15 травня 2026 рокусправа № 380/2169/26
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - військова частина НОМЕР_2 , про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі рапорту від 17.01.2026;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з підстав, що зазначені в абзаці 16 пункту 3 частини 12 статті 26 цього Закону.
Позовні вимоги мотивовані протиправною відмовою відповідача у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби у зв'язку із загибеллю його батька, майора ОСОБА_2 , під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України. Позивач посилається на те, що смерть його батька настала внаслідок захворювання (злоякісне новоутворення правої легені), причинно пов'язаного із захистом Батьківщини, що підтверджується витягом з протоколу засідання 16 Регіональної військово-лікарської комісії від 09.02.2022 № 30, та довідкою військової частини НОМЕР_3 від 23.11.2021 №1618 про безпосередню участь майора ОСОБА_2 у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях у періоди з 09.07.2014 по 01.11.2021. Також зазначає, що скасування командиром військової частини НОМЕР_2 наказу про звільнення після його доведення до позивача порушує принцип правової визначеності та порушує його законні очікування.
Ухвалою суду від 16.02.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами; залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - військову частину НОМЕР_2 ; відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
На адресу суду 03.03.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що абзац 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» встановлює підставу для звільнення лише для близьких родичів військовослужбовців, які належать до категорії «бойових безповоротних втрат» згідно з Інструкцією з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280. Натомість батько позивача, на думку відповідача, належить до категорії «інших померлих» (помер від захворювання та з інших причин, не пов'язаних з участю в бойових діях). Крім того, відповідач зазначає, що на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 безпосередньої участі у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони не приймав, а формулювання «загинули» в абзаці 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону не охоплює випадків смерті від захворювання.
06.03.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначає про помилковість доводів відповідача про ототожнення підстав звільнення з категорією «бойових безповоротних втрат», передбаченою Інструкцією №280, оскільки відповідна Інструкція має обліково-статистичний характер і не може звужувати зміст законодавчої гарантії, встановленої Законом. Також представник позивача наголошує на тому, що Закон не містить вимоги щодо перебування особи у день смерті безпосередньо в районі проведення відповідних заходів, а вирішальним є причинний зв'язок між участю в заходах та настанням смерті.
10.03.2026 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких останній додатково обґрунтовує свою позицію розмежуванням понять «загибель» і «смерть», посилаючись на пункт 21.5 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402, а також на висновки Сьомого апеляційного адміністративного суду в постанові від 27.08.2024 у справі №560/17771/23.
13.03.2026 від представника позивача надійшли додаткові пояснення, в яких останній зазначає про безпідставність доводів відповідача про розмежування понять «загибель» та «смерть», посилаючись на правові позиції П'ятого апеляційного адміністративного суду у постанові від 22.09.2025 у справі №420/6568/25, від 16.01.2026 у справі №420/23541/25, Сьомого апеляційного адміністративного суду у справі №600/1860/24-а, а також на висновки Верховного Суду від 17.07.2024 у справі №600/548/23-а.
Третя особа правом подати пояснення на позовну заяву не скористалася. Ухвалу про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви надіслано на адресу Військової частини НОМЕР_2 рекомендованим листом, який повернувся на адресу суду.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 11.03.2022 у віці 20 років був призваний на військову службу за мобілізацією, та проходить її в посаді начальника служби захисту інформації в автоматизованих системах військової частини НОМЕР_2 .
Батько позивача - ОСОБА_2 , майор, заступник командира реактивного артилерійського дивізіону з тилу бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_3 , був призваний на військову службу 19.05.2014 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до Довідки військової частини НОМЕР_3 від 23.11.2021 №1618 про участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпечення їх здійснення (про безпосередню участь особи в антитерористичній операції), майор ОСОБА_2 брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у періоди: з 09.07.2014 по 23.09.2014, з 08.10.2014 по 04.01.2015, з 04.02.2015 по 15.04.2015, з 29.07.2015 по 09.12.2015, з 20.02.2016 по 23.06.2016, з 16.10.2016 по 23.11.2016, з 29.11.2016 по 15.02.2017, з 15.01.2018 по 30.04.2018, з 30.04.2018 по 10.06.2018, з 18.06.2018 по 14.08.2018, з 05.02.2019 по 04.04.2019, з 24.07.2019 по 08.09.2019, з 24.06.2020 по 12.11.2020, з 04.06.2021 по 01.11.2021.
У 2021 році у ОСОБА_2 виявлено онкологічне захворювання, а саме злоякісне новоутворення правої легені. Через різке погіршення здоров'я 02.11.2021 ОСОБА_2 було госпіталізовано до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (м. Львів), де він і помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Факт смерті ОСОБА_2 підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим 08.12.2021 Старостою Воле-Висоцького старостинського округу №1 Жовківської міської ради Львівського району Львівської області, та лікарським свідоцтвом про смерть №75 від 06.12.2021.
Згідно з витягом з протоколу засідання 16 Регіональної військово-лікарської комісії №30 від 09.02.2022, захворювання «злоякісне новоутворення правої легені» майора ОСОБА_2 , 1976 року народження, підтверджене військово-медичними документами за листопад-грудень 2021 року, виданими ВМКЦ Західного регіону, та свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 08.12.2021, послужило причиною смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 - «ЗАХВОРЮВАННЯ І ПРИЧИНА СМЕРТІ, ТАК, ПОВ'ЯЗАНІ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ».
Родинний зв'язок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_1 серії « НОМЕР_5 , де ОСОБА_2 зазначений його батьком.
17.01.2026 ОСОБА_1 звернувся до свого безпосереднього командира військової частини НОМЕР_2 із рапортом про звільнення з військової служби у зв'язку із загибеллю його батька, ОСОБА_2 , під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану в Донецькій та Луганській областях, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Того ж дня, 17.01.2026, командир військової частини НОМЕР_2 передав засобами системи електронного документообігу (СЕДО) матеріали щодо звільнення позивача до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_6 армійський корпус).
22.01.2026 командиром 11 армійського корпусу оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » Сухопутних військ Збройних Сил України було прийнято наказ №6, відповідно до якого ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас.
23.01.2026 позивачу було вручено витяг із вказаного наказу.
Втім, наступного дня, 24.01.2026, командиром військової частини НОМЕР_2 було повідомлено позивача про скасування наказу про звільнення.
28.01.2026 командувачем 11 армійського корпусу оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » Сухопутних військ Збройних Сил України прийнято наказ №7, яким пункт 22 параграфу 13 наказу командира 11 армійського корпусу оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » Сухопутних військ Збройних Сил України від 22.01.2026 №6 про звільнення з займаної посади та звільнення у запас лейтенанта ОСОБА_1 скасовано як не реалізований.
Листом військової частини НОМЕР_1 від 31.01.2026 №ОКП11АК/3369/133/520 повідомлено позивача про те, що відповідно до якого подання військової частини НОМЕР_2 щодо звільнення з військової служби лейтенанта ОСОБА_1 залишено без реалізації з огляду на відсутність правових підстав для звільнення.
Як слідує з вказаного листа, відповідач, обґрунтовуючи відмову, фактично виходив з того, що поняття «загибель» (внаслідок бойових дій) та «смерть від захворювання» не є тотожними; оскільки законодавець не включив до диспозиції підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону формулювання «або померли внаслідок захворювання», то ця норма не може бути застосована до випадку позивача; крім того, на момент настання смерті особа не брала безпосередньої участі у бойових діях або заходах із відсічі агресії.
Не погоджуючись із діями відповідача щодо залишення подання про звільнення без реалізації, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи спір, суд керується наступним.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Підставою для звільнення з військової служби, передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Так, підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з абзацом 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, визначено Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170).
Відповідно до пункту 30 частини 5 Додатка 19 «Перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби» до Інструкції №170, для підтвердження підстави звільнення у випадку, якщо їхні близькі родичі загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану, подаються:
документи, що підтверджують родинні зв'язки (свідоцтво про шлюб, свідоцтва про народження тощо), або копія посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці, або копія посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якому проставляється відмітка про норму Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на підставі якої особі надано статус, або витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни;
копія свідоцтва про смерть особи;
документи, які підтверджують факт загибелі (смерті) під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану, або копія рішення суду про оголошення особи померлою у порядку, визначеному Цивільним кодексом України, або витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин або рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення померлою у порядку, визначеному Цивільним кодексом України.
У спірних правовідносинах ключовим є питання, чи охоплює правова конструкція «загинули … під час безпосередньої участі у … здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях», передбачена абзацом 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, випадки, коли смерть близького родича військовослужбовця настала внаслідок захворювання, причинно пов'язаного із захистом Батьківщини.
Вирішуючи це питання, суд враховує таке.
Підпунктом «д» пункту 21.5 глави 21 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402 (далі - Положення №402), визначено, що формулювання «Захворювання, ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини» застосовується у випадках, коли захворювання виникло під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, безпосередньої участі в антитерористичній операції (операції об'єднаних сил), забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією проти України, або коли захворювання, яке виникло до цього, у зазначені періоди служби досягло такого розвитку, що призводить до непридатності (у тому числі й тимчасової) до військової служби.
Згідно з пунктом 2.4.3 Положення №402, саме військово-лікарські комісії є спеціально уповноваженими органами, до повноважень яких віднесено встановлення причинного зв'язку поранення, контузії, травми, захворювання або смерті військовослужбовця з проходженням військової служби та захистом Батьківщини.
Як встановлено судом, відповідно до витягу з протоколу засідання 16 Регіональної військово-лікарської комісії №30 від 09.02.2022, постановлено висновок: «ЗАХВОРЮВАННЯ І ПРИЧИНА СМЕРТІ, ТАК, ПОВ'ЯЗАНІ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ».
Висновок 16 Регіональної військово-лікарської комісії від 09.02.2022 №30 є чинним, не скасованим та обов'язковим для врахування органами військового управління.
Суд зазначає, що відповідно до підпункту «д» пункту 21.5 глави 21 розділу II Положення №402, таке формулювання може бути застосоване виключно у випадках, коли захворювання виникло саме у періоди безпосередньої участі особи у відповідних заходах із забезпечення національної безпеки і оборони. Відтак, висновком військово-лікарської комісії №30 від 09.02.2022 в межах її компетенції встановлено факт того, що захворювання, яке призвело до смерті майора ОСОБА_2 , виникло у періоди його безпосередньої участі у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях.
Цей факт підтверджується також довідкою військової частини НОМЕР_3 від 23.11.2021 №1618, якою підтверджується, що упродовж тривалого часу - з 09.07.2014 по 01.11.2021 - батько позивача безпосередньо брав участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів. Госпіталізація ОСОБА_2 (02.11.2021) та його смерть ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) настали безпосередньо після завершення останнього періоду такої участі.
Щодо аргументів відповідача про необхідність розмежування понять «загибель» та «смерть» у контексті застосування абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, то суд зазначає таке.
Інструкція №170, якою врегульовано порядок документального підтвердження підстав для звільнення з військової служби, у пункті 30 частини 5 Додатка 19 використовує формулювання «загибель (смерть)», «загиблий (померлий)» як взаємопов'язані категорії. Зокрема, для підтвердження відповідної підстави звільнення передбачено подання, поряд з іншими, копії свідоцтва про смерть особи та документів, які підтверджують факт загибелі (смерті) під час безпосередньої участі у відповідних заходах, а також копії посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці.
Тобто сам підзаконний нормативно-правовий акт, який деталізує порядок реалізації законодавчої гарантії, передбаченої абзацом 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, не встановлює формального розмежування між поняттями «загибель» та «смерть» у тому значенні, на якому наполягає відповідач.
Посилання відповідача на положення Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280 (далі - Інструкція №280), в частині розмежування «бойових безповоротних втрат» та «інших померлих (загиблих)», є нерелевантними до спірних правовідносин. Як обґрунтовано вказує представник позивача, Інструкція №280 має обліково-статистичний характер та регламентує порядок документального відображення проходження служби, ведення довідкової роботи, формування та систематизацію баз даних, тобто застосовується для внутрішнього адміністрування системи Міністерства оборони України. Відповідно, ця Інструкція не може звужувати зміст законодавчої гарантії, встановленої актом вищої юридичної сили - Законом №2232-XII.
Згідно з частиною 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Формальне розмежування понять «загинув» та «помер» не має самостійного юридичного значення при вирішенні питання про застосування гарантій, передбачених законодавством для сімей військовослужбовців. Визначальним є не буквальне формулювання у документах, а фактичні обставини смерті та наявність причинного зв'язку між нею і виконанням військового обов'язку чи захистом Батьківщини.
Крім того, ні Законом №2232-XII, ні Положенням №1153/2008 не передбачено таких обставин чи умов як розмежування смерті та загибелі військовослужбовця, який виконує військовий обов'язок.
Суд також зазначає, що посилання відповідача на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2024 у справі №560/17771/23, в якій було розмежовано поняття «загибель» та «смерть», не може бути взяте до уваги, оскільки в цій справі досліджувалися інші правовідносини - питання призначення одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовця, а не звільнення з військової служби. Натомість при вирішенні питання про звільнення з військової служби визначальним є причинний зв'язок смерті близького родича з виконанням обов'язків військової служби, що в даному випадку встановлено компетентним органом - 16 Регіональною військово-лікарською комісією.
Доводи відповідача про те, що на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 безпосередньої участі у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони не приймав, не можуть бути взяті до уваги, оскільки абзац 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII не містить вимоги щодо перебування особи у день смерті безпосередньо в районі проведення відповідних заходів. Закон не містить вимоги, щоб смерть настала безпосередньо у день виконання бойового завдання або під час фактичного перебування у районі бойових дій. Вирішальним є встановлений причинний зв'язок між участю у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони та настанням смерті, що в даному випадку підтверджується висновком військово-лікарської комісії та обставинами безпосередньо передуючої смерті госпіталізації, яка відбулася лише за один день після завершення останнього періоду участі майора ОСОБА_2 у відповідних заходах.
Ототожнення відповідачем критерію «під час безпосередньої участі» із буквальним перебуванням у районі виконання завдань у день смерті є штучним звуженням змісту норми закону. Такий підхід ігнорує характер військової служби та специфіку наслідків участі у бойових діях, зокрема можливість настання смерті внаслідок захворювання, отриманого під час виконання відповідних завдань.
Беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що захворювання, яке слугувало причиною смерті майора ОСОБА_2 (злоякісне новоутворення правої легені), виникло саме під час проходження ним військової служби та безпосередньої участі у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, що встановлено висновком компетентного органу - 16 Регіональної військово-лікарської комісії та підтверджується довідкою про участь у відповідних заходах. Причина смерті батька позивача безпосередньо пов'язана із захистом Батьківщини, що згідно зі змістом абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII є підставою для звільнення позивача з військової служби.
Таким чином, до рапорту від 17.01.2026 позивачем додано документи, які належним чином підтверджують обставини, передбачені пунктом 30 частини 5 Додатка 19 до Інструкції №170, а саме: копію свідоцтва про народження, яким підтверджується родинний зв'язок між позивачем та ОСОБА_2 ; копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 ; копію витягу з протоколу засідання 16 Регіональної ВЛК №30 від 09.02.2022, яким встановлено, що захворювання, яке призвело до смерті ОСОБА_2 , та причина його смерті пов'язані із захистом Батьківщини. Долучені позивачем документи у своїй сукупності підтверджують наявність обставин, які є підставою для звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII з підстав, передбачених абзацом 16 пункту 3 частини 12 статті 26 цього Закону.
За таких обставин дії відповідача щодо залишення без реалізації подання військової частини НОМЕР_2 про звільнення з військової служби лейтенанта ОСОБА_1 від 17.01.2026 не відповідають положенням підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII та статті 19 Конституції України, є протиправними та порушують законні права позивача.
Крім того, при оцінці правомірності дій відповідача суд також враховує, що першочергово, наказом командира 11 армійського корпусу оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » Сухопутних військ Збройних Сил України від 22.01.2026 №6 позивача було звільнено з військової служби у запас. 23.01.2026 позивачу було вручено витяг з вказаного наказу, що свідчить про завершення юридичної процедури звільнення з військової служби. Втім, наказом командувача 11 армійського корпусу оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » від 28.01.2026 №7 вказаний наказ було скасовано як не реалізований.
Принцип правової визначеності як складова верховенства права (стаття 8 Конституції України) передбачає однозначність та передбачуваність правозастосування, а також послідовність і несуперечливість у діяльності суб'єктів владних повноважень. Скасування наказу про звільнення після його доведення до відома позивача з мотивів, які не відповідають вимогам закону, поставило останнього у стан правової невизначеності та порушило його законні очікування щодо припинення проходження військової служби.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що один із аспектів верховенства права полягає в тому, що, коли суди ухвалили остаточне рішення з якогось питання, їхнє рішення не може бути піддане сумніву (рішення у справі «Брумареску проти Румунії» від 28.10.1999, заява №28342/95). Аналогічний підхід застосовується і до адміністративних рішень, які набули чинності та з яких особа отримала певні правові наслідки.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі рапорту від 17.01.2026.
Стосовно позовної вимоги зобов'язального характеру про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 , суд зазначає таке.
Суд зазначає, що в постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 380/12913/21.
Згідно частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням наведеного, обираючи належний спосіб захисту прав позивача в спірних правовідносинах, суд дійшов висновку про необхідність визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби позивача на підставі рапорту від 17.01.2026 та зобов'язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з підстав, що зазначені в абзаці 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», із врахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.
Таким чином, позов належить задовольнити частково.
Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пунктів 12, 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі рапорту від 17.01.2026.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 ) про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з підстав, що зазначені в абзаці 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», із врахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Желік О.М.