.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4292-ІХ передбачено, що його положення мають зворотну дію в часі в частині умов і порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертна-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви , у справах, у яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна в добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності й дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Таким чином, надання пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4292-ІХ зворотної дії в часі може призвести до суперечності статті 58 Конституції України, оскільки може призвести до порушення основного фундаментального елементу принципу верховенства права - правової визначеності. Крім того, ретроспективне застосування положень Закону № 4292-ІХ може свідчити про порушення статті 6 Європейської конвенції з прав людини (право на справедливий суд) через втручання законодавця в процес здійснення правосуддя шляхом прийняття нормативно-правових актів, що наперед визначають результати справи, яка перебуває на розгляді в суді та в якій однією зі сторін є держава [див. рішення ЄСПЛ у справах "Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v. Greece" від 9 грудня 1994 року (заява № 13427 /87), Тора І v. The Republic of Moldova" від 3 липня 2018 року (заява № 12257 /06)].
Відповідно до статті 147 Конституції України, Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.
Діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, обґрунтованості та обов'язковості ухвалених ним рішень i висновків.
До повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України.
Статтею 1 Закону України "Про Конституційний Суд України" визначено, що Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.
Отже, Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні який вирішує питання про відповідність Конституції України законів України.
Таким чином, вирішення питання про залишення без руху позовної заяви є неможливим без остаточного вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" від 12 березня 2025 року №4292-IX.
Окрім того, як вже зазначено вище в даній постанові, під час вирішення спору суд першої інстанції надаватиме оцінку добросовісності/недобросовісності набувача, та у залежності від цього прийматиме відповідне рішення, що не можливо без застосування правової норми пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4292-ІХ стосовно наслідків добросовісності або недобросовісності набувача нерухомого майна, яка і є предметом конституційного подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України.
З урахуванням усього описаного вище суд апеляційної інстанції доходить висновку про наявність правових підстав для зупинення провадження у справі до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" від 12 березня 2025 року №4292-IX та набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у вказаній справі, ухваленого за результатами такого розгляду.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (пункт 51 рішення Європейського суду з прав людини від 30 листопада 2006 року в справі "Красношапка проти України").
В той же час, в пункті 31 рішення Європейського суду з прав людини від 1 лютого 2007 року в справі "Макаренко проти України" повноважний суд нагадав, що "розумний" строк проваджень має визначатись відповідно до обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника і компетентних органів та інтерес, який мав заявник у цьому спорі
Верховний Суд у постанові від 19 березня 2024 року в справі №910/4293/22 зазначив, що зупинення провадження у справі - це тимчасове повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, які перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
При цьому Прокурор, що подає позов та відповідну апеляційну скаргу не є особою у котрої наявне право на звернення до Європейського Суду на відміну від Відповідачів 2-5.
В силу дії частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Відтак оскаржена ухвала є вмотивованою, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки щодо необхідності зупинити провадження по справі та відповідно зупинено провадження у справі до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" від 12 березня 2025 року №4292-ІХ та набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у вказаній справі, ухваленого за результатами такого розгляду.
Враховуючи усе вищевстановлене в даному судовому рішенні, колегія суддів виснує, що апеляційна скарга Прокурора не підлягає до задоволення та спростовується усім вищеописаним в даній постанові, а відтак апеляційний господарський суд залишає оспорювану ухвалу без змін з огляду на її законність і обгрунтованість, а також те, що при прийнятті даної постанови, Північно-західним апеляційним господарським судом не встановлено обставин, що б вказували на необхідність скасування даної ухвали (в розумінні частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Рівненської окружної прокуратури на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 14 квітня 2026 року по справі №569/19812/22 - залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 14 квітня 2026 року по справі №569/19812/22 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
5. Справу №569/19812/225 повернути Господарському суду Рівненської області.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Філіпова Т.Л.