06 травня 2026 року м. Харків Справа № 922/2615/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Стойка О.В., суддя Істоміна О.А. , суддя Попков Д.О.
за участю секретаря судового засідання Семченко Ю.О.,
та представників сторін
від позивача: Крукова Н.Ю.- представник;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут", м.Харків на ухвалу Господарського суду Харківської області від 07.04.2026 у справі № 922/2615/25
за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут", м. Харків
до Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області
про стягнення 21459384,75 грн.
У липні 2025 Приватне акціонерне товариство «Харківенергозбут» (далі- Позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Комунального підприємства «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області (далі- Відповідач) про стягнення 21459384,75 грн., з яких: заборгованість за спожиту електричну енергію у розмірі 21085459,31 грн. за період грудень 2024 р. - квітень 2025 р., 3% річних у сумі 144625,70 грн. за період з 01.04.2024 по 30.04.2025, інфляційні втрати у розмірі 229299, 74 грн. за період з лютого 2025 р. по квітень 2025 р.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.10.2025 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Також судом першої інстанції частково задоволено клопотання Відповідача та відстрочено виконання рішення суду строком на шість місяців - до 16.04.2026 р.
Означене судове рішення в частині надання Відповідачу відстрочки його виконання було оскаржено Позивачем в апеляційному порядку та залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2025.
Господарським судом Харківської області 24.12.2025 на виконання рішення Господарського суду Харківської області від 16.10.2025 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 по справі №922/2615/25 видано наказ.
До господарського суду Харківської області 26.03.2026 від Відповідача надійшла заява про відстрочення виконання рішення суду до 16.10.2026 р. або на інший строк, який суд при даних обставинах вважає за можливим задовольнити.
Означена заява мотивована віднесенням підприємства до критично важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період населених пунктів м. Лозова, Лозівського району Харківської області, суттєвим збільшенням заборгованості споживачів перед Відповідачем, важким фінансовим станом підприємства, наявністю збитків, спричинених постійними обстрілами інфраструктури Відповідача та відсутністю компенсації з боку держави за різницю у тарифах.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.04.2026 у справі №922/2615/25 клопотання Відповідача задоволено, відстрочено виконання рішення Господарського суду Харківської області від 16.10.2025 р. по справі №922/2615/25 до 16.10.2026 р.
Задовольняючи заяву Відповідача, суд першої інстанції визнав його доводи обґрунтованими, враховував незадовільний фінансовий стан Відповідача, існування надзвичайних обставин в країні через військову агресію РФ проти України, введенням у зв'язку з цим воєнного стану, специфічну діяльність стягувача та боржника, ступінь вини боржника у виникненні спору, а також заперечення стягувача проти відстрочення рішення суду.
Позивач, не погодившись з ухвалою суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив ухвалу господарського суду скасувати та відмовити у відстроченні виконання рішення суду.
Зокрема, скаржник вважав, що суд першої інстанції при розгляді даного питання дійшов помилкового висновку про задоволення заяви про відстрочення рішення суду, оскільки :
-повторне відстрочення виконання рішення суду не враховує балансу інтересів сторін, оскільки фінансовий стан Відповідача не змінився і рішення суду не виконане;
-судом першої інстанції не досліджено, що жодних нових підстав до відстрочення виконання рішення суду Відповідачем не наведено, що унеможливить взагалі виконання рішення суду;
-скрутне фінансове становище Відповідача, наявність у нього кредиторської заборгованості є результатом господарської діяльності Відповідача як самостійного суб'єкта господарювання, тому вказані ним обставини не є самостійними та достатніми підставами для беззаперечного відстрочення виконання рішення суду;
- Відповідачем не доведено наявності виняткових обставин, які дають можливість відстрочити боржнику виконання рішення суду та не надано доказів відсутності коштів та майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості, наявності реальної загрози банкрутства як виключних обставин для відстрочення виконання рішення;
- Відповідачем не надано до суду жодного доказу щодо його скрутного фінансового і майнового стану та фактичної неплатоспроможності, а саме: довідок щодо руху коштів на рахунках або їх відсутності;
-надання Відповідачу відстрочки виконання рішення є лише фактом уникнення відкриття виконавчого провадження та стягнення коштів за рішенням суду у примусовому порядку, що не було враховано судом першої інстанції;
-висновки апеляційного суду про повторне надання відстрочки виконання рішення мають допоміжний характер, однак не замінюють висновки Верховного Суду про неможливість повторного відстрочення виконання рішення суду.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 року відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою та призначено справу до розгляду на 06.05.2026р. о 11:45.
У відзиві на апеляційну скаргу Відповідач вважав доводи апеляційної скарги не обґрунтованими та погоджувався з висновками суду першої інстанції про задоволення його заяви про відстрочення виконання рішення, оскільки судом було детально досліджено та враховано виключні обставини, які негативно відобразились на діяльності Відповідача.
Відстрочення виконання рішення суду у даному випадку є необхідним, оскільки негайне виконання рішення суду у даній справі може призвести до неможливості нормального функціонування підприємства Відповідача, що в остаточному підсумку приведе до неможливості надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води.
Погашення заборгованості на сьогодні можливо тільки за рахунок компенсацій (субвенцій) з Державного бюджету на погашення різниці у тарифах, які повинні бути виділені державою згідно зі статтею 3 Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування», у зв'язку з чим проблема по погашенню заборгованості перед Позивачем може бути вирішена шляхом законодавчих змін протягом 2025-2026 років.
В судовому засіданні апеляційної інстанції 06.05.2026року представник Позивача просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та підтримав доводи апеляційної скарги.
Відповідач надіслав клопотання про відкладення розгляд справи через неможливість явки представника у зв'язку із зайнятістю у іншому судовому засіданні.
Ухвалою судової колегії, занесеної до протоколу судового засідання причини неявки представника Відповідача визнано неповажними, оскільки будь-яких доказів поважності причин неявки не надано, в задоволенні клопотання відмовлено.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, дискреційні повноваження суду апеляційної інстанції щодо обсягів перегляду справ обмежуються доводами та вимогами апеляційної скарги. Виключення з цього правила можливе лише у разі, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України).
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України обов'язковість рішень суду відноситься до основних засад судочинства.
Частиною 1 ст. 239 ГПК України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Згідно до вимог ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
У відповідності до ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.
Положеннями ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини допускає, що затримки у виконанні рішення можуть бути обґрунтовані за окремих обставин, проте державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів як на вибачення за невиплату боргу за рішенням, а затримки не можуть бути такими, що зводять нанівець право, що захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (§24 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бакай та інші проти України від 09.11.2004).
Одночасно держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення у справі Фуклев проти України). Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього апарату (рішення у справі ComiNgersoll S.A. проти Португалії).
Приписами ч.ч. 1-4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
При цьому, розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення (ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, в розумінні наведеної норми, відстрочка це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
Надання заявникові відстрочки або розстрочки виконання рішення є правом господарського суду, при цьому, закон не обмежує це право точним переліком господарських спорів або обставин, за яких суд має право надання відстрочки, проте визначальним фактором при наданні відстрочки є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення. При цьому, матеріальний стан визначено як обставину, яка також враховується судом, але стосовно саме фізичної, а не юридичної особи згідно приписів ст. 331 Господарського процесуального кодексу України.
Питання задоволення заяви сторони у справі про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.
Так, в обґрунтування поданої заяви Відповідач посилався на наступні обставини:
-під час дії в Україні воєнного стану Відповідач є критично важливим підприємством для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, тому як основною метою діяльності відповідача є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності підприємства та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Відповідача;
-Відповідач є єдиним джерелом теплопостачання в м. Лозова, Лозівський район та обслуговує понад 19 тисяч особових рахунків споживачів-фізичних осіб, 51 об'єктів бюджетної та соціальної сфери, до складу яких входять 11 медичних закладів, 18 шкільних закладів та 12 дитячих садків, які є бюджетними підприємствами та разом з населенням міста, мають постійну значну заборгованість за спожиту теплову енергію;
-наявності заборгованість споживачів перед Відповідачем станом на 01.03.2026 р. становить 230302758,00 грн., з них заборгованість населення - 201421931,00 грн., оскільки населення є головним споживачем теплової енергії, що виробляється КП «Теплоенерго»;
- місце розташування підприємства Відповідача на території бойових дій призвело до міграції населення та його виїзду з території Лозівської міської територіальної громади та передмістя, що вплинуло на розрахунки за отриману теплову енергію отриману у період опалювальних сезонів 2022 - 2026 рік;
-наявності соціальних гарантій наданих державою без належних механізмів компенсації збитків відповідачу у зв'язку з чим відбулось значне втручання у господарську діяльність за допомогою різних норм права, які зобов'язують Відповідача надавати теплопостачання споживачам, а саме населенню за цінами, що існували до початку воєнного стану у Україні, забороняють стягнення боргів, нараховувати неустойку, інфляційні, 3 % річних або зупинення у наданні теплопостачання;
-невідповідності структури тарифів на теплову енергію реальним витратам Відповідача в умовах дії мораторію на їх підвищення згідно з Законом України від 29 липня 2022 року № 2479-IX “Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» (далі - Закон № 2479-IX);
-відсутності компенсації різниці в тарифах на теплову енергію у зв'язку із запровадженням мораторію на їх підвищення Законом № 2479-IX;
-відсутності компенсації витрат та/або втрат, понесених внаслідок воєнних дій, витрат на ремонт пошкоджених виробничих потужностей, втрат від зменшення кількості абонентів та/або обсягу наданих послуг відповідно до ст. 2 Закону № 2479-IX.
Поряд з цим Відповідач зазначав, що низка додаткових економічних складнощів виникла у зв'язку із розташуванням підприємства на території можливих бойових дій та стала причиною різкого зниження платоспроможності споживачів послуг та причиною зниження здатності органів місцевого самоврядування в частині надання бюджетної допомоги підприємству.
На підтвердження підстав для надання відстрочки виконання рішення суду боржник надав суду інформацію інформацію про проведення розрахунків за послуги теплопостачання КП «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області за грудень 2021 року, 2022 року, 2023 року, 2024 року, січень-вересень, листопад-грудень 2025 року, січень-лютий 2026 року; звіт про оплату населення житлово-комунальних послуг, зокрема, за 1-4 квартали 2025 року; копії рішень виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області, зокрема, рішення №37 від 21.01.2025 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету міської ради від 08.10.2024 №1963 «Про встановлення тарифів на послугу з постачання теплової енергії та на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання для КП «Теплоенерго»; копію протоколів №№1, 2, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 1, 2, засідання територіальної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах від 04.11.2022, від 19.12.2022, від 07.08.2023, від 13.11.2023, від 21.03.2024, від 20.05.2024, від 15.08.2024, від 21.11.2024, від 18.03.2025, від 16.05.2025 та інше; листування з Лозівською міською радою за 2026 рік щодо наявної заборгованості та сприяння у наданні фінансової підтримки; копії звітів із праці; копії звітів про фінансовий стан; копії податкових декларацій з податку на прибуток підприємств; копії інформації про розподіл та використання коштів, що надходять на небюджетні рахунки/з небюджетних рахунків теплопостачальних та теплогенеруючих організацій у розрахунковому періоді; інформація про заборгованість з оплати праці.
Також боржником подані суду першої інстанції копії листів Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №63608/26.12-31/5 від 17.06.2024, №21960/2612-30/5 від 13.03.2025, №50542/26.12-30/5 від 28.05.2025, №73576/2012-30/5 від 18.08.2025, №17637/7612-30/5 від 10.03.2026, в яких зазначається про повернення виконавчих проваджень за 2021-2026 рік на загальну суму у розмірі 43097989,70 грн. з тих підстав, що не можливо виконати примусове стягнення на житло де проживає боржник, у зв'язку з тим, що законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Питання про розстрочення виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення (подібний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №910/1180/19).
Судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що наведені Відповідачем обставини та надані ним докази беззаперечно свідчать про наявність складних фінансових труднощів у Відповідача.
За висновками колегії суддів, відстрочка виконання рішення для Відповідача в даному випадку не є інструментом ухилення від виконання рішення, який лише намагається через існування певних обставин, що таке виконання ускладнюють, забезпечити повне виконання рішення та остаточне погашення заборгованості перед стягувачем.
У даній справі відстрочка виконання рішення суду здійснюється з метою недопущення погіршення економічної ситуації Відповідача, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора, що можливе у випадку банкрутства боржника.
Тобто, справедливий баланс інтересів сторін у цій справі при наданні відстрочки судом першої інстанції дотриманий, адже негайне примусове виконання даного рішення може призвести до стійкої неплатоспроможності боржника, що навпаки буде свідчити про відсутність можливості погасити заборгованість у даній справі та відповідно до ініціювання процедури банкрутства відповідача.
Судова колегія відхиляє доводи апелянта, що скрутне фінансове становище Відповідача, наявність у нього кредиторської заборгованості є результатом власної господарської діяльності, як самостійного суб'єкта господарювання, оскільки у даному випадку не можна вважати боржника у повному обсязі самостійним суб'єктом господарювання, бо назване підприємство створено для задоволення потреб споживачів шляхом здійснення основної діяльності і його платоспроможність залежить від надходжень грошових коштів саме від населення у вигляді оплати на надані послуги.
Разом з тим, має місце фактичне втручання у господарську діяльність державою через норми права, які зобов'язують божника: надавати теплопостачання споживачам, а саме населенню за цінами, що існували до початку воєнного стану в Україні; забороняють стягнення боргів, нараховувати неустойку, інфляційні, 3% річних, виселення або зупинення у наданні теплопостачання. Усе це обтяжується тим фактом, що держава, надаючи певні гарантії щодо компенсації свого втручання у господарську діяльність божника та фактично ставши один з учасником правовідносин своєчасно не виконує узяті на себе гарантії за Законом України №2479-ІХ «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» по перерахунку заборгованості різниці у тарифах та витрати та/або втрат, понесених внаслідок воєнних дій.
Інститут відстрочення судового рішення існує як раз для того, щоб з урахуванням фінансового стану боржника та стягувача, пропорційності їх інтересів, об'єктивності та винятковості обставин, що ускладнюють або виключають можливість негайного виконання судового рішення, надати можливість боржнику виконати свій обов'язок не ставши при цьому банкрутом у силу тих скрутних обставин, які наразі виникли через війну.
Поза увагою апеляційного господарського суду не можуть залишитись обставини, що відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» від 29.07.2022 №2479-IX, протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, забороняється підвищення для всіх категорій споживачів тарифів на теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання) і послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.
З 27.07.2023 дія мораторію згідно з частиною 1 статті 1 Закону №2479 зберігається щодо підвищення тарифів на теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання) для населення, послуги з постачання теплової енергії для населення та постачання гарячої води для населення.
Відповідач застосовує тарифи з урахуванням вказаного законодавчого обмеження.
Судова колегія відхиляє доводи Позивача, що місцевим господарським судом не було враховано баланс інтересів, оскільки посилання апелянта на те, що сторони перебувають в однакових умовах військового стану, не може вважати обґрунтованими.
Дійсно, військова агресія проти України та правовий режим військового стану в країні негативно впливає на обидві сторони цього спору, однак, ступінь цього впливу є різним.
Так, основною метою діяльності КП «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, є єдиним джерелом теплопостачання в м. Лозова, Лозівський район Харківської області.
Відповідач в тяжких умовах воєнного стану виконує вкрай важливу роль у життєдіяльності міста Лозової, забезпечуючи життєво необхідними послугами з постачання теплової енергії та гарячої води об'єкти соціальної сфери, сфери охорони здоров'я, військові об'єкти, житлові будинки, суб'єктів господарювання.
Поряд з цим, Відповідач продовжує здійснювати господарську діяльність саме в зоні активних бойових дій та зазнав значної шкоди внаслідок руйнування об'єктів інфраструктури та необхідність їх відновлення для забезпечення життєдіяльності міста Лозової.
Відтак, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що Відповідачем надано достатні докази та наведено переконливі аргументи, які свідчать, що його фінансовий стан і зазначені у заяві обставини ускладнюють негайне виконання рішення у цій справі, що спростовує твердження апелянта про зворотнє.
Негайне виконання рішення може привести до збільшення суми боргу та неможливості боржником виплачувати заробітну плату, підтримувати технологічний процес по наданню якісного теплопостачання та до зупинки діяльності підприємства, яку у подальшому не можна бути відновити без залучення додаткових значних грошових сум.
При цьому Позивачем не надано жодного доказу та не доведено погіршення його матеріального стану внаслідок неможливості виконання боржником рішення Господарського суду Харківської області від 16.10.2025 у справі №922/2615/25, як і не надано доказів того, що у випадку надання відстрочки він зазнає збитків або це іншим чином негативно позначиться на можливості ведення ним власної діяльності, а часткове задоволення заяви Відповідача про відстрочення виконання рішення суду, свідчить про дотримання господарським судом балансу інтересів сторін.
Судова колегія також не приймає доводи Позивача про недопустимість повторного надання відстрочення виконання рішення, оскільки суд першої інстанції, надавши відстрочення виконання судового рішення оскаржуваною ухвалою, дотримався передбаченого статтею 331 Господарського процесуального кодексу України можливого строку відстрочення виконання рішення суду в цілому.
Тим паче, що апелянт не заперечує, що Відповідачем було сплачено Позивачу частину заборгованості по вищезазначеному рішенню суду.
За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що ухвала господарського суду Харківської області від 07.04.2026р. у справі № 922/2615/25 ґрунтується на дотриманні норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на Позивача
Враховуючи викладене, керуючись статтями 269, 270, 271, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут", м.Харків на ухвалу Господарського суду Харківської області від 07.04.2026 у справі № 922/2615/25 залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Харківської області від 07.04.2026 у справі № 922/2615/25 залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції покласти на Приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут", м.Харків.
Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.
Повний текст постанови підписано 15.05.2026.
Головуючий суддя О.В. Стойка
Суддя О.А. Істоміна
Суддя Д.О. Попков