Номер провадження: 11-сс/813/770/26
Справа № 505/1478/25 1-кс/505/781/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
13.05.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5
представника власника майна - адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Подільського міськрайонного суду Одеської області від 08.05.2025 року про арешт майна в кримінальному провадженні №12025161180000328 від 05.05.2025 року,
встановив:
оскарженою ухвалою слідчого судді задоволено клопотання слідчого СВ Подільського РУП ГУНП в Одеській області ОСОБА_8 , погоджене прокурором Подільської окружної прокуратури ОСОБА_9 в кримінальному провадженні №12025161180000328 від 05.05.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, та накладено арешт, із забороною розпорядження, відчуження та користування, на вилучений 05.05.2025 року під час огляду мобільний телефон марки «Iphone 15 Pro Max», imei НОМЕР_1 , з карткою мобільного оператора ТОВ «Лайфселл» номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_7 .
Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя постався зазначив про наявність підстав для арешту вилученого майна, пославшись на положення ст.ст. 94, 132, 170, 173 КПК України.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, представник власника майна - адвокат ОСОБА_6 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, просить її скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги представник зазначає, що розгляд клопотання слідчого в порушення вимог ч.2 ст.172 КПК України відбувся без повідомлення власника вилученого майна, в матеріалах кримінального провадження відсутні докази існування підстав для застосування обмежувальних заходів щодо вилученого майна. Також представник посилається на тривалість перебування вилученого мобільного телефону у розпорядженні органу досудового розслідування, та достатність часу для проведення всіх необхідних дій з вилученим майном в межах даного кримінального провадження.
Крім того, в апеляційній скарзі представник власника майна просив поновити строк на апеляційне оскарження, оскільки власник майна не був повідомлений про розгляд клопотання, не приймав участі під час розгляду клопотання та не отримував копію оскаржуваної ухвали, з її змістом ознайомився з сайту Єдиного державного реєстру судових рішень 11.03.2026 року.
Іншими учасниками кримінального провадження ухвала слідчого судді не оскаржена.
Прокурор, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, до апеляційного суду не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав.
За таких обставин, колегія судів вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженої ухвали, судом були створені всі умови для реалізації права учасників судового провадження на доступ до правосуддя, а відкладення розгляду справи не відповідатиме положенням ст.28 КПК України.
Заслухавши адвоката ОСОБА_6 , обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Щодо клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 395 КПК, апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Із матеріалів судового провадження вбачається, що ані власник майна, ані його представник, не повідомлялись місцевим судом про дату, час та місце розгляду клопотання слідчого. Копія оскарженої ухвали на адресу власника надіслана не була. Відомості про вручення оскарженої ухвали власнику або його представнику, матеріали провадження також не містять.
З апеляційної скарги вбачається що зі змістом оскаржуваної ухвали власник майна ознайомився лише 11.03.2026 року, а вже 12.03.2026 року його представник - адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу.
Приймаючи до уваги встановлені апеляційним судом обставини, колегія суддів вважає, що доводи клопотання заслуговують на увагу, тому з метою забезпечення права доступу сторони провадження до суду, на виконання положень ст. 55 Конституції України, ст.ст. 3, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів вважає за необхідне поновити адвокату строк на апеляційне оскарження.
Перевіривши доводи апеляційної скарги щодо незаконності ухвали слідчого судді, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіривши матеріали судової справи, колегією суддів встановлено, що розглядаючи клопотання слідчого, слідчий суддя не звернув уваги на необґрунтованість та невідповідність клопотання вимогам ст.171 КПК, а висновок про наявність підстав для накладення арешту на вилучене майно, є необґрунтованим, з огляду на таке.
Частиною 1 статті 173 КПК визначено, що слідчий суддя вправі відмовити в задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, яка його подала не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз.2 ч.1 ст.170 КПК.
Ініціювання органом досудового розслідування питання про накладення арешту на предмети та документи, не відповідає положенням Конституції України, кримінального процесуального закону України та практиці Європейського суду з прав людини, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.171 КПК з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.
Клопотання слідчого про арешт вказаних предметів та документів не відповідає вимогам ч.2 ст. 171 КПК, оскільки відсутнє належне обґрунтування підстав та мети їх арешту.
В порушення абз.2 ч.2 ст.171 КПК до клопотання не додано відповідних оригіналів або копій документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання про арешт вилученого мобільного телефону.
Як убачається з матеріалів судової справи, СВ Подільського РУП ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні №12025161180000328 від 05.05.2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України.
05.05.2025 року в ході огляду, який було проведено в приміщенні службового кабінету №16 Подільського РУП ГУНП в Одеській області, слідчимвилучено у ОСОБА_7 мобільний телефон марки iPhone 15 Pro ІМЕІ: НОМЕР_1 з карткою мобільного оператора ТОВ «Лайфселл» № НОМЕР_2 , який під час огляду був добровільно наданий останнім.
06.05.2025 року слідчий СВ Подільського РУП ГУНП в Одеській області ОСОБА_8 , за погодженням з прокурором ОСОБА_9 звернувся з клопотанням про накладення арешту на зазначений мобільний телефон.
Клопотання слідчого мотивоване тим, що накладення арешту необхідне з метою забезпечення досягнення дієвості кримінального провадження та збереження речових доказів, оскільки вилучений мобільний телефон може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Разом з тим, апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи клопотання про існування підстав для накладення арешту на зазначене майно, з посиланням на те, що воно є речовими доказами в даному кримінальному провадженні.
Так, в клопотанні слідчий вказує, що вилучений в ході огляду мобільний телефон може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Водночас матеріали клопотання не містять рішення органу досудового розслідування про визнання телефону речовим доказом, так само в клопотанні відсутні будь-які докази на підтвердження того, що вилучений мобільний телефон дійсно відповідає вимогам ст.98 КПК.
Клопотання слідчого не містить належного обґрунтування підстав та мети накладення арешту на вказане майно, крім посилання на загальні норми кримінального процесуального законодавства, які регламентують застосування заходів забезпечення кримінального провадження, що свідчить про формальність цього процесуального документу.
При цьому, відповідно до протоколу огляду від 05.05.2025 року, інформація, яка міститься в зазначеному телефоні була оглянута слідчим, роздрукована та долучена до протоколу у виді «фототаблиці з фотознімками телефону».
За таких обставин, в тому числі з урахуванням тривалого часу перебування зазначеного телефону в розпорядженні органу досудового розслідування, необхідність обмеження права власності ОСОБА_7 на телефон фактично відсутня.
Апеляційний суд звертає увагу, що ініціювання органом досудового розслідування питання про накладення арешту на вилучений в ході огляду мобільний телефон, без підтвердження доказами яке відношення він має до кримінального провадження, не відповідає положенням Конституції України, кримінального процесуального закону України та практиці Європейського суду з прав людини та порушують права володільця майна, в інтересах якого подана апеляційна скарга.
Таким чином, колегія суддів вважає, що під час розгляду клопотання про накладення арешту на майно поза увагою слідчого судді залишилося те, що для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону. Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
З огляду на зазначене, приймаючи до уваги положення п.2 ч.3 ст.407 КПК, згідно з якими апеляційний суд, має право скасувати ухвалу слідчого судді і постановити нову, апеляційний суд вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржену увалу та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на вказаний мобільний телефон.
Керуючись ст.ст. 167, 170-173, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Поновити представнику власнику майна ОСОБА_7 - адвокату ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Подільського міськрайонного суду Одеської області від 08.05.2025 року.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Подільського міськрайонного суду Одеської області від 08.05.2025 року, якою накладено арешт в кримінальному провадженні №12025161180000328 від 05.05.2025 року на вилучений 05.05.2025 року в ході проведення огляду мобільний телефон марки «Iphone 15 Pro Max», imei НОМЕР_1 , з карткою мобільного оператора ТОВ «Лайфселл» номер НОМЕР_2 - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого СВ Подільського РУП ГУНП в Одеській області ОСОБА_8 , погоджене прокурором Подільської окружної прокуратури ОСОБА_9 , про накладення арешту на вилучений 05.05.2025 року під час огляду мобільний телефон марки «Iphone 15 Pro Max», imei НОМЕР_1 , з карткою мобільного оператора ТОВ «Лайфселл» номер НОМЕР_2 , у кримінальному провадженні №12025161180000328 від 05.05.2025 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4