8-й під'їзд, ІНФОРМАЦІЯ_1 , майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"07" травня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/4380/25
ІНФОРМАЦІЯ_2 у складі:
судді ОСОБА_1
при секретарі судового засідання ОСОБА_2
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Керівника Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова
до ІНФОРМАЦІЯ_3 (перший відповідач), ІНФОРМАЦІЯ_4 (другий відповідач), фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (третій відповідач), ОСОБА_4 (четвертий відповідач)
про визнання незаконним та скасування пункту додатку до рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна,
за участю представників учасників справи:
прокурор - ОСОБА_5
першого відповідача - не з'явився
другого відповідача - не з'явився
третього відповідача - ОСОБА_6
четвертого відповідача - ОСОБА_7 ,
Керівник Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_3 (перший відповідач), ІНФОРМАЦІЯ_4 (другий відповідач), фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (третій відповідач), ОСОБА_4 (четвертий відповідач) в якому просить суд:
- визнати незаконним та скасувати пункт 21 додатку до рішення 40 сесії ІНФОРМАЦІЯ_3 6 скликання від 24.06.2015 № 1925/14 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", яким вирішено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу № 5309-В-С, укладений між ІНФОРМАЦІЯ_4 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 і зареєстрований в реєстрі за № 2236;
- витребувати у недобросовісного набувача ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ІНФОРМАЦІЯ_6 в особі ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нежитлові приміщення поверху № 1-:-5, 17-:-25, 27-:-31, ІІ у нежитловій будівлі літ. "А-1", загальною площею 305,0 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468210263101).
В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує на те, що ІНФОРМАЦІЯ_7 незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Тобто, відповідне рішення міської ради є незаконним, а договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства та має бути визнаний недійсним.
Ухвалою суду від 22.12.2025 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.
Відповідачами - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до суду були подані відзиви на позовну заяву, в яких відповідачі з позовом прокурора не погодились та просили суд відмовити у його задоволенні. Обґрунтовуючи заперечення проти позову відповідачі вказували на те, що
- прокурором не доведена правомірність представництва інтересів держави у суді. Керівник Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області звернувся з даним позовом до суду від власного імені всупереч вимогам процесуального закону. В силу дії чинного законодавства у всіх тих випадках, коли спірні правовідносини передбачають існування органу, уповноваженого на здійснення відповідних функцій, прокурор зобов'язаний звертатися до суду в інтересах держави в особі саме такого органу, обґрунтовуючи невиконання або неналежне виконання ним обов'язків щодо судового захисту інтересів держави;
- прокурором пропущений строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачами;
- прокурором обраний невірний спосіб захисту, а саме: виступаючи в процесі самостійною фігурою, прокурор не є стороною оскаржуваного правочину, а отже не має права заявляти вимогу про застосування реституції. Крім цього, реституція має двосторонній характер, однак про жодне відшкодування ОСОБА_3 у позові не йдеться. Разом з тим, немає й підстав для подання віндикаційного позову. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Витребувати майно може лише його власник, яким Керівник Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області не може бути за жодних обставин;
- прокурором не враховано презумпцію добросовісності набувача та не внесено вартість нерухомого майна на депозитний рахунок суду.
Прокурором до суду були подані відповіді на відзиви відповідачів, в яких прокурор відхиляє аргументи відповідачів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки вони не спростовують позицію прокуратури, викладену у позові та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
У судовому засіданні 07.05.2026 прокурор підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.
Перший та другий відповідачі ( ІНФОРМАЦІЯ_7 та ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідно) правом на участь представників у судовому засіданні не скористалися, причину неявки не повідомили. Про місце, дату та час проведення судових засідань повідомлялись належним чином, відповідно до ст.ст. 120, 121 ГПК України.
Представники третього та четвертого відповідачів ( ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) проти позову заперечували та просили суд відмовити у його задоволенні. У разі якщо суд прийде висновку про наявність підстав для задоволення позову, просили застосувати позовну давність.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Оскільки перший та другий відповідачі своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористалися, повноважних представників для участі у судовому засіданні не направили, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк не надали, заяв та клопотань від них не надходило, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представників першого та другого відповідачів за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
Щодо повноважень прокурора на звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не підлягають точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
Надмірна формалізація "інтересів держави" може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 по справі № 806/1000/17).
Прокурор набуває право на реалізацію своїх функцій, визначених законом, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є належною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно.
У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. У справах за позовами прокурорів, заявлених в інтересах держави в особі уповноважених органів, позивачами є відповідні уповноважені органи, а прокурор у таких справах здійснює представництво їх інтересів в суді. Статус позивача прокурор набуває лише у випадках, коли звертається з позовом в інтересах держави у разі відсутності уповноваженого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду (постанова ІНФОРМАЦІЯ_8 від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.
Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Інакше кажучи, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.
Водночас слід зазначити, що у постанові ВП ВС від 11 червня 2024 у справі № 925/1133/18 продемонстровано правову позицію ВП ВС щодо субсидіарної ролі, яку виконує прокурор, замінюючи в судовому провадженні відповідний компетентний орган, котрий усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У цій справі ВП ВС пояснила, що прокурор звертається до суду в особі органу, якщо: 1) орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; 2) орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави.
Натомість як самостійний позивач прокурор звертається до суду, якщо: 1) відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
Як зазначає прокурор, саме прийняття ІНФОРМАЦІЯ_9 рішення від 20.11.2013 № 1329/13, призвело до порушень приватизаційного законодавства та приватизації спірного майна в порушення передбаченого законом порядку, що унеможливлює звернення прокурора в інтересах ІНФОРМАЦІЯ_3 , адже цей орган сам і допустив ці порушення.
З огляду на викладене, прокурор зазначає, що він є самостійним позивачем у цьому спорі, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_7 не може та не повинна бути позивачем за позовом прокурора, оскільки саме міська рада допустила порушення інтересів держави (територіальної громади) у спірних правовідносинах, а тому вона не є органом, який може здійснювати захист порушених інтересів у тих самих відносинах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 16.07.2025 у справі № 910/2389/23.
Таким чином, в даному випадку прокурор звертається за захистом інтересів держави до суду як самостійний позивач, оскільки суб'єкт владних повноважень, до повноважень якого віднесені повноваження такого захисту, а саме ІНФОРМАЦІЯ_7 , є відповідачем за вказаним позовом, тому відповідне повідомлення про звернення до суду ІНФОРМАЦІЯ_10 не направлялось.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.
Згідно із ст. 327 ЦК України та ч. 5 ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Відчуження об'єктів нерухомості з комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із ст. 7 Конституції України, гарантує місцеве самоврядування.
Постановою ІНФОРМАЦІЯ_11 від 26.04.2016 у справі № 916/2129/15 за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_12 до Товариства з обмеженою відповідальністю “ ІНФОРМАЦІЯ_13 » про витребування майна зазначено наступне. Так, “суспільним», “публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування комунального майна із володіння ТОВ “ ІНФОРМАЦІЯ_13 » є задоволення суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права комунальної власності, захист такого права шляхом повернення до комунальної власності об'єктів комунальної власності, які були передані із порушенням чинного законодавства.
Окрім цього, ІНФОРМАЦІЯ_14 у постановах від 02.11.2016 у справі № 6- 2161цс16, від 23.11.2016 у справі № 3-1058гс16 та Велика ІНФОРМАЦІЯ_8 у постанові від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц зазначали, що воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органу державної влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави. Тож право власності на комунальне майно належить територіальним громадам, від імені та в інтересах яких діють відповідні органи місцевого самоврядування.
Прийняття органом місцевого самоврядування рішень попри встановлену законом процедуру приватизації не буде відображати волю територіальної громади як власника комунального майна, оскільки її інтереси визначаються доцільністю, економністю та ефективністю використання майна.
З урахуванням того, що ІНФОРМАЦІЯ_7 представляє інтереси міської громади, однак, у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона, як зазначає прокурор, вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і ІНФОРМАЦІЯ_4 , прокурор самостійно подав позов у даній справі
Як зазначає прокурор, його звернення до суду спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу комунального майна у власність.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у даному випадку, прокурором належним чином доведено бездіяльність уповноважених державних органів у спірних правовідносинах, що у свою чергу є підставою для подання відповідного позову безпосередньо прокурором в інтересах держави.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення учасників справи, суд встановив наступне.
Звертаючись з даним позовом до суду прокурор вказує, що Новобаварською окружною прокуратурою міста Харкова з метою вжиття заходів представницького характеру вивчено питання додержання вимог діючого законодавства під час відчуження з комунальної власності майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . У ході здійснення Новобаварською окружною прокуратурою міста Харкова процесуального керівництва у кримінальному провадженні №42023222060000064 від 22.03.2023 за ч. 2 ст. 364 КК України, на підставі ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.07.2023 в ІНФОРМАЦІЯ_3 отримано тимчасовий доступ до ряду приватизаційних справ, у тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-:-5, 17-:-25, 27-:-31, ІІ у нежитловій будівлі літ. “А-1», загальною площею 305,0 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Відомості в ЄРДР внесені за фактами того, що службові особи ІНФОРМАЦІЯ_3 шляхом зловживання службовим становищем протягом 2012 - 2016 років здійснили відчуження об'єктів комунальної власності без додержання передбаченої законодавчо встановленої процедури, чим спричинили тяжкі наслідки.
Вивченням зазначеної приватизаційної справи встановлено, що 12.02.2015 між ІНФОРМАЦІЯ_4 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено договір оренди нежитлового приміщення № 3075. Встановлено, що на підставі вказаного договору оренди в строкове платне користування ФОП ОСОБА_3 передані нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-5, 17-:-25, 27-:-31, ІІ у нежитловій будівлі літ. “А-1», загальною площею 305,0 кв.м, кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що належали до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, строком до 12.01.2018. Вартість об'єкту оренди склала 395 200 гривень.
Відповідно до п. 4.8 договору оренди №3074 орендар зобов'язаний здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця. За свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством. Здійснювати реконструкцію орендованого майна за письмовою згодою орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з ІНФОРМАЦІЯ_15 до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством. Після проведення перепланування або реконструкції, згідно встановленого порядку, що потягли за собою заміну конструктивних елементів приміщення (будівлі), замовити за свій рахунок в КП “ ІНФОРМАЦІЯ_16 » технічний паспорт на це приміщення (будівлю) і не пізніше 1-го місяця після закінчення ремонтних робіт надати його орендодавцю з метою внесення змін до договору оренди.
ФОП ОСОБА_3 (орендар) звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_17 з листом (вх. № 4264 від 05.03.2015) про надання дозволу на викуп орендованого майна. При цьому до вказаного листа не було долучено жодних документів, які б надавали право на приватизацію шляхом викупу.
Рішенням 40 сесії ІНФОРМАЦІЯ_3 6 скликання від 24.06.2015 №1925/14 “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова», вирішено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу (згідно з додатком). Пунктом 21 додатку до вказаного рішення передбачено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу орендарем - ФОП ОСОБА_3 підлягають: нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-5, 17-:-25, 27-:-31, ІІ у нежитловій будівлі літ. “А-1», загальною площею 305,0 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
ФОП ОСОБА_3 30.07.2015 до ІНФОРМАЦІЯ_17 подано заяву №3269 про приватизацію орендованого майна.
На підставі заяви орендаря ІНФОРМАЦІЯ_17 листом від 31.07.2015 №10060 доручено ТОВ “ ІНФОРМАЦІЯ_18 » як суб'єкту оціночної діяльності, провести оцінку майна, з метою визначення вартості об'єкту для приватизації шляхом викупу. Суб'єктом оціночної діяльності ТОВ " ІНФОРМАЦІЯ_18 " складено звіт про оцінку, відповідно до якого вартість майна станом на 31.07.2015 склала 532 000 грн, без ПДВ. Вивченням вказаного звіту встановлено, що будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи у вказаних нежитлових приміщеннях, в тому числі невід'ємні поліпшення, відсутні.
У подальшому, 30.10.2015 між ІНФОРМАЦІЯ_4 та ФОП ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу №5309-В-С, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 і зареєстрований в реєстрі за №2236, на підставі якого шляхом викупу за 532 000 грн, без ПДВ, у власність ФОП ОСОБА_3 перейшло все майно, яке було орендовано на підставі договору оренди, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-5, 17-:-25, 27-:-31, ІІ у нежитловій будівлі літ. “А-1», загальною площею 305,0 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 468210263101). Акт прийому-передачі складений 23.11.2015, в Державному реєстрі майно зареєстроване 30.11.2015.
10.06.2025 ОСОБА_3 передав безоплатно у власність дружини - ОСОБА_4 нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-5, 17-:-25, 27-:-31, ІІ у нежитловій будівлі літ. “А-1», загальною площею 305,0 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до договору дарування від 10.06.2025, зареєстрованого в реєстрі за №481, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_9 . Відомості про право власності за ОСОБА_4 10.06.2025 зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі договору дарування, серія та номер: 481 від 10.06.2025. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на майно від 01.12.2025 власником спірного майна на цей час є ОСОБА_4 .
Звертаючись до суду з позовом в межах даної справи прокурор зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_7 , всупереч вимогам Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова на 2012 - 2016 роки затвердженої рішенням ІНФОРМАЦІЯ_3 6 скликання від 23.12.2011, незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Прокурор наполягає на тому, що ІНФОРМАЦІЯ_7 на підставі вказаних вище законодавчих актів має право прийняти рішення про продаж нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації - Управління комунального майна, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об'єкту, який вже перебуває у нього в оренді, однак якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
У даному випадку, як зазначає прокурор у позовній заяві, ФОП ОСОБА_3 не підтверджені підстави для застосування виключного випадку - продажу комунального майна шляхом викупу орендарем об'єкту із відповідними поліпшеннями. У звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заяві ФОП ОСОБА_3 з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також в усій приватизаційній справі, будь-які відомості про такі поліпшення відсутні. ФОП ОСОБА_3 до органу приватизації, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_19 , не подавав документи, передбачені п. 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації. Таким чином, прокурор вважає, що ІНФОРМАЦІЯ_7 незаконно обрала спосіб приватизації майна шляхом викупу орендарем. За таких обставин, пункт 21 додатку до рішення 40 сесії ІНФОРМАЦІЯ_3 6 скликання від 24.06.2015 №1925/14 “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова», підлягає визнанню незаконним та скасуванню, а укладений на його підставі договір купівлі-продажу №5309-В-С від 30.10.2015 підлягає визнанню недійсним. Також прокурор, в зв'язку з незаконністю рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 та визнанням недійсним договору купівлі-продажу, просить витребувати у недобросовісного набувача - ОСОБА_4 , на користь ІНФОРМАЦІЯ_6 в особі ІНФОРМАЦІЯ_3 нежитлові приміщення поверху № 1-:-5, 17-:-25, 27-:-31, ІІ у нежитловій будівлі літ. “А-1», загальною площею 305,0 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
За статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Приписи ст. 13 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Частиною 1 ст. 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси
Згідно з ч. 1 ст. 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Згідно з ч. 1 ст. 144 Конституції України формами та засобами реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування є рішення уповноважених органів, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Частиною першою статті 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що способом реалізації компетенції органу місцевого самоврядування є нормативні та інші акти (ненормативні) у формі рішень.
Таким чином, рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування щодо розпорядження майном комунальної власності є зовнішнім вираженням законодавчо обумовленої управлінської діяльності та владної волі суб'єкта владних повноважень, який в інтересах територіальної громади як власника майна здійснює правомочність щодо розпорядження нею з дотриманням інтересів суспільства в цілому та територіальної громади зокрема.
Прийняття органом місцевого самоврядування рішень ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, пов'язаних з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері комунального майна.
Правовий акт - це акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин тощо.
Ненормативними актами є індивідуально-правові акти (юридичні факти), на підставі яких у конкретних суб'єктів правовідносин (фізичних осіб та/чи юридичних осіб приватного права) виникають, змінюються або припиняються конкретні права і обов'язки.
При цьому акт уповноваженого органу місцевого самоврядування може мати юрисдикційний зміст та можуть бути підставою для набуття у власність чи користування фізичними та юридичними особами земельних ділянок комунальної власності. У такому разі акт уповноваженого органу місцевого самоврядування набуває нової правової якості, оскільки фактично стає актом зі здійснення правомочності власника комунального у частині розпорядження ним. Таким чином рішення та договір, не є самостійними правовими підставами набуття прав на комунальне майно, а як первинне і похідне, оскільки без рішення цього органу неможливо укласти відповідний договір. Тому порушення закону випливають саме з рішення органу місцевого самоврядування, а не з відповідного договору, і юридична оцінка повинна надаватись в першу чергу рішенню.
За змістом ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Вказані органи діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.
Згідно з ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування України" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Відповідно до п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.
У відповідності до ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; підготовки і внесення на розгляд ради пропозицій щодо визначення сфер господарської діяльності та переліку об'єктів, які можуть надаватися у концесію; подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна.
Згідно з ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим законом.
Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.
Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Стаття 140 Конституції України встановлює межі дії органів місцевого самоврядування, а саме, самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції і законів України.
Конституцією України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (ч. 1 ст. 144). На основі цього положення Конституції України в Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (ч. 1 ст. 59).
Тобто, вирішення питання щодо приватизації об'єктів комунального майна здійснюється органами місцевого самоврядування на пленарних засіданнях.
Частиною 3 ст. 24 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами у відповідності до ст. 74 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні».
Згідно зі ст. 1 Закону України “Про приватизацію державного майна», що діяв на час виникнення спірних правовідносин, приватизація проводиться з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України “Про приватизацію державного майна», відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 6 ст. 29 Закону України “Про приватизацію державного майна», порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5-1 Закону України “Про приватизацію державного майна», з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об'єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано.
У відповідності з ч. 2 ст. 5-1 Закону України “Про приватизацію державного майна», об'єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об'єктами малої приватизації.
Частиною 2 статті 16-2 Закону України “Про приватизацію державного майна» передбачено, що викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Згідно зі ст. 3 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», що діяв на час виникнення спірних правовідносин, приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс).
Статтею 4 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» передбачено, що продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності є, відповідно, органи приватизації, створені місцевими Радами.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об'єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які: встановлюють ціну продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об'єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об'єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 9 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об'єкта малої приватизації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та оцінка такого об'єкта відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об'єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 11 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється ІНФОРМАЦІЯ_20 .
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Надання згоди орендодавця на здійснення невід'ємних поліпшень здійснюється в порядку, визначеному ІНФОРМАЦІЯ_20 або місцевою радою.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону, орендар, який виконав умови, передбачені частиною другою цієї статті, має право на приватизацію об'єкта шляхом викупу.
На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженим ФДМУ від 02.04.2012 № 439.
Згідно з п.п. 3.3., 7.15. Порядку, у разі коли на участь в аукціоні з продажу об'єкта надійшла заява від одного покупця, зазначений об'єкт може бути проданий безпосередньо такому покупцеві із забезпеченням ним умов приватизації об'єкта за запропонованою ним ціною, але не нижче початкової ціни продажу.
А у разі коли на конкурс з продажу об'єкта надійшла заява від одного покупця, такий об'єкт може бути проданий безпосередньо такому покупцеві за запропонованою ним ціною, але не нижче початкової ціни продажу із забезпеченням ним умов приватизації об'єкта.
Відповідно до п. 8.1. Порядку, викуп об'єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу ІІІ та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об'єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено чинним законодавством України. Згідно з п. 8.2. Порядку, ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.
Оцінка майна, яке підлягає приватизації проводиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої постановою КМУ №1891 від 10.12.2003.
Відповідно до п. 63 Методики (в редакції від 22.08.2015) вимоги цього розділу поширюються на випадки проведення оцінки об'єктів у матеріальній формі (крім земельних ділянок та об'єктів незавершеного будівництва) з метою їх приватизації як окремого індивідуально визначеного майна, застави та іншого відчуження відповідно до законодавства.
Згідно з п. 64 Методики, до об'єктів у матеріальній формі застосовується незалежна оцінка. Незалежна оцінка окремого індивідуально визначеного майна, що приватизується, проводиться у двомісячний строк від дати оцінки. При цьому звіт про оцінку та висновок про вартість подаються до державного органу приватизації на рецензування та затвердження не пізніше ніж за 15 календарних днів до закінчення вищезазначеного строку.
Відповідно до п. 65 Методики, Вибір баз оцінки об'єктів у матеріальній формі регулюється вимогами національних стандартів з урахуванням особливостей, встановлених цією Методикою. При цьому враховується строк корисного використання таких об'єктів, належність їх до спеціалізованого майна, майна спеціального призначення або спеціальної конструкції.
Згідно з абз. 6 п. 67 Методики, порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, встановлюється Фондом державного майна. Цим Порядком також визначається процедура ідентифікації невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря.
Зазначений порядок встановлений ІНФОРМАЦІЯ_21 , а саме Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затверджений наказом ІНФОРМАЦІЯ_21 від 27.02.2004 № 377.
Відповідно до п. 1.1. Порядку, цей Порядок установлює вимоги до проведення незалежної оцінки орендованого нерухомого майна (крім земельних ділянок), що містить невід'ємні поліпшення (далі - орендоване нерухоме майно), під час приватизації способами, визначеними законодавством, а також процедур ідентифікації невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Порядок застосовується для оцінки орендованого нерухомого майна, що перебуває у державній, комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим, щодо якого прийнято рішення про приватизацію та компенсацію орендарю вартості невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Невід'ємними поліпшеннями орендованого майна є здійснені орендарем за час оренди заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості.
Згідно з п. 2.1. Порядку, ідентифікацією поліпшень орендованого нерухомого майна (далі - ідентифікація поліпшень) є встановлення суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання факту відповідності підтверджувальних документів, наданих орендарем, про здійснені ним заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого нерухомого майна та (або) його споживчих якостей (далі - поліпшення), наявним поліпшенням, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди і які здійснені за рахунок коштів орендаря та за згодою орендодавця. Ідентифікуються поліпшення, що здійснені протягом строку дії договору оренди та наявні на дату оцінки.
Відповідно до п. 2.2. Порядку, підтверджувальні документи про здійснені орендарем поліпшення, що подаються ним до відповідного органу приватизації, включають:
- договір оренди, укладений з дотриманням вимог законодавства; письмову згоду орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого нерухомого майна за його кошти;
- погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо;
- аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря. Аудиторський висновок має містити розшифровку періодів освоєння, напрямів та джерел фінансування поліпшень, у тому числі за рахунок коштів орендаря, з посиланням на підтверджувальні документи;
- довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв'язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат. При визначенні суми зазначених витрат ураховується невідшкодована орендодавцю вартість придатних для подальшого використання будівельних матеріалів, виробів, конструкцій, устаткування, отриманих орендарем під час здійснення поліпшень;
- інші документи, необхідні для виконання положень цього Порядку.
Відповідно до системного аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_7 дійсно має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме ІНФОРМАЦІЯ_22 , має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись з заявою (вх. № 4264 від 05.03.2015) про надання дозволу на приватизацію, ФОП ОСОБА_3 до вказаної заяви не було додано документів, передбачених п. 2.2. Порядку, на підтвердження поліпшень орендованого майна. Крім того, матеріали справи також не містять доказів отримання ФОП ОСОБА_3 дозволу на проведення невід'ємних поліпшень орендованого майна.
Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» основним критерієм визначення поліпшення майна, який дає право на його приватизацію шляхом викупу, є збільшення його вартісного показника, а саме, на 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, при цьому цей вартісний показник визначається суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Водночас, у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заяві ФОП ОСОБА_3 з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також в усій приватизаційній справі, будь-які відомості про такі поліпшення відсутні. В матеріалах справи також відсутня інформація про ідентифікацію будь-яких поліпшень орендованого майна (якщо вони відбулися), як невід'ємних станом на час проведення приватизації.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність доказів, які б підтверджували наявність у ФОП ОСОБА_3 права здійснювати приватизацію спірних нежитлових приміщень шляхом викупу.
Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Так, визначеною ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності спірних правочинів є недодержання в момент їх вчинення вимог, встановлених ч. 1 ст. 203 цього Кодексу, а саме: невідповідність змісту договорів вимогам ч. 2 ст. 345 ЦК України, якою передбачено, що приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом, який в даному випадку, як зазначено вище, порушено.
Отже ІНФОРМАЦІЯ_7 незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем.
Таким чином, п. 21 додатку до рішення 40 сесії ІНФОРМАЦІЯ_3 6 скликання від 24.06.2015 № 1925/15 “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» є незаконним, а договір купівлі-продажу № 5309-В-С від 30.10.2015, укладений між ІНФОРМАЦІЯ_4 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 суперечить вищенаведеним вимогам законодавства та має бути визнаний недійсним.
Разом з тим, як вже зазначалося, прокурор просячи суд визнати незаконним та скасувати п. 21 додатку до рішення 40 сесії ІНФОРМАЦІЯ_3 6 скликання від 24.06.2015 № 1925/15 “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» стверджує, що цим рішенням міськради порушується право власності територіальної громади м. Харкова на об'єкт нерухомості і належним способом захисту цього права є звернення до суду з позовом про скасування цього рішення органу місцевого самоврядування.
Натомість згідно з правовим висновком, викладеним у постанові ІНФОРМАЦІЯ_8 від 05.07.2023 у справі №912/2797/21, вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а його скасування не дасть змоги позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, якщо рішення органу державної влади, місцевого самоврядування виконане, вимога про визнання такого рішення недійсним не відповідає належному способу захисту, бо її задоволення не приводить до відновлення прав позивача. При цьому, якщо таке рішення не відповідає закону, воно не створює тих наслідків, на які спрямоване. Тому немає потреби оскаржувати таке рішення - позивач може обґрунтовувати свої вимоги, зокрема, незаконністю такого рішення.
При розгляді даної справи, суд вважає за необхідне урахувати висновки Верховного Суду, наведені в постановах (зокрема, в постанові від 05.07.2023 у справі №912/2797/21).
З таких міркувань та з огляду на те, що оспорюване рішення органу місцевого самоврядування вже виконане на час звернення прокурора з позовом до суду шляхом укладення договору купівлі-продажу № 5309-В-С від 30.10.2015, визнання зазначеного рішення недійсним не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення цього договору та повернення набутого за ним або відшкодування шкоди (за наявності підстав).
Тому в задоволенні позову про визнання незаконним та скасування рішення слід відмовити через неефективність обраного прокурором способу захисту прав.
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними" судам роз'яснено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
Виходячи з положень ст. ст. 203, 216 ЦК України вимогу щодо реституції за недійсним правочином можливо пред'явити лише стороні договору.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа ІНФОРМАЦІЯ_23 (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Враховуючи те, що наслідки недійсності правочину у вигляді двосторонньої реституції підлягають застосуванню за наслідками визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень № 5309-В-С від 30.10.2015, укладеного між ІНФОРМАЦІЯ_4 та ФОП ОСОБА_3 також обґрунтованими є доводи прокурора про можливість повернення майна набутого ФОП ОСОБА_3 на підставі договору.
Як зазначалося вище по тексту рішення, в процесі розгляду справи ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до суду подані заяви про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог прокурора.
Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому, і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади (вказаний висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 07.11.2018 у справі №372/1036/15).
Також у застосуванні зазначених положень закону слід враховувати правову позицію, викладену у постанові ІНФОРМАЦІЯ_8 від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (пункти 47, 48 постанови Великої Палати).
Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
У постанові від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц ІНФОРМАЦІЯ_24 дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.
У постанові від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 ІНФОРМАЦІЯ_25 вищенаведений висновок було конкретизовано та зазначено, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Отже застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з'ясувати усі обставини, пов'язані з фактом обізнаності та об'єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.10.2024 у справі №922/1057/20.
Суд зауважує, що прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов'язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин. Подібний висновок викладено у постанові ІНФОРМАЦІЯ_26 від 08.02.2023 у справі №922/3589/21.
Як зазначалося вище, за змістом ст. 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.
Як вбачається з матеріалів справи, прокурор звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 з позовною заявою 05.12.2025, тобто більше ніж через 10 років з моменту прийняття оскаржуваного ним рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 , укладання спірного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень та державної реєстрації об'єкта нерухомості за ФОП ОСОБА_3 .
У прохальній частині позовної заяви прокурор просить визнати причини пропуску строку на звернення до суду поважними та поновити його. Тобто, прокуратурою визнано пропуск строку позовної давності на звернення з відповідним позовом.
При цьому прокурор зазначає, що прокуратурі про незаконність рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 6 скликання від 24.06.2015 №1925/15 “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» та про існування спірного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від №5309-В-С від 30.10.2015 стало відомо під час здійснення досудового розслідування в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023222060000064 від 22.03.2023. Проте сам по собі факт реєстрації певних відомостей у ЄРДР не свідчить про обізнаність прокурора із протиправним характером вибуття спірного майна, розташованого саме за цією адресою, з власності територіальної громади міста Харкова, а лише свідчить про виконання прокурором вимог ст. 214 КПК України щодо невідкладного внесення відомостей до ЄРДР після надходження повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення прокурор дізнався про факт порушення процедури продажу спірних нежитлових приміщень лише після отримання слідчим у кримінальному провадженні № 42023222060000064 дозволу на тимчасовий доступ до приватизаційних справ та вилучення їх копій на підставі ухвали слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_27 від 20.07.2023 у справі №638/2612/23, в т.ч. щодо приватизації спірних приміщень ФОП ОСОБА_3 .
Надаючи оцінку доводам прокурора щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, суд зазначає наступне.
Прокурор (позивач) має не лише вказати, коли йому фактично стало відомо про порушене право, але й довести неможливість дізнатися про вказане порушення раніше зазначеної ним дати.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Прокурор (позивач) повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. (Аналогічна правова думка висловлена в постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №922/3737/19).
Прокурор стверджує, що дізнався про факт порушення процедури продажу спірних нежитлових приміщень лише після отримання слідчим у кримінальному провадженні № 42023222060000064 дозволу на тимчасовий доступ до приватизаційних справ, та вилучення їх копій на підставі ухвали слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_27 від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23, в т.ч. щодо приватизації спірних приміщень ФОП ОСОБА_3 .
Суд звертає увагу, що зі змісту мотивувальної частини ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23, на яку безпосередньо посилається прокурор, вбачається, що в обґрунтування клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова, про тимчасовий доступ до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 42023222060000064 від 22.03.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, зазначено про відчуження ІНФОРМАЦІЯ_9 комунального майна шляхом викупу на підставі Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки та переліку рішень ІНФОРМАЦІЯ_3 , зокрема оспорюваного рішення від 24.06.2015 № 1925/15.
При цьому з ухвали слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_27 від 20.07.2023 у справі №638/2612/23 вбачається, що "рішення про відчуження об'єктів комунального майна проведено без продажу на аукціоні, що в свою чергу спричинило тяжкі наслідки."
Проаналізувавши зміст ухвали ІНФОРМАЦІЯ_27 від 20.07.2023 у справі №638/2612/23 суд робить висновок, що станом на момент звернення до суду з відповідним клопотанням про надання тимчасового доступу до речей і документів по кримінальному провадженню 42023222060000064 від 22.03.2023 прокурору вже було відомо про системний характер продажу ІНФОРМАЦІЯ_9 об'єктів нерухомого майна шляхом викупу їх орендарями з порушенням закону про приватизацію майна.
Окрім того, суд також враховує, що в постанові ІНФОРМАЦІЯ_28 від 21.01.2022 у справі №308/334/20 зазначено, що суди правильно врахували те, що прокурор, пред'являючи у березні 2015 року позов у справі №308/3120/15 про витребування цієї земельної ділянки, міг довідатися про порушені права держави, зокрема, про належність спірної земельної ділянки особі, тобто раніше, ніж до пред'явлення цього позову у січні 2020 року. Отже, прокурор був достатньо обізнаний з обставинами надання громадянам спірних земельних ділянок, зі зміною власників цих земельних ділянок, мав у розпорядженні матеріали акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства, складеного 07 липня 2014 року ІНФОРМАЦІЯ_29 та міг отримати відомості із державних реєстрів. Верховний Суд, дійшов висновку про можливість прокурору дізнатися про обставини надання громадянам спірних земельних ділянок, в тому числі, з Державних реєстрів.
Отже Верховний суд виснував, що прокурор має можливість одержувати інформацію з відкритих джерел, в тому числі реєстрів прав власності.
В даному ж випадку, державна реєстрація об'єкта нерухомості за ФОП ОСОБА_3 була проведена 30.11.2015, тобто, як вже зазначалося, більше ніж 10 років до подання прокурором позову у даній справі.
Ухвалою суду від 16.04.2026, занесеною до протоколу судового засідання, було задоволено клопотання ФОП ОСОБА_3 та долучено до матеріалів справи роздруківку з ЄДРСР ухвали ІНФОРМАЦІЯ_30 від 22.09.2016 у справі №757/46448/16-к та відповідь ІНФОРМАЦІЯ_3 від 16.03.2026 №6303 на виконання ухвали про витребування доказів у справі №922/4378/25, яка є подібною до справи №922/4380/25.
Серед наданих доказів наявна копія Протоколу пленарного засідання 40 сесії ІНФОРМАЦІЯ_3 6 скликання від 24.06.2015 стосовно питання “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» зі списком переліку осіб, які були присутні на засіданні, з якого вбачається, що присутніми на пленарними засіданні є ОСОБА_10 - старший прокурор прокуратури м. Харкова, ОСОБА_11 - начальник ІНФОРМАЦІЯ_31 .
Згідно листа ІНФОРМАЦІЯ_32 №335/0/580-26 від 11.03.2026, датою оприлюднення рішення 40 сесії ІНФОРМАЦІЯ_3 6 скликання від 24.06.2015 №1925/15 “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова» з додатком в Єдиному міському реєстрі актів ІНФОРМАЦІЯ_3 , міського голови та виконавчих органів ради на офіційному сервері ІНФОРМАЦІЯ_3 , міського голови та виконавчого комітету за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_33 є - 01.07.2015.
Згідно листа ІНФОРМАЦІЯ_3 №Т-з від 12.03.2026, оригінал рішення 40 сесії ІНФОРМАЦІЯ_3 6 скликання від 24.06.2015 №1925/15 “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» був вилучений на підставі ухвали ІНФОРМАЦІЯ_30 від 22.09.2016 у справі №757/46448/16-к. Відповідно до вищезазначеної ухвали ІНФОРМАЦІЯ_30 від 22.09.2016 у справі №757/46448/16-к надано слідчому в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 та іншим слідчим слідчої групи, оперативному підрозділу за дорученням слідчого тимчасовий доступ до речей і документів у тому числі крім безпосередньо рішень і до матеріалів, на підставі яких вони прийняті.
Зазначене додатково свідчить про те, що прокурор був обізнаний або мав бути обізнаний про прийняття оскаржуваного ним рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 та про подальші наслідки його прийняття, у т.ч. щодо укладання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень №5309-В-С від 30.10.2015 на підставі якого було відчужено об'єкт нерухомості на користь ФОП ОСОБА_3 , а отже у прокурора була можливість оцінити правомірність прийнятих рішень ще в 2015-2016 роках як після безпосереднього їх прийняття, так і після отримання доступу до матеріалів, на підставі яких вони прийняті.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
В даному випадку прокурор стверджує, що він був обізнаний про наявність правопорушень в сфері приватизації з березня 2023 року. Однак, якщо враховувати таку позицію прокурора, саме з вказаного періоду він мав можливість, з використанням своїх повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру" своєчасно отримати від відповідного суб'єкта владних повноважень необхідну для подання позову інформацію. Матеріали справи не містять доказів звернення прокурора та ухилення суб'єктів владних повноважень від надання такої інформації прокурору, прокурор не зазначає про наявність таких доказів.
Разом з тим, позов у даній справі прокурором подано через 2 роки та 9 місяців після вказаних вище обставин. При цьому, прокурором також не обґрунтовано, за яких поважних причин мало місце зволікання із зверненням до господарського суду із позовною заявою після отримання тимчасового доступу до речей і документів з кримінального провадження 42023222060000064 від 22.03.2023 на підставі ухвали слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_27 від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23.
Враховуючи наведене, суд вважає, що прокурором не доведено наявності підстав, через які він не мав можливості довідатися про порушення прав територіальної громади м. Харкова, спричинене ухваленням п. 21 додатку до рішення 40 сесії ІНФОРМАЦІЯ_3 6 скликання від 24.06.2015 №1925/15 “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова», та укладання на його підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень № 5309-В-С від 30.10.2015.
Саме лише твердження прокурора про те, що ним обрано найбільш дієвий та ефективний спосіб збору та отримання документів, не свідчить про наявність поважних причин пропуску строку позовної давності на звернення з розглядуваним позовом.
Європейським судом з прав людини у справах “Semenon v Russia», “Gavrilova v Russia» надано оцінку підходу про відлік строку позовної давності з моменту перевірки прокурора або отримання інформації про порушення від прокурора. За висновками ЄСПЛ такий підхід позбавляє закон про строки позовної давності його реальної сили, надає владі непропорційну перевагу (Zoubulidis V Greece); наділяє позови держави фактично безстроковим статусом; сприяє правовій невизначеності на ринку нерухомості.
Суд вважає обґрунтованими доводи ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про те, що обставини, на які посилається прокурор у позовній заяві щодо підстав пропуску строку позовної давності, не носять об'єктивний і непереборний характер. Навпаки, обставини справи однозначно вказують на суб'єктивний характер причин пропущення прокурором строку позовної давності. Зокрема, виключно від самої прокуратури залежало прийняття рішень про здійснення/нездійснення перевірки законності ухвалення рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 , витребування/не витребування матеріалів приватизаційної справи, строків витребування, строків та черговості їх дослідження, визначення пріоритетів процесуального реагування на виявлені порушення тощо.
Саме лише посилання прокурора на те, що встановити чи додержано передбачену Законом процедуру приватизації у кожному конкретному випадку за кожною окремою адресою можливо лише шляхом безпосереднього вивчення матеріалів кожної приватизаційної справи, не свідчить про наявність поважних причин пропуску строку позовної давності.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що прокурором не наведено переконливих аргументів в обґрунтування поважності причин пропуску строку на звернення до суду з відповідним позовом.
За таких обставин, у суду відсутні підстави для задоволення клопотання прокурора про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.
Велика Палата Верховного Суду у справі №653/1096/16-ц від 04.07.2018 вказала, що враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
З наведеного вище вбачається, що початок строку звернення до суду з цим позовом пов'язаний з моментом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
Наведеним спростовуються доводи прокурора про те, що перебіг позовної давності слід пов'язувати з датою отримання ухвали слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_27 від 20.07.2023 у справі №638/2612/23, у т.ч. щодо приватизації спірних приміщень ФОП ОСОБА_3 , оскільки моментом вибуття спірного майна з комунальної власності у володіння іншої особи є дата державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав права власності на майно за набувачем цього майна - ФОП ОСОБА_3 .
У цій справі завершення приватизації об'єкта комунального майна відбувається з моменту продажу об'єкта нерухомого майна (договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від № 5309-В-С від 30.10.2015.) та реєстрації права власності за покупцем (30.11.2015), а отже положення розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", який набув чинності після завершення процедури приватизації, у спірних правовідносинах, не можуть застосовуватися.
З огляду на викладене, до спірних правовідносин застосовуються строки загальної позовної давності тривалістю у три роки, які були передбачені законодавством на час завершення процедури приватизації, тобто станом на 30.11.2015.
Оскільки позивачем є прокурор, який не був стороною спірного правочину, то строк позовної давності оскарження договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від №5309-В-С від 30.10.2015 для прокурора почався саме з дати державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав права власності на майно за набувачем цього майна - ФОП ОСОБА_3 , тобто 30.11.2015 та, відповідно, сплив 30.11.2018.
В той же час, позовна заява подана до суду 05.12.2025, тобто через суттєво більший термін після спливу строку позовної давності.
Обставин, які б свідчили про переривання строку позовної давності у спірних правовідносинах, судом також не встановлено.
Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Враховуючи заяви ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про застосування наслідків спливу строку позовної давності, зважаючи на недоведеність прокурором поважності причин пропуску строку для звернення до суду з цим позовом, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору та витребування майна через сплив строку позовної давності.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа “Серявін проти України», рішення від 10.02.2010).
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається прокурора.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до ІНФОРМАЦІЯ_34 протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Позивач (прокурор) - ІНФОРМАЦІЯ_35 (Код ЄДРПОУ/Умовний код: НОМЕР_4 ; адреса: АДРЕСА_2 ).
Перший відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_7 (адреса: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Другий відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_4 (адреса: АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Третій відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Четвертий відповідач - ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Повне рішення підписано 15 травня 2026 року.
СуддяОСОБА_1