15 травня 2026 року справа № 580/1918/26
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення часників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
встановив:
Військова частина НОМЕР_1 (далі - В/Ч НОМЕР_1 , позивач) подала позов до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача майнову шкоду на загальну суму 9269 грн 42 коп. (дев'ять тис. двісті шістдесят дев'ять грн 42 коп.).
В обґрунтування позовних вимог представниця відповідача зазначила, що в ході проведення службового розслідування щодо факту неприбуття 21.12.2025 відповідача з відпустки для лікування, встановлено факт безпідставного нарахування грошового забезпечення за період фактичного невиконання військовослужбовцем обов'язків військової служби на загальну суму 9269 грн 42 коп., адже нарахування та виплата грошового забезпечення в Державній прикордонній службі України здійснюється в поточному місяці за поточний місяць.
Також вказала, що відповідач у період з 21.12.2025 по теперішній час відсутній на військовій службі без поважних причин, документи які підтверджували б правомірність відсутності його на військовій службі до НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону не надходили, отже останній є недобросовісним набувачем, а тому виплата грошового забезпечення, у сумі 9269 грн 42 коп., стягується у судовому порядку.
Ухвалою від 16 березня 2026 року суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін та призначив судове засідання на 10 квітня 2026 року о 09 год 10 хв.
Відзив на позов від відповідача до суду не надходив.
Ухвалою від 10 квітня 2026 року Черкаський окружний адміністративний суд вирішив розглянути справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів у порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд зазначає таке.
Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» від 11.07.2025 № 834-ОС ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу та на всі види забезпечення та призначений на посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії - номера обслуги першого відділення інспекторів прикордонної служби другої прикордонної застави другого відділу прикордонної служби (тип С) другої прикордонної комендатури швидкого реагування згідно витягу з наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 18.07.2025 № 868-ОС.
Відповідно до рапорту коменданта другої прикордонної комендатури швидкого реагування полковника ОСОБА_2 від 21.12.2025 № 22.2/110530/25-Вн, о 08 год 00 хв 21.12.2025 року надійшла доповідь від заступника начальника другого відділу прикордонної служби з морально-психологічного забезпечення другої прикордонної комендатури швидкого реагування лейтенанта ОСОБА_3 про факт неприбуття до підрозділу другого відділу прикордонної служби другої прикордонної комендатури швидкого реагування в АДРЕСА_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 .
Наказом НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону від 24.12.2025 № 6257-АГ призначене службове розслідування щодо факту неприбуття з відпустки до місця тимчасової дислокації підрозділу ( АДРЕСА_1 ) молодшого сержанта ОСОБА_1 .
Наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 22.12.2025 № 1583-ОС, наказано вважати молодшого сержанта ОСОБА_1 (П-118991), призначеного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії - номера обслуги першого відділення інспекторів прикордонної служби другої прикордонної застави другого відділу прикордонної служби (тип С) другої прикордонної комендатури швидкого реагування, таким, що самовільно залишив військову частину (місця проходження військової служби) з 21.12.2025. Виплату грошового, продовольчого, речового, інших видів забезпечення та поширення пільг і соціальних гарантій, встановлених законодавством для військовослужбовців, не здійснюється з 21.12.2025 до дня повернення до виконання військового обов'язку.
За результатом проведеного службового розслідування підтверджено факт неприбуття молодшого сержанта ОСОБА_1 21.12.2025 з відпустки для лікування до пункту тимчасової дислокації підрозділу в АДРЕСА_1 . В діях зазначеного військовослужбовця вбачаються ознаки Кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, що підтверджується висновком службового розслідування від 29.12.2025 № 04.3/1789/25-СР.
Крім того, в ході проведення службового розслідування щодо факту неприбуття молодшого сержанта ОСОБА_1 21.12.2025 з відпустки для лікування встановлено факт безпідставного нарахування грошового забезпечення за період фактичного невиконання військовослужбовцем обов'язків військової служби на загальну суму 9269 грн 42 коп.
Згідно довідки-розрахунку від 26.12.2025 року № 1604 молодшому сержанту ОСОБА_1 нараховано та виплачено грошове забезпечення за період з 21.12.2025 - 31.12.2025 на загальну суму 9269 грн 42 коп.
07.01.2026 В/Ч НОМЕР_1 направила за адресою проживання ОСОБА_1 лист № 10/383-26-Вих про добровільне відшкодування завданої шкоди у розмірі 9269 грн 42 коп., яку відповідач не відшкодував.
Набуття відповідачем сум надмірно нарахованого та виплаченого грошового забезпечення та невідшкодування його відповідачем у добровільному порядку зумовило звернення позивача в суд із цим позовом.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби регулюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Частинами 1, 2 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно із ст. 3 Закону № 2232-ХІІ правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначаються Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 2019 року № 548-XIV (далі - Статут).
Згідно із ст. 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Відповідно до ст. 16 Статуту кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
За положеннями статей 26, 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України Про оборону України дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Тобто зобов'язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Разом з тим у статті 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.
Згідно з частиною першою зазначеної статті не підлягає поверненню заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Таким чином у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.
Під час вирішення цього спору суд врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц, відповідно до якого правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Суд встановив, що за результатом проведеного службового розслідування підтверджено факт неприбуття молодшого сержанта ОСОБА_1 21.12.2025 з відпустки для лікування до пункту тимчасової дислокації підрозділу в н.п. Радьківка, Сумського району, Сумської області. В діях зазначеного військовослужбовця вбачаються ознаки Кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, що підтверджується висновком службового розслідування від 29.12.2025 № 04.3/1789/25-СР.
Крім того, в ході проведення службового розслідування щодо факту неприбуття молодшого сержанта ОСОБА_1 21.12.2025 з відпустки для лікування встановлено факт безпідставного нарахування грошового забезпечення за період фактичного невиконання військовослужбовцем обов'язків військової служби на загальну суму 9269 грн 42 коп.
Згідно довідки-розрахунку від 26.12.2025 року № 1604 молодшому сержанту ОСОБА_1 нараховано та виплачено грошове забезпечення за період з 21.12.2025 - 31.12.2025 на загальну суму 9269 грн 42 коп.
Встановлені обставини вказують на те, що 21.12.2025 відповідач не прибув з відпустки для лікування до місця тимчасової дислокації підрозділу, що призвело до безпідставного нарахування та виплати йому грошового забезпечення за період з 21.12.2025 до 31.12.2025 та безпосередньо вказує на недобросовісність відповідача щодо отримання ним грошового забезпечення у розмірі 9269 грн 42 коп.
Підсумовуючи наведене, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в розмірі 9269 грн 42 коп.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Частинами 1, 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки, позивач є суб'єктом владних повноважень та враховуючи, що у справі позивач не поніс жодних судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, тому підстави для відшкодування судових витрат позивачеві відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 безпідставно набуті кошти в розмірі 9269 (дев'ять тисяч двісті шістдесят дев'ять) грн 42 коп.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
1) позивач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 );
2) відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 15.05.2026.
Суддя Василь ГАВРИЛЮК