Справа № 372/1403/26
Іменем України
20 квітня 2026 року Суддя Обухівського районного суду Київської області Кравченко М.В., розглянувши матеріали, що надійшли від Обухівського РУП ГУ МВС України про притягнення до адміністративної відповідальності :
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилась у місті Обухів Київської області, громадянки України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , непрацюючої,
по ст.184 ч.1 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №966639 від 05.03.2026 року ОСОБА_1 ухилилась від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо виховання свого сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який в січні 2026 року на території Академічного ліцею № 1 імені А.С.Малишка ОМР, що за адресою: м.Обухів, вул.Київська, 18, розповсюджував відео за участі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , серед учнів вищевказаного навчального закладу, чим принизив честь та гідність останнього, тобто вчинила ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, чим скоїла правопорушення, передбачене ч.1 ст.184 КУпАП .
При складенні протоколу та розгляді справи ОСОБА_1 вину не визнала, пояснила, що їй нічого не було відомо про поширення відео із однокласником сина до повідомлення батьків дітей, але син заперечує те, що це робив саме він.
Вважаю, що матеріалами справи не доведено наявність винних дій ОСОБА_1 щодо вчинення інкримінованого правопорушення, оскільки жодних належних і допустимих доказів суду не надано, а покази притягуваної при розгляді справи суперечать відомостям, викладеним в протоколі про адміністративне правопорушення.
При цьому письмові та усні пояснення ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_2 містять відомості про заперечення факту здійснення розповсюдження відео за участі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , серед учнів вищевказаного навчального закладу, саме ОСОБА_2 . Будь-якими іншими доказами такі обставини не спростовані.
Так, під час судового засідання судом було встановлено факт розповсюдження відео за участі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , серед учнів Академічного ліцею № 1 імені А.С.Малишка ОМР, чим принижено честь та гідність останнього, що підтверджується усними та письмовими поясненнями опитаних в суді ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , а також наявними у справі письмовими доказами.
Однак аналіз вказаних доказів не дає достатніх підстав стверджувати, що вказані діяння були вчинені саме сином ОСОБА_1 , саме у час та місці, вказаному у протоколі про адміністративне правопорушення. Так, опитані неповнолітні вказували на демонстрування вказаного відео у минулому році, а не у 2026 році, хоч достовірне встановлення дати вчинення правопорушення є суттєвим для вирішення питання про застосування строків давності притягнення до адміністративної відповідальності. Крім того, неповнолітні діти також вказували на наявність відео у різних учнів, однак достовірних і об'єктивних даних, які б вказували на те, що ініціатором поширення цього відео був саме ОСОБА_2 під час розгляду в суді не встановлено.
Твердження окремих свідків про розповсюдження вказаного відео саме ОСОБА_13 носило характер припущення, оскільки вони вказували, що вони саме так вважають виходячи із власної суб'єктивної оцінки відомої їм інформації.
Однак, суд не можу припущення покладати в основу судового рішення, а належних і допустимих доказів відповідних обставин суду не подано та під час судового розгляду не виявлено.
При оцінці поданих до суду доказів слід прийняти до уваги наступне.
Відповідно до ч. 2 ст.7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди України при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ, справи про адміністративні правопорушення є кримінальним для цілей застосування Конвенції (див. рішення у справах «Езтюрк проти Німеччини» (Ozturk v. Germany), від 21 лютого 1984 року, пп. 52-54, Series A № 73; «Лауко проти Словаччини» (Lauko v. Slovakia), 2 вересня 1998 року, пп. 56-59, Reports of Judgments and Decisions 1998-VI; та ухвалу щодо прийнятності у справі «Рибка проти України» (Rybka v. Ukraine), заява № 10544/03, від 17 листопада 2009 року). Той факт, що стягнення, застосоване до заявниці судом,- штраф - було згодом замінено на зауваження, не може позбавити правопорушення, про яке йдеться, притаманного йому кримінального характеру (Справа Лучіанінова проти України).
Отже, розглядаючи справу з притягнення до адміністративної відповідальності, слід забезпечити гарантії і принципи законності щодо особи, яка притягається до відповідальності.
Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на недосконалість чинного законодавства України і необхідність дотримуватися принципу правової визначеності. Вказане ЄСПЛ зокрема висловлює у рішеннях «Єлоєв проти України» від 06 листопада 2008 року, «Фельдман проти України» від 08 квітня 2010 року, «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, тощо.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» визначено концепцію якості закону, з вимогою, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого питання, порушує вимогу «якості закону». В разі, коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосовувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Оскільки Кодекс України про адміністративні правопорушення не містить норм, які б врегульовали питання належності і допустимості доказів, а, як зазначено вище, окремі процесуальні питання у цій справі можуть вирішуватись із застосування аналогії закону, є доцільним застосувати при оцінці допустимості доказів приписи глави 4 Кримінального процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 84 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадянина, встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків, що визначено ст. 10 КУпАП.
Кодекс України про адміністративне правопорушення визначає, що адміністративне правопорушення по своїм субєктивним властивостям - діяння чи бездіяльність, вчинені з певною ціллю і з певних мотивів. Ці органічно звязані між собою, взаємозалежні форми психічної активності створюють зміст субєктивної сторони правопорушення. Вина це є психічне ставлення особи в формі умислу або необережності до своїх дій і їх наслідкам. Вина - це обовязкова умова адміністративної відповідальності.
Умисел - це відношення пізнавальної можливості і волі суб'єкта до вчиненого ним діяння. Його обовязкові елементи, це повне усвідомлення протиправності скоєного діяння в його юридичних і соціально-побутових особливостях, передбачення антигромадських результатів свого діяння (бездіяльності), бажання або усвідомлене допущення настання вказаних наслідків. Відсутність умислу і необережності засвідчують про випадок - такому збігу життєвих обставин, при яких особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати властивостей вчиненого або не передбачала і не могла передбачати наслідків вчиненого діяння. Випадок і вина - це категорії взаємовиключні, а тому вчинення діяння або бездіяльності випадково не є умовою адміністративної відповідальності.
З пояснень ОСОБА_1 вбачається, що вона не схвалює розповсюдження зазначеного у протоколі відео серед учнів, проводила із сином бесіду з приводу неприпустимості подібних дій, заперечує своє ухилення від участі у належному вихованні сина.
Відповідно до ст.10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Проте, матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять жодних даних про форму вини, про наявність прямого умислу на вчинення адміністративного правопорушення, та не містять жодних доказів на підтвердження такого умислу.
Вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними і достатніми доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст.62 Конституції України).
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Враховуючи усі обставини, викладені вище, слід вважати недоведеним наявність в діях особи суб'єктивної сторони (вини у формі умислу) адміністративного правопорушення та негативні наслідки таких дій.
За нормою ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який визначає людину, її права та свободи найвищою цінністю в державі, що обумовлює можливість обмеження її прав та свобод лише при неухильному дотриманні законодавства України та лише за наявності вини.
Тобто особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише у тому разі, якщо її вину у вчиненні правопорушення буде доведено поза розумним сумнівом, на підставі належних та допустимих доказів із дотриманням встановленої законом процедури.
Відповідно до п.43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п.282) доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
Вважаю, що у цій справі винуватість ОСОБА_1 не було доведено з дотриманням критерію «поза розумним сумнівом».
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю в разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Отже, за наявності обставин, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення розпочате провадження підлягає закриттю, такою обставиною в даному випадку є відсутність (недоведеність) в діях притягуваної складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП.
За таких обставин за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення провадження по справі слід закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.
Враховуючи вище наведене, дослідивши всі зібрані докази, що містяться при справі, керуючись ст. ст. 7, 184, 221, 245, п.1 ч. 1 ст. 247, 251, 252, 276, 280, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга, подається до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя М.В.Кравченко