07 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 907/282/26
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді (судді-доповідача) Прядко О.В.,
суддів: Рима Т.Я., Манюка П.Т.,
секретар судового засідання Слободянюк В.С.,
за відсутності представників сторін і третьої особи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатська Нафтова Компанія" від 02.04.2026 (вх. № 01-05/995/26 від 03.04.2026)
на ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 16.03.2026 (повну ухвалу складено і підписано 16.03.2026, суддя Сисин С. В.)
у справі № 907/282/26
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Квадрат"
до Ужгородської міської ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпатська Нафтова Компанія",
про визнання незаконним і скасування рішення міської ради в частині відмови в передачі в оренду земельної ділянки та визнання укладеним договору оренди земельної ділянки,
Рух справи, процесуальні дії в суді першої інстанції.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Квадрат" (далі також - ТОВ "Будівельна компанія Квадрат", позивач) звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою від 11.03.2026 (зареєстрованою за вх.№02.3.1-05/298/26 від 12.03.2026) до Ужгородської міської ради (далі також - міська рада, відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської міської ради від 13.11.2025 № 2536 в частині відмови ТОВ "Будівельна компанія Квадрат" у передачі в оренду земельної ділянки площею 0,7430 га, кадастровий номер 2124883600:10:010:0047, та про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки площею 0,7430 га, кадастровий номер 2124883600:10:010:0047, що знаходиться за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Успенська, без номера, в редакції договору позивача.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТОВ "Будівельна компанія Квадрат" з 2009 року є власником 8/100 частини будівлі літ. Б, б поз. 14, площею 223,2 кв.м.; поз. 1 26,2 кв.м., поз. 1-1 62,3 кв.м., що складається з: № 1 - поз. 14 - приміщення літера Б, загальною площею 223,2 кв.м; № 2 - поз. 1, 1-1 - загальною площею 88,5 кв.м. та знаходяться по вул. Паризької Комуни № 10, у м. Ужгород, Закарпатської обл. (далі - нерухоме майно, будівля), що підтверджується договором купівлі - продажу від 31.07.2009.
На підтвердження перебування у власності ТОВ "Будівельна компанія Квадрат" вищевказаного нерухомого майна до позовної заяви долучені копія витягу № 23660035 від 25.08.2009 про реєстрацію права власності на нерухоме майно Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода" Ужгородської міської ради та копія Витягу з Державного реєстру речових прав № 422278347 від 11.04.2025, у якому зазначено про реєстрацію на підставі договору купівлі-продажу від 31.07.2009 права власності за ТОВ "Будівельна компанія Квадрат" 8/100 частини будівлі літ. Б, б поз. 14, поз. 1, поз. 1-1 загальною площею 314,9 кв.м, а також зазначена адреса розташування нерухомого майна: вул. Мартина Сергія, буд. 10, у м. Ужгород, Закарпатської обл.
Позивач стверджує, що, реалізуючи своє право на оформлення землекористування під належною йому нерухомістю, звертався до Ужгородської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під належним йому нерухомим майном, і така заява була задоволена міською радою.
Відповідно до рішення від 20.02.2025 № 2159, Ужгородська міська рада надала ТОВ "Будівельна компанія Квадрат" дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з подальшою передачею її в оренду площею 0,8000 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості по вул. Успенській, без номера.
На підставі документації із землеустрою, розробленої ФОП Шестак Я.О. згідно рішення Ужгородської міської ради від 20.02.2025 № 2159 на замовлення ТОВ "Будівельна компанія Квадрат", 17.03.2025 відділ № 1 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області зареєстрував у Державному земельному кадастрі земельну ділянку за кадастровим номером 2124883600:10:010:0047, що знаходиться за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Успенська, без номера, площею 0,7430 га, цільове призначення: землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (далі - земельна ділянка). Наведене вбачається із долученого до позовної заяви Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6100482352025 від 17.03.2025.
На підставі поданої технічної документації Ужгородська міська рада прийняла рішення від 13.11.2025 № 2536, згідно з п.4 якого, затвердивши ТОВ "Будівельна компанія Квадрат" проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 2124883600:10:010:0047 площею 0,7430 га, водночас безпідставно, на переконання позивача, відмовила йому у передачі цієї ділянки в оренду та доручила Департаменту міської інфраструктури зареєструвати право комунальної власності на таку земельну ділянку.
Позивач, з огляду на наведені вище обставини справи (наявність на земельній ділянці нерухомого майна позивача; прийняття міською радою рішення від 20.02.2025 № 2159 про надання ТОВ "Будівельна компанія Квадрат" дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з подальшою передачею її в оренду, а також розроблення сертифікованим інженером-землевпорядником (ФОП Шестак Я.О.) на замовлення позивача відповідного проєкту документації із землеустрою), враховуючи приписи ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України та дію принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі, що зобов'язує орган місцевого самоврядування передати земельну ділянку в користування власнику майна; вважає незаконним рішення Ужгородської міської ради від 13.11.2025 № 2536 в частині відмови ТОВ "Будівельна компанія Квадрат" у передачі в оренду земельної ділянки площею 0,7430 га, кадастровий номер 2124883600:10:010:0047.
Позивач також стверджує, що про відсутність в Ужгородської міської ради намірів укладати з позивачем договір оренди землі свідчить і прийняття міською радою рішення від 19.02.2026 № 2668, яким надано згоду ТОВ "Карпатська Нафтова Компанія" на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з метою зміни конфігурації та площі спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2124883600:10:010:0047 площею 0,7430 га на площу 0,1493 га. Відтак відповідачу для узгодження та підписання направлявся листом проєкт договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2124883600:10:010:0047 площею 0,7430 га.
Разом із позовною заявою від 11.03.2026 позивач скерував до Господарського суду Закарпатської області заяву від 11.03.2026 про забезпечення позову шляхом вжиття таких заходів, як:
- заборона Ужгородській міській раді вчиняти будь-які дії щодо передачі, відчуження або укладення договорів оренди спірної земельної ділянки до вирішення справи;
- заборона Ужгородській міській раді вчиняти будь-які дії та приймати рішення, в тому числі, але не виключно, про продаж прав на земельних торгах, здійснення поділу та/або об'єднання земельної ділянки, надання дозволу на розроблення проєктів землеустрою, передачу у власність, передачу в оренду чи постійне користування, зміну конфігурацій, зміну цільового призначення, затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, зміну кадастрових номерів земельної ділянки 2124883600:10:010:0047 та вчинення інших дій;
- заборона державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (у тому числі акредитованим суб'єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") вчинення будь-яких реєстраційних дій та/або прийняття будь-яких рішень, спрямованих на реєстрацію речових прав на нерухоме майно, похідних від права власності, у тому числі оренди, суборенди, емфітевзису щодо земельної ділянки 2124883600:10:010:0047;
- заборона державним кадастровим реєстраторам, які діють на підставі Закону України "Про державний земельний кадастр", вносити до Державного земельного кадастру будь-які відомості, які стосуються земельної ділянки 2124883600:10:010:0047.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, позивач посилається на свою добросовісну поведінку як власника частини будівлі та відповідно його права і обов'язок як власника нерухомого майна на отримання в оренду земельної ділянки, необхідної для обслуговування такого майна, що передбачено приписами ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України (щодо дії принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі). Водночас позивач зазначає про суперечливу та необґрунтовану поведінку Ужгородської міської ради, яка після прийняття рішення від 20.02.2025 № 2159 про надання ТОВ "Будівельна компанія Квадрат" дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з подальшою передачею її в оренду, після розроблення такої технічної документації та після реєстрації 17.03.2025 земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, в подальшому прийняла рішення від 13.11.2025 № 2536, згідно з яким, затвердивши ТОВ "Будівельна компанія Квадрат" проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 2124883600:10:010:0047 площею 0,7430 га, водночас безпідставно відмовила позивачу у передачі цієї ділянки в оренду.
У заяві про забезпечення позову позивач стверджує, що загроза ефективному захисту його прав є реальною та очевидною, оскільки, відмовивши у передачі земельної ділянки в оренду, відповідач уже розпочав дії щодо розпорядження цією ж земельною ділянкою на користь третіх осіб, зокрема прийняв рішення від 19.02.2026 № 2668, згідно з яким надав згоду ТОВ "Карпатська Нафтова Компанія" на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з метою зміни конфігурації та площі земельної ділянки з кадастровим номером 2124883600:10:010:0047 площею 0,7430 га на площу 0,1493 га. Щодо цього позивач наголошує, що така поведінка міської ради вказує про вжиття нею дій, спрямованих на фактичний поділ та зміну меж спірної земельної ділянки, що призведе до фізичного зникнення об'єкта спору як юридичної одиниці з відповідним кадастровим номером і, у випадку задоволення позову, унеможливить виконання судового рішення у даній справі щодо визнання договору оренди укладеним, змусить позивача звертатися з новими позовами до нових землекористувачів та остаточно заблокує реалізацію його законного права на землекористування під належним йому нерухомим майном.
Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття.
Господарський суд Закарпатської області ухвалою від 16.03.2026 у справі №907/282/26 (з урахуванням ухвали від 15.04.2026) задовольнив заяву позивача про забезпечення позову частково:
- заборонив Ужгородській міській раді на час розгляду справи та до набрання законної сили рішенням суду у справі вчиняти будь-які дії щодо передачі, відчуження або укладення договорів оренди земельної ділянки за кадастровим номером 2124883600:10:010:0047, площею 0,7430 га, що знаходиться за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Успенська, без номера; вчиняти будь-які дії та приймати рішення про продаж прав на земельних торгах, про здійснення поділу та/або об'єднання земельної ділянки, про надання дозволу на розроблення проєктів землеустрою, про передачу у власність, про передачу в оренду чи постійне користування, про зміну конфігурацій, про зміну цільового призначення, про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, про зміну кадастрових номерів земельної ділянки 2124883600:10:010:0047, площею 0,7430 га, що знаходиться за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Успенська, без номера;
- заборонив державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (у тому числі акредитованим суб'єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") на час розгляду справи та до набрання законної сили рішенням суду у справі вчиняти будь-які реєстраційні дії та/або приймати будь-які рішення, спрямовані на реєстрацію речових прав на нерухоме майно, похідних від права власності, у тому числі оренди, суборенди, емфітевзису щодо земельної ділянки за кадастровим номером 2124883600:10:010:0047, площею 0,7430 га, що знаходиться за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Успенська, без номера;
- заборонив державним кадастровим реєстраторам, які діють на підставі Закону України "Про державний земельний кадастр", на час розгляду справи та до набрання законної сили рішенням суду у справі вносити до Державного земельного кадастру будь-які відомості, які стосуються земельної ділянки за кадастровим номером 2124883600:10:010:0047, площею 0,7430 га, що знаходиться за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Успенська, без номера.
Відмовив у задоволенні решти вимог позивача, наведених у заяві про забезпечення позову у справі № 907/282/26.
Застосував зустрічне забезпечення шляхом зобов'язання позивача внести на депозитний рахунок Господарського суду Закарпатської області кошти в сумі 67143,00 грн у десятиденний строк з дня постановлення ухвали.
Суд першої інстанції встановив, що предметом спірних правовідносин є заявлені ТОВ "Будівельна компанія Квадрат" до Ужгородської міської ради позовні вимоги немайнового характеру з огляду на те, що у разі задоволення позову у справі таке рішення суду не підлягатиме примусовому виконанню.
Не надаючи оцінку обґрунтованості заявленого позову, однак виконуючи вимоги процесуального закону щодо розгляду заяви про забезпечення позову, місцевий господарський суд дійшов висновку, що заходи забезпечення позову, які просить вжити ТОВ "Будівельна компанія Квадрат" ("крім заборони Ужгородській міській раді вчиняти інші дії щодо земельної ділянки за кадастровим номером 2124883600:10:010:0047"), стосуються предмета спору, а долучені позивачем до заяви про забезпечення позову докази підтверджують доводи позивача, що у разі зміни конфігурації та площі спірної земельної ділянки вчинення відповідачем та/чи ТОВ "Карпатська Нафтова Компанія" інших дій на виконання рішення міської ради від 19.02.2026 № 2668 істотно ускладнить та/чи унеможливить ефективний захист та поновлення порушених і оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; а невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, так як позивач не зможе захистити свої порушені права та інтереси в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Суд першої інстанції погодився з аргументами позивача, що такий поділ або зміна меж ділянки (як наслідок вчинення дій на виконання рішення Ужгородської міської ради від 19.02.2026 № 2668) призведе до фактичного зникнення спірної земельної ділянки, щодо якої заявлено вимогу про укладення договору оренди, що, у разі задоволення позову, унеможливить виконання судового рішення та змусить позивача знову звертатися до суду за захистом своїх прав. Враховуючи, що між сторонами існує реальний спір, а запропоновані позивачем заходи забезпечення у вигляді заборони вчиняти дії є співмірними із заявленими вимогами, суд констатує, що саме такі обмеження, про які зазначено у заяві про забезпечення позову, спроможні забезпечити ефективний захист інтересів позивача до вирішення справи по суті.
Отже заходи забезпечення позову, наведені позивачем у заяві про забезпечення позову ("крім заборони Ужгородській міській раді вчиняти інші дії щодо земельної ділянки за кадастровим номером 2124883600:10:010:0047"), жодним чином не обмежують права та законні інтереси ані відповідача, ані інших осіб, оскільки вони не зумовлюють фактичного вирішення спору по суті, мають тимчасовий характер, їх вжиття (з урахуванням застосованого судом зустрічного забезпечення) забезпечить збереження балансу інтересів сторін та узгоджується з критерієм розумності, обґрунтованості та адекватності.
У той же час суд першої інстанції зазначив, що заборона Ужгородській міській раді вчиняти інші дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2124883600:10:010:0047 (крім заборони на час розгляду справи та до набрання законної сили рішенням суду у справі вчиняти будь-які дії щодо передачі, відчуження або укладення договорів оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2124883600:10:010:0047; вчиняти будь-які дії та приймати рішення про продаж прав на земельних торгах, здійснення поділу та/або об'єднання земельної ділянки, надання дозволу на розроблення проєктів землеустрою, передачу у власність, передачу в оренду чи постійне користування, зміну конфігурацій, зміну цільового призначення, затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, зміну кадастрових номерів земельної ділянки 2124883600:10:010:0047) не може бути загальною (тотальною), суперечить приписам процесуального закону, так як п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України передбачені заходи забезпечення позову у виді заборони вчиняти певні (конкретно визначені) дії.
Тобто запропоновані позивачем заходи забезпечення позову у виді "заборони Ужгородській міській раді вчиняти інші дії щодо земельної ділянки за кадастровим номером 2124883600:10:010:0047" (крім тих, що пов'язані з передачею її в оренду, відчуження, поділу, об'єднання, зміни конфігурацій, цільового призначення і про які зазначено в резолютивній частині ухвали) призвели б до обмеження Ужгородської міської ради як представника територіальної громади міста Ужгорода у користуванні земельною ділянкою, що суперечить як нормам матеріального права (ст. ст. 317, 319, 172 ЦК України), так і нормам процесуального права (ст. ст. 136, 137 ГПК України).
Поряд із цим з метою дотримання таких основних засад господарського судочинства, як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, пропорційність, дотримання балансу інтересів сторін, враховуючи критерії розумності, обґрунтованості та адекватності, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для вжиття заходів зустрічного забезпечення, враховуючи застосування запропонованих позивачем заходів забезпечення позову. Врахувавши нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки на 2026 рік у розмірі 8 392 837,10 грн; врахувавши запропонований позивачем розмір орендної плати у вигляді 4 % від нормативної грошової оцінки, наведений у п. 10 договору оренди землі, що зазначений у прохальній частині позовної заяви та який позивач просить визнати укладеним; враховуючи прийняте Ужгородською міською радою рішення від 19.02.2026 № 2668 про надання згоди на складання технічної документації із землеустрою щодо зміни конфігурації та площі спірної земельної ділянки площею 0,7430 га на площу 0,1493 га, з метою забезпечення збалансованості інтересів учасників спору, суд застосував захід зустрічного забезпечення шляхом зобов'язання позивача внести на депозитний рахунок суду грошові кошти в розмірі 67 143,00 грн. Суд, з урахуванням обставин справи, вважає такий розмір зустрічного забезпечення пропорційним застосованим судом заходам забезпечення позову та ймовірним, у зв'язку з цим, негативним наслідкам для відповідача у справі чи інших осіб, чиї права або охоронювані законом інтереси можуть бути порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
03.04.2026 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ТОВ "Карпатська Нафтова Компанія" від 02.04.2026, у якій скаржник просить поновити процесуальний строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 16.03.2026 у справі № 907/282/26 та постановити нову, якою у задоволенні заяви ТОВ "Будівельна компанія Квадрат" про забезпечення позову відмовити повністю.
Скаржник вважає, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права (ст. ст. 139-141 ГПК України) та без урахування правових висновків Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 (провадження № 14-28цс23)).
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що заява про забезпечення позову не відповідає за своєю формою та змістом вимогам, встановленим ч. 1 ст. 139 ГПК України, а саме: не містить ціни позову, про забезпечення якого просить заявник, обґрунтування необхідності забезпечення та пропозицій щодо зустрічного забезпечення, а відтак підлягала поверненню заявнику в порядку ст. 140 ГПК України. Однак суд першої інстанції, констатувавши відсутність пропозиції позивача щодо зустрічного забезпечення, самостійно визначив необхідність зустрічного забезпечення та його розмір, що вказує на порушення принципу диспозитивності господарського судочинства.
Крім того, скаржник вказує на передчасність застосованих судом заходів забезпечення позову, оскільки на час вирішення заяви про забезпечення позову позовну заяву було залишено без руху, що створювало правову можливість неусунення недоліків позивачем. Також скаржник вважає, що суд передчасно вирішив, що позивач взагалі звертався до Ужгородської міської ради з проєктом договору оренди, акта і розрахунка, адже на підтвердження такого звернення надає лише копію фіскального чека АТ "Укрпошта" щодо відправлення № 8801700243623 без опису вкладення у цінний лист, а відповідно не є підтвердженою наявність реально порушеного права позивача, захист якого потребує забезпечення позову. Отже, на думку скаржника, наданих позивачем доказів не було достатньо у суду першої інстанції для того, щоб забезпечувати такий позов, саме лише посилання позивача на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.
ТОВ "Будівельна компанія Квадрат" у відзиві від 14.04.2026 просить апеляційну скаргу третьої особи залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 16.03.2026 у справі № 907/282/26 залишити без змін як таку, що відповідає вимогам норм процесуального законодавства.
Позивач вважає, що навів достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття визначених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення його порушених чи оспорюваних прав, та зазначає, що виконав вимоги суду першої інстанції щодо вжиття заходів зустрічного забезпечення у повному обсязі.
Також позивач наголощує, що розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі. Суд першої інстанції правомірно розглянув заяву про забезпечення позову до відкриття провадження у справі. Законодавець не покладає обов'язку на суд відкрити провадження у справі, а тільки потім вирішувати питання про забезпечення позову. У разі повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі передбачений процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову. Крім того, позивач відзначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.
Рух справи, заяви, клопотання, процесуальні дії в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2026, апеляційну скаргу ТОВ "Карпатська Нафтова Компанія" у справі №907/282/26 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Прядко О.В., суддів: Манюка П.Т., Рима Т.Я.
Ухвалою від 08.04.2026 апеляційний суд поновив ТОВ "Карпатська Нафтова Компанія" строк на подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 16.03.2026 у справі № 907/282/26, відкрив апеляційне провадження та призначив розгляд скарги в судовому засіданні 30.04.2026.
22.04.2026 до апеляційного суду надійшли матеріали апеляційного провадження.
Ухвалою від 30.04.2026 колегія суддів відклала розгляд скарги у справі № 907/282/26 за клопотаннями ТОВ "Будівельна компанія Квадрат" від 27.04.2026 та ТОВ "Карпатська Нафтова Компанія" від 29.04.2026 на 07.05.2026.
Представники сторін і третьої особи (скаржника) не з'явилися у засідання суду апеляційної інстанції повторно, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку ухвали від 30.04.2026 в електронній формі до електронних кабінетів учасників (а. с. 184-88).
06.05.2026 до апеляційного суду від представника позивача надійшло клопотання вих. № 5/26 від 06.05.2026 про відкладення розгляду справи у зв'язку з його зайнятістю в іншому судовому процесі.
За приписами п. 2 ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 42 ГПК України, учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом, і разом із тим учасники справи зобов'язані з'явитися за викликом суду в судове засідання, якщо їх явка визнана обов'язковою.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України унормовано, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін та інших учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів враховує, що позиція ТОВ "Будівельна компанія Квадрат" щодо змісту і вимог апеляційної скарги викладена у відзиві на апеляційну скаргу від 14.04.2026, який долучено до матеріалів справи; причини повторної неявки представника позивача - адвоката Ламбруха О.С. в судове засідання правового значення не мають. Оскільки коло представників в господарському судовому процесі не обмежене нормами чинного законодавства, і представництво юридичних осіб забезпечується згідно з ГПК України як через самопредставництво (ч. 3 ст. 56 ГПК України), так і через представника (ч. 1 ст. 58 ГПК України), позивач не був позбавлений права забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника або керівника товариства.
Зважаючи на викладене, аргументи представника позивача про те, що відмова суду у відкладенні засідання за клопотанням адвоката, який брав участь в іншому процесі, та про те, що розгляд справи без захисника є порушенням статті 6 (право на справедливий суд) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є безпідставними.
Крім того, посилання представника позивача на висновок Європейського суду з прав людини у справі "Бартая проти Грузії" не є прийнятним, оскільки у вказаній справі зазначалося про розгляд національним судом справи без захисника, тоді як у господарській справі участь у судовому засіданні беруть представники учасників справи (ст. 56 ГПК України), а не захисники.
Враховуючи вищенаведене і те, що явка представників сторін і третьої особи в судове засідання не визнавалася апеляційним судом обов'язковою, а матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, з метою виконання вимог законодавства щодо додержання процесуальних строків, передбачених ст. 273 ГПК України, та недопущення невиправданого затягування судового процесу, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи від 06.05.2026 та вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін і третьої особи за наявними матеріалами.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Предметом апеляційного перегляду у цій справі є питання дотримання судом першої інстанції норм процесуального права (ст. ст. 136, 137, 139-141 ГПК України) під час постановлення ухвали про забезпечення позову.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. п. 2, 4, 10 ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема: забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову одночасно (ч. 2 ст. 137 ГПК України).
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (ч. 11 ст. 137 ГПК України).
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Колегія суддів відзначає, що адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 12.04.2018 у справі №922/2928/17, від 05.08.2019 у справі №922/599/19).
Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.09.2022 у справі № 904/7630/21).
Отже, під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами.
Разом із тим, вирішуючи питання про забезпечення позову та, виходячи з приписів ст. ст. 13, 15, 74 ГПК України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов'язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням, зокрема, того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді, зокрема, заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно, чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.
Колегія суддів наголошує на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору (такий висновок наведено Верховним Судом у постанові від 20.01.2025 у справі № 910/8275/24).
Як установлено вище, позивач звернувся до суду з двома позовними вимогами немайнового характеру, а саме: визнання незаконним і скасування рішення міської ради в частині відмови в передачі в оренду земельної ділянки та визнання укладеним договору оренди спірної земельної ділянки. Відтак аргументи скаржника про незазначення позивачем у заяві про забезпечення позову ціни цього позову апеляційний суд до уваги не приймає.
Отже, з огляду на те, що у цій справі позивач звернувся до суду з немайновими позовними вимогами, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому разі має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 910/8225/20, від 13.01.2021 у справі № 910/9855/20, від 07.10.2021 у справі № 910/2287/21.
Усталена практика Верховного Суду щодо застосування інституту забезпечення позову виходить із того, що у разі, коли спір є немайновим, тобто судове рішення у разі задоволення такого позову не вимагатиме його примусового виконання, не повинна досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а досліджується та оцінюється така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду, та те, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.12.2018 у справі №912/1616/18, від 26.09.2019 у справі №917/751/19, від 15.01.2020 у справі №915/1912/19, від 11.02.2021 у справі №915/1185/20, від 19.12.2024 у справі №910/6192/24, від 28.01.2025 у справі №906/780/24).
Вирішуючи питання про забезпечення позову, з яким позивач звернувся до суду, Господарський суд Закарпатської області врахував, що спір у справі стосується земельної ділянки, зареєстрованої у Державному земельному кадастрі за кадастровим номером 2124883600:10:010:0047, на якій розміщене нерухоме майно ТОВ "Будівельна компанія Квадрат", та стосовно якої Ужгородська міська рада після прийняття рішення від 20.02.2025 № 2159 про дозвіл ТОВ "Будівельна компанія Квадрат" на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з подальшою передачею її в оренду та після державної реєстрації 17.03.2025 земельної ділянки у Державному земельному кадастрі прийняла рішення від 19.02.2026 № 2668 про надання згоди ТОВ "Карпатська Нафтова Компанія" на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з метою зміни конфігурації та площі цієї ж земельної ділянки.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що заходи забезпечення позову, які просить вжити ТОВ "Будівельна компанія Квадрат", окрім заборони Ужгородській міській раді вчиняти інші дії щодо земельної ділянки за кадастровим номером 2124883600:10:010:0047, стосуються предмета спору у даній справі, а долучені позивачем до заяви про забезпечення позову докази підтверджують припущення позивача про те, що зміна конфігурації та площі спірної земельної ділянки, вчинення відповідачем/третьою особою інших дій на виконання рішення міської ради від 19.02.2026 № 2668 істотно ускладнить/унеможливить ефективний захист та поновлення його порушених і оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, зокрема такий поділ або зміна меж призведе до фактичного зникнення спірної земельної ділянки, щодо якої заявлено вимогу про укладання договору оренди. Відповідно, невжиття таких заходів призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, так як позивач не зможе захистити свої порушені права та інтереси в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
При цьому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що заборона Ужгородській міській раді на вчинення інших дій (крім тих, що пов'язані із передачею її в оренду, відчуження, поділу, об'єднання, зміни конфігурацій, цільового призначення і про які зазначено у резолютивній частині оскаржуваної ухвали) суперечитиме приписам процесуального закону, так як п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України передбачені заходи забезпечення позову у виді заборони вчиняти певні (конкретно визначені) дії, а також призведе до застосування безпідставних і невиправданих обмежень Ужгородської міської ради, не пов'язаних із предметом спору, що є недопустимим.
Посилання скаржника на те, що звернення позивача до Ужгородської міської ради з проєктом договору оренди, акта і розрахунка щодо спірної земельної ділянки не підтверджено належними доказами, а відповідно не підтверджено наявність реального порушеного права позивача, колегія суддів відхиляє, оскільки такі обставини підлягають доказуванню та з'ясуванню під час вирішення спору по суті.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд здійснив належну оцінку обґрунтованості доводів заявника про необхідність вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності і забезпечення збалансованості інтересів сторін спору.
Доводи скаржника про відсутність у заяві про забезпечення позову обґрунтування необхідності застосування відповідних заходів забезпечення є декларативними і спростовуються змістом оскаржуваного судового рішення.
Враховуючи вищенаведене нормативно-правове регулювання спірних правовідносин у контексті доводів заяви про забезпечення позову, суті позовних вимог та мотивів, з яких виходив суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правильно застосував ст. ст. 136, 137 ГПК України, і таке правозастосування узгоджується з наведеними вище висновками Верховного Суду.
Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) та постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 (провадження № 14-28цс23), колегія суддів відхиляє як такі, що не підтверджують доводів апеляційної скарги з огляду на відмінність предмета спору, характеру заявлених позовних вимог та змісту застосованих заходів забезпечення позову. Натомість висновки із вказаних постанов Великої Палати Верховного Суду, на які посилається сам скаржник у тексті апеляційної скарги (п. п. 47-48 постанови від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 та п.48 постанови від 12.02.2020 у справі №381/4019/18), є загальними, і оскаржуване у цій справі судове рішення їм не суперечить.
Колегія суддів також відхиляє як безпідставні твердження скаржника про передчасність застосованих судом заходів забезпечення позову, оскільки, з огляду на приписи ч. 1 ст. 136, ч. 1 ст. 138 ГПК України, залишення позовної заяви ТОВ "Будівельна компанія Квадрат" без руху не виключало можливості їх застосування.
Окрім того, помилковими і такими, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального права, є твердження скаржника про наявність підстав для повернення заяви про забезпечення позову відповідно до ч. 7 ст. 140 ГПК України через відсутність у ній всупереч вимог п. 6 ч. 1 ст. 139 цього Кодексу пропозицій щодо зустрічного забезпечення.
Порядок застосування інституту зустрічного забезпечення врегульовано приписами ст. 141 ГПК України, відповідно до ч. ч. 1-3 якої суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів в розмірі, визначеному судом. Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову.
Процесуальний закон передбачає право, а не обов'язок суду вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), а тому розгляд судом заяви про забезпечення позову, яка не містить пропозиції щодо зустрічного забезпечення, не є порушенням норм ст. ст. 139, 140 ГПК України (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.02.2019 у справі № 924/789/18).
Метою зустрічного забезпечення є співмірне вжиття судом заходів, спрямованих на забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача відповідно до ст. 146 ГПК України, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. Інститут зустрічного забезпечення спрямований на реалізацію таких основних засад господарського судочинства, як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та пропорційність, адже забезпечення позову певною мірою обтяжує відповідача і у випадку незадоволення вимог позивача зустрічне забезпечення гарантує можливість відшкодувати збитки.
За правовою природою зустрічне забезпечення є процесуальною гарантією компенсаційного характеру, а не способом вирішення спору по суті чи формою перевірки обґрунтованості позовних вимог. При цьому суд має оцінити, чи доведено реальну ймовірність понесення збитків саме внаслідок вжиття заходів забезпечення позову та розмір потенційних збитків, а також співмірність заявленої суми зустрічного забезпечення характеру та наслідкам забезпечувальних заходів.
Оскільки у даному випадку скаржник не оскаржує заходи, розмір та строк надання зустрічного забезпечення, апеляційний суд, відповідно до ст. 269 ГПК України, не переглядає ухвалу господарського суду від 16.03.2026 у справі № 907/282/26 у цій частині.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову, визначених у резолютивній частині оскаржуваної ухвали.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час постановлення оскаржуваної ухвали, як і аргументи про неврахування ним висновків Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги ТОВ "Карпатська Нафтова Компанія" від 02.04.2026 без задоволення, а ухвали Господарського суду Закарпатської області від 16.03.2026 у справі № 907/282/26 - без змін.
Розподіл судових витрат.
У силу приписів ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги залишаються за скаржником.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатська Нафтова Компанія" від 02.04.2026 (вх. № 01-05/995/26 від 03.04.2026) залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 16.03.2026 у справі №907/282/26 залишити без змін.
3. Матеріали справи №907/282/26 повернути до Господарського суду Закарпатської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287-291 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 18.05.2026
Головуючий суддя (суддя-доповідач) Прядко О.В.
Суддя Рим Т.Я.
Суддя Манюк П.Т.