Справа № 420/41093/25
15 травня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кузьменко Н.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018) за період з 24.11.2023 по 24.05.2024 включно.
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні виплата індексації грошового забезпечення за період 3 01.01.2016 по 28.02.2018) за період з 24.11.2023 по 24.05.2024 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач не провів з нею повного та належного розрахунку в день її виключення зі списків особового складу - 23.11.2023, що підтверджується фактом виплати заборгованості за індексацію грошового забезпечення, лише у листопаді 2025 року на виконання судових рішень. Оскільки спеціальним законодавством не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку з військовослужбовцями, позивачка наполягає на застосуванні норм ст. 116 та 117 Кодексу законів про працю України для стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку - 05.11.2025, включаючи до розрахунку щомісячну додаткову винагороду згідно з постановою КМУ № 168. Позивачем подано заяву до відповідача щодо виплатити середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні з наступного дня після виключення із списків особового складу по момент розрахунку, але відповідач не надав відповіді на час подачі позову.
Не погоджуючись з вищезазначеними діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 11.12.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що позивач не був звільнений зі служби у НОМЕР_1 прикордонному загоні (військовій частині НОМЕР_2 ). Позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) через те, що позивача було переміщено для подальшого проходження військової служби та зараховано в розпорядження начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_4 ). Відповідно до пункту 7 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009, закінченням проходження громадянином військової служби вважається день, зазначений у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Адміністрації Держприкордонслужби чи її розвідувального органу, регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ або органів (підрозділів) забезпечення Держприкордонслужби у зв'язку з його звільненням з військової служби в запас або у відставку, загибеллю (смертю), визнанням судом безвісно відсутнім або оголошенням померлим. Таким чином, наказом про виключення зі списків особового складу фіксуються всі належні військовослужбовцю виплати і їх розмір. Військова частина, яка є останнім місцем служби військовослужбовця, проводить аналіз по всім виплатам та за необхідності робить відповідні перерахунки та здійснює виплати. Отже, вимоги позивача про стягнення середнього заробітку з військової частини НОМЕР_2 , на думку відповідача, є безпідставними, оскільки військова частина НОМЕР_2 не приймала рішення про звільнення позивача, не припиняла з ним трудові (службові) відносини та не має правових підстав здійснювати виплату середнього заробітку. Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд встановив наступне.
Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 29.06.2023 №295-ос «Про особовий склад», виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення майстер-сержанта ОСОБА_1 (П-028270), інспектора прикордонної служби 1 категорії групи моніторингу обстановки відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип В) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б), який наказом Голови Державної прикордонної служби України вiд 27 червня 2023 року №909-ОС зарахований у розпорядження начальника НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України.
В подальшому, наказом начальника НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 23.11.2023 №854-ОС «Про особовий склад», виключено зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення майстер-сержанта ОСОБА_1 (П-028270) за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу: військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас, без права носіння військової форми одягу, з урахуванням часу на здавання справ та посади, з 23 листопада 2023 року.
Зазначено, що остаточною датою проходження військової служби слід вважати 23 листопада 2023 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 по справі №420/27082/24, яке залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2025, адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до НОМЕР_6 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ), НОМЕР_8 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_3 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_8 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно.
Зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України здійснити розрахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум.
Визнано протиправними дії НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_4 ) Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільнені в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за повних 18 років календарної служби.
Зобов'язано НОМЕР_3 мобільний прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_4 ) Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільнені в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за повних 19 років календарної військової служби, з урахуванням виплачених сум.
На виконання вказаного рішення, 05.11.2025 відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача 75397,19 грн., що підтверджується витягом із застосунку «Приват24».
11 листопада 2025 року, ОСОБА_1 звернувся в НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військову частину НОМЕР_2 ) із заявою про добровільну виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби.
Відповідач не надав відповіді на час подачі позову.
Позивач звернувся за захистом своїх прав та інтересів до Одеського окружного адміністративного суду.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Частиною четвертою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009 (далі - Положення).
Відповідно до п. 2 Положення громадяни проходять військову службу в Держприкордонслужбі в добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на військовій службі визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" (пункт 6 Положення).
Згідно з п. 7 Положення закінченням проходження громадянином військової служби вважається день, зазначений у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Адміністрації Держприкордонслужби чи її розвідувального органу, регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ або органів (підрозділів) забезпечення Держприкордонслужби (далі - органи Держприкордонслужби) у зв'язку з його звільненням з військової служби в запас або у відставку, загибеллю (смертю), визнанням судом безвісно відсутнім або оголошенням померлим.
Порядок звільнення з військової служби з органів Держприкордонслужби встановлений розділом ХІІ Положення.
У відповідності до п. 265 Положення звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
1) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями тимчасово непридатними за станом здоров'я до військової служби, з переоглядом через 6 - 12 місяців;
2) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби.
Приписами п. 270 Положення визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби з підстав, передбачених частинами другою - шостою статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", здійснюється:
1) начальниками органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних центрів, науково-дослідних установ, а також органів забезпечення, які мають право видання наказів по особовому складу, - усіх військовослужбовців, у військових званнях до майора (капітана 3 рангу) включно, які проходять військову службу в цих органах Держприкордонслужби;
2) начальниками регіональних управлінь, ректором вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби - військовослужбовців, зазначених у підпункті 1 цього пункту, а також усіх військовослужбовців у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно, які проходять службу у структурних підрозділах регіонального управління та підпорядкованих йому органах, вищому військовому навчальному закладі відповідно;
2-1) керівником розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби - усіх військовослужбовців у військових званнях до полковника (капітана 1 рангу) включно, які проходять службу в цьому розвідувальному органі (крім заступників керівника розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби);
3) Головою Державної прикордонної служби України - військовослужбовців, зазначених у підпунктах 1 та 2 цього пункту, а також усіх військовослужбовців у військових званнях до генерал-лейтенанта (віце-адмірала) включно;
4) Президентом України - військовослужбовців у військовому званні генерала (адмірала).
Звільнення військовослужбовців, крім Голови Державної прикордонної служби України, здійснюється лише тими посадовими особами, у яких вони перебувають у прямому підпорядкуванні згідно з номенклатурою посад.
Згідно з п. 285 Положення для звільнення з військової служби за власним бажанням особи офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, подають у порядку підпорядкування рапорт начальнику органу Держприкордонслужби, в якому вони проходять службу.
Наказ про звільнення з військової служби з цієї підстави видається у стислі строки, але не пізніше двох місяців після отримання начальником органу Держприкордонслужби рапорту офіцера.
Відповідно до п. 288 Положення у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.
У разі звільнення військовослужбовця з військової служби за рішенням командування за розпорядженням начальника органу Держприкордонслужби, в якому проходить службу військовослужбовець, кадровий підрозділ органу забезпечує підготовку подання про його звільнення.
Форма та порядок подання про звільнення військовослужбовців з військової служби та перелік документів, які додаються до нього у випадках, передбачених абзацами першим і другим цього пункту, визначаються наказом Міністерства внутрішніх справ України.
Пунктом 290 Положення встановлено, що перед вирішенням питання про звільнення з військової служби військовослужбовці направляються для встановлення придатності до військової служби за станом здоров'я на медичний огляд військово-лікарською комісією, висновки якої враховуються для визначення підстав щодо звільнення.
За приписами п. 292 Положення наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Перебування військовослужбовця у відпустці чи його тимчасова непрацездатність не є підставою для затримки видання такого наказу.
Після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання для взяття на військовий облік.
У п. 293 Положення вказано, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд зазначає, що умовою для застосування приписів статті 116, 117 КЗпП України є саме встановлення факту звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або ж уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 29.06.2023 №295-ОС, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку з вибуттям для подальшого проходження служби до Військової частини НОМЕР_4 з 29.06.2023, на підставі наказу Голови Державної прикордонної служби України від 27.06.2023 №909-ОС про зарахування у розпорядження начальника НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України.
Таким чином, позивач не звільнявся з Військової частини НОМЕР_2 і відповідач не мав статусу власника або уповноваженого ним органу для проведення розрахунку в день звільнення позивача з військової служби.
Верховний Суд у постанові від 26.06.2025 у справі №400/8927/23 вказав, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв'язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.
У цій справі встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не була завершена, він не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов'язки на новому місці служби.
Відтак, фактичні обставини справи не відповідають гіпотезі частини першої статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільненні працівника, а тому ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин.
Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.
Аналогічних висновків щодо застосування норм права до спірних правовідносин дійшов Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі №520/1897/22.
Враховуючи вищенаведене, оскільки стаття 117 КЗпП України встановлює відповідальність за затримку розрахунку саме при звільненні працівника, відсутні правові підстави для її застосування в разі переведення особи з одного місця служби до іншого, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
При вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Суд зазначає, що за результатами розгляду справи фактів порушення прав позивача з боку відповідача не доведено.
З урахуванням зазначеного, відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, в зв'язку з чим заявлені позивачем позовні вимоги не належать до задоволення.
Доводи позивача, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження впродовж розгляду справи та спростовуються наведеними в рішенні суду обставинами.
Адже, згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Керуючись ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Н.А. Кузьменко
.