13 травня 2026 року м. Київ
Справа № 369/4931/19
Провадження №22-ц/824/5333/2026
Резолютивна частина постанови оголошена 13 травня 2026 року
Повний текст постанови складено 14 травня 2026 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Узлій М.М.
сторони: позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2
відповідач ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , подану адвокатом Глазуновим Ігорем Юрійовичем, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості (незадоволених вимог кредиторів) із спадкоємця боржника, -
У квітні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , звернулись до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості (незадоволених вимог кредиторів) із спадкоємця боржника.
Позов мотивовано тим, що 17.02.2014 року ОСОБА_1 було надано в позику ОСОБА_4 суму коштів, яка дорівнювала 11 000 (одинадцяти тисячам) доларів США. У подальшому сума коштів, яка була передана ОСОБА_1 в якості позики, неодноразово змінювалась, і в кінцевому результаті заборгованість ОСОБА_4 перед ОСОБА_1 склала 42000 (сорок дві тисячі) доларів США. 17.02.2015 року ОСОБА_2 було надано в позику ОСОБА_4 суму коштів, яка дорівнювала 15000 (п'ятнадцять тисяч) доларів США. У подальшому сума коштів, яка була передана ОСОБА_2 в якості позики, неодноразово змінювалась, і в кінцевому результаті заборгованість ОСОБА_4 перед ОСОБА_2 склала 16000 (шістнадцять тисяч) доларів США. Підтвердженням надання та одержання коштів у позику є розписки, що складені та підписані ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, внаслідок чого Дванадцятою київською державною нотаріальною конторою було 04.06.2018 року відкрито спадкову справу №714/2018.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після отримання інформації про смерть ОСОБА_4 та відкриття відносно його спадкової справи подали до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори заяви, в яких відповідно до приписів ст. 1281 Цивільного кодексу України містилися вимоги до спадкоємців померлого щодо повернення коштів, які були позичені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та ОСОБА_4 за його життя. Такі заяви була подана в межах передбаченого ст. 1282 ЦК України строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно ч. 1 ст. 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб.
Також, як передбачено ч. ч. 1, 2 ст. 1282 ЦК України, спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.
Станом на дату смерті заборгованість ОСОБА_4 за розписками перед ОСОБА_1 склала 42000 (сорок дві тисячі) доларів США та перед ОСОБА_2 склала 16000 (шістнадцять тисяч) доларів США. Вимоги кредиторів спадкоємцем, яким є ОСОБА_3 , не задоволено. Тому позивачі просили стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості в сумі 42000 доларів США і судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 6 954 гривні та на користь ОСОБА_2 суму заборгованості в сумі 16000 доларів США і судові витрати у вигляді судового збору в сумі 2 651 гривня.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24.04.2019 р. по справі відкрито провадження в порядку загального позовного провадження одноособовим складом суду.
Ухвалою суду від 10.07.2019 р. задоволено клопотання представника позивачів адвоката Савченка Р.С., витребувано з Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори належним чином засвідчену копію спадкової справи до майна померлого ОСОБА_4 .
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12.03.2021 р. задоволено клопотання представника відповідача адвоката Глазунова І.Ю. та витребувано від Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДПС у м. Києві оригінали податкових звітів Черкаського Ігоря Володимировича, РНОКПП НОМЕР_1 , за період його підприємницької діяльності, починаючи з січня 2014р.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 листопада 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості (незадоволених вимог кредиторів) із спадкоємця боржника - задовольнити.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за розпискою від 17 лютого 2014 року в розмірі 42 000 (сорок дві тисячі) доларів США 00 центів в межах вартості частки спадкового майна ОСОБА_4 , яке одержане у спадщину.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 6 954 (шість тисяч дев'ятсот п'ятдесят чотири) гривні 00 коп. судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму заборгованості за розпискою від 17 лютого 2015 року в розмірі 16 000 (шістнадцять тисяч) доларів США 00 центів. в межах вартості частки спадкового майна ОСОБА_4 , яке одержане у спадщину.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2 651 (дві тисячі шістсот п'ятдесят одна) гривню 00 коп. судового збору.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем у справі ОСОБА_3 не виконано свого процесуального обов'язку з доведення вартості успадкованого майна, жодних доказів його дійсної вартості не надано. Крім того, будь-яких заперечень, обгрунтованих неможливістю виконати вимоги кредиторів спадкодавця за рахунок успадкованого нею майна, що відповідає її частці як спадкоємця у спадщині, відповідачем не заявлялося.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_3 адвокат Глазунова І.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.
Вказує, що позивачами не було дотримано строку пред'явлення вимоги до спадкоємців, оскільки: у спадковій справі №714/2018 також містяться відповіді на вище згадані заяви Позивачів (аркуші 80,98), в яких Дванадцята Київська державна нотаріальна контора 17.09.2018 року повідомила: ОСОБА_1 - лист з вихідним № 8060/01-16 (арк. 80) - про залишення заяви без виконання оскільки підпис заявника нотаріально не посвідчено; ОСОБА_2 - лист з вихідним № 8059/01-16 листа (арк. 98) - про залишення заяви без виконання оскільки підпис заявника нотаріально не посвідчено, та запропонувала заявникам надіслати на адресу нотаріальної контори оригінали заяви з їх нотаріально посвідченим підписом або особисто прибути до нотаріальної контори, а тому фактично позивачі особисто не звертались до нотаріальної конторник.
Зазначає, що в рішенні від 04.11.2025 року Києво-Святошинський районний суд Київської області детально описує рух справи пов'язаний з направленням її до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз для проведення почеркознавчої експертизи, та звинувачує Відповідача у не проведенні експертизи, разом з тим з листом заступника директора Науково-дослідного інституту судових експертиз Б. Теплицького від 03.05.2024 року (отриманим судом 09.05.2024 року) Київський науково-дослідний інститут судових експертиз було надіслано рахунок на оплату вартості експертизи № 1923 від 30 квітня 2024 року, і з яким не було ознайомлено Відповідача, хоча представником відповідача було подане відповідне клопотання до суду першої інстанції.
Вказує, що жодна із розписок не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому вказані розписки не є належними доказами отримання коштів та зобов'язання їх повернути.
31 грудня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 , в якому він просив апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення без змін.
В судовому засіданні представник ОСОБА_3 адвокат Глазунов І.Ю. підтримав доводи апеляційної скарги.
Позивач ОСОБА_1 проти доводів апеляційної скарги заперечував.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Судом встановлено, що 17.02.2014 року ОСОБА_1 надав у борг ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 11 000 (одинадцять тисяч) доларів США. На підтвердження цієї обставини ОСОБА_4 надано ОСОБА_1 власноруч складену розписку в одержанні вказаних коштів у борг. Відповідно до змісту розписки сума грошових коштів, що були одержані ОСОБА_4 в якості позики від ОСОБА_1 , декілька разів змінювалася. Відповідно до останнього запису в розписці заборгованість ОСОБА_4 перед ОСОБА_1 становить 42 000 (сорок дві тисячі) доларів США.
17.02.2015р. ОСОБА_2 надала в позику ОСОБА_4 суму коштів, яка дорівнювала 15 000 (п'ятнадцять тисяч) доларів США. На підтвердження цієї обставини ОСОБА_4 надано ОСОБА_2 власноруч складену розписку в одержанні вказаних коштів у борг. Відповідно до змісту розписки сума грошових коштів, що були одержані ОСОБА_4 в якості позики від ОСОБА_2 , декілька разів змінювалася. Відповідно до останнього запису в розписці, датованого 17.08.2016р. заборгованість ОСОБА_4 перед ОСОБА_2 становить 16 000 (шістнадцять тисяч) доларів США.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до ч. 2 ст. 12810 ЦК України кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.
Під час вирішення спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника (у тому числі, якщо смерть боржника настала під час розгляду справи у суді) суди для правильного вирішення справи першочергово повинні встановити, чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1281 ЦК України, тобто чи вчинив кредитор потрібні дії у матеріальних відносинах.
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми), що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, зокрема, претензії кредиторів.
За змістом наведених положень Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України подана кредитором претензія є однією з підстав заведення нотаріусом спадкової справи. Кредитор, скеровуючи претензію до нотаріуса, не зобов'язаний зважати на факт прийняття спадщини, оскільки нотаріус повинен прийняти відповідну заяву незалежно від того, чи прийняв спадщину хоча б один із спадкоємців і чи встановлені особи спадкоємців взагалі.
Відповідно до пункту 3.11.17 розділу 3 «Правила вчинення окремих видів нотаріальних дій» Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 року № 142/5/310, консул за місцем відкриття спадщини в строк, установлений статтею 1281 ЦК України, приймає претензії від кредиторів спадкодавця. Претензії мають бути заявлені у письмовій формі і прийняті незалежно від строку настання права вимоги. Про претензію, що надійшла, консул повідомляє спадкоємців, які прийняли спадщину, або виконавця заповіту.
Отже кредитор у матеріальних відносинах може пред'явити вимогу до спадкоємців боржника відповідно до вимог статті 1281 ЦК України в один із таких способів: безпосередньо спадкоємцю (спадкоємцям); опосередковано - через нотаріуса за місцем відкриття спадщини (за межами України - через консульські установи).
Вибір конкретного способу пред'явлення вимоги до спадкоємців боржника є правом кредитора і здійснюється ним на власний розсуд.
Вказані висновку узгоджуються з висновками викладеними у Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №638/1046/14-ц від 09 жовтня 2024 року, а саме кредитор може пред'явити вимогу до спадкоємців боржника, які прийняли спадщину, відповідно до вимог статті 1281 ЦК України в один із таких способів: 1) безпосередньо спадкоємцю; 2) опосередковано - через нотаріуса за місцем відкриття спадщини (за межами України - через консульську установу).
Таким чином, чинним законодавством не передбачено обов'язку кредитора звертатися із нотаріально посвідченою заявою. Натомість законом встановлено лише обов'язок кредитора пред'явити свої вимоги у письмовій формі.
Як убачається зі спадкової справи, позивачі виконали вимоги статті 1281 ЦК України, оскільки звернулися до нотаріуса із письмовими заявами про наявність кредиторських вимог до спадкоємців боржника. При цьому підстави відмови нотаріуса у прийнятті таких заяв не є предметом розгляду у цій справі, оскільки дії нотаріуса позивачами та відповідачем не оскаржуються. Водночас матеріали справи містять докази звернення позивачів до нотаріуса з відповідними письмовими заявами, що підтверджує належне вчинення ними дій, передбачених статтею 1281 ЦК України, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Зазначає, що в рішенні від 04.11.2025 року Києво-Святошинський районний суд Київської області детально описує рух справи пов'язаний з направленням її до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз для проведення почеркознавчої експертизи, та звинувачує Відповідача у не проведенні експертизи, разом з тим з листом заступника директора Науково-дослідного інституту судових експертиз Б. Теплицького від 03.05.2024 року (отриманим судом 09.05.2024 року) Київський науково-дослідний інститут судових експертиз було надіслано рахунок на оплату вартості експертизи № 1923 від 30 квітня 2024 року, і з яким не було ознайомлено Відповідача, хоча представником відповідача було подане відповідне клопотання до суду першої інстанції.
Як убачається з матеріалів справи, ухвалою суду від 12.03.2021 р. задоволено клопотання представника відповідача адвоката Глазунова І.Ю. та призначено по справі судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено питання:
1. ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , чи іншою особою виконано підпис та рукописний текст в розписках, наданих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є доказами у справі № 369/4931/19?
2.Чи виконаний підпис та рукописний текст в розписках, наданих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під впливом «збиваючих» факторів (алкогольного сп'яніння, збудження, захворювання тощо) у незвичайних умовах або незвичайному стані виконавця?
3.До якої статі та групи за віком належала особа, яка виконала підпис та рукописний текст в розписках, наданих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ?
Проведення експертизи доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Затрати по проведенню експертизи покладено на відповідача ОСОБА_3 .
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.05.2021р. направлено цивільну справу № 369/4931/19 (провадження № 2/369/255/21) за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості (незадоволених вимог кредиторів) із спадкоємця боржника для проведення по справі судової почеркознавчої експертизи відповідно до ухвали суду від 12 березня 2021 року до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.
16 вересня 2021 року до суду надійшло клопотання експерта КНДІСЕ Яни Сухомлин про надання додаткових матеріалів, в якому експерт просила надати вільні зразки підпису та почерку ОСОБА_4 , що наявні в угодах, квитанціях, заявах, різних відомостях, договорах, розписках, банківських відомостях, автобіографії, листах, офіційних документах, документах з місця роботи тощо (у тому числі наближених за часом виконання до досліджуваних документах, тобто за 2012-2017 роки).
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21.09.2021 року поновлено провадження по справі.
На виконання клопотання експерта представником відповідача адвокатом Глазуновим І.Ю. було надано 18 аркушів з вільними зразками почерку та підпису ОСОБА_4 .
24.10.2021р. на адресу суду надійшов лист Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 18.10.2021р. про залишення ухвали про призначення судової почеркознавчої експертизи без виконання у зв'язку з відсутністю відомостей про оплату експертизи.
Ухвалою від 24.11.2021 року судом повторно призначено у справі судову почеркознавчу експертизу, провадження на час проведення експертизи зупинено.
11.02.2022 року до суду надійшло клопотання експертів про надання документів окремо від матеріалів справи і надання додатково вільних зразків підпису і почерку ОСОБА_4 .
Ухвалою суду від 07.10.2022 року направлено цивільну справу № 369/4931/19 (провадження № 2/369/255/21) за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості (незадоволених вимог кредиторів) із спадкоємця боржника для проведення по справі судової почеркознавчої експертизи відповідно до ухвали суду від 12 березня 2021 року до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено питання, аналогічні визначеним судом в ухвалах від 12.03.2021 р. та від 24.11.2021р., провадження по справі зупинено на час проведення у справі судової почеркознавчої експертизи.
25.05.2023 року від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз на адресу суду надійшли матеріали цивільної справи, без виконання у зв'язку з відсутністю відомостей про оплату експертизи.
Ухвалою від 29.05.2023 року суд поновив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості (не задоволених вимог кредиторів) із спадкоємця боржника.
20.03.2024 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області направлено цивільну справу № 369/4931/19 (провадження № 2/369/255/21) за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості (незадоволених вимог кредиторів) із спадкоємця боржника для проведення по справі судової почеркознавчої експертизи відповідно до ухвали суду від 12 березня 2021 року до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено питання, аналогічні визначеним судом в ухвалах від 12.03.2021р., від 24.11.2021р. та від 07.10.2022р., провадження по справі зупинено на час проведення у справі судової почеркознавчої експертизи.
09.05.2024 року заступник директора Науково-дослідного інституту судових експертиз Б. Теплицький через канцелярію суду зареєстрував клопотання експерта, в якому зазначив про необхідність надання додаткових матеріалів, необхідних для складання висновку експерта, за результатами судової почеркознавчої експертизи, призначеної ухвалою від 20.03.2024 року по справі № 369/4931/19.
Ухвалою від 10.05.2024 року суд поновив провадження у справі, задовольнив клопотання експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Вікторії Чепак про надання додаткових матеріалів, витребував у сторін цивільної справи №369/4931/19 достовірні вільні зразки почерку та підпису ОСОБА_4 в оригіналах різнохарактерних документів: нотаріальних, банківських, з місця роботи або проживання (що можуть міститися у договорах, заявах, деклараціях, розписках, листах, особовій справі, автобіографії, заповітах, довіреностях, квитанціях, наказах, посвідченнях, записниках, зошитах, тощо) за різний період часу, у тому числі наближених за часом виконання до записів у досліджуваних розписках (2014-2016 роки).
02.07.2024 року суд постановив ухвалу, в якій констатував, що сторони достовірні вільні зразки почерку та підпису ОСОБА_4 в оригіналах різнохарактерних документів: нотаріальних, банківських, з місця роботи або проживання (що можуть міститися у договорах, заявах, деклараціях, розписках, листах, особовій справі, автобіографії, заповітах, довіреностях, квитанціях, наказах, посвідченнях, записниках, зошитах, тощо) за різний період часу, у тому числі наближених за часом виконання до записів у досліджуваних розписках (2014-2016 роки) не надали, а відтак у суду відсутня об'єктивна можливість надати судовому експерту витребувані документи. Враховуючи вищевикладене, суд вирішив повторно направити цивільну справу № 369/4931/19 (провадження № 2/369/141/22) за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості (незадоволених вимог кредиторів) із спадкоємця боржника для проведення по справі судової почеркознавчої експертизи відповідно до ухвали суду від 24 листопада 2021 року до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, провадження у справі зупинити на час проведення експертизи.
24.10.2024 року директор Науково-дослідного інституту судових експертиз Олександр Рувін через канцелярію суду зареєстрував лист про залишення ухвали суду без виконання.
Ухвалою від 24.10.2024 року суд постановив поновити провадження у цивільній справі № 369/4931/19 за позовною заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості (незадоволених вимог кредиторів) із спадкоємця боржника.
Таким чином, суд першої інстанції за клопотанням представника відповідача призначав судову експертизу чотири рази, а саме: 12 березня 2021 року, 24 листопада 2021 року, 07 жовтня 2022 року та 20 березня 2024 року.
Разом з тим зазначені експертизи не були проведені експертною установою у зв'язку з відсутністю відомостей про оплату призначених експертиз.
Отже, суд першої інстанції неодноразово задовольняв клопотання представника відповідача про призначення судової експертизи, однак такі експертизи не були проведені саме з вини представника відповідача, який не забезпечив їх оплату. За таких обставин доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16січня 2019року в справі №464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона -позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики),а інша сторона -позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги),оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
У справі, що переглядається, колегією суддів встановлено, що 17.02.2014 року ОСОБА_1 надав у борг ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 11 000 (одинадцять тисяч) доларів США. На підтвердження цієї обставини ОСОБА_4 надано ОСОБА_1 власноруч складену розписку в одержанні вказаних коштів у борг. Відповідно до змісту розписки сума грошових коштів, що були одержані ОСОБА_4 в якості позики від ОСОБА_1 , декілька разів змінювалася. Відповідно до останнього запису в розписці заборгованість ОСОБА_4 перед ОСОБА_1 становить 42 000 (сорок дві тисячі) доларів США.
17.02.2015р. ОСОБА_2 надала в позику ОСОБА_4 суму коштів, яка дорівнювала 15 000 (п'ятнадцять тисяч) доларів США. На підтвердження цієї обставини ОСОБА_4 надано ОСОБА_2 власноруч складену розписку в одержанні вказаних коштів у борг. Відповідно до змісту розписки сума грошових коштів, що були одержані ОСОБА_4 в якості позики від ОСОБА_2 , декілька разів змінювалася. Відповідно до останнього запису в розписці, датованого 17.08.2016р. заборгованість ОСОБА_4 перед ОСОБА_2 становить 16 000 (шістнадцять тисяч) доларів США.
Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.
З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, його умов.
Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) вказано: «У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов'язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України)».
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У частинах першій, другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Установивши, що між позивачами та ОСОБА_4 були укладені письмові договори позики, відповідно до яких ОСОБА_4 отримав від позивачів грошові кошти, однак у визначений строк одержані у позику кошти не повернув, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Дослідивши надані розписки, колегія суддів дійшла висновку, що вони містять усі істотні умови договорів позики, зокрема дату їх складення, суму позики, факт отримання грошових коштів, строк їх повернення.
Отже, доводи апеляційної скарги про неналежність складених розписок, а також про те, що вони не підтверджують факту отримання грошових коштів і обов'язку їх повернення, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.
Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.
Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 листопада 2025 року- без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану адвокатом Глазуновим Ігорем Юрійовичем - залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна