15 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/6000/25 пров. № А/857/4666/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Шинкар Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року (головуючий суддя Дерех Н.В., м.Тернопіль) у справі №500/6000/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
16.10.2025 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (відповідач), в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, період роботи в малому підприємстві «Кристал» з 03.04.1990 року по 02.01.1992 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, період роботи в малому підприємстві «Кристал» з 03.04.1990 року по 02.01.1992 року та внести відповідні зміни до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Позов обґрунтовує тим, що 01.09.2025 ним подано заяву до відповідача з проханням зарахувати до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, період роботи в малому підприємстві «Кристал» з 03.04.1990 року по 02.01.1992 року та внести відповідні зміни до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Однак, позивачем отримано відповідь на вище зазначене звернення, у якій зазначено, що позивачу не зараховано до страхового стажу період роботи з 1990 року по 01.01.1992 року згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 18.07.1985 року, оскільки відсутня дата прийняття на роботу (число і місяць) та відсутній номер і дата наказу про прийняття, що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоду роботи в малому підприємстві «Кристал» з 03.04.1990 року по 02.01.1992 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо зарахування до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком періоду роботи в малому підприємстві «Кристал» з 03.04.1990 по 02.01.1992, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що до страхового стажу позивача згідно наданих документів не враховано: період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 18.07.1985 року з 03.04.1990 по 02.01.1992, оскільки відсутня дата прийняття на роботу (число і місяць) та відсутній номер і дата наказу про прийняття. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
Позивач 01.09.2025 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, період роботи в малому підприємстві «Кристал» з 03.04.1990 року по 02.01.1992 року та внести відповідні зміни до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, що оформлене листом від 02.10.2025 за №1900-0202-8/46309 позивачу відмовлено у зарахуванні спірного періоду роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 18.07.1985 року, оскільки відсутня дата прийняття на роботу (число і місяць) та відсутній номер і дата наказу про прийняття, що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.
Не погоджуючись з наведеним, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Згідно статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок № 637.
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Як слідує з трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , у період з 1990 року по 02.01.1992 року позивач працював на посаді начальника відділу кооперації Малого підприємства «Кристал». Щодо прийняття на роботу на вказане підприємство відсутні відомості щодо дати прийняття (число та місяць), а також відсутній номер і дата наказу про прийняття.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Подібна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а.
Відтак, на думку апеляційного суду, дії відповідача щодо не зарахування стажу лише через формальні неточності, а саме покликання апелянта на відсутність дати прийняття на роботу (число і місяць), відсутність номеру і дати наказу про прийняття, є протиправними.
Крім цього, частиною 3 ст. 44 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV органам Пенсійного фонду України надано право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Однак, як свідчать матеріали справи, вказаних дій відповідач не вчинив, тим самим не дотримався вимог п. 4.7. Порядку №22-1 щодо встановлення права особи на зарахування спірних періодів до страхового стажу на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача щодо зарахування до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком періоду роботи в малому підприємстві "Кристал" з 03.04.1990 по 02.01.1992, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року у справі № 500/6000/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
Т. І. Шинкар