справа №380/22399/25
14 травня 2026 року місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А. Г.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Флексорес» до Львівської митниці про визнання протиправним і скасування рішення
І. Стислий виклад позицій учасників справи
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Флексорес» код ЄДРПОУ 38953610, адреса: 81144, Львівська область, с.Чишки, вул.Лесі Українки, 53 до Львівської митниці код ЄДРПОУ 43971343, адреса: 79016, м.Львів, вул. Т. Костюшка, 1, у якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці Держмитслужби України про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/100188/1 від 06.05.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з метою здійснення митного оформлення ввезених в режимі імпорту товарів позивач подав до митного оформлення митну декларацію 25UA209230041461U2 від 05.05.2025, за наслідками розгляду якої відповідач прийняв оскаржуване рішення. Позивач вважає, що відповідач безпідставно здійснив коригування митної вартості задекларованого товару, внаслідок чого митна вартість товару зросла. Зазначає, що основним методом визначення митної вартості товарів є визначення такої за ціною договору. Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм Митного кодексу України. Звертає увагу на те, що заявлена позивачем митна вартість підтверджується контрактом, специфікацією, інвойсом, платіжними документами, прайс-листом, розрахунком ціни, експертним висновком, експортною декларацією, транспортними документами та іншими доданими до митної декларації документами. Зауваження митного органу щодо розбіжностей та неповноти інформації є безпідставними та не свідчать про неповноту чи недостовірність відомостей щодо митної вартості імпортованих товарів. Інформація щодо митної вартості іншого товару, відмінного від задекларованого позивачем, не могла слугувати підставою для коригування митним органом митної вартості товару. На підставі викладеного, позивач вважає, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/100188/1 від 06.05.2025 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
10.12.2025 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у позові повністю. Відзив обґрунтований тим, що при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товару, відповідно до частини п'ятої статті 54 МК України митний орган має право впевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості. Під час здійснення митного контролю відповідач опрацював інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення товаросупровідних документах. За результатами проведеного опрацювання встановлено, що кінцевий бенефіціарний власник (контролер) ТОВ «Флексорес» ОСОБА_1 є співзасновником та членом правління «Polidruk West» Sp.z.o.o., 20-074, ul.Spokojna, 2 Lublin, Polska, тобто сторони угоди є пов'язаними між собою у розумінні статті 15 Угоди про застосування статті VII ГАТТ 1994року. У зв'язку з наявною інформацією про те, що митна вартість товарів зі схожими характеристиками, імпортованих за контрактами, укладеними між непов'язаними суб'єктами ЗЕД, є вищою, ніж заявлена декларантом, Львівська митниця мала обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену митну вартість. Згідно з п.2.1 контракту №F-14/01 від 04.04.2014 товар постачається партіями, підставою для поставки окремої партії товару є двостороннє підписання Специфікації; згідно з п.3.1 контракту, ціни на кожну окрему партію товару встановлюються за домовленістю сторін на умовах правил Інкотермс 2010 та вказуються у Специфікаціях та інвойсах на дані поставки товару, проте Специфікація відсутня, що позбавляє можливості перевірити узгоджені кількість і ціну товару. Наданий комерційний рахунок VAT 235/MG4/2025 не містить відомостей про уповноважену особу експортера, що суперечить статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Експортна декларація країни відправлення №25ITQ3J01DA55391B0 не містить відміток митних органів країни відправлення, у графі 44 вписано фактуру PL-2025-235/MG4/2025, натомість до митного оформлення надано фактуру VAT 235/MG4/2025; інвойс виробника №176/E/25 потребує співставлення з контрактом, транспортом, оплатою; видаткові накладні містять посилання на договори, проте договори не подані; цінова пропозиція виробника від 20.04.2025 не містить кількості товару та умов постачання; розрахунок ціни не містить повної інформації та документального підтвердження; експертний висновок №19-09/361 не відповідає нормативним вимогам щодо оцінки. Зважаючи на викладене, відповідно до пункту 2 частини шостої статті 54 МК України, у зв'язку з неподанням декларантом додаткових документів, Львівська митниця не визнала заявлену митну вартість, після консультацій застосувала метод 2а - за ціною договору щодо ідентичних товарів (стаття 59 МК України), джерелом інформації слугували дані ЄАІС ДМСУ.
16.01.2026 суд отримав відповідь позивача на відзив на позовну заяву, у якій проти доводів відповідача заперечив. Відповідь на відзив обґрунтована тим, що відповідно до частини дванадцятої статті 58 МК України факт пов'язаності продавця і покупця сам по собі не може бути підставою для розгляду вартості операції як неприйнятної; обов'язок доведення впливу пов'язаності на ціну лежить на митному органі, проте таких доказів відповідач не надав. Наданий до митного оформлення інвойс VAT 235/MG4/2025 містить вичерпні відомості щодо найменування товару, його кількості, ціни за одиницю та загальної вартості, що співпадають з даними митної декларації, відтак відсутність окремої Специфікації не може бути підставою для відмови у визнанні митної вартості за першим методом. Норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 не поширюються на документи, складені іноземними контрагентами; стаття 53 МК України не містить імперативної вимоги щодо обов'язкової наявності особистого підпису на іноземному інвойсі. Невідповідність номера фактури в експортній декларації носить технічний характер, оскільки вага, кількість пакувальних місць та загальна сума повністю збігаються. Відповідач у спірному рішенні не вказав, які саме складові митної вартості не підтверджені документально, не зазначив пояснень щодо коригувань на обсяг партії, умови поставки, комерційні умови, що позбавляє рішення ознак обґрунтованості та мотивованості у контексті пункту 2, пункту 4 частини другої статті 55 МК України.
ІІ. Рух справи
Ухвалою від 24.11.2025 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.
Ухвалою від 14.05.2026 суд відмовив у клопотанні представника відповідача про призначення справи до розгляду у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.
ІІІ. Фактичні обставини справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «Флексорес» здійснює господарську діяльність, у межах якої закуповує в іноземних постачальників хімічні препарати марки TEXACOTE.
04.04.2014 між компанією «Pilidruk West» Sp. z.o.o,, Poland як продавцем та ТОВ «ФЛЕКСОРЕС» як покупцем укладено Контракт купівлі-продажу №F-14-01 (надалі за текстом - Контракт), за умовами якого Продавець продає покупцю витратні матеріали для поліграфії, відповідно до Специфікації, в яких вказується асортимент, назва, кількість та ціна товару.
Згідно з пунктом 2.1 Контракту товар постачається партіями, підставою для поставки окремої партії товару є двостороннє підписання Специфікації.
Відповідно до пункту 3.1 Контракту ціни на кожну окрему партію товару встановлюються за домовленістю сторін на умовах правил Інкотермс 2010 та вказуються у Специфікаціях та інвойсах на дані поставки товару.
Згідно з додатком до Контракту від 27.12.2024 сторони погодили продовжити термін дії контракту до 31.12.2025.
01.05.2025 сторони підписали Додаток (Специфікацію) №0105/2 до Контракту, яким сторони погодили поставку товарів на умовах FCA Cerano (Італія) за такими позиціями: Texacote SF 301 - 10780,00 кг за ціною 3,48 EUR/кг на загальну суму 37514,40 EUR; Texacote CR 332 - 5500,00 кг за ціною 2,73 EUR/кг на загальну суму 15015,00 EUR; Texacote SF 390 - 1760,00 кг за ціною 4,78 EUR/кг на загальну суму 8412,80 EUR; Texacote CR 395 - 600,00 кг за ціною 4,13 EUR/кг на загальну суму 2478,00 EUR; Texacote CR 395 - 100,00 кг за ціною 4,20 EUR/кг на загальну суму 420,00 EUR; Texacote 655A - 400,00 кг за ціною 4,59 EUR/кг на загальну суму 1836,00 EUR. Загальна сума за Специфікацією становить 65676,20 EUR. Умови оплати: оплата через 90 днів після поставки.
На підтвердження поставки продавцем виставлено покупцеві комерційний рахунок (інвойс) №VAT 235/MG4/2025 від 01.05.2025 на загальну суму 65676,20 EUR. Виробником товару є компанія TEXACHEM, країна виробництва - Італія. Торговельна марка - TEXACOTE. Постачальник додатково надав прайс-лист (Price Offer) на перше півріччя 2025року від 20.04.2025, розрахунок ціни (Kalkulacja ceny) від 05.05.2025, експортну декларацію країни відправлення №25ITQ3J01DA55391B0 та інвойс виробника №176/E/25.
Перевезення товару здійснювалось на умовах FCA Cerano (Італія) автомобільним транспортом. На підтвердження поставки митному органу подано міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR), пакувальний лист та інші транспортні документи.
05.05.2025 уповноважений декларанта подав до митного органу електронну митну декларацію №25UA209230041461U2 для митного оформлення товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Разом з декларацією надано Контракт, Специфікацію №0105/2 від 01.05.2025, інвойс №VAT 235/MG4/2025 від 01.05.2025, прайс-лист, розрахунок ціни, інвойс виробника, експортну декларацію країни відправлення, експертний висновок №19-09/361, видаткові накладні, транспортні (перевізні) документи та інші документи.
Львівська митниця у відповідь на подану декларацію надіслала декларантові електронне повідомлення (вимогу) про надання додаткових підтверджуючих документів у порядку, передбаченому частинами третьою та четвертою статті 53 МК України.
У відповідь на вказану вимогу декларант повідомив, що інші документи відсутні, а додатково надав експертний висновок №19-09/361.
За результатами розгляду митної декларації Львівська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/100188/1 від 06.05.2025 та сформувала картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
У графі 33 оскаржуваного рішення про коригування зазначено, що сторони контракту є пов'язаними між собою особами; декларантом не надано документів, що демонструють близькість заявленої митної вартості до однієї з операцій, визначених частиною вісімнадцятою статті 58 МК України; наданий інвойс не містить підпису уповноваженої особи; наданий експертний висновок не відповідає вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні»; експортна декларація не містить відміток митних органів країни відправлення; цінова пропозиція не містить кількості товару та умов постачання; розрахунок ціни не містить повної інформації; видаткові накладні містять посилання на договори, які не подані. У зв'язку з неподанням декларантом документів згідно з переліком, зазначеним у частинах другій-четвертій статті 53 МК України, Львівська митниця не визнала заявлену митну вартість. Після проведення консультацій з декларантом застосовано метод 2а (за ціною договору щодо ідентичних товарів) відповідно до статті 59 МК України. Джерелом інформації для коригування митної вартості зазначено дані ЄАІС ДМСУ: товар №1 - TEXACOTE SF 301 за ціною 4,21 EUR/кг (МД №25UA100180501160U8 від 05.02.2025) та TEXACOTE SF 390 за ціною 5,63 EUR/кг (МД №25UA100180502774U6 від 19.03.2025); товар №2 - TEXACOTE CR 332 за ціною 3,43 EUR/кг та TEXACOTE CR 395 за ціною 4,83 EUR/кг (МД №25UA100180502774U6 від 19.03.2025); товар №3 - TEXACOTE 655A за ціною 5,45 EUR/кг (МД №25UA100180501160U8 від 05.02.2025) на умовах поставки EXW-Cerano. Крім того, у рішенні відповідач зазначив: «Коригування на обсяг партії та комерційні рівні не проводилось».
Не погоджуючись із рішенням відповідача про коригування митної вартості, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
IV. Позиція суду
і. Вихідні положення
Частина друга статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР визначає обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вказана норма основного закону означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
«На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Перевіряючи оскаржене рішення на предмет відповідності критеріям правомірності, суд зазначає наступне.
Суд здійснює перевірку юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу оскаржених рішень крізь призму положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Аналізуючи оскаржене рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, від 01.07.2003 (пункт 36) вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: взяти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо коли має місце несприятливе для особи рішення.
Надаючи оцінку правомірності рішенню відповідача про коригування митної вартості товарів, суд керується такими мотивами.
Відносини, пов'язані із справлянням митних платежів регулюються, серед іншого Митним кодексом України у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі - МК України).
Так, відповідно до частини першої статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Відповідно до частини другої вказаної статті Кодексу, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Частина третя статті 57 МК України передбачає, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм згаданого Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 згаданого Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина четверта статті 57 МК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 64 МК України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 згаданого Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями згаданої статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях
Відсутність аналізу підстав, за яких митний орган дійшов висновку про коригування митної вартості, унеможливлює прийняття обґрунтованого рішення, адже вказані обставини є ключовими під час дослідження правомірності прийнятого митним органом рішення.
Відтак, надаючи правову оцінку застосуванню контролюючим органу методу визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів, суд повинен дослідити те, чи було дотримано умов, за яких митний орган повинен застосовувати методи визначення митної вартості під час коригування вартості, оскільки саме дотримання таких умов в поєднанні з належним обґрунтуванням необхідності їх застосування і є підтвердженням правомірності рішенням. Поряд з цим, порушення будь-якої умови, під час прийняття рішення, є підставою для визнання такого рішення протиправним та скасування.
За таких обставин суд повинен дослідити дотримання умов, за яких виник предмет спору. Вказане узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 01.10.2021 у справі №140/947/20.
Відтак у вимірі спірних правовідносин суд вважає за доцільне проаналізувати наявність у митного органу підстав для витребування додаткових доказів на підтвердження заявленої декларантом митної вартості товару.
iі. Аналіз обґрунтованості виставлення відповідачем вимоги про витребування додаткових документів на підтвердження заявленої декларантом митної вартості
Стаття 49 МК України визначає, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII згаданого Кодексу та згаданою главою.
Частиною другою статті 52 МК України передбачено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Частина перша статті 53 МК України визначає, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Перелік документів, що підтверджують заявлену митну вартість товарів та додаткових документів на вимогу митного органу наведено у статті 53 Митного кодексу України.
Частиною третьою статті 53 МК України встановлено обов'язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Положеннями частини четвертої вказаної статті визначено, що у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, подає (за наявності) визначені в ній документи.
Відповідно до частини першої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. При цьому в розумінні наведених статей сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2026 у справі №380/29337/23.
Витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2024 у справі №826/5959/17.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №810/3397/16 та від 18.08.2021 у справі №821/1050/17.
Частиною другою статті 55 МК України встановлено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 згаданого Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд бере до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.10.2019 у справі №803/776/17, згідно з якими декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено контролюючим органом. Водночас неподання декларантом документів, перелічених у частині другій статті 53 МК України, саме собою не тягне для нього негативних правових наслідків та не може тягнути за собою відмову у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, як наслідок, коригування митної вартості товарів з тих підстав, коли контролюючий орган вважає, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.
За таких обставин суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що тягар доказування заявленої митної вартості покладається на декларанта.
У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.
іі. Щодо підстав коригування митної вартості, зазначених відповідачем, суд зазначає таке.
Суд встановив, що в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості №UA209000/2025/100188/1 від 06.05.2025 відповідач серед підстав для відмови у застосуванні основного методу зазначив пов'язаність продавця і покупця у розумінні статті 15 Угоди про застосування статті VII ГАТТ 1994 року, оскільки кінцевий бенефіціарний власник ТОВ «Флексорес» ОСОБА_1 є співзасновником та членом правління Polidruk West Sp.z.o.o.; відсутність документів, які демонструють близькість заявленої митної вартості до однієї з операцій, визначених частиною вісімнадцятою статті 58 МК України.
Суд з цього приводу зазначає, що відповідно до частини дванадцятої статті 58 МК України той факт, що продавець і покупець пов'язані між собою особи, сам по собі не може бути підставою для розгляду вартості операції як неприйнятної. У таких випадках необхідно розглянути обставини продажу та прийняти вартість операції за умови, що взаємовідносини покупця і продавця не вплинули на ціну оцінюваних товарів.
Згідно з частиною тринадцятою статті 58 МК України за наявності достатніх підстав вважати, що відносини, зазначені у частині дванадцятій згаданої статті, вплинули на ціну оцінюваних товарів, митний орган повинен надати декларанту свої письмові обґрунтування, що такий вплив мав місце.
Частина чотирнадцята статті 58 МК України визначає, що у разі відсутності обґрунтувань з боку митного органу необхідно вважати, що взаємовідносини, зазначені у частині дванадцятій згаданої статті, не вплинули на ціну оцінюваних товарів.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що обов'язок доведення того, що пов'язаність між продавцем та покупцем вплинула на митну вартість задекларованого товару, покладений на контролюючому органі.
Наведене кореспондуються з приписами частини четвертої статті 53 МК України, які надають право митному органу вимагати додаткові документи лише за наявності обґрунтованих підстав вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, та відповідає правовій позиції Верховного Суду, що викладена, зокрема, але не виключно, у постановах від 21.08.2018 у справі №814/336/15 та від 31.01.2018 у справі №813/7272/13-а.
Також, суд зауважує, що Верховний Суд у постановах від 21.08.2018 у справі №814/336/15, від 31.01.2018 у справі №813/7272/13-а, від 25.08.2023 у справі №826/3098/16, від 11.02.2026 у справі №560/2740/25, дійшов висновку, що сам по собі факт пов'язаності продавця і покупця не може бути підставою для розгляду задекларованої вартості товару як неприйнятної; для висновку про вплив такої обставини на ціну товару митний орган повинен надати декларанту свої письмові обґрунтування, що такий вплив мав місце.
В оскаржуваному рішенні відсутні обґрунтування вищенаведених тверджень митного органу про те, існуючий взаємозв'язок між продавцем та позивачем вплинув на заявлену митну вартість товару; не надано доказів й того, що позивач отримав від продавця товару будь-яку виняткову знижку чи інше зменшення звичайної конкурентної ціни на момент поставки товару.
До того ж, як зазначив Верховний Суд у постанові від 29.04.2026 у справі №380/29337/23, сама лише вказівка відповідача про те, Митниця має інформацію, що продаж подібних товарів між непов'язаними суб'єктами здійснюється за вищою митною вартістю не може вважатись належним письмовим обґрунтуванням, що такий вплив мав місце, оскільки такі обґрунтування повинні бути підкріплені належними та допустимими доказами, чому, в свою чергу, кореспондує праву декларанта на надання відповіді та доказів відсутності впливу взаємозв'язку продавця і покупця на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.
З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що під час здійснення митного контролю правильності визначення позивачем митної вартості товарів і митного оформлення митний орган діяв у спосіб, який не відповідає вимогам МК України, а тому відхиляє посилання відповідача на пов'язаність сторін як на підставу для коригування митної вартості.
Окрім цього, в оскаржуваному рішенні відповідач зазначив, що згідно з пунктом 2.1 Контракту №F-14/01 від 04.04.2014 товар постачається партіями; підставою для поставки окремої партії товару є двостороннє підписання Специфікації; згідно з пунктом 3.1 Контракту ціни на кожну окрему партію товару встановлюються за домовленістю сторін на умовах правил Інкотермс 2010 та вказуються у Специфікаціях та інвойсах на дані поставки товару, проте Специфікація відсутня, що не дозволяє здійснити контроль правильності визначення митної вартості товару.
Суд зазначає, що стаття 53 МК України визначає перелік документів, що подаються на підтвердження заявленої митної вартості. Серед цього переліку немає окремої «специфікації» як обов'язкового документа, відмінного від інвойсу та інших документів, що містять відомості про ціну та кількість товару. При цьому згідно з частиною п'ятою статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Як убачається з матеріалів справи, до митного оформлення позивач подав Специфікацію №0105/2 до Контракту від 01.05.2025, у якій сторони погодили найменування товару, кількість, ціну за одиницю та загальну вартість, а також умови поставки FCA Cerano (Італія) та умови оплати. Зміст Специфікації повністю узгоджується із даними інвойсу №VAT 235/MG4/2025 від 01.05.2025 та митної декларації №25UA209230041461U2 від 05.05.2025.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, якщо рахунок-фактура (інвойс) містить відомості про ціну та кількість товару, то відсутність окремої специфікації не може бути підставою для відмови у визнанні митної вартості за першим методом, оскільки інвойс у міжнародному торговому обороті є належним документом, що фіксує досягнуті сторонами домовленості щодо істотних умов поставки.
Таким чином, зауваження митного органу щодо відсутності або неподання Специфікації спростовується матеріалами справи та не може слугувати підставою для коригування митної вартості.
В оскаржуваному рішенні відповідач також зазначив, що наданий комерційний рахунок (інвойс) №VAT 235/MG4/2025 не містить відомостей про уповноважену особу експортера, що суперечить вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV).
Суд відхиляє посилання відповідача на положення Закону №996-XIV, оскільки норми згаданого Закону регулюють порядок ведення обліку та складання первинних документів суб'єктами господарювання України, а інвойс №VAT 235/MG4/2025 складено польським контрагентом - компанією «Polidruk West» Sp z.o.o. - на території Польщі та оформлено відповідно до законодавства держави-експортера.
Разом з тим, стаття 53 МК України не містить імперативної вимоги щодо обов'язкової наявності особистого підпису уповноваженої особи на іноземному інвойсі. У міжнародному торговому обороті комерційні рахунки часто формуються автоматизованими системами обліку та не потребують власноручного підпису. Наданий до митного оформлення інвойс №VAT 235/MG4/2025 містить вичерпні відомості щодо найменування товару, його кількості, ціни за одиницю та загальної вартості, які повністю співпадають з даними Специфікації, митної декларації та інших документів. За таких обставин формальні зауваження митного органу до оформлення іноземного інвойсу не свідчать про недостовірність відомостей про митну вартість.
Суд встановив, що в оскаржуваному рішенні зазначено зауваження щодо невідповідності у номері фактури в експортній декларації країни відправлення №25ITQ3J01DA55391B0 (у графі 44 вказано фактуру PL-2025-235/MG4/2025, тоді як до митного оформлення надано фактуру VAT 235/MG4/2025), а також щодо відсутності відміток митних органів країни відправлення на експортній декларації.
Суд зазначає, що митна декларація країни відправлення в розумінні частини другої статті 53 МК України не є обов'язковим документом, який подається при митному оформленні товару. Такий документ не може бути оцінений як такий, що дає достатні підстави для сумнівів у обґрунтованості визначення декларантом митної вартості товару. Крім того даний документ, є документом продавця, та складений відповідно до вимог країни відправлення і покупець, жодним чином не може впливати на зміст чи форму вказаного документа.
Вказані висновки суду кореспондуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12.02.2026 у справі №460/5068/24.
Таким чином, позивач не може впливати на заповнення експортної декларації країни відправлення і подає її митниці в такому вигляді, в якому отримує від відправника. Невідповідність у номері фактури носить технічний характер, оскільки вага, кількість пакувальних місць та загальна сума в експортній декларації повністю співпадають з даними наданого інвойсу, що дозволяє ідентифікувати документи як такі, що стосуються однієї поставки.
З огляду на викладене, суд вважає, що вказане зауваження митного органу жодним чином не впливає на числові значення митної вартості товару.
В оскаржуваному рішенні відповідач також зазначив, що інвойс виробника №176/E/25 не є доказом виконання договору, оскільки немає документального підтвердження постачання, приймання та оплати; видаткові накладні містять посилання на договори, які не подані; цінова пропозиція виробника від 20.04.2025 не містить кількості товару та умов постачання; розрахунок ціни не містить повної інформації; експертний висновок №19-09/361 не відповідає нормативним вимогам.
Суд зазначає, що інвойс виробника, видаткові накладні, цінова пропозиція (прайс-лист), розрахунок ціни (калькуляція), експертний висновок не належать до основних документів, передбачених частиною другою статті 53 МК України, а є додатковими документами в розумінні частини третьої статті 53 МК України, які подаються (за наявності) на письмову вимогу митного органу.
Верховний Суд у постанові від 23.10.2020 у справі №810/690/17 послідовно зазначав, що прайс-лист не є основним документом відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України, який підтверджує митну вартість товарів; прайс-лист - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який адресований невизначеному колу покупців; жодним нормативним актом, в тому числі і міжнародним, не встановлено вимоги до форми та змісту прайс-листів, тобто прайс-лист є документом довільної форми, а тому митний орган не може посилатись на неповноту чи обмеженість його відомостей, як на підставу для коригування митної вартості товару.
Аналогічно, експертний висновок про якісні та вартісні характеристики товарів є додатковим (факультативним) документом за пунктом 8 частини третьої статті 53 МК України; формальні недоліки експертного висновку не можуть бути самостійною підставою для коригування митної вартості, якщо основні документи (контракт, специфікація, інвойс) містять достовірні та узгоджені відомості про ціну товару.
Суд критично оцінює доводи відповідача щодо неподання позивачем додаткових документів до митного оформлення з огляду на наступне.
Згідно зі статті 53 МК України митний орган має право у виняткових випадках на витребування додаткових документів. У той же час витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.07.2019 у справі №809/872/17.
Неподання декларантом додаткових документів не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за першим методом, що підтверджується наданими до митного оформлення основними документами. Так само як і неподання декларантом запитуваних митним органом документів за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.
При цьому відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. В адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення митний орган повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення; рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №803/916/17 та від 08.10.2019 у справі №803/776/17.
Відповідач безпідставно поставив під сумнів митну вартість товару, зазначену позивачем, та, як наслідок, весь поданий перелік документів і необґрунтовано витребував додаткові документи, оскільки відповідачем не доведено обставин, які б свідчили про існування у митного органу достатніх підстав для виникнення обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначення позивачем числового значення митної вартості імпортованого товару.
ііі. Щодо застосування методу 2а - за ціною договору щодо ідентичних товарів, суд зазначає таке.
Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, після відмови у застосуванні основного методу митним органом застосовано другорядний метод 2а - за ціною договору щодо ідентичних товарів (статті 59 МК України).
Відповідно до частини першої статті 59 МК України у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 згаданого Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
Згідно з частиною другою статті 59 МК України при застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться прийнята митним органом вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як: 1)фізичні характеристики; 2) якість та репутація на ринку; 3) країна виробництва; 4) виробник.
Частиною четвертою статті 59 МК України визначено, що ціна договору щодо ідентичних товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості та на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари.
Відповідно до частини п'ятої статті 59 МК України у разі відсутності такого продажу використовується вартість операції з ідентичними товарами, що продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях; при цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості; інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена.
Згідно з частиною сьомою статті 59 МК України у разі якщо для цілей застосування цього методу виявляється більш як одна вартість договору щодо ідентичних товарів, для визначення митної вартості оцінюваних товарів використовується найменша така вартість.
Частиною другою статті 55 МК України встановлено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 згаданого Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2 і 4 частини другої статті 55 МК України, якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.08.2021 у справі №160/4944/19, від 04.11.2021 у справі №120/2634/19-а, від 13.07.2021 у справі №200/6521/20-а.
Суд встановив, що джерелами інформації для коригування митної вартості за оскаржуваним рішенням №UA209000/2025/100188/1 від 06.05.2025 митним органом використано: щодо товару №1 - митну декларацію №25UA100180501160U8 від 05.02.2025 (TEXACOTE SF 301 - 4,21 EUR/кг) та митну декларацію №25UA100180502774U6 від 19.03.2025 (TEXACOTE SF 390 -- 5,63 EUR/кг); щодо товару №2 - митну декларацію №25UA100180502774U6 від 19.03.2025 (TEXACOTE CR 332 - 3,43 EUR/кг та TEXACOTE CR 395 - 4,83 EUR/кг); щодо товару №3 - митну декларацію №25UA100180501160U8 від 05.02.2025 (TEXACOTE 655A - 5,45 EUR/кг). При цьому за вказаними митними деклараціями умови поставки - EXW Cerano, тоді як за поставкою позивача - FCA Cerano.
У графі 33 оскаржуваного рішення відповідачем зазначено: «Коригування на обсяг партії та комерційні рівні не проводилось».
За змістом частини четвертої статті 59 МК України ціна договору щодо ідентичних товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості та на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари. У разі відсутності такого продажу за частини п'ятої статті 59 МК України ціна підлягає обов'язковому коригуванню з урахуванням зазначених розбіжностей.
Утім, у спірному рішенні відповідач не навів жодних пояснень щодо зіставності оцінюваних та обраних за джерело інформації товарів за обсягом партії, комерційними рівнями та умовами поставки; не здійснив коригування на різницю в умовах поставки (FCA Cerano проти EXW Cerano), які об'єктивно впливають на ціну товару, оскільки за умовами FCA продавець несе додаткові витрати з доставки товару до перевізника покупця та виконання експортних митних формальностей, а за умовами EXW - лише надає товар у своїх приміщеннях; не навів характеристик ідентичних товарів за фізичними характеристиками (зокрема упаковкою - бочки по 200 кг, відра по 25 кг, відра по 1,375 кг тощо), якістю та репутацією на ринку, які мають значення для застосування статті 59 МК України; не навів даних про країну виробництва та виробника товарів за обраними митними деклараціями для перевірки умови ідентичності, передбаченої пунктами 3 та 4 частини другої статті 59 МК України.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 02.06.2022 у справі №460/2674/20, посилання у рішенні про коригування митної вартості лише на номери митних декларацій як на джерела цінової інформації не свідчить про належне обґрунтування митним органом можливості визначення митної вартості за резервним методом; резервний метод повинен ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях, і це обґрунтування повинне бути підтвердженим в рішенні про коригування митної вартості.
Сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів.
Розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості та, як наслідок, коригування митної вартості за другорядними методами.
Наявність у автоматизованій системі аналізу та управління ризиками за напрямом митної вартості відомостей про те, що ідентичний чи подібний товар розмитнювався за більшою митною вартістю, ніж задекларував позивач, оскільки відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті органом доходів і зборів відповідних рішень.
Наявність у названій системі інформації про те, що подібний чи ідентичний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за другорядними методами, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, сезонність, наявність знижок тощо), і сама по собі не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №804/1755/17, від 27.07.2018 у справі №809/1174/17, від 08.02.2019 у справі №825/648/17, від 27.02.2025 у справі №300/784/24.
З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті вищенаведених норм, суд приходить висновку, що відповідач у спірному рішенні про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/100188/1 від 06.05.2025 не виконав вимог частини другої статті 55 МК України щодо обґрунтування числового значення скоригованої митної вартості, не навів пояснень щодо коригувань на обсяг партії, умов поставки, комерційних умов, не довів дотримання умов застосування методу 2а, передбачених статтею 59 МК України. Відсутність аналізу підстав, за яких митний орган дійшов висновку про коригування митної вартості, унеможливлює прийняття обґрунтованого рішення.
З огляду на наведене та зважаючи на те, що завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення (вчинення дій) суб'єктом владних повноважень, то порушене право позивача у даному випадку підлягає відновленню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/100188/1 від 06.05.2025.
Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи суд не встановив.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
V. Судові витрати
Відповідно до положень статті 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір, сплачений за подання позовної заяви у розмірі 3028,00 грн.
Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд висновує таке.
Від позивача надійшло клопотання про розподіл судових витрат, у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати у розмірі 9000,00грн - оплата послуг правничої допомоги.
Заява обґрунтована тим, що між позивачем та Адвокатським бюро «КУЛЬЧИЦЬКИЙ ТА ПАРТНЕРИ» укладено договір про надання правової допомоги від 01.08.2025.
Згідно з пунктом 3.1 договору розмір гонорару, який клієнт сплачує бюро за надану в межах договору про надання правової допомоги, визначається відповідно до виставлених рахунків та/або актів наданих послуг, які підписані обома сторонами.
Вид наданих позивачу послуг професійної правової допомоги, їх тривалість та вартість підтверджується детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги у справі №380/22399/25. Відповідно до цього опису, витрати на правничу допомогу адвоката становлять 9000,00 грн та включають в себе: опрацювання наданих клієнтом (позивачем) Адвокатському бюро «КУЛЬЧИЦЬКИЙ ТА ПАРТНЕРИ» документів, на підставі яких підготовлено позов - 2 год - 1500,00 грн; вивчення судової практики, що регулює питання визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів - 1 год -750,00 грн; збір доказів, ксерокопія документів, формування та підготовка позовної заяви - 7 год - 5250,00 грн; підготовка відповіді на відзив - 2 год - 1500,00 грн. Всього: 9000,00 грн.
Вирішуючи заяву про розподіл судових витрат, суд виходив з такого.
Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, обсягу наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.
Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Суд встановив, що між Позивачем та Адвокатським БЮРО «КУЛЬЧИЦЬКИЙ ТА ПАРТНЕРИ» укладено договір №01-08-25/Ф про надання правової допомоги від 01.08.2025. Відповідно до детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги у справі №380/22399/25, витрати на правничу допомогу адвоката становлять 9000,00 грн та включають в себе: опрацювання наданих клієнтом (позивачем) Адвокатському бюро «КУЛЬЧИЦЬКИЙ ТА ПАРТНЕРИ» документів, на підставі яких підготовлено позов - 2 год - 1500,00 грн; вивчення судової практики, що регулює питання визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів - 1 год - 750,00 грн; збір доказів, ксерокопія документів, формування та підготовка позовної заяви - 7 год - 5250,00 грн; підготовка відповіді на відзив - 2 год - 1500,00 грн.
Загальна вартість робіт за договором становить 9000,00 грн.
Суд повторно зазначає, що відповідно до частини п'ятої статті 134 КАС України розмір итрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої вказаної статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
На підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених представником позивача доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за необхідне зазначити, що витрати на послуги, надані згідно з вказаним переліком на загальну суму 9000,00 грн не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та є явно завищеними, оскільки справа за своїм характером не є складною, не потребує значного часу на виконання відповідних робіт (надання послуг) та не є співмірною із обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Таким чином з врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, ступеня складності предмета спору, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу до 2000,00 грн.
Тому заяву представника позивача про розподіл судових витрат необхідно задовольнити частково.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Флексорес» до Львівської митниці про визнання протиправним і скасування рішення задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/100188/1 від 06.05.2025.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці код ЄДРПОУ 43971343, адреса: 79000, м.Львів, вул.Костюшка, 1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Флексорес» код ЄДРПОУ 38953610, адреса: 81144, Львівська область, Пустомитівський район, с.Чишки, вул.Лесі Українки, 53 судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці код ЄДРПОУ 43971343, адреса: 79000, м.Львів, вул.Костюшка, 1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Флексорес» код ЄДРПОУ 38953610, адреса: 81144, Львівська область, Пустомитівський район, с.Чишки, вул.Лесі Українки, 53 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Гулик Андрій Григорович