29 квітня 2026 року м. Київ
Справа №755/17015/25
Апеляційне провадження №22-ц/824/4027/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Липченко О.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Галаган В.І. 06 жовтня 2025 року у м. Київ,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів,
У серпні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила змінити спосіб стягнення аліментів, визначений судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва № 755/789/25 від 29 січня 2025 року та стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь на утримання неповнолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 25000 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
Позовні вимоги мотивовані тим, що стягнутий за рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 січня 2025 року розмір аліментів є недостатнім для утримання дитини та надання їй належної освіти та лікування, відповідач є особою працездатного віку, має значний дохід від здійснення підприємницької діяльності, а саме: за 4 квартал 2024 року він отримав дохід у розмірі 1925804,8 грн, а за 1 квартал 2025 року - 531627,02 грн, що є підставою звернення позивача з даним позовом до суду.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів - відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що відсутні правові підстави для зміни розміру аліментів у спосіб, заявлений позивачем ОСОБА_2 , оскільки матеріали справи містять документи про доходи відповідача ОСОБА_1 від 22 вересня 2025 року, відповідно до яких, станом на день ухвалення даного рішення суду позивачу за судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва № 755/789/25 від 24 січня 2025 року присуджено аліменти у розмірі частини від заробітку відповідача, що з урахуванням його щомісячної заробітної плати становить - 56170,65 грн. Однак, позивач просить змінити спосіб стягнення аліментів, присудивши до стягнення аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 25000 грн щомісячно, таким чином погіршуючи матеріальний стан дитини, що є неприпустимим. На підставі викладеного, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено, що розмір аліментів, встановлений судовим наказом Дніпровського районного суду міста Києва від 24 січня 2025 року є недостатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини на час звернення до суду з позовом про зміну розміру аліментів шляхом зміни способу їх стягнення. При цьому суд позбавлено права на задоволення вимог стягувача аліментів у разі, якщо такі вимоги погіршують матеріальне становище дитини.
Позивач ОСОБА_2 не погодилась з рішенням суду першої інстанції, її представником подано апеляційну скаргу, в якій вона вказує, що оскаржуване рішення є незаконним та таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не взяв до уваги фактичний розмір аліментів, які наразі сплачує відповідач.
Посилається на те, що відповідач ухиляється від виконання обов'язку щодо належного утримання дитини, приховує свої реальні прибутки від здійснення підприємницької діяльності, у тому числі від державного виконавця з метою заниження розміру аліментів, оскільки перейшов на спрощену систему оподаткування.
Звертає увагу, що відповідач є працездатною особою, має дохід від підприємницької діяльності, інших осіб на утриманні він не має.
Зазначає, що відповідно до податкових декларацій відповідача та враховуючи його матеріальний стан, відповідач має можливість сплачувати аліменти у більшому розмірі у твердій грошовій сумі.
Вважає, що аліментів, які сплачує відповідач на утримання дитини, на підставі судового наказу, недостатньо для її гармонійного розвитку. Позивач за власні кошти купує дитині: одяг, взуття, продукти харчування, організовує відпочинок, сплачує за додаткові спортивні заняття, здійснює лікування.
Окрім цього, дитина має схильність до частих бронхітів та астми, що підтверджується медичними документами, а саме консультаційним висновком спеціаліста від 15 травня 2024 року, в якому зазначено діагноз: Рекурентний обструктивний бронхіт J44 та бронхіальна астма J45.
На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 25000 грн щомісячно з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідач не погодився із мотивувальною частиною рішення суду першої інстанції відповідач, його представником подано апеляційну скаргу, в якій він вважає, що суд першої інстанції не правильно застосував норми матеріального права, не встановив обставин справи та у мотивувальній частині рішення допустився помилкових висновків, які повинні бути виправлені судом апеляційної інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції безпідставно, перевищуючи свої повноваження, вдався до аналізу податкових декларацій скаржника за минулий період (2024 рік), адже судовий наказ про стягнення аліментів діє з 14 січня 2025 року, та з порушенням норм матеріального права зробив висновок про середньомісячну «заробітну плату» відповідача у розмірі 224682,58 грн і, як наслідок, допустив помилку у визначенні розміру аліментів, які підлягають до стягнення з апелянта у сумі 56170,65 грн. Звертає увагу, що не є найманою особою, отже заробітну плату, як помилково вказав суд першої інстанції, він не отримує. Відповідач зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 2018 року.
Посилається на те, що зазначена судом у описовій частині рішення сума доходу скаржника за 2 квартал 2025 року у розмірі 709523,74 грн не відповідає дійсності, адже у декларації ФОП зазначається обсяг доходу за звітний (податковий) період, тобто починаючи з 01 січня 2025 року, наростаючою сумою. Суд першої інстанції допустив помилку при визначенні джерела доходу скаржника, не встановив його правову природу, не прийняв до уваги, що він аналізує податкові декларації скаржника як фізичної особи-підприємця, який сплачує єдиний податок на 3 групі оподаткування, а отже це інша правова природа доходу, та як наслідок, при розрахунку розміру аліментів не застосував приписи ч. 2 ст. 195 СК України. І загалом вважає, що суд першої інстанції безпідставно вдався до розрахунку розміру аліментів, що виходить за рамки предмету позову.
Зазначає, що до матеріалів справи позивач не надала жодного належного та допустимого доказу на підтвердження недостатності розміру аліментів, що стягуються виконавцем, а отже відсутні підстави для зміни способу стягнення аліментів.
На підставі викладеного, просить змінити мотивувальну частину рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2025 року, виклавши мотиви зазначені в апеляційній скарзі. Резолютивну частину рішення залишити без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача представник відповідача - адвокат Петренко С.В., просить поновити відповідачу строк на подачу відзиву у справі, залишити рішення суду інстанції - без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення. Зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.
В судовому засіданні адвокат Петренко С.В. в інтересах ОСОБА_4 просив подану ним апеляційну скаргу задовольнити та відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача.
Позивача ОСОБА_2 через поганий зв'язок, не змогла прийняти участь в режимі відеоконференції. В ухвалі суду від 19 березня 2026 року, в поряду визначеному ст. 212 ЦПК України, Розпутня Е.С. була повідомлена про те, що саме вона несе ризики технічної неможливості участі в режимі відеоконференції поза межами приміщення. А тому колегія суддів вважала за можливе здійснити розгляд справи за її відсутності.
При зверненні до суду апеляційною скаргою, як стороною позивача, так і стороною відповідача були надані нові докази, проте сторонами не вказані причини їх не подання до суду першої інстанції.
Колегія суддів наголошує, що, згідно із ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ч.ч.2-4 ст. 83 ЦПК України визначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
А положеннями ч. 8 ст. 83 ЦПК України визначено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Пунктами 6, 7 ч. 2 ст. 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції, клопотання особи, яка подала скаргу.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (постанови Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, від 19 жовтня 2021 року у справі № 903/533/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 638/6852/18).
У постанова Верховного Суду від 01 липня 2021 року у справі № 46/603 вказано на те, що ЦПК України пов'язує вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи». При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів.
Враховуючи відсутність поважних і виняткових обставин якими зумовлено неподання сторонами цих доказів до суду першої інстанції, нові докази, додані до їх апеляційних скарг, не можуть бути враховані колегією суддів під час апеляційного перегляду справи.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується даними свідоцтва про народження, виданого Дніпровським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану ЦМУ МЮ (м. Київ) від 07 лютого 2020 року, актовий запис № 356. (а.с. 6 на звороті)
Постановою державного виконавця Дніпровського ВДВС у м. Києві від 29 січня 2025 року ВП № НОМЕР_1 відкрито виконавче провадження з примусового виконання судового наказу Дніпровського районного суду м. Києва № 755/789/25 від 24 січня 2025 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 аліментів на утримання малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку з 14 січня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття. (а.с. 7-8)
За даними Державної податкової служби України ТОВ «КевуріГеймс Україна», код ЄДРПОУ 44289301 отримало дохід за 1 квартал 2024 року - 396 199 грн; 2 квартал 2024 року - 625 992 грн; 3 квартал 2024 року - 577 041 грн; 4 квартал 2024 року - 1 925 804 грн 80 коп; 1 квартал 2025 року - 531 627грн 02 коп. (а.с. 4 на звороті-5)
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень у справі № 755/789/25 17 січня 2025 року Дніпровським районним судом м. Києва був виданий судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 аліментів на утримання малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку з 14 січня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття. Інші дані у цій справі відсутні.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Статтею 150 СК України визначені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
Згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
В порядку визначеному ч. 2 ст. 195 СК України заборгованість за аліментами платника аліментів, який є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
Законом України «Про Державний бюджет на 2026 рік» визначений прожитковий мінімум на дитину від 6 до 18 років в розмірі 3512 грн.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що: розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»)
Указане узгоджується з правовою позицією неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року, у справі № 343/945/19, , від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18, від 19 лютого 2025 року у справі № 367/10126/19 та інших.
За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З матеріалів справи встановлено, що сторони у справі є батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає разом із позивачем.
Судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва виданим 24 січня 2025 року визначено аліменти у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Виходячи з положень ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Таким чином чинне законодавство України допускає зміну способу стягнення коштів. При цьому право вибору способу стягнення аліментів належить тому з батьків з ким проживає дитини і право ініціювати ініціювати зміну способу їх стягнення закон надає виключно одержувачу аліментів.
Звертаючись до суду із позовом, позивач просила змінити спосіб стягнення аліментів і встановити їх у твердій грошовій сумі в розмірі 25000 грн, посилаючись на те, що матеріальне становище відповідача є значно кращим, ніж середній заробіток по регіону, виходячи з розміру якого проводиться стягнення аліментів державним виконавцем. Тому визначених судовим наказом коштів недостатньо для гармонійного розвитку дитини.
З наявних в матеріалах справи даних Державної податкової служби вбачається, що відповідач є фізичною особою-підприємцем - платником єдиного податку.
Позивач у позові вказувала та стороною відповідача в доводах апеляційної скарги та в судовому засіданні апеляційного суду було визнано, що державним виконавцем розрахунок аліментів за судовим наказом здійснюється виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Враховуючи, що ці обставини визнані сторонами у справі, вони не підлягають доведенню. Такий розрахунок розміру аліментів є таким, що відповідає положенням ст. 195 СК України. У зв'язку з цим колегія суддів апеляційного суду вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що з урахуванням щомісячної заробітної плати відповідача розмір аліментів має становити 56170,65 грн, оскільки цей висновок базується на розмірі сукупного доходу фізичної особи-підприємця , що не відповідає положенням ст. 195 СК України.
Також не можна погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що позивач заявляючи вимоги про зміну способу стягнення аліментів на тверду грошову суму у розмірі 25000 грн щомісячно, таким чином погіршує матеріальний стан дитини, оскільки фактичний розмір аліментів, що визначений державним виконавцем є меншим за вказану позивачем суму, що також визнано сторонами у справі.
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача з цих підстав знайшли своє підтвердження під час перегляду рішення суду в апеляційному суді.
В апеляційній скарзі сторона позивача вказувала, що розмір аліментів становить приблизно 7000 грн. Сторона відповідача в судовому засіданні апеляційного суду вказувала, що на даний час розмір аліментів становить 12000 грн і таку суму відповідач може і готовий сплачувати в подальшому.
Позивач при зверненні до суду з позовом вказувала, що стягнутий за судовим наказом розмір аліментів є недостатнім для утримання дитини та надання їй належної освіти та лікування. Разом з тим доказів на підтвердження вказаних обставин разом з позовом суду представлено не було.
Враховуючи, що за нормами СК України право вибору способу стягнення аліментів належить тому з батьків з ким проживає дитини і право ініціювати зміну способу їх стягнення закон надає виключно одержувачу аліментів, колегія суддів приходить до висновку про наявність у позивача права на вимогу на зміну способу стягнення аліментів з частки від доходу платника аліментів, який є мінливим, на тверду грошову суму. При цьому платник аліментів є працездатним, фізичною особою-підприємцем, отже, здатний забезпечувати належний рівень утримання як себе, так і малолітньої дитини, доказів протилежного до справи не долучено. Однак враховуючи, що заявлений розмір аліментів значно перевищує мінімально визначений на законодавчому рівні, відсутність даних про розмір витрат на потреби дитини, даних які б вказували на необхідність збільшення розміру аліментів, вік дитини, рівність обов'язку обох батьків на утримання дитини, колегія суддів приходить до висновку, що доцільним буде стягнути з відповідача 12000 грн. При цьому слід зазначити, що в порядку визначеному ч. 2 ст. 184 СК України, цей розмір аліментів щорічно підлягає індексації відповідно до закону.
З огляду на встановлені обставини та надані сторонами докази апеляційний суд вважає, що при вирішенні цього спору суд першої інстанції не правильно врахував усі істотні обставини, що могли вплинути на визначення розміру аліментів та спосіб їх стягнення.
Таким чином, колегія суддів зазначає про наявність підстав до зміни розміру аліментів, однак не до такого як просить позивач, оскільки з урахуванням встановлених обставин він є надмірним для одного з батьків, тоді як вони рівні у своїх обов'язках щодо утримання спільної дитини
З урахуванням вказаного рішення суду першої інстанції слід скасувати, а позовні вимоги - задовольнити частково.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до положень статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів - задовольнити частково.
Змінити спосіб стягнення аліментів, визначений судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва № 755/789/25 від 29 січня 2025 року та стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у розмірі 12 000 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: О.В. Желепа
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 14 травня 2026 року.