П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
14 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/6635/26
Перша інстанція: суддя Скупінська О.В.,
повний текст судового рішення
складено 31.03.2026, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючої судді Голуб В.А.,
суддів Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду про повернення позовної заяви від 31 березня 2026 року у справі № 420/6635/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду 10.03.2026 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якій позивачка просила суд:
визнати протиправною дію щодо утримання за майно Головним управлінням Національної поліції в Одеській області з грошового забезпечення ОСОБА_1 в розмірі 3 028 грн;
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області, яка полягає у непроведенні остаточного розрахунку при звільненні в розмірі 3 028 грн;
зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення в розмірі неправомірно утриманої суми за майно (3 028 грн) з індексацією доходу ОСОБА_1 у зв'язку з порушенням строку його виплати з урахуванням відрахування податків та обов'язкових платежів;
стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні (затримка виплати грошового забезпечення в розмірі 3 028 грн), починаючи з 03 травня 2024 року по день фактичного розрахунку або по день винесення судом рішення, з урахуванням відрахування з цієї суми податків та обов'язкових платежів.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та встановлено позивачці 10-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.
У вказаній ухвалі суд зазначив, що у прохальній частині позову позивачка просить визнати протиправними дії щодо утримання вартості майна з грошового забезпечення в розмірі 3 028 грн, а також визнати протиправною бездіяльність щодо непроведення остаточного розрахунку при звільненні в сумі 3 028 грн. У зобов'язальній частині позивачка просить нарахувати та виплатити грошове забезпечення в розмірі неправомірно утриманої суми за майно з нарахуванням індексації доходу у зв'язку з порушенням строків виплати (з урахуванням податків та обов'язкових платежів).
Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивачки не узгоджуються між собою.
Крім того, суд вказав, що ОСОБА_1 просить визнати протиправними дії щодо утримання вартості майна, проте не зазначає, за яке саме майно було проведено відрахування. Також вона просить визнати протиправною бездіяльність щодо непроведення остаточного розрахунку в розмірі 3 028 грн, однак у матеріалах позову відсутні докази на підтвердження саме цієї суми.
В ухвалі суду зауважено, що позовна заява ОСОБА_1 не містить належного обґрунтування позовних вимог, зазначення доказів, послідовного розбірливого викладу обставин на підтвердження позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції вказав, що недоліки позовної заяви повинні бути усунені шляхом надання до суду:
позовної заяви в новій редакції, оформленої у відповідності до вимог ст.ст. 160, 161 КАС України, в якій позовні вимоги мають бути викладені у відповідності до ст. 5 КАС України, а також викладено обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги;
доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги ОСОБА_1 .
З довідки Одеського окружного адміністративного суду вбачається, що копія ухвали від 16.03.2026 була доставлена до Електронного кабінету позивачки 16.03.2026 о 13:04.
Недоліки позовної заяви у встановлені строки усунуто не було, у зв'язку з цим ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 повернуто позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Не погоджуючись із ухвалою суду про повернення позовної заяви, позивачка подала апеляційну скаргу. Так, ОСОБА_1 зазначила, що на її думку, позовна заява повністю відповідає вимогам, встановленим Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підстави для залишення її без руху та, як наслідок, повернення позовної заяви були відсутні.
Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу. Так, представниця Головного управління Національної поліції в Одеській області вказала, що аргумент позивачки не може слугувати підставою для задоволення апеляційної скарги. Вважає, що судом першої інстанції не порушено жодної норми матеріального та процесуального права. Тому просить суд у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
Справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження відповідно до частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що апеляційні скарги на ухвалу суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Ця норма містить загальне правило, яке означає право кожного звернутися до суду, якщо право чи свобода порушені або створюються перешкоди для їх реалізації, або мають місце ущемлення прав та свобод. Ця норма зобов'язує брати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова у прийнятті позовних заяв чи скарг, які відповідають установленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене. Положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина (абзаци перший-третій пункту 2 рішення Конституційного Суду України у справі № 9-зп від 25 грудня 1997 року за конституційним зверненням громадян ОСОБА_1, ОСОБА_2 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води)).
Гарантоване Основним Законом України право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, зокрема й дій чи бездіяльності Президента України, є видом охоронних (правоохоронних) відносин, які реалізуються шляхом участі в ньому відповідних юрисдикційних органів, діяльність яких прописана процесуальними (процедурними) нормами. Суб'єкт цих відносин, приміром, кожен, хто вважає, що його право порушено, контактує з уповноваженим юрисдикційним органом, опосередковує та реалізує своє право на позов (право на оскарження, право про захист свого блага) через відповідні процесуальні (процедурні) форми, у яких ці відносини набувають властивостей (ознак) процесуальних правовідносин.
Право на оскарження виникає тоді, коли дією чи бездіяльністю суб'єкта оскарження відбулося посягання на об'єкт права (матеріальне чи нематеріальне благо), з приводу якого (чи щодо якого) склалися правовідносини шляхом винесення відповідного рішення, вчинення певної дії або зволікання із вчинення дій, які належить вчинити суб'єкту владних повноважень.
Право на оскарження в охоронному правовідношенні має (повинно мати) матеріальний прояв (властивості), стосуватися юридично значимих, фактично-конкретних життєвих (соціальних) обставин, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Таке право повинно мати під собою об'єктивно обґрунтовану матеріальну основу, свій предмет захисту, обсяг та межі порушеного права, існувати в просторі та часі, досягати рівня "спору" чи конфлікту.
У такому правовому відношенні кожен, хто має право на оскарження, наділяється повноваженнями на вчинення власних дій або/та вимагати від протилежної сторони виконувати свої зобов'язання та функції правомірно, а також має право вимагати конкретних дій від певного юрисдикційного органу, зокрема й суду, який не має стосунку до матеріального права того, хто звертається за його охороною до суду.
Звернення до суду є гарантією реалізації права на захист порушеного права, оскільки через застосування в процесуальному порядку заходів примусу, які надає держава відносно суб'єкта оскарження, досягається мета і виконується завдання процесу - здійснюється правосуддя, встановлюється (об'єктивна) істина і забезпечується захист матеріального права особи.
Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (частина перша статті 4 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення у статті 55 Конституції України, відповідно до якої, зокрема, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Гарантування приписом частини другої статті 55 Конституції України кожному права на доступ до суду з метою оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень є вимогою принципу верховенства права. Такий доступ не означає автоматичної незаконності цих рішень, дій або бездіяльності, а спрямований на перевірку в судовому порядку їх законності та правомірності, що не лише забезпечує ефективний захист прав, свобод кожної особи, якої стосується неправомірна діяльність суб'єктів владних повноважень, а й сприяє підтримці законності та правопорядку в цілому шляхом виявлення та усунення нелегітимних проявів у такій діяльності.
Як уже зазначалося, стаття 5 КАС України визначає право на звернення до суду та способи судового захисту.
Частина перша статті 77 названого процесуального закону визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини п'ятої статті 160 КАС України у позовній заяві особа, яка стверджує про порушене її право, повинна навести зміст позовних вимог, викласти обставини, якими обґрунтовує свої вимоги, та зазначити докази, що підтверджують вказані обставини.
Із цих законодавчих положень випливає, що особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси, і яка у зв'язку із цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві - хто, котрий саме суб'єкт владних повноважень порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права чи інтереси, які саме права чи інтереси були порушені, чи належать вони позивачу та які обставини про це свідчать.
Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право.
Зміст та обсяг порушеного права та виклад обставини, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть бути різними, але поряд із цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне із обов'язкових процесуальних рішень, пов'язаних із визнанням позовної заяви прийнятною / неприйнятною.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка у своїй позовній заяві належним чином виклала зміст оскаржуваних дій та бездіяльності відповідача. Зокрема, вона описала, у чому саме полягало порушення її прав та інтересів, сформулювала наслідки, які, на її переконання, настали внаслідок дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а також доступним їй способом пояснила, яким чином і чому дії/бездіяльність відповідача зачіпають її права та охоронювані законом інтереси.
Зміст позовної заяви викладений в обсязі, з якого можна визначити характер спірних правовідносин і з дотриманням встановленого процесуальним законом порядку ухвалити одне із рішень, продиктованих їхнім змістом.
Колегія суддів звертає увагу, що суд має можливість уточнити обставини справи та предмет спору безпосередньо під час підготовчого засідання або в процесі розгляду справи по суті, що повністю відповідає засадам адміністративного судочинства.
Поряд з цим, колегія суддів зауважує, що адміністративний суд може змінити спосіб захисту порушеного права позивачки, або вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху у зв'язку з порушенням вимог ст.ст. 160, 161 КАС України, з посиланням на невідповідність позовних вимог ст. 5 КАС України, а також викладених обставин, якими позивачка обґрунтовує свої позовні вимоги, є необґрунтованими.
Щодо ненадання позивачкою доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з правовою позицією, сформованою у постанові Верховного Суду від 1 лютого 2022 року у справі № 640/18584/20, одна з найголовніших відмінностей вирішення саме публічно-правових спорів полягає у презумпції правомірності вимог суб'єкта приватного права, оскільки ст. 77 КАС України встановлює, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частина 3 ст. 2 КАС України передбачає, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема, офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Відповідно до ст. 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціатив.
Таким чином, спеціальним принципом адміністративного судочинства, який не притаманний іншим видам судочинства, є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі. Цей принцип покладає на суд обов'язок активної ролі в процесі, що полягає не лише в зборі доказів, а й у сприянні сторонам у захисті їхніх прав.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про безпідставність залишення позовної заяви без руху у зв'язку з відсутністю доказів.
Колегія суддів вважає, що кожен має право на позов (у матеріальному аспекті) й право на звернення з позовом до суду (процесуальний аспект).
Право на звернення до суду поєднує у собі також право на розгляд справи. Право на розгляд справи, у свою чергу, означає, що справа буде розглянута та вирішена судом. Обов'язковою умовою дотримання цього права є те, що особі має бути забезпечена можливість реалізації зазначених прав без будь-яких обмежень, перешкод чи ускладнень. Можливість людини без перепон одержати судовий захист є головним змістовним аспектом поняття доступу до правосуддя.
На думку колегії суддів, у цій справі позивачка реалізовувала своє право на звернення до суду, зверталась до нього з вимогою вирішити спір із суб'єктом владних повноважень. Проте позивачку обмежили у праві на розгляд справи в суді, що на думку колегії суддів, порушує право на доступ до правосуддя.
Колегія суддів також звертає увагу, що судом першої інстанції не вирішено клопотання позивачки щодо поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином суд апеляційної інстанції, здійснивши перегляд ухвали суду від 31.03.2026 в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про обґрунтованість апеляційної скарги та, як наслідок, наявність підстав для скасування ухвали суду на підставі пункту 1 частини 1 статті 320 КАС України з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 169, 241, 242, 243, 308, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду про повернення позовної заяви від 31 березня 2026року у справі № 420/6635/26, - задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду про повернення позовної заяви від 31 березня 2026 року у справі № 420/6635/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач В.А. Голуб
Судді Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко