Справа № 362/8709/25
Провадження № 2/362/2127/26
14 травня 2026 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді Лебідь-Гавенко Г.М.,
за участю секретаря Тельнової О.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без фіксування технічними засобами в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту,
Через систему «Електронний суд» до Васильківського міськрайонного суду Київської області звернувся представник ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» - Ткаченко Ю.О. з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій він просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» заборгованість за кредитним договором № 8356191 від 26.05.2025 року у розмірі 24625,70 грн.; витрати по сплаті судового збору у сумі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу 4500,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 26.05.2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання коштів у кредит № 8356191, за умовами якого кредитодавець надав відповідачу грошові кошти в кредит у розмірі 6 100,00 грн., строком на 360 днів, зі сплатою процентів у розмірі 0,95%, які нараховуються щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту, комісія за надання кредиту складає 17,25% від суми наданого кредиту. У разі порушення позичальником строків повернення кредиту нараховується неустойка в розмірі 305,00 грн. за кожен день понадстрокового користування. Договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора. Позикодавець виконав свої зобов'язання за договором позики, надав відповідачу грошові кошти, шляхом перерахування на банківський картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 . Проте, відповідач свої зобов'язання за укладеним договором не виконував, заборгованість не погашав, у зв'язку з чим заборгованість за договором кредиту складає 24625,70 грн., з яких: 6 100,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 5 2773,45 грн. сума заборгованості за відсотками, 1 052,25 грн. - сума заборгованості за комісією; 12 200,00 грн. - сума заборгованості за пенею/неустойкою.
16.10.2025 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ ««ФІНПРОМ МАРКЕТ»уклали Договір факторингу №16/10/25, за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за договором кредиту № 8356191 від 26.05.2025 року на загальну суму заборгованості в розмірі 24 625,70 грн.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05.12.2025 року позовну заяву ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без руху та надано строк для усунення зазначених недоліків (а.с. 55-56).
У встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12.01.2026 року справу прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. Витребувано в АТ «ПУМБ» інформацію, що містить банківську таємницю відносно ОСОБА_1 (а.с. 82-84).
22.01.2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кірюшин А.А. подав відзив на позовну заяву, позовні вимоги вважає необгрунтованими, безпідставними та такими, що не підтверджені належними доказами. Зокрема, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про ідентифікацію відповідача у ІТС при вході в особистий кабінет, отримання одноразового ідентифікатора та його використання, укладення між сторонами кредитного договору та виникнення будь-яких правовідносин, довідка про ідентифікацію створена позивачем, а тому не може бути належним доказом. Відповідач заперечує той факт, що вживив будь-яких заходів для отримання кредиту, а саме, він не реєструвався в ІТС позивача, не створював особистий кабінет, не отримував пропозицію (оферту) на укладення договору та не ознайомлювався з нею, не вводив та не використовував одноразовий ідентифікатор. Умовами кредитного договору передбачено, що обов'язок з повернення суми кредиту та відсотків виникає з 21.05.2026 року. Позивачем не було надіслано на адресу відповідача вимогу про дострокове повернення кредиту. Таким чином, у відповідача не виникло обов'язку дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором. Позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій не підлягають задоволенню відповідно до п. 18 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України. Заявлені позивачем витрати на правову допомогу в розмірі 4500,00 грн. є неспівмірними та нерозумними, а тому не підлягають задоволенню. У задоволенні позовних вимог просить відмовити та стягнути з позивача судові витрати, пов'язані з наданням професійної правової допомоги в розмірі 6 500,00 грн. (а.с. 90-106).
28.01.2026 року представник ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ»- адвокат Ткаченко Ю.О.подав відповідь на відзив. Зазначає, що посилання сторони відповідача щодо неукладення договору позики є необгрунтованим та суперечить матеріалам справи, оскільки вказаний договір підписано (акцептовано) одноразовим ідентифікатором, чим засвідчено вивчення умов оферти, повну та безумовну згоду з умовами договору, свідоме прийняття пропозиції укласти договір та згоду на використання одноразового ідентифікатора в якості особистого підпису договору. Таким чином між сторонами узгоджено розмір кредиту, строки, умови кредитування. Використання одноразового ідентифікатора є неможливим без проходження відповідачем попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, а також без здійснення позичальником входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля. Доказів того, що персональні дані відповідача були використані товариствами для укладення договорів від її імені, відповідачем до суду не надані. Крім того, первинним кредитором направлялася вимога про повернення кредиту від 25.08.2025 року. Заявлені відповідачем витрати на правничу допомогу в розмірі 23 000,00 грн. у малозначній справі є значно завищеними та неспівмірними предмету позову, відповідачем не надано доказів понесення таких витрат, а тому дана сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу не підлягає задоволенню. Заявлений позивач розмір витрат на правову допомогу є розумним з урахуванням складності справи, обсягу витраченого часу, доказів, які б спростовували понесення вказаних витрат або свідчили б про надмірність, суду надано не було (а.с. 115-118).
28.01.2026 року представник ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» - адвокат Ткаченко Ю.О. подала заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просила стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 12 425,70 грн., з яких: 6 100,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 5 273,45 грн. - сума заборгованості за процентами, 1 052,25 грн. - сума заборгованості за комісією та суму сплаченого судового збору в розмірі 2422,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 500,00 грн. (а.с.125).
Представник позивача, у прохальній частині позовної заяви просив проводити розгляд справи без їхньої участі, позовні вимоги підтримує (а.с. 3 - зворотня сторона).
ОСОБА_1 належним чином повідомлявся про відкриття провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження, у відзиві на позовну заяву представник просив проводити розгляд справи за відсутності сторони відповідача (а.с. 106).
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, враховуючи відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення та часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 26.05.2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії (надійний) №8356191, відповідно до п. 2.1 якого кредитодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника, із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів, або достроково, та сплатити кредитодавцю плату (проценти) від суми кредиту та комісію за надання кредиту відповідно до умов цього договору (а.с.5-12).
Відповідно до п.2.2 договору, сума кредиту складає 6 100,00 грн., строк кредитування становить 360 днів, комісія за надання кредиту становить 17,25%, денна процентна ставка/день складає 0,998%.
Для отримання кредиту, позичальник має бути зареєстрований в ІКС, для чого він проходить процедуру реєстрації на сайті. Результатом проходження всіх етапів реєстрації є створення особистого кабінету позичальника (п. 3.1, п. 3.3 договору).
Після реєстрації на сайті (та/або мобільного додатку) в ІКС та створення особистого кабінету, позичальник подає заявку на отримання кредиту шляхом вибору на сайті бажаних умов надання кредиту: суми та строку кредиту, а також періодичність сплати процентів, яка визначає розмір першого обов'язкового платежу та мінімальних обов'язкових платежів (п. 4.1 договору). Позичальник ідентифікований та верифікований за допомогою системи BankID НБУ. Кредитодавець приймає рішення про надання кредиту після обробки персональних даних позичальника, що містяться в особистому кабінеті та на підставі додаткової інформації, наданої позичальником у процесі верифікації та/або отриманої кредитодавцем з відкритих джерел (п. 4.5 договору).
Пунктом 5.3 договору визначено, що до укладення (підписання) договору, позичальнику надається можливість вивчити умови договору, включаючи усі його суттєві умови (у тому числі ті, які встановлюють детальний розпис загальної вартості кредиту), шляхом ознайомлення з умовами оферти, паспортом споживчого кредиту, інформацією на сайті, тощо.
В силу п. 5.5 договору визначено, що він укладений дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, в результаті чого, відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію», у сторін договору виникають цивільні права та обов'язки.
Відповідно до п. 8.3.8 договору позичальник зобов'язаний своєчасно повернути кредит відповідно до умов договору, сплачувати проценти за договором та комісію за надання кредиту у встановлених умовами договору порядку та розмірах, забезпечити своєчасне виконання зобов'язань відповідно до умов договору.
Відповідно до п. 10.1.2 договору, позичальник до моменту підписання договору вивчив умови Договору та Правила надання коштів та банківських металів у кредит за допомогою веб-сайту та мобільного додатку ClickCredit, що розміщені на веб-сайті, а його зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору йому зрозумілі.
Пунктом 11 договору визначено, що договір ОСОБА_1 підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором 003224.
Відповідно до платіжної інструкції від 26.05.2025 року, ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» здійснило переказ грошових коштів ОСОБА_2 в розмірі 6 100,00 грн. (а.с. 13).
Також, відповідно до листа та виписки АТ «ПУМБ» від 27.01.2026 року, що була отримана на вимогу ухвали суду від 12.01.2026 року, зазначено, що на ім'я ОСОБА_1 була випущена банківська платіжна картка НОМЕР_2 . Банк підтвердив, що 26.05.2025 року о 16:02:30 відбулась фінансова операція по безготівковому зарахуванню коштів в сумі 6 100,00 грн. на карту № НОМЕР_2 (а.с. 131-136).
16.10.2025 року між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ»було укладено договір факторингу №16/10/2025, відповідно до п. 1.1 якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується прийняти такі права вимоги та передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна придбання) за відповідний реєстр за плату, у передбачений цим договором спосіб (а.с. 20-23).
Відповідно до Реєстру прав вимоги №16/10/2025 до Договору факторингу від 16.10.2025 року, ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №8356191 від 26.05.2025 року на загальну суму 24 625,00 грн. (а.с. 24-25).
Згідно до платіжної інструкції кредитового переказу коштів від 20.10.2025 року, ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» здійснило переказ коштів на рахунок ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» за договором факторингу №16/10/2025 від 16.10.2025 року згідно з реєстром прав вимоги №16/10/2025 від 16.10.2025 року (а.с. 26).
Відповідно до розрахунку заборгованості, за період з 26.05.2025 року по 16.10.2025 року за кредитним договором №8356191 від 26.05.2025 року розмір заборгованості становить 24625,70 грн., з яких: 6 100,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 5 2773,45 грн. сума заборгованості за відсотками, 1 052,25 грн. - сума заборгованості за комісією; 12 200,00 грн. - сума заборгованості за пенею/неустойкою (а.с. 14-17).
25.08.2025 року ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» направило на адресу відповідача засобами поштового зв'язку вимогу щодо дострокового повернення кредиту за договором кредитної лінії (надійний) №8356191 від 26.05.2025 року (а.с. 71-73).
Позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 12 425,70 грн., з яких: 6 100,00 грн. - сума заборговності за основною сумою боргу, 5 273,45 грн. - сума заборгованості за процентами, 1 052,25 грн. - сума заборгованості за комісією.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) звернув увагу на те, що невід'ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення.
Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов'язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.
Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
До такого виду договорів відноситься і договір позики, який відповідно до положень абзацу 2 частини першої статті 1046 ЦК України є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.
Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.
Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Договір, який укладений в електронній формі є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» (далі - Закон № 675-VIII). електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Встановлено, що між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії (надійний) №8356191 в електронній формі.
У п. 5.5 договору зазначено, що він укладений дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, в результаті чого, відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію», у сторін договору виникають цивільні права та обов'язки.
За змістом п. 5.6 договфр укладається відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції (офери) укласти договір в електронній формі та його підписання сторонами шляхом використання електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Згідно із розділом 11 договору міститься електронний підпис позичальника ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем) 003224.
Частинами другою, четвертою, шостою статті 8 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов'язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення.
Фізична особа повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб'єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі.
Перелік інформації, необхідної для вчинення електронного правочину, визначається законодавством України або за домовленістю сторін.
Відповідно до частини 4 статті 14 Закону України «Про електронну комерцію» ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб'єкта електронної комерції.
Статтею 1 Закону України «Про Електронні довірчі послуги» визначено, що електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.
Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України "Про інформацію" та спеціальний Закон України "Про захист персональних даних".
Стаття 2 Закону України "Про захист персональних даних" визначає, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Підставою для ідентифікації резидентів - громадян України є: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України із штампом реєстрації місця проживання особи (відміткою про прописку).
За змістом розділу 12 договору вбачається здійснення ОСОБА_1 надання персональних даних паспорта, реєстраційного номеру облікової картки платника податків, даних банківської картки, на яку слід перерахувати кошти, електронної адреси.
У матеріалах справи відсутні докази того, що надання персональних даних здійснено не відповідачем, а іншою особою, а також ОСОБА_1 не посилається на обставини вчинення договору від її імені іншою особою.
Верховний суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 зазначив, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Також Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2023 року у справі №212/10457/21 погодився з тим, що без введення особою логіна і паролю в інтернет-банкінгу (де він обслуговується), які відомі виключно останньому, здійснення його верифікації, передання ним та отримання відповідачами персональних даних від позивача з метою укладення договору, є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно позивача, як і незаконності заволодінням його персональними даними.
Ураховуючи, що договір між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 кредитної лінії (надійний) №8356191 не був би укладений без отримання листа на адресу електронної пошти і смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету.
Тому доводи відповідача з приводу відсутності належних та допустимих доказів в матеріалах справи, які б свідчили про ідентифікацію відповідача у ІТС при вході в особистий кабінет, отримання одноразового ідентифікатора та його використання, укладення між сторонами кредитного договору та виникнення будь-яких правовідносин, є безпідставними.
Крім того, матеріалами справи підтверджено зарахування 26.05.2025 року о 16:02:30 на платіжну картку відповідача 5355280214110619 коштів в сумі 6 100,00 грн.
Також, у ході розгляду справи стороною позивача доведено те, що ТОВ «Фінпром Маркет» на даний час є законним правонаступником стягувача за укладеними договорами, боржником за якими є відповідач.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ТОВ «Фінпром Маркет» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що ТОВ ««Фінпром Маркет» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
На час розгляду справи, відповідачем не надано доказів, що свідчать про неотримання кредитних коштів від Позикодавця чи погашення заборгованості, причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку, а також контррозрахунку розміру заборгованості також не надано.
Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а також враховуючи те, що відповідач неналежно виконує свої зобов'язання за укладеним договором й відповідно не надав суду доказів на спростування вказаного, приходить до висновку, що позов ТОВ «Фінпром Маркет» є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 6 100,00 грн. та процентами в розмірі 5 273,45 грн.
Що стосується вимоги про стягнення комісії, суд дійшов до наступного.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, вказаною нормою визначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
На підставі частини шостої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.
Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Верховний Суд звернув увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022року у справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021року у справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021року у справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року у справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).
Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про споживче кредитування», є нікчемною.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Однак, сплата позичальником комісії за надання кредиту та комісії за обслуговування кредиту, фактично не є самостійною послугою кредитодавця, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком кредитодавця та виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Надання кредиту здійснюється кредитодавцем як виконання ним свого обов'язку за кредитним договором, а тому такі дії позивача не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
А тому пункти укладеного між сторонами кредитного договору, які передбачають сплату комісії за надання кредиту у розмірі 1 052,25 грн. є нікчемними, що зумовлює відмову у задоволенні позову у цій частині.
Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв'язку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню розмір заборгованості за тілом кредиту та відсотками, що в загальному розмірі становить 11 373,45 грн.
Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд прийшов до наступного.
За п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 751/3840/15-ц від 20.09.2018 року на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
Так, у матеріалах справи міститься: договір №25-08/25/ФП про надання правової допомоги від 25.08.2025 року, витяг з акту №6ФП приймання-передачі наданої правничої допомоги від 23.10.2025 року, акт приймання-передач справ на надання правничої допомоги, платіжна інструкція №579939289.1 від 27.10.2025 року (а.с. 26-29, 30-32).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини у справах «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у рішенні в справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
На ці ж обставини та критерії посилається Верховний Суд у справі №756/2114/17 від 13.02.2019 року, зменшивши розмір судових витрат, зважаючи на те, що заявлений розмір був неспівмірний зі складністю справи.
Враховуючи предмет позову, складність та обсяг самої справи, співмірність складності справи із наданими адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого в ст. 13 ЦПК України, суд приходить до висновку, що витрати в розмірі 2000,00 грн. відповідатимуть критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також не суперечатимуть принципу розподілу таких витрат.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача документально підтверджена сплачена сума судового збору у розмірі 2 217,22 грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами статтями 11, 202, 205, 207, 512, 514, 525, 526, 530, 610, 612, 626, 625, 628, 629, 634, 638, 639, 1048, 1050, 1054, 1077, 1082 ЦК України, статтями 3, 11 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 12, 13, 76, 78, 81, 128, 131, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 274, 275, 279, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» заборгованість за договором кредиту №8356191 від 26.05.2025 року в розмірі 11 373,45 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» судовий збір в розмірі 2 217,22 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 2 000,00 грн.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», ЄДРПОУ: 43311346, адреса: 08205, м. Ірпінь, вул. Садова, 31/33.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Текст рішення складено 14.05.2026 року.
Суддя Г.М. Лебідь-Гавенко