14 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/7130/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. (головуючий), Бакуліної С. В., Мамалуя О. О.,
за участю секретаря судового засідання Долгополової Ю. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової служби України
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Турчина С. О.
від 18 вересня 2025 року
та на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Тищенко О. В., Кравчука Г. А., Сибіги О. М.
від 21 січня 2026 року
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-Інновації 2025»
до Державної податкової служби України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна казначейська служба України,
про стягнення 2 385 103,86 грн
за участю представників:
від позивача: не з'явилися
від відповідача: Бонка Р. М.
від третьої особи: не з'явилися
1. Короткий зміст позовних вимог.
У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ МАРКЕТС АССІСТАНТ" (після зміни назви - Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго-Інновації 2025») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної податкової служби України про стягнення 2 385 103,86 грн заборгованості за договором про постачання електричної енергії споживачу № 83 від 11 вересня 2024 року.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку з оплати електричної енергії згідно з договором про постачання електричної енергії споживачу № 83 від 11 вересня 2024 року, спожитої у грудні 2024 року.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 11 червня 2025 року прийняв зазначену позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 910/7130/25.
2. Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів, мотиви їх ухвалення.
Господарський суд міста Києва рішенням від 18 вересня 2025 року у справі № 910/7130/25, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21 січня 2026 року, позов задовольнив повністю: стягнув з Державної податкової служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ МАРКЕТС АССІСТАНТ" (після зміни назви - Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго-Інновації 2025») 2 385 103,86 грн заборгованості та 28 621,25 грн судового збору.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач в силу вимог закону та укладеного з позивачем договору про постачання електричної енергії споживачу № 83 від 11 вересня 2024 року зобов'язаний здійснити оплату фактичного обсягу поставленої йому позивачем під час дії договору та спожитої ним у грудні 2024 року електричної енергії, а той факт, що відповідач спожив договірний обсяг електроенергії ще у жовтні та листопаді 2024 року не звільняє відповідача від виконання свого зобов'язання з оплати вартості спожитого у грудні 2024 року обсягу електроенергії, оскільки укладений між сторонами зазначений договір був чинний у грудні 2024 року, відповідач не звертався до позивача з пропозицією (вимогою) про дострокове припинення договору або припинення постачання електроенергії у грудні 2024 року, чинне законодавство не містить такої підстави для припинення відносин чи договору, як закінчення договірного обсягу споживання електричної енергії, а тому постачальник (позивач) мав право постачати відповідачу електричну енергію у вказаний період. Матеріалами справи підтверджується, що постачальником для відповідача у спірний період (у грудні 2024 року) був саме позивач, інших договорів щодо постачання електроенергії у грудні 2024 року відповідачем укладено не було, постачання електроенергії постачальником "останньої надії" не здійснювалося. Невиконане відповідачем зобов'язання в частині оплати за спожиту у грудні 2024 року електричну енергію у сумі 2 385 103,86 грн підтверджується матеріалами справи, належних доказів у спростування заборгованості у зазначеній сумі відповідач не надав.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі відповідач - Державна податкова служба України просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18 вересня 2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21 січня 2026 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень позивач послався на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах:
- Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс/14;
- Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18 та від 16 листопада 2022 року у справі № 910/6355/20;
- Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у справі № 910/11908/15, від 05 липня 2018 року у справі № 922/2878/17, від 11 червня 2021 року у справі № 904/737/18 (904/3893/20), від 18 травня 2021 року у справі № 922/2071/20, від 31 серпня 2022 року у справі № 921/574/20;
- Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 березня 2019 року у справі № 642/4737/16-ц,
а також в ухвалах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі № 922/1775/19 та від 14 червня 2021 року у справі № 910/11820/20.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго-Інновації 2025» у відзиві на касаційну скаргу відповідача просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, ухвалили оскаржувані судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги є безпідставними та необґрунтованими.
7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій.
Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу відповідача, дослідивши наведені у ній доводи та підстави касаційного оскарження, а також доводи позивача, наведені у відзиві на касаційну скаргу, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.
Як уже зазначалося, відповідач оскаржує рішення Господарського суду міста Києва від 18 вересня 2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21 січня 2026 року у цій справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Для цілей застосування норм процесуального права, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, таку подібність слід оцінювати за певними критеріями, а саме: змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями, з яких: змістовий є основним, а два інші (суб'єктний та об'єктний) - додатковими.
Змістовний критерій полягає у тому, що оцінювання спірних правовідносин здійснюється за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об'єкт.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо. Обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, на які послався скаржник, з правовідносинами у справі, яка переглядається. При цьому, така подібність оцінюється з урахуванням зазначених вище критеріїв та висновків Верховного Суду щодо застосування таких критеріїв подібності.
Як вбачається відповідач у касаційній скарзі послався на неврахування судами попередніх інстанцій при ухваленні у цій справі спірних рішення та постанови висновків Верховного Суду. При цьому, касаційна скарга містить посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у ряді постанов, а саме: у постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс/14; Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18 та від 16 листопада 2022 року у справі № 910/6355/20; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у справі № 910/11908/15, від 05 липня 2018 року у справі № 922/2878/17, від 11 червня 2021 року у справі № 904/737/18 (904/3893/20), від 18 травня 2021 року у справі № 922/2071/20, від 31 серпня 2022 року у справі № 921/574/20; Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 березня 2019 року у справі № 642/4737/16-ц, а також в ухвалах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі № 922/1775/19 та від 14 червня 2021 року у справі № 910/11820/20.
Перевіривши фактичну наявність в єдиному державному реєстрі судових рішень зазначених постанов Верховного Суду, суд касаційної інстанції встановив відсутність в реєстрі постанови Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс/14, з огляду на що посилання скаржника на цю постанову є безпідставними та судом касаційної інстанції не враховуються.
Крім того, скаржник послався також на висновки Верховного Суду, викладені в ухвалах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі № 922/1775/19 та від 14 червня 2021 року у справі № 910/11820/20. Однак, за результатом перевірки зазначених ухвал суд касаційної інстанції встановив, що ці ухвали стосуються заміни кредитора на правонаступника, відкриття касаційного провадження з призначенням касаційних скарг до розгляду та проведення засідання суду касаційної інстанції в режимі відеоконференції, тобто є ухвалами щодо процесуальних питань, в яких відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права при вирішенні спору по суті. З огляду на викладене посилання скаржника на ці ухвали є безпідставними та судом касаційної інстанції до уваги не беруться.
Проаналізувавши висновки Верховного Суду, викладених в решті постанов, на які послався скаржник, суд касаційної інстанції зазначає про те, що правовідносини у справах, на висновки Верховного Суду в яких послався скаржник, є неподібними до правовідносин, які склалися між сторонами у цій справі № 910/7130/25, що розглядається, з огляду на таке.
Як встановили суди попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, спірні правовідносини виникли між сторонами у цій справі на підставі укладеного між ними договору про постачання електричної енергії споживачу № 83 від 11 вересня 2024 року щодо стягнення за цим договором заборгованості з оплати обсягу електричної енергії, поставленого позивачем та спожитого відповідачем у грудні 2024 року. Тобто спірні правовідносини за своїм характером є договірними зобов'язальними правовідносинами, що стосуються стягнення договірної заборгованості.
Однак, правовідносини у справах № 758/1303/15-ц, № 925/1196/18, № 910/6355/20, № 910/11908/15, № 922/2878/17, № 904/737/18 (904/3893/20), № 922/2071/20, № 921/574/20 та № 642/4737/16-ц не мали характеру договірних зобов'язальних правовідносин та не стосувалися стягнення заборгованості за договором.
Так у справі № 758/1303/15-ц спірні правовідносини стосувалися стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, Проте, у цій справі № 910/7130/25, що розглядається, вимоги про стягнення цих нарахувань позивачем не заявлялися, положення статті 625 Цивільного кодексу України не були визначені правовою підставою позову та не регулюють спірні у цій справі правовідносини.
У справах № 925/1196/18 та № 910/6355/20 спірні правовідносини стосувалися стягнення з Державного бюджету України коштів на відшкодування матеріальної шкоди (збитків), упущеної вигоди та моральної шкоди на підставі статей 16, 22, 1166, 1173 Цивільного кодексу України. Проте у цій справі, що розглядається, спірні правовідносини не стосуються відшкодування шкоди та не підпадають під регулювання зазначених правових норм.
У справі № 910/11908/15 постанова Верховного Суду від 16 квітня 2018 року, на яку послався скаржник, стосувалася перегляду ухвали та постанови судів попередніх інстанцій, ухвалених за результатом розгляду скарги позивача на дії органу державної виконавчої служби щодо примусового виконання судового рішення. Проте у цій справі, що розглядається, оскаржувані в касаційному порядку судові рішення не стосуються розгляду скарги на дії виконавця.
У справі № 922/2878/17 спірні правовідносини стосувалися визнання права власності на майно, скасування арешту зі спірного майна. У справі № 642/4737/16-ц предметом спору були вимоги про визнання недійсними договору купівлі-продажу та свідоцтва про право на спадщину з підстав того, що спірний договір є фіктивним. Отже, стягнення договірної заборгованості з боржника за договором не було предметом спору у зазначених справах.
Правовідносини у справах № 904/737/18 (904/3893/20) та № 921/574/20 стосувалися банкрутства. У межах справи про банкрутство № 904/737/18 (904/3893/20) органом податкової служби були заявлені позовні вимоги про стягнення податкового боргу на користь держави, а також відповідачем заявлені зустрічні позовні вимоги про зарахування переплати чистого прибутку у сплату податкового зобов'язання з податку на додану вартість, з екологічного податку, з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, з податку на землю. Спірні правовідносини у межах справи про банкрутство № 921/574/20 стосувалися питання заміни кредитора його правонаступником. Однак, правовідносини у цій справі, що розглядається не стосуються ні банкрутства, ні правонаступництва, ні стягнення податкового боргу.
У справі № 922/2071/20 15 постанова Верховного Суду від 18 травня 2021 року, на яку послався скаржник, стосувалася перегляду ухвали та постанови судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні клопотання про заміну кредитора, про затвердження плану санації до відкриття провадження у справі про банкрутство, про скасування мораторію на задоволення вимог кредиторів. Однак, у цій справі, що розглядається, питання заміни кредитора, затвердження плану санації та скасування мораторію на задоволення вимог кредиторів відсутні.
Усе викладене вище свідчить про те, що правовідносини у справах № 758/1303/15-ц, № 925/1196/18, № 910/6355/20, № 910/11908/15, № 922/2878/17, № 904/737/18 (904/3893/20), № 922/2071/20, № 921/574/20 та № 642/4737/16-ц є неподібними до правовідносин у цій справі № 910/7130/25, що розглядається, з огляду на що висновки Верховного Суду, викладені у постановах у зазначених справах, на які послався позивач, є нерелевантними для цієї справи № 910/7130/25 та не підлягають врахуванню.
Отже, посилання відповідача у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій зазначених вище висновків Верховного Суду є безпідставними, а наведена ним підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою та не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Інших підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі відповідач у касаційній скарзі не навів.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Враховуючи наведене касаційне провадження за касаційною скаргою Державної податкової служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 18 вересня 2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21 січня 2026 року у справі № 910/7130/25 підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частин другої та третьої статті 314 Господарського процесуального кодексу України процедурні питання, пов'язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.
Постанова або ухвала суду касаційної інстанції оформлюється суддею- доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою / ухвалою) і підписується всім складом суду, який розглядав справу, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведена правова позиція викладена в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 910/4647/18).
Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини першої статті 296, статтею 314 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Державної податкової служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 18 вересня 2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21 січня 2026 року у справі № 910/7130/25 закрити.
2. Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.
Головуючий О. Баранець
Судді С. Бакуліна
О. Мамалуй