Справа № 304/1742/25 Провадження № 2/304/235/2026
04 травня 2026 рокум. Перечин
Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:
головуючої судді Гевці В.М.,
за участі секретаря судового засідання Гарайдич Р.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків, як відповідальність за несвоєчасне виконання рішення суду в розмірі 109 221,79 грн.
Позовні вимоги мотивує тим, що 28 березня 2016 року Перечинський районний суд Закарпатської області ухвалив рішення у справі № 304/1169/15-ц, за яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 11137350001 від 27 лютого 2009 року у розмірі 353 947,11 грн. З моменту набрання рішенням законної сили вчинялись дії щодо примусового виконання рішення, але воно не було виконане в розумінні чинного законодавства, та не виконувалось відповідачем у період з 23 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року. Кредитний договір № 11137350001 від 27 лютого 2009 року було укладено між АКБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 . Надалі, право вимоги первісним кредитором було відступлено до ПАТ «Дельта Банк», який відступив своє право вимоги до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на підставі укладеного договору купівлі-продажу права вимоги № 1930/К від 18 вересня 2019 року. Цей факт також підтверджено в судовому порядку - 19 листопада 2019 року Перечинський районний суд Закарпатської області постановив ухвалу у справі № 304/1169/15, якою, серед іншого підтверджено перехід права вимоги за кредитним договором № 11137350001 від 27 лютого 2009 року до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». 25 липня 2024 року на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВінФінанс». Позивач, керуючись ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахував суму боргу за несвоєчасне виконання відповідачем рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 28 березня 2016 року у справі № 304/1169/15-ц, виходячи із загальної суми заборгованості, 3% річних у розмірі 31 826,15 грн та інфляційні витрати у розмірі 77 395,65 грн, у загальному розмірі 109 221,79 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача та стягнути судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 06 серпня 2025 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом.
У судове засідання позивач не з'явився, попередньо подавши заяву про розгляд справи без участі представника позивача, в якому також зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти ухвалення судом заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, відзиву на позов не подав, про причини неявки суду не повідомив, а тому суд уважає за можливе провести розгляд справи у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів та ухвалити заочне рішення відповідно до статті 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів у справі, які є належними, допустимими та достатніми у своїй сукупності, суд дійшов такого висновку.
Згідно з копією рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 28 березня 2016 року у цивільній справі № 304/1169/15-ц за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в солідарному порядку стягнуто на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість в розмірі 353 947,11 грн за кредитним договором № 11137350000 від 03 квітня 2007 року, що укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 . Виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором забезпечується порукою відповідно до укладених цього ж дня, договорів поруки № 11137350000(1) та № 11137350000(2) року, укладених між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , згідно з якими поручителі зобов'язалися перед кредитором відповідати в повному обсязі за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов'язань за вказаним кредитним договором. Відповідальність поручителя наступає у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором. Поручитель і боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність.
Відповідно до ухвали Перечинського районного суду Закарпатської області від 19 листопада 2019 року у справі № 304/1169/15-ц, замінено стягувача у виконавчому провадженні з ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія».
Як вбачається з протоколу Загальних зборів учасників ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» від 25 липня 2024 року № 1706, найменування Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія» змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс».
Разом з цим, наказом від 25 липня 2024 року № 55-к на виконання Протоколу № 1706 від 25.07.2024 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів Товариства.
Згідно з розрахунком позивача нарахування 3% річних відбувалося за період з 25 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року, які становлять 31 826,15 грн, нарахування інфляційних збитків відбувалося за період з 25 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року, які становлять 77 395,65 грн.
Предметом позову у даній справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних витрат, нарахованих за період з 25 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, підтвердженого судовим рішенням про стягнення боргу із солідарних боржників.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями ч. 1 ст. 543 ЦК України визначено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
За змістом положень статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У Постанові від 16.05.2018 Велика Палата Верховного Суду у справі №686/21962/15-ц відступила від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20.01.2016 у справі №6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України); та від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, в тому числі і за договором страхування, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 04.06.2019 у справі №916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Відповідно до ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
Таким чином, при солідарному обов'язку кредиторові надається право за своїм розсудом вимагати виконання зобов'язання в повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного окремо. Пред'явивши вимогу до одного із солідарних боржників і не одержавши задоволення, кредитор має право пред'явити вимогу до іншого солідарного боржника.
У даному випадку, звертаючись до суду з даним позовом до відповідача, позивач на власний розсуд подав його до одного із солідарних боржників за рішенням суду, яке виходячи зі змісту позовної заяви, не виконувалось у період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.
У даному випадку, позивач, обґрунтовуючи вимоги позову, не надав суду жодних доказів невиконання солідарними боржниками, у тому числі відповідачем рішення, Перечинського районного суду Закарпатської області від 28 березня 2016 року у справі № 304/1169/15-ц.
Позовна заява не містить відомостей про виконавче провадження, зокрема його номер, дату відкриття та стан виконання, що унеможливлює встановлення факту та періоду прострочення виконання рішення суду.
Надані суду докази підтверджують лише наявність судового рішення, згідно з яким з відповідача у солідарному порядку стягнуто суму кредитної заборгованості та право позивача на стягнення такої заборгованості, проте жодним чином не підтверджують ані факту, ані періоду невиконання судового рішення, за який позивач просить стягнути з відповідача інфляційні витрати та 3% річних власне як і самого факту невиконання вказаного рішення.
Тобто суд позбавлений можливості встановити, що зобов'язання відповідача сплатити заборгованість не припинилося та фактичного виконання ним зобов'язання не відбулось.
Також, з матеріалів справи не вбачається, що на виконання вказаного рішення суду були видані виконавчі листи.
У п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
При цьому в силу приписів ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Суд констатує, що позивачем не було заявлено клопотань щодо витребування доказів.
З огляду на викладене, позивачем у своїх доводах не підтверджено прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Таким чином, позивач як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема, щодо виникнення кредитних договірних правовідносин між сторонами на підставі кредитного договору та невиконання відповідачем взятих на себе грошових зобов'язань, остаточну суму боргу, подавши суду належні і допустимі докази, оскільки обов'язок подання доказів покладається на сторони.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.
Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформованої в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29.
Таким чином, саме на позивача покладено обов'язок довести не лише наявність судового рішення про стягнення заборгованості та своє правонаступництво, а й ті обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування частини другої статті 625 ЦК України, а саме: наявність невиконаного грошового зобов'язання, розмір невиконаної суми боргу та період прострочення його виконання. Натомість подані позивачем докази підтверджують лише факт ухвалення рішення суду від 28 березня 2016 року та заміну стягувача, однак не містять відомостей про стан виконання цього рішення, наявність відкритого або завершеного виконавчого провадження, суму фактично невиконаного боргу станом на період, за який здійснено нарахування, а також про відсутність повного чи часткового виконання зобов'язання солідарними боржниками.
За таких обставин суд позбавлений можливості перевірити правильність визначення позивачем бази нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, а також самого періоду прострочення, оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що у період з 25 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року рішення суду залишалося невиконаним саме у заявленому позивачем розмірі. Встановлена невідповідність між реквізитами кредитного договору, зазначеного у позовній заяві, та договору, який був предметом розгляду у справі № 304/1169/15-ц, додатково унеможливлює безспірне встановлення тотожності зобов'язання, щодо якого позивач здійснив нарахування за статтею 625 ЦК України.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з врахуванням досліджених обставин справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір у разі відмови в позові покладається на позивача.
На підставі наведеного та керуючись статтями12, 13, 80, 81, 258, 263-265, 354 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», код ЄДРПОУ: 38750239; місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8.
Відповідач: ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Головуюча:Гевці В. М.