29 квітня 2026 року м. Київ
Справа №756/386/19
Апеляційне провадження №22-ц/824/3970/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Липченко О.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Яценко Н.О. 16 вересня 2020 року в м. Київ,
у справі за позовом за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,
У січні 2019 року ОСОБА_2 , звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 60858,18 доларів США та сплачену суму судового збору.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 18 квітня 2017 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до якого позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 47500 доларів США, а відповідач зобов'язався повернути вказану суму в строк до 18 квітня 2018 року. На підтвердження укладення договору позики відповідач надав власноруч написану розписку на вказану суму.
Після кінцевої дати повернення позики відповідач перестав спілкуватися з позивачем, а на численні телефонні дзвінки відповів, що грошей він зараз повернути не може. Вказує, що не повернута сума грошового зобов'язання становить 47500 доларів США.
Оскільки відповідач повинен був сплатити позику за договором в строк до 18 квітня 2018 року, то зазначене зобов'язання вважається простроченим з 19 квітня 2018 року по 27 грудня 2018 року.
Таким чином, весь час прострочення зобов'язання за договором складає 253 дня. 3 % на рік (47500 * 0,03 ) складають 1425 доларів США. 3 % за день (1 425 дол. США: 365 днів) складають 3,9 дол. США; 3 % за 253 дня (3,9 дол. США * 253 дня) складають 986,7 дол. США.
Окрім того, посилався на ст. 1048 ЦК України та просив суд також стягнути борг з урахуванням облікової ставки НБУ за період з 18 квітня 2017 року по 27 грудня 2018 року, тобто за період 619 днів. Розмір процентів від суми позики за договором за весь період користування грошовими коштами складає 12371,48 дол. США.
Посилаючись на ст.ст. 15, 16, 29, 524, 526, 530, 533, 536, 610, 611, 625, 629, 1048, 1049, 1050 ЦК України, просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 60858,18 доларів США та сплачену суму судового збору.
Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму основного боргу в розмірі 47 500 доларів США, три відсотки річних в розмірі 986,70 доларів США та відсотки від суми позики в розмірі 12 371,48 доларів США.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 8 810 грн.
Рішення мотивоване тим що відповідач не надав належних та допустимих доказів на спростування заявлених позовних вимог суду, не довів суду факт виконання взятих на себе зобов'язань за умовами договору позики. Таким чином, суд прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суму основного боргу в розмірі 47500 доларів США. Враховуючи положення ЦК України суд прийшов до висновку і про обґрунтованість вимог про стягнення процентів за користування позикою та трьох відсотків річних від простроченої суми.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 25 вересня 2025 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року - залишено без задоволення.
Не погодився із заочним рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій він зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги вказано, що подана позивачем позовна заява не відповідала вимогам, встановленим п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, а саме відносно позивача не зазначено його реєстраційний номер облікової картки платника податків та інформації про відомі номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти.
Звертає увагу, що суд першої інстанції не перевірив автентичність розписки від 18 квітня 2017 року, яка була долучена до позовної заяви та фактично служила обґрунтуванням всіх позовних вимог. Крім того, районний суд не встановив факту реальної передачі грошових коштів за розпискою від 18 квітня 2017 року на умовах позики. Розписка від 18 квітня 2017 року не містить дати отримання у позику грошових коштів скаржником, що не дозволяє встановити початок перебігу строку чинності договору позики, а разом з тим - наявності правовідносин позики.
Окрім цього, суд першої інстанції не з'ясовував чи має позивач оригінал розписки.
Крім того зазначає, що після настання строку повернення наданих у позику грошових коштів позивач втрачає право на нарахування передбачених договором або законом відсотків за користування грошовими коштами, а може реалізовувати свої вимоги виключно в порядку встановленому ст. 625 ЦПК України. Тому нарахування двох видів відсотків за один період вважає необґрунтованим.
На підставі викладеного, просить скасувати заочне рішення Оболонського районного суду м. Києвавід 16 вересня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В судовому засіданніпредставник ОСОБА_3 - адвокат Фещенко І.С. підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Позивач у вказане судове засідання не з'явився, судом про розгляд справи повідомлявся у встановленому законом порядку. А тому колегія суддів керуючись положеннями ч.2 ст. 372 ЦПК України, вважала, що його неявка не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів виходить з такого.
З матеріалів справи вбачається, що 18 квітня 2017 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до якого позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 47 500 доларів США, а відповідач зобов'язався повернути вказану суму в строк до 18 квітня 2018 року. На підтвердження укладення договору позики відповідач надав власноруч написану розписку де вказав, що «взяв у ОСОБА_2 …. НОМЕР_1 доларів США в борг» та зобов'язався повернути до 18 квітня 2018 року. (а.с.6).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно приписів ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої, другої ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 626, ст. 627 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору.
В силу ч.1 с. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до положень ст. 204 ЦК України визначено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно частини другої ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
В порядку визначеному ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Договір позики вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.
Частиною першою ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно частини першої ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Частиною першою статті 631 ЦК України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17 висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору.
Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припиненні зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду у справі № 309/3458/14-ц від 13 грудня 2017 року, у справі № 310/6826/16-ц від 15 серпня 2019 року, у справі № 182/2462/16-ц від 18 вересня 2019 року, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц (провадження № 61-7418св18), від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17 (провадження № 61-10789св18).
У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постанові від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
З наведених обставин справи вбачається, що 18 квітня 2017 року ОСОБА_3 підписав розписку про отримання в борг від ОСОБА_2 47500 доларів США.
Сторонами визначено було порядок повернення позики, а саме до 18 квітня 2018 року.
Виходячи із загальних засад, за договором позики необхідно вважати зобов'язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника повернути кошти на користь кредитора.
Як вбачається з наявної у справі копії розписки від 18 квітня 2017 року, оригінал якої досліджено районним судом, відповідач у борговій розписці власноручно зафіксував отримання ним грошових коштів, де поставив свій підпис, зазначено, що термін повернення суми в розмірі 47500 доларів США - до 18 квітня 2018 року.
Таким чином, встановивши, що надана розписка про отримання коштів є належним та допустимим доказом виникнення боргового зобов'язання; цей договір позики сторони уклали відповідно до вимог статті 1047 ЦК України та є не лише підтвердженням укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про виникнення між сторонами боргового зобов'язання.
Доказів, які б підтверджували безгрошовість договору позики, відповідачем не надано.
Підписана відповідачем розписка є чинною, недійсною в установленому законом порядку не взнавалась, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про існування між сторонами позичкових відносин та невиконання ОСОБА_3 зобов'язання.
Отже, умовами договору визначено факт отримання ОСОБА_3 позичених у ОСОБА_2 грошей.
За таких обставин, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо недоведеності їх отримання, а також щодо того, що у позивача наявний оригінал розписки, оскільки як вбачається з її копії цієї розписки вона була досліджена суддею та засвідчена її підписом.
Посилання на те, що розписка від 18 квітня 2017 року не містить дати отримання у позику грошових коштів, що не дозволяє встановити початок перебігу строку чинності договору позики, а разом з тим - наявності правовідносин позики, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки саме 18 квітня 2017 року є датою отримання коштів, й розписка чітко містить інформацію, що ОСОБА_3 взяв у ОСОБА_2 в борг суму в розмірі 47500 доларів США, що також свідчить про належну їх передачу відповідачу під час вчинення правочину.
Крім того відхиляє апеляційний суд й доводи щодо того, що у відповідній графі першої сторінки позовної заяви відносно позивача не зазначено його реєстраційний номер облікової картки платника податків та інформації про відомі номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти, що викликає сумніви у реальному існуванні позивача.
Колегія суддів зауважує, що сам факт не зазначення вказаної інформації не свідчить про відсутність процесуальної правоздатності позивача або про не існування такої особи, що є припущенням та не підтверджене належними та допустимими доказами.
При цьому зі справи вбачається, що ОСОБА_2 особисто отримував виконавчі листи по справі та копію рішення, вказані процесуальні документи не могли бути видані особі без її ідентифікації особи.
Отже, встановивши, що відповідач не виконав умов укладеного договору позики, факт власноручного підписання якого та отримання суми коштів в розмірі 47500 доларів США не спростовано, у визначений сторонами у договорі строк кошти не повернув, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що боржник зобов'язаний сплатити позивачу суму основного боргу в розмірі 47500 доларів США.
Крім того, позивачем заявлено про стягнення 3 % річних від простроченої суми за весь час користування коштами в розмірі 986,70 доларів США та 12371,48 доларів США - проценти від суми позики за договором за весь період користування коштами.
Щодо заявлених вимог, які судом першої інстанції задоволено в повному обсязі колегія суддів вважає зазначити наступне.
Перевіряючи матеріали справи, апеляційний суд враховує, що в порядку визначеному ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на нарахування процентів за користування позикою, якщо інше не встановлено договором або законом.
У розписці не вказано про те, що позика є безпроцентною.
Договір укладений між фізичними особами, однак сума позики перевищує 50-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і в матеріалах справи відсутні дані про його пов'язаність із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін. Також предметом договору не є речі, визначені родовими ознаками.
А отже договір укладений між сторонами у справі не є безпроцентним ні в силу положень самого договору, ні в силу закону.
Строк за договором позики від 18 квітня 2017 року визначений сторонами до 18 квітня 2018 року, тобто позика надана строком на один рік.
Разом із тим, як убачається зі справи відсотки нараховані позивачем до 27 грудня 2018 року, тобто після закінчення строку визначеного в розписці.
Нарахування та стягнення процентів за користування позикою поза визначеним договором строком суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду.
Враховуючи вищевикладене, відсотки за користування кредитними коштами, після спливу погодженого строку позики, що визначено у договорі, стягнуті судом першої інстанції з відповідача безпідставно, оскільки у зазначеній частині позовні вимоги задоволенню не підлягали. Такі обставини суд першої інстанції залишив поза увагою, а тому дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
За відкритими даними у період 18.04.2017 - 25.05.2017 (38 днів) облікова ставка НБУ становила 13,00%, а тому сума відсотків 642,88 доларів США; у період 26.05.2017 - 26.10.2017 (154 днів) облікова ставка НБУ становила 12,50%, а тому сума відсотків 2505,14 доларів США; у період 27.10.2017 - 14.12.2017 (49 днів) облікова ставка НБУ13,50%, атому сума відсотків 860,86 доларів США; у період 15.12.2017 - 25.01.2018 (42 днів) облікова ставка НБУ становила 14,50 %, атому сума відсотків 792,53 доларів США; у період 26.01.2018 - 01.03.2018 (35 днів) облікова ставка НБУ становила 16,00 %, а тому сума відсотків 728,77 доларів США; у період 02.03.2018 - 18.04.2018 (48 днів) облікова ставка НБУ становила 17,00 %, а тому сума відсотків 1093,15 доларів США.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив всі обставини справи та умови договору позики, внаслідок чого неправильно застосував норми матеріального права, залишивши поза увагою правильність та обґрунтованість нарахування відсотків за договором позики, а тому оскаржуване рішення підлягає зміні, шляхом зменшення заборгованості за відсотками, яка підлягає в межах строку договору розписки з 18 квітня 2017 року по 18 квітня 2018 року в розмірі 6623,33 доларів США:
Як вже вказано вище, після спливу визначеного договором строку позики, проценти за користування позикою не нараховуються, в цих правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Враховуючи, що зобов'язання виражене в іноземній валюті, то позивач має право на стягнення 3 % річних, як ним і було заявлено. Період був визначений позивачем з 19 квітня 2018 року по 27 грудня 2018 року. Сума трьох відсотків за цей період становить 986,7 доларів США, яка перевірена судом і не спростовується доводами апеляційної скарги. А отже в цій частині рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
Інших доводів апеляційна скарга відповідача не містить, а суд апеляційної інстанції здійснює перевірку рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Отже, за наслідками апеляційного перегляду, ухвалене Оболонського районного суду міста Києва заочне рішення від 16 вересня 2020 року підлягає зміні в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків за користування позикою, визначивши суму відсотків від суми позики в розмірі 6623,33 доларів США.
В решті рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, висновки суду відповідачем не спростовані, а тому воно має бути залишено без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року - в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків за користування позикою змінити, визначити суму відсотків від суми позики в розмірі 6623,33 доларів США.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: О.В. Желепа
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 14 травня 2026 року.