номер провадження справи 5/62/25
29.04.2026 Справа № 908/1194/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Непомнящій Н.П., розглянувши матеріали справи
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» (електронна пошта: ngt@naftogaztrading.com.ua; vkemin@ukr.net; вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116; код ЄДРПОУ 42399676)
До відповідача: Мирненського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів “Інтелект» Мирненської селищної ради (електронна пошта: school.myrne@gmail.com;вул. Фанатська, буд. 10, м. Запоріжжя, 69006; код ЄДРПОУ 26372992)
про стягнення 523 498,20 грн.
За участю представників сторін:
Від позивача: Кемінь В.В. (в режимі відеоконференції) - довіреність № 151 від 30.12.2025;
Від відповідача: Іванов А.В. (в режимі відеоконференції) - ордер серії АР № 1241500 від 22.05.2025.
30.04.2025 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» до Мирненського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів “Інтелект» Мирненської селищної ради про стягнення 523 498,20 грн.
30.04.2025 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.
Ухвалою суду від 30.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1194/25 в порядку спрощеного позовного провадження. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи, присвоєно справі номер провадження - 5/62/25 та розгляд справи по суті розпочати з 29.05.2025.
26.05.2025 через підсистему “Електронний суд» ЄСІКС до суду від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.
Ухвалою суду від 10.06.2025 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» від 23.05.2025 та зупинено провадження у справі № 908/1194/25 до закінчення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 908/1162/23. Зобов'язано сторони повідомити про усунення обставин, що стали підставою для зупинення провадження у справі.
17.02.2026 від Мирненського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів “Інтелект» Мирненської селищної ради до суду надійшла заява, в якій відповідач зазначив, що з Єдиного державного реєстру судових рішень стало відомо, що 03.10.2025 ОП КГС ВС розглянула справу № 908/1162/23 та встановила, що підставою для відмови в позові, враховуючи положення ст. 131 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», є заборона передачі електроенергії відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування. З огляду на викладене, просить суд поновити провадження у справі № 908/1194/25.
Ухвалою від 23.02.2026 провадження у справі № 908/1194/25 поновлено з 16.03.2026. Розгляд справи № 908/1194/25 вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Відкрите провадження у справі № 908/1194/25 в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.03.2026 об 11 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов'язковою та запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.
05.03.2026 від ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» до суду надійшла заява про проведення судового засідання призначеного на 16.03.2026 об 11 год. 30 хв. та усіх наступних судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою суду від 06.03.2026 № 908/1194/25 задоволено заяву “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» про забезпечення проведення судового засідання призначеного на 16.03.2026 об 11 год. 30 хв. та усіх наступних судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду використанням підсистеми "Електронний суд».
Крім цього, 09.03.2026 від Мирненського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів “Інтелект» Мирненської селищної ради до суду надійшла заява про проведення усіх судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яка задоволена судом ухвалою від 10.03.2026.
Ухвалою від 16.03.2026. суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті. Перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 01.04.2026 об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін в режимі відеоконференцзв'язку з використанням підсистеми "Електронний суд». Явка представників сторін у судове засідання визнана обов'язковою.
В судовому засіданні з розгляду справи по суті оголошено перерву до 29.04.2026р.
В судовому засідання від 29.04.2026р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 25.11.2021 між ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» та Мирненським опорним закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів “Інтелект» Мирненської селищної ради укладено договір постачання природного газу №07-1169/21-БО-Т. На виконання умов вказаного договору протягом листопада-грудня 2021 року - січня-квiтня 2022 року позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 694 584,71 грн. згідно актів приймання - передачі природного газу. За поставлений газ відповідач здійснював оплату лише частково на суму 382 689,79 грн., а отже відповідач не виконав зобов'язання у визначений договором строк, чим порушив умови пункту 5.1 Договору. Отже, сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за договором складає 311 894,92 грн. У зв'язку з простроченням відповідачем строків остаточного розрахунку, позивачем на підставі п. 7.2. договору нараховано пеню в сумі 71 463,21 грн., 3% річних в сумі 27 498,87 грн. та інфляційні втрати в сумі 112 641,20 грн. На підставі викладеного, посилаючись на ст.ст. 1-16, 258, 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 173-175, 193, 216-218, 230, 231, 264-265 Господарського кодексу України, позивач просить суд позов задовольнити.
23.05.2025 до суду надійшов письмовий відзив відповідача на позовну заяву, у якому вказано, що відповідач не отримував від позивача природний газ в період лютий 2022 по квітень 2022, оскільки територія Мирненської селищної ради з 25.02.2022 є тимчасово окупованою територією, а отже положення статей 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" можуть бути поширені на такі території з урахування частини першої цих статей, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України. Таким чином з огляду на приписи статті 2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" його дія розповсюджується на спірні правовідносини у цій справі, а тому є правомірним застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 цього Закону. Виходячи з наведених норм, Позивач з 25.02.2022 по квітень 2022 року не мав права постачати природний газ Відповідачу. Сформовані акти приймання-передачі природного газу за лютий-квітень 2022 року є нікчемними, що не мають жодних правових наслідків. На підставі викладеного, просить суд в задоволенні позову відмовити.
В своїх поясненнях від 05.03.2026р. позивач зазначив, що він здійснив постачання природного газу відповідачу на загальну суму 694 584,71 грн., у тому числі в період після 25 лютого 2022 року на територію Мирненської селищної територіальної громади, яка зазнала тимчасової окупації. У період з 25 лютого по 20 березня 2022 року чинна редакція зазначеного Закону обмежувала постачання товарів виключно до тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Відповідно, до набрання чинності 20 березня 2022 року Законом України № 2138-ІХ об'єктивно не існувало законодавчої заборони на транспортування чи постачання товарів до Мирненської селищної територіальної громади Запорізької області. Лише з прийняттям вказаних змін законодавець запровадив механізм економічних обмежень, який набув універсального характеру та охопив будь-які інші території України, що були тимчасово окуповані під час правового режиму воєнного стану. З огляду на імперативні приписи статті 58 Конституції України та статті 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства не мають зворотної дії у часі та регулюють лише ті відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Отже, положення закону в редакції від 15.03.2022 щодо заборони переміщення товарів на тимчасово окуповані території не можуть поширюватися на спірні правовідносини, оскільки вони виникли та реалізовувалися до 20 березня 2022 року. Посилання на постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 є нерелевантним, оскільки у тій справі оцінювалися правовідносини за період листопада-грудня 2022 року, коли законодавча заборона вже діяла у повному обсязі. Отже, заборона на постачання газу не могла встановлюватися автоматично чи в силу самого лише факту окупації території, а відтак наявні всі правові підстави для задоволення позову в повному обсязі.
Відповідач також надав додаткові пояснення від 06.03.2026р., в яких зазначив, що його правова позиція ґрунтується на застосуванні положень Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" з моменту фактичної окупації території. Посилається на постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 908/1162/23, в якій зроблено правовий висновок, про застосування до спірних правовідносин приписів ст. 13-1 вказаного Закону з огляду на загальновідомий факт окупації відповідних територій, що не потребує ухвалення окремого рішення Кабінету Міністрів України. Відповідач наголошує, що він здійснював господарську діяльність та отримував природний газ за адресою у селищі Мирне Мелітопольського району, яке перебуває в окупації з 26 лютого 2022 року. З дати початку тимчасової окупації він об'єктивно не міг отримувати товар за договором постачання природного газу № 07-1169//21-БО-Т, а позивач був позбавлений можливості його постачати. Також вказує на законодавчу заборону переміщення товарів на тимчасово окуповану територію або з неї усіма видами транспорту, у тому числі трубопровідним. Крім того, правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання із місцезнаходженням на тимчасово окупованій території, який не змінив свою податкову адресу, в силу закону є нікчемним. Також підтримав заяву про компенсацію судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000 гривень.
Наявні матеріли справи дозволяють суду розглянути справу по суті.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
З матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (Позивач) та МИРНЕНСЬКИЙ ОПОРНИЙ ЗАКЛАД ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ І-ІІІ СТУПЕНІВ «ІНТЕЛЕКТ» МИРНЕНСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ (Відповідач, Споживач) укладено Договір постачання природного газу від 25.11.2021 №07-1169/21-БО-Т (Договір).
Відповідно до п. 2.1 договору сторони домовилися, що постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу з листопада 2021 року по грудень 2022 року включно, в кількості 72 тис. куб. метрів, у т.ч. по місяцях, перелік яких із зазначенням обсягу (об'єму) наведено в п. 2.1 договору.
Оформлення приймання-передачі природного газу відбувається у відповідності до пунктів 3.1 - 3.6 договору
Відповідно до п. 3.5 Договору, приймання-передача газу, переданого Позивачем Відповідачу у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі природного газу.
Положеннями п.п. 3.5.1 Договору передбачено, що Відповідач зобов'язується надати Постачальнику не пізніше 5-го (п'ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та Споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку Споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ.
Згідно з п.п. 3.5.2 Договору, на підставі отриманих від Відповідача даних та даних щодо остаточної алокації відборів Відповідача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Позивач готує та надає Відповідачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (акт), підписані уповноваженим представником Позивача.
Споживач протягом 2 (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (п.3.5.3. договору).
Відповідно до п.п. 3.5.4 Договору у випадку неповернення Відповідачем підписаного оригіналу акту до 15-го (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Відповідача відповідно до п. 3.5.1 Договору, та даних щодо остаточної алокації відборів Відповідача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого природного газу вважається встановленим, узгодженим відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Відповідачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 Договору.
Відповідно до пункту 5.1 Договору, оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: - 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому Відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
Згідно підпункту 2, 4 п. 6.2. Договору споживач зобов'язаний самостійно контролювати власне використання природного газу та своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу.
Отже, за умовами Договору акти приймання-передачі природного газу повинні складатися на підставі, в тому числі даних отриманих від Відповідача до 5 числа, в такий спосіб сторони узгоджують обсяги спожитого газу за відповідних розрахунковий період.
З матеріалів справи вбачається, що Відповідач у3 спірному періоді не надавав Позивачу відповідну інформацію та акти надання послуг з розподілу/транспортування, отже між сторонами виникло спірне питання щодо узгодження обсягів спожитого газу.
За твердженням Позивача на виконання умов Договору протягом листопада-грудня 2021 року - січня-квiтня 2022 року Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 694 584,71 грн. згідно актів приймання - передачі природного газу, а саме:
- Акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2021, обсяг переданого газу: 1,10790 тис.м.куб, вартістю: 18340,16 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2021, обсяг переданого газу: 10,88777 тис.м.куб., вартістю: 180 236,10 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2022, обсяг переданого газу: 11,00977 тис.м.куб., вартістю: 182 255,68 грн.
- Акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2022, обсяг переданого газу: 8,48128 тис.м.куб., вартістю: 140399,06 грн.
- Акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2022, обсяг переданого газу: 6,03727 тис.м.куб., вартістю: 99 940,94 грн.
- Коригуючий Акт приймання-передачі природного газу від 25.04.2022, обсяг переданого газу: 6,03727 тис.м.куб., вартістю: 99 850,99 грн.
- Акт приймання-передачі природного газу від 30.04.2022, обсяг переданого газу: 4,44418 тис.м.куб., вартістю: 73 502,72 грн.
Позивачем направлялись на адресу Відповідачу акти приймання-передачі за поставку газу за листопада-грудня 2021 року - січня-квiтня 2022 року, однак Відповідач не повернув Позивачу підписані акт приймання-передачі природного газу за ці періоди.
Отже, в даному випадку обсяги газу за ці періоди мали визначатися відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС.
Таким чином, на виконання умов Договору, за даними Позивача він передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 694 584,71 грн., що підтверджується відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо остаточної алокації відборів Відповідача, які підтверджують обсяги природного газу, що були поставлені Відповідачу за листопада-грудня 2021 року - січня-квiтня 2022 року з ресурсу Позивача у відповідності до п.п. 3.5.4 п. 3.5 Договору.
З відповіді на адвокатський запит Оператора ГТС від 20.08.2024 №ТОВВИХ-24-12825 вбачається, що Відповідачем (ЕІС - код: 56ХS0000QACRK00U) спожито природний газ з ресурсу Позивача в обсягах, які визначені в актах приймання-передачі природного газу за вказаний періоди та які не були підписані Відповідачем.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується Відповідачем, що за поставлений газ Відповідач здійснював оплату лише частково на суму 382 689,79 грн.
За твердженням Позивача Відповідач не виконав зобов'язання у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги пункту 5.1 Договору.
Сума простроченого та несплаченого основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором складає 311 894,92 грн. за період з лютого по квітень 2022 року включно, детальний розрахунок якого викладено у додатку до цього позову.
З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу Позивачем здійснено нарахування пені за неналежне виконання Відповідачем умов Договору в сумі 71 463,21 грн., 3% річних - 27 498,87 грн., інфляційні нарахування - 112 641,20 грн., згідно з детальних розрахунків, доданих до позову.
Отже, загальна сума боргу Відповідача перед Позивачем, яку він просить суд сягнути на свою користь складає 523 498,20 грн.
Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, оцінивши представлені сторонами докази, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Зобов'язанням відповідно до частини 1 та 2 ст. 509 Цивільного Кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.
Пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України (який був чинним у спірному періоді) передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в статті 526 ЦК України.
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або ін. подібним використанням, а замовник зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або випливає з характеру відносин сторін.
За приписами ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 662 ЦК України унормовано, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Таким чином, на підставі вказаних вище дій позивача, який поставив товар, та дій відповідача, який цей товар прийняв, у сторін виникли взаємні права та обов'язки: у позивача - право вимагати оплати за поставлений товар, а у відповідача - обов'язок сплатити вартість отриманого товару.
За приписами ст. 629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а замовник приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 691 ЦК України передбачено, що замовник зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно ст. 692 ЦК України, замовник зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору протягом лютого - квітня 2022 року Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 311 894,92 грн.
Контррозрахунку спірної суми як і доказів сплати у повному обсязі або частково Відповідачем суду не надано.
Також Позивачем згідно п. 7.2 Договору та на підставі ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», яким визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, здійснено нарахування пені за порушення строків розрахунків за спожитий Відповідачем газ.
Розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог ст. 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов'язання.
З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання Відповідачем умов Договору складає 71 463,21 грн. згідно з розрахунку, що доданий до цього позову.
Крім цього, відповідно до вимог пункту 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
Оскільки Відповідачем не виконані умови Договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов'язаний сплатити на користь Позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до умов Договору сторони передбачили стягнення 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочення.
Загальний розмір нарахованих 3% річних складає 27 498,87 грн., згідно детального розрахунку наданого Позивачем.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 року у справі №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
Судом встановлено, що розрахунок індексу інфляції здійснено Позивачем у відповідності до рекомендацій, наданих відповідно до Листа Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97-р. та сума, на яку збільшено суму боргу внаслідок інфляційних процесів складає 112 641,20 грн., згідно з детального розрахунку, наданого Позивачем.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство», враховуючи принцип диспозитивності, суд приходить до висновку, що вказані суми розраховані вірно, відповідають вимогам чинного законодавства.
Отже, загальна сума боргу Відповідача перед Позивачем, заявлена Позивачем до стягнення з Відповідача складає 523 498,20 грн.
Разом з тим, Відповідач категорично заперечує проти самого факту отримання від Позивача за період лютий 2022 - квітень 2022 року природного газу на загальну суму 313 752,77 грн. за актом приймання-передачі природного газу від 28.02.2022 на суму 140399,06 грн.; корегуючим актом приймання-передачі природного газу від 25.04.2022 на суму 99850,99 грн.; актом приймання-передачі природного газу від 30.04.2022 на суму 73502,72 грн., оскільки Відповідач не отримував природний газ від Позивача, оскільки територія Мирненської селищної ради з 25.02.2022 є тимчасово окупованою територією.
Оцінюючи доводи сторін в цій частині суд зазначає, що предметом спору є стягнення заборгованості, що утворилась за постачання природного газу у період лютий 2022 - квітень 2022.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває дотепер, що є загальновідомою обставиною, яка не підлягає доведенню.
Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75 "Про затвердження Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25.04.2022 року" Мирненська селищна територіальна громада Мелітопольського району Запорізької області внесена до даного переліку як тимчасово окупована територія.
Відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 22.12.2022 № 309 “Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» Мирненська селищна територіальна громада Мелітопольського району Запорізької області віднесена до Тимчасово окупованої Російською Федерацією території України з 25.02.2022.
За приписами ст. 2 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.
Тимчасова окупація російською федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості є незаконною і не створює для російської федерації жодних територіальних прав.
За державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб'єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.
Дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Відповідно до статті 3 вказаного закону, для цілей Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупованою територією визначається:
1) сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях;
2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;
3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку;
4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1- 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
За частиною четвертою статті 4 цього ж Закону в умовах воєнного стану правовий режим тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається, змінюється і скасовується Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ст. 4 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткнення між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території. Правовий режим тимчасово окупованої території може бути визначено, змінено чи скасовано законами України. В умовах воєнного стану правовий режим тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається, змінюється і скасовується Кабінетом Міністрів України.
Частиною другою статті 13-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» "Особливості переміщення товарів на/з тимчасово окупованої території" передбачено, що на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.
За частиною першою цієї ж статті положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.
В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.
Аналогічні положення містить і частина перша статті 13 Закону України Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» "Особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території".
Отже, територія Мирненської селищної територіальної громади Мелітопольського району Запорізької області визнана тимчасово окупованою в умовах воєнного стану.
Відповідно до роздруківки з офіційного сайту Опендатабот: https://opendatabot.ua/ було змінено місцезнаходженням Мирненського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів “Інтелект» Мирненської селищної ради (код ЄДРПОУ 26372992) з: смт.Мирне, вул. Шкільна, буд. 1, Мелітопольський район, Запорізька область, 72350, на: вул.Фанатська, буд. 10, м. Запоріжжя, 69006.
Зі змісту умов договору №07-1169/21-БО-Т постачання природного газу від 25.11.2021, вбачається, що на час його укладання місцезнаходженням відповідача було: смт. Мирне, вул. Шкільна, буд. 1, Мелітопольський район, Запорізька область, 72350.
Таким чином, предметом дослідження в цій справі є факт постачання позивачем та споживання в спірний період відповідачем природного газу на об'єктах, що розташовані на тимчасово окупованій території: смт. Мирне, вул. Шкільна, буд. 1, Мелітопольський район, Запорізька область з 25.02.2022 року.
Судом у цій справі зупинялося провадження до розгляду Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду справи № 908/1162/23, яка є подібною до справи №908/1194/25 за предметом спору та правовим регулюванням спірних правовідносин.
З висновків Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду справи № 908/1162/23 вбачається наступне.
7.17. З наведеного регулювання у сукупності вбачається, що за відповідними законодавчими змінами для застосування правового режиму економічної діяльності на різних тимчасово окупованих територіях України окремого рішення про визнання тієї чи іншої її частини окупованою для визначення такого статусу за пунктом 3 частини першої статті 3 Закону, вимагає будь-яка частина території України, крім Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, які були окуповані іще в 2014 році та визнаються такими просто в силу закону (пункт 1 частини першої статті 3 Закону).
7.18. Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» (набрав чинності 07.05.2022) до Закону № 1207-VII в свою чергу були внесені численні зміни, зокрема:
- частину другу статті 1 було викладено в такій редакції: «Датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року. Окремі об'єкти нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України є окупованими Російською Федерацією з 19 лютого 2014 року. Перелік таких об'єктів визначається Кабінетом Міністрів України. Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 рок. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України»;
- Закон був доповнений статтею 1-1 «Визначення термінів», пункт 7 частини першої якої містить визначення поняття «тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія), як частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації»;.
- пункт 1 частини третьої статті 3 Закону був викладений у такій редакції: «сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях».
7.19. Однак частина третя статті 1, пункт 3 частини першої статті З, а так само частини перші статей 13, 13- 1 Закону при цьому залишилися незмінними.
7.20. Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 № 2764-ІХ частину третю статті 1 Закону було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.
7.21. Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" № 3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
7.22. Об'єднана палата бере до уваги, що з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
7.23. 06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
7.24. Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, датою окупації Мелітопольської міської територіальної громади визначено 25.02.2022.
7.25. Однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України») правовий статус тимчасово окупованої території російською федерацією в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.
7.26. Враховуючи викладене, об'єднана палата вважає, що висновок, викладений Верховним Судом у постанові у справі № 910/9680/23 про застосування до спірних правовідносин положень статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" з огляду на загальновідомий факт окупації міста Мелітополь, відповідає Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
7.27. З урахуванням мотивів, наведених у цій постанові, об'єднана палата не вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі № 910/9680/23 про поширення положень статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.
7.28. Об'єднана палата, з врахуванням висновків викладених в пунктах 7.3 - 7.26 цієї постанови, вважає, що підставою для відмови в позову у цій справі, враховуючи положення статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", є заборона передачі електроенергії відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні.
Враховуючи викладене суд зазначає, що за загальним правилом, закріпленим у статтях 11, 509, 526, 655, 692 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання мають виконуватися належним чином, продавець зобов'язаний передати товар, а покупець - прийняти його та своєчасно оплатити. У разі порушення грошового зобов'язання, стаття 625 ЦК України наділяє кредитора правом вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, що є способом захисту майнового права та інтересу.
Водночас, судом встановлено, що місцезнаходженням відповідача та місцем виконання договору є смт. Мирне Мелітопольського району Запорізької області.
Згідно з нормативними актами уповноважених міністерств, вказана територія віднесена до переліку тимчасово окупованих територій з 25 лютого 2022 року. Відповідач категорично заперечує факт отримання газу в період з лютого по квітень 2022 року на загальну суму 313 752,77 грн. саме через окупацію цієї території.
Оцінюючи ці обставини, належить застосувати імперативні приписи Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Відповідно до частини другої статті 13-1 вказаного Закону, на період тимчасової окупації переміщення товарів з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, у тому числі трубопровідним, прямо заборонено.
Вирішуючи питання щодо дії вказаної законодавчої заборони у часі, суд керується наведеною сталою та послідовною практикою Верховного Суду, зокрема висновками, викладеними у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 908/1162/23, де Об'єднана палата констатувала, що правовий статус тимчасово окупованої території не залежить від того, чи ухвалив Кабінет Міністрів України або інший повноважний орган державної влади рішення про визнання певної частини території України окупованою. Таке рішення органу влади має не конститутивне, а виключно інформативне значення, лише підтверджуючи дату початку фактичної окупації. Факт тимчасової окупації територій Мелітопольського району є загальновідомим і не потребує окремого доказування чи формального рішення для застосування правового режиму окупації.
З огляду на зазначене, положення статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо заборони переміщення товарів підлягають застосуванню безпосередньо з моменту фактичної окупації - тобто з 25 лютого 2022 року. Відтак, постачання природного газу трубопровідним транспортом позивачем на користь відповідача після 25 лютого 2022 року було прямо заборонено законом.
Підсумовуючи викладене, позовні вимоги про стягнення заборгованості за актами приймання-передачі від 28.02.2022, 31.03.2022, 25.04.2022 та 30.04.2022 (період після початку окупації) не підлягають задоволенню, оскільки в силу імперативної законодавчої заборони позивач був позбавлений права здійснювати таке постачання, а відповідач об'єктивно не міг отримувати товар, включаючи нараховані суми пені, інфляційних втрат та 3% річних за порушення строків оплати реально отриманого товару, відповідно до вимог статті 625 ЦК України та умов договору, які також безпідставно заявлені за період окупації.
Доводи позивача щодо нерелевантності правових висновків, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 та щодо неможливості застосування законодавчої заборони на постачання газу в період до 20 березня 2022 року судом відхиляються в силу викладеного, а також з наступних відстав.
Верховний Суд у справі № 908/1162/23 дав оцінку принципу набуття територією правового режиму окупації та констатував, що правовий статус тимчасово окупованої території російською федерацією не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган) відповідне рішення про визнання певної частини території України окупованою. Акт уряду або іншого державного органу не є тим правовстановлюючим (конститутивним) юридичним фактом, з яким закон пов'язує появу режиму окупації. Навпаки, таке рішення має виключно інформативне значення, публічно та достовірно підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася. Відповідні території визначаються окупованими з огляду на встановлення там збройними формуваннями російської федерації фактичного та загального контролю.
Як встановлено судом, згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, датою окупації територій Мелітопольського району (до яких належить смт. Мирне) визначено 25.02.2022. Сам факт тимчасової окупації цих територій у визначений час є загальновідомим фактом, що взагалі не потребує окремого доказування в межах судового провадження.
Законодавча заборона, закріплена у статті 13-1 профільного Закону, є безумовною та однозначною щодо переміщення товарів усіма видами транспорту (зокрема, і трубопровідним) на територію, яка є тимчасово окупованою. Оскільки статус окупованої території виникає об'єктивно з моменту встановлення фактичного контролю з боку держави-агресора, а не з дати прийняття закону № 2138-IX чи урядового розпорядження, застосування імперативних економічних обмежень також повинно пов'язуватися саме з датою фактичної окупації - 25 лютого 2022 року.
Відтак, твердження позивача про порушення принципу незворотності дії закону в часі (ст. 58 Конституції України) є безпідставним. Спеціальне законодавство не запровадило заборону «заднім числом», а лише визнало об'єктивну неможливість та протиправність здійснення економічної діяльності на територіях, контроль над якими вже був фактично втрачений Україною. Неможливість виконання господарських зобов'язань з постачання газу є прямим наслідком військової агресії та фізичної окупації.
Отже, висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 908/1162/23 має універсальний характер та підлягає обов'язковому застосуванню до спірних правовідносин у цій справі.
Твердження позивача щодо обмеження дії цього висновку лише періодом з листопада 2022 року є безпідставними, оскільки сутність позиції Верховного Суду розкриває не часові межі дії конкретної редакції закону, а визначає базовий механізм ідентифікації окупованої території на підставі загальновідомого об'єктивного факту, який стався 25.02.2022.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ст. 1291 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З огляду на викладене, позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 130, 233, 236 - 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 11.05.2026
Суддя К.В. Проскуряков
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.