05 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 302/97/26 пров. № А/857/11417/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого суддіМатковської З. М.
суддів -Гуляка В. В.
Ільчишин Н. В.
за участю секретаря судового засідання: Рибачука А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 05 лютого 2026 року у справі № 302/97/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
головуючий суддя першої інстанції - Готра В.Ю., час ухвалення -год.,
місце ухвалення - м. Міжгір'я, дата складання повного тексту - 05.02.2026
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26 листопада 2025 року близько 12:00 год по вул. Возз'єднання у селищі Міжгір'я, коли вона перебувала біля свого автомобіля, до неї підійшли особи у форменому одязі. Зовнішній вигляд їхнього однострою (чорний колір, нетипові нашивки у вигляді «зелених очей», що не відповідають державним символам) викликали у неї обґрунтовані сумніви щодо їхньої належності до органів поліції. Через їх надмірну поведінку та психологічний тиск вона змушена була сісти всередину автомобіля.
Зазначала, що інспектором було ініційовано розгляд справи про порушення Правил дорожнього руху (зупинка під знаком 3.34), проте жодних відео доказів самого факту порушення їй не надали. Під час розгляду справи нею було заявлено клопотання про надання їй юридичної допомоги адвоката та перенесення розгляду справи, оскільки вона не має подібної юридичної практики і поспішала до дитини з важким аутичним розладом. Однак інспектор у наданні їй правової допомоги відмовив та мовчки почав уносити якісь дані з персонального телефону у планшет та спитав її чи є вона «Торбан Ірина», на що вона відповіла, що не є такою особою. Згодом вона поїхала, а інспектор виніс постанову за іншою фабулою правопорушення, а саме за ч. 1 ст. 126 КУпАП за нібито непред'явлення документів.
Стверджувала, що відмова інспектора у задоволенні її клопотання про залучення адвоката є грубим порушенням ст. 268 КУпАП і цей факт відмови зафіксовано на зробленому нею відеозаписі. В її діях відсутній склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, оскільки вона не відмовлялася від надання документів, а вимагала належної ідентифікації самих осіб через їхній неналежний вигляд та порушення ними вимог ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію». Також постанова винесена відносно « ОСОБА_2 », тоді як згідно з діючим паспортом її прізвище є « ОСОБА_3 », що свідчить про те, що інспектор навіть не встановив особу належним чином. Посилаючись на наведені вище обставини просила суд поновити їй строк на оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення та визнати протиправною і скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 6226503 від 26.11.2025.
Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 05 лютого 2026 року у справі № 302/97/26 позов задоволено частково.
Скасовано постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 6226503 від 26.11.2025 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 126 КУпАП у виді штрафу в розмірі 425 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_4 про притягнення її до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП закрито.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань із Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 332 (триста тридцять дві) гривні 80 копійок.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, під час розгляду справи судом не повно з'ясовано усі обставини справи, не надано вірної оцінки обставинам справи та судове рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без урахування обставин, що мають суттєве значення.
Покликаючись на обставини справи, апелянт зазначає, що позовну заяву подано до суду 27.01.2026 р. (згідно позовної заяви). Постанова серія ЕНА № 6226503 від 27.11.2025 року, яка є предметом розгляду у даній справі. Тобто позов був поданий з порушенням строків.
Звернення до суду 27.01.2026 року після спливу більш ніж 62 днів є суттєвим порушення норм процесуального права та відповідно своєчасне звернення до суду з даним позовом залежало виключно від волевиявлення самого скаржника, тобто дана обставина має суб'єктивний характер, що свідчить про неповажність причини пропуску строку звернення до адміністративного суду. Також під час складання постанови позивачка була присутня. У неї перевірялись документи. Крім того, позивачкою долучена копія постанови, згідно якої ознайомлена позивачка з нею була 08.12.2025 року.
А відтак вважає, що позивачка знала про притягнення її до адміністративної відповідальності, тобто в момент складання вище зазначеної постанови, а саме 26.11.2025 року. Будь-яких доказів наявності об'єктивних причин, що перешкоджали своєчасно звернутися до суду з відповідним позовом про захист свого порушеного права, позивачем не надано суду.
Апелянт зазначає, що позивач, відповідно до п. 9 оскаржуваної постанови, від отримання її копії відмовилася. Відповідач переконаний в тому, що день винесення оскаржуваної постанови, яка приймалася за участі позивача, є днем коли позивач дізнався про її винесення.
З матеріалів справи вбачається, що 26.11.2025 о 12:41 в м. Міжгір'я по вул. Захисників України, водій ОСОБА_1 керуючи ТЗ не виконав вимогу дорожнього знаку 3.34. «Зупинку заборонено», після чого відмовилася пред'явити посвідчення водія відповідної категорії чим порушив пн. 2.4 А. ПДР та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 ст. 126 КУпАП. Постановою серії ЕНА №6226503 від 26.11.2025 р. громадянку ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 гривень.
Інспектором ВП № 2 Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області лейтенантом поліції Скунцем І.І. було виявлено правопорушення, вчинене позивачем, внаслідок чого було складено постанову серії ЕНА № 6226503 від 26.11.2025 та притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 126 КУпАП.
Апелянт повідомляє суд, що на місці вчинення адміністративного правопорушення, інспектором ВП № 2 Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області лейтенантом поліції Скунцем І.І. було здійснено відеофіксацію події, що в розумінні статті 251 КУпАП є доказом в справі про адміністративне правопорушення (копія додається).
Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що відповідно до постанови серії ЕНА № 6226503 від 26.11.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесеної поліцейським ВП № 2 (селища Міжгір?я) Хустського РУП ГУНП у Закарпатській області Скунць І. І., позивачку ОСОБА_4 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого за ч. 1 ст. 126 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн за те, що вона 26 листопада 2025 року о 12:36 год по вул. Захисників України (Возз'єднання) у селищі Міжгір?я Хустського району Закарпатської області, керуючи транспортним засобом марки «DAEWOO MATIZ», номерний знак НОМЕР_1 , не виконала вимогу дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено» та здійснила зупинку в зоні дії знаку, а також відмовилася надати посвідчення водія відповідної категорії та реєстраційний документ на транспортний засіб, чим порушила вимоги пункту 2.1.«б» Правил дорожнього руху.
Також судом установлено, що попереднім прізвищем позивачки ОСОБА_1 було ОСОБА_5 , про що свідчить однакова дата її народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер РНОККП 3155921804 та Унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі 19860528-05301, відповідно до наданих позивачкою паспорту громадянина України, картки платника податків про номер РНОКПП та відповіді № НОМЕР_2 від 29.01.2026 з Єдиного державного реєстру транспортних засобів щодо наявності ТЗ за параметрами власника або ТЗ, зробленого судом 29.01.2026 та за якими поліцейським і складалася оскаржена постанова внаслідок ненадання позивачкою поліцейському документів про зміну свого прізвища на теперішнє.
Суд першої інстанції задовольнив позов частково з тих підстав, що порушення поліцейським прав позивачки на професійну правничу допомогу під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, відповідне клопотання про яке нею заявлялося, а також ураховуючи, що суть учинено правопорушення не відповідає зазначеному в оскарженій постанові пункту 2.1. «б» ПДР, є підлягає до скасування із закриттям провадження у справі.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
За приписами ч. 1 ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з вимогами ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, які стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.
Засоби фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, є доказами у справах про адміністративне правопорушення.
Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена відповідно до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема поліцейського, а також установлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена діючим законодавством.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Ч. 1 ст. 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.
В ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані, зокрема знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов'язаний на вимогу поліцейського пред'явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат «Зелена картка») або пред'явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на паперовому чи електронному носії або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), інші документи, що визначені законодавством.
Правила дорожнього руху відповідно до Закону України «Про дорожній рух» установлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, а інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил /пункт 1.1. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306/.
Відповідно до пункту 2.1.«б» Правил дорожнього руху водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі реєстраційний документ на транспортний засіб.
Згідно з пунктом 2.4.«а» Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені у п. 2.1.
Колегія суддів погоджується, що суть учиненого ОСОБА_1 правопорушення щодо не пред'явлення посвідчення водія відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб не є порушенням нею вимог п. 2.1.«б» ПДР, як це зазначено в оскаржуваній постанові.
Також, згідно ч. 1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, подавати заяви; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
В матеріалів справи наявний відеозаписів з якого видно, що позивачкою поліцейському заявлялося клопотання про її бажання під час розгляду справи скористатися юридичною допомогою, з відкладенням розгляду справи і наданням доказів учиненого правопорушення, однак поліцейським у задоволенні такого клопотання ОСОБА_1 було відмовлено з підстав, що справу розглядає не суд чи адміністративна комісія, а поліцейський самостійно /відеозапис наданий відповідачем «Павлюх 1.мр4.» час запису 00:00:37-00:00:53 та «Павлюх 2.мр4.» час запису 12:38-12:39/.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що поліцейським безпідставно було відмовлено позивачці в її гарантованому ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 59 Конституції України, ст. 268 КУпАП, зазначеної вище Інструкції, праві на професійну правничу допомогу, в тому числі у наданні часу для ознайомлення з доказами про вчинене правопорушення, а відтак вірним є висновок суду, що оскаржувана постанова не може вважатися законною й обґрунтованою.
Окрім того із наявний відеозаписів у матеріалах справи судом апеляційної інстанції не встановлено факту порушення позивачкою правил дорожнього руху а саме: вимог дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено».
Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а зазначив наступне: «…У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи».
Отже, згідно принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Що стосується доводів апелянта про те, що позивач пропустила строк звернення до суду із вказаним позовом, то апеляційний суд вважає такі необґрунтованими, з огляду на встановлені вище обставини, зокрема про те, що позивачкою поліцейському заявлялося клопотання про її бажання під час розгляду справи скористатися юридичною допомогою, з відкладенням розгляду справи і наданням доказів учиненого правопорушення, однак поліцейським у задоволенні такого клопотання ОСОБА_1 було відмовлено з підстав, що справу розглядає не суд чи адміністративна комісія, а поліцейський самостійно.
Суд зазначає, що процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб'єкта владних повноважень.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Відповідно до ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскільки підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Відповідно до ст. 139 КАС України, перерозподіл судових витрати не здійснюється
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 05 лютого 2026 року у справі № 302/97/26 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її проголошення та
не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин
Повний текст постанови складений та підписаний 14.05.2026