Справа № 396/1448/24
Провадження № 2/396/12/26
Іменем України
05.01.2026 року м. Новоукраїнка
Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області у складі: головуючого - судді Цесельської О.С., за участю секретаря судового засідання Трохимчук Я.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні під час судового розгляду в залі суду в м. Новоукраїнка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Ігнатенко Володимир Володимирович, до ОСОБА_2 , Новоукраїнської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Новоукраїнського міського нотаріального округу Кіровоградської області Українська Наталія Михайлівна про визнання житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями об'єктом права спільної сумісної власності колгоспного двору, про визначення часток співвласників у праві спільної сумісної власності колгоспного двору на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за заповітом в частині 1/2 часток, про визнання права власності на 1/4 частки у прааві спільної часткової власності на житловий будинок, про визнання права власності на 1/2 частки у праві спільної часткової власності на земельну ділянку,
Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, мотивуючи тим, що відповідач набула право власності у порядку спадкування за заповітом після смерті матері позивача та відповідача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 23.08.2023 приватним нотаріусом Новоукраїнського міського нотаріального округу Кіровоградської області Українською Наталією Михайлівною та зареєстрованого в реєстрі за № 1347, яке 23.08.2023 було зареєстроване за відповідачкою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, № відомостей про речове право: 51464159.
Також, 23.08.2023, відповідач ОСОБА_2 набула у власність в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 право власності в розмірі 1 (цілої частки) на земельну ділянку, передану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0598 га, в межах згідно з планом, що розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3524010100:50:313:0006, № відомостей про речове право: 51464717, що було здійснено на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 23.08.2023 приватним нотаріусом Українською Н.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 1348.
Позивач вказує, що 12.12.1985 сім'я ОСОБА_4 у складі двох повнолітніх осіб: ОСОБА_5 та ОСОБА_3 та двох неповнолітніх осіб: ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , придбавши житловий будинок АДРЕСА_2 , набула статусу колгоспного двору (сімейно-трудового об'єднання), головою якого став ОСОБА_5 , а членами двору стали члени сім'ї ОСОБА_5 : ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 ; з 12.12.1985 житловий будинок АДРЕСА_2 став об'єктом права спільної сумісної власності колгоспного двору сім'ї ОСОБА_4 .
Позивач зазначає, що видачею свідоцтв про право на спадщину були порушені права позивача - право спільної сумісної власності колгоспного двору на житловий будинок АДРЕСА_2 , яке належить позивачу як члену колгоспного двору сім'ї ОСОБА_4 , майном якого є житловий будинок АДРЕСА_2 , право спільної сумісної власності колгоспного двору на житловий будинок АДРЕСА_2 . яке належить позивачу як спадкоємцю за законом прав та обов'язків іншого члена колгоспного двору - його батька - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ; право спільної сумісної власності на земельну ділянку, розташовану під житловим будинком АДРЕСА_2 , яка належить позивачу як члену колгоспного двору, право спільної сумісної власності на земельну ділянку, розташовану під житловим будинком АДРЕСА_2 , належної позивачу, як спадкоємцю за законом майна іншого члена колгоспного двору - його батька - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , та яка також належить позивачу на підставі принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди (ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України). З зазначених підстав позивач звернувся до суду.
Під час судового розгляду представник позивача, позивач позовні вимоги підтримали з підстав, зазначених в позові, прохали позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив, вказуючи на його безпідставність. Також надав заяву про застосування строку позовної давності.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
20.09.1970 Новоукраїнським райвідділом ЗАГС зареєстрований шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .
ОСОБА_7 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 .
12.12.1985 між колгоспом «Росія», як продавцем, та ОСОБА_5 , як покупцем, укладено договір купівлі-продажу, посвідчений державним нотаріусом Новоукраїнської державної нотаріальної контори Любченко А.В. та зареєстрований в реєстрі за №2317, за яким колгосп «Росія» продав, а ОСОБА_5 купив «житловий будинок з надвірними будівлями ... в АДРЕСА_3 ».
12.12.1985 ОСОБА_5 та ОСОБА_3 та двоє неповнолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , придбавши житловий будинок АДРЕСА_2 , набули статусу колгоспного двору (сімейно-трудового об'єднання), головою якого став ОСОБА_5 , а членами двору стали члени сім'ї ОСОБА_5 : ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 .
З 12.12.1985 житловий будинок АДРЕСА_2 став об'єктом права спільної сумісної власності колгоспного двору сім'ї ОСОБА_4 .
02.07.1990 ОСОБА_3 зверталася до суду з позовом про розірвання шлюбу, 06.09.1990 року провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою від позову.
ОСОБА_5 12.10.1990 звернувся до Інвентарбюро м. Новоукраїнки, з заявою, посвідченою державним нотаріусом Новоукраїнської державної нотаріальної контори, що 12.10.1990 зареєстровано в реєстрі за №1970, якою ОСОБА_5 попросив призначити ОСОБА_3 головою колгоспного двору по вул. Матросова. 41.
22.10.1990 рішенням суду розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , зареєстрований 20.09.1970 за №174 Новоукраїнським райвідділом ЗАГСа (справа № 2- 426/1990 p.).
19.11.1990 рішенням Новоукраїнського районного народного суду Кіровоградської області розглянута цивільна справа задоволено позов ОСОБА_3 , ОСОБА_6 ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , до ОСОБА_5 про примусове виділення з колгоспного двору та виселення, але зазначене рішення суду по суті спору було скасоване постановою Президії Кіровоградського обласного суду від 07.08.1991.
29.11.1990 рішенням Виконавчого комітету Новоукраїнської міської ради народних депутатів №224 від 29.11.1990 «Про призначення нового голови колгоспного двору» вирішено: «1. Призначити головою колгоспного двору ОСОБА_3 по АДРЕСА_4 : 2. Бюро технічної інвентаризації видати свідоцтво про право власності на домоволодіння новому голові колгоспного двору».
Відповідно до свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок б/н. виданого виконавчим комітетом Новоукраїнської міської ради народних депутатів на підставі свого ж рішення № 224 від 29.11.1990, та яким посвідчено, що «в цілому житловий будинок з прилеглими до нього будівлями та спорудами, який складається з одного житлового будинку розташований в АДРЕСА_2 дійсно належить колгоспному двору, голова якого ОСОБА_3 ».
Приписами ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України визначено, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення та таке інше.
Відповідно до ст.120 ЦК УРСР (який був чинним на момент набуття спадкодавцем права власності на спірне майно) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу). Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент відповідно до статуту колгоспу. Крім того, колгоспному дворові належать передані в його власність членами двору їх трудові доходи від участі в громадському господарстві колгоспу або інше передане ними у власність двору майно, а також предмети домашнього вжитку і особистого користування, придбані на спільні кошти.
У відповідності до ст.123 ЦК УРСР частка члена колгоспного двору в майні двору визначається: 1) при виході його з складу двору без утворення нового двору (виділ); 2) при утворенні з одного двору двох і більше дворів (поділ); 3) при зверненні стягнення по особистих зобов'язаннях члена двору. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
Частку працездатного члена двору в майні двору може бути зменшено або у її виділенні зовсім відмовлено в зв'язку з недовгочасним його перебуванням у складі двору або незначною участю своєю працею чи коштами в господарстві двору.
Згідно з ст.124 ЦК УРСР при виході одного або кількох членів колгоспного двору з його складу виділ частки в натурі провадиться з таким розрахунком, щоб не позбавити двір необхідних для ведення його підсобного господарства будівель, худоби та сільськогосподарського реманенту.
В силу вимог ст.126 ЦК УРСР працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору; якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Це правило не застосовується, якщо член двору не брав участі у веденні господарства в зв'язку з призовом на строкову військову службу, навчанням в учбовому закладі або хворобою.
Відповідно до п.6 Постанови пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.
Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору; яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.п. «г» своєї постанови №20, за правилами ст.563 ЦК України 1963 року, спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 1 липня 1990 року. У разі смерті члена колгоспного двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.
Отже, загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набудеться на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Статтею 380 ЦК України визначено, що житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, установлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.
Житловий будинок, будівля або споруда не можуть бути відокремлені від земельної ділянки без їх пошкодження або істотного знецінення. Такі об'єкти є фактично складовою частиною земельної ділянки.
Водночас якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ) (ч. 1ст. 188 Цивільного кодексу).
Фізично земельна ділянка і будинок (будівля, споруда) ідентифікуються як окремі речі, які в сукупності є однією річчю. Адже будинок (будівлю, споруду) неможливо використовувати без земельної ділянки, і навпаки - земельна ділянка втрачає своє функціональне призначення при зміні (знищенні) того чи іншого об'єкта нерухомості, розміщеного на ній.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо єдиної правової долі земельної ділянки та розміщеного на ній об'єкта нерухомості», встановлює обов'язковість одночасного оформлення прав на земельну ділянку у зв'язку з переходом прав на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок, будівлю або споруду), який на ній розташовано, а також зворотній порядок одночасного переходу прав на нерухоме майно у випадку переходу прав на земельну ділянку, на якій розташовано вказане нерухоме майно (житловий будинок, будівля або споруда).
Стаття 120 Земельного кодексу України передбачає «автоматичність» переходу прав па земельну ділянку при переході прав на об'єкт нерухомого майна.
Для здійснення переходу права власності необхідно щоб земельна ділянка мала кадастровий номер та щоб була проведена державна реєстрацію речових прав на нерухоме майно в реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідної земельної ділянки та об'єкта нерухомості що знаходиться на цій земельній ділянці.
Згідно зі ст.125 та ст.126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також права постійного користування та оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно з частиною першою ст. 791 Земельного кодексу України формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (з присвоєнням кадастрового номеру та внесення на відомостей про неї па публічну кадастрову карту). Формування земельної ділянки супроводжується розробкою відповідної документації із землеустрою.
Відповідно до ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці приватної власності, право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від попереднього власника таких об'єктів до набувача таких об'єктів, без зміни її цільового призначення. Відповідно з переходом частки у будинку у праві спільної власності набувач набуває і частку власності земельної ділянки (зміни відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо єдиної правової долі земельної ділянки та розміщеного на ній об'єкта нерухомості" 2 лютого 2021 року № 1174-ІХ).
Постановою Верховної Ради Української PCP № 885-ХІІ від 26 березня 1991 року "Про введення в дію Закону Української PCP "Про власність" визначено, що до приведення законодавства Української PCP у відповідність із Законом Української PCP "Про власність" чинні акти законодавства Української PCP застосовуються, якщо вони не суперечать цьому Законові. Також встановлено, що Закон Української PCP "Про власність" застосовується до правовідносин, які виникли після введення в дію Закону, тобто з 15 квітня 1991 року.
Великою Палатою Верховного Суду була винесена постанова від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, в якій суд прийшов до наступного висновку:
«Якщо право власності на об'єкт нерухомості та на земельну ділянку, на якій цей об'єкт розташований, належать одній особі, то відчуження, у тому числі в процедурі виконавчого провадження, об'єкта нерухомості окремо від земельної ділянки або земельної ділянки окремо від об'єкта нерухомості суперечить закону.
ВП ВС вказала, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
Судом встановлено, що у період з 19.03.1986 по 30.06.2004 колгоспний двір ОСОБА_4 , а також житловий будинок АДРЕСА_2 , як спільне майно такого двору, не були поділені, з такого двору не були виділені в натурі частки у праві спільної сумісної власності такого колгоспного двору.
Розірвання шлюбу між батьками позивача 05.12.1990, а також зміна голови колгоспного двору з ОСОБА_5 на ОСОБА_3 , яка відбулась 30.01.1991 не призвело до втрати членства у колгоспному дворі, крім того вказані члени та голова колгоспного двору продовжували проживати разом однією сім'єю та до 15.04.1991 року зберегли членство у колгоспному дворі та відповідно не втратили право спільної сумісної власності колгоспного двору на житловий будинок АДРЕСА_2 .
Оскільки житловий будинок АДРЕСА_2 як майно колгоспного двору, був придбаний 12.12.1985 та зберігся після 15.04.1991, то з 15.04.1991 всім названим вище особам (голові та трьом членам двору) продовжило належати право спільної сумісної власності колгоспного двору на житловий будинок АДРЕСА_2 ;факт не проживання позивача в житловому будинку АДРЕСА_2 у період часу з 17.04.2002 по 30.06.2004 також не призвів до втрати ним права спільної сумісної власності колгоспного двору на житловий будинок АДРЕСА_2 , оскільки таке не проживання відбувалось вже після 15.04.1991, а також тому, що у вказаний проміжок часу позивач навчався в учбовому закладі та у зв'язку з цим з об'єктивних причин не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в розумінні ст. 126 ЦК Української РСР в редакції, яка діяла до 06.01.1994); крім того, не призвів до втрати відповідачкою права спільної сумісної власності колгоспного двору на житловий будинок АДРЕСА_2 факт її не проживання в житловому будинку АДРЕСА_2 з 20.09.1997, оскільки воно розпочалось вже після 15.04.1991; право спільної сумісної власності колгоспного двору ОСОБА_4 на житловий будинок АДРЕСА_2 грунтувалось на принципі рівності часток усіх членів двору, включаючи й ОСОБА_1 , який на той час був неповнолітнім, але такий вид права спільної власності не передбачав можливість визначення розміру часток співвласників (членів двору) з одночасним збереженням правового режиму права спільної сумісної власності двору.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 - колишній чоловік ОСОБА_3 та батько позивача, який був зареєстрований по АДРЕСА_2 до часу смерті Отже, ІНФОРМАЦІЯ_3 відкрилась спадщина на всі права та обов'язки, що за життя належали ОСОБА_5 та не припинилися внаслідок його смерті, в тому числі спадщина у вигляді права спільної сумісної власності колгоспного двору на житловий будинок по АДРЕСА_2 .
Позивач прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5 , подавши відповідну заяву до Новоукраїнської районної державної нотаріальної контори та на частину спадщини батька вже оформив право власності - земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 4, 46 га та мотоцикл Днепр 11, 1992 року випуску.
Суд враховує, що прийняття і відмова від спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна
Частка у майні колгоспного двору належить відповідачу у силу закону, а будь-яких доказів того, що він вибув з колгоспного двору до припинення його існування та не витребував свою частку в матеріалах справи відсутні.
Загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 01 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.
06 січня 1994 року набрав чинності Закон України від 16 грудня 1993 року № 3718-XII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким виключено з ЦК УРСР статті 120 - 127, які врегульовували створення та діяльність колгоспного двору, і статтю 563, якою врегульовано питання спадкування майна колгоспного двору.
Судом встановлено, що житловий будинок, який віднесено до групи колгоспного двору членом якого є позивач ОСОБА_1 , знаходиться за адресом АДРЕСА_1 , що підтверджується витягами з погосподарських книг, загальна площа будинку 68 кв.м. (а.с.29-30)
Відповідно до п.6 постанови Пленуму ВСУ від 22.12.1995р. № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» (з наступними змінами) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберіглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991року не втратили права на частку в його майні. Розмір частки члена двору визначається виходячи із рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.
Відповідно до ч.1ст.120 ЦК УРСР 1963р. (в редакції, що діяла до 1991р.) майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності. Згідно ч.2 ст.123 ЦК УРСР 1963р. розмір частки члена двору встановлюється, виходячи із рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
Згідно положень ст.328ЦК України право власності вважається набутим правомірне, якщо інше право не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Як встановлено в ст.392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Також суд не бере до уваги доводи про те, що до правовідносин сторін підлягають застосуванню вимоги закону про позовну давність на витребування частки майна колгоспного двору, яка пропущена відповідачем та є підставою для визнання останнього таким, що втратив право на частку в майні з цих підстав.
Згідно зі ст. 256 та 257 ЦК України (в редакції 2003р.) та ст. 71 ЦК України (в редакції 1963р.) позовна давність - це трирічний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 256 та 257 ЦК України (в редакції 2003р.) та ст. 76 ЦК України (в редакції 1963р) перебіг позовної давності починається з дня коли особа довідалась про своє порушене, оспорене або не визнане право.
Отже, вимоги закону про позовну давність регулюють правовідносини щодо захисту порушеного права при зверненні до суду з позовом.
У період часу з 09.01.1982 року по 09.01.2000 року позивач був неповнолітнім та не був обізнаним щодо наявності у нього прав члена колгоспного двору, з 09.01.1982 року по 09.01.2000 року від його імені діяли його батьки як законні представники неповнолітнього, які за життя не повідомили позивача про належність йому права спільної сумісної власності колгоспного двору на житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 .
Представником відповідача не доведено наявності обставин, які б свідчили про об'єктивну можливість позивача дізнатися про оформлення права власності на спірне домоволодіння або про порушення його прав саме з моменту досягнення ним повноліття.
Крім того, сам по собі факт видачі правовстановлюючого документа на ім'я іншої особи не свідчить про неминучість інформування позивача про його існування, а тому не може автоматично визначати момент початку перебігу позовної давності.
Таким чином, суд доходить висновку, що підстав для застосування строку позовної давності у даній справі немає, а тому заява представника відповідача про її застосування задоволенню не підлягає.
Суд встановив, що позивач звернувся з позовом у межах своїх прав на частку майна колишнього колгоспного двору.
У зв'язку з цим, стороною відповідача не надано належних доказів, які б спростовували право позивача на частку у домоволодінні; доводи відповідача про одноособову власність спірного будинку та про нібито безпідставність позову є непідтвердженими та припущеними.
Враховуючи вищевикладене, дослідженні докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволення в повному овсязі.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.2,12,13,76,81,258,259,263-265 ЦПК України, ст.ст. 112,120, 123 ЦК УРСР 1963 року, ст.ст.328,392 ЦК України, ст.120 ЗК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", суд
Позов задовольнити.
Визнати житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , об'єктом права спільної сумісної власності членів колгоспного двору сім'ї ОСОБА_4 .
Визначити, що у праві сумісної власності членів колгоспного двору сім'ї ОСОБА_4 на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , частка ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) становить 1/4, ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) - 1/2, а ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , за його життя становила - 1/4.
Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 23.08.2023 р. приватним нотаріусом Новоукраїнського міського нотаріального округу Кіровоградської Українською Наталією Михайлівною та зареєстрованого в реєстрі за № 1347, в частині 1/2 частки у праві власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 23.08.2023 р. приватним нотаріусом Новоукраїнського міського нотаріального округу Кіровоградської області Українською Наталією Михайлівною та зареєстрованого в реєстрі за № 1348, в частині 1/2 частки у праві власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 3524010100:50:313:0006, площею 0,0598 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована по АДРЕСА_2 .
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), як членом колгоспного двору сім'ї ОСОБА_4 , право власності на 1/4 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) в порядку спадкування за законом після смерті його батька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на 1/4 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належала померлому за його життя як члену колгоспного двору сім'ї ОСОБА_4 .
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 частки у праві спільної часткової власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 3524010100:50:313:0006, площею 0,0598 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована по АДРЕСА_2 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття.
Повне рішення суду складено 14 січня 2026 року.
Суддя: О. С. Цесельська