Справа №463/2650/26
Провадження №4-с/463/6/26
18 травня 2026 року місто Львів
Личаківський районний суд м. Львова в складі: головуючої судді Ціпивко І.І., з участю секретаря судового засідання Гусак К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Львові скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту на майно, -
встановив:
Представник скаржниці ОСОБА_1 адвокат Гулін Ю.О. звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця, якою просить визнати незаконною бездіяльність Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо не зняття арешту, накладеного на все майно ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) у виконавчому провадженні №46030329 та зобов'язати вчинити відповідні дії.
В обгрунтування скарги зазначає, що 14.11.2014 року Личаківським районним судом м. Львова було ухвалено рішення у справі №463/3381/14-ц, яким суд постановив: стягнути з Приватного підприємства «Політеп» на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість за Договором про надання траншу №3.12830/0351 від 26.05.2006 року у розмірі 808 003,17 грн; стягнути з ОСОБА_1 , як солідарного з ПП «Політеп» боржника, на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість у розмірі 808 003,17 грн; стягнути з ОСОБА_2 , як солідарного з ПП «Політеп» боржника, на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість у розмірі 808 003,17 грн; стягнути з Приватного підприємства «Фігурні елементи мощення» на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість у розмірі 808 003,17 грн; стягнути з кожного боржника судовий збір у розмірі 913,50 грн. На підставі зазначеного рішення 19.12.2014 року було видано виконавчий лист, який пред'явлено до виконання до Личаківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції.
17.01.2015 року старшим державним виконавцем Личаківського ВДВС ЛМУЮ Дробним Андрієм Мар'яновичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №46030329 щодо примусового стягнення з ОСОБА_1 заборгованості. У межах вказаного виконавчого провадження 17.01.2015 року державним виконавцем також винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все належне ОСОБА_1 майно.
30.12.2022 року старшим державним виконавцем Личаківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Дробним А.М. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з тим, що під час проведення виконавчих дій встановлено відсутність у боржника нерухомого майна, транспортних засобів та коштів на рахунках, а також відсутність іншого майна, на яке можливо звернути стягнення. Разом з тим, арешт з майна ОСОБА_1 знято не було.
11.02.2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гулін Ю.О. звернувся до старшого державного виконавця Личаківського ВДВС у м. Львові Дробного А.М. із заявою про зняття арешту з майна. Листом №16053 від 11.03.2026 року Личаківський ВДВС у м. Львові відмовив у задоволенні зазначеної заяви.
Вважає відмову у знятті арешту неправомірною, оскільки рішення Личаківського районного суду м. Львова від 14.11.2014 року у справі №463/3381/14-ц було ухвалене у зв'язку з невиконанням ПП «Політеп» зобов'язань перед ПАТ «ПроКредит Банк» за кредитним договором, а ОСОБА_1 несла солідарну відповідальність як поручитель. 08.08.2017 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_3 укладено договір про відступлення права вимоги. Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 04.04.2018 року стягувача у виконавчому провадженні замінено на ОСОБА_3 . Зобов'язання перед новим кредитором боржниками виконані у повному обсязі. Постановою державного виконавця від 30.12.2022 року виконавчий документ повернуто стягувачу. Повторно виконавчий документ до виконання не пред'являвся. Строк пред'явлення виконавчого документа до виконання сплив 30.12.2025 року. Незважаючи на це, арешт з майна ОСОБА_1 знято не було. Вважає, що подальше збереження арешту є безпідставним та порушує її право власності. Просить скаргу задовольнити.
Адвокат Гулін Ю.О., який представляє інтереси ОСОБА_1 до судового засідання подав заяву про розгляд скарги у їх відсутності, просить таку задовольнити.
Уповноважена особа Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції подав до суду відзив на скаргу, в якому вимоги ОСОБА_1 заперечив. Вказав на відсутність обов'язку скасування арешту у зв'язку з поверненням виконавчого документа з підстав відсутності у боржника нерухомого майна, транспортних засобів та коштів на рахунках, а також відсутність іншого майна, на яке можливо звернути стягнення
Стягувач ОСОБА_4 надіслав до суду заяву про слухання справи без його участі. Підтвердив, що претензій до ОСОБА_1 не має.
Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
У зв'язку з наведеним, суд вважає за можливе провести розгляд скарги за відсутності сторін, на підставі поданих документів.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11 висловив висновок про застосування норми права та вказав, що для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Згідно з ч. 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
З урахуванням розумності положення частину п'ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 13.05.2026, є дата складення повного тексту судового рішення - 18.05.2026.
Розглянувши матеріали справи, скаргу, мотиви її обґрунтування, надавши правову кваліфікацію діям учасників виконавчого провадження, правову норму, яка підлягає застосуванню у відносинах сторін, дослідивши її фактичні обставини, пов'язані з виконанням рішення суду, врахувавши доводи боржника державного виконавця, викладені в заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII(далі Закон № 1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 1статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частини 1статті 18 Закону № 1404-VIII, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно із ст. 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Пунктом 1 ч. 1ст. 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Під час розгляду скарги, судом встановлено, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова у справі №463/3381/14-ц (провадження №2/463/1605/14) постановлено:
- стягнути з Приватного підприємства «Політеп» на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість за Договором про надання траншу №3.12830/0351 від 26.05.2006 року у розмірі 808 003,17 грн;
- стягнути з ОСОБА_1 , як солідарного з ПП «Політеп» боржника, на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість у розмірі 808 003,17 грн;
- стягнути з ОСОБА_2 , як солідарного з ПП «Політеп» боржника, на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість у розмірі 808 003,17 грн;
- стягнути з Приватного підприємства «Фігурні елементи мощення» на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість у розмірі 808 003,17 грн;
- стягнути з Приватного підприємства «Політеп» на користь ПАТ «ПроКредит Банк» судовий збір у розмірі 913,50 грн;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» судовий збір у розмірі 913,50 грн;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» судовий збір у розмірі 913,50 грн;
- стягнути з Приватного підприємства «Фігурні елементи мощення» на користь ПАТ «ПроКредит Банк» судовий збір у розмірі 913,50 грн.На виконання судового рішення 06.02.2014 року Личаківським районним судом м. Львова було видано виконавчий лист № 2/463/1569/13, який був поданий для примусового виконання до Личаківського ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області, яким було відкрито виконавче провадження ВП 52498554.
На підставі рішення Личаківського районного суду м. Львова у справі №463/3381/14-ц (провадження №2/463/1605/14) 19 грудня 2014 року був виданий відповідний виконавчий лист, який був пред'явлений до виконання в Личаківський відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції.
17 січня 2015 року старшим державним виконавцем Личаківського ВДВС ЛМУЮ Дробним Андрієм Мар'яновичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №46030329 щодо примусового стягнення з ОСОБА_1 , як солідарного з Приватним підприємством «Політеп» боржника, на користь Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» заборгованості за Договором №3.12830/0351 від 26.05.2006 року у розмірі 808 003,17 грн та судового збору у сумі 913 грн.
В межах даного виконавчого провадження державним виконавцем 17 січня 2015 року була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, згідно якої був накладений арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 .
30 грудня 2022 року старшим державним виконавцем Личаківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Львів) Дробним Андрієм Мар'яновичем винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з тим, що під час проведення виконавчих дій встановлено, що нерухоме майно, транспортні засоби за боржником не числяться, на рахунках кошти для погашення боргу відсутні, вжитими виконавцем заходами майна та коштів боржника на які можна звернути стягнення в рахунок погашення боргу не виявлено.
Стягнення за виконавчим документом не проводилось, виконавчий документ повернутий стягувачу без виконання 30.12.2022.
Повторно виконавчий документ до виконання не пред'являвся.
Суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Згідно з приписами ч. 4, 5 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред'явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
Крім того, відповідно до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Відтак зазначений виконавчий лист дійсний для пред'явлення до виконання до припинення або скасування воєнного стану. А тому, доводи сторони скаржника про те, що строк пред'явлення виконавчого документа до виконання сплив 30.12.2025, суд вважає безпідставними.
Проте, судом також встановлено, що 08 серпня 2017 року між Публічним акціонерним товариством «ПроКредит Банк» та фізичною особою ОСОБА_3 укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого Первісний кредитор передав, а Новий кредитор прийняв право вимоги та став кредитором за Рамковою угодою №0351 від 24.03.2006 року та укладеними на її підставі між Первісним кредитором і Приватним підприємством «Політеп» (ЄДРПОУ 20803793) договорами про надання траншів, з усіма змінами та доповненнями, зокрема за Договором про надання траншу №3.12830/0351 від 26.05.2006 року.
04.04.2018 року ухвалою Личаківського районного суду м. Львова заяву Приватного акціонерного товариства «Політеп» задоволено. Замінено сторону виконавчого провадження стягувача Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» (код ЄДРПОУ 21677333) на ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_2 ) у виконавчому провадженні ВП №51848054 щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого на виконання рішення Личаківського районного суду м. Львова від 14.11.2014 року у цивільній справі №463/3381/14-ц (провадження №2/463/1605/14).
Тобто, відбулась заміна сторони щодо основного боржника.
11.02.2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гулін Ю.О. звернувся до старшого державного виконавця Личаківського ВДВС у м. Львові Дробного А.М. із заявою про зняття арешту з майна боржника. В обґрунтування заяви він зазначив, що арешт майна, накладений постановою від 17.01.2015 року, знятий не був, а станом на 30.12.2025 року сплив трирічний строк для повторного пред'явлення стягувачем виконавчого документа до виконання. У зв'язку з цим заявник просив зняти арешт з майна ОСОБА_1 та скасувати заборону на його відчуження.
Листом в.о. начальника відділу Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Кобельник Соломії №16053 від 11.03.2026 року адвокату Гуліну Юрію Олександровичу, який діє в інтересах ОСОБА_1 відмовлено у знятті арешту з її майна, оскільки вона не сплатила виконавчий збір та витрати виконавчого провадження.
Відтак, судом встановлено, що станом на день розгляду вказаної скарги відомості щодо скасування арешту з нерухомого майна боржника відсутні.
Згідно з ст. 18 ч. ч. 1, 2 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з ст. 56 ч. 1 вказаного закону арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Відповідно до ст. 37 ч. 1 п. 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
При цьому відповідно ст. 37 ч. 3 Закону арешт з майна знімається лише у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті.
Повернення виконавчого листа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для зняття арешту з майна боржника.
Статтею 37 ч. 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Ураховуючи положення ст. 37 ч. 1 та ч. 5 Закону України «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби (приватного виконавця) за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду з заявою про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.
У постановах Верховного Суду від 12.08.2020 (справа №569/17603/18) та від 22.12.2021 (справа №634/292/21) зазначено, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для зняття арешту з майна, оскільки відповідно до частини третьої статті 37 зазначеного Закону арешт із майна знімається лише у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону. Розширеному тлумаченню такі підстави не підлягають.
Відтак, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не встановлює прямого обов'язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини відповідно до положень ст. 59 ч. 4 Закону України «Про виконавче провадження» є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
У той же час, Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв'язку з його добровільним виконанням чи відсутністю претензій стягувача, після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності майна у боржника, на яке може бути звернено стягнення.
У постанові Верховного Суду 03.11.2021 (справа №161/14034/20) зазначено, що «арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню. Водночас, у випадку повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов'язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.
Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Згідно абз. 2 п. 8 розділу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року за № 512/5 (в редакції, яка діяла на момент відкриття виконавчого провадження 17.01.2015 року), про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Разом з тим, з постанови про відкриття виконавчого провадження №46030329 від 17.01.2025 року розмір виконавчого збору не вказаний.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на момент повернення виконавчого документа стягувачу 30.12.2022), кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Згідно із ч. 4 ст. 42 вказаного Закону, на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Згідно абз. 2 п. 8 розділу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року за № 512/5 (в редакції, яка діяла на момент повернення виконавчого документа стягувачу 30.12.2022), виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
Відповідно до абз. 13 п. 8 розділу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року за № 512/5 (в редакції, яка діяла на момент повернення виконавчого документа стягувачу 30.12.2022), державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на момент повернення виконавчого документа стягувачу 30.12.2022) підлягають примусовому виконанню рішення на підставі постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на момент повернення виконавчого документа стягувачу 30.12.2022), виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 (справа № 2-356/12), від 03.11.2021 справа (№161/14034/20), від 22.12.2021 (справа №645/6694/15), від 12.10.2022 (справа №203/3435/21).
Вказані висновки викладені також й в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2023 року у справі №756/4902/22 (провадження № 61-1883св23).
Крім того, застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
За таких обставин, суд вважає доцільним зняти арешт, накладений на майно боржниці для забезпечення виконання вже виконаного судового рішення, оскільки у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність.
Не зняття арешту з майна боржниці у виконавчому провадженні саме за обставинами цієї справи є протиправною бездіяльністю начальника органу державної виконавчої служби, і порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності органу державної виконавчої служби та зобов'язання зняти арешт з майна боржника.
У даній правовій ситуації відмова в задоволенні скарги щодо зняття арешту, накладеного на майно ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №46030329, унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявниці щодо зняття арешту з її майна, оскільки чинне законодавство не регулює питання зняття обтяжень з майна боржника у випадку відсутності претензій від стягувача. Незняття арешту з майна боржниці у виконавчому провадженні саме за обставинами цієї справи є протиправною бездіяльністю представника органу державної виконавчої служби, і порушене право Баскакової Л.С. підлягає захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності органу державної виконавчої служби та зобов'язання зняти арешт з майна боржника.
Враховуючи відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, відсутність будь-яких відомостей стосовно рішення виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору, відсутність претензій стягувача саме до ОСОБА_1 (що підтверджується відповідною заявою), наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно боржника та відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльності Личаківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління юстиції України щодо незняття арешту з усього майна, що належить ОСОБА_1 , накладеного у виконавчому провадженні №46030329, що є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, і порушене право підлягає захисту шляхом зобов'язання зняти арешт з майна заявниці.
На підставі викладеного, керуючись 451 ЦПК України, ст.74 Закону України «Про виконавче провадження», суд
постановив:
Скаргу ОСОБА_1 , поданої в її інтересах адвокатом Гуліним Юрієм Олександровичем, про визнання неправомірною бездіяльність Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління юстиції України щодо незняття арешту майна та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати неправомірною бездіяльність Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління юстиції України, щодо незняття арешту з усього майна, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), накладеного у виконавчому провадженні № 46030329.
Зобов'язати Личаківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління юстиції України зняти арешт з усього майна, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), накладений у виконавчому провадженні № 46030329.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання її копії.
Ухвала складена та підписана 18.05.2026 року.
Суддя Ірина ЦІПИВКО