Номер провадження: 22-ц/813/508/26
Справа № 522/10710/15
Головуючий у першій інстанції Шенцева О.П.
Доповідач Карташов О. Ю.
12.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Карташова О.Ю.
суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.
за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Дочірнє підприємство «Житлосервіс» Дочірнього Підприємство Державної Акціонерної Компанії «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів»
треті особи - Дочірнє Підприємство Державної Акціонерної Компанії «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів», ОСОБА_2 , Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Жуковського 15»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду
апеляційну скаргу керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Фонду державного майна України
на рішення Приморського районного суд міста Одеси від 04 червня 2015 року
у цивільній справі
за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Житлосервіс» Дочірнього Підприємства Державної Акціонерної Компанії «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів», треті особи: Дочірнє Підприємство Державної Акціонерної Компанії «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів», ОСОБА_2 , Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Жуковського 15» про визнання права власності
та за зустрічним позовом Дочірнього підприємства «Житлосервіс» Дочірнього Підприємства Державної Акціонерної Компанії «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів» до ОСОБА_1 , треті особи: Дочірнє Підприємство Державної Акціонерної Компанії «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів», ОСОБА_2 , Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Жуковського 15» про визнання права власності
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ДП Житлосервіс» ДП ДАК «Хліб України» «Одеський КХП», треті особи: ДП ДАК «Хліб України» «Одеський КХП», ОСОБА_2 , у якій з урахуванням уточнень просить визнати за нею право власності на нежитлове приміщення підвалу площею 225,7 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначила те, що їй належить на праві власності квартира АДРЕСА_2 .
Для запобігання подальшому руйнуванню житлового будинку, співвласницею якого вона являється, масштабної реконструкції потребує нежитлове приміщення підвалу будівлі під літ. А1 будинку АДРЕСА_1 .
Вказаний підвал є допоміжним приміщенням, оскільки в ньому розміщенні будинкові комунікації, які забезпечують експлуатацію будинку, він використовується для обслуговування мешканців будинку. У зв'язку із цим, вона звернулась до ДП «Житлосервіс» ДП ДАК Хліб України» «Одеський КХП» та ОСОБА_2 з приводу здійснення спільних дій щодо реконструкції приміщення підвалу з метою запобігання руйнації будинку. Проте, ОСОБА_2 надав їй з приводу цього письмову відповідь, якою повідомив, що в нього відсутня можливість прийняти участь у такій реконструкції та він не заперечує проти проведення реконструкції нею, у зв'язку із чим він відмовляється від спільної сумісної власності на дане приміщення підвалу. ДП «Житлосервіс» ДП ДАК Хліб України» «Одеський КХП» в свою чергу її звернення взагалі проігнорувало, чим фактично відмовилось від тягаря утримання даного майна, та, як наслідок, - від самого майна. За таких обставин, позивачка вважає, що нею було набуто право власності на спірне майно.
У червні 2015 року ДП Житлосервіс» ДП ДАК «Хліб України» «Одеський КХП» звернулось до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , у якому просить визнати за ним право власності на нежитлове приміщення підвалу площею 225,7 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та право власності на нежитлове приміщення першого, другого та третього поверхів площею 855,5 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своїх вимог за зустрічним позовом ДП Житлосервіс» ДП ДАК «Хліб України» «Одеський КХП» посилається на те, що дані нежитлові приміщення належать йому на праві власності, оскільки вони були у 2002 році внесені до статутного фонду підприємства.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суд міста Одеси від 04 червня 2015 року ухвалено:
Позов ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Житлосервіс» Дочірнього Підприємства Державної Акціонерної Компанії «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів», треті особи: Дочірнє Підприємство Державної Акціонерної Компанії «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів», ОСОБА_2 , про визнання права власності - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на нежитлові приміщення підвалу площею 225,7 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Зустрічний позов Дочірнього підприємства «Житлосервіс» Дочірнього Підприємства Державної Акціонерної Компанії «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів» до ОСОБА_1 , треті особи: Дочірнє Підприємство Державної Акціонерної Компанії «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів», ОСОБА_2 , про визнання права власності - задовольнити частково.
Визнати за Дочірнім підприємством «Житлосервіс» Дочірнього Підприємства Державної Акціонерної Компанії «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів» право власності на нежитлові приміщення першого, другого та третього поверхів площею 855,5 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду мотивовано тим, що допоміжне для будинку АДРЕСА_1 підвальне приміщення загальною площею 225,7 кв.м було спільною власністю власників всіх приміщень зазначеного будинку.
Воля ОСОБА_2 на відмову від права спільної сумісної власності на спірні приміщення виражена прямо та у письмовій формі, а воля ДП «Житлосервіс» ДП ДАК Хліб України» «Одеський КХП» на таку відмову - внаслідок вчинення відповідних дій, а саме відмови від виконання обов'язку співвласника щодо утримання майна.
За таких обставин, у зв'язку із відмовою інших співвласників від права спільної сумісної власності на спірні приміщення, позивачка за первісним позовом залишилась єдиним власником спірного приміщення підвалу площею 225,7 кв.м.
Задовольняючи частково зустрічний позов, суд зазначив, що право власності на приміщення будинку АДРЕСА_1 виникло у ДП «Житлосервіс» ДП ДАК «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів» 01.02.2002р. із переданням цих приміщень до статутного фонду підприємства, яке є окремою юридичною особою та є єдиною особою, повноважною на розпорядження майном будинку АДРЕСА_1 .
За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ДП Житлосервіс» ДП ДАК «Хліб України» «Одеський КХП» за зустрічним позовом у частині, що стосується нежитлового приміщення першого, другого та третього поверхів площею 855,5 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Враховуючи те, що сторони не визнають права власності одне одного на спірне майно, суд зробив висновок про обґрунтованість позовних вимог за первісним позовом та обґрунтованість позовних вимог за зустрічним позовом, що не стосуються спірного підвалу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, керівник Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Фонду державного майна України подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04.06.2015 у справі № 522/10710/15-ц скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовів відмовити у повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що про ухвалення Приморським районним судом м. Одеси рішення від 04.06.2015 у справі № 522/10710/15-ц, Приморській окружній прокуратурі м. Одеси стало відомо в ході моніторингу Єдиного державного реєстру судових рішень.
У результаті ознайомлення окружною прокуратурою з цивільною справою, проведеного 11.03.2024, встановлено, що рішення суду першої інстанції прийнято з грубим порушенням норм матеріального права, а саме, ст.ст. 11, 328, 346, 347 ЦК України та процесуального права, а саме, вимог ст.ст. 3, 8, 10, 15, 57-60, 213 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення), в зв'язку з чим наявні підстави для його оскарження в апеляційному порядку та скасування.
Зазначається, що при розгляді зазначеної справи, судом першої інстанції прийнято рішення про визнання за ОСОБА_1 права власності на нежитлові приміщення підвалу площею 225,7 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також про визнання за ДП «Житлосервіс» ДП ДАК «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів» права власності на нежитлові приміщення першого, другого та третього поверхів площею 855,5 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , без залучення до участі у справі належного власника спірного майна - держави в особі Фонду державного майна України, а також Державної акціонерної компанії «Хліб України», за якою на праві повного господарського відання закріплено спірне нерухоме майно та Міністерства аграрної політики та продовольства України, яке здійснювало повноваження щодо управління корпоративними правами держави щодо Державної акціонерної компанії «Хліб України» на час винесення оскаржуваного судового рішення.
Внаслідок визнання права власності на спірне майно, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04.06.2015 у справі № 522/10710/15-ц, законний власник Фонд державного майна України позбавлений права вільного користування державним майном.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка ОСОБА_1 просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Скаржниця стверджує, що передача майна ДАК «Хліб Україна» до статутного капіталу ДП ДАК «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів» та згодом до статутного капіталу ДП «Житлосервіс» ДАК «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів» відбувалася виключно у межах повноважень органів управління господарчого суб'єкта, визначених статутами; прав держави в особі Фонду державного майна України при передачі майна до статутних капіталів вказаних суб'єктів порушено не було, адже, згідно розпорядженням КМУ від 26.07.2022 року № 683-Р «Про деякі питання управління об'єктами державної власності», Фонд державного майна України отримав виключно повноваження з управління корпоративними правами АТ «Хліб України», а не майном та/або майновим комплексом АТ «Хліб України»; єдиний майновий комплекс Одеського комбінату хлібопродуктів станом на 2010 рік не містив у своєму складі відомчий житловий фонд, що був переданий до статутного капіталу ДП «Житлосервіс» ДАК «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів»; відомчий житловий фонд, що було передано до статутного капіталу ДП «Житлосервіс» ДАК «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів» є об'єктом, що підпадає під приватизацію згідно ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду»; вирішення спору між сторонами у межах справи відбулося у площині дії норм ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду».
У відзиві, представник Фонду державного майна України посилається на те, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Також зазначає, що рішення Приморського районного суду міста Одеси від 04.06.2015 року у справі № 522/10710/15-ц постановлено з порушенням вимог ч. 3 ст. 86 ГК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та всупереч інтересам держави, оскільки будь-яке майно, що перебувало на балансі дочірнього підприємство «Житлосервіс» дочірнього підприємства ДАК «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів» (код ЄДРПОУ 31640271) є власністю держави, а отже, таке рішення підлягає скасуванню з підстав недотримання судом приписів ст.ст. 263, 376 ЦПК України.
Представник Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Хліб України» у відзиві просить апеляційну скаргу керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси задовольнити.
Звертає увагу на те, що відповідно до п. 8 Статуту ДАК «Хліб України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 1000, що діяв на момент утворення дочірніх підприємств та передачі їм майнових прав на нерухоме майно, майно Компанії (ДАК «Хліб України») є власністю держави і закріплюється за Компанією на праві повного господарського відання.
Обставин припинення або відмови держави від права власності на спірний об'єкт нерухомого майна в порядку, встановленому пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 346, ч. 3 ст. 347 Цивільного кодексу України, а також прийняття власником рішення щодо зміни правового режиму майна, переданого у користування, судом не встановлено.
Представник Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Жуковського 15» вказує, що об'єднання створено в 2018 році.
Згідно Статуту ОСББ «Жуковського 15» метою його створення є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов'язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим Статутом.
ОСББ «Жуковського-15» вважає, що майно передане ДП «Житлосервіс» ДП ДАК «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів» за актом від 01.10.2001 року № 08, є майном з особливим правовим статусом - житловий фонд, не було включено до складу статутного капіталу (фонду) АТ «ДАК «Хліб України». Вартість зазначеного майна не врахована при визначенні розміру статутного капіталу акціонерного товариства, не відображена в емісії акцій та, відповідно, не формує корпоративні права держави в цьому товаристві.
Фонд державного майна України не може здійснювати повноваження щодо управління корпоративними правами держави з урахуванням вказаного майна, оскільки воно перебуває поза межами статутного капіталу акціонерного товариства.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04.06.2015 року було ухвалено відповідно до діючого законодавства, вирішивши спір у межах виниклих за ЗУ «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» не порушуючи прав держави, у тому числі, в особі Фонду державного майна України.
Пояснення учасників справи
Прокурор Клюкін К.І. в судовому засіданні підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити в повному обсязі.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом АТ «Державна акціонерна компанія «Хліб України» адвокат Косянчук В.В. приймаючи участь у розгляді в режимі відеоконференції в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги прокурора, просив задовольнити її в повному обсязі.
Представник Фонду Державного майна України Кравченко Ю.В. була присутня у судовому засіданні 19.06.2025 року, доводи апеляційної скарги підтримала.
Представник ОСОБА_1 адвокат Богданцева І.В. була присутня у судових засіданнях 19.06.2025 року та 03.07.2025 року, в інші судові засідання не з'являлась.
Представник ОСОБА_1 , та в подальшому представник «Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Жуковського 15» адвокат Прядко А.О. була присутня у судових засіданнях 19.06.2025 року, 03.07.2025 року, 30.10.2025 року, 12.03.2026 року адвокатом Прядко А.О. подано клопотання про відкладення розгляду, у зв'язку погіршення самопочуття.
Зазначене клопотання колегією суддів не задоволено, оскільки є необґрунтованим. Крім того, адвокатом Прядко А.О. були надані пояснення щодо правової сторони суті спору з позиції довірителів.
ОСОБА_1 в судові засідання апеляційної інстанції не з'являлась, повідомлялась належним чином, що підтверджується довідкою про доставку судової повістки до її електронного кабінету.
Згідно із ч. 5 ст. 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, повідомлявся шляхом надсилання судової повістки засобами поштового зв'язку «УКРПОШТА», що підтверджується рекомендованим повідомленням № R068055859152, про вручення поштового відправлення, а саме судової повістки на 12.03.2026 року 09:45 годину.
Судові повістки надіслані третій особі Дочірньому підприємству Державної Акціонерної Компанії «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів» повернулися до суду із зазначенням причини повернення «Адресат відсутній за вказаною адресою».
За змістом пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі.
Тож, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №814/1469/17, від 01 квітня 2021 року у справі № 826/20408/14, від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19), від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20.
З наведеного можна зробити висновок, що Дочірнє підприємство Державна Акціонерна Компанія «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів» відповідно до процесуального закону вважаються належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи судом апеляційної інстанції, та їх не явка не перешкоджає розгляду справи.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, неодноразове відкладення справи за клопотанням адвоката Прядко А.О., беручи до увагу думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливістьрозгляду справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників які не з'явились.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Постановою Кабінету Міністрів України № 1000 від 22.08.1996р. «Про створення акціонерної компанії «Хліб України» було створено ДАК «Хліб України», яка є правонаступником прав та обов'язків Головного управління по хлібопродуктах та Головного управління комбікормової промисловості Міністерства сільського господарства та продовольства України. Згідно додатку № 1 до зазначеної постанови, яким був визначений перелік підприємств, які підлягали перетворенню у відкриті акціонерні товариства, 100% акцій яких залишаються у загальнодержавній власності і передаються до статутного фонду ДАК «Хліб України», до цього переліку увійшли Одеський комбінат хлібопродуктів з усім своїм майном.
У червні 2001р. на засіданні правління ДАК «Хліб України» було прийнято рішення про надання дозволу на створення Дочірнього підприємства «Житлосервіс» дочірнього підприємства ДАК «Хліб України» «Одеський КХП».
Відповідно до Акту прийому-передачі цілісного майнового комплексу від ДП ДАК «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів» (комбінат) до ДП «Житлосервіс» ДП ДАК «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів» (підприємство), станом на 01.02.2002р. комбінат передав, а підприємство прийняло основні фонди як внесок до статутного фонду, для формування цілісного майнового комплексу, зокрема, житловий будинок по АДРЕСА_1 . Зазначений Акт складений на підставі Наказу директора ДП ДАК «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів» № 115 від 17.09.2001р., на виконання рішення правління ДАК «Хліб України». Крім того, 01.10.2001р. був складений Акт № 08 приймання-передачі відомчого житлового фонду, а саме: житлового будинку по АДРЕСА_1 .
Згідно Статуту ДП «Житлосервіс», в редакції 2004р., засновником підприємства є ДП ДАК «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів». Підприємство створено з метою забезпечення збереження житлового фонду, належного його використання і подальшого його благоустрою, сприяння високому рівню обслуговування громадян, забезпечення непреривної роботи інженерного устаткування жилих будинків і приміщень. Відповідно до розділу 4 Статуту підприємство є створеним на базі майна засновника, майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Статутний фонд формується шляхом внесення засновником майна на суму 6706805 грн 33 коп., зокрема, житлового будинку по АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 23 квітня 2003 року, посвідченого Стукаленко Л.С., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі під № 1976, належить на праві власності квартира АДРЕСА_2 .
Право власності на підставі даного договору зареєстровано Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості 4 липня 2003 року у кн. 479пр на стор. 92 під № 613.
Крім того, ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 11 липня 2003 року, посвідченого Іллічовою Н.А., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі під № 9457, належать на праві власності 210/1000 квартири АДРЕСА_3 .
Право власності на підставі даного договору зареєстровано Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості 15 жовтня 2003 року у кн. 479пр на стор. 93 під № 613.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд
Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У підпунктах 11.82-11.85 постанови від 09.02.2022 року у справі № 910/6939/20 та підпунктах 8.43-8.46 постанови від 16.11.2022 року у справі № 911/3135/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в суді
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Стаття 56 ЦПК України у частинах 3, 5 (абзац 2) встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини четвертої статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).
У постанові колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17 містяться такі правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді:
- з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено;
- прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України);
- участь прокурора в судовому процесі можлива, крім іншого, за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах компетентним органом або підтверджено його відсутність (частини третя, четверта статті 53 ГПК України, частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»);
- щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні компетентний орган, який відсутній або всупереч вимогам закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду;
- підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Отже, в цій справі колегія суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що для підтвердження судом підстав для представництва інтересів прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом.
У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків щодо застосування норм права:
- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, а також у разі його відсутності. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший, другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»);
- наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідний компетентний орган. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»);
- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача;
- оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах;
- якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність компетентного органу, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 вирішувались питання: 1) чи повинен прокурор доводити бездіяльність компетентного органу або ж достатньо простого посилання на таку бездіяльність у позові при обґрунтуванні підстав для представництва; 2) якими доказами прокурор має доводити бездіяльність компетентного органу; 3) чи зобов'язаний прокурор перед зверненням до суду з'ясовувати причини бездіяльності такого органу або ж достатньо доведення самого факту бездіяльності без зазначення і доведення суду її причин.
Урегульовуючи розбіжності у викладених вище правових позиціях, Велика Палата Верховного Суду уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року у справі № 926/54/22 зазначено, що: «якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, і такий орган протягом розумного строку на зазначену інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абзацом 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру». У такому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов'язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави вказаним органом».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2023 року у справі № 447/827/21 (провадження № 61-9570св22) з посиланням на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 372/391/17 (провадження № 61-9578св21) зазначено, що: «залишаючи позов заступника прокурора Київської області без розгляду в цій справі, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позов подано і оформлено прокурором із порушенням порядку, визначеного ЦПК України, зокрема в частині відсутності обґрунтування прокурором підстав для здійснення представництва інтересів держави. За змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 лютого 2019 року у справі № 905/803/18, на яку послався заявник у касаційній скарзі, Верховний Суд не погодився з висновком місцевого та апеляційного господарських судів про недодержання прокурором передбаченого законом обов'язку щодо попереднього (до звернення до суду) повідомлення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області як суб'єкта владних повноважень про встановлення факту відповідного порушення (укладання оспорюваного договору) та про намір здійснити представництво інтересів держави у суді, що, на думку судів, проявилося у надісланні прокурором відповідного повідомлення одночасно з поданням позову (24 квітня 2018 року), оскільки зі змісту пункту 3 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що відповідне повідомлення має бути здійснено прокурором до моменту подання позовної заяви та надходження її до суду, чого прокурором порушено не було. При цьому Верховний Суд зазначив, що передчасним та бездоказовим є посилання суду першої інстанції на те, що вказаними діями прокуратури Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області нібито було позбавлено можливості та часу для оскарження визначеної прокурором наявності підстав для представництва такого суб'єкта, так як відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті».
Таким чином, наведені вище норми законів та рішення Конституційного Суду України, надають прокуророві право з метою захисту інтересів порушених держави, що залишилися незахищеними унаслідок бездіяльності компетентних органів, ініціювати перегляд судових рішень у справах за позовами інших осіб, розглянутих без участі прокурора.
Отже, враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим ствердження прокурора про те, що у даному випадку, приймаючи до уваги наявні порушення інтересів держави, які полягають в тому, що визнання за відсутності законних підстав у судовому порядку права власності на нерухоме майно порушує встановлений державою порядок набуття права власності, а також майнові інтереси держави в особі Фонду державного майна України, який не вживав заходи щодо захисту державних інтересів, у тому числі, направлених на оскарження незаконного судового рішення, тобто допущено бездіяльність, є підстави для представництва прокуратурою інтересів держави у даній справі.
Щодо строку на апеляційне оскарження
Так, відповідно до Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» з 15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України.
Підпунктом 13 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції 2017 року, судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 04 червня 2015 року, на яке подана апеляційна скарга, ухвалено до набрання чинності ЦПК України (2017 року). Тому, підлягає оскарженню у строки, передбачені статтею 294 ЦПК України (2004 року).
Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, апеляційна скарга на рішення Приморського районного суду міста Одеси подана поза межами строку на апеляційне оскарження - 12 липня 2024 року.
Так, можливість поновлення пропущеного процесуального строку пов'язана із наявністю саме поважних причин його пропуску. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Клопотання чи заява про поновлення процесуального строку повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості (див., зокрема, пункти 74, 75 постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2024 року в справі № 752/8449/20 (провадження № 61-15447св23)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2023 року у справі № 753/4792/17 (провадження № 61-2722св23) вказано, що:
«сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.
Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили».
Верховний Суд констатував, що для прокурора як представника держави в особі органу місцевого самоврядування перебіг строку на апеляційне оскарження рішення суду розпочався з дати отримання судового рішення органом місцевого самоврядування (відповідача в справі), а не з часу виявлення ним оскарженого рішення суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (постанови Верховного Суду від 25 березня 2020 року в справі № 219/10482/16, від 18 серпня 2023 року в справі № 200/15210/18, від 06 березня 2024 року в справі № 190/1031/22, від 29 травня 2024 року в справі № 171/2012/21, від 24 грудня 2024 року в справі № 198/236/21).
У постанові Верхового Суду від 14 червня 2022 року в справі № 904/3541/15 зазначено, що клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску цього строку. Поважними визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій ЦПК України не пов'язує право суду відносити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді, Приморською окружною прокуратурою м. Одеси листом № 52-4409вих-24 від 19.04.2024 року повідомлено Фонд державного майна України про порушення інтересів держави стосовно незаконного вибуття з державної власності державного майна, розташованого в будинку АДРЕСА_1 .
Листом Фонду державного майна України від 29.04.2024 № 10-17-11604 повідомлено окружну прокуратуру, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.07.2022 № 683-р «Деякі питання управління об'єктами державної власності» 21.09.2023 акції, що належать державі у статутному капіталі Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Хліб України» (код ЄДРПОУ 20047943) у розмірі 100%, а отже і функції з управління корпоративними правами держави зазначеним товариством, були передані від Міністерства економіки України до сфери управління Фонду державного майна України. Зазначено, що Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів» (код ЄДРПОУ 00952137) належить до сфери управління Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Хліб України» (код ЄДРПОУ 20047943).
Водночас, інформацію, що запитувалась окружною прокуратурою, щодо обізнаності Фонду державного майна України про вибуття державного майна, розташованого в будинку АДРЕСА_1 , з державної власності та про рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04.06.2015 по справі № 522/10710/15-ц, а також вжитих та таких, що будуть вживатись, заходів реагування щодо оскарження в апеляційному порядку рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04.06.2015 по справі № 522/10710/15-ц, Фондом державного майна України не надано.
Таким чином, Фонду державного майна України про оскаржене рішення стало відомо лише у квітні 2024 року.
Отже, на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор попередньо, до звернення до суду, повідомив Фонд державного майна України про факт звернення до суду в їх інтересах, надавши можливість оскаржити та спростувати обставини, на які посилається прокурор, для обґрунтування підстав для представництва, таким чином, прокурор мав можливість звернутися з апеляційною скаргою лише після виконання всіх етапів такого представництва, передбачених Законом України «Про прокуратуру», ЦПК України, вимогами судових рішень касаційної інстанції, висновки у яких обов'язкові для застосування. Лише після отримання відповіді компетентного органу скаржник звернувся з апеляційною скаргою.
Тільки після того, як були виконані усі вимоги, передбачені ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру», Приморською окружною прокуратурою м. Одеси 12 липня 2024 року подана апеляційна скарга на рішення районного суду до Одеського апеляційного суду.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08.10.2024 року, постановлено поновити керівнику Приморської окружної прокуратури міста Одеси строк на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суд міста Одеси від 04 червня 2015 року.
Щодо доводів апеляційної скарги
Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції).
Позов може бути пред'явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов'язки; 2) права і обов'язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов'язки (стаття 32 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції).
Позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою (частина друга статті 118 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції).
Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц).
Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 також вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
Вирішуючи спір, суд залежно від характеру правовідносин зобов'язаний визначити суб'єктний склад спору і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, та, встановивши факт пред'явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав (схожий за змістом висновок викладено в пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19).
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов'язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див.: постанову Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18)).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21).
Так, встановлено, що Державна акціонерна компанія «Хліб України» створена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 № 1000 «Про утворення Державної акціонерної компанії «Хліб України» у формі відкритого акціонерного товариства з метою забезпечення інтересів держави та населення у процесі реформування системи закупівель і використання зерна державних ресурсів, створення сприятливих умов для інвестування елеваторної, борошномельно-круп'яної і комбікормової промисловості.
Засновником ДАК «Хліб України» являється держава в особі Кабінету Міністрів України. Повноваження щодо управління корпоративними правами держави стосовно Компанії здійснюються Міністерством аграрної політики та продовольства України.
Відповідно до п. 4.6. Статуту ДАК «Хліб України», затвердженого наказом Міністерства економіки України від 08.06.2021 № 41, Товариство має право утворювати на території України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи і передавати їм основні засоби та оборотні кошти, що належать Товариству. Філії, представництва та інші відокремлені підрозділи діють на підставі положень про них (п. 4.6. Статуту).
Наведені положення Статуту узгоджуються з положеннями ст. 96 Цивільного кодексу України, а також положенням статутів ДАК «Хліб України» попередніх редакцій.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1997 р. №1218 «Про прискорення приватизації хлібоприймальних і хлібозаготівельних підприємств» передбачалось, що для функціонування Державної акціонерної компанії «Хліб України» доручено Міністерству агропромислового комплексу України передати до статутного фонду ДАК «Хліб України» державне майно підприємств, зазначених у Додатку № 3, перетворивши їх у дочірні підприємства акціонерної компанії, у тому числі адміністративні будинки, що належать до державної власності, згідно з Додатком № 4.
Відповідно до Додатку № 3 вказаної Постанови «Одеський комбінат хлібопродуктів» міститься у переліку підприємств, державне майно яких передається до статутного фонду ДАК «Хліб України».
Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів» (код ЄДРПОУ 00952137) створене шляхом реорганізації державного підприємства «Одеський комбінат хлібопродуктів» на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.1997 р. №1218 «Про прискорення приватизації хлібоприймальних і хлібозаготівельних підприємств» протокольним рішенням № 3 Спостережної ради ДАК «Хліб України» від 10.03.1998 р.
Також, звертаю увагу, що ч. 1 ст. 1 Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» (№ 847-ХІУ від 07.07.1999 року) (втратив чинність 20.10.2019) затверджено перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, згідно з Додатком 1, до якого включено: «00952137, Одеський комбінат хлібопродуктів, 270003, м. Одеса, вул. Московська, 20».
Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів» (код ЄДРПОУ 00952137) виступило засновником дочірнього підприємство «Житлосервіс» дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів» (код ЄДРПОУ 31640271).
Отже, у справі, що переглядається, предметом спору є - нежитлове приміщення підвалу площею 225,7 кв.м та нежитлове приміщення першого, другого та третього поверхів площею 855,5 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Жуковського, 15.
При визначені статусу майна корпоратизованого товариства, апеляційним судом враховується усталена судова практика, у тому числі яка стосується дочірніх підприємств ДАК «Хліб України».
За висновками Верховного Суду, викладеними у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 920/1077/16, від 28.03.2018 року у справі № 925/792/17, від 08.05.2018 року у справі № 925/875/17, від 22.05.2018 року у справі № 915/1021/16, від 30.05.2018 року у справі № 915/825/16, від 05.07.2018 року у справі № 915/826/16, від 11.10.2018 року у справі № 906/916/16, від 06.11.2018 року у справі №925/473/17, від 20.03.2019 року у справі №927/735/16, від 13.11.2019 року у справі №916/665/18, від 10.09.2020 року у справах №923/197/18 і №923/576/18, від 01.10.2020 року у справах №924/647/18, № 912/1672/18, від 18.03.2021 року у справі № 924/592/20, проведення корпоратизації державного підприємства в акціонерне товариство не є приватизацією такого державного підприємства, а тому внесення майна до статутного фонду такого корпоратизованого товариства не може розглядатися як підстава для зміни форми власності на державне майно; таке майно не може бути відчужене чи корпоратизоване на користь суб'єкта права приватної власності без попереднього виключення цього майна із законодавчого переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.
Держава в особі Кабінету Міністрів України здійснила заходи щодо утворення ДАК «Хліб України» і визначила розмір статутного капіталу останньої, проте майно, у власність компанії не передавалось, має статус державного майна.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Таким чином, за встановлених обставин рішення суду першої інстанції у цій справі, щодо визнання права власності, є таким, що стосується прав Держави в особі Фонду державного майна України і такий спір не може бути вирішено без його участі.
За таких обставин, відсутні підстави для задоволення позову, оскільки у даній справі неналежний суб'єктний склад учасників справи, а саме - незалучення Фонду державного майна України, як представника власника спірного майна, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовів ОСОБА_1 та Дочірнього підприємства «Житлосервіс» Дочірнього Підприємства Державної Акціонерної Компанії «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів».
Отже, доводи апеляційної скарги керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах Держави, в особі Фонду державного майна України є доведеними, а тому її треба задовольнити.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).
У зв'язку з наведеним, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та Дочірнього підприємства «Житлосервіс» Дочірнього Підприємства Державної Акціонерної Компанії «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів».
На підставі ст. ст. 133, 141 ЦПК України підлягають стягненню з ОСОБА_1 та з ДП «Житлосервіс» ДП Державної Акціонерної Компанії «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів» судовий збір за подачу апеляційної скарги на користь Одеської обласної прокуратури у розмірі 365,40 гривень з кожного.
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Фонду державного майна України задовольнити.
Рішення Приморського районного суд міста Одеси від 04 червня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Житлосервіс» Дочірнього Підприємства Державної Акціонерної Компанії «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів», треті особи: Дочірнє Підприємство Державної Акціонерної Компанії «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів», ОСОБА_2 , Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Жуковського 15» про визнання права власності - відмовити.
В задоволенні зустрічного позову Дочірнього підприємства «Житлосервіс» Дочірнього Підприємства Державної Акціонерної Компанії «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів» до ОСОБА_1 , треті особи: Дочірнє Підприємство Державної Акціонерної Компанії «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів», ОСОБА_2 , Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Жуковського 15» про визнання права власності - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та з Дочірнього підприємства «Житлосервіс» Дочірнього Підприємства Державної Акціонерної Компанії «Хліб України» «Одеський комбінат хлібопродуктів» (65003, м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва 22, код ЄДРПОУ 31640271) судовий збір за подачу апеляційної скарги на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська 3, код ЄДРПОУ 03528552, рахунок отримувача: UA808201720343100002000000564; банк отримувача: ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача: 820172, код класифікації доходів бюджету 22030101) у розмірі 365,40 гривень з кожного.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий О.Ю. Карташов
Судді В.А. Коновалова
В.В. Кострицький