07 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 907/257/23
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді МАТУЩАКА О.І.
суддів ПРЯДКО О.В.
КРАВЧУК Н.М.
за участю секретаря судового засідання - Ярина ТЕЛИНЬКО
за участю представників від:
АТ Комерційний банк "ПриватБанк" - Куценко О.В. (адвокат);
ТОВ "Стронг Брідж Альянс" - Маміч Я.С. (адвокатка);
розглянувши апеляційні скарги: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Стронг Брідж Альянс" (вх. ЗАГС 01-05/404/26 від 12.02.2026)
2. Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк» (вх. ЗАГС 01-05/422/26 від 16.02.2026)
на ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 03.02.2026 (суддя Пригуза П.Д)
у справі № 907/257/23
за заявою ініціюючого кредитора Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ
до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Стронг Брідж Альянс", с. Оноківці, Ужгородський район, Закарпатська область
про визнання банкрутом
Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" звернулось до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Стронг Брідж Альянс»; визнання його кредиторських вимог у розмірі 72 625 958,42 грн, внесення їх до реєстру вимог кредиторів боржника до 4 та 6 черги задоволення грошових вимог, а також 26 840,00 грн судового збору та 60300,00 грн авансування винагороди арбітражному керуючому до 1 черги задоволення грошових вимог; призначення розпорядником майна арбітражного керуючого Слостіна А.Г.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.08.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ «Стронг Брідж Альянс»; визнано грошові вимоги АТ КБ «ПриватБанк» на загальну суму 72 625 958,42 грн та внесено їх до реєстру вимог кредиторів боржника до 4 та 6 черги задоволення грошових вимог, а також 26 840,00 грн судового збору та 60 300,00 грн авансування винагороди арбітражному керуючому до 1 черги задоволення грошових вимог; введено процедуру розпорядження майном ТОВ «Стронг Брідж Альянс»; призначено розпорядника майном ТОВ «Стронг Брідж Альянс», вирішено інші процесуальні питання.
Ухвалою від 18.06.2024 в межах цієї справи затверджено реєстр вимог кредиторів ТОВ «Стронг Брідж Альянс» у новій редакції. Визнано кредиторами у справі №907/257/23 по відношенню до боржника: АТ КБ «ПриватБанк»; ПАТ "Нафтопереробний комплекс - Галичина" (без права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів); ТОВ «БІЗТОРГ-2010», ТОВ «Старт-Н», ТОВ «Брайтон ЛТД» (без права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів), ТОВ «Альянс Еволюшн» (без права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів) на загальну суму 258 175 838.86 грн з наступними грошовими вимогами до боржника та розподілом по чергам:
1) 1 черга задоволення вимог кредиторів - 1) АТ КБ «Приватбанк» - 92 508,00 грн; 2)ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» - 5368,00 грн; 3) ТОВ «Бізторг - 2010» - 5368,00 грн; 4) ТОВ «Старт - Н» - 5368,00 грн; 5) ТОВ «БРАЙТОН ЛТД» - 5368,00 грн; 6) ТОВ «Альянс Еволюшн» - 6056,00 грн. Усього за чергою: 120 036,00 грн.
2) 4 черга задоволення вимог кредиторів: 1) АТ КБ «Приватбанк» - 117 188 594,53 грн; 2) ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» - 10 962 210,00 грн; 3) ТОВ «Бізторг-2010» - 2 205 413,96 грн; 4) ТОВ «Старт - Н» - 38 585 029,97 грн основний борг; 5) ТОВ «Брайтон ЛТД» - 3 136 000,00 грн; 6) ТОВ «Альянс Еволюшн» - 1 223 401,07 грн. Усього за чергою: 173 300 649,53 грн.
3) 6 черга задоволення вимог кредиторів: АТ КБ «Приватбанк» - 84 755 153,33 грн. Усього за чергою: 84 755 153,33 грн.
11.09.2024 від АТ КБ «ПриватБанк» надійшла заява, в якій кредитор просив визнати його додаткові грошові вимоги до боржника на загальну суму 112 510 060,72 грн та внести їх до реєстру вимог кредиторів боржника до 4 черги задоволення грошових вимог, а також 6 056,00 грн судового збору до 1 черги задоволення грошових вимог.
В обґрунтування поданої заяви банк зазначав, що звертався до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до ТОВ «Стронг Бріджс Альянс» про стягнення заборгованості у загальному розмірі 118 647 832,49 грн, з яких: 46 694 224,07 грн - заборгованість зі сплати лізингових платежів у рахунок вартості майна, 49 613 064,87 грн - заборгованість за відсотковою винагородою за користування майном, 22 340 543,55 грн - пеня.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2019 у справі №910/4183/19 зустрічний позов АТ КБ «ПриватБанк» було задоволено. Суд стягнув з ТОВ «Стронг Брідж Альянс» на користь банку 46 694 224,07 грн простроченої заборгованості зі сплати лізингових платежів у рахунок вартості майна, 49 613 064,87 грн простроченої заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном, 22 340 543,55 грн пені за порушення грошового зобов'язання, а також 672 350,00 грн судового збору.
При цьому, вимоги у частині простроченої заборгованості зі сплати лізингових платежів у рахунок вартості майна в розмірі 46 694 224,07 грн, стягнуті вказаним рішенням суду, раніше не заявлялись банком до визнання у межах цієї справи про банкрутство.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 22.01.2025 визнано додаткові грошові вимоги (без права вирішального голосу) кредитора АТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «Стронг Брідж Альянс» на загальну суму 66 618 981,29 грн, яку належить розподілити по чергах задоволення, а саме: 66 618 981,29 грн (46694224,07 грн + 17 049 917,98 грн + 2 874 839,24 грн) - 4 черга задоволення вимог кредиторів та окремо 6 056,00 грн - 1 черга задоволення вимог кредиторів; зобов'язано розпорядника майна внести визнані додаткові грошові вимоги ініціюючого кредитора до реєстру вимог кредиторів та оновлений примірник реєстру надати до справи.
Суд першої інстанції погодився з тим, що стягнута за рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 у справі № 910/4183/19 прострочена заборгованість по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна у розмірі 46 694 224,07 грн не заявлялась до визнання у справі про банкрутство ТОВ «Стронг Брідж Альянс», тому заявляється ініціюючим кредитором окремою заявою та підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів.
Відхиляючи грошові вимоги банку в іншій частині, господарський суд вказав, що не погоджується з проведеними розрахунками кредитора, який в основу таких розрахунків вкладає суму основного боргу у розмірі 163 882 818,60 грн та охоплює цим самим інші вже визнані судом в межах цієї справи кредиторські вимоги, а не суму основного боргу в розмірі 46 694 224,07 грн.
Здійснивши арифметичний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначив, що до визнання в межах справи про банкрутство підлягають 17 049 917,98 грн інфляційних втрат за вказаний кредитором період з 11.09.2021 до 16.08.2023 та 2 874 839,24 грн 3% річних за вказаний кредитором період з 11.09.2021 до 16.08.2023.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 (у складі колегії суддів: головуючий суддя Желік М.Б., судді: Галушко Н.А. та Орищин Г.В.) скасовано ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 22.01.2025, постановлену за результатами розгляду заяви з додатковими вимогами до боржника, яка надійшла від ініціюючого кредитора у справі № 907/257/23 в частині визнання додаткових грошових вимог (без права вирішального голосу) кредитора АТ КБ «Приватбанк» до ТОВ «Стронг Брідж Альянс» на загальну суму 66 618 981,29 грн.
Прийнято в цій частині нове рішення, яким визнано додаткові грошові вимоги (без права вирішального голосу) банку до боржника на загальну суму 85 641 540,60 грн, яку належить розподілити по чергах задоволення, а саме: 85 641 540,60 грн (46 694 224,07 грн + 33 327 811,50 грн + 5619 505,05 грн) - 4 черга задоволення вимог кредиторів. В решті ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 22.01.2025 у справі №907/257/23 залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками господарського суду щодо заявлених кредиторських вимог у розмірі 46 694 224,07 грн, які підлягають визнанню та внесенню в реєстр кредиторів.
Щодо заявлених кредитором додаткових вимог про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань на суму основного боргу у розмірі 163 882 818,60 грн за період з 11.09.2021 до 16.08.2023 суд апеляційної інстанції виснував, що є обґрунтованими та доведеними заявлені банком 3% річних та інфляційних втрат, що нараховані на суму заборгованості, стягненої відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 у справі № 910/4183/19: 46 694 224,07 грн заборгованість із сплати лізингових платежів, 49 613 064,87 грн прострочена заборгованість за відсотковою винагородою за користування майном та 672 350,00 судового збору.
Водночас вказав, що не підлягає визнанню та включенню до реєстру кредиторів вимоги щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат здійснених на суму заборгованості у розмірі 66 903 179,00 грн з відсоткової винагороди за користування майном, з огляду на те, що була визнана вже після відкриття провадження у справі про банкрутство та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, що виключає можливість нарахування штрафних санкцій на таку. Окрім того, кредитором у поданій заяві визначено період нарахувань з 11.09.2021 по 16.08.2023, натомість заявлена заборгованість визнана ухвалою Господарського осуду Закарпатської області від 04.10.2023, тобто поза межами заявленого строку.
Верховний Суд постановою від 08.10.2025 задовольнив касаційні скарги АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Стронг Брідж Альянс», скасував ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 22.01.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2025, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи зазначені судові рішення, Верховний Суд вказав, що судами попередніх інстанцій не було належним чином враховано правову природу спірних правовідносин після розірвання договору фінансового лізингу, а також не надано належної оцінки умовам договору щодо структури та складу лізингових платежів.
Суд касаційної інстанції зазначив, що розірвання договору фінансового лізингу та повернення предмета лізингу лізингодавцю змінює взаємні права та обов'язки сторін, оскільки після припинення договору лізингодавець більше не зобов'язаний передавати предмет лізингу у власність лізингоодержувачу, а відтак втрачає і право вимагати сплати платежів у частині, що становить викупну (вартісну) складову предмета лізингу. Верховний Суд наголосив, що лізингодавець не може одночасно зберігати за собою право власності на предмет лізингу шляхом його повернення та одночасно вимагати сплати його повної вартості, оскільки це суперечить суті та правовій природі лізингових правовідносин.
При цьому, Верховний Суд звернув увагу, що судам необхідно було дослідити умови договору фінансового лізингу щодо структури лізингових платежів, зокрема розмежувати платежі, які є платою за користування предметом лізингу, та платежі, які спрямовані на відшкодування його вартості. Також судам належало з'ясувати, чи передбачено умовами договору трансформацію таких платежів у інші види зобов'язань або відповідальності у разі розірвання договору, у тому числі чи набуває лізингодавець права на утримання або стягнення таких платежів після повернення предмета лізингу.
Верховний Суд окремо зазначив, що розірвання договору лізингу призводить до припинення зобов'язання боржника зі сплати лізингових платежів у рахунок вартості предмета лізингу, які фактично мають характер попередньої оплати за майно, право власності на яке до лізингоодержувача так і не перейшло. У зв'язку з цим, суд касаційної інстанції поставив під сумнів обґрунтованість заявлених банком додаткових грошових вимог, незважаючи на наявність рішення у справі №910/4183/19, оскільки таке рішення ухвалювалось за наявності чинного на той момент договору лізингу та виходячи з фактичних обставин, які існували між сторонами на час його прийняття.
Крім того, Верховний Суд вказав, що судами попередніх інстанцій не враховано правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25.02.2025 у справі №907/257/23 (907/929/23), ухваленій між тими ж сторонами та щодо того ж договору лізингу, у якій уже було надано оцінку наслідкам розірвання договору лізингу та зміні зобов'язань сторін після його припинення.
Також Верховний Суд дійшов висновку про передчасність висновків судів щодо наявності у боржника заборгованості у заявленому банком розмірі виключно з посиланням на судові рішення у справі №910/4183/19 без урахування факту розірвання договору лізингу та зміни характеру спірних правовідносин. У зв'язку з цим, необхідно перевірки правомірність нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на всю суму боргу, включаючи суму лізингових платежів у рахунок вартості предмета лізингу, з огляду на можливе припинення відповідного грошового зобов'язання після розірвання договору.
Після надходження матеріалів справи до Господарського осуду Закарпатської області, 17.11.2025 АТ КБ «Приватбанк» подало уточнену заяву про додаткові грошові вимоги, в якій просив визнати додаткові грошові вимоги до боржника на загальну суму 149 017 375, 59 грн, з яких:
- 46 694 224,07 грн. - прострочена заборгованість по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 01.10.2019 у справі №910/4183/19;
- 6 359 369,53 грн. - 3 % річних, що нараховані на заборгованість по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна;
- 25 411 327,64 грн. - інфляційне збільшення боргу заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна;
- 12 569 219,95 грн. - 3 % річних, що нараховані на загальну заборгованість з винагороди за користування майном;
- 57 574 198,07 грн. - інфляційне збільшення боргу загальної заборгованості з винагороди за користування майном;
- 73 608,51 грн. - 3 % річних, що нараховані на заборгованість по сплаті судового збору, стягнутого рішенням Господарського суду м. Києва від 01.10.2019 у справі №910/4183/19;
- 335 427,59 грн. - інфляційне збільшення боргу заборгованості по сплаті судового збору, стягнутого рішенням Господарського суду м. Києва від 01.10.2019 у справі №910/4183/19.
Господарський суд Закарпатської області ухвалою від 03.02.2026 визнав додаткові грошові вимоги АТ КБ «Приватбанк» на загальну суму 69 537 822, 09 грн, з яких: 49 613 064,87грн - заборгованість за відсотковою винагородою, 19 924 757,22 грн - 3% річних та 6056,00 грн судового збору). В іншій частині грошові вимоги відхилив з підстав визнання судом виконавчого документа частково таким, що не підлягає виконанню.
Ухвала суду мотивована тим, що заявлені кредитором вимоги частково ґрунтуються на судовому рішенні, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання, однак у зв'язку з розірванням договору фінансового лізингу між сторонами відбулося припинення частини грошового зобов'язання боржника. Суд дійшов висновку, що така обставина може бути врахована в межах справи про банкрутство шляхом застосування процесуального механізму, передбаченого ст. 328 ГПК України, а саме - визнання виконавчого документа таким, що частково не підлягає виконанню.
При цьому, суд зазначив, що боржник не скористався встановленим законом порядком звернення до суду, який видав виконавчий документ, однак з урахуванням положень КУзПБ та принципу процесуальної економії, відповідне питання може бути вирішене судом у межах справи про банкрутство.
З огляду на припинення зобов'язання щодо сплати вартості предмета лізингу, суд з власної ініціативи визнав виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 46 694 224,07 грн, а також відмовив у задоволенні похідних вимог 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на цю суму.
В цій частині суд вказав, що така дія - є легітимним зняттям статусу обов'язковості судового рішення у певній його частині, а саме зняття з боржника обов'язку сплатити банку 46 694 224,07 грн лізингових платежів в рахунок викупної вартості майна за чинним наказом суду.
Водночас інші грошові вимоги кредитора суд визнав обґрунтованими, оскільки вони підтверджувалися чинним рішенням суду та виданим на його виконання наказом, а також не були пов'язані з тим зобов'язанням, яке припинилося внаслідок розірвання договору фінансового лізингу. Суд вказав, що припинення обов'язку боржника зі сплати 46 694 224,07 грн лізингових платежів у рахунок викупної вартості майна не означає автоматичного припинення всіх інших грошових зобов'язань боржника перед банком, які виникли з того самого договору, але мають самостійний правовий характер.
Суд визнав такими, що підлягають задоволенню, вимоги банку у сумі 49 613 064,87 грн заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном, а також 19 924 757,22 грн 3% річних. Суд зазначив, що підстав для відхилення цих вимог не встановлено, оскільки вони не є похідними від припиненого зобов'язання у частині викупної ціни майна. На відміну від інфляційних втрат, процентів чи інших нарахувань, які були заявлені саме у зв'язку з простроченням сплати припиненого платежу, відсоткова винагорода за користування майном і 3% річних у визнаній судом частині зберігають самостійне значення як грошові вимоги кредитора.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ТОВ «Стронг Брідж Альянс» (боржник) та кредитор АТ КБ «ПриватБанк» подали апеляційні скарги.
ТОВ «Стронг Брідж Альянс» просить скасувати ухвалу суду від 03.02.2026 в частині визнання грошових вимог АТ КБ «ПриватБанк» на суму 49 613 064,87 грн та ухвалити нове рішення, яким визнати грошові банку на загальну суму 19 924 757, 22 грн (3% річних та інфляційні нарахування на заборгованість з відсоткової винагороди) - 4 черга задоволення вимог кредиторів та судовий збір 6056.00 грн - 1 черга задоволення вимог кредиторів.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги покликається на те, що суд першої інстанції безпідставно визнав 49 613 064,87 грн відсоткової винагороди за користування майном, хоча банк цю суму не заявляв. При цьому, вказана заборгованість вже була визнана ухвалою суду від 16.08.2023 про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Стронг Брідж Альянс».
Крім цього, визнана судом сума відсотків вже була включена раніше у справі про банкрутство, тобто фактично про дубльована. Вважає, що суд проігнорував заяву боржника про виправлення описки, де боржник уточнив, що визнає тільки 19 924 757,22 грн - 3% річних та інфляційні втрати.
АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати ухвалу суду від 03.02.2026 в частині відмови у визнанні додаткових грошових вимог та прийняти нове рішення, яким визнати додаткові грошові вимоги у повному обсязі у сумі 149 017 375, 36 грн та включити їх до реєстру вимог кредиторів.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, АТ КБ «ПриватБанк» покликається на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у визнанні додаткових грошових вимог у розмірі 46 694 224,07 грн простроченої заборгованості зі сплати лізингових платежів у рахунок вартості майна, які підтверджені рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 у справі №910/4183/19, що набрало законної сили та є обов'язковим до виконання. Відмовляючи у визнанні вказаних вимог, місцевий господарський суд фактично здійснив перегляд судового рішення, яке набрало законної сили, чим порушив принцип обов'язковості судового рішення, закріплений у ст. 129-1 Конституції України та ст. 18 ГПК України.
Вважає помилковими висновки суду про припинення відповідних зобов'язань у зв'язку з розірванням договору фінансового лізингу, оскільки розірвання договору у 2020 році не може нівелювати заборгованість, яка була встановлена судовим рішенням ще у 2019 році. На думку апелянта, наявність чинного рішення суду про стягнення коштів є належним та безспірним підтвердженням грошових вимог у розумінні КУзПБ.
При цьому, вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення ст. 328 ГПК України, оскільки визнав наказ Господарського суду міста Києва у справі №910/4183/19 таким, що не підлягає виконанню, хоча вирішення такого питання віднесено виключно до компетенції суду, який видав виконавчий документ, та лише за заявою стягувача або боржника.
Крім того, банк покликається на те, що суд першої інстанції неповно розглянув заявлені вимоги, оскільки визнав лише частину 3 % річних у сумі 19 924 757,22 грн та взагалі не надав правової оцінки вимогам про стягнення інфляційних втрат у сумі понад 83 млн. грн, тоді як нарахування 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) є законною мірою відповідальності боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання, підтвердженого судовим рішенням.
У зв'язку з цим, скаржник вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для визнання усієї заявленої суми додаткових грошових вимог у розмірі 149 017 375,36 грн.
Відзивів на апеляційні скарги, а також інших заяв чи клопотань, учасники спраив не подавали.
07.05.2026 в судовому засіданні взяли участь представники апелянтів, які навели доводи та заперечення по суті апеляційних скарг. Представники інших учасників справи в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Беручи до уваги зазначене, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників учасників справи, які не з'явилися.
Матеріалами справи підтверджується, що 01.07.2016 між ПАТ КБ «ПриватБанк» (лізингодавець) та ТОВ «Стронг Брідж Альянс» (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 4С16033ЛИ з наступним укладанням додаткових угод до нього.
Відповідно до п. 1.1. договору, банк передав лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач прийняв від банку в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів мав передати майно у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.
Факт передачі майна АТ КБ «ПриватБанком» за договором підтверджується актом прийому-передачі майна від 01.07.2016.
У додатку № 1 до договору перелічено найменування нерухомого майна (предмету фінансового лізингу).
Відповідно до п. 1.2. договору на дату його укладення вартість майна становить - 320 118 679, 00 грн.
Розділом 2 договору передбачено структуру лізингових платежів. Зокрема:
- в п.п. 2.1., 2.2. договору визначено, що розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються додатком № 2; лізингові платежі сплачуються на рахунок, зазначений в п. 1.4. цього договору - №20714050000840;
- згідно з п. 2.3. договору лізингоодержувач сплачує банку винагороди на рахунок, зазначений в п. 1.4. цього договору - №20784050002298;
За змістом п.п. 2.1, 2.3, 2.3.1 - 2.3.4 договору Лізингоодержувач сплачує банку наступні винагороди:
- винагорода за відкриття рахунку в сумі 500, 00 грн у день укладення договору;
- лізинговий платіж (викупна вартість предмета лізинг), розмір якої відповідно до пункту 2.1. договору визначається відповідно до додатку № 2 до договору та становить у внесеній додатковою угодою від 05.08.2016 до договору суму щомісячного платежу в сумі 2 96 591, 79 грн, починаючи з 25.07.2017 та до 25.06.2026;
- відсоткова винагорода за користування майном у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном (зі зміненою відсотковою ставкою до 10,5% річних відповідно до додаткової угоди від 03.11.2016 до договору), виходячи з фактичної кількості днів користування майном та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця та зі збільшенням вдвічі відповідної відсоткової ставки винагороди у випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань зі сплати лізингових платежів, про що зазначено в п. 2.3.3. договору;
- у випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 24% річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку № 2;
- винагорода за користування майном отриманим в лізинг, у розмірі, що визначається за зазначеною в п. 2.3.4. договору формулою (з урахуванням зміни даного пункту договору відповідно до додаткової угоди від 24.10.2016 до договору) та з вказівкою, що при від'ємному її значенні сума винагороди сплаті не підлягає.
Згідно з п. 4.1 договору протягом усього терміну дії цього договору майно є власністю банку. Майно переходить у власність лізингоодержувача за умови сплати банку всієї суми лізингових платежів, а також всіх інших платежів за цим договором (п. 4.3 договору).
За змістом п. 5.2.1 договору банк зобов'язується передати майно в платне користування лізингоодержувачу на умовах та строки, що обумовлені цим договором. Після сплати всієї суми лізингових платежів та інших платежів, що передбачені цим договором, передати майно у власність лізингоодержувача та документ, що підтверджує повну сплату платежів за цим договором.
Банк має право відмовитися від договору і вимагати повернення майна, якщо лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі протягом 3 місяців підряд. У разі відмови банку від договору, договір є розірваним з дати, визначеної банком у повідомленні про відмову від договору (п. 5.1.8 договору).
Згідно з пунктом 6.2.4. договору лізингоодержувач зобов'язується повернути майно банку у випадку розірвання договору у стані, в якому воно було отримане з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні ним збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору. Лізингоодержувач зобов'язаний усунути погіршення майна, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення майна банк має право відшкодування завданих йому збитків.
Положеннями п. 6.2.11. договору визначено обов'язки лізингоодержувача сплачувати банку, зокрема:
- винагороду за відкриття рахунку «Фінансовий лізинг (оренда);
- лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна);
- відсоткову винагороду за користування майном;
- винагороду за користування майном отриманим в лізинг;
- інші витрати банку, безпосередньо пов'язані з цим договором.
Відповідно до п. 7.9 договору строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, винагород, неустойки - пені, штрафів, інших платежів/витрат за цим договором встановлюються сторонами тривалістю 15 (п'ятнадцять) років.
Пунктом 8.2.3 договору визначено, що цей договір підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою банку шляхом письмового повідомлення про це лізингоодержувача за 3 (три) дні, у випадку повної або часткової несплати лізингового платежу лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше, ніж 30 (тридцять) днів.
За змістом п. 9.1 договору встановлено строк дії договору з дати його підписання і до 25.06.2036.
Додатком № 2 до договору сторони встановили графік лізингових платежів у рахунок викупу майна з 25.07.2016 до 25.06.2036 шляхом щомісячної сплати в період з 25.07.2016 до 25.06.2031 грошових коштів в сумі 266 765, 57 грн, а з 25.07.2031 до 25.06.2036 щомісячний платіж становить 4 535 014, 62 грн.
Відповідно до укладеної 05.08.2016 додаткової угоди до договору, сторони внесли зміни в п. 9.1. договору, визначивши строк його дії до 25.06.2026 та, у зв'язку з наведеним, додаток № 2 до договору (графік лізингових платежів графік відшкодування вартості майна) викладено в новій редакції, за якою встановлено графік щомісячних платежів протягом строку дії договору в сумі 2 961 591, 79 грн (а в строк до 25.07.2016 - 266 766, 00 грн).
Відповідно до укладеної 04.10.2016 додаткової угоди до договору сторони внесли зміни в п. 1.4 договору та визначилио, що для здійснення лізингоодержувачем платежів за цим договором банк відкриває наступні рахунки:
- рахунок для сплати вартості предмета лізингу № 20714050000840;
- рахунок для сплати відсоткової винагороди за лізингом № 20784050002298;
- рахунок для сплати винагороди за користування майном отриманим в лізинг №20789057001855.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2019, яке набрало законної сили, у справі № 910/4183/19 за позовом ТОВ «Стронг Брідж Альянс» до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору недійсним та за зустрічним позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «Стронг Брідж Альянс» про стягнення 118 647 832, 49 грн у задоволенні первісного позову відмовлено повністю, зустрічний позов задоволено повністю та стягнуто з ТОВ «Стронг Брідж Альянс» на користь АТ КБ «ПриватБанк» 46 694 224, 07 грн простроченої заборгованості зі сплати лізингових платежів в рахунок вартості майна, 49 613 064, 87 грн 87 простроченої заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном, 22 340 543, 55 грн пені за порушення грошового зобов'язання та 672 350, 00 грн судового збору.
08.09.2020 банк надіслав лізингоодержувачу повідомлення про розірвання договору із зазначенням дати розірвання з 23.09.2020. Також в повідомленні вказано, що станом на 07.09.2020 прострочена більше, ніж на 30 днів заборгованість складає 216 314 627, 18 грн, з яких: лізинговий платіж - 102 494 727, 66 грн; відсоткова винагорода за користування майном 113 819 899, 52 грн.
Протягом 02.12.2020 - 03.12.2020 предмет лізингу за договором було повернуто банку від лізингоодержувача за актами передачі майна, зазначеного у виконавчому документі в межах ВП № 637504429.
У зв'язку з поверненням банку предмету лізингу 20.09.2023 лізингоодержувач направив банку на його офіційну електронну пошту та за юридичною адресою місцезнаходження банку вимогу № 05.2.11/20, у якій просив з урахуванням ч. 2 ст. 693 ЦК України перерахувати на його користь 12 043 148, 13 грн сплачених лізингових платежів. Означену вимогу залишено банком без задоволення.
09.10.2023 ТОВ «Стронг Брідж Альянс» звернувся до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення 1 400 000, 00 грн сплачених лізингових платежів у відшкодування вартості предмета лізингу, яка є сумою здійсненої позивачем попередньої оплати за відповідне майно, через одностороннє розірвання відповідачем договору лізингу, повернення предмета лізингу (об'єктів нерухомого майна) і, відповідно, втрату позивачем права на отримання цього майна у власність.
Господарський суд Закарпатської області рішенням від 19.09.2024, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.11.2024, у справі №907/257/23 (907/929/23) задовольнив позов та стягнув з відповідача на користь позивача 1 400 000, 00 грн сплачених лізингових платежів.
Постановою Верховного Суду від 25.02.2025 рішення Господарський суд Закарпатської області від 19.09.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 у справі №907/257/23 (907/929/23) залишено без змін.
Верховний Суд у вказаній постанові дійшов висновку, що з розірванням договору лізингу змінилися зобов'язання сторін, що призвело до припинення зобов'язання ТОВ «Стронг Брідж Альянс» по сплаті лізингових платежів у рахунок сплати вартості об'єкту лізингу, як попередньої оплати, присудженої за рішенням суду у справі № 910/4183/19 на суму 46 694 224,07 грн.
Частина 1 ст. 2 КузПБ визначає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, КУзПБ, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що предметом заяви АТ КБ «ПриватБанк» із додатковими грошовими вимогами до боржника першочергово була сума 112 510 060,72 грн.
Водночас після скасування судових рішень у цій справі при новому розгляді заяви кредитора, АТ КБ «ПриватБанк» подало уточнену заяву в порядку ст. 46 ГПК України, в якій просило визнати додаткові грошові вимоги до боржника на загальну суму 149 017 375, 59 грн.
Статтею 46 ГПК України визначено процесуальні права та обов'язки сторін, у ч. 2 якої закріплено, що крім прав та обов'язків, визначених у ст. 42 цього Кодексу, зокрема позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Частиною 3 ст. 46 ГПК України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Водночас як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви.
У разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 4 ст. 46 ГПК України).
Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені ч. 3 цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв'язку із зміною фактичних обставин справи, що сталися після закінчення підготовчого засідання, або якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.
Із системного аналізу наведених норм вбачається, що позивач відповідно до норм ГПК України наділений правом змінити предмет або підставу позову при новому розгляді справи тільки у тому разі, якщо суд встановить, що це необхідно для захисту прав позивача, у зв'язку зі зміною фактичних обставин справи, а предмет чи підстава позову при первісному розгляді були недостатніми для такого належного захисту (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 902/743/18).
Колегія суддів у цій справі звертає увагу, що приймаючи до розгляду уточнену заяву АТ КБ «ПриватБанк» із додатковими грошовими вимогами до боржника, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права.
Так, матеріалами справи не підтверджено, а кредитором не доведено наявності зміни фактичних обставин справи після первісного розгляду заяви, які б у розумінні ч. 4 ст. 46 ГПК України унеможливлювали заявлення відповідних вимог раніше або обумовлювали необхідність зміни предмета чи підстав заявлених вимог при новому розгляді справи.
Кредитором не наведено жодних обставин, які виникли після закінчення первісного розгляду справи та які б свідчили про необхідність подання нових або збільшених грошових вимог саме на стадії нового розгляду справи. Також АТ КБ «ПриватБанк» не обґрунтувало, що саме перешкоджало йому при первісному зверненні до суду заявити грошові вимоги у тому розмірі та з тих підстав, які були зазначені в уточненій заяві, адже періодом нарахування 3% річних та інфляційних втрат, які дозаявив кредитор, є 02.02.2019 - 16.08.2023.
При цьому, подана кредитором уточнена заява фактично не зводиться виключно до збільшення кількісних показників раніше заявленої вимоги, а по суті є заявленням нових додаткових грошових вимог до боржника, що підлягає розгляду з дотриманням спеціальної процедури, передбаченої ст.ст. 45- 47 КУзПБ.
Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство юридичних осіб та порядок розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема, ст. ст. 45, 46, 47 КУзПБ. Так, відповідно до положень ч.ч. 1, 3, 4, 6 ст. 45 КУзПБ:
- конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство;
- заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів;
- до заяви в обов'язковому порядку додаються докази сплати судового збору, докази надсилання копії заяви боржнику і розпоряднику майна, а також документи, що підтверджують грошові вимоги до боржника.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України “Про судовий збір».
Так, відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі, якщо розмір позовних вимог збільшено або пред'явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою.
Пунктом 2 ч. 21 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», зокрема передбачено, що за подання заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також після офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом становить 2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 3 028, 00 грн.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що заява з додатковими кредиторськими вимогами до боржника повинна бути оплачена відповідним судовим збором, який становить аналогічне значення до звичайної заяви з кредиторськими вимогами до боржника і до такої заяви застосовуються такі ж вимоги, як до звичайної заяви з кредиторськими вимогами. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.08.2023 у справі № 903/806/21.
Таким чином, уточнена заява кредитора, яка по суті є заявою із новими додатковими грошовими вимогами до боржника, не була подана кредитором у порядку, визначеному КУзПБ для заявлення додаткових грошових вимог, а також без дотримання вимог щодо сплати судового збору за подання таких вимог.
За наведених обставин, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для прийняття до розгляду уточненої заяви кредитора в порядку ст. 46 ГПК України.
Таким чином, предметом розгляду суду апеляційної інстанції є заява АТ КБ «ПриватБанк» від 11.09.2024 від АТ КБ «ПриватБанк» про визнання додаткових грошових вимог до боржника на загальну суму 112 510 060,72 грн, з яких: 46 694 224,07 грн - заборгованість по сплаті лізингових платежів на підставі рішення суду у справі №910/4183/19, 56 319 613, 06 грн інфляційні втрати та 9 496 223, 59 грн - 3% річних, а також внесення їх до реєстру вимог кредиторів боржника до 4 черги задоволення грошових вимог та 6 056,00 грн судового збору - до 1 черги задоволення грошових вимог.
Колегія суддів дійшла висновку про необґрунтоване визнання судом першої інстанції грошових вимог у розмірі 49 613 064,87 грн, оскільки вказана сума заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном не заявлялась банком у заяві про додаткові грошові вимоги до боржника, а також вже була визнана ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.08.2023 при відкритті провадження у цій справі про банкрутство як безспірні грошові вимоги ініціюючого кредитора - АТ КБ «Приватбанк».
Відмовляючи у визнанні грошових вимог у сумі 46 694 224,07 грн заборгованості зі сплати лізингових платежів, присуджених на підставі рішення суду у справі № 910/4183/19, суд першої інстанції виходив з того, що хоча відповідне судове рішення набрало законної сили та є обов'язковим до виконання, після його ухвалення між сторонами відбулося розірвання договору фінансового лізингу, що, на думку суду, призвело до припинення обов'язку боржника зі сплати частини лізингових платежів у рахунок викупної вартості предмета лізингу.
Місцевий господарський суд зазначив, що така обставина може бути врахована у межах справи про банкрутство шляхом застосування процесуального механізму, передбаченого ст. 328 ГПК України, а саме шляхом визнання виконавчого документа таким, що частково не підлягає виконанню.
При цьому, суд вказав, що боржник не звертався до суду, який видав виконавчий документ, із відповідною заявою в порядку ст. 328 ГПК України, однак дійшов висновку про можливість вирішення цього питання безпосередньо у межах справи про банкрутство з огляду на приписи КУзПБ та принцип процесуальної економії.
Суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд, визнаючи наказ таким, що не підлягає виконанню, допустив порушення ст. 328 ГПК України.
Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 328 ГПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника, зокрема, визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Отже, аналіз положень ст. 328 ГПК України свідчить про те, що питання про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, віднесено виключно до повноважень суду, який видав відповідний виконавчий документ, та вирішується лише за заявою стягувача або боржника.
Водночас у цій справі суд першої інстанції за власною ініціативою визнав наказ Господарського суду міста Києва у справі №910/4183/19 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 46 694 224,07 грн, хоча відповідна заява ані боржником, ані стягувачем у порядку ст. 328 ГПК України не подавалась.
Крім того, місцевий господарський суд не є судом, який видав відповідний виконавчий документ, а відтак не був наділений процесуальними повноваженнями вирішувати питання щодо визнання такого наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.
За наведених обставин, висновок суду першої інстанції про можливість застосування положень ст. 328 ГПК України у межах справи про банкрутство з власної ініціативи та без звернення сторін із відповідною заявою суперечить наведеним нормам ГПК України.
Відповідно до ст. 1 КУзПБ, грошове зобов'язання (борг) - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) розмір грошових зобов'язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.
Положення ст. 509 ЦК України визначають, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частина 2 вказаної статті передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, в тому числі, є і договори та інші правочини.
Згідно із ст. 525, 526, 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 806 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначені у Законі України "Про фінансовий лізинг" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
У статті 1 зазначеного Закону також передбачено, що фінансовий лізинг (надалі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний, зокрема: своєчасно сплачувати лізингові платежі; в разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.
Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу (ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг").
Водночас згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право, зокрема, відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.
Статтею 7 зазначеного Закону передбачено право лізингодавця відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.
Відповідно до положень ч. ч. 2, 4 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються; сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Банк, заявляючи додаткові грошові вимоги на суму простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів, покликається на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 у справі №910/4183/19.
Так, лізингові платежі присуджені за рішенням у справі № 910/4183/19 як частина відшкодування вартості предмету лізингу за договором лізингу, за своєю суттю є оплатою предмету купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов'язувався передати лізингоодержувачу у власність.
Водночас боржник, заперечуючи проти заявленої кредитором суми додаткових грошових вимог зазначає, що судове рішення, на підставі якого були визнані ці вимоги, відповідало вимогам договору лізингу та фактичним обставинам, що існували між сторонами на той час, мотивоване наявністю діючого договору лізингу.
АТ КБ «Приватбанк» в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення у вказаній вище справі набрало законної сили, є чинним, а тому обов'язкове до виконання.
Імперативним змістом ст. 1291 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Вказане кореспондується з вимогами ч. 1 ст. 18 ГПК України, якою крім зазначеного передбачено обов'язковість до виконання судових рішень всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Разом з тим, поза увагою банку залишилося те, що на момент подання заяви з додатковими грошовими вимогами, відбулася суттєва зміна фактичних обставин, яка полягає у тому, що 23.09.2020 АТ КБ «Приватбанк» в односторонньому порядку розірвав договір лізингу, а 02 - 03.12.2020 за актами приймання-передачі від 02.12.2020 та від 03.12.2020 ТОВ «Стронг Брідж Альянс» повернуло АТ КБ «Приватбанк» об'єкти лізингу.
Верховний Суд неодноразово зазначав, зокрема у постанові від 15.01.2021 у справі №904/2357/20, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
Лізингові платежі, сплачені ТОВ «Стронг Брідж Альянс» як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплатою предмета купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов'язувався передати лізингоодержувачу у власність. У зв'язку з розірванням договорів та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця, такий обов'язок у АТ КБ «Приватбанк» відсутній.
Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов'язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.
Подібного за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, зазначивши, що належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.
На правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Оскільки в силу особливостей регулювання правовідносин лізингу договором та законом право власності на передане в лізинг майно залишається за лізингодавцем, то наслідком припинення договору лізингу внаслідок відмови лізингодавця є відсутність у нього обов'язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати оплати вартості предмета лізингу.
Лізингодавець не може вимагати і повернення об'єкта лізингу, і відшкодування вартості об'єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів.
Ураховуючи структуру та призначення лізингових платежів, ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу, і з моменту розірвання договору лізингу зобов'язання лізингодавця щодо передачі об'єкта лізингу у власність лізингоодержувача є припиненим, відповідно в лізингоодержувача припинилось зобов'язання щодо відшкодування вартості цього об'єкта.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду 21.03.2024 у справі № 907/935/21, від 19.09.2023 у справі №905/1065/22, від 01.02.2024 у справі №913/175/23.
Отже, з моменту розірвання договору лізингу та повернення об'єктів лізингу, лізингодавець не може вимагати і повернення об'єкта лізингу, і відшкодування вартості об'єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості необхідно аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів.
Відтак розірвання договору лізингу змінило зобов'язання сторін, призвело до припинення зобов'язання ТОВ «Стронг Брідж Альянс» по сплаті лізингових платежів у рахунок сплати вартості об'єкту лізингу, як попередньої оплати, присудженої за рішенням по справі № 910/4183/19 на суму 46 694 224,07 грн.
Про зміну зобов'язання сторін у разі розірвання договору лізингу між тими ж сторонами за тим же договором зазначено в рішенні суду від 19.09.2024 у справі №907/257/23(907/929/23), яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 та постановою Верховного Суду від 25.02.2025.
Таким чином, безпідставним є покликання апелянта на неврахування судом рішення суду у справі № 910/4183/19, яким стягнуто з боржника на користь банку 46 694 224, 07 грн заборгованості зі сплати лізингових платежів в рахунок вартості майна, з огляду на те, що спір у справі №910/4183/19 виник, а відповідне судове рішення ухвалювалось судом, коли договір лізингу ще не був розірваний за вимогою банку, тобто за інших обставин, ніж у цій справі.
Таким чином, грошові вимоги банку хоча і підтверджені судовим рішенням у справі №910/4183/19, однак таке було ухвалене відповідно до фактичних на той час обставин, що існували між сторонами, та полягало у наявності чинного договору лізингу.
Натомість на момент звернення банку з додатковими грошовими вимогами до боржника фактичні обставини, що існували на час прийняття рішення, суттєво змінилися, що призвело до необхідності розгляду заяви з додатковими грошовими вимогами до боржника, виходячи з дійсних правовідносин, які склалися між банком і боржником після розірвання договору лізингу, із застосуванням підвищеного стандарту доказування до таких грошових вимог банку.
З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів зазначає, що хоча рішенням суду, яке набрало законної сили, з лізингоодержувача на користь лізингодавця було стягнуто заборгованість зі сплати лізингових платежів, після ухвалення такого рішення правовідносини сторін зазнали істотної зміни, оскільки лізингодавець з власної ініціативи розірвав договір фінансового лізингу та повернув собі предмет лізингу.
Надалі іншим судовим рішенням, яке також набрало законної сили, з лізингодавця на користь лізингоодержувача стягнуто сплачені останнім лізингові платежі. Таким чином, виникла ситуація, за якої одночасно існують два чинні судові рішення: одне - про стягнення лізингових платежів на користь лізингодавця, інше - про повернення цих платежів лізингоодержувачу у зв'язку з розірванням договору та припиненням правової підстави для їх утримання.
За таких обставин, формальне збереження чинності рішення про стягнення лізингових платежів саме по собі не може свідчити про наявність у лізингодавця безумовного права вимагати їх сплати, оскільки подальшими юридично значимими обставинами та іншим чинним судовим рішенням фактично констатовано відсутність правових підстав для утримання таких коштів лізингодавцем після розірвання договору лізингу.
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 22.12.2022 у справі № 910/14923/20 наголосив, що для запобігання визнанню необґрунтованих вимог до боржника та порушенню цим прав його кредиторів до доведення обставин, пов'язаних із виникненням заборгованості боржника-банкрута, пред'являються підвищені вимоги.
Розглядаючи кредиторські вимоги, суд у силу приписів статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог, з урахуванням чого з'ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 909/146/19, від 27.02.2020 у справі № 918/99/19, від 29.03.2021 у справі № 913/479/18).
За наведених обставин, враховуючи розірвання договору фінансового лізингу з ініціативи самого лізингодавця, повернення предметів лізингу у його володіння, а також існування чинного судового рішення про стягнення з лізингодавця на користь лізингоодержувача сплачених лізингових платежів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність на момент звернення банку дійсного грошового зобов'язання боржника у частині сплати 46 694 224,07 грн лізингових платежів у рахунок вартості предмета лізингу.
Відтак, незважаючи на наявність рішення суду у справі №910/4183/19, яким вказану суму було присуджено до стягнення, подальша зміна правовідносин сторін та встановлені іншими чинними судовими рішеннями обставини свідчать про відсутність правових підстав для визнання таких вимог у справі про банкрутство.
Щодо 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих кредитором на загальну суму заборгованості в порядку ст. 625 ЦК України, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність у боржника грошового зобов'язання зі сплати лізингових платежів у розмірі 46 694 224,07 грн, то відсутні й правові підстави для нарахування на зазначену суму 3% річних та інфляційних втрат як похідних вимог від основного зобов'язання, що виключає можливість визнання таких грошових вимог банку.
Водночас колегія суддів вважає обґрунтованими та такими, що підлягають визнанню додаткові грошові вимоги АТ КБ «Приватбанк» у частині 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість за винагородою за користування майном у розмірі 66 903 179,66 грн, яка була визнана ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 04.10.2023.
Зазначені нарахування здійснені за період з 11.09.2021 по 16.08.2023 на суму чинного та невиконаного грошового зобов'язання, а тому відповідають приписам ст. 625 ЦК України та підлягають визнанню у розмірі: 22 991 801,23 грн - інфляційні втрати та 3 876 718,49 грн - 3% річних.
Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Беручи до уваги зазначене вище, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала скасуванню із прийняттям нового рішення про визнання грошових вимог у сумі 26 868 519, 7 грн - як вимоги четвертої черги без права вирішального голосу.
Керуючись ст. ст. 74, 269, 270, 275, 277, 281- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Стронг Брідж Альянс" та Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк» задовольнити частково.
2. Ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 03.02.2026 у справі №907/257/23 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким визнати додаткові грошові вимоги АТ КБ “ПриватБанк» до боржника ТОВ "Стронг Брідж Альянс" у сумі 26 868 519, 7 грн, з яких: 3% річних у сумі 3 876 718, 49 грн та інфляційні втрати у сумі 22 991 801, 23 грн, які віднести до четвертої черги задоволення без права вирішального голосу, та 6 056, 00 грн судового збору за подання заяви з додатковими грошовими вимогами до суду першої інстанції як вимоги першої черги.
В іншій частині заяву АТ КБ “ПриватБанк» з додатковими грошовими вимогами до боржника відхилити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
Справу повернути до Господарського суду Закарпатської області.
Головуючий суддя О.І. МАТУЩАК
Судді Н.М. КРАВЧУК
О.В. ПРЯДКО