15 травня 2026 р. Справа № 480/4868/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.01.2026, головуючий суддя І інстанції: Н.В. Савицька, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 23.01.26 по справі № 480/4868/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Сумській області, апелянт ), в якій просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Сумській області від 21.04.2025 № 091630024127 про відмову у призначенні йому пенсії за віком ;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Сумській області зарахувати до його страхового стажу період роботи з 10.09.1990 по 08.01.1991, з 01.01.1992 по 01.11.1993 та з 05.11.1993 по 10.05.1994, з 01.07.2000 по 10.11.2004;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Сумській області повторно розглянути його від 14.04.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, викладених у його рішенні.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23.01.2026 позовну заяву задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Сумській області від 21.04.2025 № 091630024127 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Сумській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 10.09.1990 по 08.01.1991, з 01.01.1992 по 01.11.1993, з 05.11.1993 по 10.05.1994, та з 01.07.2000 по 10.11.2004.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.04.2025 про призначення пенсії та прийняти рішення по суті заяви, з урахуванням правової оцінки, наданої судом по даній справі.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив його скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції залишено поза увагою, що з 01 січня 2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Пенсії громадянам, які проживали/працювали на території Російської Федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі-Закон №1058-ІV). До страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року, а заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії враховується за періоди страхового стажу, набутого на території України, на умовах, визначених частиною 1 статті 40 Закону №1058-IV . Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москва.
Отже, Головним управлінням правомірно не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.01.1992 по 01.11.1993 та з 05.11.1993 по 10.05.1994 на території Російської Федерації.
Разом з тим, записи у трудовій книжці позивача в частині періоду трудової діяльності з 10.09.1990 по 08.01.1991 утворюють об'єктивні сумніви щодо їх автентичності у зв'язку з відсутністю запису про звільнення з роботи останнього. Апелянт звернув увагу, що основним документом, який підтверджує або спростовує наявність/відсутність у особи певного трудового стажу є трудова книжка, однак такий правозастосовчий підхід не є абсолютним та безумовним. Тобто запис у трудовій книжці не є безумовним доказом про період роботи особи у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відповідної інформації. На підтвердження своїх доводів послався на правові висновки Верховного Суду, зроблені ним у постанові від 28 січня 2025 року у справі №300/8132/23.
За наведених обставин апелянт зазначив, що судом першої інстанції залишено поза увагою, що вищезазначені періоди роботи позивача не підлягають зарахуванню в силу зазначених недоліків.
Вказав, що територіальні органи ПФУ не допустили протиправної поведінки щодо прав позивача на пенсійне забезпечення, що вказує на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, а Сумським окружним адміністративним судом обставини у даній справі досліджено не повно та всебічно, що призвело до порушення норм матеріального права.
Позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу ГУ ПФУ в сумській області без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.01.2026 - залишити без змін .
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та відповідно до ч.1 ст.308 КАС України в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
14 квітня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV (а.с.51).
Заяву позивача було розглянуто за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Сумській області.
21 квітня 2025 року ГУ ПФУ в Сумській області на підставі заяви та наданих документів винесено рішення № 091630024127 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-IV. У рішенні зазначено, що пенсійний вік, визначений ст.26 Закону № 1058-ІV - 60 років, вік ОСОБА_1 становить 59 років 11 місяців 20 днів. Необхідний страховий стаж, визначений ст.26 Закону №1058-ІV -32 роки, а страховий стаж ОСОБА_1 - 29 років 10 місяців 17 днів.
За доданими документами до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховані періоди роботи відповідно до трудової книжки:
- з 10.09.1990 по 08.01.1991, оскільки відсутній запис про звільнення з роботи;
-з 01.01.1992 по 01.11.1993 та з 05.11.1993 по 10.05.1994 набуті в Російській Федерації, оскільки відповідно пункту 5№ розділу XV "Прикінцевих положень" Закону №1058-ІV періоди трудової діяльності з 01.01.1992 до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких Законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення" за межами України в державах, які входили до складу колишнього СРСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Міжнародний договір між Україною та Російською Федерацією відсутній;
- з 01.07.2000 по 10.11.2004 у зв'язку з відсутністю інформації про сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За наданими документами право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону №1058 заявник набуде після досягнення 63 років, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_2 . За умови надання додаткових документів право на пенсію за віком буде переглянуто (а.с. 9).
Не погодившись із рішенням ГУ ПФУ в Сумській області від 21.04.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення ГУ ПФУ в Сумській області від 21.04.2025 № 091630024127 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії. Суд також зазначив про протиправність не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 10.09.1990 по 08.01.1991, з 01.01.1992 по 01.11.1993, з 05.11.1993 по 10.05.1994, та з 01.07.2000 по 10.11.2004.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 10.09.1990 по 08.01.1991 через відсутність запису про звільнення з роботи, суд зазначив, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, отже, не може впливати на його особисті права.
Посилаючись на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, суд зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних , що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства та не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Суд також зазначив про безпідставність не зарахування періодів роботи позивача на території РФ з 01.01.1992 по 01.11.1993 та з 05.11.1993 по 10.05.1994, оскільки Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 припинила свою дію лише з 19.06.2023.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.07.2000 по 10.11.2004 у зв'язку з відсутністю інформації про сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, суд зазначив, що обов'язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом №1058-IV.
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
За приписами ч.1 ст.9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з ч.1 та ч.4 ст.26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частинами 1,2 статті 44 Закону №1058-IV передбачено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.
Під час судового розгляду встановлено, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком досяг 59 років 11 місяців 20 днів.
Відповідно до оскаржуваного рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії страховий стаж позивача становить 29 років 10 місяців 17 днів, а необхідний страховий стаж відповідно до ст.26 закону №1058-ІV становить 32 роки.
Щодо не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду його роботи з 10.09.1990 по 08.01.1991 через відсутність запису про звільнення з роботи, колегія суддів зазначає наступне.
У законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема, у ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ ( далі - Закону № 1788-ХІІ) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Так, ст.62 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування , є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 , за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 18 Порядку №637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Тобто, надання уточнюючих довідок та інших документів підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пенсійне забезпечення.
Колегією суддів встановлено, що відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 позивача, з 10.09.1990 його прийнято на роботу муляром четвертого розряду до Орендного підприємства при Вар'єганському управлінні бурових робіт ВО "Вар'єганнафтогаз" по вахтово-експедиційному методу роботи (наказ № 70к від 10.09.1990). Місцевість, прирівняна до районів Крайньої Півночі (запис №10). Відповідно до запису № 11 трудової книжки позивача Орендне підприємство при ВУБР перейменовано в Ремонтно-будівельну фірму "Будівельник" на підставі наказу № 7 від 09.01.1991. Відповідно до запису №12 трудової книжки, з 09.01.1991 позивач прийнятий у порядку переведення муляром по 4 розряду РБФ "Будівельник" для роботи вахтово-експедиційним методом (наказ № 7 від 09.01.1991). Згідно з записом №13, з 01.11.1993 позивач звільнений згідно зі ст. 31 КЗпП РРФСР за власним бажанням ( наказ № 69к від 12.11.1993) (а.с.12 ).
Проте, ГУ ПФУ в Сумській області рішенням від 21.04.2025 № 091630024127 не було зараховано період роботи позивача згідно з трудовою книжкою: з 10.09.1990 по 08.01.1991, оскільки відсутній запис про звільнення з роботи.
Колегія суддів зазначає, що у спірний період роботи позивача була чинною Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162) .
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Із приписів порядку ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, що визначався Інструкцією №162 та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 вбачається, що заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником.
Отже, відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе роботодавець.
Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства та не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання надання пенсії за віком.
Відтак, відсутність у трудовій книжці запису про звільнення ОСОБА_1 з роботи муляром четвертого розряду Орендного підприємства при Вар'єганському управлінні бурових робіт ПО "Вар'єганнафтогаз" не є правовою підставою для відмови у зарахуванні до його страхового стажу періоду його роботи з 10.09.1990 по 08.01.1991.
Колегія суддів враховує, що відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , зокрема запису №11, Орендне підприємство при ВУБР перейменовано у Ремонтно-будівельну фірму "Будівельник", а із записів №10 та №12 вбачається, що перед прийняттям позивача з 09.01.1991 у порядку переведення муляром по 4 розряду для роботи вахтово-експедиційним методом РБФ "Будівельник", він з 10.09.1990 працював муляром четвертого розряду по вахтово-експедиційному методу роботи в Орендному підприємстві при Вар'єганському управлінні бурових робіт ПО "Вар'єганнафтогаз" (а.с.12).
Колегія суддів зазначає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 у справі №593/283/17, від 11.07.2019 у справі №607/14795/16-а, від 31.07.2019 у справі №750/10916/16-а, від 19.09.2019 у справі №229/1905/17 та від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до записів у трудовій книжці позивача місцезнаходженням Орендного підприємства при Вар'єганському управлінні бурових робіт ВО "Вар'єганнафтогаз" та РБФ "Будівельник" є Російська Федерація, яка веде військову агресію проти України та, з якою Україна припинила дипломатичні відносини.
Колегія суддів зазначає, що наразі відсутня можливість отримання відповідних доказів на підтвердження стажу роботи позивача на цій території від органів влади Російської Федерації.
Разом з тим, право позивача на призначення пенсії підлягає захисту, незважаючи на політичні обставини , які склались у державі.
Колегія суддів зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії .
Така позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду у постанові від 06 квітня 2022 року у справі № 607/7638/17, від 30.09.2021 у справі №300/860/17
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а звернув увагу, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Отже, позивач не може нести відповідальність за правильність оформлення трудової книжки роботодавцем та на нього не можуть бути покладені негативні наслідки недотримання роботодавцем вимог щодо правильності заповнення трудової книжки та виправлення помилок у ній.
Відповідач не надав суду належних доказів, які б свідчили про те, що позивач не має права на зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи, оскільки недоліки в трудовій книжці останнього, ще не є підставою вважати, що в цей період він не працював.
За наведених обставин, колегія суддів зазначає, що надана позивачем разом із заявою про призначення пенсії копія трудової книжки у достатній мірі підтверджує періоди його трудової діяльності в Орендному підприємстві при Вар'єганському управлінні бурових робіт ВО "Вар'єганнафтогаз" та РБФ "Будівельник" з 10.09.1990 по 08.01.1991, що мали бути зараховані відповідачем до його страхового стажу для призначення пенсії за віком.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду, зроблені ним у постанові від 28 січня 2025 року у справі №300/8132/23, оскільки вони є нерелевантними до справи, що переглядається.
Щодо не зарахування ГУ ПФУ в Сумській області до страхового стажу позивача періоду його роботи у Російській Федерації з 01.01.1992 по 01.11.1993 та з 05.11.1993 по 10.05.1994 у зв'язку з відсутністю міжнародного договору між Україною та Російською Федерацією, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Частиною 1, 2 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Приписами статті 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Положеннями статті 3 Угоди також визначено, що усі витрати, пов'язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (втратила чинність 04.07.2023) трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Частиною 2 статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.04.1994 (дію зупинено у відносинах України з Російською Федерацією 25.07.2023) підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 позивач з 09.01.1991 був прийнятий у порядку переведення муляром по 4 розряду РБФ "Будівельник" для роботи вахтово-експедиційним методом, а з 01.11.1993 позивач звільнений за власним бажанням за ст.31 КЗпП РРФСР (а.с.11-12).
Відповідно до запису № 14 та 15 трудової книжки серії НОМЕР_1 , позивач з 05.11.1993 по 10.05.1994 працював муляром по 4 розряду для роботи вахтово-експедиційним методом у ТОВ "Рось-23" (Російська Федерація) (а.с.12-13).
Згідно з розрахунком страхового стажу (форма РС-право), відповідач зарахував до страхового стажу позивача лише частину періоду його роботи муляром по 4 розряду РБФ "Будівельник" для роботи вахтово-експедиційним методом, а саме з 09.01.1991 по 31.12.1991 (а.с.33).
Рішенням ГУ ПФУ в Сумській області від 21.04.2025 № 091630024127 не було зараховано періоди роботи позивача відповідно до трудової книжки з 01.01.1992 по 01.11.1993 та з 05.11.1993 по 10.05.1994 набуті в Російській Федерації, оскільки відповідно пункту 5 і розділу XV "Прикінцевих положень" Закону №1058-ІV періоди трудової діяльності з 01.01.1992 до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких Законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення" за межами України в державах, які входили до складу колишнього СРСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Міжнародний договір між Україною та Російською Федерацією відсутній.
Автентичність записів у трудовій книжці позивача у спірний період ( з 01.01.1992 по 01.11.1993 та з 05.11.1993 по 10.05.1994) відповідачем не оспорюється. Трудова книжка позивача містить усі належним чином внесені записи про його роботу у спірний період, такі записи засвідчені чітким відтиском печатки підприємств та не містять ані виправлень/підтирань, ані інших неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності.
Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.
Таким чином, Угода припинилася через шість місяців з дня отримання депозитарієм повідомлення України про вихід з Угоди, що сталося не раніше, ніж 30.05.2023.
У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.
Відповідно до ч.1 ст.70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.
Отже, незважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди до її розірвання, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (стаття 13 Угоди).
Так само не є підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу роботи позивача до стажу, який враховується для призначення пенсії і припинення участі Російської Федерації в Угоді, адже такий стаж ним набутий до прийняття відповідних нормативних актів.
Колегія суддів висновує, що денонсація Угоди від 13.03.1992, Угоди від 14.01.1993 у відносинах із Російською Федерацією, а також зупинення дії та вихід України з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 у відносинах із Російською Федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Узбекистан означає, що вказані Угоди та Конвенція припинили породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цих Угод і Конвенції, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення зазначених Угод та Конвенції.
Колегія суддів наголошує, що закон не має зворотної дії в часі. Працюючи за межами України, позивач мав легітимні очікування щодо свого пенсійного забезпечення відповідно до означених вище Угод.
Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, зробленим ним у постанові від 28.01.2025 у справі №620/3530/22.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської соціальної хартії та ст.46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Таким чином, за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Колегія суддів вважає, що наявна в матеріалах справи трудова книжка (завірена її копія) позивача не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу період роботи позивача у Російській Федерації з 01.01.1992 по 01.11.1993 та з 05.11.1993 по 10.05.1994
Щодо відмови відповідача у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду його роботи з 01.07.2000 по 10.11.2004 через відсутність інформації про сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 позивач з 17.05.1994 був прийнятий на роботу муляром у ЗАТ "Акціонерну компанію "999" (запис №16), а з 10.11.2004 звільнений з роботи за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України (запис № 17) (а.с.13).
Згідно з розрахунком страхового стажу (форма РС-право), відповідач зарахував до страхового стажу лише частину періоду роботи позивача муляром у ЗАТ "Акціонерній компанії "999", а саме: з 17.05.1994 по 30.06.2000 (а.с.33).
Оскаржуваним рішенням від 21.04.2025 № 091630024127 ГУ ПФУ в Сумській області не було зараховано періоди роботи позивача відповідно до трудової книжки з 01.07.2000 по 10.11.2004, у зв'язку з відсутністю інформації про сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Порядок обчислення та сплата страхових внесків визначено ст. 20 Закону № 1058-IV.
Зокрема, абзацом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України № 1058-IV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Відповідно до положень ч. 2 зазначеної статті обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Згідно з приписами ч.10 ст.20 Закону №1058-ІV якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Колегія суддів зазначає, що страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, що підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону №1058-ІV сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами. Механізм обов'язкового пенсійного страхування передбачає відповідні державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх пенсійних справ.
Так, зокрема статтею 113 Закону № 1058-IV передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат та їх пенсійних активів, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону № 1058-IV, застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, у тому числі у письмовій формі, вимагати від страхувальників сплати страхових внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.
З цим правом кореспондується обов'язок страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 20 Закону №1058-IV).
Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-IV) встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.
Відповідно до статті 4 Закону №2464-IV платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
Відповідно до статті 26 Закону №2464-IV посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.
З аналізу зазначених норм вбачається, що обов'язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату внесків законом покладено на страхувальника (роботодавця).
Колегія суддів зазначає, що фактично внаслідок невиконання роботодавцем (страхувальником) позивача обов'язку зі сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи в період з 01.07.2000 по 10.11.2004, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Вказаний висновок узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 01.11.2018 у справі №199/1852/15-а, від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 09.09.2019 у справі № 242/5448/16-а, від 31.03.2021 у справі № 242/5696/16-а, від 02.08.2022 у справі №560/4616/20.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу період роботи позивача з 01.07.2000 по 10.11.2004.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення №091630024127 від 21.04.2025 прийнято ГУ ПФУ в Сумській області не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені всі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 242, 311, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23 січня 2026 року у справі № 480/4868/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін