Постанова від 12.05.2026 по справі 522/21604/17

Номер провадження: 22-ц/813/1694/26

Справа № 522/21604/17

Головуючий у першій інстанції Павлик І.А.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.,

за участю секретаря Соболєвої Р.М.,

учасники справи: позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 січня 2025 року, ухвалене Приморським районним судом м. Одеси у складі: судді Павлик І.А. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 про визначення об'єкту нерухомого майна особистою приватною власністю, стягнення 1/2 вартості частки у статутному капіталі товариства, визнання спільним сумісним майном торгівельних контейнерів та їх поділ,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позов обґрунтований тим, що 04 грудня 1982 року сторони зареєстрували шлюб. За період спільного проживання подружжя набуло у спільну власність нерухоме майно, а саме:

- 3/4 частини квартири АДРЕСА_1 ;

- паркувальне місце АДРЕСА_2 ;

- паркувальне місце АДРЕСА_3 ;

- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під

АДРЕСА_4 ;

- земельну ділянку площею 0,0309 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 5110137500:54:005:0119, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд;

- квартиру АДРЕСА_5 ;

- квартиру АДРЕСА_6 ;

- квартиру АДРЕСА_7 ;

- квартиру АДРЕСА_8 ;

- квартиру АДРЕСА_9 ;

- нежиле горищне приміщення у будинку АДРЕСА_10 ;

- земельну ділянку площею 0,0413 га під № НОМЕР_1 у дачному кооперативі «Комунстрой-1» на території Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровський Одеської області, кадастровий номер 5110300000:02:001:0126, цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва;

- земельну ділянку площею 0,0492 га під № 9 у дачному кооперативі «Комунстрой-1» на території Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровський Одеської області, кадастровий номер 5110300000:02:001:0107, цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва.

Отже, зазначене майно набуте сторонами за час шлюбу та належить їм на праві спільної сумісної власності.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 із посиланням як на правове обгрунтування своїх вимог на ст. 60, ч. 1 ст. 62, 69, ч. 1 ст. 70, ч. 2 ст. 71 СК України, ч. 1 ст. 364 ЦК України, просив припинити право спільної сумісної власності сторін на зазначене майно та в порядку поділу майна подружжя визнати за ним право власності на:

1) житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під

АДРЕСА_4 ;

2) земельну ділянку площею 0,0309 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 ;

3) квартиру АДРЕСА_7 ;

4) квартиру АДРЕСА_8 ;

5) частини нежилого горищного приміщення у будинку

АДРЕСА_10 ;

6) земельну ділянку площею 0,0492 га під № 9 у дачному кооперативі «Комунстрой-1» на території Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровський Одеської області.

За відповідачкою визнати право власності на спільне майна подружжя, а саме:

1) частини квартири АДРЕСА_1 ;

2) паркувальне місце АДРЕСА_2 ;

3) паркувальне місце АДРЕСА_3 ;

4) квартиру АДРЕСА_5 ;

5) квартиру АДРЕСА_6 ;

6) квартиру АДРЕСА_9 ;

7) частини нежилого горищного приміщення у будинку АДРЕСА_10 ;

8) земельну ділянку площею 0,0413 га під № НОМЕР_1 у дачному кооперативі «Комунстрой-1» на території Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровський Одеської області.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на:

- частини квартири АДРЕСА_1 ;

- паркувальне місце АДРЕСА_2 ;

- паркувальне місце АДРЕСА_3 ;

- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_4 ;

- квартиру АДРЕСА_5 ;

- квартиру АДРЕСА_6 ;

- квартиру АДРЕСА_7 ;

- квартиру АДРЕСА_8 ;

- квартиру АДРЕСА_9 ;

- нежиле горищне приміщення у будинку АДРЕСА_10 ;

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано право власності ОСОБА_1 на:

- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під

АДРЕСА_4 , що складається з житлового будинку літ. «А1», загальною площею 180,5 кв. м, житловою - 76,7 кв.м, та розташований на земельній ділянці площею 309 кв. м;

- паркувальне місце АДРЕСА_2 , площею 22,9 кв.м;

- квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 97,4 кв.м, жилою - 67,9 кв.м;

- квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 38,2 кв.м, жилою - 24,4 кв.м;

- квартиру АДРЕСА_9 , загальною площею 58,3 кв.м, жилою - 23,0 кв.м;

У порядку поділу спільного майна подружжя виділено у власність ОСОБА_2 :

- частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 153,4 кв.м, житловою - 87,6 кв.м;

- паркувальне місце АДРЕСА_3 , площею 24,4 кв.м;

- квартиру АДРЕСА_7 , загальною площею 36,1 кв. м, жилою - 25,1 кв.м;

- квартиру АДРЕСА_8 , загальною площею 170,3 кв м, жилою - 96,4 квм;

- нежитлове горищне приміщення у будинку АДРЕСА_10 , загальною площею 332,7 кв. м;

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 387000,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що спірне нерухоме майно набуте сторонами за час шлюбу, а тому, в силу статті 60 СК України, є їхньою спільною сумісною власністю, яке підлягає розподілу між сторонами. Крім того, оскільки 33/1000 частини Дачно-будівельного кооперативу «Зелений куток», які належали відповідачці на підставі договору дарування та є її особистим майном, під час спільного проживання подружжя змінило цільове призначення дачного будинку на домоволодіння за АДРЕСА_4 , збільшило площу, етажність, та 08 травня 2007 року отримано свідоцтво про право власності на домоволодіння, а тому цей об'єкт нерухомого майна є новоствореним майном, яке також підлягає поділу як спільна сумісна власність подружжя, адже будь-яких доказів на підтвердження того, що дачний будинок є одним і тим же майном та побудований за її рахунок, відповідачем не надано.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задоволено.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час розгляду справи Приморським районним судом м. Одеси 19 липня 2021 року від відповідача ОСОБА_2 в особі свого представника надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 про визначення об'єкту нерухомого майна особистою приватною власністю, стягнення 1/2 вартості частки у статутному капіталі товариства, визнання спільним сумісним майном торгівельних контейнерів та їх поділ, яку ухвалою суду від 26 листопада 2021 року прийнято до розгляду з врахуванням заяви про збільшення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 , в якій ОСОБА_2 просить суд:

1. визнати житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_4 особистою приватною власністю ОСОБА_2 ;

2. стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 500,00 грн як компенсацію частки внеску ОСОБА_1 до статутного капіталу ТОВ «Солайр», код ЄДРПОУ 33720304;

3. визнати чотири 20-ти футові контейнери, які розташовані на торгівельних місцях № 2146 на території КП № 2 ТК № 1, № 1988 на території ПРМЗ ТК № 2 на території ТОВ «Промринок» спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

4. в порядку поділу чотирьох 20-ти футових контейнерів визнати за ОСОБА_2 право власності на два 20-ти футові контейнери, встановлені на торгівельному місці № НОМЕР_2 на території КП № 2 ТК № 1 ТОВ «Промринок»;

В ході розгляду справи ОСОБА_2 також надала заяву, якою погодилася на зменшення своєї частки у спільному майні подружжя у разі неможливості поділу майна відповідно до ідеальних часток.

Отже, предметом спору про поділ майна подружжя та про визнання майна особистим в межах первісного та зустрічного позовів є:

1) 3/4 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 153,4 кв.м, житловою площею 87,6 кв.м, що була придбана у спільну власність сторін на підставі договору № 42 про інвестування грошових коштів від 06.04.1997, який був укладений з Спільною виробничо-будівельною компанією Білдінг ЛТД. Право власності на це нерухоме майно зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_3 від 10.06.1998, виданого Приморською районною адміністрацією виконкому Одеської міської ради. За договором дарування від 01.12.2001, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горецькою В.М. та зареєстрований у реєстрі за № 12458, 1/4 частина квартири була подарована у рівних частинах дітям сторін ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ;

2) паркувальне місце АДРЕСА_2 , площею 22,9 кв.м, яке було придбано у спільну власність сторін на підставі договору № 42 про інвестування грошових коштів від 06.04.1997, що був укладений з Спільною виробничо-будівельною компанією Білдінг ЛТД, та право власності на нього зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на паркувальне місце № 642-Р/77 від 10.06.1998, виданого Приморською районною адміністрацією виконкому Одеської міської ради;

3) паркувальне місце № 12 у будинку АДРЕСА_11 , площею 24,4 кв.м, яке було придбано у спільну власність сторін на підставі договору № 42 про інвестування грошових коштів від 06.04.1997, що був укладений з Спільною виробничо-будівельною компанією Білдінг ЛТД, та право власності на нього зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на паркувальне місце № 642-Р/76 від 10.06.1998, виданого Приморською районною адміністрацією виконкому Одеської міської ради;

4) житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_4 , що складається з житлового будинку літ.А1, загальною площею 180,5 кв.м, житловою площею 76,7 кв.м, та розташований на земельній ділянці площею 309 кв.м, право власності на який зареєстрований за відповідачем ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 08.05.2007 замість договору дарування від 03.03.2003, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. та зареєстрованого у реєстрі за № 2307. 07.02.2007 Державною приймальною комісією видано акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта «Реконструкція дачного будинку під житловий 2-х поверховий будинок», зареєстрований Інспекцією Держархбудконтролю та затверджений розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 08.02.2007 № 243;

5) земельна ділянка площею 0,0309 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 5110137500:54:005:0119, цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, право власності на яку зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_2 . Ця земельна ділянка за цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва придбана за договором купівлі-продажу від 03.03.2003, укладеним між ОСОБА_7 (продавець) та відповідачкою ОСОБА_2 (покупець), який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. та зареєстрований у реєстрі за № 2308. Рішенням Одеської міської ради від 11.10.2004 № 3226-IV було змінено цільове призначення земельної ділянки з для індивідуального дачного будівництва на для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель (землі житлової та громадської забудови). 24.11.2004 Одеською міською радою видано державний акт на земельну ділянку серія ОД № 042738, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010450501516;

6) квартира АДРЕСА_5 , загальною площею 97,4 кв.м, житловою площею 67,9 кв.м, право власності на яку зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 22.11.2005, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрасовою А.М. та зареєстрований у реєстрі за № Д-6381;

7) квартира АДРЕСА_6 , загальною площею 38,2 кв.м, житловою площею 24,4 кв.м, право власності на яку зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 22.11.2005, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрасовою А.М. та зареєстрований у реєстрі за № Д-6390;

8) квартира АДРЕСА_7 , загальною площею 36,1 кв.м, житловою площею 25,1 кв.м, право власності на яку зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 29.06.2006, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Алексєєвою О.В. та зареєстрований у реєстрі за № 2193;

9) квартира АДРЕСА_8 , загальною площею 170,3 кв.м, житловою площею 96,4 кв.м, право власності на яку зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 28.12.2005, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кіріченко І.Є. та зареєстрований у реєстрі за № 12886;

10) квартира АДРЕСА_9 , загальною площею 58,3 кв.м, жилою площею 23,0 кв.м, право власності на яку зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 23.11.2005, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрасовою А.М. та зареєстрований у реєстрі за № Д-6399;

11) нежиле горищне приміщення у будинку АДРЕСА_10 , загальною площею 332,7 кв.м, право власності на яку зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 28.11.2007, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К. та зареєстрований у реєстрі за № У-883;

12) земельна ділянка площею 0,0413 га під № НОМЕР_1 у дачному кооперативі «Комунстрой-1» на території Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровський Одеської області, кадастровий номер 5110300000:02:001:0126, цільове призначення для індивідуального дачного будівництва, право власності на яку зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_2 відповідно до державного акту на земельну ділянку серія ЯД № 952836 від 31.03.2008, виданого відділом земельних ресурсів у місті Білгород-Дністровський Одеської області на підставі договору купівлі продажу від 28.12.2007 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №01.08.506.00109. Зазначений договір купівлі-продажу від 28.12.2007 щодо земельної ділянки площею 0,0413 га під № 28 у дачному кооперативі «Комунстрой-1» на території Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровський Одеської області посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В.В. та зареєстрований у реєстрі за № 19657;

13) земельна ділянка площею 0,0492 га під № 9 у дачному кооперативі «Комунстрой-1» на території Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровський Одеської області, кадастровий номер 5110300000:02:001:0107, цільове призначення для індивідуального дачного будівництва, право власності на яку зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_2 відповідно до державного акту на земельну ділянку серія ЯД № 952836 від 31.03.2008, виданого відділом земельних ресурсів у місті Білгород-Дністровський Одеської області на підставі договору купівлі-продажу від 13.03.2008 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01.08.506.00279. Зазначений договір купівлі-продажу від 13.03.2008 щодо земельної ділянки площею 0,0492 га під № 9 у дачному кооперативі «Комунстрой-1» на території Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровський Одеської області посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Ливіцькою О.В. та зареєстрований у реєстрі за № 568;

14) чотири 20-ти футові торгівельні контейнери, встановлені на торгівельному місці № 2146 на території КП № 2 ТК № 1, № 1988 на території ПРМЗ ТК № 2. Відповідно до листа ТОВ «Промтоварний ринок» від 04.08.2021 № 867 ОСОБА_1 знаходиться в договірних відносинах з ТОВ «Промринок» з приводу надання йому торгівельних місць № 2146 на території КП № 2 ТК № 1, № 1988 на території ПРМЗ ТК № 2 та № 2720 на території СТРП № 2 ТК № 2 та є первинним власником двох 20-ти футових контейнерів, встановлених на торгівельному місці № 2146 на території КП № 2 TK № 1 та двох 20-ти футових контейнерів, встановлених на торгівельному місці № НОМЕР_4 на території ПРМЗ ТК № 2. Зазначені торгівельні місця були надані йому з 04.05.2000;

15) 31 000,00 грн внеску ОСОБА_1 до статутного капіталу ТОВ «Солайр». ТОВ «Солайр», зареєстрованого 09.08.2005.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 січня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково.

Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на:

1) 3/4 частини квартири АДРЕСА_1 ;

2) паркувальне місце АДРЕСА_2 ;

3) паркувальне місце АДРЕСА_3 ;

4) земельну ділянку площею 0,0309 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер: 5110137500:54:005:0119, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд;

5) квартиру АДРЕСА_5 ;

6) квартиру АДРЕСА_6 ;

7) квартиру АДРЕСА_7 ;

8) квартиру АДРЕСА_8 ;

9) квартиру АДРЕСА_9 ;

10) нежиле горищне приміщення у будинку АДРЕСА_10 ;

11) земельну ділянку площею 0,0413 га під № 28 у дачному кооперативі «Комунстрой-1» на території Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровський Одеської області, кадастровий номер: 5110300000:02:001:0126, цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва;

12) земельну ділянку площею 0,0492 га під № 9 у дачному кооперативі «Комунстрой-1» на території Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровський Одеської області, кадастровий номер: 5110300000:02:001:0107, цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано право власності ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , АДРЕСА_12 ) на:

1) земельну ділянку площею 0,0413 га під № НОМЕР_1 у дачному кооперативі «Комунстрой-1» на території Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровський Одеської області, кадастровий номер: 5110300000:02:001:0126, цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва;

2) квартиру АДРЕСА_5 ;

3) квартиру АДРЕСА_6 ;

4) квартиру АДРЕСА_8 ;

5) квартиру АДРЕСА_9 ;

6) нежиле горищне приміщення у будинку АДРЕСА_10 ;

7) паркувальне місце АДРЕСА_2 .

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано право власності ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_6 , АДРЕСА_12 ) на:

1) земельну ділянку площею 0,0309 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер: 5110137500:54:005:0119, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд;

2) 3/4 частини квартири АДРЕСА_1 ;

3) паркувальне місце АДРЕСА_3 ;

4) земельну ділянку площею 0,0492 га під № 9 у дачному кооперативі «Комунстрой-1» на території Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровський Одеської області, кадастровий номер: 5110300000:02:001:0107, цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва;

5) квартиру АДРЕСА_7 .

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , АДРЕСА_12 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_6 , АДРЕСА_12 ) грошову компенсацію у сумі 339000,00 грн.

В решті вимог позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_6 , АДРЕСА_12 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , АДРЕСА_12 ) 8 003,77 грн судових витрат.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 про визначення об'єкту нерухомого майна особистою приватною власністю, стягнення 1/2 вартості частки у статутному капіталі товариства, визнання спільним сумісним майном торгівельних контейнерів та їх поділ задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , АДРЕСА_12 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_6 , АДРЕСА_12 ) 15 500,00 грн як компенсацію 1/2 частки внеску ОСОБА_1 до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Солайр» (код ЄДРПОУ: 33720304).

В решті вимог зустрічного позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , АДРЕСА_12 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_6 , АДРЕСА_12 ) 46,53 грн витрат по сплаті судового збору.

В апеляційній скарзі позивач за первісним позовом ОСОБА_1 просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 січня 2025 року в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_2 про припинення права спільної сумісної власності сторін як подружжя на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_4 , що складається з житлового будинку літ. А, загальною площею 180,5 кв.м, житловою площею 76,7 кв.м, та розташований на земельній ділянці площею 309 кв.м, а також в частині здійсненого розподілу між сторонами спірного нерухомого майна скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким припинити право спільної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_4 , що складається з житлового будинку літ. А, загальною площею 180,5 кв.м, житловою площею 76,7 кв.м, та розташований на земельній ділянці площею 309 кв.м,

В порядку поділу спільного майна сторін як подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на:

вказаний будинок та земельну ділянку площею 0,0309 кв.м, яка роташова за тією ж адресою, кадастровий номер: 5110137500:54:005:0119, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд;

паркувальне місце АДРЕСА_2 ;

квартиру АДРЕСА_5 загальною площею 97,4 кв.м, житловою площею 67,9 кв.м,

квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 38,2 кв.м, житловою площею 24,4 кв.м,

квартиру АДРЕСА_7 , загальною площею 36,1 кв.м, житловою площею 25,1 кв.м,

квартиру АДРЕСА_9 , загальною площею 58,30 кв.м, житловою площею 23,0 кв.м,

земельну ділянку площею 0,0492 га під № 9 у дачному кооперативі “Комунстрой-1» на території Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровський Одеської області, кадастровий номер 5110300000:02:001:0107, цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва;

в порядку поділу майна сторін як подружжя визнати за відповідачкою ОСОБА_2 право власності на:

3/4 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 153,4 кв.м, житловою площею 87,6 кв.м,

паркувальне місце

АДРЕСА_13 , загальною площею 170,3 кв.м, житловою площею 96,4 кв.м

нежиле горищне приміщення у будинку АДРЕСА_10 загальною площею 332,7 кв.м

земельну ділянку площею 0,0413 га під № НОМЕР_1 у дачному кооперативі “Комунстрой-1» на території Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровський Одеської області, кадастровий номер 5110300000:02:001:0126, цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва.

В решті рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 січня 2025 року залишити без змін.

Доводами апеляційної скарги позивача є те, що після набуття права власності на подарований відповідачці будинок такий було знесено, а на його місці сторонами побудовано новий двоповерховий житловий будинок літ. А1. Під час першого розгляду справи відповідачка не заперечувала, що спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки він був побудований сторонами під час шлюбу на спільно належній сторонами земельній ділянці площею 309 кв.м. Вказане вбачається з поданої стороною відповідачки проекту мирової угоди під час першого розгляду справи, де пропонувалося вирішити долю будинку як спільної сумісної власності подружжя разом з іншим спірним майном, що згідно вимог ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню як обставина, що визнається сторонами.

Вимогу про визнання будинку особистою приватною власністю заявлено відповідачкою лише з порушенням вимог ст. 193 ЦПК України під час нового розгляду справи.

Згідно висновку судової оціночно-будівельної експертизи № 14/16, проведеного на підставі ухвали суду від 11 серпня 2023 року, крім іншого, виснувано, що жодні з конструктивних елементів несучих і огороджувальних конструкцій зі складу належних ОСОБА_2 33/1000 частин Дачно-будівельного кооперативу «Зелений куток» не могли бути повторно використані (збережені). Судом помилково не взято вказаний висновок до уваги як належний та допустимий доказ, оскільки дозвільні документи 2003 року на проведення реконструкції 33/1000 частин Дачно-будівельного кооперативу «Зелений куточок», як й акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту від 07 лютого 2007 року, не є достатніми переконливими доказами підтвердження проведення саме реконструкції дачного будинку.

Натомість, для визначення дійсного характеру будівництва та його правової кваліфікації висновок судового експерта є пріоритетним, оскільки базується на спеціальних знаннях, реальному стані об'єкта та законодавчих вимогах, що робить його більш об'єктивним порівняно з адміністративними актами.

Ухвалюючи рішення, суд знехтував вказівками Верховного Суду (ч. 5 ст. 411 ЦПК України), оскільки останній, скасовуючи рішення першої та апеляційної інстанції, не визнав ці докази достатніми для визначення характеру будівництва спірного житлового будинку, які у своїй сукупності дали б змогу дійти висновку про те, що у даному випадку було здійснено саме реконструкцію, а не нове будівництво.

Невідповідність оскаржуваного рішення вимогам ЦПК заявник вбачає в тому, що його мотивувальна частина містить твердження, що будинок з господарськими спорудами є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , а в резолютивній частині задоволено лише вимогу про компенсацію частки в статутному капіталі ТОВ «Солайр» у сумі 15500 грн.

Непослідовність позиції відповідачки стосовно спірного житлового будинку доводиться, крім запропонованого нею проекту мирової угоди, перебуванням протягом 2018 року в провадженні Приморського районного суду м. Одеси інспірованої ОСОБА_2 справи № 522/6680/18 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення авансу та штрафу у розмірі 170000 доларів США, отриманих нібито в рахунок майбутнього продажу житлового будинку АДРЕСА_4 . Вказаний позов відповідачка ОСОБА_2 визнала та погодила умови укладення в подальшому договору купівлі-продажу житлового будинку, який є спільною сумісною власністю відповідачів, та стягнення з відповідачів вказаної суми солідарно. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2018 року, яке набрало законної сили, стягнуто суму грошових коштів, одержану на виконання недійсного правочину, з ОСОБА_2 та відмовлено у стягненні суми з ОСОБА_1 через недоведеність використання ОСОБА_2 суми в інтересах сім'ї. Вказаним рішенням також встановлено, що вказаний будинок є спільною сумісною власністю відповідачів.

В порушення принципу «естопеля» судом не постановлено ухвалу про прийняття відмови відповідачки від визнання належності спірного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами до спільної сумісної власності сторін, що має бути усунуто апеляційним судом, оскільки відповідачка не має отримувати будь-який зиск від обраної нею недобросовісної, суперечливої поведінки та маніпулятивної лінії захисту.

Є спростовним висновок суду про недоведеність позивачем істотного збільшення спірного будинку внаслідок праці позивача та вкладення ним у будівництво коштів, оскільки шлюб укладений між сторонами 04.12.1982, дружина займалася вихованням двох синів, тривалий час ніде не працювала, не мала особистих заощаджень та не могла одноособово фінансувати будівництво, натомість, позивач весь цей час матеріально забезпечував сім'ю, з 24 березня 1997 року зареєстрований у якості ФОП, у 2005 році заснував ТОВ «Солайр», яке займалося оптовою торгівлею парфумами та косметичними товарами, а відповідачка була зареєстрована у якості ФОП лише 16 червня 2006 року.

Будівельно-монтажні роботи сторони здійснювали у 2004-2005 роках, що підтверджується Актом про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку від 07 лютого 2007 року, а батьки відповідачки продали належну їм квартиру лише за півтора місяця до введення житлового будинку в експлуатацію та витратили отримані від продажу 26069 грн на придбання іншої квартири в м. Одесі, що підтверджено доказами, і отримання від продажу більшої суми не підтверджено належними доказами.

Не мають значення як доказ одноособової реконструкції спірного будинку оформлення всіх дозвільних документів на ім'я лише відповідачки, що вона є архітектором за освітою, показання свідка ОСОБА_9 про розрахунки з ним як з виконробом лише ОСОБА_2 .

Заявник не згодний з розподілом спірного майна в цілому, оскільки він не отримав у власність жодного житла (квартири у будинку по АДРЕСА_10 переобладнані під офісні приміщення та здаються в оренду відповідачкою), у квартирі АДРЕСА_1 проживає відповідачка, а так само паркомісць та квартир, земельних ділянок та пропонує свій варіант поділу майна, який частково було погоджено відповідачкою під час першого розгляду справи та з огляду на фактичне користування майном.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_10 апеляційну скаргу не визнала, посилаючись на те, що Верховним Судом під час скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд зазначено, що спірний будинок набутий ОСОБА_2 за договором дарування, а отже за законом є її особистою приватною власністю, чого позивачем не спростовано.

Відповідачкою всіма дозвільними на реконструкцію документами доведено, що мала місце саме реконструкція дачного будинку задля використання його для проживання батьками відповідачки, що переїхали з м. Миколаєва до м. Одеси, а сторони там не жили.

Оскільки Актом про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 07.02.2007 Державна приймальна комісія підтвердила, що мала місце саме реконструкція дачного будинку, то таке будівництво відповідає нормативним вимогам.

Відповідачка заперечує висновок експертизи від 16.11.2023, проти призначення якої вона заперечувала, оскільки висновок грунтується на непідтверджених жодним доказом письмових поясненнях сторони у справі; експерт не зміг визначити фактично виконані будівельні роботи та не звернувся з відповідним клопотанням до суду, що суперечить Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень № 53/5 від 08.10.1998.

Позивачем не доведено істотності збільшення вартості подарованого ОСОБА_2 будинку внаслідок його трудових або грошових затрат на виконання вимог ст. 62 СК України.

Щодо непослідовної позиції відповідачки, то мирова угода не була затверджена, тобто не набула статусу документу, а під час розгляду справи № 522/6680/18 предметом розгляду справи було стягнення з ОСОБА_11 заборгованості, яка складається з авансу та штрафу, а не перебування спірного будинку у спільній сумісній власності.

У відповіді на відзив на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 наполягав на задоволенні апеляційної скарги, оскільки: Верховним Судом скасовані попередні судові рішення через не встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; спірна земельна ділянка площею 0,0309 га за адресою: АДРЕСА_4 була придбана сторонами під час шлюбу, тому згідно з ч. 2 ст. 375ЦК України позивач набув право власності на зведені ним будівлі на ній; доказів отримання та використання на будівництво спірного будинку коштів від продажу батьками відповідачки квартири у м. Миколаєві відповідачкою не надано; істотність збільшення вартості будинку відбулася саме внаслідок трудових та грошових витрат позивача, про що свідчить проект мирової угоди; висновок суду про неузгодженість експертного висновку та його окремих частин між собою є помилковим, оскільки експертном вивчено робочий проект ПП «Студіо-С» та дані інвентаризації 33/1000 частин ДБК «Зелений куток», а доказова сила експерта полягає у його відповідності реальним результатам будівництва та достатність підстав для формулювання висновку щодо характеру проведеного будівництва, і саме він має пріоритетне значення для юридичної кваліфікації будівельних робіт, особливо коли формальні документи не відповідають дійсності; оцінка обсягів робіт жодним чином не нівелює достовірність іншої частини висновку, зокрема, що стосується кваліфікації об'єкта як нового будівництва, а неможливість визначити перелік та об'єм фактично виконаних робіт, а також встановити обсяг фактично виконаних будівельних робіт та їх вартість станом на 07.02.2007 не стосується виключно технічної і кошторисної складової вартості; варіант поділу спірного майна має досягатися з урахуванням аналізу його економічної сутності та не може підмінюватися спрощеною арифметикою.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_12 підтримали доводи апеляційної скарги, наполягали на визнанні спірного житлового будинку, належного відповідачці, спільною сумісною власністю як новоствореного майна під час шлюбу сторін, наполягали на запропонованому позивачем варінті поділу спірного майна подружжя, зокрема, виділення в натурі будинку саме позивачу разом із земельною ділянкою, на якій він розташований, та заперечували проти його поділу шляхом визнання за кожним із подружжя по , оскільки це є підґрунтям для нової конфліктної ситуації, а також з урахуванням того, що всі спірні квартири сторін у будинку по АДРЕСА_10 переобладнані під офісні приміщення, які перебувають в оренді та не можуть використовуватися у якості житла.

Представник відповідачки ОСОБА_13 апеляційну скаргу не визнала та пояснила, що стороною позивача на виконання вказівок Верховного Суду не доведено передбачені ст. 62 СК України підстави для визнання особистого майна відповідачки - житлового будинку, спільним сумісним майном подружжя та вкладення в його реконструкцію його особистих коштів або праці.

Інші учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи: відповідачка за первісним позовом ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, оскільки представник відповідачки повістку отримав 29.04.2026 о 16:41:37 в особистому кабінеті підсистеми (модуля) ЄСІТС Електронний суд, що підтверджується довідками (а.с. 53зв. т. 8); третя особа вважається повідомленою у відповідності до вимог п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України (повернення судової повістки-повідомлення з відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою», якою є адреса вказаної особи) (а.с. 55 т. 8).

Вказане відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

По справі сторонами не заперечується необхідність поділу вищенаведених об'єктів спільної сумісної власності подружжя, окрім житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_4 , одноособовим власником якого себе вважає ОСОБА_2 , та чотирьох 20-ти футових торгівельних контейнерів, встановлених на торгівельному місці № 2146 на території КП № 2 ТК № 1, № 1988 на території ПРМЗ ТК № 2, які, за твердженням ОСОБА_1 , він використовує у своїй підпиємницькій діяльності, а тому вони не підлягають поділу.

Водночас представник ОСОБА_1 просив суд застосувати строк позовної давності до вимог про поділ торгівельних контейнерів, оскільки останні були придбані ще у 1996 році і представником ОСОБА_2 ще 07.12.2017 під час розгляду даної справи, заявлялось клопотання про витребування від ТОВ «Промтоварний ринок» договорів оренди торгових об'єктів, укладених з ОСОБА_14 в якості доказів отримання прибутку та його поділу між сторонами.

У справі, що переглядається, шлюбні правовідносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли до 01 січня 2004 року, а також частина майна була придбана до цієї дати, а частина - після зазначеної дати, тому до спірних відносин підлягають застосуванню відповідно норми Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України) та Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно зі статтею 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Подібна норма закріплена у статті 57 СК України.

Відповідно до статті 25 КпШС України якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно з частиною першою статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначеними нормами встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

За загальним правилом, закріпленим у статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності, частки співвласників є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або договором.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) зазначила, що втручання у право власності може бути визнано обґрунтованим та здійсненим із дотриманням балансу інтересів подружжя у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що привели до істотного збільшення вартості такого майна. Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у кожній конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх її обставин.

Істотність має визначальне значення, оскільки необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об'єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об'єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об'єкт стають малозначними в остаточній вартості об'єкта власності чи в остаточному об'єкті. Істотність збільшення вартості майна підлягає з'ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об'єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної власності, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився за час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальним правилом мають враховуватися здійснені капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об'єкта нерухомості. Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не створюватиме підстав для визнання такого об'єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об'єкт у такому разі не зазнає і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість особистого майна однієї зі сторін.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених витрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає їх істотними, то інший з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення вартості має бути пов'язаний зі спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилася, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов'язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інші чинники, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв'язку з тим, що за статтею 62 СК України не визнаються підставами для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Скасовуючи ухвалені у даній справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанції, яким, зокрема, задоволені позовні вимоги позивача ОСОБА_1 та здійснено поділ спірного будинку шляхом виділення його в особисту приватну власність позивача разом із земельною ділянкою, яка є спільною сумісною власністю подружжя, та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції у своїй постанові від 02.06.2021 зазначив наступне:

«За встановленими у справі обставинами, на підставі договору дарування 03.03.2003 ОСОБА_2 прийняла у дар 33/1000 частини Дачно-будівельного кооперативу «Зелений куток», розташованого на земельній ділянці площею 309 кв.м.

Рішенням Одеської міської ради від 11.10.2004 № 3226-VI змінено цільове призначення земельної ділянки площею 0,0309 га, яка перебуває у власності ОСОБА_2 , для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_4 - для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (землі житлової і громадської забудови).

Отже, спірні об'єкти, які набуто відповідачем за час шлюбу, набуто нею у особисту приватну власність відповідно до частини першої статті 24 КЗпШС України.

14 лютого 2007 року Державною приймальною комісією прийнято в експлуатацію закінчений будівництвом об'єкт, а саме: реконструкція дачного будинку під житловий двоповерховий будинок.

Суди першої та апеляційної інстанцій, визнаючи спільною сумісною власністю 33/1000 частини Дачно-будівельного кооперативу «Зелений куток», виходили з того, що цей дачний будинок, який належав відповідачу на підставі договору дарування та було її особистою приватною власністю, під час шлюбу змінило цільове призначення та стало новоствореним майном, тому цей об'єкт нерухомого майна також підлягає поділу, як спільна сумісна власність подружжя.

Проте, такі висновки є передчасними, оскільки позивач, відповідно до вимог статті 62 СК України, повинен був довести виникнення права спільної сумісної власності подружжя на зазначений об'єкт нерухомого майна з підстав, передбачених законом, а саме, що внаслідок реконструкції вартість отриманого ОСОБА_2 у дар дачного будинку істотно збільшилась, і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність, адже сам по собі факт перебування позивача у шлюбі з відповідачкою на момент здійснення реконструкції спірного об'єкта нерухомого майна не є підставою для визнання зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя».

Верховний Суд зазначив, що висновки судів про те, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_4 , розташований на земельній ділянці площею 0,0309 га, є новоствореним майном, передчасні, оскільки, сторони не заперечували, що цей будинок введено в експлуатацію після реконструкції дачного будинку, подарованого відповідачу.

Реконструкція - це перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об'єкта будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення. Реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об'єкта в цілому або його частин.

Новостворене майно - це об'єкт, створений без прив'язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто не є новоствореним об'єктом нерухомого майна вже існуючий об'єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами (див. постанову Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 30 травня 2018 року у справі № 5013/462/12)».

Відповідно до частини 5 статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Судом під час винесення оскаржуваного рішення встановлено, що 03.03.2003 на підставі договору дарування ОСОБА_2 прийняла у дар 33/1000 частини Дачно-будівельного кооперативу «Зелений куток» (дачний будинок), розташовані на земельній ділянці площею 309 кв.м за адресою: АДРЕСА_14 (а.с. 17 т. 1).

03.03.2003 між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0309 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 23 т. 1).

Згідно статті 24 Кодексу про шлюб та сім'ю України (в редакції, що діяла на момент укладення договору 03.03.2003) та пункту 2 частини 1 статті 57 чинного на сьогодні Сімейного кодексу України 33/1000 частини Дачно-будівельного кооперативу «Зелений куток» (дачний будинок) набуто ОСОБА_2 у особисту приватну власність.

29.09.2003 Санітарно-епідеміологічною станцією м. Одеси видано висновок № 829-2437 на проект будівництва «Реконструкція житлового будинку за адресою: АДРЕСА_14 (а.с. 192зв т. 4).

01.10.2003 Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради видано дозвіл на розробку проекту на реконструкцію житлового будинку по АДРЕСА_14 (а.с. 30 т. 4).

01.10.2003 Управлінням пожежної безпеки та АРР МНС України в Одеській області видано висновок експертизи щодо правильності і повноти виконання протипожежних вимог діючих нормативних актів у проекті реконструкції житлового будинку за адресою: АДРЕСА_14 (а.с. 194зв. т. 4).

ПП «Студіо-С» був розроблений робочий проект реконструкції житлового будинку за адресою: АДРЕСА_14 (а.с. 120-148 т. 4).

02.12.2003 Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради видано розпорядження № 3109 «Про надання дозволу на реконструкцію дачного будинку по АДРЕСА_14 (а.с. 197 т. 4).

13.05.2004 Управлінням архітектури та містобудування Інспекції державного архітектурного-будівельного контролю м. Одеси видано дозвіл № 264/04 на виконання будівельних робіт з реконструкції дачного будинку по АДРЕСА_14 (а.с. 197зв. т. 4).

07.02.2007 Державною приймальною комісією видано акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта «Реконструкція дачного будинку під житловий 2-х поверховий будинок», зареєстрований Інспекцією Держархбудконтролю та затверджений розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 08.02.2007 № 243 (а.с. 20 т. 1).

У висновку експерта судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 16.11.2023 № 22-4899, складеному Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз на виконання ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2022 року, зроблено наступні висновки:

«1. Визначити перелік та об'єми фактично виконаних робіт, які були виконані при будівництві (реконструкції) досліджуваного двоповерхового житлового будинку з підвалом, виходячи з наданого на дослідження об'єму матеріалів цивільної справи не надається можливим.

2. В результаті вивчення наданого робочого проекту ПП «Студіо-С» по АДРЕСА_4 та даних інвентаризації 33/1000 частини ДБК «Зелений куток», виходячи з візуального огляду збудованого двоповерхового житлового будинку з підвалом на місці раніше існуючої одноповерхової будівлі дачі, прийнятих конструктивно-планувальних рішень згідно проектної документації, розташування нових огороджувальних конструкцій в плані по відношенню до первинного планування об'єкта до реконструкції, включаючи влаштування підвалу з залізобетонним перекриттям, об'єкт дослідження відноситься до нового будівництва.

3. Визначити вартість фактично виконаних будівельних робіт станом на 07 лютого 2007 року, які були виконані при будівництві (реконструкції) досліджуваного двоповерхового житлового будинку з підвалом, виходячи з наданого на дослідження об'єму матеріалів цивільного справи не надається можливим.

4. Ринкова вартість 33/1000 частини дачно-будівельного кооперативу «Зелений куток» загальною площею 43,6 кв.м по АДРЕСА_14 , без врахування земельної складової, станом на 03 березня 2003 року складала: 56889 грн.

5. В результаті вивчення наданого робочого проекту ПП «Студіо-С» по АДРЕСА_4 , проведення аналізу прийнятих та фактично виконаних конструктивних рішень при будівництві двоповерхового житлового будинку з підвалом та зіставлення отриманих даних з даними інвентаризації 33/1000 частини ДБК «Зелений куток», а саме дачі літ. «А» загальною площею 47,8 кв.м, при будівництві двоповерхового житлового будинку з підвалом по АДРЕСА_4 жодні з конструктивних елементів несучих і огороджувальних конструкцій зі складу належних ОСОБА_2 33/1000 частин Дачно-будівельного кооперативу «Зелений куток» не могли бути повторно використані (збережені).

6. Ринкова вартість житлового будинку загальною площею 180,5 кв.м по АДРЕСА_4 , без врахування земельної складової, станом на 07.02.2007 складала: 727 487 грн».

Допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_9 зазначив, що він як виконроб займався реконструкцією будинку під АДРЕСА_4 , проведені роботи є реконструкцією та відповідають дозвільним і проектним документам, ці роботи оплачувала ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на об'єкті він ніколи не бачив.

ОСОБА_1 у судовому засіданні зазначив, що бачив ОСОБА_9 на об'єкті, проте ніколи з ним не спілкувався щодо виконуваних ним робіт в зазначеному будинку, оскільки у нього не було питань щодо якості його робіт, та підтвердив, що розрахунки з ОСОБА_9 проводились ОСОБА_2 , оскільки він був постійно зайнятий на роботі.

Суд з урахуванням вимог ч. 1 ст. 110 ЦПК України щодо відсутності заздалегідь встановленої сили висновку експерта для суду виснував, що доводи експерта щодо того, як відбувалося будівництво, що було до реконструкції, ґрунтуються виключно на письмових поясненнях позивача, про що прямо зазначено у вступній частині висновку експерта: «у якості вихідних даних використовувалась інформація з представлених на дослідження матеріалів цивільної справи, пояснень позивача наданих у письмовій формі та з нормативних документів». Посилання на письмові пояснення позивача та їх цитування містяться на арк. 27, арк. 28 висновку експерта.

Судом взято до уваги, що у висновку експерта зазначено, що «визначити перелік та об'єми фактично виконаних будівельних робіт, які були виконані при будівництві (реконструкції) досліджуваного двоповерхового житлового будинку з підвалом, виходячи з наданого на дослідження об'єму матеріалів цивільної справи, не вдається можливим.

Однак, на порушення абзацу 2 пункту 2.1 розділу ІІ Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої 08.10.1988 наказом МЮУ № 53/5, про право експерта заявляти клопотання про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, пов'язаних із проведенням експертизи, за відсутності в матеріалах справи необхідного обсягу технічної документації експерт не звернувся до суду із повторним клопотанням про надання додаткових матеріалів для проведення експертизи згідно вимог чинного законодавства та, на переконання суду, надав свої висновки без вивчення необхідного об'єму матеріалів та дозвільних документів.

Тому суд виснував, що експертизу проведено опосередковано, без достатнього мотивуванням експертом власного висновку, а тому суд критично ставиться до висновку експерта судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 16.11.2023 № 22-4899, складеного Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз.

У свою чергу, суд врахував, що відповідно до пункту 30-1 Закону України «Про планування і забудову територій» (в редакції від 29.12.2006, чинній на момент прийняття спірного об'єкта в експлуатацію) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється приймальними комісіями. Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

На момент прийняття в експлуатацію спірного об'єкта діяв Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243 в редакції від 31 січня 2007 року (далі - Порядок № 1243).

Відповідно до абзацу 2 частини 1 Порядку № 1243 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів (далі - закінчені будівництвом об'єкти), їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 1243 для пред'явлення закінченого будівництвом об'єкта державній приймальній комісії відповідно до пункту 3 Порядку замовником будівництва об'єкта (далі - замовник) утворюється робоча комісія.

Пунктом 6 Порядку № 1243 передбачено, що до складу робочої комісії включаються представники генерального підрядника, субпідрядної організації, генерального проектувальника (автор проекту), експлуатаційної організації, інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, органів державного санітарно-епідеміологічного нагляду, державного пожежного нагляду, промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, державного енергетичного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, державної інспекції з енергозбереження та інших органів, що здійснюють державний нагляд відповідно до призначення об'єкта.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 1243 робоча комісія повинна перевірити відповідність:

- архітектурних і конструктивних рішень закінченого будівництвом об'єкта затвердженому проекту, санітарним, протипожежним, радіаційним та екологічним вимогам і нормам, а також вимогам з охорони праці, промислової безпеки, нормативам щодо технічного стану електричних, теплових та тепловикористовувальних установок і мереж та енергозбереження; виконаних будівельно-монтажних робіт вимогам нормативної документації;

- результатів проведених індивідуальних і комплексних випробувань устатковання нормативним показникам;

- виробничої документації нормативним вимогам.

Згідно з пунктом 9 Порядку № 1243 на підставі проведеної перевірки робоча комісія визначає готовність закінченого будівництвом об'єкта до пред'явлення державній приймальній комісії.

Пунктом 27 Порядку № 1243 визначено, що за результатами роботи державної приймальної комісії складається акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, форма якого затверджується Держбудом.

Таким чином, актом про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 07.02.2007 Державна приймальна комісія підтвердила, що мала місце саме реконструкція дачного будинку та таке будівництво відповідає нормативним вимогам. Наведений акт Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 07.02.2007 є чинним, ніким не оскаржувався та є належним доказом для визначення виду проведених у будинку робіт.

Жодних спростувань належності доказів того, що всі дозвільні документи щодо будівництва будинку оформлювалися як реконструкція, ОСОБА_1 суду не надав.

Також судом зазначено, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що істотне збільшення вартості спірного будинку відбулось внаслідок його праці та вкладення ним коштів.

З урахуванням наведеного, судом зроблено висновок про те, що позивач на виконання свого процесуального обов'язку та предмета доказування по справі, визначеному ст. 62 СК України, не довів як істотність збільшення вартості належного відповідачці нерухомого майна - спірного житлового будинку, так і те, що таке збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником, в зв'язку з чим житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_4 є особистою приватною власністю ОСОБА_2 та не підлягає поділу між колишнім подружжям.

Щодо поділу як спільного сумісного майна подружжя чотирьох 20-ти футових торгівельних контейнерів, встановлених у торгівельному місці № 2146 на території КП № 2 ТК № 1, № 1988 на території ПРМЗ ТК № 2, то такі відповідно до ст. 52 ЦК УКраїни є спільним сумісним майном подружжя, проте стороною позивача заявлено про застосування строку позовної давності до вимог про поділ вказаних контейнерів, яку судом задоволено з огляду на придбання таких у 1996 році і що про порушення свого права ОСОБА_2 дізналася після отримання копії позовної заяви від 15.11.2017 у даній справі, що є підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову в наведеній частині згідно вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», та частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У третьому абзаці пункту 15 названої постанови Пленуму зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Отже, предметом апеляційного перегляду справи є рішення суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, до складу якого, крім іншого, входить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_4 та в частині варіанту поділу спільного сумісного майна подружжя.

В іншій частині - щодо часткового задоволення зустрічного позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 15 500,00 грн як компенсацію 1/2 частки внеску ОСОБА_1 до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Солайр» та відмови у решті позовних вимог про визначення об'єкту нерухомого майна особистою приватною власністю, визнання спільним сумісним майном торгівельних контейнерів та їх поділ - рішення суду не переглядається.

Сторонами не заперечується набуття та необхідність поділу всього вищезазначеного спірного майна, крім реконструйованого житлового будинку, який під час шлюбу набутий у власність відповідачкою на підставі договору дарування у особисту приватну власність.

Переглядаючи оскаржуване рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів погоджує висновок суду про те, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі, й показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт істотного збільшення вартості спірного житлового будинку за рахунок його власних коштів та власних трудових затрат.

Суд першої інстанції, дослідивши висновок експерта Одеського НДІСЕ від 16.11.2023 № 22-4899, правильно зазначив, що визначена у вказаному висновку ринкова вартість спірного житлового будинку до та після його реконструкції не може об'єктивно свідчити про збільшення його вартості за рахунок грошових та (або) трудових затрат ОСОБА_1 чи колишнього подружжя, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами ані перелік, ані об'єм фактично виконаних робіт, за рахунок яких проведено реконструкцію та визначити вартість таких станом на 07.02.2007 року не надається можливим.

При цьому суд надав належну оцінку вказаному висновку експерта у сукупності з іншими належними та допустимими у розумінні вимог ст. 77, 78 ЦПК України доказами - показаннями свідка ОСОБА_9 , який був виконробом спірного нерухомого майна, жодним чином не спілкувався з позивачем, що підтвердив і останній, і що розрахунки з ним проводила виключно відповідачка ОСОБА_2 .

Саме вказаний свідок зазначений у якості особи, що здійснює технічний нагляд під час виконання будівельних робіт у дозволі на виконання таких № 264/04 від 13.05.2004 (а.с. 197зв. т . 4).

Критично оцінюючи наданий суду експертний висновок через відсутність достатнього мотивування, суд обгрунтував таке порушенням Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої 08.10.1988 МЮУ № 53/5, коли за відсутності в матеріалах справи необхідного обсягу технічної документації експерт не звернувся до суду із повторним клопотанням про надання додаткових матеріалів для проведення експертизи згідно вимог чинного законодавства та надав свої висновки без вивчення необхідного об'єму матеріалів та дозвільних документів.

Натомість, прийняття в експлуатацію реконструйованого спірного об'єкту проведено з дотриманням пункту 30-1 Закону України «Про планування і забудову територій» (в редакції від 29.12.2006, чинній на момент прийняття спірного об'єкта в експлуатацію), Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243 в редакції від 31 січня 2007 року (далі - Порядок № 1243), чого позивачем не спростовано.

Визначальним для правильного вирішення справи є саме те, що у вказаному експертному висновку не наведено переліку робіт, використаних матеріалів, їх вартість та недоведеність заявником на підтвердження здійснення такого власним коштом або виключно коштом спільних вкладень подружжя, щоб спростувати режим особистої приватної власності відповідачки на спірний будинок.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Тому судом слушно не взято вказаний експертний висновок № 22-4899 від 16.11.2023 до уваги як належний та допустимий доказ для спростування особистої приватної власності відповідачки на спірний житловий будинок.

Не спростовує наведеного довід апеляційної скарги про неврахування судом, що під час першого розгляду справи відповідачка не заперечувала, що спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки він був побудований сторонами під час шлюбу на спільно належній сторонам земельній ділянці, що вбачається з поданого відповідачкою проекту мирової угоди під час першого розгляду справи, де пропонувалося вирішити долю будинку як спільної сумісної власності подружжя разом з іншим спірним майном, що згідно вимог ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню як обставина, що визнається сторонами, а вимогу про визнання будинку особистою приватною власністю заявлено відповідачкою лише з порушенням вимог ст. 193 ЦПК України під час нового розгляду справи, оскільки зі змісту наданого відповідачкою проекту мирової угоди від 02.11.2018 вбачається лише її згода виключити з переліку спірного майна спірний житловий будинок, передавши його дітям сторін, разом із земельною ділянкою.

Так само помилковим є посилання заявника на те, що дозвільні документи на ім'я відповідачки на реконструкцію 33/1000 частин Дачно-будівельного кооперативу «Зелений куточок» не спростовують експертного висновку про те, що жодні з конструктивних елементів несучих і огороджувальних конструкцій зі складу належних ОСОБА_2 33/1000 частин Дачно-будівельного кооперативу «Зелений куток» не могли бути повторно використані (збережені), без чого не можна зробити висновок про те, що мало місце саме нове будівництво, а не реконструкція належного позивачці будинку.

На виконання свого процесуального обов'язку ним не доведено особисті вкладення в таку реконструкцію.

Будь-яких доказів юридичного оформлення знищення належних відповідачці на праві особистої приватної власності 33/1000 дачного будинку матеріали справи не містять.

Визначаючи вартість спірного житлового будинку до та після реконструкції експерт не дослідив питання правової природи збільшення його вартості, що могло відбутися за рахунок інших чинників, ніж обсяг грошових чи трудових затрат подружжя.

Само по собі надання заявником відомостей про те, що саме він працював у родині та отримував дохід, з 24 березня 1997 року зареєстрований у якості ФОП, у 2005 році заснував ТОВ «Солайр», яке займалося оптовою торгівлею парфумами та косметичними товарами, а відповідачка була зареєстрована у якості ФОП лише 16 червня 2006 року, без одночасного надання жодного доказу вкладення саме його особистих коштів або праці у реконструкцію належного відповідачці нерухомого майна, є припущенням та не може бути покладена в основу рішення, оскільки таке заборонено вимогами частини шостої статті 81 ЦПК України.

Позивачем жодним доказом не доведено наявність понесених затрат з його боку як іншого подружжя - не власника, не доведено істотність таких, щоб перетворити належний відповідачці в цілому об'єкт нерухомого майна на спільну сумісну власність подружжя.

Як не доведено і другий чинник істотності такого збільшення, що повинно бути пов'язано із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами (чеки, квитанції, договори, показання свідків, тощо), оскільки сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Отже, судом вірно застосовано висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц щодо застосування норми ст. 62 СК України, встановлення предмету доказування належними та допустимими доказами сторін.

Щодо тверджень завника про суперечливу поведінку відповідачки, яка заявила зустрічний позов про визнання спірного житлового будинку особистим приватним і що резолютивна частина рішення містить висновок про відмову їй у позові, то таке не може свідчити про доведеність первісних позовних вимог заявника, оскільки судом в мотивувальній частині зроблено категоричний висновок про належність спірного реконструйованого будинку відповідачці ОСОБА_2 і тому через не спростування такої презумпції зустрічні позовні в наведеній частині не ґрунтуються на вимогах закону, що регулює спірні правовідносини. Натомість, додаткове визнання права власності за відповідачкою вже належного їй на підставі договору дарування та доказів про реконструкцію такого законом не передбачено.

Відповідаючи на довід апеляційної скарги про знехтування судом вказівками Верховного Суду (ч. 5 ст. 411 ЦПК України), оскільки останній, скасовуючи рішення першої та апеляційної інстанції, не визнав надані відповідачкою докази достатніми для визначення характеру будівництва спірного житлового будинку, які у своїй сукупності дали б змогу дійти висновку про те, що у даному випадку було здійснено саме реконструкцію, а не нове будівництво, колегія суддів зазначає, що висновок експерта про те, що жоден з конструктивних елементів 33/1000 дачного будинку не використаний під час будівництва житлового будинку, суперечить відсутності у такому висновку переліку та об'єму фактично виконаних робіт (виснувано про неможливість надання переліку таких) при будівництві (реконструкції) досліджуваного двоповерховного житлового будинку з підвалом та ненаданням доказів таких позивачем.

Оскільки Верховний Суд не переглядав справу по суті, то не заслуговує на увагу і твердження заявника, що докази відповідачки про реконструкцію спірного житлового будинку не є достатніми для визначення характеру будівництва спірного житлового будинку, Верховний Суд не міг робити, а послався лише на недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 в наведеній частині та вказав на необхідність виконання судом завдань цивільного судочинства шляхом з'ясування, за рахунок чого збільшилася вартість спірного майна.

Істотність збільшення вартості спірного будинку внаслідок праці позивача та вкладення ним в таке коштів, на що як на підставу скасування судових рішень послався Верховний Суд, під час нового розгляду справи ОСОБА_1 не доведено.

Натомість, слушним є посилання відповідачки у відзиві на апеляційну скаргу на не встановлення судом, за рахунок чого збільшилася вартість спірного майна, та не спростування особистої приватної власності відповідачки на нього.

Є належними та допустимими доказами у розумінні вимог ЦПК України надані відповідачкою докази щодо реконструкції дачного будинку, а посилання заявника на можливість неправильної кваліфікації виду робіт суб'єктом владних повноважень, який приймав будинок в експлуатацію, є припущенням.

Натомість, помилковим через вищенаведені неузгодженості експертного висновку є твердження заявника, що для визначення дійсного характеру будівництва та його правової кваліфікації висновок судового експерта є пріоритетним, оскільки базується на спеціальних знаннях, реальному стані об'єкта та законодавчих вимогах, що робить його більш об'єктивним порівняно з адміністративними актами.

Як не є належним та допустимим доказом і перебування протягом 2018 року в провадженні Приморського районного суду м. Одеси справи № 522/6680/18 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення авансу та штрафу у розмірі 170000 доларів США, отриманих нібито в рахунок майбутнього продажу житлового будинку АДРЕСА_4 , оскільки предметом доказування по вказаній справі не були обставини, передбачені ст. 62 СК України та такі не могли встановлюватися у справі про стягнення коштів за позовом іншої особи.

Не може бути взятий до уваги довід заявника про порушення судом принципу «естопеля» (лат. “estoppel»), що забороняє особі заперечувати свої власні заяви, дії або поведінку, якщо це протирічить її попереднім зобов'язанням або вчинкам, і що базується на принципі добросовісності та чесності взаємодії між особами, та необхідність усунення такого апеляційним судом, оскільки відповідачка з початку розгляду справи не визнавала позов, а її пропозиція виключити спірний будинок з переліку спірного майна та погодження віддати будино разом із земельною ділянкою дітям та в наступному заявлення зустрічного позову про визнання спірного будинку її особистим приватним майном не свідчить про суперечливість та її недобросовісність.

На вказані висновки суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог в частині поділу спірного будинку як спільного сумісного майна подружжя не впливає продаж батьками відповідачки належної їм квартири лише за півтора місяця до введення житлового будинку в експлуатацію та витрату отриманих від продажу 26069 грн на придбання іншої квартири в м. Одесі, що підтверджено доказами, і реєстрація батьків відповідачки у спірному житловому будинку з 08.06.2007 (а.с. 207 т. 4), оскільки тягар доказування у справах цієї категорії покладається на позивача, який має спростувати презумпцію особистої власності відповідачки. Відповідачка не має доводити, що реконструкція будинку відбулася за її особисті кошти через презумпцію належності їй майна як особистого приватного та зміщення тягара доказування у справах цієї категорії на сторону, яка таке заперечує.

Помилковою є оцінка відповідачем наданої позивачкою сукупності доказів щодо реконструкції належного їй будинку одноособово через реєстрацію дозвільних документів на ім'я ОСОБА_2 , оскільки останньою доведено, що вона є архітектором за освітою, свідок ОСОБА_9 підтвердив про розрахунки з ним як з виконробом лише ОСОБА_2 , що підтвердив і позивач, який з вказаним свідком не знайомий, не спілкувався, лише бачив його.

Щодо доводу апеційної скарги про незгоду із розподілом спірного майна в цілому, оскільки він не отримав у власність жодного житла (квартири у будинку по АДРЕСА_10 переобладнані під офісні приміщення та здаються в оренду відповідачкою), у квартирі АДРЕСА_1 проживає відповідачка, а так само паркомісць та квартир, земельних ділянок та пропонує свій варіант поділу майна, який частково було погоджено відповідачкою під час першого розгляду справи та з огляду на фактичне користування майном, то колегія суддів зазначає таке.

Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України).

КЦС ВС у постанові від 14.02.2024 у справі 752/18272/18 зазначив, що при вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу.

Щодо вимог про поділ земельної ділянки площею 0,0309 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 5110137500:54:005:0119, цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, суд вірно врахував вимоги статтій 377 ЦК України та 120 ЗК України.

Так, відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частинами першою, другою та четвертою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Таким чином, положення частини другої статті 120 ЗК України та частини першої статті 377 ЦК України закріплюють принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За приписами зазначених норм, визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на відповідні житловий будинок, будівлю чи споруду.

Тобто, перехід права на земельну ділянку до нового набувача нерухомого майна відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16).

Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди superficies solo cedit (збудоване приростає до землі) сформований у пункті 38 постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Оскільки об'єкт нерухомості та земельна ділянка , на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності, то судом вірно виділено в натурі спірну земельну ділянку площею 309 кв.м за адресою спірного житлового будинку, цільове призначення якої - для його обслуговування (а.с. 21 т. 1) - у власність відповідачці, що відповідає засадам розумності та нерозривності нерухомого майна з земельною ділянкою на якій це майно розташоване.

Щодо поділу іншого спірного майна, то згідно з висновком судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи від 04.06.2018 № 576 вартість окремих об'єктів спірного нерухомого майна сторін складає:

1) 3/4 частини квартири АДРЕСА_1 - 4472000,00 грн;

2) паркувальне місце АДРЕСА_2 - 540000,00 грн;

3) паркувальне місце АДРЕСА_3 - 575000,00 грн;

4) земельна ділянка площею 0,0309 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 - 2676000,00 грн;

5) квартира АДРЕСА_5 - 1474000,00 грн;

6) квартира АДРЕСА_6 - 642000,00 грн;

7) квартира АДРЕСА_7 - 607000,00 грн;

8) квартира АДРЕСА_8 - 2876000,00 грн;

9) квартира АДРЕСА_9 - 980000,00 грн;

10) нежиле горищне приміщення у будинку АДРЕСА_10 - 2407000,00 грн;

11) земельна ділянка площею 0,0413 га під № 28 у дачному кооперативі «Комунстрой-1» на території Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровський Одеської області - 1310000,00 грн;

12) земельна ділянка площею 0,0492 га під № 9 у дачному кооперативі «Комунстрой-1» на території Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровський Одеської області - 1560000,00 грн.

Загальна вартість вищенаведеного майна, що підлягає поділу між сторонами складає 20119000,00 грн.

Право власності на всі ці об'єкти зареєстровано за відповідачкою, але таке спірне нерухоме майно було набуто сторонами за час шлюбу, а тому в силу статті 60 СК України воно належить подружжю на праві спільної сумісної власності та у результаті поділу цього спільного майна частки сторін мають бути визнані рівними, оскільки будь-які домовленості щодо зазначеного майна між сторонами відсутні, шлюбний договір сторони також не укладали, доказів придбання будь-якого переліченого майна за особисті кошти одним із подружжя суду не надано.

З урахуванням висновків судової експертизи вартість частки кожної з сторін у спірному майні визначена судом як 10 059 500,00 грн.

При визначенні варіанту поділу спірного майна сторін суд вірно врахував, що з огляду на постійне проживання відповідачки у квартирі АДРЕСА_1 , слід виділити ці частки від даної квартири у власність ОСОБА_2 .

З урахуванням принципу справедливості, а також цільового призначення спірного майна та його фактичного використання сторонами та порядку, що склався щодо такого майна, кожному з подружжя у власність судом вірно виділено по одному паркомісцю: ОСОБА_2 - паркомісце під АДРЕСА_15 , а ОСОБА_1 - паркомісце під АДРЕСА_2 .

Крім цього, кожній зі сторін виділено у власність по одній з двох спірних земельних ділянок у дачному кооперативі «Комунстрой-1» на території Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровський Одеської області.

Перелік квартир у будинку АДРЕСА_10 , які виділяються у власність кожній зі сторін, визначений судом, виходячи з їх ринкової вартості таким чином, щоб розмір компенсації за зменшення вартості частки у спільному майні сторін був мінімальним. При цьому, суд врахував, що квартира АДРЕСА_16 та квартира АДРЕСА_9 фактично складають одну квартиру, а тому право власності на них має бути визнано за одним із подружжя.

Виходячи з вищенаведених міркувань, керуючись вимогами розумності та справедливості, з метою остаточного вирішення цього спору по суті суд визначив вищезазначений порядок поділу майна подружжя в натурі, визнавши за позивачем ОСОБА_1 у порядку майна подружжя на нерухоме майно загальною вартістю 10 229 000,00 грн, а за ОСОБА_2 - на нерухоме майно загальною вартістю загальною вартістю 9 890 000,00 грн.

Оскільки вартість нерухомого майна, що виділяється у власність ОСОБА_1 , на 339000,00 грн перевищує вартість майна, що виділяється у власність ОСОБА_2 , розмір компенсації ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 складає половину цієї суми - 169500 грн, і згоду на компенсацію вартості різниці в майні під час розгляду справи було надано обома сторонами.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики колегія суддів уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім для відповіді на всі ключові доводи апеляційної скарги позивача.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на допущене судом неправильне застосування норм матеріального права в частині визначення розміру компенсації часток подружжя при поділі майна, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду в оскаржуваній частині - щодо позовних вимог ОСОБА_1 змінити, зменшивши стягнуту з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості виділеного спільного майна подружжя з 339000,00 грн до 169500 грн.

В іншій частині в задоволенні апеляційної скарги скарги слід відмовити, а рішення суду є таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 січня 2025 року змінити, зменшивши стягнуту з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості виділеного спільного майна подружжя з 339000,00 грн до 169500 грн.

В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови - 15 травня 2026 року

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.А. Коновалова

В.В. Кострицький

Попередній документ

136563687

Наступний документ

136563689

Інформація про рішення:

№ рішення:	136563688
№ справи:	522/21604/17
Дата рішення:	12.05.2026
Дата публікації:	18.05.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Одеський апеляційний суд
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (28.04.2026)
Дата надходження:	25.02.2025
Предмет позову:	Ястребов І.В. до Ястребової С.А. про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом Ястребової С.А. до Ястребова І.В., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – Пастушенко Н.Т., про визначення об’єкту нерухомого майна осо

Розклад засідань:

Минулі засідання (37)

28.05.2026 16:35	Приморський районний суд м.Одеси
09.04.2020 11:30
07.05.2020 11:00
25.06.2020 11:45
05.11.2020 10:05
26.11.2020 12:00
23.12.2020 10:30	Приморський районний суд м.Одеси
21.01.2021 15:00	Одеський апеляційний суд
13.07.2021 13:20	Приморський районний суд м.Одеси
11.08.2021 14:00	Приморський районний суд м.Одеси
18.11.2021 10:20	Приморський районний суд м.Одеси
26.11.2021 11:30	Приморський районний суд м.Одеси
27.01.2022 11:00	Приморський районний суд м.Одеси
23.11.2022 09:40	Приморський районний суд м.Одеси
30.11.2022 09:20	Приморський районний суд м.Одеси
22.12.2022 14:40	Приморський районний суд м.Одеси
01.02.2023 11:00	Приморський районний суд м.Одеси
29.03.2023 13:00	Приморський районний суд м.Одеси
15.02.2024 14:30	Приморський районний суд м.Одеси
26.03.2024 16:00	Приморський районний суд м.Одеси
04.04.2024 11:00	Приморський районний суд м.Одеси
14.05.2024 11:30	Приморський районний суд м.Одеси
17.05.2024 10:00	Приморський районний суд м.Одеси
25.06.2024 16:00	Приморський районний суд м.Одеси
16.07.2024 15:30	Приморський районний суд м.Одеси
07.08.2024 14:00	Приморський районний суд м.Одеси
16.10.2024 14:00	Приморський районний суд м.Одеси
19.11.2024 14:00	Приморський районний суд м.Одеси
17.12.2024 14:00	Приморський районний суд м.Одеси
24.12.2024 14:00	Приморський районний суд м.Одеси
14.01.2025 14:00	Приморський районний суд м.Одеси
16.09.2025 12:15	Одеський апеляційний суд
03.02.2026 12:15	Одеський апеляційний суд
10.03.2026 15:10	Одеський апеляційний суд
21.04.2026 11:50	Одеський апеляційний суд
28.04.2026 11:50	Одеський апеляційний суд
12.05.2026 16:10	Одеський апеляційний суд