Справа №635/2049/22 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11кп/818/1244/26 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.5 ст.111-1 КК України
14 травня 2026 року м.Харків
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
- головуючого ОСОБА_2 ,
- суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
- при секретарі ОСОБА_5 ,
- за участю прокурора ОСОБА_6 ,
- захисника ОСОБА_7 ,
- обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м.Харкова в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок Харківського районного суду Харківської області від 09 грудня 2024 року, -
Цим вироком
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Баку Республіки Азербайджан, армянина, громадянина України, із середньою технічною освітою, одруженого, ПП « ОСОБА_8 », зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
засуджено за ч.5 ст.111-1 КК України на 6 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 10 років, з конфіскацією майна, належного йому на праві приватної власності.
Зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
Як установив суд, 22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
24 лютого 2022 року о 5 годині Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.
У подальшому Збройними Силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам ЗС України, а також підрозділами ЗС та інших військових формувань РФ здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.
24 лютого 2022 року о 05:00 годині, за наказом Президента Російської Федерації ОСОБА_9 , Російська Федерація незаконно вторглась на територію України та здійснила збройний напад, застосовуючи Збройні Сили РФ та Федеральну службу військ національної гвардії Російської Федерації.
Одним із першочергових етапів реалізації злочинного умислу щодо збройного нападу на державу Україна передбачалося здійснення вторгнення найбільш підготовлених та мобільних підрозділів ЗС РФ, у тому числі спеціального призначення, на територію держави Україна для організації силових захоплень та взяття під контроль будівель і споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади України з метою перешкоджання їх нормальній роботі та здійснення силового впливу на їх діяльність; блокування та взяття під контроль військових частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, підрозділів Національної гвардії України для перешкоджання їх законній діяльності щодо відсічі збройної агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості; перекриття та блокування авіаційного, транспортного та морського сполучення по території держави Україна з метою недопущення пересування військових підрозділів ЗС України та представників правоохоронних органів для протидії збройній агресії ЗС РФ; пошкодження військових об'єктів ЗС України, які мають важливе оборонне значення та об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення.
24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, строк дії якого в подальшому продовжено.
Встановлено, що громадянин України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуваючи на тимчасово окупованій території Харківської області, Харківський район, с. Борисівка, у невстановлений досудовим розслідуванням час, проте не пізніше 26.07.2022 року, діючи умисно та свідомо, реалізуючи свій раніше виниклий злочинний умисел, направлений на колабораційну діяльність з країною-агресором Російською Федерацією, добровільно зайняв посаду пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, а саме посаду старости с. Борисівка, Харківського району, Харківської області.
В подальшому, 26.06.2022 року ОСОБА_8 , перебуваючи на території
с. Борисівка, Харківського району, Харківської області, в якості активного учасника спільно з військовою посадовою особою незаконного органу влади, створеного на тимчасово окупованій території, а саме військовослужбовцем збройних сил Російської Федерації з позивним « ОСОБА_10 », прийняв участь в організації та проведенні заходу, під час якого було оголошено про призначення ОСОБА_8 на посаду старости с. Борисівка, Харківського району, Харківської області району Харківської області, після чого останній оголосив про початок виконання своїх повноважень.
Дії ОСОБА_8 кваліфіковано за ч. 5 ст. 111-1 КК України, колабораційна діяльності, тобто добровільне зайняття громадянином України посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Вважає, що в порушення вимог ст.370 КПК України суд першої інстанції ухвалив рішення, яке ґрунтується виключно на припущеннях і на суперечливих показаннях свідків сторони обвинувачення, які не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. Указав, що:
-наведені у вироку показання обвинуваченого ОСОБА_8 викладено неточно та поверхнево. Зокрема, не зазначено, що такі дії, як заряджання людям мобільних телефонів, акумуляторів, ліхтарів, заготівля дров, допомога з похованням людей, останній здійснював ще до так званого призначення та будь-яких обов'язків представники окупаційної влади йому не встановлювали;
-суд неточно та поверхнево виклав у вироку показання свідків з аналогічних питань, зокрема щодо того, що ОСОБА_8 заряджав людям мобільні телефони, акумулятори, ліхтарі, заготовлював дрова, допомагав з похованням ще до так званого призначення. Зауважив, що суд виклав у викроку лише ті показання, які, на думку захисника, свідчать на користь обвинувачення, та не навів і не проаналізував показання ОСОБА_8 і свідків, наданих на захист останнього;
-в обґрунтування доведеності вини суд навів у вироку показання свідків сторони обвинувачення: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , які підтвердили в суді, що ОСОБА_8 був призначений саме на посаду старости с.Борисівка. Проте суд залишив поза увагою, що лише четверо з них, а саме ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 та ОСОБА_13 , були присутні на зборах, які проводили російські військові, та нібито бачили, що ОСОБА_8 призначили старостою. Свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 на зборах не були і нібито дізналися про призначення ОСОБА_8 від інших осіб;
-свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 самі працювали на окупаційну владу, а саме будучи співробітниками аграрного підприємства, яким керував призначений окупаційною владою ОСОБА_17 , збирали врожай. Зауважив, що вказані свідки були затримані правоохоронними органами після деокупації в с.Ліпці, куди вони перегнали техніку агропідприємтва, у зв'язку з чим їхні показання, на думку захисника, викликають сумніви;
-допитаний в судовому засіданні свідок сторони обвинувачення ОСОБА_18 , колишній депутат Липецької сільської ради, який співпрацював з окупаційною владою та був присутній на зборах, пояснив, що ОСОБА_8 був призначений саме старшим, а не старостою. «Такої посади, як «староста», не було передбачено, на посаду його ніхто не призначав, для посади потрібна заява та розпорядження, цього не було»;
-усі свідки сторони захисту, а саме: ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 у суді пояснили, що ОСОБА_8 був призначений на зборах старшим. Також свідки підтвердили, що останній допомагав людям із самого початку війни, а саме заряджав мобільні телефони, акумулятори, ліхтарі, заготовлював дрова, допомагав з похованням померлих, а не у зв'язку з призначенням на посаду старшого;
-у вироку суду відсутній висновок про те, які саме організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції виконував обвинувачений, а також якими конкретними обов'язками він був уповноважений;
-статус і повноваження старости визначено у ч.5 ст.34-1 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», і староста це адміністративна посада органу місцевого самоврядування. Зауважив, що будь-яких повноважень, прав та обов'язків, перерахованих у вищезазначеній статті Закону, ОСОБА_8 не мав та не виконував, а всі допитані свідки підтвердили, що на зборах останнього призначили, не вказавши на його повноваження та на те, що він зобов'язаний робити надалі;
-суд першої інстанції взагалі не дослідив та не надав будь-якої оцінки мотиву і меті дій ОСОБА_8 , а висновок про винуватість останнього фактично обґрунтував самим фактом його призначення на посаду, незважаючи на те, що функції посади саме старости він взагалі не виконував;
-обов'язковою ознакою складу злочину, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України, є добровільність. Якщо особа здійснювала відповідні дії не добровільно, а під примусом, склад кримінального правопорушення відсутній. Зауважив, що всі допитані в судовому засіданні свідки підтвердили факт незаконного затримання ОСОБА_8 та його перебування у «ямі» двічі. З їхніх слів відомо, що перший раз його тримали місяць, потім відпустили, а приблизно через тиждень затримали вдруге та протримали ще тиждень. Зі слів ОСОБА_8 , протягом усього часу перебування у підвалі його катували, чинили моральний тиск та примушували до співпраці. Суду останній пояснював, що пережив інфаркт та інсульт, страждає на гіпертонічну хворобу, він боявся і промовчав, коли його призначили, оскільки побоювався, що його втретє заберуть до підвалу, звідки він живим не вийде. Захисник наголосив, що показання свідків щодо проведення зборів є приблизно однаковими: людей загнали на вулицю, оточили озброєні автоматами російські військові, усім було страшно, після чого військовослужбовець із позивним « ОСОБА_10 » вказав на ОСОБА_8 та оголосив, що він призначається старшим, за показаннями деяких свідків - старостою, при цьому сам ОСОБА_8 промовчав. Вважає, що саме по собі мовчання ОСОБА_8 , враховуючи усі обставини справи, не можна вважати добровільною згодою;
-висновки суду про відсутність доказів того, що ОСОБА_8 діяв під примусом, спростовуються показаннями свідків як сторони обвинувачення, так і сторони захисту, які захисник детально навів в апеляційній скарзі. Крім того, указав, що посилання суду на показання свідка ОСОБА_21 про те, що була можливість висловити свою позицію та відмовитися від співпраці з окупаційною владою, є безпідставними, а його показання викладені у вироку неповно, оскільки останній зазначав, що саме у нього була можливість відмовитись стати старостою, тоді як у ОСОБА_8 такої можливості не було, оскільки його двічі саджали у підвал;
-у вироку суду відсутні будь-які відомості про те, в якому самому незаконному орані влади займав посаду ОСОБА_8 .. Суд лише зазначив, що останній зайняв посаду у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, а саме посаду старости с.Борисівка Харківської області, однак вказаний населений пункт не є незаконним органом влади. Таким чином, на думку захисника, формулювання обвинувачення є неконкретним, що, у свою чергу, свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме п.2 ч.3 ст.374 КПК України;
-формулюючи обвинувачення, суд описує одну й ту саму подію призначення та зайняття ОСОБА_8 посади старости із зазначенням двох різних дат - 26.07.2022 та 26.06.2022, що, на думку захисника, саме по собі є підставою для скасування судового рішення, відповідно до положень п.2 ч.3 ст.374 КПК України;
-протоколи пред'явлення особи для впізнання не можуть бути доказами винуватості ОСОБА_8 , оскільки зазначені у них особи не були допитані в якості свідків в судовому засіданні, у зв'язку з чим суд не мав можливості з'ясувати, за яких обставин вони бачили ОСОБА_8 у с.Стрілече Харківської області у будівлі, де знаходилася окупаційна влада;
-висновок суду про дружні відносини ОСОБА_8 із ОСОБА_28 є лише припущенням та порушує принцип презумпції невинуватості, оскільки вирок щодо останнього в матеріалах провадження відсутні. Крім того, такий висновок суперечить висновкам суду щодо достовірності показань свідків сторони обвинувачення, які працювали під керівництвом саме ОСОБА_28 на окупаційну владу. Водночас сам ОСОБА_8 пояснював, що бачив його до початку війни всього три рази, у дружніх стосунках з ним не перебував і дав притулок йому у своїй квартирі, бо пожалів його сім'ю, якій нікуди було подітися;
-як на доказ винуватості суд послався на протокол огляду мобільного телефону ОСОБА_8 , однак при цьому не зазначив, які саме відомості в ньому підтверджують винуватість останнього. Крім того, суд не надав будь-якої оцінки показанням обвинуваченого про те, що наявність у телефоні російських номерів пояснюється тим, що односельці, які виїхали до рф, телефонували йому з метою дізнатися про долю свого майна.
Вважає, що під час судового розгляду не встановлені достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_8 у скоєнні злочину та в його діях відсутній склад кримінального правопорушення.
Просить вирок суду скасувати, а провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 за ч.5 ст.111-1 КК України закрити, на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України.
Позиції учасників апеляційного провадження
В судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_7 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_6 частково підтримав апеляційну скаргу захисника та просив призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Заслухавши суддю доповідача, доводи обвинуваченого, захисника, думку прокурора, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 про невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно ч.1 ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Згідно вимог, передбачених п.2 ч.3 ст.374 КПК України, мотивувальна частина обвинувального вироку, серед іншого, повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням доказів на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п.п.16, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» №5 від 29 червня 1990 року, при обґрунтуванні висновків суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, у висновку експерта та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення, не обмежуючись лише зазначенням прізвища свідка, потерпілого або назви проведеної експертизи тощо. Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу.
За змістом цих норм закону суд має викласти у мотивувальній частині обвинувального вироку результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у кримінальному провадженні, зазначити джерело доказу, фактичні данні, що стосуються доказуваної обставини, а також зазначити, які обставини даними доказами спростовуються або підтверджуються. Остаточну оцінку доказам суд дає з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності й достатності для вирішення питань, зазначених у ст.368 КПК України, а висновки суду щодо оцінки доказів повинні викладені в точних і категоричних судженнях, які б виключали сумніви в їх достовірності.
Наведених вище вимог судом не виконано.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України, а саме у добровільному зайнятті громадянином України посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.
Так, окупаційна адміністрація Російської Федерації - це сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг (п.6 ст.1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).
Організаційно-розпорядчі обов'язки - це обов'язки зі здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності.
Адміністративно-господарські обов'язки - це обов'язки з управління чи розпорядження державним, колективним або приватним майном.
У складі вказаного злочину важливим для кваліфікації є місце його вчинення - тимчасово окупована територія України, добровільність дій особи, яка обвинувачується у його вчиненні, а також чітке визначення посади і незаконного органу влади, створеного на такій тимчасово окупованій території, в якому особа зайняла посаду з відповідними обов'язками.
Добровільним вважається діяння, яке вчинено при можливості вибрати декілька варіантів поведінки, з урахуванням сукупності обставин, які можуть виключати кримінальну протиправність дій особи згідно ст.ст.39, 40 КК України.
Не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності (ч.1 ст.39 КК України).
Не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками (ч.1 ст. 40 КК України)
Водночас, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд першої інстанції наведених вимог не дотримався, оскільки, визнаючи доведеним зайняття ОСОБА_8 посади старости с.Борисівка, не встановив, у якому саме незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території, останній зайняв таку посаду, якими доказами підтверджується існування такого органу, порядок та підстави призначення ОСОБА_8 на відповідну посаду, а також які саме організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції були покладені на нього та фактично ним виконувалися.
За відсутності беззаперечних та переконливих доказів винуватості особи у здійсненні колабораційної діяльності в умовах окупації особливої уваги набуває ретельна оцінка показань безпосередніх свідків події, зокрема щодо обставин зайняття особою відповідної посади, добровільності таких дій, наявності або відсутності примусу, а також фактичного змісту виконуваних нею функцій.
Однак, як убачається з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції не надав належної оцінки показанням свідків у тій частині, в якій вони стосуються обставин, що мають істотне значення для встановлення наявності або відсутності в діях ОСОБА_8 обов'язкових ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України, зокрема добровільності зайняття ним відповідної посади, змісту покладених на нього функцій, а також обставин проведення зборів мешканців с.Борисівка за участю військовослужбовців рф.
Так, суд першої інстанції, дійшовши висновку про добровільність зайняття ОСОБА_8 посади старости с.Борисівка, фактично обмежився констатацією самого факту оголошення останнього старостою та вчинення ним окремих дій, зокрема допомоги мешканцям села, однак не надав належної оцінки доводам сторони захисту про умови, за яких обвинувачений перебував на тимчасово окупованій території та характер впливу окупаційної влади на цивільне населення.
Крім того, оцінюючи доводи сторони захисту щодо можливого примусу, суд першої інстанції мав врахувати положення Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, яка передбачає захист цивільного населення на окупованій території та забороняє застосування до таких осіб заходів фізичного чи морального примусу, залякування та насильства.
У цьому контексті сама по собі обстановка тимчасової окупації, перебування цивільного населення під фактичним контролем представників держави-агресора, наявність озброєних військовослужбовців рф, попереднє затримання обвинуваченого та його перебування у так званій «ямі» вимагали від суду особливо ретельної перевірки доводів сторони захисту щодо відсутності у ОСОБА_8 реальної свободи вибору та можливості відмовитися від зайняття відповідної посади без ризику настання негативних наслідків для нього чи близьких осіб.
Як слідує з технічного запису судових засідань усі свідки як сторони захисту, так і сторони обвинувачення показали, що в умовах окупації відмовлятися від чогось було неможливо через загрозу негативних наслідків для життя та здоров'я та підтвердили перебування ОСОБА_8 у полоні російських військ.
Зокрема, свідок обвинувачення ОСОБА_11 у судовому засіданні зазначав, що ОСОБА_8 двічі перебував у полоні російських військових, крім того, у нього відібрали особистий автомобіль, проводили обшук домоволодіння, як і в інших мешканців, під час якого, все вилучалося.
Свідок обвинувачення ОСОБА_14 також підтверджував перебування ОСОБА_8 у полоні російських військових та при цьому зазначав, що осіб, які відмовлялися працювати, забирали до підвалу. Також свідок висловив припущення про те, що обвинуваченого змусили співпрацювати.
Свідок обвинувачення ОСОБА_29 так само підтвердив перебування ОСОБА_8 у підвалі та дійсно зазначав, що слідів насильства і побоїв на останньому не бачив, однак при цьому зауважив, що російські військові рідко били по обличчю, переважно по тілу. Також свідок зазначив, що особисто він піддавався тортурам під час перебування у підвалі.
Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що жоден зі свідків не підтвердив наявності у ОСОБА_8 видимих тілесних ушкоджень, а також про відсутність доказів примусу останнього до співпраці з окупаційною владою, є передчасними.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги захисника про те, що суд першої інстанції неповно відобразив у вироку показання як свідків сторони захисту, так і свідків сторони обвинувачення у кримінальному провадженні.
Крім того, як слідує з технічного запису судових засідань, свідки, які безпосередньо були присутні на зборах, у тому числі свідки обвинувачення ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 та ОСОБА_13 , підтвердили їх проведення за участю озброєних російських військових. При цьому жоден із допитаних у судовому засіданні свідків не зазначав про участь ОСОБА_8 в організації та проведенні цього заходу, що ставиться останньому у провину.
Також слід відзначити, що з показань допитаних у судовому засіданні свідків не вбачається чіткого усвідомлення функціоналу посади старости, на яку було призначено ОСОБА_8 .. Свідки зазначали, що зверталися до останнього за допомогою так само, як робили це і до окупації, зокрема зарядити телефон, заготовити дрова, організувати поховання.
Отже, суд першої інстанції належним чином не з'ясував обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення кримінального провадження, зокрема щодо добровільності зайняття ним відповідної посади, конкретного незаконного органу влади, у якому така посада була зайнята, змісту покладених на нього обов'язків.
Зазначені обставини мають визначальне значення для встановлення наявності або відсутності в діях ОСОБА_8 обов'язкових ознак складу інкримінованого кримінального правопорушення, а тому їх неповне з'ясування та відсутність належної оцінки відповідних доказів згідно ч.1 ст.412 КПК України є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило суду першої інстанції ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення, що є підставою для скасування вироку відповідно до п.3 ч.1 ст.409 КПК України.
Відповідно до положень ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції позбавлений можливості усунути зазначені порушення процесуального закону шляхом повторного дослідження доказів та обставин кримінального провадження, оскільки відповідних клопотань про їх дослідження учасниками судового провадження не заявлено.
З огляду на наведене, колегія суддів керується приписами ч.6 ст.9 КПК України, які визначають, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, тоді застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Тому, виходячи із передбачених п.п.2, 10, 13 ч.1 ст.7 КПК України загальних засад кримінального провадження щодо законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення обвинуваченому права на захист, ухвалений вирок підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
При новому судовому розгляді суду першої інстанції належить усунути вищевказані порушення вимог кримінального процесуального закону, вжити заходів до повного, всебічного дослідження обставин кримінального провадження, перевірити доводи апеляційної скарги захисника, дати належну оцінку зібраним доказам згідно чинного кримінального процесуального кодексу України, в залежності від чого ухвалити законне та обґрунтоване рішення з викладенням у ньому аналізу доказів і докладних мотивів його прийняття.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 409, 412, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Харківського районного суду Харківської області від 09 грудня 2024 року щодо ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Запобіжний захід ОСОБА_8 у виді тримання під вартою продовжити до 13 липня 2026 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:
Судді: