справа №380/24880/25
14 травня 2026 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 30.01.2020 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 20.09.2025 грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року та 01.01.2025 року відповідно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 за період з 30.01.2020 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 20.09.2025 грошове забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року та 01.01.2025 року відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 та з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по день фактичної виплати.
Посилається на те, що під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 у періоди з 30.01.2020 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 20.09.2025 відповідач нараховував йому грошове забезпечення у заниженому розмірі, а саме виплачував посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 у розмірі 1762,00 грн, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2025). Зазначає, що Постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, якою в п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 запроваджено сталу розрахункову величину 1762,00 грн, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнана протиправною та нечинною. Невірне нарахування посадового окладу та окладу за військовим званням, на думку позивача, призвело до отримання у заниженому розмірі також грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Окремо вказує, що несвоєчасна виплата грошового забезпечення породжує право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ. Просить позов задовольнити повністю.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення військовослужбовців є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, що становить 1762,00 грн. Стверджує, що примітки до додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 мають інформаційний характер та не можуть містити норм права. Посилається на положення п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ від 06.12.2016 щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів. Стосовно вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів зазначає, що така компенсація виплачується лише за умови порушення строків виплати нарахованого доходу, а оскільки відповідні суми грошового забезпечення позивачу не нараховувалися, підстав для компенсації немає; крім того, кошти з державного бюджету для здійснення такої виплати у військову частину не виділяються. Просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Ухвалою судді від 29.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у Збройних Силах України на посаді начальника служби ракетно-артилерійського озброєння логістики Військової частини НОМЕР_1 у військовому званні майор.
Наказом командувача повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 06.08.2025 №56 позивача призначено на посаду начальника служби ракетно-артилерійського озброєння логістики військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.09.2025 №294 з 20.09.2025 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв'язку з вибуттям до нового місця служби.
Як видно з довідок про всі види та розміри грошового забезпечення ОСОБА_1 від 07.01.2026 №1146/85/5пс (за період з січня 2020 року по травень 2023 року) та від 07.01.2026 №1146/85/7пс (за період з червня 2025 року по вересень 2025 року), виданих Військовою частиною НОМЕР_1 , нарахування і виплата грошового забезпечення позивачу здійснювались, зокрема: посадовий оклад - у розмірі 4930,00 грн, оклад за військовим званням - у розмірі 1340,00 грн, тобто із використанням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01.01.2018 (1762,00 грн).
У довідці від 07.01.2026 №1146/46/1874пс Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що нарахування і виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 30.01.2020 по день звільнення з військової служби здійснено шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, та що підстав для здійснення перерахунку і виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з січня 2020 року по 20 вересня (включно) 2025 року у Військовій частині НОМЕР_1 немає.
Уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо обрахунку посадового окладу, окладу за військовим званням, інших додаткових та одноразових виплат, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2025), а також стосовно ненарахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до абз.1 ч.1 ст.9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.2 ст.9 Закону №2011-ХІІ).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закону №2011-ХІІ).
За приписами абз.1 ч.4 ст.9 Закону №2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30.08.2017 Кабінет Міністрів України видав постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 (далі - Постанова №704).
Згідно з п.2 Постанови №704, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Відповідно до п.4 Постанови №704 (у первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21.02.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Постанова №103 набула чинності з 24.02.2018.
Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови №103, яким були внесені зміни до п.4 Постанови №704.
Наслідком скасування вказаних змін стало відновлення первинної редакції п.4 Постанови №704 (станом на 30.07.2018), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно до ч.2 ст.265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, з 29.01.2020 діє редакція п.4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018».
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 13.03.2025 у справі №240/27296/21 та від 16.10.2025 у справі №120/10479/24, в яких сформовано висновок щодо застосування п.4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції від 29.01.2020. Разом з тим, практика Верховного Суду щодо застосування указаної норми права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною і суд не бачить підстав для відступу від цих висновків, вважає їх застосовними до обставин цієї справи.
Надалі, 12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704», пунктом 2 якої внесені зміни до п.4 Постанови №704, шляхом викладення абз.1 в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Постанова №481 набрала чинності 20.05.2023, тобто з цієї дати Кабінет Міністрів України запровадив сталу розрахункову величину 1762,00 грн замість прив'язки до прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня календарного року.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови №481 неправомірними та визнано протиправним і нечинним п.2 Постанови №481 стосовно внесення змін до п.4 Постанови №704.
Таким чином, із 18.06.2025 наслідком втрати чинності п.2 Постанови №481 є відновлення можливості застосування п.4 Постанови №704 у первинній редакції, тобто із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Оцінюючи правомірність дій (бездіяльності) відповідача за період з 18.06.2025 по 20.09.2025, суд враховує також правову позицію, сформульовану Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.02.2026 у справі №520/5814/24, згідно з якою до правовідносин, пов'язаних із обчисленням грошового забезпечення військовослужбовців у період дії Постанови №481, під час визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися п.4 Постанови №704 у первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не редакція, змінена Постановою №481, якою запроваджено фіксовану розрахункову величину 1762,00 грн. Мотивуючи такий висновок, Верховний Суд виходив із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, закріплених у ч.3 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного календарного року складав: 2102,00 грн (Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX), 2270,00 грн (Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-IX), 2481,00 грн (Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-IX), 2684,00 грн (Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX) та 3028,00 грн (Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-IX).
Таким чином, зважаючи на встановлену законодавством правову регламентацію спірних правовідносин та з урахуванням фактичних обставин справи, суд приходить висновку, що грошове забезпечення позивача з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням у періоди з 30.01.2020 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 20.09.2025 мало б визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не «на 01.01.2018».
Відтак, дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу за період з 30.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення у заниженому розмірі, а саме - без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 (2102,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 (2270,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 (2481,00 грн) та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 (2684,00 грн), а також за період з 18.06.2025 по 20.09.2025 - без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 (3028,00 грн), є протиправними. З тих самих мотивів відповідачем неправильно нараховувались у спірний період інші щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення, розмір яких, в силу вимог Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, залежав від розміру місячного грошового забезпечення.
Тому, похідні вимоги про спонукання до вчинення дій з перерахунку та виплати грошового забезпечення, у тому числі грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по день фактичної виплати, суд враховує таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).
Статтею 1 Закону №2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно із ст.2 Закону №2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до норм ст.ст.3, 4 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок №159, відповідно до п.2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Як визначено в п.3 Порядку №159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Згідно з п.4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З системного аналізу цих правових норм слід зробити висновок, що основними умовами для виплати компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (в тому числі одноразової грошової допомоги) та 2) виплата нарахованих доходів.
При цьому, виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу і обчислюється за кожен місяць періоду невиплати доходу.
Тобто законодавець пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 24.01.2023 року у справі №200/10176/19-а та від 31.07.2024 року у справі №480/1704/19.
Оскільки спірні суми грошового забезпечення відповідачем ще не нараховані і не виплачувались, то суд вважає, що у спірних відносинах не настала обставина, з якою закон пов'язує виникнення у відповідача обов'язку здійснити нарахування й виплату компенсації втрати частини доходів. А, відтак, позовні вимоги в цій частині є передчасними.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21.08.2024 року у справі №200/63/23 та Восьмим апеляційним адміністративним судом у постанові від 10.06.2024 року у справі №380/18671/24.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Щодо судового збору, то згідно з п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від його сплати, а відтак розподіл на підставі ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 134, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за періоди з 30.01.2020 по 19.05.2023 (включно) та з 18.06.2025 по 20.09.2025 (включно) грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2025).
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: військове містечко, с.Липники, Львівський район, Львівська область, 81134; РНОКПП: НОМЕР_4 ) за періоди з 30.01.2020 по 19.05.2023 (включно) та з 18.06.2025 по 20.09.2025 (включно) грошове забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2025), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше проведених виплат.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ланкевич А.З.