Постанова від 15.05.2026 по справі 905/216/25

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2026 року м. Харків Справа №905/216/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» (вх.№2629Д від 10.12.2025) на рішення Господарського суду Донецької області від 14.11.2025 (м. Харків, суддя Макарова Ю.В., повне рішення складено 14.11.2025) та на додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 01.12.2025 у справі №905/216/25 (м. Харків, суддя Макарова Ю.В., повне додаткове рішення складено 01.12.2025)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС», м. Дніпро,

до Акціонерного товариства «Українська залізниця», м.Київ, в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Лиман, Донецька область,

про стягнення 62 182,39 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС», м. Дніпро звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця», м.Київ в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» м. Лиман, Донецька область про стягнення 62182,39грн, з яких: 10761,51грн - 3% річних, 51420,88грн - інфляція.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що як правонаступник Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» набув правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України у зв'язку з несвоєчасною оплатою присуджених до стягнення рішенням Господарського суду Донецької області та постановою Східного апеляційного суду по справі №905/1026/19 грошових коштів.

Відповідачем через підсистему «Електронний суд» до суду першої інстанції було подано відзив на позовну заяву (вх.№0141/3100 від 01.04.2025), в якому останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а якщо суд дійде висновку про наявність підстав для повного або часткового задоволення позовних вимог: обмежити період стягнення останніми трьома роками, які передували поданню позовної заяви; зменшити суму 3% річних до 0,01 грн.

Заперечення проти заявлених позовних вимог обґрунтовані тим, що зобов'язання АТ «Укрзалізниця» як перевізника за договором перевезення вантажу (залізничні накладні №53396479, №53386587, №53404380, №53428561, №53428595) не є грошовими. Статутом залізниці України встановлено обмежену відповідальність залізниці за втрату вантажу у вигляді відшкодування збитків у розмірі дійсної вартості вантажу, будь яка інша відповідальність за зазначене порушення не визначена ні договором, ні Статутом залізниць України, ні законом. Таким чином відповідач вважає, що дія статті 625 ЦК не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Крім того, відповідач не погоджувався з періодом нарахування 3% річних та інфляції більше 5 років, вважає, що нараховані інфляційні втрати та 3% річних за період з 09.01.2020 по 27.02.2022 не підлягають стягненню, так як були нараховані за період більший ніж три роки, які передували подачі такого позову, у зв'язку з чим надає власний розрахунок інфляційних та 3% річних за період з 28.02.2022 по 20.02.2025. Посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 по справі №127/15672/16-ц щодо обмеження стягнення за ст.625 ЦК України останніми трьома роками, які передували подачі позову.

Додатково відповідач відзначав тривалу бездіяльність первісного та нового кредитора щодо вчинення дій з виконання рішення суду по справі №905/1026/19. Враховуючи придбання позивачем права вимоги лише за 421,69 грн, вважає, що останній не отримав будь-яких матеріальних втрат від знецінення грошових коштів, а навпаки отримав надприбуток.

Відповідачем через підсистему «Електронний суд» до суду першої інстанції, подано дві однакові за змістом заяви про застосування позовної давності (вх.№ 01-41/8863/25, 01-41/8863/25 від 19.09.2025), у яких останній просив суд застосувати позовну давність до вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 47913,10 грн. (інфляційні - 40253,87 грн, 3% - 7659,23 грн), які нараховані за період часу до 28.08.2023. За змістом заяв, останній наголошував на необхідності застосування до заявлених вимог скорочених строків позовної давності для позовів до залізниці відповідно до вимог ст.134,136 Статуту залізниць України та ст.315 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 14.11.2025 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС», м.Дніпро до Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Лиман, Донецька область про стягнення 3% річних у розмірі 10761,51 грн та інфляційних втрат у розмірі 51420,88 грн - відмовлено.

19.11.2025 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» до Господарського суду Донецької області надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду Донецької області від 01.12.2025 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» від 19.11.2025 про ухвалення додаткового рішення про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» з вказаними судовими рішеннями суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Донецької області від 14.11.2025 року у справі №905/216/25; рішення Господарського суду Донецької області від 14.11.2025 року у справі №905/216/25 скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» - задовольнити та стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» заборгованість у розмірі 62 182,39 грн., з яких 51 420,88 грн. інфляційних втрат та 10 761,51 грн. 3% річних; додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 01.12.2025 року у справі №905/216/25 скасувати, та прийняти нове рішення, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» про ухвалення додаткового рішення у справі №905/216/25 - задовольнити та стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн; стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» витрати пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає про наступне:

- ТОВ «СКС ТРАНС», на підставі статті 514 ЦК, як новий кредитор набуло право вимоги до АТ «Українська залізниця» в обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля». Скаржник зазначає, що судом першої інстанції на підставі долучених доказів встановлено, що відповідач мав грошове зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» з відшкодування збитків, що підтверджується судовими рішеннями по справі №905/1026/19, яке виконано відповідачем згідно з платіжними інструкціями №1005255 від 31.12.2024, №136869 від 21.02.2025. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач несвоєчасно виконав грошове зобов'язання, яке виникло на підставі судового рішення по справі №905/1026/19. Товариство з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС», як правонаступник Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля», у межах даної справи заявив вимогу про стягнення 3 відсотків річних та інфляційних втрат, посилаючись на положення ст. 625 ЦК України

- ухвалення судового рішення у справі щодо стягнення заборгованості за договором не свідчить про заміну зобов'язання за договором новим зобов'язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, у яких права та інтереси сторони захищені судовим рішенням, що є обов'язковим до виконання на всій території України. Водночас таке судове рішення не змінює обсяг прав та обов'язків сторін зобов'язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання такого зобов'язання. У даній справі договірні правовідносини між сторонами після порушення відповідачем своїх обов'язків трансформувались в правовідносини, пов'язані зі стягненням грошових коштів на підставі судового рішення у справі 905/1026/19. Ухвалене рішення суду не змінило первісне зобов'язання та не припинило його, а лише підтвердило наявність заборгованості;

- несвоєчасне виконання відповідачем рішення суду, на думку апелянта, вважається продовженням порушення первісного грошового зобов'язання, що зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України, яка передбачає відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді інфляційних втрат та трьох процентів річних за весь період прострочення з моменту набранням рішенням суду законної сили. Таким чином, навіть після ухвалення судового рішення зобов'язання боржника вважається не припиненим, а лише таким, що підтверджено судом;

- обов'язок виконання рішення суду виникає з моменту набрання ним законної сили (08.01.2020), а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Відповідно, прострочення виконання виникає на наступний день після набрання рішенням чинності;

- приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань. Наявність судового рішення про стягнення боргу не звільняє боржника від відповідальності за прострочення та не позбавляє кредитора права на отримання інфляційних втрат і 3% річних за весь час прострочення;

- право на пред'явлення позову про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його фактичного усунення (виконання);

- позивач правомірно обмежив нарахування за ст. 625 ЦК України лише сумою основного боргу за неналежне виконання зобов'язання, не заявляючи вимог на суму стягнених судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення суду апелянт вказує про те, що надання правничої допомоги у даній справі здійснювалося адвокатом Біжко Ю.О. на підставі договору про надання професійної правничої допомоги №01 від 28.02.2025р, укладеного між Адвокатським бюро «Юлії Біжко» та ТОВ «СКС ТРАНС». З наведеного вбачається, що Адвокатським бюро «Юлії Біжко» здійснено підготовку заяв по суті справи для скаржника задля подання їх представником позивача в суді першої інстанції. Подання позивачем підготованих адвокатським бюро заяв по суті справи до суду не спростовує факту підготовки таких заяв Адвокатським бюро «Юлії Біжко» та факту отримання позивачем професійної правничої допомоги.

Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 10.12.2025 для розгляду справи №905/216/25 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., суддя Хачатрян В.С., суддя Склярук О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Донецької області від 14.11.2025 у справі №905/216/25. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» (вх.№2629Д від 10.02.2025) на рішення Господарського суду Донецької області від 14.11.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 01.12.2025 у справі №905/216/25. Розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду Донецької області матеріали справи №905/216/25.

18.12.2025 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №905/216/25 (вх.№114595).

Представником відповідача подано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу (вх.№ 14754 від 23.12.2025), в якому останній просить розглянути та задовольнити клопотання відповідача про витребування доказів. Врахувати викладені вище заперечення при розгляді апеляційної скарги по суті. Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 14.11.2025 та додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 01.12.2025 по справі №905/216/25 залишити без змін. Судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції віднести на рахунок позивача.

Разом із відзивом на апеляційну скаргу відповідачем подано клопотання про витребування доказів, в якому останній просить суд:

- витребувати у Пенсійного фонду України інформацію щодо місця роботи та займаної посади ОСОБА_1 за період з 01.01.2025 по теперішній час, зазначивши повну назву, ЄДРПОУ та адресу роботодавця;

- витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» наступні докази та інформацію: інформацію щодо наявності трудових відносин між ТОВ «СКС ТРАНС» та ОСОБА_1 за період з 01.01.2025 по теперішній час. У випадку наявності трудових відносин між ТОВ «СКС ТРАНС» та ОСОБА_1 надати копії наказів про прийом на роботу, переведення, звільнення, посадової інструкції, документів про освіту; інформацію щодо наявності договірних відносин між ТОВ «СКС ТРАНС» та ОСОБА_1 за період з 01.01.2025 по теперішній час. У випадку наявності договірних відносин між ТОВ «СКС ТРАНС» та ОСОБА_1 надати копії договорів; інформацію щодо підстав вчинення правочину з оформлення електронної довіреності представнику ТОВ «СКС ТРАНС» Казак Єлизаветі Сергіївні.

В обґрунтування клопотання про витребування доказів, представник відповідача зазначає, шо в апеляційній скарзі позивачем заявлено вимогу про скасування додаткового рішення та стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. Позивач наполягає, що у справі №905/216/25 йому надавалася професійна правнича допомога адвокатом Біжко Ю.О. на підставі договору від 28.02.2025. Але у матеріалах справи відсутні докази надання адвокатом Біжко Ю.О. та/або будь яким іншим повноважним представником Адвокатського бюро «Юлії Біжко» послуг з правничої допомоги ТОВ «СКС ТРАНС» за договором №01 від 28.02.2025. Всі заяви по суті від імені позивача подано і підписано іншим представником - Казак Єлизаветою Сергіївною. Тому відповідач має обґрунтовані сумніви, що викладена в акт здачі-приймання від 19.11.2025 правнича допомога надавалася саме адвокатом Біжко Ю.О., а не іншою особою. Наприклад, заяви по суті подавалися представником Казак Є.С. на підставі трудового договору, або інших договірних, благодійних відносин з позивачем, і виконання таких робіт Казак Є.С. не є професійною правничою допомогою та не підлягає відшкодуванню відповідно до ст.ст. 123, 126 ГПК України. Отже, на думку відповідача, для розгляду апеляційної скарги щодо додаткового рішення суду необхідно встановлення відносин між позивачем та представником позивача Казак Є.С., що потребує витребування судом певних доказів які мають значення для всебічного розгляду скарги та відсутні у відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частиною 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Відповідно до частин 1 статті 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Судова колегія звертає увагу на те, що питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу було предметом розгляду суду першої інстанції під час ухвалення додаткового рішення. Відповідач не був позбавлений процесуального права та об'єктивної можливості подати відповідне клопотання про витребування доказів щодо повноважень і статусу представника Казак Є.С. саме до суду першої інстанції, з метою спростування доводів позивача.

Натомість, заявляючи клопотання про витребування нових доказів на стадії апеляційного провадження, відповідач не навів жодних виняткових обставин та не надав жодних доказів неможливості подання такого клопотання під час розгляду справи в суді першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Відповідно до імперативних приписів процесуального закону, суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями збирати нові докази за відсутності обґрунтованих поважних причин їх неподання до суду першої інстанції, оскільки це порушує принцип інстанційності та рівності сторін.

За таких обставин, зважаючи на приписи статей 81, 269 ГПК України, клопотання відповідача про витребування доказів задоволенню не підлягає.

Суд зазначає, що враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглянута за правилами частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частино 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З урахуванням вищезазначених законодавчих положень, ухвала про відкриття апеляційного провадження та розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження вручена сторонам у справі в електронному кабінеті системи "Електронний Суд" 16.12.2025.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та розгляд справи в порядку, передбаченому частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України.

Заперечень проти розгляду апеляційної скарги в даному порядку від сторін не надійшло.

Відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Дослідивши матеріали справи, а також доводи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.

Як встановлено апеляційним господарським судом, в провадженні Господарського суду Донецької області перебувала справа №905/1026/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення збитків за незбереження перевезеного вантажу у розмірі 70 281,48 грн.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 16.09.2019 у справі №905/1026/19 позовні вимоги було задоволено частково, стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» 63 446,63 грн вартість нестачі вугілля та витрати по сплаті судового збору у сумі 1734,27 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з доведеності матеріалами справи факту нестачі вантажу, однак неправильного розрахунку вартості 1 тони відвантаженого вугілля згідно накладної №53386587 (досильна №53414744).

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» задоволено частково, рішення суду першої інстанції від 16.09.2019 скасовано в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 6 834,85 грн вартості нестачі вугілля. Прийнято в цій частині нове рішення, яким позов задоволено, стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» вартість нестачі вугілля у розмірі 6 834,85 грн, в іншій частині рішення залишено без змін. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у сумі 1 921,00грн, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 2 881,50 грн.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

21.01.2020 Господарським судом Донецької області на виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2020 у справі №905/1026/19 видано відповідний наказ.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень України, відомості якого є офіційними та загальнодоступними, Господарський суд Донецької області ухвалою від 08.12.2021 відкрив провадження у справі № 905/1977/21 про банкрутство ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля», постановою від 12.10.2022 ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

11.09.2023 відбувся електронний аукціон з продажу прав вимоги дебіторської заборгованості по 25 боржникам на суму 1 325 208,72 грн., яка підтверджується даними бухгалтерського обліку.

Відповідно до протоколу про проведення аукціону №BRD001-UA-20230831-52029 від 11.09.2023 переможцем аукціону визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС», зі ставкою 7 951,25 грн.

Відповідно до протоколу про проведення аукціону №BRD001-UA-20230831-52029 від 11.09.2023 сума залишку від ціни продажу лота, яка підлягає сплаті переможцем електронного аукціону (за вирахуванням залишку сплаченого гарантійного внеску): 0,00 грн.

Інформаційне повідомлення про зарахування коштів №18/09/202311573 від 18.09.2023 підтверджує перерахування Товариством з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» гарантiйного внеску на суму 7 951,25 грн, призначення платежу: перерахування гарантійного внеску учасника Товариство з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС», ЄДРПОУ 43556600, BRD001-UA-20230831-52029. Згідно постанови КМУ №865 від 02.10.2019 п.89. Без ПДВ.

19.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» було підписано акт про придбання майна на аукціоні.

Відповідно до пункту 2 акта про придбання майна на аукціоні на момент підписання цього акту покупець сплатив продавцю ціну продажу майна, а саме 7 951,25 грн. (сім тисяч дев'ятсот п'ятдесят одна гривня 25 коп.).

Сторони не мають одна до одної ніяких претензій, покупцю передані майно, а також всі документи. (пункт 6 акта про придбання майна на аукціоні).

19.09.2023 між ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» та ТОВ «СКС ТРАНС» було укладено договір про відступлення права вимоги (надалі - «договір»).

Пунктом 1.2. договору передбачено, що за цим договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржників виконання всіх зобов'язань за основним зобов'язанням.

Також, за цим договором новий кредитор має право замість первісного кредитора звертатися в досудовому, позасудовому та судовому порядку з вимогою виконання боржниками вищезазначеного грошового зобов'язання та інші права, які відповідно до законодавства України належать кредитору у зобов'язанні за основним зобов'язанням (пункт 1.3. договору).

Новий кредитор підтверджує, що в момент підписання цього договору первісний кредитор передає, а новий кредитор отримує документи на підтвердження права вимоги (пункт 3.1. договору).

З моменту підписання сторонами цього договору до нового кредитора переходить право вимоги первісного кредитора за основним зобов'язанням в повному обсязі, а первісний кредитор втрачає зазначені права вимоги повністю. Моментом переходу права вимоги первісного кредитора за основним зобов'язанням до нового кредитора є момент підписання цього договору (пункт 3.2. договору).

Пунктом 3.4. договору закріплює, що первісний кредитор засвідчує, що до початку електронного аукціону №BRD001-UA-20230831-52029 від 11.09.2023 основне зобов'язання боржниками виконане не було.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 28.10.2024 вирішено передати матеріали справи №905/1026/19 та матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» від 15.10.2024 про заміну сторони та видачу дубліката виконавчого документу у справі №905/1026/19 до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа №905/1977/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК «Добропіллявугілля» (код ЄДРПОУ 37014600).

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 26.11.2024 замінено стягувача у наказі Господарського суду Донецької області від 21.01.2020, який виданий на виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2020, а саме з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» м. Дніпро (код ЄДРПОУ 43556600). Вирішено видати дублікат наказу від 21.01.2020 у справі №905/1026/19.

Разом з цим, 26.11.2024 на виконання рішення Господарського суду Донецької області від 16.09.2019 по справі №905/1026/19 видано наказ про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» 63446 грн. 63 коп. вартості нестачі вугілля та витрати по сплаті судового збору у сумі 1734 грн. 27 коп.

31.12.2024 Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональногої філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2020 сплатило позивачу заборгованість у розмірі 11637,35грн, з яких 6834,85 грн основна заборгованість (вартість нестачі вугілля), витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у сумі 1921,00 грн, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 2881,50 грн, що підтверджується копією наявної в матеріалах справи платіжної інструкції №1005255 від 31.12.2024.

Ухвалою Господарського суду Донецької від 11.02.2025 замінено стягувача у судовому наказі від 26.11.2024, який виданий на виконання рішення Господарського суду Донецької області від 16.09.2019, а саме з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» (позивач) в частині стягнення 63446,63грн вартості нестачі вугілля.

21.02.2025 Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на виконання рішення Господарського суду Донецької області від 16.09.2019 сплатило позивачу суму заборгованості у розмірі 63446,63 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №136869 від 21.02.2025.

Посилаючись на прострочення виконання зобов'язання, що слугувало підставою для нарахування відповідачу на підставі статті 625 Цивільного кодексу України трьох відсотків річних та інфляційних втрат, позивач звернувся із відповідним позовом до Господарського суду Донецької області. Розрахунок річних та інфляційних втрат, за переконанням позивача, слід проводити за період з дня набрання законної сили постанови Східного апеляційного господарського суду по справі №905/1026/19 по дату фактичного виконання відповідачем судового рішення.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 14.11.2025 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 3% річних у розмірі 10 761,51 грн та інфляційних втрат у розмірі 51 420,88 грн - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що нормами спеціального законодавства, в тому числі транспортного, врегульовано питання відповідальності залізниці, а саме встановлено обмежену матеріальну відповідальність перевізника в разі втрати або нестачі вантажу, яка обмежується розміром дійсної вартості втраченого або частково втраченого вантажу. Оскільки частиною 2 статті 9 ЦК України визначено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання, то за наявності норм спеціального законодавства, яким врегульовані майнові відносини відповідальності по договору перевезення, норми загального права, в тому числі статті 625 ЦК України, не застосовуються.

Місцевий господарський суд встановив, що заявлені до стягнення інфляційні втрати та 3% річних не підлягають стягненню з відповідача, оскільки нараховані понад встановлені чинним законодавством граничні межі відповідальності перевізника та не є фактично понесеними збитками позивача.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що судове рішення не породжує грошове зобов'язання й не змінює правовідносини сторін, отже ухвалення судового рішення щодо стягнення вартості нестачі вугілля за договором перевезення не свідчить про заміну зобов'язання за договором новим зобов'язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин.

Враховуючи викладене та в силу приписів частини 1 статті 514 ЦК України (згідно з якою до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав), місцевий господарський суд дійшов висновку, що оскільки відповідно до законодавства первісному кредитору права щодо стягнення з залізниці коштів за статтею 625 ЦК України не належали, позивач як новий кредитор їх не набув.

Щодо заявлених відповідачем клопотань про застосування до заявлених позовних вимог строк позовної давності, місцевий господарський суд вказав, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, суд дійшов висновку про те, що строк позовної давності має застосовуватись у разі наявності у позивача права на задоволення позову, а якщо немає підстав задовольняти позовні вимоги по суті, виходячи з норм матеріального права, то і строк позовної давності застосуванню не підлягає.

З огляду на те, що місцевий господарський суд відмовив в задоволенні позову, клопотання відповідача про зменшення суми 3% річних до 0.01 грн судом не розглядалось.

Надаючи правову оцінку вищенаведеним обставинам, колегія суддів зазначає про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду (частина п'ята статті 11 Цивільного кодексу України). Тобто на підставі рішення суду цивільні права та обов'язки можуть виникати лише в конкретних випадках, визначених актами цивільного законодавства. Водночас, за загальним правилом, цивільні права та обов'язки виникають з юридичних фактів, найпоширенішими з яких є правочини.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом статті 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина 3 статті 512 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Воно відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Колегія суддів зазначає, що частиною 1 статті 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, в якому виникло таке зобов'язання.

Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) таке зобов'язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.

Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов'язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, в якому виникло таке зобов'язання. Наведені правила є універсальними.

Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права та може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни.

Так, згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 3 статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.

Таким чином, на підставі договору про відступлення права вимоги від 19.09.2023 та акту про придбання майна на аукціоні від 19.09.2023 відбулась заміна сторони в зобов'язанні, заборгованість за яким стягнута на підставі рішення господарського суду Донецької області від 16.09.2019 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2020 у справі №905/1026/19, а саме ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» змінено його правонаступником - ТОВ «СКС ТРАНС».

Колегія суддів зазначає, що цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати від боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу частин 2, 3 статті 11 ЦК України може виникати на підставі не лише договорів й інших правочинів, а і завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі та інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

За змістом статей 524, 533-535 та 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.

Грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц).

Таким чином, внаслідок виявленої під час залізничного перевезення нестачі вугілля, у відповідача виникло саме грошове зобов'язання з відшкодування вартості втраченого вантажу, що і підтверджено рішеннями суду у справі №905/1026/19.

У даній справі договірні правовідносини між сторонами після порушення відповідачем своїх обов'язків трансформувалися в правовідносини, пов'язані зі стягненням грошових коштів на підставі судового рішення.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів виконано несвоєчасно, за загальним правилом кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач станом на момент укладення договору про відступлення прав вимоги добровільно не відшкодував ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» суму збитків у зв'язку із втратою вантажу, яка була предметом стягнення в справі №905/1026/19, не виконав відповідне рішення суду про стягнення такої суми збитків.

Лише 31.12.2024 АТ «Укрзалізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» виконало постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2020 та сплатило 11 637,35 грн, з яких 6 834,85 грн - основний борг, 1 921,00 грн - судовий збір за подання позову, 2 881,50 грн - судовий збір за подання апеляційної скарги (платіжна інструкція №1005255 від 31.12.2024).

В подальшому, 21.02.2025 АТ «Укрзалізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» на виконання рішення Господарського суду Донецької області від 16.09.2019 сплатило 63 446,63 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №136869 від 21.02.2025.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, стосовно тривалої бездіяльності позивача (стягувача) щодо виконання рішення суду по справі №905/1026/19 на думку колегії суддів, є неспроможними та необґрунтованими.

По-перше, як вже раніше було зазначено, ухвалою Господарського суду Донецької області від 26.11.2024 замінено стягувача у наказі Господарського суду Донецької області від 21.01.2020, який виданий на виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2020, а саме з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» м. Дніпро (код ЄДРПОУ 43556600). Вирішено видати дублікат наказу від 21.01.2020 у справі №905/1026/19.

Разом з цим, 26.11.2024 на виконання рішення Господарського суду Донецької області від 16.09.2019 по справі №905/1026/19 видано наказ про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» 63 446 грн. 63 коп. вартості нестачі вугілля та витрати по сплаті судового збору у сумі 1 734 грн. 27 коп.

Також ухвалою Господарського суду Донецької від 11.02.2025 замінено стягувача у судовому наказі від 26.11.2024, який виданий на виконання рішення Господарського суду Донецької області від 16.09.2019, а саме з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» (позивач) в частині стягнення 63446,63грн вартості нестачі вугілля.

Відповідні ухвали оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень України, відомості якого є офіційними та загальнодоступними.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Приписами частини 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» регламентовано, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Згідно з частиною 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

За змістом статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Так, з обставин даної справи вбачається, що саме у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем рішення господарського суду Донецької області від 16.09.2019 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2020 у справі №905/1026/25 позивач звернувся до суду із даною позовною заявою, в якій нарахував за період з 09.01.2020 по 20.02.2025 інфляційні втрати в сумі 51 420,88 грн та 3% річних у сумі 10 761, 51 грн.

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, у кредитора згідно із частиною 2 статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №657/1024/16-ц зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що у позивача згідно із частиною 2 статті 625 ЦК України є право вимоги до відповідача щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Щодо клопотань відповідача про застосування до позовних вимог строку позовної давності колегія суддів зазначає про таке.

Як зазначав позивач у позові та вбачається з наданого розрахунку, нарахування 3% річних та інфляційних втрат у даній справі позивачем здійснено за період з 09.01.2020 по 20.02.2025. В свою чергу у відзиві на позов відповідач стверджував, що строк стягнення інфляційних втрат та 3% річних має складати з 28.02.2022 (три роки до дати подання позову) по 20.02.2025 (останній день нарахування). В подальшому, відповідач подав до суду заяву про застосування позовної давності до позовних вимог, вказавши, що додаткові нарахування, а саме нарахування інфляційних втрат та 3% річних мають поділяти долю основного зобов'язання. З урахуванням того, що позовна давність для позовів до залізниць встановлена, зокрема, статтею 136 Статуту залізниць України, якою передбачено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог статті 134 цього Статуту, відповідач дійшов висновку, що строк позовної давності за додатковою вимогою також не може перевищувати скорочений строк позовної давності. Тому строк стягнення інфляційних втрат та 3% річних не може перевищувати 15 місяців, які передували подачі позовної заяви, в даному випадку - з 28.08.2023 по 28.02.2025 (з урахуванням повної оплати - по 20.02.2025).

Колегія суддів не погоджується з такими твердженням відповідача, виходячи з такого. Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 Цивільного кодексу України). Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв'язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю в три роки. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Таким чином, з огляду на вище наведені правові висновки, право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

При цьому, стосовно доводів відповідача про те, що в даній справі має застосовуватись скорочений строк позовної давності в 6 місяців, то колегія суддів зазначає, що предметом даного спору не є вимога до залізниці як до перевізника, предметом спору є вимога про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань щодо сплати збитків за втрату вантажу, які стягнуті рішенням суду, а тому скорочений строк позовної давності в даному випадку не застосовується. При цьому висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, на які посилається відповідач, є не релевантними до обставин цієї справи, оскільки у вказаній справі надавався правовий висновок щодо визначення юрисдикції суду під час розгляду вказаної справи, за результатами розгляду вказаної справи Велика Палата дійшла висновку, що спір щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних має розглядатись судом тієї юрисдикції, що і спір щодо стягнення основної суми заборгованості.

Отже, колегія суддів зазначає, що право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і 3% річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

Водночас, Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин. Під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу. Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року №3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон №3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон №3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився. Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено на підставі Закону № 4434-IX від 14.05.2025, який набрав чинності 04.09.2025.

Таким чином, в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився до 04.09.2025. Подібні правові висновки висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24.

Як встановлено колегією суддів, заявлені до стягнення суми процентів річних та інфляційних втрат нараховані позивачем за період з 09.01.2020 по 20.02.2025. Враховуючи положення законодавства щодо продовження та зупинення строків позовної давності, оскільки період який заявлений позивачем відповідає вимогам законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про застосування позовної давності.

Колегія суддів перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення виконання грошового зобов'язання встановила, що вони здійснені відповідно до вимог чинного законодавства, є арифметично правильними, обґрунтованими та відповідають фактичним обставинам справи.

Що стосується клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних до 0,01 грн, колегія суддів зазначає, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24, де остання виснувала, що саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних. Таким чином, розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що клопотання відповідача про зменшення розміру 3 % річних є безпідставним та не підлягає задоволенню.

Також, судова колегія виснує, що є безпідставними посилання відповідача на збагачення позивача з урахуванням того, що заявлена сума не є співмірною щодо ціни, за яку придбана вимога, оскільки якщо право вимоги відступається за плату, то сторони договору купівлі-продажу відповідно до ч. 3 ст. 656, 627 ЦК України можуть на власний розсуд визначити ціну продажу цього права. Чинне законодавство не містить заборони на встановлення ціни права грошової вимоги, що відступається за договору купівлі-продажу, у розмірі меншому, ніж номінальний розмір таких вимог. Крім того, визначення сторонами договору купівлі-продажу права вимоги ціни її продажу ніяким чином не впливає на розмір відступленого права та на суму зобов'язань боржника, ціна відступлення права вимоги ніяким чином не впливає на здійснення нарахувань на суму грошового зобов'язання боржника за ст. 625 ЦК України або можливість здійснення таких нарахувань в меншому розмірі.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши встановлені у справі обставини, оцінивши досліджені докази в їх сукупності та взаємозв'язку за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, не застосував положення статті 625 ЦК України, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.

Щодо додаткового рішення Господарського суду Донецької області 01.12.2025 колегія суддів зазначає про таке.

Додаткове рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що в матеріалах справи відсутні докази надання адвокатом Біжко Ю.О. та/або будь-яким іншим повноважним представником Адвокатського бюро «Юлії Біжко» послуг з правничої допомоги ТОВ «СКС ТРАНС» за договором №01 від 28.02.2025.

Суд першої інстанції встановив, що умовами вказаного договору передбачено надання послуг виключно адвокатом Біжко Ю.О., проте всі документи з боку позивача у справі №905/216/25 (позовна заява, відповідь на відзив, додаткові пояснення) підписані та подані через підсистему «Електронний суд» особою Казак Є.С. за довіреністю. У матеріалах справи та відомостях Єдиного реєстру адвокатів України відсутні докази того, що Казак Є.С. має статус адвоката або перебуває у трудових відносинах з Адвокатським бюро, а право залучати третіх осіб договором не передбачено.

Крім того, місцевий господарський суд вказав, що рішенням Господарського суду Донецької області від 14.11.2025 повністю відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ «СКС ТРАНС». Отже, відповідно до приписів пункту 2 частини 1, пункту 2 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України суд інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Колегія суддів зазначає, що додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.12.2021 у справі №925/81/21, від 09.02.2022 у справі №910/17345/20, від 15.02.2023 у cправі №911/956/17(361/6664/20), від 07.03.2023 у cправі №922/3289/21.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення Господарського суду Донецької області від 14.11.2025, то додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 01.12.2025 також втрачає силу та підлягає скасуванню.

Згідно з частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За наведених обставин, колегія суддів переходить до розгляду заяви ТОВ «СКС ТРАНС» про ухвалення додаткового рішення по суті та оцінки наведених сторонами доводів і заперечень щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 3 статі 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

19.11.2025 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «СКС ТРАНС» до Господарського суду Донецької області надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00грн.

21.11.2025 через підсистему «Електронний суд» від Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства "Українська залізниця" до суду першої інстанції надійшли заперечення (вх.№01-48/20891/25 від 21.11.2025) на заяву про ухвалення додаткового рішення, в яких заперечує проти задоволення вказаної заяви в повному обсязі з наступних підстав: рішенням Господарського суду Донецької області від 14.11.2025 відмовлено в повному обсязі у задоволенні позовних вимог у зв'язку з чим судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на позивача; в матеріалах справи відсутні докази надання адвокатом Біжко Ю.О та/або будь яким іншим повноважним представником Адвокатського бюро «Юлії Біжко» послуг з правничої допомоги ТОВ «СКС ТРАНС» за договором №01 від 28.02.2025 у справі №905/216/25.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи, до яких належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1-3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України докази розміру судових витрат подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У позовній заяві Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС Транс» викладено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно з яким позивач поніс і очікує понести у зв'язку з розглядом справи витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн.

Позивач вказував, що докази понесення судових витрат на отримання правничої допомоги будуть надані протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.

З матеріалів справи вбачається, що рішення Господарського суду Донецької області було ухвалене 14.11.2025. Заяву про ухвалення додаткового рішення було подано позивачем 19.11.2025, тобто в межах строку, передбаченого частиною 8 статті 129 Господарського кодексу України.

Зі змісту заяви про ухвалення додаткового рішення зазначено, що загальний розмір понесених ТОВ «СКС ТРАНС» витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, становить 15 000 грн.

Відповідно до статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень статей 1, 26, 27, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, за яким, зокрема, клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги до матеріалів справи надані копії: Договору про надання професійної правничої допомоги №01 від 28.02.2025, Додатку №1 та Додатку №2 до Договору про надання професійної правничої допомоги №01 від 28.02.2025, Акту №01 від 19.11.2025 здачі-приймання до Договору про надання професійної правничої допомоги №01 від 28.02.2025, Рахунку на оплату №01 від 19.11.2025.

Відповідно до умов Договору про надання професійної правничої допомоги №01 від 28.02.2025 (надалі - Договір), укладеного між Адвокатським бюро «Юлії Біжко» (надалі - Адвокатське бюро, Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» (надалі - Замовник), Адвокатське бюро зобов'язується надати Замовнику професійну правничу допомогу (надалі - Послуги) у формі захисту прав та інтересів Замовника щодо стягнення заборгованості на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» інфляційних втрат та 3% річних внаслідок невиконання рішення господарського суду Донецької області від 16.09.20219 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2020 по справі №905/1026/19, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» до Публічного Акціонерного товариства «Українська Залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» про стягнення 70 281,48 грн основної заборгованості та судового збору у розмірі 4 802,50 грн., право вимоги за яким набуто Товариством з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС».

Відповідно до п. 2.2 Договору умови надання Послуг визначаються у Додатку №1 до цього Договору.

За умовами п. 3.1 та п. 3.2 Договору послуги надаються Адвокатським бюро Замовнику в усній або в письмовій формі, а також шляхом вчинення юридично значимих дій передбачених законодавством України. Під час передачі результатів Послуг Сторони складають у двох екземплярах Акт здачі - прийняття наданих юридичних послуг по одному екземпляру для кожної зі Сторін.

Згідно з п. 4.1 Договору Адвокатське бюро зобов'язується вчиняти усі необхідні дії для надання адвокатських послуг (професійну правничу допомогу), передбачених цим Договором, а саме:

- аналіз наданих Замовником документів щодо правовідносин пов'язаних зі стягненням заборгованості на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС». з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» інфляційних втрат та 3% річних внаслідок невиконання рішення Господарського суду Донецької області від 16.09.2019 по справі №905/1026/19, з урахуванням постанови Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2020, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» до Публічного Акціонерного товариства «Українська Залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» про стягнення 70 281,48 грн. основної заборгованості та судового збору у розмірі 4802,50 грн., право вимоги за яким набуто Товариством з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС».

- консультування Замовника щодо вищезазначених правовідносин;

- підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства "Українська залізниця" інфляційних втрат та 3% річних внаслідок невиконання рішення Господарського суду Донецької області від 16.09.2019. по справі №905/1026/19, з урахуванням постанови Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2020, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» до Публічного Акціонерного товариства «Українська Залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» про стягнення 70 281,48 грн. основної заборгованості та судового збору у розмірі 4 802,50 грн., право вимоги за яким набуто Товариством з обмеженою відповідальністю "СКС Транс", за для подання Замовником позовної заяви до суду;

- складання інших процесуальних документів (за потреби).

Пунктом 5.1.1 Договору сторони погодили, що Адвокатське бюро має право на отримання від Замовника гонорару (винагороди) за надані відповідно до цього Договору Послуги, передбачені предметом цього Договору.

Замовник зобов'язується своєчасно приймати надані Послуги та сплачувати за них обумовлений цим Договором гонорар (винагороду) (п. 6.1.1 Договору).

Відповідно до п. 8.1 Договору за Послуги, що надаються відповідно до цього Договору, Замовник зобов'язується сплачувати Адвокатському бюро гонорар (винагороду).

Сума гонорару (винагороди) за Послуги, що надаються Адвокатським бюро, та порядок проведення розрахунків між Сторонами визначається Додатком №2 до цього Договору (п. 8.2 Договору).

На визначення розміру гонорару (винагороди) Адвокатського бюро впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання адвокатських послуг (правової допомоги) (п. 8.3 Договору).

Згідно з п. 8.4 Договору факт надання Послуг підтверджується Актом здачі - прийняття наданих послуг, який підписуються Сторонами та є разом з наданим Адвокатським бюро рахунком - підставою для перерахування суми гонорару (винагороди).

Цей Договір набирає чинності з дати підписання, яку зазначено на початку тексту цього Договору, і зберігає чинність до виконання зобов'язань за ним (п. 9.1 Договору).

До вказаного Договору сторонами підписано Додаток №1 від 28.02.2025, яким погодили, що професійна правнича допомога за договором про надання професійної правничої допомоги №01 від 28.02.2025 буде надаватись адвокатом Біжко Юлією Олександрівною (Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю видане Радою адвокатів Дніпропетровської області 23.11.2018 за №3976 на підставі Рішення ради адвокатів Дніпропетровської області від 20.11.2018), для чого адвокату Біжко Юлії Олександрівні Замовником надається право: подавати та підписувати від імені Замовника заяви, запити, позовні заяви, апеляційні та касаційні скарги, тощо; знайомитись з матеріалами справи, робити з них копії, фотокопії, прослуховувати фіксацію судового процесу, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності або неповноти; одержувати копії рішень, постанов та ухвал суду, судових наказів та виконавчих листів; одержувати необхідні довідки, акти, постанови, листи, поштову кореспонденцію тощо; бути представником в органах прокуратури, служби безпеки України, в органах поліції; бути представником в судах, господарських судах, адміністративних судах, судах, апеляційних судах, Касаційному господарському суді у складі Верховного суду України, Касаційному цивільному суді у складі Верховного суду України, Касаційному адміністративному суді у складі Верховного суду України, Верховному суді, а також в судах по адміністративним, цивільним та кримінальним справам, кримінальним провадженням, з правами, якими наділений законом позивач, відповідач, заявник, треті особи, потерпілі особі, з правом пред'явлення позову, змінювати предмет і підставу позову, з правом брати участь у судових засіданнях, з правом повної або часткової відмови від позовних вимог, в тому числі з правом закінчення справи мировою угодою, з правом визнавати повністю та/або частково позовні вимоги, укладати мирові угоди тощо та з правом на оскарження рішення суду; подавати та підписувати від імені Замовника необхідні заяви (позовні тощо) й скарги (апеляційні, касаційні), інші заяви, довідки, клопотання, відгуки, пояснення, запити, мирові угоди, інші документи; бути представником Замовника у відділах державної виконавчої служби, приватних виконавців для чого йому надається право пред'являти виконавчі листи та судові накази до виконання, знайомитись з матеріалами виконавчих проваджень, тощо сплачувати державне мито, судовий збір або будь-які інші платежі.

Також сторонами підписано Додаток №2 до Договору, в якому погодили, що Замовник зобов'язується сплатити Адвокатському бюро гонорар (винагороду). Гонорар (винагорода) Адвокатського бюро за надану професійну правничу допомогу за Договором про надання професійної правничої допомоги №01 від 28.02.2025р. є фіксованим та складає 15000,00 грн. Гонорар (винагорода) Адвокатського бюро оплачується частинами, а саме: 5000,00 грн. оплачується Замовником протягом 30 днів з дня ухвалення рішення суду, 10000,00 грн. протягом 30 днів з дня набрання чинності рішення суд.

На виконання умов Договору сторонами було складено і підписано Акт №01 від 19.11.2025 здачі-приймання до Договору про надання професійної правничої допомоги №01 від 27.08.2025, відповідно до якого Адвокатське бюро надало, а Замовник прийняв професійну правничу допомогу у вигляді:

- аналіз наданих Замовником документів щодо правовідносин пов'язаних зі стягненням заборгованості на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» інфляційних втрат та 3% річних внаслідок невиконання рішення Господарського суду Донецької області від 16.09.2019. по справі №905/1026/19, з урахуванням постанови Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2020, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» до Публічного Акціонерного товариства «Українська Залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» про стягнення 70 281,48 грн. основної заборгованості та судового збору у розмірі 4802,50 грн., право вимоги за яким набуто Товариством з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС».

- консультування Замовника щодо вищезазначених правовідносин;

- підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» інфляційних втрат та 3% річних внаслідок невиконання рішення Господарського суду Донецької області від 16.09.2019 по справі №905/1026/19, з урахуванням постанови Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2020, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» до Публічного Акціонерного товариства «Українська Залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» про стягнення 70 281, 48 грн. основної заборгованості та судового збору у розмірі 4802,50 грн., право вимоги за яким набуто Товариством з обмеженою відповідальністю "СКС Транс", за для подання Замовником позовної заяви до суду;

- аналіз відзиву на позовну заяву по справі №905/216/25;

- складання відповіді на відзив по справі №905/216/25 задля подання Замовником до суду;

- аналіз заперечень на відповідь на відзив №905/216/25;

- складання додаткових пояснень по справі №905/216/25 задля подання Замовником до суду.

Відповідно до п. 2 вказаного Акту професійна правнича допомога згідно даного Акту надана Адвокатським бюро вчасно, у повному обсязі та з дотриманням інших умов Договору.

Пунктом 3 вказаного Акту сторони погодили, що вартість наданих адвокатських послуг складає 15 000, 00 грн.

Також до матеріалів справи надано Рахунок на оплату № 01 від 19.11.2025 винагороди (гонорару) відповідно до Договору про надання професійної правничої допомоги №01 від 28.02.2025р. в сумі 15 000,00 грн.

Згідно з частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Верховний Суд, застосовуючи частину шосту статті 126 Господарського процесуального кодексу України, неодноразово зазначав, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15; від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.

Як вже вказувалась вище, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123-130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд акцентує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

Також суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом (аналогічний висновок викладено в додатковій постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №925/1545/20).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України суд сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.

Проаналізувавши подані позивачем докази на понесення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає, що за своєю правовою природою справа № 905/216/25 є справою незначної складності, яка в силу статті 12 Господарського процесуального кодексу України є малозначною, розглядалась в порядку спрощеного провадження без виклику сторін. Спір виник у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем рішення суду, за яким було стягнено збитки, на суму яких позивач нарахував 3 % річних та інфляційні втрати та заявив їх до стягнення у даній справі, обсяг матеріалів справи є невеликим, розрахунок нарахувань не є складним, заявлена сума до стягнення складає 62 182, 39грн, а тому дана позовна заява не є складною та підготовка її не вимагала надмірного обсягу юридичної і технічної роботи.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15 000,00 грн становить майже 25% від загальної ціни позову. Враховуючи, що спірні правовідносини є типовими, регулюються сталою та передбачуваною судовою практикою Верховного Суду (зокрема, щодо застосування приписів статті 625 Цивільного кодексу України до правовідносин, що виникають з факту невиконання судового рішення), підготовка процесуальних документів у цій справі не вимагала від адвоката значних затрат часу на вивчення нових джерел права, пошук релевантних правових позицій чи формування нестандартної правової аргументації.

Суд враховує, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Водночас не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123-130 ГПК України встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18, від 08.04.2020 у справі №922/2685/19, від 24.06.2025 у справі №914/3625/23 тощо.

Суд апеляційної інстанції не заперечує право адвоката та його довірителя на відповідну оцінку вартості та необхідності наданих послуг (зокрема, вказану в Акті виконаних робіт), але оцінює обставини справи з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону у справі (позивача).

Отже, з підстав, наведених вище, заявлений представником ТОВ «СКС ТРАНС» розмір витрат на професійну правничу допомогу, на думку апеляційного господарського суду, не узгоджується з вищенаведеними вимогами щодо розумності, необхідності та співмірності відповідних витрат.

Зазначене є підставою для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з іншої сторони. Відповідний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №550/936/18.

Водночас, відповідач заперечував проти задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення, зокрема з підстав того, що в матеріалах справи відсутні докази надання адвокатом Біжко Ю.О. та/або будь яким іншим повноважним представником Адвокатського бюро «Юлії Біжко» послуг з правничої допомоги ТОВ «СКС ТРАНС» за договором №01 від 28.02.2025 у справі №905/216/25.

Колегія суддів зазначає, що факт надання професійної правничої допомоги підтверджується підписаним позивачем та адвокатським бюро «Юлії Біжко» актом здачі-приймання до Договору про надання професійної правничої допомоги №01 від 28.02.2025. Відповідно до переліку видів наданої правничої допомоги, зазначеної у вказаному акті, адвокатське бюро надало такі послуги як аналіз документів, що стосуються спірних правовідносин, консультування позивача, підготовка позовної заяви для подання позивачем до суду, аналіз відзиву, складання відповіді на відзив для подання позивачем до суду, аналіз заперечень, складання додаткових пояснень. З наведено переліку вбачається, що адвокатське бюро здійснювало підготовку заяв по суті справи для позивача. Подання таких заяв по суті справи адвокатським бюро до суду не включено в такий перелік, та фактично і не здійснювалось. Позивач самостійно через уповноважену особу Казак Є.С. подавав до суду заяви по суті справи. Подання позивачем підготованих адвокатським бюро заяв по суті справи до суду не спростовує факту підготовки таких заяв адвокатським бюро та факту отримання позивачем професійної правничої допомоги.

Подібний правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, Верховного Суду від 28.12.2019 у справі №924/122/19.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про те, що правова допомога, передбачена договором, дійсно була надана, і факт її надання підтверджено належними доказами. З огляду на що, заява ТОВ «СКС ТРАНС» підлягає частковому задоволенню.

Таким чином, виходячи з критеріїв співмірності, необхідності та обґрунтованості витрат на правову допомогу, а також дотримання балансу інтересів обох сторін, колегія суддів зазначає, що розумним розміром витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, що підлягають стягненню з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» є 10 000,00 грн.

Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В силу дії частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Враховуючи наведені вище висновки, колегія суддів зазначає, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» слід задовольнити частково, рішення Господарського суду Донецької області від 14.11.2025 у справі №905/216/25 скасувати повністю, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити; стягнути з Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» інфляційні втрати у сумі 51 420,88 грн, 3% річних у сумі 10 761,51 грн, судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2422, 40 грн.

Додаткове рішення господарського суду Донецької області від 01.12.2025 у справі №905/216/25 також підлягає скасуванню, із прийняттям рішення про часткове задоволення заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» про ухвалення додаткового рішення.

Згідно з частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд керується положеннями статей 123,129 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із задоволенням позову витрати позивача за подання до суду позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

За змістом пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Так, при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст. 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії, 1987 рік, Хосце проти Нідерландів, 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини, 1981 рік; Бочан проти України, 2007 рік).

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Крім того, 24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 02.08.2026 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 28.04.2026 №4857-ІХ).

Відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, враховуючи обставини введення в Україні воєнного стану, поточну ситуацію що склалася в місті Харкові та Харківській області, з огляду на об'єктивні причини неможливості проведення судового засідання у строк встановлений в частині 2 статті 221 ГПК України, задля збереження безпеки учасників судового процесу та працівників суду, а також з метою реалізації учасниками справи процесуальних прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, суд застосував принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до практики Європейського суду з прав людини.

Керуючись статтями 269, 270, 271, п.2 ч.1 ст.275, п. 4 ст. 277, 282, 284, 328 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Донецької області від 14.11.2025 у справі №905/216/25 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» (84400, Донецька область, м. Лиман, вул. Привокзальна, буд. 22, код 40150216) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» (49010, м. Дніпро, вул. Володі Дубініна, буд. 8, оф. 13, код ЄДРПОУ 43556600) інфляційні втрати у сумі 51 420,88 грн, 3% річних у сумі 10 761,51 грн, судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 422, 40 грн

Додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 01.12.2025 у справі №905/216/25 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким задовольнити частково заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» про ухвалення додаткового рішення.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» (84400, Донецька область, м. Лиман, вул. Привокзальна, буд. 22, код ЄДРПОУ 40150216) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» (49010, м. Дніпро, вул. Володі Дубініна, буд. 8, оф. 13, код ЄДРПОУ 43556600) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000, 00 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» (84400, Донецька область, м. Лиман, вул. Привокзальна, буд. 22, код 40150216) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» (49010, м. Дніпро, вул. Володі Дубініна, буд. 8,оф. 13, код ЄДРПОУ 43556600) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 15.05.2026.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя О.І. Склярук

Суддя В.С. Хачатрян