"15" травня 2026 р.
м. Київ
Справа № 911/328/26
Суддя Черногуз А.Ф., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Тимошенко Юлії Вікторівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Володарське" (07052, Київська обл., Вишгородський р-н, село Левковичі, код 30053769)
про стягнення 570667,57 грн,
Історія розгляду справи.
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Тимошенко Юлії Вікторівни до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Володарське" про стягнення 570667,57 грн заборгованості за Договором №8-С на виконання сільськогосподарських робіт від 10.09.2025.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.02.2026 відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Через систему «Електронний суд» 09.03.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач частково визнає позовні вимоги в частині основного бору, в іншій частині позовних вимог просить відмовити.
Фактичні обставини справи та узагальнена позиція сторін.
Судом встановлено, що 10.09.2025 між Фізичною особою-підприємцем Тимошенко Юлією Вікторівною (далі - Позивач, Виконавець) та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Володарське» (далі - Відповідач, Замовник) укладено договір виконання сільськогосподарських робіт № 8-С.
За змістом укладеного договору Виконавець зобов'язався власними силами та засобами, зокрема із використанням комбайна CLAAS JAGUAR 870, виконати роботи по збиранню кукурудзи на силос на полях Замовника, тоді як Замовник, у свою чергу, зобов'язався прийняти належним чином виконані роботи та здійснити їх оплату у строки і на умовах, визначених договором.
Умовами пункту 2.1.1 договору передбачено, що орієнтовний обсяг робіт становить 300 гектарів за ціною 2700,00 грн за 1 гектар, при цьому сторони погодили, що фактичний обсяг виконаних робіт може відрізнятись від попередньо визначеного та встановлюється відповідно до актів приймання-передачі виконаних робіт, які є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами.
Крім того, договором передбачено обов'язок Замовника забезпечити оформлення результатів виконаних робіт шляхом підписання актів приймання-передачі не пізніше одного дня після завершення робіт, а також здійснити оплату фактично виконаного обсягу робіт протягом трьох банківських днів з моменту підписання відповідного акта.
Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем у період з 15 вересня 2025 року по 06 жовтня 2025 року фактично виконано роботи по збиранню кукурудзи на силос на загальній площі 212,5 гектарів.
06.10.2025 сторонами підписано акт приймання-передачі виконаних робіт № 8-С, відповідно до якого загальна вартість виконаних робіт склала 573750 грн. Зазначений акт підписаний уповноваженими представниками обох сторін та скріплений їх волевиявленням, при цьому будь-яких зауважень щодо обсягу, якості чи строків виконання робіт Відповідачем не заявлено.
Того ж дня позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату № 11 від 06.10.2025 на вказану суму.
Відповідно до умов договору відповідач був зобов'язаний здійснити оплату виконаних робіт не пізніше трьох банківських днів з моменту підписання акта, тобто до 09.10.2025 включно.
Разом з тим, у визначений договором строк відповідач свої грошові зобов'язання не виконав, оплату у повному обсязі не здійснив, у зв'язку з чим допустив прострочення виконання грошового зобов'язання.
11.11.2025 відповідачем було здійснено часткову оплату вартості виконаних робіт у розмірі 70000 грн, що підтверджується наданою позивачем банківською випискою.
Таким чином, станом на момент звернення до суду за відповідачем обліковується заборгованість перед позивачем у розмірі 503750 грн, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати фактично виконаних та прийнятих робіт.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що ним належним чином виконано взяті на себе договірні зобов'язання, що підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі виконаних робіт без будь-яких зауважень з боку Замовника, у зв'язку з чим у відповідача виник обов'язок оплатити вартість наданих послуг у повному обсязі.
Позивач вказує, що невиконання відповідачем обов'язку щодо своєчасної та повної оплати робіт є порушенням умов договору та норм чинного законодавства, що, у свою чергу, є підставою для стягнення заборгованості у судовому порядку.
Крім того, у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 10398,39 грн та 3% річних у розмірі 4986,99 грн, а також пені у розмірі 51532,19 грн, передбаченої умовами договору, у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечує факту укладення між сторонами 10.09.2025 договору виконання сільськогосподарських робіт № 8-С, а також підтверджує факт виконання позивачем робіт зі збирання кукурудзи на силос у період з 15.09.2025 по 06.10.2025 та оформлення їх результатів актом приймання-передачі виконаних робіт № 8-С від 06.10.2025.
Водночас відповідач звертає увагу на порядок оформлення та обігу первинних документів між сторонами. Зокрема, зазначає, що відповідний акт був складений Замовником та переданий представнику Виконавця - машиністу комбайна, який безпосередньо здійснював виконання робіт, для подальшого підписання керівником позивача. При цьому Відповідач наголошує, що з огляду на територіальну віддаленість сторін (місцезнаходження Замовника - Київська область, а Виконавця - м. Суми), передача документів у такий спосіб є звичайною практикою господарських відносин між сторонами.
Разом з тим, за твердженням відповідача, підписаний позивачем акт приймання-передачі виконаних робіт та рахунок на оплату № 11 від 06.10.2025 фактично надійшли до СТОВ «Володарське» лише 08.11.2025, що підтверджується відмітками вхідної кореспонденції підприємства. Вказане, на думку відповідача, свідчить про те, що обов'язок щодо оплати виконаних робіт не міг виникнути раніше моменту отримання належним чином оформлених документів.
У зв'язку з цим відповідач вважає, що перебіг строку виконання грошового зобов'язання, а відтак і можливе прострочення, слід обчислювати не з 09.10.2025, як зазначає позивач, а з моменту фактичного отримання документів - 08.11.2025.
Відповідач також зазначає, що 11.11.2025 ним було здійснено часткову оплату у розмірі 70000 грн, тобто фактично одразу після отримання документів, у межах наявних фінансових можливостей підприємства.
За таких обставин відповідач погоджується з наявністю заборгованості за основним зобов'язанням у розмірі 503750 грн, однак заперечує проти розміру заявлених до стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені, вважаючи їх завищеними.
Крім того, відповідач посилається на наявність обставин, які, на його думку, мають характер форс-мажорних та вплинули на можливість своєчасного виконання грошових зобов'язань.
Так, відповідач зазначає, що у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України та наслідками воєнного стану, зокрема критичною ситуацією у сфері енергозабезпечення наприкінці 2025 року, підприємство зазнало суттєвого погіршення фінансового стану.
З матеріалів відзиву вбачається, що СТОВ «Володарське» у 2024 році реалізовувало інвестиційний проєкт у межах грантової програми міжнародної організації, спрямований на створення цеху переробки молочної продукції, що потребувало значних фінансових ресурсів. Водночас через перебої з електропостачанням, нестабільність напруги та відсутність альтернативних джерел енергії підприємство було змушене наказом від 06.11.2025 тимчасово зупинити роботу відповідного виробничого підрозділу, що призвело до зменшення доходів.
У зв'язку з цим відповідач вважає, що зазначені обставини є надзвичайними та об'єктивно вплинули на можливість належного та своєчасного виконання ним грошових зобов'язань за договором, а отже можуть бути враховані судом як підстава для звільнення від відповідальності у вигляді штрафних санкцій.
З огляду на викладене відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені, вважаючи обґрунтованим стягнення лише суми основного боргу.
Висновки господарського суду
В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Положеннями статті 16 ЦК України, які кореспондуються зі статтею 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Статтею 11 ЦК України закріплено - цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст 612 ЦК України).
Згідно з ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Дослідивши надані матеріали справи та оцінивши доводи сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, між Фізичною особою-підприємцем Тимошенко Юлією Вікторівною та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Володарське» 10.09.2025 укладено договір виконання сільськогосподарських робіт № 8-С, правовідносини за яким за своєю правовою природою є відносинами з надання послуг.
Відповідно до умов зазначеного договору Позивач зобов'язався виконати роботи по збиранню кукурудзи на силос, а Відповідач - прийняти та оплатити такі роботи у встановлені договором строки.
Факт виконання Позивачем робіт підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт № 8-С від 06.10.2025, підписаним уповноваженими представниками обох сторін без зауважень щодо обсягу, якості та строків виконання робіт.
Зазначений акт є належним та допустимим доказом у розумінні процесуального закону, який підтверджує факт належного виконання позивачем своїх зобов'язань за договором та прийняття їх відповідачем.
Відповідно до умов договору розрахунок за виконані роботи здійснюється протягом трьох банківських днів з моменту підписання акта приймання-передачі виконаних робіт.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати виконаних робіт належним чином не виконав, здійснивши лише часткову оплату у розмірі 70000 грн.
Доказів повного розрахунку за виконані роботи відповідачем суду не надано.
При цьому у поданому відзиві Відповідач прямо визнає наявність заборгованості за основним зобов'язанням у розмірі 503750,00 грн та не заперечує проти її стягнення.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України обставини, визнані сторонами, не потребують доказування, якщо суд не має обґрунтованих сумнівів щодо добровільності та достовірності такого визнання.
Оцінивши подане відповідачем визнання позовних вимог у частині стягнення основного боргу, суд дійшов висновку, що воно є чітким, однозначним, не суперечить вимогам закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, а тому підлягає прийняттю судом.
Оскільки відповідач у встановлений договором строк оплату за надані послуги у повному обсязі не здійснив, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 503750 грн.
З огляду на встановлені обставини справи, враховуючи визнання відповідачем позовних вимог у відповідній частині, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 503750 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 4986,99 грн, інфляційних втрат у розмірі 10398,39 грн, пені у розмірі 51532,19 грн за загальний період з 10.10.2025 по 02.02.2026.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
А отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом).
Згідно статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до частини 2, 3 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Доводи відповідача про неправомірність визначення позивачем початку періоду прострочення суд відхиляє з огляду на таке.
Як встановлено судом, акт приймання-передачі виконаних робіт № 8-С підписаний сторонами 06.10.2025 без будь-яких зауважень щодо обсягу та якості виконаних робіт.
Відповідно до п. 3.2 Договору розрахунок за виконані роботи здійснюється протягом трьох банківських днів після підписання акта приймання-передачі виконаних робіт.
Отже, останнім днем належного виконання відповідачем грошового зобов'язання є 09.10.2025, а починаючи з 10.10.2025 відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання у розумінні ст. 612 ЦК України.
Посилання відповідача на те, що акт приймання-передачі виконаних робіт та рахунок на оплату фактично отримані ним лише 08.11.2025, а тому саме з цієї дати слід обчислювати початок прострочення, суд вважає необґрунтованими, оскільки умовами укладеного між сторонами договору момент виникнення обов'язку з оплати поставлено у залежність саме від підписання акта приймання-передачі виконаних робіт, а не від дати повторного отримання відповідачем його примірника чи рахунку на оплату.
При цьому суд враховує, що сам відповідач у відзиві підтверджує факт складання та підписання зазначеного акта 06.10.2025, а також факт прийняття виконаних робіт без зауважень.
Таким чином, позивачем правомірно визначено початок періоду прострочення з 10.10.2025.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що останній є арифметично правильним, здійсненим відповідно до вимог чинного законодавства та фактичних обставин справи.
При цьому судом враховано, що після часткової сплати відповідачем 11.11.2025 суми 70000 грн нарахування 3% річних та інфляційних втрат позивачем здійснювалося на залишок непогашеної заборгованості у розмірі 503750,00 грн.
За таких обставин вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 4986,99 грн та інфляційних втрат у розмірі 10398,39 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення пені суд зазначає таке.
Відповідно до п. 4.4 Договору у разі несвоєчасного проведення розрахунків замовник зобов'язується сплатити виконавцю пеню у розмірі 1% від суми боргу за кожен день затримки платежу.
Разом з тим, відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, незалежно від визначеного сторонами у договорі розміру пені, її нарахування підлягає обмеженню подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у відповідний період прострочення.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що останній підлягає частковому коригуванню.
Так, за період з 10.10.2025 по 10.11.2025 на суму заборгованості 573750,00 грн розмір пені становить 15 593,42 грн, в цій частині розрахунок позивача є правильним.
Разом з тим, здійснюючи нарахування пені за період з 11.11.2025 по 02.02.2026 на суму заборгованості 503750,00 грн, позивачем при визначенні подвійної облікової ставки Національного банку України помилково застосовано ставку 15,5% за весь період нарахування.
Водночас судом встановлено, що починаючи з 30.01.2026 облікова ставка Національного банку України становила 15%, у зв'язку з чим розрахунок пені за вказаний період підлягає здійсненню з урахуванням зміни облікової ставки.
За розрахунком суду, розмір пені за період з 11.11.2025 по 02.02.2026 становить 35883,56 грн.
Таким чином, загальний розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, становить 51476,98 грн.
У зв'язку з наведеним позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню у сумі 51476,98 грн, тоді як у решті заявлених вимог про стягнення пені слід відмовити.
Заперечення відповідача щодо відсутності підстав для нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені суд оцінює критично, оскільки наведені у відзиві доводи не спростовують факту прострочення виконання грошового зобов'язання та не звільняють відповідача від передбаченої законом і договором відповідальності за порушення строків оплати виконаних та прийнятих робіт. При цьому суд враховує, що сам по собі факт складного фінансового становища, запровадження воєнного стану, перебоїв в енергопостачанні чи інших обставин, на які посилається відповідач, не є безумовною підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення грошового зобов'язання у розумінні статті 625 ЦК України.
В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.
Вирішення питання щодо судових витрат.
Судові витрати по сплаті судового збору, у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, суд покладає на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору у розмірі 8559,18 грн [(570612,36 грн*8560,01 грн)/ 570667,57 грн].
Керуючись ст. ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Володарське" (07052, Київська обл., Вишгородський р-н, село Левковичі, код 30053769) на користь Фізичної особи-підприємця Тимошенко Юлії Вікторівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) основний борг у розмірі 503750 грн, 3% річних у розмірі 4986,99 грн, інфляційних втрат у розмірі 10398,39 грн, пені у розмірі 51476,98 грн та 8559,18 грн витрат зі сплати судового збору.
В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.
Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано 15.05.2026.
Суддя А.Ф. Черногуз