печерський районний суд міста києва
757/15963/26-к
1-кс-20666/26
24 квітня 2026 року
Слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Печерського районного суду м. Києва скаргу адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на бездіяльність уповноважених осіб Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, вилученого 13.03.2026 під час обшуку, у кримінальному провадженні № 42026000000000043 від 15.01.2026,
У провадження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга та уточнення до скарги адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на бездіяльність уповноважених осіб Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, які здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42026000000000043 від 15.01.2026, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, вилученого 13.03.2026 під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: ноутбука марки Lenovo Ideapad 320, мобільного телефону Samsung A53, печатки ТОВ «СЕЙМСТАР», документів, які містять вільні зразки ОСОБА_5 , та документи відповідно до протоколу обшуку від 13.03.2026.
Заявник вважає, що вилучене майно утримується слідчим безпідставно, оскільки арешт на вказане майно не накладався, дане майно не має жодного відношення до означеного вище кримінального провадження. Крім того, ухвалою слідчого судді надано дозвіл на відшукання та вилучення цифрових носіїв інформації виключно шляхом зняття копії інформації з них, у зв'язку з чим просить зобов'язати слідчого повернути вилучене майно.
У судове засідання особа, яка подала скаргу, не з'явився, про розгляд провадження повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомлено, відеоконференція не відбулась з незалежних від суду підстав.
У судове засідання слідчий/прокурор не з'явився, про розгляд скарги повідомлявся належним. Разом з тим, старший слідчий в ОВС ГСУ ДБР ОСОБА_6 подав до суду письмові заперечення.
Частиною третьою статті 306 КПК України передбачено, що відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, слідчий суддя визнав можливим прийняти рішення по суті скарги у відсутності осіб, які не з'явились, на підставі наданих документів.
Згідно з частиною четвертою статті 107 КПК України фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду скарги слідчим суддею не здійснювалась.
Вивчивши скаргу, дослідивши матеріали провадження, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, дійшов такого висновку.
За своїм змістом подана скарга направлена на повернення вилученого майна у ході проведеного обшуку, через призму оскарження бездіяльності прокурора/слідчого.
Слідчим суддею встановлено, що слідчим Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокура здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42026000000000043 15.01.2026 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 209, ч. 3 212, ч. 2 ст. 364 КК України.
11.03.2026 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва № 757/13761/26-к частково задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_6 , надано дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 , з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення та майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також його вилучення, а саме:
фінансово-господарської документації ПП «МОСТОРСЕН» (код ЄДРПОУ 32933836) щодо взаємовідносин з ТОВ «КЕРНЕЛ-ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 31454383), чорнових записів;
цифрових носіїв інформації, у тому числі комп'ютерної техніки, планшетів, флеш носіїв інформації, переносних жорстких дисків, мобільних телефонів, на яких містяться вказані документи, листування щодо описаної вище злочинної діяльності, у тому числі у встановлених на них месенджерах, виключно шляхом зняття копії інформації з них;
готівкових коштів, виключно тих, на які не надано доказів правомірності їх походження;
печаток підприємств задіяних у злочинній схемі, виключно тих, на які не надано доказів правомірності їх походження.
13.03.2026 під час проведення обшуку, на підставі вказаної ухвали слідчого судді, стороною обвинувачення, вилучено майно, яке належить ОСОБА_4 .
За викладених обставин убачається, що скаргу подано уповноваженою особою, в передбачений законом спосіб та з урахуванням правил територіальної підсудністю для розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, які розглядаються слідчим суддею місцевого суду за місцем розташування органу досудового розслідування, що регламентовано частиною першою статті 306 КПК України.
Відповідно до частини першої статті 234 КПК України обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Частиною другою статті 168 КПК України визначено, що тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
Відповідно до частини першої статті 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
Згідно зі статтею 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржено неповернення тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна.
Відповідно до статті 236 КПК України вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Статтею 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 171, частиною шостою статті 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.
Згідно з частиною першою статті 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.
Обов'язковою обставиною, яка вказує на відповідність вилученого майна критеріям, визначеним частиною другою статті 167 КПК України, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину. Обов'язок доведення існування зазначеної умови КПК України покладає на слідчого, дізнавача та/або прокурора, а обов'язок перевірки цих обставин - на слідчого суддю при розгляді відповідного клопотання чи скарги.
У разі відсутності підстав вважати вилучене майно таким, що містить інформацію про факти підготовки, координування спланованих дій та вчинення кримінальних правопорушень, тобто, що є предметом кваліфікації у кримінальному провадженні, вони мають бути повернуті власнику.
Майнові права захищаються в Україні, як Конституцією, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема частинами 1 і 5 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Дана стаття Конституції України визначає, що конфіскація майна може бути заснована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Згідно зі статтею 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Разом з тим, слідчий суддя, при вирішенні даної скарги, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Така позиція також узгоджується із частиною п'ятою статті 9 КПК України, відповідно до якої кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями; третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25.10.2012).
ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10.05.2007).
У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (наприклад, рішення від 21.02.1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Судовим розглядом установлено, що серед вилучених під час проведення обшуку 13.03.2026 речей, на підставі ухвали слідчого судді від 11.03.2026, були: ноутбук марки Lenovo Ideapad 320, мобільний телефон Samsung A53.
Статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені частиною третьою статті 28 КПК України, однак він має бути об'єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Відповідно до резолютивної частини ухвали слідчого судді, стороні кримінального провадження було надано дозвіл на відшукання та вилучення цифрових носіїв інформації, у тому числі комп'ютерної техніки, планшетів, флеш носіїв інформації, переносних жорстких дисків, мобільних телефонів, на яких містяться вказані документи, листування щодо описаної вище злочинної діяльності, у тому числі у встановлених на них месенджерах, виключно шляхом зняття копії інформації з них. Однак, замість зняття копій, що містяться на комп'ютерній техніці та засобах зв'язку шляхом зняття необхідної інформації та даних, залучивши для цього в порядку статті 236 КПК України спеціаліста, стороною обвинувачення вказану техніку було вилучено.
Разом з тим, представником органу досудового розслідування не надано докладних відомостей та документів, в яких наводилися б підстави для подальшого утримання майна ОСОБА_4 , а саме ноутбука марки Lenovo Ideapad 320, мобільного телефону Samsung A53 та його необхідність, як такого, що має значення для подальшого досудового розслідування, оскільки доказів, які б могли свідчити, що вказане вилучене майно є таким, що здобуте в результаті вчинення кримінального правопорушення, або що містить інформацію про факти підготовки, координування спланованих дій та вчинення кримінальних правопорушень, тобто, що є предметом кваліфікації у кримінальному провадженні № 42026000000000043 від 15.01.2026 не надано, як не надано і підтвердження накладення арешту на вказане майно.
При ухвалені даного рішення слідчий суддя наголошує, що обов'язок доведення існування тієї обставини, яка вказує на відповідність вилученого майна критеріям, визначеним частиною другою статті 167 КПК України, покладає на слідчого та/або прокурора, а обов'язок перевірки цих обставин - на слідчого суддю при розгляді відповідного клопотання чи скарги, а також враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя доходить висновку про відсутність в матеріалах судового провадження даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння ОСОБА_4 належним йому майном, а саме: ноутбуком марки Lenovo Ideapad 320, мобільним телефоном Samsung A53.
За вказаних обставин позиція органу досудового розслідування щодо неповернення зазначеного вище майна, а саме: ноутбука марки Lenovo Ideapad 320, мобільного телефону Samsung A53 його законному володільцю спростовується, тобто за встановлених обставин убачається, що вилучене майно не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 167 КПК України, що як наслідок свідчить про бездіяльність сторони обвинувачення, яка полягає у неповерненні майна, що вилучено під час проведення обшуку 13.03.2026, яку необхідно усунути шляхом зобов'язання повернути вказане вище вилучене майно власнику, відповідно до пункту 3 частини першої статті 169 КПК України.
Інше майно, вказане у прохальній частині скарги, а саме документи, які містять вільні зразки ОСОБА_5 , поверненню не підлягає, оскільки в судовому засіданні встановлено, що вказані документи, вилучені відповідно до протоколу обшуку від 13.03.2026 за місцем проживання ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 , підпадають під критерії, визначені ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11.03.2026 у справі № 757/13761/26-к, на підставі якої працівниками органу досудового розслідування проведено слідчу дію - обшук. Відтак, вказані вилучені документи не є тимчасово вилученим майном, а тому не може застосовуватися порядок, передбачений пунктом 3 частини першої статті 169 КПК України, та процедура за частиною п'ятою статті 171, частиною шостою статті 173 цього Кодексу.
Крім того, заявником у прохальній частині скарги не конкретизовано документи, які, на його думку, підлягають поверненню відповідно до протоколу обшуку від 13.03.2026, оскільки не наведено їх індивідуальних ознак, характеристик тощо та не надано вичерпного переліку таких документів. Водночас слідчий суддя не наділений процесуальними повноваженнями виходити за межі прохальної частини скарги та самостійно визначати перелік майна, що підлягає поверненню. Відтак, слідчий суддя дійшов висновку, що у задоволенні вимог скарги в цій частині слід відмовити.
Крім того, слідчий суддя відмовляє у задоволенні скарги в частині визнання протиправною бездіяльності слідчого ГСУ ДБР щодо неповернення тимчасово вилученого майна, з огляду на те, що кримінальним процесуальним законодавством не передбачено визнання бездіяльності протиправною, оскільки, згідно зі статтею 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатом розгляду скарги може бути про скасування рішення слідчого чи прокурора; зобов'язання припинити чи вчинити певну дію; відмову у задоволенні скарги.
Керуючись 1-35, 100, 107, 160-174, 236, 303, 305-307, 309 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя
Скаргу задовольнити частково.
Зобов'язати слідчих Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, які здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42026000000000043 від 15.01.2026, повернути ОСОБА_4 тимчасово вилучене майно, вилучене 13.03.2026 під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: ноутбук марки Lenovo Ideapad 320, мобільний телефон Samsung A53.
У задоволенні іншої частини вимог скарги відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1