КИЇВСЬКИЙ AПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
21 квітня 2026 року м. Київ
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного судуІгнатов Р.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_1 - адвоката Малиневського Павла Петровича на постанову судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2025 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченогоч. 1 ст. 130 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення.
ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності за те, що 20 червня 2025 року о 06 год. 57 хв. в м. Біла Церква, вул. 1-ша Піщана, 166, керував авто «Тойота» н.з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння проводився зі згоди водія на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу Драгер Alcotest 7510 ARLM0401, проба позитивна 0,41 проміле. Таким чином ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.9(а) Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч.1 ст.130 КУпАП.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2025 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605 (шістсот п'ять) грн. 60 (шістдесят) коп.
Не погоджуючись з постановою суду, захисник ОСОБА_1 - адвокат Малиневський П.П. подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2025 року - скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування своїх вимог апелянт вказав на недоведеність факту керування транспортним засобом. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є факт керування транспортним засобом. Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ №14 від 23.12.2005, керування - це виконання функцій водія під час руху такого засобу. Під час розгляду справи у суді першої інстанції сторона захисту послідовно заперечувала факт керування ОСОБА_1 автомобілем «Тойота», проте суд відхилив цей довід, посилаючись на те, що на відеозаписах зафіксовано рух автомобіля, ОСОБА_1 був на місці один, ОСОБА_1 не оспорював факт керування у протоколі. Ці висновки суду є помилковими та не спростовують доводів захисту. По-перше, долучений до матеріалів справи відеозапис (файл «clip-2») хоч і фіксує рух автомобіля (з 6:57:28 по 6:57:33), але не дозволяє ідентифікувати особу водія. Наступний відеозапис (файл «clip-») розпочинається лише о 7:03:08 і фіксує скаржника, який вже стоїть біля патрульного автомобіля. Жоден доказ у справі не фіксує, що саме ОСОБА_1 перебував за кермом автомобіля та здійснював функції керування на момент зупинки транспортного засобу. Правозастосовча практика однозначно свідчить, що відсутність на відеозаписі факту керування автомобілем конкретною особою та моменту зупинки є підставою для закриття провадження. По-друге, висновок суду, що ОСОБА_1 був водієм, оскільки він «знаходився з працівниками поліції сам», є припущенням, що прямо заборонено ч. 3 ст. 62 Конституції України. Ця обставина була зафіксована о 7:03, тобто після 5,5-хвилиного проміжку часу, який не був зафіксований на відео.
Також апелянт вказує на недопустимість доказів через порушення порядку фіксації. Суд першої інстанції в порушення ст. 252 КУПАП не надав жодної оцінки ключовому доводу захисту про те, що відеофіксація події не була безперервною, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до п. 1 ч. 2 розділу І та ч. 5 розділу ІІ Інструкції, затвердженої Наказом МВС №1026, увімкнення відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення. У матеріалах справи відсутні відеозаписи за період з 6:57:33 по 7:03:08. Саме в цей час мала відбутися зупинка транспортного засобу (якщо вона була законною) та ідентифікація водія. Судова практика визнає фрагментовані («нарізані») та неповні відеозаписи недопустимими доказами. Оскільки суд не дослідив обставини, зафіксовані у цей проміжок часу (або причини відсутності фіксації), він не зміг «всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини» (ст. 245 КУПАП).
Крім того, на думку апелянта, судом було порушено презумпцію невинуватості, ще передбачено ст. 62 Конституції України. Суд першої інстанції у своїй постанові вчинив дії, що прямо суперечать принципу презумпції невинуватості, вказавши, що ОСОБА_1 «жодним чином не оспорював факту керування ним транспортним засобом... та жодних заперечень щодо протоколу... не висловлював», суд фактично поклав обов'язок доказування на особу, яка притягається до відповідальності. Це є порушенням ст. 62 Конституції України, яка стверджує, що «ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість», та ст. 63 Конституції (право відмовитися давати пояснення щодо себе) . Обов'язок доказування вини покладається на особу, яка склала протокол. Сам по собі протокол не є беззаперечним доказом, а визнання особою вини (або, як у цьому випадку, її мовчання) не звільняє від обов'язку надання повного доказового забезпечення.
Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Оскільки факт керування скаржником транспортним засобом не доведений належними і допустимими доказами «поза розумним сумнівом», а висновки суду ґрунтуються лише на припущеннях, тому на переконання апелянта, в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши письмові матеріали справи та відеозапис, який стосувався обставин вчинення адміністративного правопорушення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови місцевого суду в межах апеляційної скарги, а також доводи апеляційної скарги та відповіді на запитання суду, суд апеляційної інстанції вважає апеляційні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Насамперед варто зазначити, що судом апеляційної інстанції вживалися заходи з метою належного повідомлення учасників про дату та час судового засідання, зокрема, шляхом передачі телефонограми ОСОБА_1 (а. с. 66) та направлення повідомлення на електронну пошту захисника Малиневського П.П. (а. с. 67-69). Будучи належним чином повідомленими про дату та час судового засідання, ОСОБА_1 та його захисник Малиневський П.П. в судове засідання не з'явились, будь яких клопотань від них не надходило. Таким чином, відповідно до вимог ч. 6 ст. 294 КУпАП, суд вважає за можливе розглянути дану апеляційну скаргу у відсутність учасників судового провадження у зв'язку з тим, що учасники справи були обізнані про день, час і місце розгляду справи та клопотань про відкладення судового розгляду не направляли.
Щодо можливої участі у судовому засіданні прокурора, то суд апеляційної інстанції зазначає, що під час розгляду апеляційної скарги, він не збирає нових доказів, а розглядає апеляційну справу на підставі наявних матеріалів в межах апеляційної скарги, а тому не можна стверджувати, що під час апеляційного перегляду суд перебирав на себе не притаманні функції, а саме сторони обвинувачення.
Крім того, у вказаній справі надійшов лист із Білоцерківської окружної прокуратури із вх. №144757 від 12.11.2025 року, в якому зазначено, що Конституцією України, КУпАП та Законом України «Про прокуратуру», прокуратуру не наділено повноваженнями щодо участі у справах про адміністративні правопорушення, а тому відсутні підстави для участі прокурора в розгляді апеляційної скарги захисника ОСОБА_1 , - адвоката Малиневського П.П. на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17.10.2025 року (а.с. 49-50).
Незважаючи на доводи апеляційної скарги, матеріали справи про адміністративне правопорушення містять достатньо допустимих та належних доказів, які свідчать про обґрунтованість висновків судді першої інстанції, як щодо фактичних обставин адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, так і доведеності вини ОСОБА_1 у його вчиненні, а саме в тому, що останній, в порушення вимог п. 2.9 Правил дорожнього руху України, керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
Зокрема, як вірно зазначив суд першої інстанції, обставини вчиненого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, крім протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 367251 від 20.06.2025 (а. с. 1), підтверджуються також наявними у справі, доказами, а саме:
- роздруківкою результату огляду на стан алкогольного сп'яніння від 20.06.2025 року (а. с. 3);
- актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів (а. с. 4);
- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою визначення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 20.06.2025 року (а. с. 5);
- копією листа №1 від 02.01.2025 року (а. с. 6);
- копією листа №03-05/2525 від 19.12.2023 року (а. с. 7);
- копією листа №499 від 29.04.2025 року (а. с. 8);
- рапортом від 20.06.2025 року (а. с. 9);
- відеозаписами з нагрудних камер та відеореєстратора працівників поліції (а. с. 10).
Зазначені докази є належними, допустимими та достатніми, з огляду на що суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про доведення винуватості ОСОБА_1 в порушенні ним вимог п. 2.9а. ПДР України.
Відповідно до п.1.3 Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Приписами ст. 245 КУпАП вказано, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи.
Відповідно ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Водночас, положеннями ст. 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до вимог п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Частиною 1 ст. 130 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Відеозапис, наявний в матеріалах справи, відображає обставини вчиненого правопорушення, зокрема, зафіксовано зупинку працівниками поліції транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , у якого в ході спілкування були виявлені ознаки алкогольного сп'яніння. На пропозицію пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу з використанням приладу Драгер погодився, результат огляду - 0,41‰. Працівники поліції запропонували проїхати до закладу охорони здоров'я для проходження огляду, на що ОСОБА_1 запитав чи є сенс, працівники поліції відповіли, що це вибір водія. В подальшому працівники поліції роз'яснили права водію і склали протокол про адміністративне правопорушення.
Відеозапис відображає зміст даних, що міститься в протоколі про адміністративне правопорушення, який здійснювався при фіксації дій, передбачених ст.ст. 266, 254, 256 КУпАП. Жодних обставин, які б спростовували достовірність даних, відображених на відеозаписі, суду не надано.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги, зокрема про те, що відеозапис, доданий до протоколу про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належним та допустимим доказом, оскільки він не є безперервним, а сам запис здійснений з порушенням Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС від 18.12.2018 № 1026, то судом апеляційної інстанції не встановлено будь-яких даних, які б дозволили зробити висновок про те, що огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів на місці зупинки транспортного засобу, було проведено без дотримання вимог, передбачених ст. 266 КУпАП та Інструкцією від 09.11.2015 № 1452/735, а оформлені за його результатами документи були складені з істотними порушеннями або не відповідали вимогам закону.
Відеозапис, долучений до матеріалів справи, в повному обсязі відображає процедуру проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння та обставини вчиненого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а також узгоджується з іншими доказами у справі.
Твердження захисника про недоведеність факту керування транспортним засобом ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції не бере до уваги, оскільки вказане повністю спростовується відеозаписом із відеореєстратора службового транспортного засобу працівників патрульної поліції, на якому зафіксовано рух автомобіля Toyota, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції принципу презумпції невинуватості є безпідставними та спростовуються змістом оскаржуваної постанови та доказами у справі. Зазначаючи про те, що особа не заперечувала факту керування транспортним засобом та не висловлювала заперечень щодо складеного протоколу, суд першої інстанції таким чином не покладав на ОСОБА_1 обов'язок доводити свою невинуватість, а лише надав оцінку його поведінці та поясненням у сукупності з іншими доказами у справі. Висновок про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення ґрунтується не лише на протоколі чи поясненнях особи, а на доказах, які судом першої інстанції були всебічно дослідженні та яким було надано оцінку.
Інших переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду і були підставою для скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, стороною захисту не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Як і не встановлено істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови, як про це просить в апеляційній скарзі апелянт.
У рішенні по справі «ОТаллоран та Франціє проти Сполученого Королівства» («O'Halloran and Francis v. the United Kingdom») від 2 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Враховуючи вищевикладене, постанова Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2025 року є законною та обґрунтованою, а тому підстав для її зміни чи скасування не вбачається.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суддя -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Малиневського Павла Петровича - залишити без задоволення.
Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2025 року, якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні правопорушення передбаченого ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя
Київського апеляційного суду Р.М. Ігнатов
Справа № 357/10434/25
Апеляційне провадження № 33/824/482/2026
Категорія: ч. 1 ст. 130 КУпАП
Суддя у першій інстанції - Гребінь О.О.
Суддя в апеляційній інстанції - Ігнатов Р.М.