28 квітня 2026 року місто Київ.
Справа № 370/2204/22
Апеляційне провадження № 22-ц/824/5526/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Желепи О.В.,
суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справуза апеляційною скаргою Возного Миколи Вікторовича в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Макарівського районного суду Київської областівід 19 листопада 2025 року (постановлено у складі судді Косенко А.В., повну ухвалу складено 24.11.2025 року)
у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ; третя особа: Боярська міська рада Київської області про встановлення сервітуту
26.12.2022 року адвокат Возний М.В., який діє в інтересах ОСОБА_2 (далі - позивачка) звернувся до суду із вказаним позовом, до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ; третя особа: Боярська міська рада Київської області про встановлення сервітуту, в якому, із урахуванням заяви про зміну предмету позову від 26 серпня 2025 року, просила:
- встановити ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , безоплатний та безстроковий сервітут щодо земельних ділянок з кадастровими номерами: 3222786101:01:030:0033, 3222786101:01:030:0036, 3222786101:01:030:0039, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та належать відповідачам на праві приватної власності;
- визначити умови сервітуту, відповідно до яких ОСОБА_2 має право проходу, проїзду до свого будинку та земельної ділянки по належним земельним ділянкам, які належать на праві власності відповідачам;
- зобов'язати ОСОБА_3 для виконання умов сервітуту демонтувати на земельній ділянці з кадастровим номером: 3222786101:01:030:0036, що перебуває у її приватній власності перепони, а саме: шлагбаум та металеву огорожу, які знаходяться на проїжджій частині до будинку позивачки.
Так, позивачка обґрунтовуючи свої позовні вимоги до відповідачів, посилалась на те, що їй на праві власності належить 1/2 частина будинку по АДРЕСА_2 , яке знаходиться на земельній ділянці площею 0,0945 та, кадастровий номер 3222786101:01:030:00225, що належить позивачці на праві приватної власності відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІІІ-КВ № 091705, та витягу з ДРРП на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.12.2022 року, виданий приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Івановою В.В. для будівництва та обслуговування житлових будівель та господарських споруд.
Власниками сусідніх земельних ділянок, є відповідач ОСОБА_3 , якій належить земельна ділянка площею 0,185 га, кадастровий номер 3222786101:01:030:0036, та земельна ділянка площею 0,003 га, кадастровий номер 3222786101:01:030:0033, відповідач ОСОБА_4 , якому належить на праві власності земельні ділянки площею 0,0216 га, кадастрові номери: 3222786101:01:030:0035, 3222786101:01:030:0011.
Будинок та земельна ділянка площею 0,0945 га, кадастровий номер: 3222786101:030:00225, позивачки знаходиться за земельними ділянками відповідачів.
Вхід до будинку позивачки, відповідачів та третьої особи загальний. Прохід (проїзд) до будинку був через сусідні земельні ділянки, тобто необхідно проїжджати (проходити) через земельні ділянки відповідачів.
На даний час прохід до будинку позивачки перекритий перепонами, а саме на земельній ділянці відповідача ОСОБА_3 з кадастровим номером: 3222786101:01:030:0036 відповідач встановила дві перепони, що підтверджується схемою земельних ділянок із вказаним заїздом та обмежувачами, та відповіддю Першого заступника міського голови Боярської міської ради Київської області Тетяни Кочкової від 28.11.2022 року, а також фотокартками.
На даний час прохід (проїзд) до будинку позивачки перекритий шлагбаумом та металевою огорожею відповідачів, а від так позивачка позбавлена права вільного доступу до свого будинку.
Позивачка неодноразово зверталася до відповідачів надати їй доступ до будинку шляхом (проходу) проїзду через земельні ділянки, які належать на праві власності відповідачам, але їй було відмовлено. Мотивуючи свою відповідь відповідачі зазначають що це їхня власність. Навіть не звертаючи уваги на той факт, що рішенням Виконкому Макарівської Ради №170 від 25.09.1990 року, було відведено в безстрокове користування через земельні ділянки відповідачів проїзд шириною 3,5 м., так як іншого заїзду до будинку позивача не має.
Крім того, згодом позивачці стало відомо про те, що відповідач ОСОБА_4 продав земельні ділянки площею 0,0216 га, кадастрові номери: 3222786101:01:030:0035, 3222786101:01:030:0011 - громадянці ОСОБА_6 11.05.2023 року. Разом з тим, останньою також було придбано земельну ділянку з кадастровим номером 3222786101:01:030:0034, яка належала на праві власності ОСОБА_7 . В подальшому ОСОБА_6 об'єднала земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222786101:01:030:0011, 3222786101:01:030:0034, 3222786101:01:030:0035 в одну, присвоївши земельній ділянці новий кадастровий номер: 3222786101:01:030:0039, яку перепродала громадянину ОСОБА_5 12.10.2024 року.
На прохання укладення договору про встановлення особистого, безстрокового земельного сервітуту відносно частини земельних ділянок на право постійного (проходу) проїзду до свого будинку відповіді від відповідачів не отримала, що змусило позивачку звернутися до суду із даним позовом, так як порушуються її права.
Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 12.01.2023 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд цивільної справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання.
18.11.2025 року від позивачки ОСОБА_2 , до суду надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просила:
- накласти арешт на земельну ділянку, кадастровий номер: 3222786401:01:030:0039, що належить ОСОБА_5 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
- накласти арешт на земельні ділянки, кадастрові номери: 3222786401:01:030:0033, 3222786401:01:030:0036, що належать на праві власності ОСОБА_3 та знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .
В обґрунтування своєї заяви про забезпечення позову, позивачка посилалася на те, що у травні 2025 року їй стало відомо, що відповідач ОСОБА_4 продав земельну ділянку кадастровий номер: 3222786401:01:030:0011, яка межує з її земельною ділянкою, - громадянці ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 . В подальшому ОСОБА_6 об'єднала земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222786401:01:030:0011, 3222786401:01:030:0034, 3222786401:01:030:0035 в одну, присвоївши земельній ділянці новий кадастровий номер: 3222786401:01:030:0039, яку перепродала громадянину ОСОБА_5 12.10.2024 року. Даний факт підтверджується інформаційною довідкою з ДРРП на нерухоме майно та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 14.07.2025 року. Незважаючи на той факт, що на даний час розглядається вищевказана справа в Макарівському районному суді Київської області, щодо встановлення сервітуту відповідач ОСОБА_4 продав земельну ділянку ОСОБА_6 а остання перепродала громадянину ОСОБА_5 , якого залучено ухвалою суду до участі у справі в якості співвідповідача. Таким чином, у позивача на даний час виникла необхідність подати до Макарівського районного суду Київської області у цивільній справі №370/2204/22 вказану заяву про забезпечення позову.
Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 19 листопада 2025 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що у разі ухвалення судового рішення про задоволення позовних вимог у цій справі, дія земельного сервітуту зберігається у випадку переходу прав на земельні ділянки щодо яких встановлено земельний сервітут до інших осіб. Враховуючи зміст позовних вимог та запропонований позивачкою захід забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про надмірне втручання у право власності власників земельних ділянок, оскільки останні в результаті застосування зазначених заходів забезпечення позову будуть позбавлені правомочностей власника, можливості розпоряджатись належним їм майном без відповідного правового обґрунтування.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник заявника 5 грудня 2025 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою через невідповідність висновків суду обставинам справи та є прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Не погоджуючись з висновками суду, звертає увагу, що аналіз частини другої статті 402, частини другої статті 404 ЦК України дозволяє зробити висновок, що вимога про встановлення сервітуту має пред'являтися до власника (володільця) земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут.
Заявляючи заяву про забезпечення позову, позивач виходила з того, що постійна зміна власників спірної земельної ділянки, як і зміна її правового статусу шляхом об'єднання з іншою земельною ділянкою значно ускладнює вирішення питання про встановлення сервітуту за яким позивач зверталась до суду та створює штучне затягування розгляду справи, а також ставить під сумнів належність визначеного, згідно вимог закону, відповідача.
Вважає, що накладення арешту на спірні земельні ділянки буде ефективним заходом забезпечення позову і сприятиме належному виконанню рішення про задоволення позову у разі ухвалення такого рішення. При цьому, такий захід забезпечення позову, на думку сторони позивача, буде домірним позовним вимогам, оскільки при його застосуванні не порушуватиметься збалансованість інтересів сторін й інших учасників судового процесу та не створюватиме безпідставного обмеження їхніх прав та законних інтересів й в результаті навпаки сприятиме оперативному та ефективному виконанню прийнятого судом рішення.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою.
У судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник Возний М.В. підтримали доводи апеляційної скарги. ОСОБА_5 та його та ОСОБА_3 представник - ОСОБА_8 заперечували проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржувана ухвала суду відповідає не в повній мірі.
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що у разі ухвалення судового рішення про задоволення позовних вимог у цій справі, дія земельного сервітуту зберігається у випадку переходу прав на земельні ділянки щодо яких встановлено земельний сервітут до інших осіб. Враховуючи зміст позовних вимог та запропонований позивачкою захід забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про надмірне втручання у право власності власників земельних ділянок, оскільки останні в результаті застосування зазначених заходів забезпечення позову будуть позбавлені правомочностей власника, можливості розпоряджатись належним їм майном без відповідного правового обґрунтування.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, а також заборона вичиняти певні дії.
Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов'язана з необхідністю збереження об'єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.
Арешт майна (земельної ділянки), як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Подібних висновків дійшла Велика Палати Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження N 14-729цс19).
Колегія суддів зауважує, що на підтвердження достатньої обґрунтованості для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування конкретно-визначеного виду забезпечення позову.
Такі обставини, можуть як обумовлюватися вчиненням відповідачем певного роду дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явленням вимоги чи подання позову до суду, шляхом вжиття заходів з реалізації майна чи вчиненням дій по їх підготовці, так і мати форму вираження у правовстановлюючих документах, які регламентують повноваження відповідача щодо права на відчуження майна відносно якого існує спір про право.
Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції належним чином не здійснив оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, не з'ясував співмірність виду забезпечення позову, який просив застосувати позивач, позовним вимогам, не дослідив чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Як вбачається з матеріалів справи та системи «Електронний суд» з позовом до суду ОСОБА_2 звернулась у грудні 2022 року, визначивши відповідачів як ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 треті особи: ОСОБА_7 , Боярська міська рада Київської області.
В подальшому, 1 травня 2023 року відповідач ОСОБА_4 продав ОСОБА_6 земельну ділянку, кадастровий номер: 3222786401:01:030:0011, яка межує з позивачкою. У подальшому ОСОБА_6 об'єднала земельну ділянку і 12 жовтня 2024 року перепродала вищевказану земельну ділянку ОСОБА_5 . Даний факт підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У зв'язку з цим у травні 2025 року через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_2 - адвокат Возний М.В. подав заяву про забезпечення вказаного вище позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, кадастровий номер: 3222786401:01:030:0011, що належить ОСОБА_5 та розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 19 травня 2025 року, яку постановою Київського апеляційного суду залишено без змін, у задоволенні заяви адвоката Возного М.В., який діє в інтересах позивачки ОСОБА_2 , про забезпечення позову відмовлено. Дані судові рішення були обґрунтовані зокрема і тим, що обраний позивачем захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, яка вже належить іншій особі, що не є учасником справи - ОСОБА_5 , є непропорційним втручанням у право власності особи, яка не є учасником справи.
В подальшому ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 19 травня 2025 року клопотання представника позивачки, адвоката Возного М.В., про залучення співвідповідача - задоволено. Залучено до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_5 .
Колегія суддів вважає, що такий характер маніпуляцій щодо однієї і тієї ж земельної ділянки, яка є предметом позову, обумовлений зміною (переходом) права власності від одного власника земельної ділянки до іншого після відкриття судом провадження у справі за позовом ОСОБА_2 , свідчить про необхідність вжиття відповідних заходів забезпечення позову, оскільки власниками майна штучно створюються умови, спрямовані на утруднення як розгляду даного спору у зв'язку з потенційно постійно змінюваними відповідачами, так і виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.
Окрім того, суд першої інстанції не врахував, що при вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Із матеріалів справи убачається, що предметом цього позову є встановлення позивачу права земельного сервітуту на спірні земельні ділянки, з метою надати позивачу доступ до будинку, що належить їй на праві власності, шляхом (проходу) проїзду через земельні ділянки.
Таким чином, обраний позивачем вид забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірні земельні ділянки, є допустимим способом забезпечення позову при такому предметі позову.
На підставі викладеного вище, апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Апеляційний суд зауважує, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову не позбавляє відповідачів права володіння та користування майном, а лише тимчасово обмежує їхнє право розпорядження вказаним майном до часу ухвалення судом рішення у вказаній справі, що є справедливим по відношенню і до позивача.
Відтак, доводи апеляційної скарги заслуговують на уваги суду апеляційної інстанції, а заява позивача про забезпечення позову підлягає до задоволення.
Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції не з'ясував всіх обставин справи, що мають значення для вирішення заяви про забезпечення позову, не урахував доводів прокурора, не надав їм належної правової оцінки, не перевірив матеріали справи, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, і не дотримався положень ст. 149, 150 ЦПК України при постановленні оскаржуваної ухвали.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 268, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Возного Миколи Вікторовича в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити.
Ухвалу Макарівського районного суду Київської областівід 19 листопада 2025 року - скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову.
Накласти арешт на земельну ділянку, кадастровий номер: 3222786401:01:030:0039, що належить ОСОБА_5 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
Накласти арешт на земельні ділянки, кадастрові номери: 3222786401:01:030:0033, 3222786401:01:030:0036, що належать на праві власності ОСОБА_3 та знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 14 травня 2026 року.
Головуючий О.В. Желепа
Судді Н.В. Поліщук
В.В. Соколова