Справа № 752/19921/25
Провадження № 2/752/1613/26
Іменем України
(заочне)
08.04.2026 року Голосіївський районний суд міста Києва
у складі: головуючого по справі судді - Мазура Ю.Ю.,
за участі секретаря судового засідання - Бєляєвої К.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
У серпні 2025 року позивач ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що 18.01.2022 року ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 грошові кошти, а саме: 17700 (сімнадцять тисяч сімсот) доларів США, на строк до 18.01.2023. В зазначений у Договору позики строк відповідач грошові кошти не повернув та не контактує з позивачкою, тому вона змушена звернутися до суду за захистом своїх прав. Позивач вказувала, що відповідно до пункту 3 Договору позики Сторони домовились, що окрема розписка Позичальником про передання йому визначеної суми грошових коштів за даним договором не надається, тому наявний беззаперечний факт отримання Відповідачем грошових коштів від Позивачки.
Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь: заборгованість за Договором позики у розмірі 17700,00 доларів США (шо в еквіваленті національної грошової одинці України - гривні, за офіційним курсом НБУ, станом на день подачі позовної заяви становить 736514,70 грн), вирішити питання щодо стягнення судових витрат.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 25.08.2025 року відкрито провадження у вищезазначеній цивільній справі та призначено підготовче судове засідання.
Позивач в судове засідання не з'явилася, про час, дату та місце розгляду справи повідомлена в установленому законом порядку. Представник позивача надав до суду заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений в установленому законом порядку.
Оскільки сторона позивача не заперечувала проти проведення заочного розгляду справи і відповідно до ст.ст. 223, 280 ЦПК України суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані у справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 18.01.2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , був укладений письмовий Договір позики, згідно пункту 1 якого, позивач передала, а відповідач прийняв у позику грошові кошти в сумі 17700 доларів США, які відповідач зобов'язався повернути позивачу не пізніше 18.01.2023.
Згідно пункту 2 Договору позики від 18.01.2022 року відповідач засвідчив, що на момент укладення цього Договору, ним отримано грошові кошти у повному розмірі згідно пункту 1 Договору.
Сторони домовилися, що окрема розписка позичальником про передання йому визначених грошових коштів за цим Договором не надається (пункт 3 Договору позики від 18.01.2022).
Про кожний факт повернення грошових коштів за цим Договором позикодавець надає позичальнику власноручно підписану ним розписку про отримання грошових коштів (пункт 4 Договору позики від 18.01.2022).
Відповідно до пункту 10 Договору позики від 11.02.2022 сторони засвідчили, що зміст статей 533, 545, 625, 1046 Цивільного кодексу України та статті 65 Сімейного кодексу України сторонам відомі.
Договір позики від 18.01.2022 містить підписи позикодавця - ОСОБА_1 та позичальника ОСОБА_2 .
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Суд встановив, що 18.01.2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , був укладений письмовий Договір позики, згідно пункту 1 якого, позивач передала, а відповідач прийняв у позику грошові кошти в сумі 17700 доларів США, які відповідач зобов'язався повернути позивачу не пізніше 18.01.2023.
Згідно пункту 2 Договору позики від 18.01.2022 року відповідач засвідчив, що на момент укладення цього Договору, ним отримано грошові кошти у повному розмірі згідно пункту 1 Договору.
Таким чином суд дійшов до висновку про те, що грошові кошти обумовлені укладеним Договором позики дійсно були передані позивачем та отримані відповідачем у розмірі вказаному у такому Договорі.
Згідно пункту 2 вказаного Договору позики від 18.01.2022, повернення позичених грошових коштів має здійснюватися до закінчення вказаного терміну, тобто не пізніше 18.01.2023 року.
Враховуючи викладене, узгодженим терміном виконання зобов'язань відповідача як позичальника, щодо повернення позики за Договором позики від 18.01.2022 є термін не пізніше 18.01.2023.
Положення укладеного Договору позики від 18.01.2022 щодо термінів повернення позики, строк виконання зобов'язання відповідача є таким що настав.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписом статті 610 та статті 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Наявний в матеріалах справи Договір позики від 18.01.2022 є дійсним і не оспорюється в судовому порядку.
Згідно пункту 4 Договору позики від 18.01.2022 сторони визначили, що про кожний факт повернення грошових коштів за цим Договором позикодавець надає позичальнику власноручно підписану ним розписку про отримання грошових коштів.
Таким чином на підтвердження належного виконання відповідачем свого зобов'язання з повернення позики має бути надані відповідні розписки позивача про отримання ним грошових коштів.
Як встановлено судом, матеріали справи не містять жодної розписки позивача, які підтверджували повне або часткове виконання відповідачем свого зобов'язання з повернення боргу за Договором позики від 18.01.2022.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу у розмірі 17700,00 доларів США, за укладеним Договором позики від 18.01.2022 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Стосовно стягнення заборгованості в іноземній валюті суд зазначає, що відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16.04.1991 N 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність».
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду висловлену в постанові від 16.01.2019 у справі N 373/2054/16-ц (провадження N 14-446цс18), де Верховний Суд вказав, що як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 в справі N 14-134цс18.
Згідно пункту 1 Договору позики від 18.01.2022, повернення відповідачем позичених грошових коштів має здійснюватися в готівковій формі у доларах США.
Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення грошова сума саме в іноземній валюті, у розмірі 17700,00 доларів США.
Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Понесені позивачем судові витрати документально підтверджено копією квитанції № 3822-2676-5293-7604 від 07.08.2025 згідно якої позивач сплатила судовий збір у розмірі 7365,15 гривень.
Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати у розмірі 7365,15 грн.
Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1 , Адреса: АДРЕСА_1 .) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) заборгованість за Договором позики від 18.01.2022 у розмірі 17700 (сімнадцять тисяч сімсот) доларів США 00 центів.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Ю.Ю. Мазур