Справа № 758/14900/19
Категорія 67
05 серпня 2020 року місто Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого - судді Ларіонової Н.М.,
при секретарі судового засідання Волошиній А.М.,
за участю: представника позивача - адвоката Степанова О.Л.,
відповідача ОСОБА_1 ,
представника відповідача - адвоката Плагун Л.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в м.Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу батька, -
В березні 2020 р. позивач звернулася з позовом до суду, в якому уточнивши позовні вимоги, просить надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у супроводі матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без згоди та супроводу батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у період з 15.01.2020 р. по 15.04.2020 р. включно до Італянської Республіки.
Позов мотивований тим, що 06 листопада 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (актовий запис №1979). Від цього шлюбу мають спільну малолітню дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що у Подільському районному у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві складено відповідний актовий запис №1478. Відповідач ОСОБА_1 категорично відмовляється в добровільному порядку надавати дозвіл на тимчасовий виїзд дитини за кордон, не вичиняє будь-яких дій для оформлення виїзду дитини за кордон у її супроводі, не надає нотаріально посвідченої згоди на виїзд за межі України до Італійської Республіки. Будь-які спроби отримання від батька дитини добровільної згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон виявилися безрезультатними. Позивачка неодноразово клопотала перед відповідачем про надання дозволу на виїзд дитини до Італійської Республіки для відпочинку та оздоровлення, однак останній відмовляє у наданні дозволу, чим свідомо блокує тимчасовий виїзд дитини за кордон.
Провадження у справі відкрито ухвалою від 02.01.2020 р. з призначенням розгляду за правилами загального позовного провадження.
Відповідачем було подано відзив, в якому сторона відповідача просила відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що позивачка прагне вивезти дитину за кордон і залишитися там постійно проживати. Крі того, в позовній заяві не зазначено місце їх проживання, мета поїздки та її наміри повернути дитину в Україну.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позові.
Представник відповідача та відповідач в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову в повному обсязі та надали пояснення, аналогічні викладеним у відзиві обставинам.
Суд, вислухавши пояснення учасників справи, допитавши свідків, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що 06 листопада 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (актовий запис №1979).
Від цього шлюбу мають спільну малолітню дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що у Подільському районному у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві складено відповідний актовий запис №1478.
За змістом ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Статтею 7 СК України визначено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Згідно ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Згідно з ч. 1 ст. 12 цього Закону на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Крім того, статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959, найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто несе відповідальність за її освіту і навчання; насамперед таку відповідальність несуть її батьки.
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), чи рішення, відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує під час розгляду справ як джерело права, зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення від 07.12.2006 у справі Хант проти України, заява № 31111/04, § 54).
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16.07.2015 у справі Мамчур проти України, заява № 10383/09, § 100).
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Сімейний кодекс України передбачає такий спосіб захисту сімейних прав та інтересів як звернення до суду для надання дозволів на вчинення різних дій відносно дитини без згоди другого з батьків, який таку згоду в добровільному порядку надавати відмовляється.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною четвертою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З врахуванням зазначених обставин справи, враховуючи Конвенції про права дитини щодо забезпечення її якнайкращих інтересів та безпеки і права на життя, суд приходить до висновку про відмову позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 7, 141, 150, 155, 157 СК України; ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 280-283, 353 ЦПК України,-
В позові ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу батька - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Подільський районний суд м.Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н. М. Ларіонова