вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" квітня 2026 р. Справа № 911/1592/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Корсака В.А.
Євсікова О.О.
секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Девіта ВТВ"
на рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025
у справі № 911/1592/24 (суддя Карпечкін Т.П.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Девіта ВТВ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваш Перевізник"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Тиса ДДК"
про стягнення коштів,
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Девіта ВТВ" (далі - позивач; ТОВ "Девіта ВТВ"; апелянт; скаржник) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваш Перевізник" (надалі - відповідач; ТОВ "Ваш Перевізник") про стягнення 762 653,88 грн. неустойки.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що станом на час звернення до суду відповідачем не було приведено орендоване приміщення та асфальтовану площадку в належний стан, та не повернуто позивачу за актом приймання-передачі (повернення), у зв'язку з чим нараховано суму неустойки за користування приміщенням та асфальтованою площадкою за період з 17.10.2022 по 16.10.2023 у сумі 762 653,88 грн. на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України у розмірі подвійної орендної плати.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.06.2024 відкрито провадження у справі № 911/1592/24.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.08.2024 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тиса - ДДК" (в подальшому - третя особа; ТОВ "Тиса - ДДК"), яке є власником майна, переданого позивачем в суборенду відповідачу.
У ході підготовчого провадження позивач подавав заяви про збільшення позовних вимог та про зміну предмета позову. Так, з урахуванням поданих позивачем заяв про уточнення позовних вимог (про збільшення позовних вимог та про зміну предмета позову), до розгляду по суті були прийняті позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Девіта ВТВ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваш Перевізник", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Тиса ДДК" про стягнення 889 763,00 грн. неустойки за період з 17.10.2022 по 16.05.2023.
Щодо наведеної позивачем у заяві про зміну предмета позову вимоги про стягнення з відповідача 67 760,00 грн. збитків у вигляді витрат на відновлення майна для приведення його у належний стан, суд першої інстанції зазначив, що така вимога має іншу правову природу, відмінну від первісно заявленої вимоги про стягнення неустойки за прострочення повернення майна з оренди, що свідчить про доповнення позовних вимог фактично новою вимогою з інших підстав, що чинним процесуальним законодавством не передбачено. Тому, враховуючи, що предметом позову в справі є стягнення неустойки за прострочення повернення майна з оренди, вимога про стягнення збитків у вигляді витрат на відновлення майна для приведення його у належний стан є повністю відмінною від первісної вимоги як за правовою природою, так і за обґрунтуванням, що свідчить про одночасну зміну предмета та підстав позову і суперечить ч. 3 ст. 46 ГПК України.
Рішенням Господарського суду Київської області від 19.03.2025 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Ваш Перевізник" на користь ТОВ "Девіта ВТВ" 97 450,22 грн. неустойки та 1 462,17 грн. витрат по сплаті судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
За висновками місцевого господарського суду, оскільки приміщення та асфальтований майданчик фактично були повернуті відповідачем з оренди, звільнені від майна відповідача і перейшли у повне володіння позивача, а відповідачем надано докази вжиття ним повних і належних заходів з повернення приміщення з оренди, то відсутні достатні підстави для покладення на відповідача сплати неустойки за наведений у позові період. Однак, оскільки відповідач надіслав позивачу акт за період з 17.10.2022 по 08.11.2022 лише 08.11.2022, то майно вважається неповернутим з оренди і за відповідний період підлягає нарахуванню неустойка, що складає 97 450,22 грн.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ "Девіта ВТВ" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 та ухвалити нове про стягнення з ТОВ "Ваш Перевізник" на користь ТОВ "Девіта ВТВ" 889 763,00 грн. неустойки. Стягнути з ТОВ "Ваш Перевізник" на користь ТОВ "Девіта ВТВ" матеріальні збитки в розмірі 67 760,00 грн.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим і таким, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт зазначає, що ТОВ «Ваш Перевізник» в порушення п. 3.2. додаткової угоди № 4 до договору суборенди майна № 118 від 01 серпня 2018 року - 16 жовтня 2022 року так і на дату подання відповідного позову не повернуло орендоване офісне приміщення, площею 37,8 кв. м. та асфальтовану площадку площею 243 м. кв, тобто не було належним чином передано (повернуто) об'єкт оренди орендарю - ТОВ «Девіта ВТВ» за актом прийому - передачі (повернення). Порушуючи умови договору відповідач залишив пошкодженим офісне приміщення, яке в подальшому без проведення відновлювального ремонту є непридатним для використання за призначенням, не вжив належних заходів щодо повернення позивачу об'єктів суборенди за наслідком припинення орендних правовідносин, що полягає у невідповідності стану орендованого приміщення та асфальтової площадки в тому стані, в якому він їх отримав, з урахуванням нормального зносу.
Також скаржник вказує, що відповідач не виконав свій обов'язок щодо повернення суборендованого майна та належного оформлення повернення суборендованого майна, шляхом підписання акта приймання-передачі (повернення) нерухомого майна після закінчення дії договору. При цьому доказів виконання вказаного обов'язку відповідач не надав.
Скаржник підкреслює, що засобами поштового зв'язку акти на повернення майна позивачу не направлялись, як і жодного іншого документа з 16 жовтня 2022 року по вересень 2024 року від ТОВ «Ваш Перевізник» не надходило. Тому, чи складав відповідач акт на повернення об'єктів оренди позивачу не відомо.
Додатково апелянт акцентував на порушення Господарським судом Київської області порядку дослідження доказів, позбавлення прав учасника щодо безпосереднього дослідження доказів з оглядом їх в судовому засіданні, ігнорування права на надання пояснень по кожному доказу окремо, не забезпечення права поставити питання іншим учасникам справи по кожному з доказів, що суперечить положенням ГПК України щодо порядку дослідження доказів.
Крім того, позивач наголошує, що ним під час судового провадження було замовлено Звіт про оцінку розміру матеріального збитку, яким було визначено оцінку розміру матеріального збитку (шкоди), завданого відповідачем єдиному майновому комплексу, Центру автосервісного обслуговування, а саме, складовій частині об'єкта нерухомого майна «Комплекс мотелю з кав'ярнею. Літ. Ч», офісному приміщенню загальною площею 37,8 м2, що розташоване за адресою: Київська обл, Києво-Святошинський район, село Петропавлівська Борщагівка, вулиця Велика Кільцева, 4-Б. Оцінку було проведено суб'єктом оціночної діяльності ФОП Закір'ярова В.В., сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 179/2023, виданий Фондом державного майна України 27 березня 2023 року. Надалі в своїй заяві про зміну предмета позову змінив лише позовні вимоги, доповнив позов новими обставинами при збереженні первинних обставин, а саме відповідачем не було вжито належних заходів щодо повернення позивачу суборендованого офісного приміщення, саме в тому стані в якому його було отримало з урахуванням нормального зносу та не підписано акта на повернення майна. Тим самим, як вважає ТОВ "Девіта ВТВ", позивач доповнив позов новою майновою вимогою, тобто змінив лише предмет позову.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.05.2025, апеляційна скарга в справі № 911/1592/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Девіта ВТВ" на рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі № 911/1592/24. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Девіта ВТВ" на рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі №911/1592/24 призначено до судового розгляду.
Розгляд справи неодноразово відкладався та в судових засіданнях оголошувалась перерва.
На адресу апеляційного господарського суду від ТОВ "Ваш Перевізник" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Скаржником подано до суду апеляційної інстанції клопотання про поновлення строку на подання доказів та долучення до матеріалів справи нових доказів, а саме: звіт про оцінку розміру матеріального збитку, яким було визначено збитки (шкода), завдані єдиному майновому комплексу, Центру автосервісного обслуговування, а саме, складовій частині об'єкта нерухомого майна «Комплекс мотелю з кав'ярнею. Літ. Ч», офісному приміщенню загальною площею 37,8 м2, що розташоване за адресою: Київська обл, Києво-Святошинський район, село Петропавлівська Борщагівка, вулиця Велика Кільцева, 4-Б; відповідь АТ «Укрпошта» від 09.05.2025 на адвокатський запит адвоката Гайдамаченка В.Г. від 02.05.2025; адвокатський запит адвоката Гайдамаченка В.Г. від 02.05.2025, який було направлено до АТ «Укрпошта».
Від ТОВ "Девіта ВТВ" надійшли заперечення на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «Ваш Перевізник», у яких позивачем зазначається, що відповідач недотримався процесуальних строків встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2025, якою було запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання, протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.
Відповідачем подано заяву про поновлення процесуального строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, в якій останнім вказується, що на підприємстві відсутній юрист, який міг би відслідковувати надходження документів до підсистеми електронний суд. Директор ТОВ Ваш перевізник" постійно знаходиться у відрядженнях для того, щоб підприємство працювало. В тому числі це стосується також й ухвали про відкриття апеляційного провадження, яка також надійшла в підсистему "Електронний суд" ТОВ "Ваш перевізник".
Від позивача надійшли заперечення на заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ваш Перевізник» про поновлення процесуального строку на подання відзиву на апеляційну скаргу.
ТОВ "Ваш Перевізник" подано додаткові пояснення. Згідно аргументів відповідача, 16 жовтня 2022 року в останній день дії договору суборенди, відповідач звільнив від власного майна займаний офіс та асфальтову площадку, що, між іншим, також не заперечується й позивачем, оскільки ним надано відповідні фотографії. Територія де заходились об'єкти оренди є закритою територією та належить третій особі, що також підтверджується договором № 132 від 01.06.2014. Відповідач зазначає, що 17 жовтня 2022 року керівник відповідача з'явився за адресою с. Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область, вул. В. Кільцева, 4-Б для складання відповідного акта повернення майна, на якому був присутній також керівник третьої особи, який почав погрожувати фізичною розправою, та навіть вчинив напад на керівника відповідача. За вказаним фактом було викликано поліцію та написано відповідну заяву. У зв'язку із чим акт повернення було складено відповідачем та направлено засобами поштового зв'язку. Також у листі № 622 від 06.12.2022 ТОВ "Ваш Перевізник" було зазначено, що станом на 17.10.2022 відбулось фактичне повернення орендованого майна, коли керівником третьої особи вчинено напад на керівника відповідача.
Окремо відповідач висновувався, що одночасна зміна предмета та підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
ТОВ "Девіта ВТВ" подано додаткові пояснення, в яких позивач наголосив, що відповідач не надав жодного належного доказу, який підтверджував би, що ним було направлено позивачу акт прийому - передачі № 2 (повернення) об'єкта оренди, а позивач відмовився його отримати. Тоді як належним доказом направлення копії акта № 2 про повернення від 17.10.2022 повинен бути опис вкладення у цінний лист з поіменним переліком документів, виданий відправникові поштового відправлення, що оформлений з дотриманням "Правил надання послуг поштового зв'язку", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270. При цьому, відповідач не виконав свій обов'язок щодо повернення суборендованого майна та належного оформлення повернення суборендованого майна, шляхом підписання акта приймання-передачі (повернення) нерухомого майна після закінчення дії договору, і доказів виконання вказаного обов'язку відповідач не надав.
Також відповідачем в нових додаткових поясненнях подано до матеріалів справи порівняльну таблицю, де відображено мотивувальну частину рішення суду першої інстанції і те, з чим позивач незгодний та саме які обставини заперечує.
На додаткові пояснення позивача відповідачем подано до суду апеляційної інстанції свої додаткові пояснення, яких останнім надано заперечення на них.
Представник позивача та третьої особи в судовому засіданні 23.04.2026 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 та ухвалити нове про стягнення з ТОВ "Ваш Перевізник" на користь ТОВ "Девіта ВТВ" 889 763,00 грн. неустойки. Стягнути з ТОВ "Ваш Перевізник" на користь ТОВ "Девіта ВТВ" матеріальні збитки в розмірі 67 760,00 грн.
У судовому засіданні представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення залишити без змін.
Стосовно долучення відповідачем відзиву на апеляційну скаргу та в зв'язку з цим розгляду заяви про поновлення процесуального строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, судова колегія вказує, що відповідно до ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
У силу приписів ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ч. 2 ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
При цьому, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яке ще не вчинена.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 09.11.2020 у справі № 906/72/16.
Як вбачається з матеріалів справи, у межах строку, встановленого в ухвалі Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 про відкриття апеляційного провадження у даній справі (до 26.05.2025), відповідач не подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу. Такий було подано лише 24.07.2025.
Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1). Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2).
З урахуванням викладеного, відзив на апеляційну скаргу, який подано після закінчення процесуального строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття апеляційного провадження у даній справі, залишається судом без розгляду на підставі ч. 2 ст. 118 ГПК України. Як наслідок, не підлягає задоволенню й заява відповідача про поновлення процесуального строку на подання відзиву на апеляційну скаргу.
В частині поданих сторонами письмових пояснень, наданих останніми в розрізі питань розкриття правових позицій щодо суті спору, то такі, в силу приписів ст.ст. 13, 42 ГПК України, долучені апеляційним господарським судом до матеріалів справи і враховані під час апеляційного перегляду.
Щодо долучених скаржником до матеріалів справи нових доказів, а саме: відповіді АТ «Укрпошта» від 09.05.2025 на адвокатський запит адвоката Гайдамаченка В.Г. від 02.05.2025 та адвокатського запиту адвоката Гайдамаченка В.Г. від 02.05.2025, який було направлено до АТ «Укрпошта», судова колегія зазначає, що згідно з частинами 1-3 статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4, 5 статті 80 ГПК України).
У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована.
У свою чергу, статтею 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Системний аналіз положень статей 80 та 269 ГПК України дозволяє зробити висновок, що докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов'язок подання таких доказів. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.
Частиною 8 статті 80 ГПК України також передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Водночас, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
Відтак, суд апеляційної інстанції не вправі надавати оцінку вказаним доказам під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, адже наведені у них обставини не були відомі суду під час розгляду спору по суті у суді першої інстанції, а отже не можуть впливати на оцінку законності чи обґрунтованості рішення.
Відповідно до положень статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, надані позивачем нові докази не приймаються судом, оскільки прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто, без наявності належних доказів неможливості їх отримання та подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від відповідного заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює стороні більш сприятливі умови в розгляді конкретної справи.
Тому, долучені апелянтом на стадії апеляційного розгляду відповідні нові докази не приймаються апеляційним господарським судом до уваги на стадії апеляційного розгляду цієї справи.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, в т.ч. електронні, в їх сукупності, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених апелянтом доводів та вимог, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, на підставі укладеного 01.06.2014 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Тиса-ДДК" (орендодавець) договору № 132, Товариством з обмеженою відповідальністю "Девіта ВТВ" (орендар) отримано в оренду нежитлові приміщення площею 500,0 м2, готельні приміщення площею 500,0 м2 та асфальтовану площадку площею 500,0 м2. Приміщення та асфальтована площадка знаходяться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Петропавлівська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, 4-Б (надалі - Об'єкти оренди).
01.08.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "Девіта ВТВ" (орендар) було укладено договір суборенди нежитлового приміщення № 118 (скорочено - Договір суборенди; Договір) з Товариством з обмеженою відповідальністю "Ваш Перевізник" (суборендар), за умовами якого позивач передав відповідачу в суборенду офісне приміщення (ГК № 204) загальною площею 37,8 м2 з розрахунку 66,14 грн/м2 та асфальтову площадку площею 35,0 м2 з розрахунку 28,57 грн/м2 за місяць.
Термін оренди складає один рік з моменту прийняття об'єкта, що орендується за актом прийому передачі. У разі, якщо жодна із сторін не повідомила за 30 календарних днів до закінчення строку дії Договору письмово про небажання продовжувати договірні стосунки, даний Договір вважається пролонгованим щоразу на один рік (п. 6.1.).
Сторонами Договору суборенди було підписано Акт прийому передачі № 1 від 01.08.2018 (далі - Акт). В Акті було зазначено, що предметом передачі в суборенду є офісне приміщення загальною площею 37,8 м2 з розрахунку 66,14 грн/ м2 та асфальтована площадка площею 35,0 м2, розташованих за адресою: село Петропавлівська, Борщагівка, вул. Велика Кільцева, 4-Б, Києво-Святошинського району.
Приміщення та асфальтована площадка передані в належному стані, відповідно до санітарних норм, вимог протипожежної безпеки.
10.03.2020 сторонами Договору суборенди було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 118 від 01.08.2018 про зміну вартості послуг оренди.
01.10.2020 сторонами Договору суборенди було укладено Додаткову угоду № 2 до Договору № 118 від 01.08.2018 про зміну вартості послуг оренди.
15.11.2021 сторонами Договору суборенди було укладено Додаткову угоду № 3 по Договору № 118 від 01.08.2018 про зміну вартості послуг оренди.
15.08.2022 між ТОВ "Ваш Перевізник" та ТОВ "Девіта ВТВ" було укладено Додаткову угоду № 4 до Договору суборенди майна № 118 від 01.08.2018.
Предметом Додаткової угоди № 4 є внесення змін до Договору суборенди майна № 118 від 01.08.2022, а саме з 16.08.2022 додатково надання в оренду асфальтової площадки 208 м2.
Також відповідною додатковою угодою № 4 від 15.08.2022 передбачено:
- п. 1.2. п.п. 1.1. Договору оренди майна № 118 від 01.08.2018 викладено у наступній редакції: "об'єкт, що орендується, являє собою: офісне приміщення (ГК № 204) загальною площею 37,8 м2 з розрахунку 200,00 грн/м2; асфальтована площадка загальною площею 243,0 м2 з розрахунку 230,43 грн/ м2.
- п. 2.1. Сума Договору з 16.08.2022 складатиме 63 554,49 грн. за місяць.
- п. 2.2. Щомісячно здійснюється передоплата за послуги оренди на підставі рахунків фактур, виставлених "Орендарем", до 5-го числа поточного місяця.
- п. 3.1. Додаткова угода № 4 до Договору № 118 діє до 16 жовтня 2022 року включно.
- п. 3.2. 16 жовтня 2022 року звільнити орендовані офісні приміщення площею 37,8 м2 та асфальтовану площадку площею 243 м2, передати їх орендарю за актом прийому передачі (повернення).
Офісне приміщення та асфальтована площадка повинні бути повернуті у тому стані, в якому були прийняті в суборенду (офісне приміщення без пошкодження стін та покриття підлоги, асфальтована площадка звільнена від бетонних конструкцій).
Позивач зазначав, що Договір суборенди нежитлового приміщення № 118 від 01.08.2018 припинив свою дію в кінці дня 16.10.2022 у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.
В свою чергу, ТОВ "Ваш Перевізник" в порушення п. 3.2. Додаткової угоди № 4 до Договору суборенди майна № 118 від 01.08.2018 в кінці дня 16.10.2022 не повернуло орендоване офісне приміщення площею 37,8 м2 та асфальтовану площадку площею 243 м2, тобто не було належним чином передано об'єкт оренди орендарю ТОВ "Девіта ВТВ" за Актом прийому передачі (повернення).
Також, позивач вказував, що порушуючи умови Договору, відповідач залишив пошкодженим офісне приміщення, яке в подальшому без проведення відновлювального ремонту є непридатним для використання за призначенням. Під час суборенди відповідачем на асфальтованій площадці було встановлювало АЗС контейнерного типу та після її демонтажу було залишено монолітну бетонну плиту довжиною 9,9 м шириною 4,2 м та висотою 0,2 м, а також бетонну споруду під рекламу розміром 2 м на 2 м та висотою 0,82 м.
Позивач звертав увагу, що 17.10.2022 ним було створено комісію для обстеження неповернутих об'єктів оренди, що складалася з директора ТОВ "Девіта ВТВ" Василевської Т.В., головного бухгалтера ТОВ "Девіта ВТВ" Кирюшко М.А. та власника майна ТОВ "Тиса-ДДК" в особі директора Деркача В.М.
Після обстеження неповернутих відповідачем об'єктів оренди, було складено акт про те, що на наступний день після закінчення строку дії Договору суборенди майна № 118 від 01.08.2018 станом на 17.10.2022 представники ТОВ "Ваш перевізник" не з'явилися для повернення орендованого приміщення офісу, асфальтованої площадки з суборенди.
Також Комісією після проведеного обстеження вищевказаних об'єктів суборенди, які перебували в суборенді ТОВ "Ваш перевізник", було встановлено, що в офісному приміщенні (ГК № 204) загальною площею 37,8 м2 пошкоджено лінолеумне покриття підлоги площею 37,8 м2; пошкоджені вхідні двері; пошкоджені стіни, а саме отвори в стінах після зняття кондиціонера та інших самовільно встановлених предметів; пошкоджені підвіконня.
В результаті обстеження асфальтованої площадки загальною площею 243,0 м2 виявлено наступне: на асфальтованій площадці знаходиться залишена монолітна бетонна плита довжиною 9,9 м шириною 4,2 м та висотою 0,2 м, а також бетонна споруда під рекламу розміром 2 м х 2 м та висотою 0,82 м, що були залишені ТОВ "Ваш Перевізник" та недемонтовані ним.
До акта огляду було додано фотоматеріали. Дата та час огляду неповернутих об'єктів суборенди: 17.10.2022 о 19:15 год.
Для подальшої здачі в оренду асфальтової площадки та приведення її до належного стану, ТОВ "Тиса-ДДК" замовило послуги по демонтажу залишених суборендарем бетонних конструкцій та в подальшому було здійснено ремонт офісного приміщення.
Позивачем зазначалось, що офісне приміщення та асфальтована площадка повинні були бути повернуті у тому стані, в якому були прийняті в суборенду (офісне приміщення без пошкодження стін та покриття підлоги, асфальтована площадка звільнена від бетонних конструкцій).
Однак, ТОВ "Ваш Перевізник" своєчасно та належним чином не вжило належних заходів щодо повернення орендарю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин.
У зв'язку з чим, на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України, позивач просив стягнути з відповідача неустойку в розмірі подвійної орендної плати за період після закінчення Договору, протягом якого орендоване майно не повернуто орендарем.
Зокрема, позивачем нараховано неустойку виходячи з розміру орендної плати 63554,49 грн/місяць за 6 місяців (прострочення повернення майна за період з 17.10.2022 по 16.04.2023, що складає 381 326,94 грн, а в подвійному розмірі становить 762 653,88 грн.
В ході розгляду спору відповідач подав відзив, у якому позовні вимоги заперечував, зазначивши, що позивач неповно та спотворено виклав обставини правовідносин сторін.
Відповідач вказував, що майно перебувало в його орендному користуванні безперервно ще з 15.10.2012 на підставі укладеного з ТОВ "Тиса-ДДК" договору оренди № 33/1. Відповідно до Додаткової угоди № 3 від 01.07.2017 до цього договору оренди було додатково взято в оренду частину асфальтованої площадки площею 35 кв.м.
В подальшому 15.07.2018 відповідач та третя особа уклали додаткову угоду № 4, в якій домовились про припинення договору оренди № 33/1 від 15.10.2012 з 31.07.2018, формально підписали акт повернення. Припинення договору відбулось на прохання ТОВ "Тиса-ДДК", яке повідомило, що буде зроблено перепідписання договору, тільки вже суборенди з іншою їхньою компанією.
На наступний день з 01.08.2018 між позивачем та відповідачем було укладено Договір суборенди нежитлового приміщення № 118, за яким основним орендодавцем залишалось ТОВ "Тиса-ДДК". Відповідно до вказаного Договору позивач передав у суборенду те саме майно, що і орендувалось відповідачем за попереднім договором.
Разом із підписанням Договору було підписано акт-приймання передачі № 1 від 01.08.2018, в якому зазначено, що приміщення та асфальтована площадка передані в належному стані, відповідно до санітарних норм та вимог протипожежної безпеки. Іншого опису зазначений акт не містить.
Договір суборенди не містить в собі положень й щодо порядку повернення майна після закінчення строку його дії.
15.08.2022 було укладено додаткову угоду № 4, згідно якої було визначено про додаткове надання в оренду асфальтової площадки в розмірі 208 кв.м, збільшено суму орендного платежу по договору до 63 554,49 грн. в місяць. Також визначено порядок розірвання Договору та умови повернення.
Сторони в додатковій угоді погодили, що Договір діє до 16.10.2022 включно (п. 3.1.). Також пунктом 3.2. вимагалось звільнити орендовані офісне приміщення площею 37,8 кв.м та асфальтовану площадку площею 243 кв.м до 16.10.2022 та передати їх "Орендарю" за актом прийому-передачі (повернення). Офісне приміщення та асфальтована площадка повинні бути повернуті у тому стані, в якому були прийняті в суборенду (офісне приміщення - без пошкодження стін та підлогового покриття, асфальтована площадка - звільнена від бетонних конструкцій).
Згідно тверджень відповідача, останнім днем дії Договору суборенди є 16.10.2022 і в цей день було складено акт № 434 про надання орендних послуг з 01.10.2022 по 16.10.2022. Заборгованості зі сплати орендних платежів за орендовані об'єкти не було, всі платежі сплачувались вчасно.
Таким чином, приміщення, яке було предметом Договору суборенди знаходилось у користуванні відповідача з 2012 року, а з липня 2017 року в користуванні також знаходилась частина асфальтованої площадки.
При цьому, відповідач зазначав, що з липня 2022 року керівником третьої особи Деркачом В.М. та посадовими особами позивача почалось фактичне перешкоджання господарській діяльності відповідача в орендованому приміщенні шляхом відключення від електропостачання, недопуску працівників на територію. Позивач почав безпідставно вимагати дострокового припинення орендних відносин та звільнення орендованого приміщення з серпня 2022 року, що підтверджується електронними листами ТОВ "Девіта ВТВ" від 18.07.2022 № 53, № 54 від 21.07.2022. Також, відповідачем були складені акти про недопуск від 18.07.2022 та за вказаними фактами було написано відповідні заяви до правоохоронних органів.
Враховуючи напружену та конфліктну ситуацію, яка склалась з липня 2022 року, було укладено додаткову угоду № 4 від 18.08.2022, за якою сторони дійшли згоди припинити орендні відносини з 16.10.2022.
Відповідач стверджував, що 16.10.2022 в останній день дії Договору суборенди, відповідач звільнив від власного майна займаний офіс та асфальтову площадку.
Територія де заходились об'єкти оренди була закритою територією та належить третій особі.
17.10.2022 керівник відповідача з'явився за адресою с. П.П. Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область, вул. В. Кільцева, 4-Б для складання відповідного акта повернення, де був присутній також керівник третьої особи, який почав погрожувати фізичною розправою, та навіть вчинив напад на керівника відповідача. За вказаним фактом було викликано поліцію та написано відповідну заяву. Тому підписати акт не вдалось. Відповідач наполягав на підписанні акта та намагався здійснити його підписання, проте представники позивача відмовились від цього акта.
Надалі відповідачем у 2-х екземплярах акт повернення майна направлено засобами поштового зв'язку з підписами керівника відповідача. Однак другий примірник акта у відповідь позивач не направив.
Таким чином відповідач переконаний, що не ухилявся від укладання акта про повернення майна, а фактично був підданий нападу з боку керівника третьої особи, яка є власником об'єктів оренди та території де вони знаходились, та намагався виконати зобов'язання додаткової угоди.
Починаючи з 17.10.2022 позивач та третя особа мали вільний доступ до об'єкта оренди, відповідач вже фактично та юридично не мав жодного впливу на вказане майно, не мав жодного права користування та розпорядження об'єктом оренди. Жоден із співробітників вже не користувався цим майном, тому що воно було фактично повернуто, більше того представники відповідача не могли потрапити на територію автостоянки де знаходились об'єкти оренди. Акт в даному випадку не був підписаний виключно через незаконні дії керівника третьої особи, яка перешкоджала проходу співробітників на територію де були розташовані об'єкти оренди, погрожувала фізичною розправою, а також завдала тілесних ушкоджень керівнику відповідача, а також небажання позивача підписати відповідний акт.
Щодо стану повернутого майна з оренди, відповідач зазначив, що офісне приміщення орендувалось ще з 2012 року безпосередньо у ФОП Деркача В.М. , потім у ТОВ "Тиса-ДДК" за прямими договорами оренди. В подальшому на прохання того ж самого Деркача В.М. було укладено договір суборенди з підконтрольним йому підприємством ТОВ "Девіта ВТВ". Під час передання офісного приміщення в оренду було зазначено, що воно відповідає санітарним нормам, іншого деталізованого опису стану офісного приміщення описано не було. Фактично відповідач повернув офісне приміщення в належному стані з врахуванням нормального фізичного зносу.
Що стосується асфальтної площадки, відповідач вказав, що вона була повернута в тому стані, в якому її було отримано. Все належне відповідачу майно з асфальтної площадки було вивезено до 16.10.2022 включно. Також було підписано акт наданих послуг за період з 01.10.2022 по 16.10.2022, який додатково свідчить про закінчення орендних відносин та закриття питань оплати.
Позивач у відповіді на відзив на позов наполягав на неповерненні майна відповідачем з оренди. Тоді як повернення вважається належним виключно в разі підписання відповідного акта та приведення майна у належний стан.
З огляду на вказані обставини цієї справи, колегією суддів зазначається, що згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відносини найму регулюються відповідними статтями Цивільного кодексу України, зокрема статтею 759 ЦК України, якою передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму (ст. 765 ЦК України).
Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві річ у комплекті і у стані, що відповідають умовам договору найму та її призначенню. Наймодавець зобов'язаний попередити наймача про особливі властивості та недоліки речі, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна наймача або інших осіб або призвести до пошкодження самої речі під час володіння та/або користування нею (ст. 767 ЦК України).
Колегія суддів вказує, що згідно Акта прийому передачі № 1 від 01.08.2018 (а.с. 23 т. 1), приміщення та асфальтована площадка передані в належному стані, відповідно до санітарних норм, вимог протипожежної безпеки.
За Актом від 16.08.2022, асфальтована площадка передана в належному стані (а.с. 29 т. 1).
При цьому, інших описів щодо стану Об'єкта зазначені акти не містять.
Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України обов'язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов'язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди, та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.
Тобто, судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постановах від 09.09.2019 у справі № 910/16362/18, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18 та Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17.
До предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди входять обставини, пов'язані з умисним ухиленням орендаря від обов'язку щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об'єкта оренди.
Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об'єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України.
Аналогічну правову позицію викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1806/17, Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, у постанові КГСВС від 24.09.2020 у справі № 922/2665/17 та у постанові ВС від 26.06.2025 у cправі № 910/8009/24.
У межах вказаного колегією суддів зазначається, що основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
За ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Верховний Суд також наголошує, що в ГПК України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема, у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов'язок із доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14.
Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження й обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, у свою чергу, визначається предметом позову.
Належність як змістовна характеристика та допустимість як характеристика форми є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить про те, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
Разом із тим за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 ГПК України).
За змістом статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарт доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Законом України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши у господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 у справі № 910/4437/23).
Зазначені правові висновки у застосуванні норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від змісту спірних правовідносин.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").
В силу ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
У межах вказаного судовою колегією враховується, що ухвалою Господарського суду Київської області від 18.11.2024 витребувано в позивача: докази, які засвідчують стан майна в момент передачі його в оренду; обґрунтовані письмові пояснення та докази перебування в орендованому приміщенні відповідача чи його майна після закінчення договору оренди/доступу відповідача до орендованих приміщень. Витребувано у відповідача: докази надіслання акта про повернення від 17.10.2022 на адресу позивача.
Так, згідно пояснень позивача, після закінчення Договору суборенди відповідач покинув офісне приміщення та асфальтовану площадку (а.с. 315 т. 1), що підтверджується наданими до матеріалів справи фотографіями.
Поряд із цим, позивач зазначає, що відповідач забрав лише частину свого майна залишивши монолітну бетонну плиту та бетонну споруду.
В свою чергу, відповідачем також надано пояснення з приводу обставин повернення майна та невикористання ним майна після припинення орендних відносин за Договором суборенди, що, як вказано останнім, свідчать також й із пояснень самого позивача та наданих ним фото.
Крім того, відповідачем надано докази надіслання Акта про повернення від 17.10.2022 на адресу позивача 08.11.2022.
З урахуванням наведеного колегія суддів виходить з того, що по суті позивач не заперечує, що Об?єкт оренди був повернутий, проте звертає увагу, що він повернутий в неналежному стані, в якому передавався.
В цьому контексті колегія суддів акцентує, що позивач не довів, коли саме і яким чином були встановлені бетонні конструкції. Як вбачається зі складеного між позивачем та відповідачем Акта приймання-передачі майна в оренду № 1 від 01.08.2018, відповідний Акт не містить застережень, що майданчик був вільний від будь-яких конструкцій.
Враховуючи, що асфальтований майданчик передавався позивачем відповідачу в оренду за Актом приймання-передачі майна в оренду № 1 від 01.08.2018, після того як такий майданчик орендувався відповідачем у третьої особи ще з 2017 року, судовою колегією береться до уваги саме стан асфальтованого майданчика, який передавався позивачем відповідачу 01.08.2018. В той же час, позивачем не доведено, зокрема, що ним передавався відповідачу асфальтований майданчик, вільний від бетонних конструкцій.
Якщо бетонні конструкції були встановлені раніше, то асфальтований майданчик повертався попередньому орендодавцю і був переданий відповідачу позивачем, як новим орендодавцем, вже з бетонними конструкціями. А якщо бетонні конструкції встановлювались саме відповідачем (оскільки таке майно як вважає позивач належить ТОВ "Ваш Перевізник") після липня 2022 року, то такі обставини мали б бути доведеними у встановленому порядку.
Водночас, в будь-якому випадку, Орендодавець має прийняти майно з оренди і в залежності від стану майна має право звернутись за відшкодуванням витрат на відновлення майна, що, водночас, є самостійним предметом спору.
Отже, з обставин справи вбачається, що відповідач після 16.10.2022 жодним чином не утримував у себе орендоване майно, не вчиняв жодних дій на недопуск позивача до цього майна, після 16.10.2022 майно повністю вибуло з його користування.
Як встановлено з матеріалів справи, з наданих позивачем фотографій вбачається, що майно повернуто зі слідами користування та дрібного демонтажу, що враховуючи період оренди біля 10 років, відповідає критеріям нормального зносу і приміщення може бути приведене у належний стан виконанням звичайного ремонту.
В рамках наведеного та в аспекті порушених у апеляційній скарзі питань, колегія суддів зазначає, що згідно з усталеною та послідовною практикою Верховного Суду у застосуванні положень частини 2 статті 785 ЦК України, сам факт невикористання об'єкта оренди орендарем не звільняє відповідача від виконання обов'язку повернути об'єкт оренди після припинення строку дії договору. Водночас у кожному конкретному випадку суд повинен дослідити та встановити обставини щодо наявності вини орендаря у неповерненні об'єкта оренди та наявності можливості у орендаря виконати свій обов'язок щодо повернення об'єкта оренди. При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку, передбаченому частиною 2 статті 785 ЦК України, обов'язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов'язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки, як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.
Згідно з частинами 1, 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 цього Кодексу. При цьому для застосування відповідальності, передбаченої наведеною нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов'язку. Схожий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.08.2019 у справі № 910/13695/18, на яку, зокрема, посилається скаржник у касаційній скарзі.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, викладено низку висновків, зокрема, щодо обрання способу захисту у спірних правовідносинах щодо захисту порушеного права у разі несвоєчасного повернення майна орендодавцю, щодо предмета доказування при розгляді спорів про стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України, у тому числі і висновку щодо тягаря доказування, зокрема, чи спростовано відповідачем-орендарем належними та достатніми доказами відсутність його вини у простроченні повернення орендованого майна позивачу-орендодавцю за наслідком розірвання договору оренди.
Об'єднана палата у згаданій постанові наголосила, що до предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку, передбаченому частиною 2 статті 785 ЦК України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди або його розірвання належать обставини, пов'язані з невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням орендаря від обов'язку щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об'єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що обставини вчинення орендарем дій із повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об'єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України.
Така правова позиція Верховного Суду є сталою та послідовною і наведена у тому числі й у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17.
В сенсі викладеного судовою колегією також зазначається, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20).
Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов'язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб'єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).
Згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульованим у постанові від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається.
За змістом частини 2 статті 13 ЦК України недобросовісна поведінка однієї особи, яка полягає у вчиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Сутність зловживання правом полягає у недобросовісному вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, зокрема всупереч меті останнього. Заборона зловживання правом по суті випливає з властивості рівнозваженості, закладеної у принципі юридичної рівності учасників цивільних правовідносин (висновок, сформульований Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04.09.2020 у справі № 311/2145/19).
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.
Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (пункт 6 частини 1 статті 3, частини 2 та 3статті 13 ЦК України).
Конституційний Суд України у рішенні від 28.04.2021 № 2-р(ІІ)/2021 зауважив, що словосполучення «а також зловживання правом в інших формах», передбачене у частині 3 статті 13 ЦК України, слід тлумачити та застосовувати не відокремлено від інших приписів права, а в їх посутньому взаємозв'язку з приписами цього кодексу, насамперед із тими, які є у його статтях 3, 12 і 13. Тому, на думку Конституційного Суду України, учасник цивільних відносин у разі потреби за допомогою відповідної консультації зможе розумно передбачити, які його дії надалі можна буде кваліфікувати як недобросовісні та такі, що порушують межі здійснення цивільних прав, зокрема у формі зловживання правом, та якими можуть бути юридичні наслідки таких дій (абзац другий пункту 3.6 мотивувальної частини рішення). Приписи частини 3 статті 13 і частини 3 статті 16 ЦК України встановлюють для учасників цивільних відносин заборону порушувати межі здійснення цивільних прав, а також дають суду можливість відмовити у захисті цивільного права в разі порушення особою вимог частин 2 - 5 статті 13 ЦК України. Тобто у цих приписах є вказівка на юридичні наслідки дій особи, які не можна кваліфікувати як умови, підстави або міри цивільно-правової відповідальності (абзац перший пункту 8.2 мотивувальної частини рішення).
Одним зі способів захисту добросовісної сторони є принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування вимог, якщо її попередня поведінка підтверджує, що вона дотримується протилежної позиції.
Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - «non concedit contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
По суті згаданий принцип римського права venire contra factum proprium є вираженням equitable estoppel - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на principles of fraud. Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18).
Європейським судом з прав людини у своїй практиці також було неодноразово застосовано принцип "естопель", тобто принцип, який означає категоричне заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано в цьому та/або іншому судовому процесі ("Хохліч проти України", заява № 41707/98).
Є такі критерії добросовісної поведінки: вона має бути очікуваною, характерною для інших учасників цивільних правовідносин за порівнянних обставин; поведінка учасника цивільно-правових відносин не повинна обмежувати право чи позбавляти права інших осіб та має враховувати права, законні інтереси іншої сторони правовідносин; поведінка сторони має бути законною, зокрема не допускаються дії виключно з протиправною метою або з наміром заподіяти шкоду іншій особі; учасники цивільних правовідносин повинні сприяти своєму контрагенту різними способами, у тому числі через отримання необхідної інформації. Відповідність дій сукупно усім цим критеріям дозволить оцінити такі дії як добросовісні. В іншому разі є підстави стверджувати про недобросовісну поведінку та зловживання правом.
Головне завдання застосування принципу добросовісності полягає у тому, щоб перешкодити стороні отримати переваги та вигоду внаслідок своєї непослідовної поведінки на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома. Інакше кажучи, принцип добросовісності проявляється у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї незаконної або недобросовісної поведінки.
З огляду на зазначене колегія суддів акцентує, що 18.07.2022 ТОВ «Девіта ВТВ» надіслала на електронну пошту лист (вих. № 54), яким повідомило відповідачу про небажання продовжувати договірні відносини, та попередило, що до 17 серпня 2022 року включно має бути повернуто майно, що було в суборенді. Зазначено й про обмеження з 18.08.2022 доступу на територію автостоянки.
В свою чергу, відповідачем складено акт щодо систематичного недопуску позивачем, починаючи з 16.07.2022, працівників ТОВ "Ваш Перевізник" до робочих місць.
Згідно листа від 04.08.2022 ТОВ «Девіта ВТВ», останнім попереджалось про демонтаж з 09.08.2022 належних відповідачу камер відеоспостереження.
У листі № 622 від 06.12.2022 відповідач зазначив про фактичне повернення орендованого майна станом на 17.10.2022.
Так, зі встановлених в ході розгляду справи обставин вбачається наявність напружених та конфліктних відносин, які склались між сторонами починаючи з липня 2022 року, що призвело до дострокового припинення орендних відносин, звернення відповідача до правоохоронних органів через конфліктну ситуацію 17.10.2022, й прибуття представника відповідача в цей день на територію позивача для підписання Акта про повернення майна, що зафіксовано фактом виклику поліції.
Відповідно, більш вірогідними доказами, в силу ст. 79 ГПК України, є підтвердженими обставини, які свідчать про намір відповідача повернути майно з оренди та вжиття ним можливих за даних умов та залежних від нього заходів.
Відтак, враховуючи поведінку орендодавця у прийнятті від орендаря Об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, на переконання судової колегії фактично непідписання відповідного акта повернення мало місце внаслідок обставин, які були поза волею відповідача. Тоді як останнім вжито належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин.
Як вже зазначалось, відповідачем надано докази надіслання Акта про повернення від 17.10.2022 на адресу позивача 08.11.2022.
За таких обставин, оскільки відповідачем вжито всіх залежних від нього та необхідних заходів щодо повернення майна з оренди у встановленому Договором та законодавством порядку, майно вважається належним чином повернутим орендарем з моменту надіслання Акта поштою 08.11.2022. А тому, оскільки відповідач надіслав позивачу Акт лише 08.11.2022, колегія суддів дійшла висновку, що майно вважалось неповернутим з оренди, а тому за період з 17.10.2022 по 08.11.2022 підлягає нарахуванню неустойка, що складає 97 450,22 грн.
Аналогічних правомірних висновків дійшов й суд першої інстанції.
В свою чергу, з урахуванням наведених вище висновків щодо суті спору, судовою колегією критично оцінюються доводи апелянта щодо відсутності в матеріалах справи доказів, які, в своїй сукупності, свідчать про невиконання відповідачем обов'язку з повернення Об'єкта оренди за актом приймання-передачі (повернення) нерухомого майна після закінчення дії Договору суборенди.
Щодо аргументів скаржника про безпідставне неприйняття місцевим господарським судом до розгляду заяви про зміну предмета позову, судова колегія зазначає таке.
Відповідно до приписів ч. 3 ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
Колегією суддів роз'яснюється, що предметом позову є матеріально-правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується (підтверджується) іншими обставинами, що за своєю суттю - вже новий позов. Такі вимоги можуть бути предметом лише іншого самостійного (окремого) позову, що подається в передбаченому ГПК України порядку.
В свою чергу, під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно зі ст. 163 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.
Відтак, з урахуванням змісту позовних вимог (враховуючи заяву про збільшення розміру позовних вимог, подану 16.10.2024) про стягнення неустойки, беручи до уваги, що з наведеної позивачем у заяві про зміну предмета позову (а.с. 181 - 194 т. 1) вимоги про стягнення з відповідача 67 760,00 грн збитків у вигляді витрат на відновлення майна для приведення його у належний стан вбачається, що така вимога має іншу правову природу, відмінну від первісно заявленої вимоги про стягнення неустойки за прострочення повернення майна з оренди, що свідчить про доповнення позовних вимог фактично новою вимогою з інших підстав, колегія суддів вважає, що вимога про стягнення збитків у вигляді витрат на відновлення майна для приведення його у належний стан є відмінною від первісної вимоги як за правовою природою, так і за обґрунтуванням, що вказує про одночасну зміну предмета та підстав позову, що, як наслідок, не узгоджується з ч. 3 ст. 46 ГПК України.
З цих підстав колегією суддів відхиляються аргументи позивача про безпідставне неприйняття місцевим господарським судом до розгляду заяви про зміну предмета позову.
Крім цього, з огляду на зазначене, в межах питання долучення позивачем до матеріалів справи нових доказів, а саме: звіту про оцінку розміру матеріального збитку, яким було визначено оцінку розміру матеріального збитку (шкоди), завданого єдиному майновому комплексу, Центру автосервісного обслуговування, а саме, складовій частині об'єкта нерухомого майна «Комплекс мотелю з кав'ярнею. Літ. Ч», офісному приміщенню загальною площею 37,8 м2, що розташоване за адресою: Київська обл, Києво-Святошинський район, село Петропавлівська Борщагівка, вулиця Велика Кільцева, 4-Б; судовою колегією вказується, що такий доказ під час перегляду справи в апеляційному порядку до уваги не приймається, оскільки місцевим господарським судом до розгляду не була прийнята заява про зміну предмета позову про стягнення з відповідача 67 760,00 грн збитків у вигляді витрат на відновлення майна для приведення його у належний стан, до якої був долучений відповідний доказ.
Також колегією суддів не надається правова оцінка наявним в матеріалах справи відеофайлам (а.с. 18 т. 2), які ілюструють демонтаж бетонних конструкцій, оскільки, як вже акцентувалось, заявлені позивачем вимоги про стягнення збитків у вигляді витрат на відновлення майна для приведення його в належний стан є відмінною від первісної вимоги про стягнення неустойки, що, в той же час, не виключає право останнього на звернення до суду з вимогами про відшкодування витрат на відновлення майна.
Окремо колегія суддів вказує, що інші доводи апелянта, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті до уваги апеляційним господарським судом, однак вони не спростовують вищенаведені висновки про наявність підстав для відмови у задоволенні апеляційної скарги.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру останнього.
Колегія суддів зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За висновками колегії суддів, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим і таким, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі № 911/1592/24 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника (позивача в справі).
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Девіта ВТВ" на рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі № 911/1592/24 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі № 911/1592/24 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Девіта ВТВ".
4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 13.05.2026 (з урахуванням часу перебування судді Алданової С.О. у відпустці).
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.А. Корсак
О.О. Євсіков